Правове регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні

Перепьолкін С.М.,

кандидат юридичних наук, доцент завідуючий кафедрою міжнародного права Університету митної справи та фінансів

Мінченко А.О.,

кандидат юридичних наук, доцент завідуючий кафедрою цивільного, господарського та екологічного права Університету митної справи та фінансів

У статті на основі проведеного аналізу положень багатосторонніх міжнародних конвенцій та актів законодавства України про залізничний транспорт охарактеризовано особливості здійснення правового регулювання перевезень пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні. Зокрема, детально проаналізовано поняття та основні ознаки договору про перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом. Акцентується увага на тому, що результатам діяльності міжнародних міжурядових і неурядових організацій, зокрема міжнародним конвенціям з питань перевезень пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, належить провідна роль у здійснені гармонізації та уніфікації відповідних положень законодавства про залізничний транспорт різних держав.

Стверджується, що правове регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні має комплексний характер і здійснюється на двох рівнях: міжнародному та внутрішньодержавному. Для безпосередніх учасників правовідносин з питань перевезень (пасажира та перевізника) основним джерелом правового регулювання відносин між ними є нормативно-правові акти прийняті національними органами державної влади. Здебільшого положення таких внутрішньодержавних нормативно-правових актів збігаються у різних держав, бо їх було запозичено з чинних для таких держав міжнародних договорів. Однак незважаючи на те, що міжнародні договори неодноразово згадуються в текстах нормативно-правових актів законодавства України про залізничний транспорт, його частиною вони не визнані дотепер. Наголошується на важливості якнайшвидшого усунення цього недоліку, бо у разі не відповідності положень законодавства України про залізничний транспорт положенням чинних міжнародних договорів України, учасники правовідносин з питань перевезень матимуть право вимагати застосування з цією метою саме чинних міжнародних договорів України як частини внутрішньодержавного законодавства про залізничний транспорт.

Ключові слова: міжнародні перевезення, міжнародне сполучення, залізничний транспорт, міжнародні конвенції, пасажири, багаж, договір перевезення.

LEGAL REGULATION OF RAILWAY CARRIAGE OF PASSENGERS AND LUGGAGE IN INTERNATIONAL CONNECTION

The article, based on the analysis of the provisions of multilateral international conventions and acts of legislation of Ukraine on railway transport, describes the features of the legal regulation of railway carriage of passengers and luggage in international traffic. In particular, the concept and main features of the contract for the railway carriage of passengers and luggage are analyzed in detail. Emphasis is placed on the fact that the results of international intergovernmental and nongovernmental organizations, in particular the international conventions on passenger and luggage transportation by rail in international traffic, play a leading role in harmonizing and unifying the relevant provisions of railway legislation.

It is argued that the legal regulation of the railway carriage of passengers and luggage in international traffic is comprehensive and is carried out at two levels: international and domestic. For direct participants in legal relations on transportation (passenger and carrier) the main source of legal regulation of relations between them are regulations adopted by national authorities. For the most part, the provisions of such domestic regulations coincide with different states, because they were borrowed from international treaties in force for such states. However, despite the fact that international agreements are repeatedly mentioned in the texts of normative legal acts of the legislation of Ukraine on railway transport, they have not been recognized as part of it so far. It is important to eliminate this shortcoming as soon as possible, because if the provisions of Ukrainian legislation on railway transport do not comply with current international agreements of Ukraine, participants in legal relations will have the right to demand the application of existing international agreements of Ukraine as part of domestic legislation on railway transport.

Keywords: international transportation, international traffic, rail transport, international conventions, passengers, luggage, contract of carriage.

Постановка проблеми

залізничний транспорт правове регулювання перевезення

Теоретичні та прикладні аспекти перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні можливо досліджувати спираючись на різні підходи. По-перше, це можна робити з позиції внутрішньодержавного законодавства і практики перевезення певної держави. По-друге, аналізувати окреслену тематику в текстах універсальних, регіональних та двосторонніх міжнародних договорів з питань залізничних перевезень. По-третє, визначати особливості здійснення таких перевезень згідно з правом певного міждержавного об'єднання інтеграційного характеру, наприклад Європейського Союзу. Різноманітними можуть бути і напрями здійснюваних досліджень у цій сфері, серед яких вчені часто зосереджують увагу на характеристиці особливостей правового регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, зокрема детально описують структуру та зміст договору перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні згідно з положеннями внутрішньодержавного законодавства.

Відповідній тематиці присвятили наукові праці різні вчені, серед яких М. І. Брагин- ський, Л. К. Веретельник, В. В. Вітрянський, В. В. Залесський, В. В. Луць, О. М. Нечипу- ренко, С. В. Резніченко, Г. В. Самойленко, Р. Б. Сірко та ін.

Проведений аналіз останніх досліджень і публікацій у цій сфері дозволяє дійти висновку, що вкрай рідко вітчизняні науковці характеризують питання правового регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні комплексно, тобто поряд із положеннями нормативно-правових актів, прийнятих органами державної влади України, розкривають також і положення чинних для нашої держави міжнародних договорів.

З огляду на зазначене вище, метою статті є комплексний правовий аналіз особливостей правового регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, проведений з урахуванням положень чинних міжнародних договорів України та інших чинних нормативно-правових актів її законодавства у цій сфері.

Виклад основного матеріалу

На сучасному етапі розвитку міжнародного співробітництва питанням перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом приділяється увага як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях правового регулювання міжнародних відносин.

З метою правового врегулювання відносин перевезення залізничним транспортом на двосторонньому рівні суб'єкти міжнародного права безпосередньо взаємодіють між собою на рівні уповноважених представників органів державної влади та укладають двосторонні міжнародні договори (угоди). Як приклад міжнародних договорів у відносинах України з іншими державами можна навести такі угоди: Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про залізничне сполучення через Державний кордон від 18 червня 1993 р.; Угода між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі залізничного транспорту від 15 лютого 1995 р.; Угода між Урядом України і Урядом Словацької Республіки про залізничне сполучення через Державний кордон від 15 червня 1995 р.; Угода між Урядом України і Урядом Монголії про співробітництво в галузі залізничного транспорту від 27 червня 1995 р.; Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Румунії про співробітництво в галузі залізничного транспорту від 21 жовтня 2003 р.

На багатосторонній основі зацікавлені у вирішенні питань залізничних перевезень сторони взаємодіють між собою в межах діяльності міжнародних міжурядових і неурядових організацій (Організація міжнародних залізничних перевезень, Організація співробітництва залізниць, Рада із залізничного транспорту держав - членів Співдружності Незалежних Держав; Міжнародний союз залізниць; Міжнародний комітет залізничного транспорту; Співтовариство Європейських залізниць та інф- раструктурних компаній; Форум залізниць Європи; Міжнародна асоціація «Тран- скаспійський міжнародний транспортний маршрут»), а також чинних міжнародних договорів регіонального та універсального характеру, серед яких: Угода про міжнародне залізничне пасажирське сполучення від 1 листопада 1951 р.; Угода про міжнародне вантажне сполучення від 1 листопада 1951 р.; Конвенція про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 р.; Європейська угода про міжнародні магістральні залізничні лінії від 31 травня 1985 р.; Європейська угода про важливі лінії міжнародних комбінованих перевезень та відповідні об'єкти від 1 лютого 1991 р.; Договір про міжнародне залізничне пасажирське тариф від 1 серпня 1991 р.; Конвенція про процедуру міжнародного митного транзиту під час перевезення вантажів залізничним транспортом із застосуванням накладної УМВС (SMGS) від 9 лютого 2006 р. тощо.

Акцентуємо увагу на тому, що питанням перевезення пасажирів та багажу у багатьох наведених вище міжнародних договорах приділяється основоположне значення. Упевнитися в цьому, наприклад, можна опрацювавши положення Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 р., а саме її Додатку А «Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (ЦТВ). З цього приводу, із-поміж різних його статей, зауважимо на таких їх положеннях: «За умови дотримання інших положень міжнародного цивільного права дві або кілька держав-членів можуть встановлювати поміж собою умови перевезення пасажирів, багажу, тварин і транспортних засобів в сполученні між цими державами. Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевозити пасажира, а також за потреби багаж і транспортні засоби до місця призначення та видати багаж і транспортні засоби у місці призначення» [1].

Отже, з наведеного вище можна дійти висновку, що правове регулювання відносин перевезення на залізничному транспорті здійснюється з урахуванням узгоджених на двосторонньому рівні умов перевезення між конкретними державами та із використанням договору перевезення, затвердженого нормативно-правовими актами законодавства України. Охарактеризуємо останній більш детально.

Поняття договору перевезення пасажира та багажу та його основні положення закріплено в ст. 910 ЦК України, відповідно до якої за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

За своєю правовою природою договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом втілюється, по-суті, у двох видах договору: договорі перевезення пасажира та договорі перевезення багажу. Ці дві конструкції об'єднані в одну загальну статтю та окреслені одним загальним поняттям. Правильність такого кроку законодавця є беззаперечною, адже можна сказати, що договір перевезення багажу є залежним від договору перевезення пасажира та має, так би мовити, супутній характер.

Однією з істотних умов договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є умова про предмет. Класично договір перевезення відноситься до групи договорів про надання послуг. Проте, в науковій літературі наголошується і на таких його специфічних рисах, що можуть його вирізнити із цієї системи та надати йому деяких суміжних ознак, наприклад, із договорами про виконання робіт. Водночас, договір перевезення не завжди відноситься вченими і до договорів про надання послуг. Зокрема Л. К. Веретельник, виділяючи типи договорів, розміщених у ЦК України, договори про доставку вантажів, пасажирів і багажу (перевезення) та транспортне обслуговування виділяє в окрему групу, не пов'язану з договорами про надання юридичних і/або фактичних послуг [2, с. 7]. Про це говорить і Г. В. Самойленко, який стверджує, що «основна відмінність робіт від послуг полягає саме в наявності кінцевого матеріалізованого, речового результату для перших і споживання в процесі надання для других. Перевезення не містить умов ані ідеальної моделі робіт, ані ідеальної моделі послуг, займаючи при цьому проміжне місце між роботами та послугами і характеризуючись наявністю окремих елементів як договору підряду, так і надання послуг фактичного характеру» [3, с. 35]. Дещо схожою є й позиція О. М. Нечипуренка: «Віднесення перевезень виключно до сфери послуг є умовним, оскільки такі послуги, у результаті яких кінцевий результат пов'язується зі зміною стану речей, займають проміжне місце між роботами та послугами» [4, с. 66].

Особливість предмета договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом яскраво ілюструють умови перевезення, які можна виокремити у їх порівнянні з основними умовами перевезень, наприклад, вантажів, хоча й мета цих договорів - здійснення перевезень та задоволення матеріальних і культурних потреб населення є загальною. Основним обов'язком перевізника при перевезенні вантажів є своєчасна доставка вантажу до місця призначення, що не можна сказати про перевезення пасажирів: разом із «своєчасністю» важливу роль відіграє також і якість виконання своїх зобов'язань перевізником. Зокрема А. Г. Биков відзначав, що законодавство в регулюванні пасажирських перевезень стоїть на суто формально-юридичних позиціях, роблячи акцент у зобов'язаннях з перевезення на саме переміщення, зовсім опускаючи питання про те, яким якісним показникам воно повинно відповідати, що, звісно, не забезпечує прав та інтересів громадян [5, с. 156]. Безумовно, саме необхідність забезпечення надання пасажирам якісних послуг із перевезення має основне значення для визначення предмета договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом. Тож, можна підсумувати, що предметом договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є послуга з перевезення, яка виявляється у безпечній, своєчасній та якісній доставці залізничним перевізником пасажирів та багажу до пункту призначення [6, с. 10].

Залежно від критерію розподілу прав та обов'язків між сторонами, договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є двостороннім, адже правами та обов'язками наділені обидві сторони зобов'язання. Двосторонній характер договору залізничного перевезення пасажира та багажу виражається в тому, що кожна сторона (перевізник і пасажир) володіє як певними правами, так і несе конкретні обов'язки (пасажир має право на перевезення і зобов'язаний оплатити свій проїзд, а перевізник має право на отримання від пасажира вартості його проїзду і зобов'язаний перевезти його). Договір перевезення пасажира може включати і обов'язок перевезення його багажу (як уже згадувалося вище). У своєму дослідженні О. А. Пушкін давав відповідь на питання щодо того, хто перший повинен виконати обов'язок, покладений на нього двостороннім договором: найчастіше черговість виконання встановлюється заздалегідь (законом або договором) або випливає із суті самого договору [7, с. 360]. Сутність договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом виражається в тому, що інших шляхів виконання договору, окрім перевезення транспортною організацією пасажира та багажу, немає. Свій основний обов'язок за договором (оплата проїзду) пасажир виконує вже на стадії його укладення, чим і породжує обов'язок залізничного перевізника виконувати цей договір.

За критерієм наявності або відсутності еквівалентності відносин договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є оплатним. Оплатність договору залізничного перевезення пасажира та багажу полягає в тому, що обов'язку транспортної організації з доставки пасажира і його багажу в пункт призначення протистоїть зустрічний обов'язок сплатити провізну плату. Певні групи пасажирів мають право на пільги при оплаті проїзду. Так, Законом України «Про залізничний транспорт» [8] у ч. 5 ст. 9 встановлюється, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Момент досягнення згоди щодо істотних умов договору. Ч. 1 ст. 640 ЦК України визначає, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Момент досягнення домовленості щодо істотних умов договору має велике теоретичне та практичне значення. Чітке встановлення моменту, з якого договір перевезення пасажира та багажу вважається укладеним є необхідним, оскільки саме з цього моменту виникають права та обов'язки сторін, договір набирає законної сили.

У теорії панує точка зору, що за своєю юридичною природою договір перевезення пасажира належить до консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення його сторонами згоди з усіх істотних умов (що засвідчується видачею квитка) і є укладеним до початку його виконання (безпосередньо перевезення). Квиток є важливим документом у зобов'язаннях з перевезення: узгоджуючи своє волевиявлення, спрямоване на встановлення даних правовідносин, сторони підтверджують його укладанням договору перевезення, що супроводжується видачею квитка. Даний документ фіксує основні умови договору перевезення пасажира залізничним транспортом. Утім більшість учених, говорячи про консенсуальність даного договору, не враховують момент коли саме видається квиток. За загальним правилом процес укладення договору складається з двох взаємопов'язаних стадій - пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції (акцепту) - ч. 3 ст. 638 ЦК України. У нашому випадку оферентом виступає особа, яка бажає укласти договір перевезення пасажира залізничним транспортом та робить пропозицію залізничному перевізнику в особі його представника - касира продати квиток. Після узгодження всіх деталей майбутньої угоди: станцій відправлення та призначення, місця та типу вагона тощо і за відсутності підстав, за яких залізничний перевізник може відмовити в оформленні проїзних документів, касир приймає пропозицію на укладення договору та здійснює оформлення і видачу квитка.

Тож, за загальним правилом договори перевезення пасажирів залізничним транспортом відповідно до моменту їх укладення є консенсуальними, тобто договорами, що укладаються завчасно - при придбанні проїзного квитка, який містить дані про час відправлення та номер поїзда. Однак, певні випадки його укладення можна охарактеризувати як такі, що підпадають під ознаки реальних договорів. Так, у нашому випадку реальними можна вважати договори, що укладаються: в процесі перевезення після того, як особа вже здійснила посадку в вагон поїзда; в момент посадки до вагона; за завчасно придбаними квитками для проїзду «туди і назад», що надають право проїзду на одну поїздку «туди» і одну поїздку «назад» у період дії квитка; за абонементними квитками, які надають можливість виїхати протягом часу їх дії у певному напрямку декількома рейсами.

Таким чином, договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом можна визначити як двосторонній правочин, за яким одна сторона (залізничний перевізник) зобов'язується безпечно й своєчасно перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення та надати якісні послуги з перевезення згідно з придбаним проїзним документом, а в разі здавання багажу - доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на його одержання, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення [6, с. 5].

Висновки

Підсумовуючи зазначене вище, можна констатувати, що правове регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні має комплексний характер і здійснюється на двох рівнях: міжнародному та внутрішньодержавному.

Для безпосередніх учасників правовідносин з питань перевезень (пасажира та перевізника) основним джерелом правового регулювання відносин між ними є нормативно-правові акти прийняті національними органами державної влади. Здебільшого положення таких внутрішньодержавних нормативно-правових актів збігаються у різних держав, бо їх було запозичено з чинних для таких держав міжнародних договорів. Однак незважаючи на те, що міжнародні договори неодноразово згадуються в текстах нормативно-правових актів законодавства України про залізничний транспорт, його частиною, якщо спиратися на ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт», вони не визнані дотепер.

При цьому важливим є згадування у такій якості саме про чинні міжнародні договори України. Адже, як зазначено у ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» 2004 р.: «Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору» [9]. З огляду на це, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» пропонується викласти у такій редакції: «Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України «Про транспорт», «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, чинних міжнародних договорів України та інших актів законодавства України». Таким чином, у разі невідповідності положень законодавства України про залізничний транспорт положенням чинних міжнародних договорів України, учасники правовідносин з питань перевезень матимуть право вимагати застосування з цією метою саме чинних міжнародних договорів України як частини внутрішньодержавного законодавства про залізничний транспорт.

Список використаних джерел

1. Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КО- ТІФ) : Закон України від 5 черв. 2003 р. № 943-IV. Відом. Верхов. Ради України. 2003. № 39. Ст. 342.

2. Веретельник Л.К. Систематизація договорів у цивільному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. Харків, 2007. 19 с.

3. Самойленко Г.В. Договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні: дис. ...канд. юрид. наук. Харків, 2003. 175 с.

4. Нечипуренко О.М., Резніченко С.В., Самойленко Г.В. Цивільно-правове регулювання перевезень пасажирів таксі: моногр., Одеса: ОДУВС, 2010. 188 с.

5. Быков А.Г., Половинчик Д.М., Савичев Г.П. Комментарий к Уставу автомобильного транспорта союзных республик, Москва : Юрид. лит., 1978. 232 с.

6. Мінченко А.О. Договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. Київ, 2011. 21 с.

7. Гражданское право Украины : учеб.для вузов системы МВД Украины: в 2-х частях. Ч. I / Пушкин А.А. и др. ; под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. Харків : Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. 440 с.

8. Про залізничний транспорт: Закон України від 4 липня 1996 № 273/96-ВР Відомості Верховної Ради, 1996. № 40. Ст. 183.

9.Про міжнародні договори України : Закон України від 29 черв. 2004 р. № 1906-IVВідом. Верхов. Ради України. 2004. № 50. Ст. 540.

Размещено на Allbest.ru