Приватні військові компанії: феномен військової політики ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приватні військові компанії: феномен військової політики ХХІ століття

Стрижак І.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права Навчально-наукового інституту права та міжнародно-правових відносин

Філяніна Л.А.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права Навчально-наукового інституту права та міжнародно-правових відносин

У статті досліджено питання правового статусу приватних військових компаній як альтернативного способу охорони та захисту особи та її власності; проведення військових навчань та експертиз у таких сферах, як: бойові дії, стратегічне планування, збирання розвідувальних даних, оперативна підтримка, логістика, а також закупівля та обслуговування зброї та техніки. приватний військовий компанія

Встановлено, що такі компанії працюють у кризових зонах по всьому світу і є постачальниками послуг у сфері безпеки, а також допомагають урядам та збройним силам шляхом надання висококваліфікованого озброєного персоналу та матеріально-технічної підтримки. Акцентовано увагу, що за останні два десятиліття значно зросло використання приватних військових компаній. Так, вони працюють в Іраку, Афганістані та Пакистані, Аденській затоці, а також Латинській Америці, а уряди деяких держав все частіше наймають приватних військових для внутрішніх цілей.

У роботі досліджено історичні аспекти появи приватних військових компаній та індустрії приватного військового захисту, а також проаналізовані нормативно-правові акти, що регулюють питання їх залучення до участі у різноманітних збройних конфліктах. Встановлено, що чітке окреслення та дотримання законів і правил ведення війни допоможе вести військові дії, наскільки це можливо, тільки між збройними силами сторін, що перебувають у конфлікті, тобто без залучення цивільного населення і тим більше без завдання будь-якої шкоди останнім. Фундаментальну роль у досягненні принципової рівноваги між військовою необхідністю і дотриманням прав людини відіграє визначення статусу кожної сторони та окремої людини, задіяної чи постраждалої під час війни.

Особливу увагу приділено дефініції «приватні військові компанії», й визначені можливі види їх діяльності до, під час та після конфліктних ситуацій: охорона та захист, затримання та допити, технічна та розвідувальна допомога тощо. Послугами цих компаній користуються збройні сили США, Великобританії, Франції та інших держав як на своїй території, так і за кордоном.

Окремо проаналізовані: перший міжнародно-правовий акт, в якому містяться міжнародно-правові норми щодо діяльності приватних військових компаній у зонах збройного конфлікту, так званий «Документ Монтрьо»; документ, котрий удосконалює галузеві стандарти і забезпечує дотримання прав людини і гуманітарного права компаніями, котрі надають послуги у сфері безпеки, - Міжнародний кодекс поведінки приватних охоронних компаній.

Ключові слова: приватні військові компанії, «Документ Монтрьо», безпека, правовий статус приватних військових компаній, приватна армія, найманці.

PRIVATE MILITARY COMPANIES: THE PHENOMENON OF MILITARY POLICY OF THE 21ST CENTURY

The article explores the legal status of private military companies as an alternative way of securing and protecting a person's property; conducting military exercises and expertise in such fields as: combat, strategic planning, intelligence gathering, operational support, logistics, and the procurement and maintenance of weapons and equipment.

Such companies are found to operate in crisis zones around the world as security providers. They assist governments and the armed forces by providing highly-qualified armed personnel and logistical support. It is emphasized that over the past two decades, the use of private military companies has increased significantly, as they operate in Iraq, Afghanistan and Pakistan, the Gulf of Aden, and Latin America, and the governments of some countries are increasingly employing private military for internal purposes.

The paper examines the historical aspects of the emergence of private military companies and the private defense industry, as well as analyzes the legal acts that regulate their involvement in various armed conflicts. It is established that a clear definition and observance of the laws and rules of warfare will help to conduct military action, as much as possible, only between the armed forces of the parties to the conflict without involvement of civilians and, moreover, without causing any harm to the latter. The fundamental role in striking a fundamental balance between military necessity and respect for human rights is played by the determination of the status of each party and the individuals involved or affected by the war.

Particular attention is paid to the definition of “private military companies” and identifies possible activities before, during and after conflict situations: security and protection, detention and interrogation, technical and intelligence assistance, etc. The services of these companies are used by the armed forces of the US, UK, France and other countries, both domestically and abroad.

Separately analyzed: the first international legal act, which contains international legal norms for the activity of private military companies in areas of armed conflict, the so-called Montreux Document; a document that improves industry standards and enforces human rights and humanitarian law by companies providing security services - the International Code of Conduct for Private Security Companies.

Key words: private military companies, the Montreux Document, security, the legal status of private military companies, private army, mercenaries.

Постановка проблеми

Почуття страху за себе, своїх рідних і близьких може стати сильним мотиватором для створення безпечного середовища за допомогою не тільки національних служб безпеки, збройних сил держави та правоохоронних органів, але й шляхом залучення на платній основі приватних військових компаній. Якщо є попит, то суспільство створює пропозицію. Так, Уряди деяких держав законодавчо закріпили існування альтернативного способу захисту особи, її власності та іншого за допомогою приватних військових компаній. Такі компанії працюють у кризових зонах по всьому світу і є постачальниками послуг у сфері безпеки. Іноді ці компанії також допомагають урядам та збройним силам, надаючи висококваліфікований озброєний персонал та матеріально-технічну підтримку. За останні два десятиліття значно зросло використання приватних військових компаній (далі - ПВК, приватні армії). Вони працюють в Іраку, Афганістані та Пакистані, Аденській затоці, а також Латинській?

Америці, а уряди деяких держав все частіше наймають приватних військових для внутрішніх цілей.

Стан опрацювання цієї проблематики

Дослідження правового статусу та видів діяльності приватних військових компаній в умовах сучасної військово-політичної обстановки стало темою робіт таких науковців, як В. Горовенко, І. Невзоров, В. Тютюнник, П. Хотенець, та інших.

Метою статті є висвітлення положень міжнародного та національного права щодо питання приватних міжнародних компаній та їх видів діяльності.

Виклад основного матеріалу

Найчастіше появу приватних військових компаній асоціюють із «холодною війною», але необхідно визначити, що індустрія приватного військового захисту бере свій початок зі своїх історичних попередників «детективних» компаній та приватних найманських груп: морські «приватники» та кондотьєри італійського відродження.

Вже в середині ХІХ століття в Північній Америці «детективний бізнес» пропонував озброєних охоронців, приватних слідчих та інші безпекові послуги, іноді навіть діючи поза законом. Класичним прикладом є найвідоміші агентства, засновані в США у 1850 р. Аланом Пінкертоном та його конкурентом Вільямом Бернсом. Агентства базувалися у різних місцях, працювали на офіційній основі і складалися із декількох тисяч оперативних працівників. До їх компетенції входило корпоративне шпигунство, таємні розслідування та інше. Однак після влаштованої співробітниками Пінкертону збройної атаки на страйкуючі компанії “Homestead” у 1892 р. Конгрес США прийняв закон про боротьбу проти Пінкертона, котрий обмежував наймання урядом страйкарів та інших працівників цих компаній [1]. Однак попри все агентство Пінкертон із своїми охоронними послугами вийшло на міжнародний рівень: було відкрито офіси в США, Канаді, Мексиці, Європі та Азії, які і до цього часу процвітають у сучасному секторі приватної безпеки.

Приватні найманські групи виникають після другої світової війни на території європейських колоній. До особового складу входили особи, котрі служили у колоніальному війську та розвідувальних службах. Діяльність приватних найманих груп була можливою за сприяння колоніальних урядів, що наймали їх для проведення підпільних операцій проти місцевих профспілок, організацій і незалежних рухів, котрі вели боротьбу із колоніалізмом [2]. Характерною відмінністю цих груп є те, що коли групи одного типу продовжували свою діяльність, захищаючи інтереси уряду, групи другого типу приймали участь у переворотах, насильницькому захопленні природних ресурсів та нападах на діючі політичні партії та їх лідерів [3].

У середині ХХ століття безпрецедентна хвиля злиттів та поглинань змінила форму безпекового сектора, що призвело до значної концентрації та надання великим приватним військовим компаніям значного політичного впливу, надзвичайного географічного розгалуження та можливості надавати приватні послуги в сфері безпеки.

Багато найважливіших ПВК зараз розташовані у США, Великобританії та інших європейських державах, а деякі мають дуже тісні відносини з урядами та міжнародними організаціями, зокрема з ООН. Компанії часто набирають своїх співробітників з колишніх урядових і військових чиновників, солдатів, розвідників та військових спецпідрозділів.

Що ж таке приватна військова компанія? На це питання намагаються дати відповідь як на національному, так і міжнародному рівнях.

У сфері регулювання діяльності ПВК на міжнародному рівні, як і раніше, не існує чітких норм, котрі зобов'язували держави тим чи іншим чином вибудовувати національне законодавство. Хоча є низка національних та міжнародних законів, що регулюють використання приватних армій, чинне законодавство створювалося без урахування існування сучасних приватних військових компаній. Держави - учасниці ООН проводять активне обговорення і вивчення питань, що виникають у зв'язку з функціонуванням приватних армій, проте істотних змін у напрацюванні нормативно-правових актів обмаль.

Найбільш відомим міжнародним документом, що створений за спільною ініціативою уряду Швейцарії і Міжнародного комітету Червоного Хреста, є так званий «Документ Монтрьо» [4], прийнятий 17 вересня 2008 р. Цей документ є першим міжнародно-правовим актом, у якому містяться міжнародно-правові норми щодо діяльності приватних військових компаній у зонах збройного конфлікту.

Важливо зазначити, що перед прийняттям цього документу були проведені консультації з представниками громадськості, приватних військових та охоронних компаній. Безпосередню участь у його розробці брали експерти з 17 держав, у тому числі спеціалісти з України. Держав - учасників «Документу Монтрьо» умовно можна поділити на групи. До першої можна віднести США, Великобританію, Францію та інші держави, в яких розвинута діяльність приватних військових компаній. До другої групи - Афга-ністан, Ірак, Сьєрра-Леоне та інші держави, на території яких діють власні чи іноземні приватні військові компанії.

Незважаючи на те, що документ не має обов'язкового характеру і підписали його тільки держави-ініціатори, його поява є важливим кроком до визнання та закріплення статусу приватних військових компаній на міжнародному рівні.

Цікавим є те, що «Документ Монтрьо» рекомендує державі походження ПВК передбачати кримінальну відповідальність щодо тяжких злочинів, вчинених особами приватних військових та охоронних компаній за кордоном, а також співпрацювати зі слідчими чи іншими компетентними органами. Отже, держави повинні роз'яснити учасникам ПВК законодавство своєї держави і держави дислокації щодо відповідальності за порушення норм міжнародного і національного права у ході своєї професійної діяльності. На жаль, національні правові норми все ще мають значні прогалини у врегулюванні юрисдикції.

Наступним кроком у нормативному регулюванні правового становища ПВК є документ, що удосконалює галузеві стандарти і забезпечує дотримання прав людини і гуманітарного права компаній, котрі надають послуги у сфері безпеки, - Міжнародний кодекс поведінки приватних охоронних компаній, прийнятий 9 листопада 2010 р. У Кодексі сформульовані принципи, обов'язки, правила поведінки, застосування сили та інше щодо діяльності компаній. Встановлено, що ПВК, котрі підписали цей документ, під час надання охоронних послуг діють у складних умовах, таких як: стихійні лиха чи збройні конфлікти, під час яких спроможність держави врегулювати ситуацію є мінімальною, обмеженою чи відсутня взагалі [5]. Кодекс поведінки був розроблений на основі «Документа Монтрьо».

ООН приймає активну участь в обговоренні питань приватних армій. Так, у документах ООН використовується термін «приватні воєнні та охоронні компанії» - приватні суб'єкти підприємницької діяльності, що надають воєнні та/або охоронні послуги незалежно від власної ідентифікації. Такі послуги включають збройну охорону і захист людей та об'єктів; технічне обслуговування та експлуатацію військової техніки; утримання під вартою та конвоювання ув'язнених; консультування та навчання військовослужбовців та охоронців зацікавлених у таких послугах держав.

У 2014 р. в рамках ООН було проведено експертне засідання з питань використання послуг приватних військових і охоронних компаній Організацією Об'єднаних Націй та акцентовано увагу на тому, що Організація використовує послуги приватних воєнних та охоронних компаній для різних завдань, таких як: озброєна чи неозброєна охорона співробітників, приміщень та майна ООН, мобільний захист конвоїв та інше. Крім того, ООН у своїх документах зазначає критерії управління ризиком, а саме критерії відбору охоронної компанії, правил застосування сили та зброї [6].

Разом з тим у деяких джерелах приватні військові компанії визначаються як ті, що працюють у зонах конфліктів. Вони проводять військові навчання та експертизи в таких сферах, як: бойові дії, стратегічне планування, збирання розвідувальних даних, оперативна підтримка, логістика, а також навчання, закупівля та обслуговування зброї й техніки. ПВК пропонують безпеку, захист персоналу та майна, включаючи гуманітарні та промислові активи [7].

Національне законодавство деяких держав також позитивно впливає на розвиток цієї сфери діяльності. Так, у штаті Вісконсін США представниками Фундації міжнародного права був розроблений Модельний закон про приватні військові компанії. На особливу увагу заслуговує трактування поняття «приватна військова компанія». Цей закон до такої відносить юридичних осіб приватного права, а саме тих, що виконують військові, поліцейські функції; функції служби безпеки; надають супутні послуги відповідно до укладеного контракту з урядом, органами державного управління, міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, а також компаніями, що надають послуги логістики і транзиту.

Преамбула закону Гватемали «Про приватні служби безпеки» передбачає надання безпекових послуг. Так, охоронні служби чи охоронці здійснюють захист та охорону під час перевезення людей та майна суходолом, повітрям, рікою чи морем; моніторинг за допомогою електронних супутників чи глобального позиціонування, а також технології захисту людей та майна [8].

На думку Л. Кемерон, приватні військові компанії є однією з найновіших озброєних недержавних об'єднань, що діють за нестабільних та конфліктних ситуацій, утворюються із приватних осіб, на відміну від традиційних військовослужбовців, котрі працюють у державному секторі [9].

П. Сінгер у своїй роботі, присвяченій приватним арміям, зазначає, що приватні військові компанії - це орієнтовані на прибуток організації, котрі надають професійні послуги, пов'язані із участю у війнах, збройних конфліктах, включаючи бойові операції, стратегічне планування, збір розвідувальних даних, навчання військ і технічну допомогу [10].

Разом з тим необхідно зазначити, що в науковій літературі часто термін «приватні військові компанії» помилково використовують як синонім терміну «найманці». Приватність військової компанії вказує на неофіційні корпоративні, зазвичай неурядові, організації, до яких входять фізичні особи з правом укладання договорів на здійснення охоронних послуг або участь у військових діях та надання матеріально-технічної підтримки в збройних конфліктах для отримання прибутку. Натомість найманці - це насамперед приватні особи, котрі вступають у бойові дії для приватної (власної) вигоди, не входячи до складу збройних сил учасника конфлікту.

Останніми роками спостерігається тенденція щодо залучення керівництвом ООН приватних військових компаній для виконання різноманітних завдань, що зазвичай покладаються на «служби безпеки» держав-учасниць. Мотивом для таких дій слугує непомірне зростання загроз і небезпек у всьому світі та необхідність захисту персоналу ООН. Так, у докладі, котрий прийнятий по завершенні зустрічі експертів, організованої ООН та присвяченої індустрії ПВК, зазначається, що в цій індустрії діє дуже велика кількість компаній, а їх оборот становить 100 мільярдів доларів [11].

Так, у 2012 р. Постійний представник Швейцарії при ООН у своєму письмовому зверненні до Генерального секретаря підтвердив, що приблизно 60 приватних військових компаній підписали Міжнародний кодекс поведінки приватних постачальників охоронних послуг [12]. Ось найвідоміші компанії у сфері надання безпекових послуг, що підписали цей документ:

1) G4S - друга за чисельністю приватна охоронна компанія в світі, багатонаціональна фірма, що надає послуги у сфері безпеки. Штаб-кварта знаходиться у Великобританії, представництва - у 125 державах світу;

2) DynCoip - заснована військовими пілотами. Займаються обслуговуванням американських військ, випробуванням ракетної техніки, розробками вакцин, встановленням систем безпеки в американських посольствах. З 2003 р. 50% бізнесу компанії складають ІТ-послуги для ФБР і ЦРУ;

3) Aegis Defence Services - чисельність співробітників приблизно 20 тисяч осіб, які займаються охоронною діяльністю в аерокосмічній, дипломатичній і урядовій сферах. Основним замовником охоронних послуг є Уряд США.

4) Aegis Defence Services - забезпечує безпеку американського уряду на території Іраку та в Кабулі.

Водночас неоднозначним є ставлення світового співтовариства до існування приватних військових компаній, враховуючи те, що співробітники привітних армій були причетні до низки скандалів, котрі підривають їх авторитет, створюють негативний імідж та ризики порушення правил поведінки в цій галузі. Однак до сьогодні не існує чіткого механізму, який би міг притягнути приватні військові компанії до відповідальності за національним та міжнародним законодавством.

Отже, приймаючи до уваги наявне у світі правило, що попит породжує пропозицію, а кожен товар, послуга чи інше знайде свого користувача, автори доходять висновку, що:

1. Приватні військові компанії - це ті організації, що діють як приватні фірми, надаючи послуги збройної охорони і захисту людей та об'єктів; утримання під вартою та конвоювання ув'язнених; технічного обслуговування та експлуатації військової техніки з метою отримання прибутку незалежно від замовника послуги.

2. Приватні військові компанії не є панацеєю у безпековій сфері, хоча за їх допомогою деякі держави і міжнародні організації просувають ідеї демократії, захисту прав людини, міжнародного порядку та безпеки.

3. Враховуючи тенденцію до зростання попиту на послуги приватних військових компаній, доцільно удосконалити міжнародно-правові та національні нормативно-правові акти, що регламентують їх діяльність, та розробити чіткий механізм притягнення до відповідальності учасників приватних військових компаній у разі порушення законів чи правил ведення війни.

Автори сподіваються, що подальше наукове обговорення зазначеної проблематики дозволить визначити місце приватних військових компаній у зовнішній військовій політиці держав та доцільність законодавчого запровадження діяльності таких компаній в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Paul Krause, The Battle for Homestead, 1890-1892: Politics, Culture, and Steel. Pittsburgh: University of Pittsburgh Press, 1992. р.548.

2. Anthony Mockler, The New Mercenaries. New York: Sidgwick & Jackson, 1985. р. 374.

3. Peter Singer, Corporate Warriors: The Rise of the Privatized Military Industry (Studies in Security Affairs), Ithaca, NY : Cornell: Cornell University Press, 2003. р. 360.

4. Документ Монтрё О соответствующих международно-правовых обязательствах и передовых практических методах государств, касающихся функционирования частных военных и охранных компаний в период вооруженного конфликта. URL: https://www.icrc.org/ru/ doc/assets/files/other/montreau.pdf (дата звернення 10.02.2020).

5. Міжнародний кодекс поведінки приватних охоронних компаній URL: https://undocs.org/pdf?symbol=ru/A/67/63 (дата звернення 12.02.2020) .

6. Вступительные замечания Верховного комиссара ООН по правам человека г-жи Нави Пиллэй на экспертном заседании по вопросу об использовании услуг частных военных и охранных компаний Организацией Объединенных Наций, организованном Рабочей группой по вопросу об использовании наемников. URL: https://www.ohchr.org/RU/NewsEvents/Pages/DisplayNews.aspx?NewsID=14316&LangID=R (дата звернення 10.02.2020).

7. The legal status of private military contractors. URL: https://www.files.ethz.ch/isn/130805/ISN_Special_Issues_Aug.2007.pdf.

8. National Legislation on Private Security Services in Central America, Cuba and Mexicohttps. URL: https://www.ohchr.org > Mercenaries > Legislation (дата звернення 12.02.2020).

9. Lindsey Cameron, `Private Military Companies: Their Status under International Humanitarian Law and its Impact on their Regulation', International Review of the Red Cross 2006-863, p. 573.

10. Singer Peter. Corporate Warriors. The Rise of the Privatized Military Industry and Its Ramification for International Security. Interna-tional Security. Vol. 26. № 3 (Winter 2001/02). URL: https://www.brookings.edu/wp-content/uploads/2016/06/20020128.pdf. (дата звернення 12.02.2020) .

11. Heather Carney. “Prosecuting the lawless: Human rights abuses and private military firms”, George Washington Law Review, Vol. 74 (2006). URL: https://heinonline.org/HOL/LandingPage?handle=hein.journals/gwlr74&div=17&id=&page=(дата звернення 12.02.2020).

12. Письмо Постоянного представителя Швейцарии при Организации Объединенных Наций от 13 января 2012 года на имя Гене-рального секретаря. URL: https://undocs.org/pdf?symbol=ru/A/67/63 (дата звернення 12.02.2020).

Размещено на Allbest.ru