Ліквідація непідприємницьких юридичних осіб: проблеми правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛІКВІДАЦІЯ НЕПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Погуть О.П., аспірант кафедри цивільного права

Навчально-наукового юридичного інституту

Прикарпатського національного

університету імені Василя Стефаника

Анотація

припинення юридичний особа законодавство

У статті аналізуються проблеми термінології у сфері припинення юридичних осіб, що існують в українському законодавстві та юридичній науці. Розглядаються поняття й зміст категорії «припинення юридичної особи» та її розмежування з поняттям «припинення діяльності юридичної особи», аналізуються поняття «ліквідація» та «реорганізація», їх відмінності й особливості змісту.

У статті досліджуються правові проблеми щодо інституту ліквідації юридичної особи, які розкривають сутність цього правового явища, зокрема: а) це форма припинення юридичної особи як суб'єкта права, а не його діяльності; б) під час ліквідації не створюються нові суб'єкти права та не відбувається приєднання до вже існуючих суб'єктів права; в) у разі ліквідації має місце припинення правовідносин; г) у разі ліквідації права й обов'язки не переходять у порядку універсального правонаступництва; д) ліквідація відбувається на підставах і в порядку, що визначені законом.

Констатовано необхідність додаткового врегулювання правового статусу непідприємницьких юридичних осіб, зокрема й щодо їх ліквідації, на рівні окремих положень Цивільного кодексу України або окремого законодавчого акта, який мав би загальний характер для врегулювання правового статусу непідприємницьких юридичних осіб.

Вивчено доктринальні підходи до ліквідації юридичних осіб та запропоновано авторське бачення цієї форми припинення юридичної особи. Досліджено ліквідацію як одну з форм припинення юридичної особи. Окрему увагу приділено підставам ліквідації та її порядку. Розглянуто окремі аспекти правового режиму майна непідприємницьких юридичних осіб у разі здійснення їх ліквідації. Досліджено міжнародний досвід із цього питання. Проаналізовано приватноправову доктрину щодо визначення можливості настання правонаступництва в разі ліквідації непідприємницьких юридичних осіб. Обґрунтовано думку про можливість настання сингулярного правонаступництва в разі ліквідації непідприємницьких юридичних осіб. На підставі аналізу окремих положень чинного законодавства України та запропонованих у доктрині класифікацій підстав проведення ліквідації юридичних осіб, передбачених українським законодавством, обґрунтовано авторське бачення цієї проблеми.

Ключові слова: непідприємницька юридична особа, припинення юридичної особи, реорганізація, правонаступництво, ліквідація.

Annotation

LIQuIDATION OF NON-PROFIT LEGAL ENTITIES: PROBLEMS Of Legal REGuLATION

The article deals with the terminology problems in the sphere of legal entities termination existing in Ukrainian law and legal science. The concept and content of the category “legal entity termination” and its demarcation with the term “legal entity termination” are considered, the concepts of “liquidation” and “reorganization”, their differences and peculiarities of content are analyzed.

The article explores the legal problems regarding the institution of liquidation of a legal entity, which reveal the essence of this legal phenomenon, in particular: a) it is a form of termination of a legal entity as a subject of law, not its activity; b) during liquidation no new entities are created and no existing entities are joined; c) in case of liquidation, there is a termination of legal relations; d) rights and obligations do not go beyond universal succession; e) liquidation takes place on the grounds and in the order specified by law.

The need for additional regulation of the legal status of non-business legal entities, in particular regarding their liquidation, was stated at the level of individual provisions of the Civil Code of Ukraine or a separate legislative act, which would have a general character for the regulation of the legal status of non-business legal entities.

The doctrinal approaches to liquidation of legal entities are studied and the author's vision of this form of legal entity termination is proposed. Liquidation is investigated as a form of legal entity termination. Particular attention is paid to the grounds for liquidation and its order. Some aspects of the legal regime of property of non-business legal entities in case of their liquidation are considered. International experience in this field is explored. The private-law doctrine of determining the possibility of succession in case of liquidation of non-business entities is analyzed. The opinion about the possibility of a singular succession in case of liquidation of non-business entities is substantiated. Based on the analysis of certain provisions of the current legislation of Ukraine and the proposed in the doctrine of classifications grounds for liquidation of legal entities, provided by the Ukrainian legislation, the author's vision of this problem is substantiated.

Key words: legal entity, stopping of legal entity, reorganization, transformation, liquidation.

Постановка проблеми

Під час аналізу підходів до розуміння інституту ліквідації юридичної особи, правових проблем щодо цього інституту автор висловлює власне бачення правової природи ліквідації, виділяє ознаки, які розкривають сутність цього правового явища.

Стан опрацювання

У науковій юридичній літературі свої пропозиції щодо визначення поняття ліквідації юридичної особи зробили І.М. Брагінський, А.В. Зеліско, О.М. Гнатів, О.В. Швець, І.М. Кучеренко, Ю.М. Юркевич, Є.О. Суханов та інші вчені.

Метою статті є дослідження правових проблем щодо інституту ліквідації юридичної особи.

Виклад основного матеріалу

Поняття «ліквідація» було предметом дослідження багатьох цивілістів як радянського, так і сучасного періодів. Так, М.І. Брагінський вважає, що ліквідація означає припинення юридичної особи, проте не означає переведення прав та обов'язків [1, с. 11]. А.В. Зеліско вказує на те, що ліквідація - це така форма припинення юридичних осіб, за якої юридична особа пере стає існувати з усіма належними їй правами й обов'язками [2, с. 85]. О.М. Гнатів розуміє під ліквідацією припинення юридичної особи у встановленому законом порядку без утворення нових суб'єктів господарювання або приєднання до вже існуючих у порядку правонаступництва [3, с. 108]. О.В. Швець стверджує, що під час ліквідації юридичної особи має місце припинення відносин, у яких реалізуються права управителів (учасників) юридичної особи, які беруть участь в управлінні юридичної особи [4, с. 236].

З наведених вище наукових визначень ліквідації юридичної особи можна виділити такі її ознаки, що розкривають сутність цього правового явища: а) це форма припинення юридичної особи як суб'єкта права, а не його діяльності;

б) під час ліквідації не створюються нові суб'єкти права та не відбувається приєднання до вже існуючих суб'єктів права;

в) у разі ліквідації має місце припинення правовідносин;

г) у разі ліквідації права й обов'язки не переходять у порядку універсального правонаступництва; д) ліквідація відбувається на підставах і в порядку, що визначені законом.

Крім того, у літературі зазначається, що припинення юридичної особи вказаним шляхом має забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і засновників (учасників) цього утворення [2, с. 85]. Під час ліквідації юридичної особи майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, використовується за вказівкою власника [5, с. 493]. З наведеного постає, що серед ознак ліквідації важливе місце посідає правовий режим майна, яке залишилося після ліквідації юридичної особи. Адже трапляються непоодинокі випадки, коли після завершення ліквідації залишається або виявляється майно, не розподілене між учасниками. У зв'язку із цим у правовій літературі йдеться про можливість виникнення в разі ліквідації сингулярного правонаступництва, оскільки в конкретно визначених випадках майно переходить до інших осіб за наявності умов, що передбачені законом.

Із цього приводу варто звернути увагу на іноземне законодавство. Згідно з правом США під ліквідацією (dissolution) розуміється лише стадія припинення легального існування корпорацій. Практичні ж дії корпорацій щодо ліквідації їхніх справ і майна позначаються в законах самостійним терміном «liquidation» та фактично становлять окрему стадію - припинення фактичного існування корпорацій. Наприклад, закон штату Нью-Йорк зобов'язує корпорації попередньо легально оформити припинення свого існування та тільки після цього дозволяє приступити до ліквідації справ і майна [6, с. 369]. У наведеному прикладі йдеться про розуміння ліквідації як двоетапного припинення юридичної особи, у ході здійснення якого може мати місце правонаступництво залежно від порядку, визначеного законодавством.

У радянській літературі з приводу наявності право- наступництва під час ліквідації юридичної особи також є напрацювання. Зокрема, Б.Б. Черепахін зазначав, що в деяких випадках мають місце змішані види перетворення юридичної особи, які включають риси ліквідації та реорганізації. Іноді відбувається ліквідація з деякими рисами реорганізації, зокрема з покладенням обмеженої відповідальності за боргами ліквідованої організації на створену на її основі нову організацію. В інших випадках можна побачити реорганізацію з окремими рисами ліквідації. Зазначені випадки в роботі вченого наводяться з урахуванням нормативних положень Цивільного кодексу УРСР 1963 р. та спеціальних нормативних актів.

Якщо звернутися до вітчизняного цивільного законодавства, то, наприклад, ст. 89 Закону України «Про акціонерні товариства» [7] регулює порядок розподілу майна акціонерного товариства, що ліквідується, між кредиторами та акціонерами. У п. 9 ч. 1 ст. 89 Закону України «Про акціонерні товариства» вказано, що в дев'яту чергу здійснюється розподіл майна між акціонерами - власниками простих акцій товариства пропорційно до кількості належних їм акцій. Вимоги кожної черги задовольняються після повного задоволення вимог кредиторів (акціонерів) попередньої черги. З наведених нормативних положень прямо постає можливість переходу майна до учасників юридичної особи, що ліквідується.

У ст. 609 Цивільного кодексу України зазначається, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу (наприклад, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю).

У зв'язку з наявністю вказаних законодавчих норм виникли різні наукові думки. Так, О.М. Гнатів вважає, що під час ліквідації можливе правонаступництво, проте відмінне від правонаступництва у процесі реорганізації. По-перше, правонаступництво в разі ліквідації відбувається лише за наявності майна, яке залишилося після задоволення вимог усіх кредиторів. По-друге, правонаступниками в цьому випадку є засновники. По-третє, відбувається правонаступництво лише щодо тієї частини майна, яке залишилося після погашення кредиторської заборгованості, а не щодо всієї сукупності належного майна; водночас немає правонаступництва в частині права вимоги, а також боргів ліквідованої юридичної особи. По-четверте, перехід прав на майно відбувається в порядку, встановленому законом, установчими документами або рішенням суду [8, с. 107]. Наведені доводи вченого стосуються тільки розподілу активів юридичної особи між її засновниками (учасниками), якщо такі залишилися, і заперечує можливість переходу зобов'язань. Однак вказані аргументи суперечать теоретичним основам правонаступництва, у результаті виникнення якого до осіб переходять як майно, так і зобов'язання єдиним актом як єдине ціле або окремі його частини залежно від виду правонаступництва. Більше того, у контексті ст. 609 Цивільного кодексу України йдеться про перехід до інших осіб саме зобов'язань юридичної особи, яка ліквідована, а не про розподіл майна між її учасниками.

Іншу позицію висловила І.М. Кучеренко, яка зазначила, що ст. 609 Цивільного кодексу України не робить винятків із загального положення про неможливість правонаступництва в разі ліквідації юридичної особи. Зазначена норма лише регулює порядок покладення зобов'язань ліквідованої юридичної особи на іншу юридичну особу [10, с. 391]. Ю.М. Юркевич із цього приводу стверджує, що ця норма не може слугувати обґрунтуванням наявності правонаступництва в разі ліквідації юридичних осіб, оскільки обов'язок виконання зобов'язання в такому випадку постає не з факту правонаступництва, а з прямої вказівки законів [11, с. 126].

Ми не підтримуємо такі міркування, оскільки право- наступництво може визначатися договором і законом. Як приклад цього можна навести окремі нормативні акти, що визначають можливість правонаступництва в разі ліквідації. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» активи ліквідованої благодійної організації, які залишилися після задоволення всіх вимог кредиторів, повинні бути передані одній або декільком діючим благодійним організаціям [12]. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» в разі ліквідації творчої спілки майно передається організації - правонаступнику, а коли її немає, то реалізується в установленому законом порядку [13]. З наведених положень закону постає, що переходити в порядку правонаступництва можуть як активи, що залишилися після задоволення вимог кредиторів, так і майно, зміст якого становлять майнові права й обов'язки, що можуть включати зобов'язання ліквідованої юридичної особи та передаватися їх правонаступнику.

При цьому, якщо говорити про зміст правонаступництва, варто констатувати, що переходити шляхом похідного правонабуття можуть не тільки права та обов'язки, а й окремо права та окремо обов'язки. Як уже зазначалося, обсяг прав та обов'язків, що передається в порядку правонаступництва, залежить від виду останнього. Якщо йдеться про універсальне правонаступництво, то переходить уся сукупність прав та обов'язків; якщо має місце сингулярне правонаступництво, то такі права та/або обов'язки мають бути чітко визначені.

Є.О. Суханов слушно зазначив, що в ході ліквідації може виникати тільки сингулярне правонаступництво: окремі права юридичної особи переходять до її кредиторів під час проведення розрахунків із ними, а після їх задоволення - до учасників, власника майна ліквідованої юридичної особи, зазначених у законі та/або статуті, а борги можуть покладатися на осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за боргами ліквідованої юридичної особи [14]. Тому вважаємо, що заперечення можливості існування сингулярного правонаступництва в разі ліквідації юридичної особи на теоретичному рівні не сприятиме дотриманню на практиці принципу захисту прав та інтересів кредиторів та учасників юридичної особи, яка ліквідується. Адже йдеться про випадки, коли покладення виконання зобов'язань на іншу юридичну особу здійснюється під час ліквідації юридичної особи - боржника, а безпосереднє виконання зобов'язання перед кредитором здійснюється після ліквідації юридичної особи, що має бути підтверджено відповідними документами та є гарантією захисту прав кредиторів у майбутньому.

Таким чином, ліквідація є формою припинення юридичної особи, що визначає порядок припинення прав та обов'язків у юридичної особи, яка ліквідується, і забезпечує захист прав її кредиторів та учасників (засновників) шляхом передачі частини майна й зобов'язань таким особам згідно з умовами, передбаченими законом.

У разі ліквідації юридичної особи може відбуватися сингулярне правонаступництво щодо майна чи окремих його зобов'язань, тому основним правовим критерієм, що розмежовує реорганізацію та ліквідацію як форми припинення юридичної особи, є критерій наявності/відсутності універсального правонаступництва.

Водночас коли йдеться про інститут припинення юридичної особи, то в наукових джерелах згадується також про банкрутство, що має місце в разі припинення юридичної особи. Тому важливо визначити, як співвідносяться поняття банкрутства, ліквідації та реорганізації юридичної особи.

Ліквідація юридичної особи є фінальною стадією існування юридичної особи [15, с. 123]. При цьому залежно від ступеня достатності майна припинення юридичної особи може здійснюватися у формі ліквідації або банкрутства [16, с. 131]. Поняття «ліквідація» та «банкрутство» є самостійними, проте тісно пов'язаними між собою правовими категоріями, що приводять до припинення юридичної особи на добровільних і примусових засадах [17, с. 313]. Передбачається, що вживання слова «банкрутство» сягає корінням часів середньовічних міст Італії (bankarupta). Це слово, напевно, утворилося або від «bank broken», або від «bench broken» (клієнти перевертали стіл, на якому невдаха-торговець міняв гроші на площі або просто торгував). Нині західне законодавство використовує термін «неспроможність» [18, с. 162].

У юридичній енциклопедії банкрутство (від франц. banqueroute, італ. bancarotta, від banca rotta - розбитий банк) визначається як неспроможність юридичної особи задовольнити у встановлений для цього термін пред'явлені йому кредиторами вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом [19, с. 193]. У правничій літературі зазначається, що інститут банкрутства є тим невід'ємним механізмом ринкової економіки, що спрямований на вжиття заходів із відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, а в разі неможливості покращення фінансового стану - проведення ліквідації [20, с. 351]. Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України [21, с. 27]. З наведеного постає, що інститут банкрутства включає в себе два стани, у яких може перебувати юридична особа, а саме визнання її неплатоспроможною або банкрутом.

У ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначено, що банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації й мирової угоди та погасити встановлені в порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності [22]. Ці поняття в ідентичному формулюванні містяться у ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, що прийнятий Верховною Радою України з метою вдосконалення правового регулювання зазначеного інституту [23].

Таким чином, у разі визнання юридичної особи неплатоспроможною до неї за згодою кредиторів можуть застосовуватися такі процедури, як досудова санація, розпорядження майном боржника, санація, мирова угода. Якщо ж юридична особа визнана банкрутом, то застосовується визначена законом ліквідаційна процедура.

Висновки

Отже, у результаті проведеного дослідження доходимо висновку, що ліквідація є формою припинення юридичної особи, яка визначає порядок припинення прав та обов'язків у юридичної особи, що ліквідується, і забезпечує захист прав її кредиторів та учасників (засновників) шляхом передачі частини майна й зобов'язань таким особам згідно з умовами, передбаченими законом.

Під час ліквідації юридичної особи може відбуватися сингулярне правонаступництво щодо майна або окремих його зобов'язань, тому основним правовим критерієм, що розмежовує реорганізацію та ліквідацію як форми припинення юридичної особи, є критерій наявності/відсутності універсального правонаступництва.

Список використаних джерел

1. Брагинский М.И. Юридические лица. Хозяйство и право. 1998. № 3. С. 11-21.

2. Зеліско А.В. Підстави ліквідації споживчих товариств. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. Івано-Франківськ, 2007. Вип. XVIII. С. 85-90.

3. Гнатів О.М. Поняття та види ліквідації як способу припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 2. С. 105-111.

4. Швець О.В. Правова природа процедури ліквідації юридичної особи. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 10-1. Т 1. С. 233-236.

5. Юридична енциклопедія: в 6 т. / за ред. Ю.С. Шемшученка. Київ: «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2001. Т 3: К - М. 792 с.

6. Мозолин В.П. Корпорации, монополии и право в США. Москва: Изд-во Московского гос. ун-та, 1966. 394 с.

7. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. № 514-VI / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2008. № 50-51. Ст. 384. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/514-17.

8. Гнатів О.М. Поняття та види ліквідації як способу припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 2. С. 105-111.

9. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

10. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: дис.... докт. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 468 с.

11. Юркевич Ю.М. Припинення юридичних осіб з правонаступництвом: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. Львів, 2009. 209 с.

12. Про благодійну діяльність та благодійні організації: Закон України від 5 липня 2012 р. № 5073-VI / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 25. Ст. 252. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5073-17.

13. Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 52. Ст. 312. URL: https://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/554/97-%D0%B2%D1%80.

14. Суханов Е.А. Гражданское право: учебник для студентов вузов, обучающихся по направлению «Юриспруденция»: в 4 т. 3-е изд., перераб и доп. Москва: Волтерс Клувер, 2006. Т 1: Общая часть. 720 с.

15. Жеков Д.В. До питання про підстави ліквідації юридичної особи та їх класифікації. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2014. Вип. 28. Т 1. С. 121-124.

16. Мифтахутдинов РТ К вопросу о сущности правовой категории «прекращение юридических лиц без правопреемства». Вестник Пермского университета. 2010. Вып. 4(10). С. 127-133.

17. Фесюра М.В. Ліквідація, реорганізація, банкрутство підприємства, установи, організації в сучасний період: поняття та юридична сутність. Публічне право. 2013. № 1(9). С. 310-317.

18. Актуальные вопросы гражданского права / под ред. М.И. Брагинского. Москва: Статут, 1998. 464 с.

19. Юридична енциклопедія: в 6 т. / за ред. Ю.С. Шемшученка. Київ: «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1998. Т 1: А - Г. 672 с.

20. Корпоративне право Польщі та України: монографія / В.А. Васильєва, О.Р Ковалишин, А. Гербет та ін. ; за ред. В.А. Васильєвої. Івано-Франківськ, 2016. 375 с.

21. Жаренко В.Ф. Особливості банкрутства боржника, що ліквідується власником. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2015. Вип. 1. Т 2. С. 25-29.

22. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-XII / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2343-12#n3.

23. Кодекс України з процедур банкрутства: Закон України від 18 жовтня 2018 р. № 2597-VIN / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 19. Ст. 74. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2597-19.

Размещено на Allbest.ru