До питання доцільності унормування вимог до скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора під час досудового розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський районний суд м. Харкова

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

До питання доцільності унормування вимог до скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора під час досудового розслідування

Шаренко С., голова, суддя, кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри кримінального процесу, заслужений юрист України

Встановлення чітких вимог до форми та змісту скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування має важливе значення, оскільки безпосередньо пов'язане з правильним визначенням особи, яка відповідно до закону є правомочним суб'єктом оскарження, а також предмета оскарження та вимог скаржника. З огляду на це автором досліджені вимоги, яким має відповідати скарга, а саме її вступна, мотивувальна та резолютивна частина. Проведений автором аналіз судової практики виявив поширеність ситуацій, коли за результатами розгляду скарги на рішення, дії, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора виявляється, що вимоги скаржника є прийнятними, проте окремі з них не підлягають задоволенню, або скарга містить вимоги, частина з яких входить до предмету відання слідчого судді, а частина - ні. Тому актуальним є питання доцільності надання слідчому судді можливості задовольняти вимоги скаржника частково. В статті також розглянуто питання удосконалення процедури оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора, у зв'язку з цим запропоновано доповнити її повноваженням слідчого судді щодо постановлення ухвали про відкриття провадження.

Автор зазначає, що досить часто до суду надходять скарги з такими дефектами змістовного наповнення, які виключають можливість коректного розгляду слідчим суддею піднятих у скарзі питань. У свою чергу, неурегульованість ситуації на рівні закону призводить до того, що практика йде різними шляхами, яких у даному випадку налічується як мінімум два. Так, одні слідчі судді в таких ситуаціях виносять ухвалу про повернення скарги заявнику, а інші - ухвалу про залишення скарги без руху. Зроблений висновок про те, що неприйнятною має вважатися судова практика повернення скарги особі, яка її подала, у разі якщо зі змісту скарги через брак інформації неможливо достовірно встановити наявність підстав, зазначених у ч. 2 ст. 304 КПК; комплексний характер проблеми має передбачати й комплексний підхід до її вирішення. Відтак, доцільним є не лише встановлення у КПК чітких вимог до форми та змісту скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування, а й запропоновані автором статті правила наступного змісту: «слідчий суддя, встановивши, що скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування подано без додержання вимог, передбачених КПК, постановляє ухвалу про залишення скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п'яти днів». Зважаючи на оперативність як характеристику стадії досудового розслідування в цілому, та судового контролю зокрема, строк, який надається на усунення недоліків скарги буде виправданим.

Ключові слова: скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора; слідчий суддя; вимоги до скарги; об'єднання та виділення судово-контрольного провадження.

слідчий судовий скаржник провадження

On the expediency of standardizing the requirements for appealing against the decision, action or inaction of the investigator, coroner, prosecutor during the pre-trial investigation

Establishing clear requirements for the form and content of the complaint against the decision, actions or inaction of the investigator, the investigator or prosecutor during the pre-trial investigation is important, since it is directly related to the correct determination of the person who, in accordance with the law, is the eligible subject of appeal, as well as the subject of appeal and claims of the complainant. With this in mind, the author investigated the requirements to which the complaint should be met, namely its introductory, motivating and resolutive part. The analysis of judicial practice conducted by the author revealed the prevalence of situations when, based on the results of consideration of the complaint against decisions, actions, inaction of the investigator, investigator, prosecutor, it turns out that the complainant's claims are acceptable, but some of them are not subject to satisfaction, or the complaint contains requirements, some of which are part of the subject from the investigating judge, and some of them are not. Therefore, the question of expediency of allowing the investigating judge to satisfy the complainant's claims in part is relevant. The article also examines the issue of improving the procedure for appealing decisions, actions or inactions of the investigator, investigator, prosecutor, in this regard, it is proposed to supplement it with the authority of the investigating judge to make a ruling on the opening of proceedings.

The author notes that quite often complaints with such defects of meaningful content are received to the court, which exclude the possibility of correct consideration by the investigating judge of the issues raised in the complaint. In turn, the unsettled situation at the level of the law leads to the fact that the practice goes different ways, which in this case there are at least two. Thus, some investigating judges in such situations make a ruling on the return of the complaint to the applicant, while others - a ruling on leaving the complaint without movement. It is concluded that the judicial practice of returning the complaint to the person who filed it should be considered unacceptable, if the content of the complaint due to lack of information is impossible to reliably establish the existence of the grounds specified in Part 2 of Art. 304 of the CPC; complex nature of the problem should also provide for a comprehensive approach to its solution. Consequently, it is expedient not only to establish in the CPC clear requirements for the form and content of the complaint against the decision, actions or inaction of the investigator, inquirer or prosecutor during the pre-trial investigation, but also the proposed by the author of the article the rules of the following content: “the investigating judge, having established that the complaint against the decision, actions or inaction of the investigator, the investigator or the prosecutor during the pre-trial investigation was filed without complying with the requirements stipulated by the CPC, , which indicates the shortcomings of the complaint and sets a sufficient time limit for their elimination, which can not exceed five days. Taking into account the promptness as a characteristic of the pre-trial investigation stage in general, and judicial control in particular, the period granted to eliminate the shortcomings of the complaint will be justified.

Keywords: complaint about decisions, actions or inactions of the investigator, investigator, prosecutor; investigating judge; claims for complaint; amalgamation and allocation of judicial control proceedings.

1. Постановка проблеми

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не передбачає вимог до скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування. Така законодавча прогалина має негативні наслідки у вигляді відсутності правової визначеності в питанні можливих рішень слідчого судді у зв'язку з подачею скарги, яка за своїм змістом виключає можливість її розгляду. Оскільки скарга є приводом, що ініціює судово-контрольне провадження під час досудового розслідування, чітке нормативне регулювання вимог щодо її форми та змісту має важливе значення як для скаржника, так і в плані ефективного здійснення судового контролю на даному етапі кримінального судочинства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокурора під час досудового розслідування досліджувалися вченими процесуалістами І. Гловюк, О.Шило, В. Нором, Д. Крикливець, Д.Клепкою, А.Туманянц та іншими, окремі з яких обґрунтували необхідність унормування вимог до скарги, що подається в порядку ст. 303 КПК. Проте відсутність законодавчих змін у цьому плані змушує звернутися до аналізу даного питання і висловити авторські міркування з урахуванням власного досвіду здійснення судового контролю під час досудового розслідування.

Виклад основного матеріалу. Вивчення судової практики та власний досвід роботи на посаді слідчого судді надає автору цієї статті можливість стверджувати, що досить часто до суду надходять скарги з такими дефектами змістовного наповнення, які виключають можливість коректного розгляду слідчим суддею піднятих у скарзі питань. У свою чергу, неурегульованість ситуації на рівні закону призводить до того, що практика йде різними шляхами, яких у даному випадку налічується як мінімум два. Так, одні слідчі судді в таких ситуаціях виносять ухвалу про повернення скарги заявнику, а інші - ухвалу про залишення скарги без руху.

Постановляючи ухвалу про повернення скарги, слідчі судді, як правило, посилаються на ч. 2 ст. 304 КПК (яка передбачає можливість винесення ухвали про повернення скарги) та вказують причини такого повернення, наприклад: «зі змісту скарги Особа_1, не є зрозумілим, яким саме слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження, та не зазначено, коли саме заявник дізналась про винесення даного рішення, що позбавляє суд можливості визначити питання про строк оскарження даного рішення» [1 ]; «заява написана не каліграфічно, із тексту заяви не зрозуміло, яке відношення має скаржник Особа_1 до підозрюваного в кримінальному провадженні ... так як з аналізу зрозумілих слів скарги, можна дійти висновку, що скарга написана в інтересах останнього» [2 ]; «із скарги Особа_1, Особа_2 не зрозуміло, чиї саме дії чи бездіяльність оскаржують останні. Крім того, не зрозуміло, що саме (дії чи бездіяльність посадових осіб) оскаржують Особа_1, Особа_2. Водночас, зі змісту скарги не зрозуміло які саме рішення, дії або бездіяльність, та стосовного якого суб'єкта подана заявниками скарга в порядку ст. 303 КПК України» [3]. Аналізуючи такий напрям судової практики, слід констатувати, що він забезпечує прийняття рішення, можливість прийняття якого передбачена КПК, але при цьому коректність підстав для прийняття такого рішення є сумнівною. Адже відповідно до КПК скарга повертається, якщо: 1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; 2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді; 3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення (ч. 2 ст. 304 КПК). Наведені ж випадки із судової практики безперечно можуть стосуватися названих в КПК підстав для повернення скарги, але все ж у повній мірі їм не відповідають. Так, відсутність інформації про те, «коли саме заявник дізнався про винесення рішення» [4 ] дійсно «позбавляє суд можливості визначити питання про строк оскарження даного рішення» [5], але не свідчить про те, що скарга подана після закінчення такого строку, що є підставою для її повернення відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК. Той факт, що у зв'язку із некаліграфічністю написання «із тексту заяви не зрозуміло, яке відношення має скаржник Особа_1 до підозрюваного в кримінальному провадженні» [6 ] не доводить, що скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу, що необхідно для повернення скарги за п. 1 ч. 2 ст. 304 КПК. Відсутність у скарзі інформації про те чиї дії чи бездіяльність оскаржуються та про які саме дії і бездіяльність йдеться [7 ] взагалі навіть віддалено не підпадає під жодну з підстав, названих у ч. 2 ст. 304 КПК, хоча знову ж таки не виключає, що у разі доповнення скарги відповідною інформацією вона відповідатиме вимогам прийнятності.

Таким чином, наведений підхід хоч і йде шляхом постановлення рішення, яке передбачене КПК, проте коректність такого рішення з позиції наявності законних підстав залишається сумнівною. Важливо звернути увагу на те, що ч. 2 ст. 304 КПК для прийняття рішення про повернення скарги вимагає встановлення одного із трьох юридичних фактів: неналежність скаржника (п. 1); непідсудність скарги суду (п. 2); закінчення строку на подання скарги (п. 3). При цьому в наведених випадках із судової практики йшлося не про достовірне виявлення слідчим суддею вказаних юридичних фактів, а про недостатність у скарзі інформації для їх встановлення.

Водночас, судова практика знає й інший спосіб процесуального реагування слідчих суддів на випадки неналежного змістового наповнення скарг - постановлення ухвали про залишення скарги без руху та надання скаржнику часу для усунення недоліків. Так, наприклад, слідчий суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської обл. прийняв рішення про залишення скарги без руху із наданням часу на усунення недоліків, які полягають у тому, що «заявником не викладено обставин про те, коли ним було подано заяву про внесення відомостей до ЄРДР та коли ним було отримано відповідь прокурора, дії якого ним оскаржуються, що має бути підтверджено посиланням на відповідні докази» [8]. Рішення про залишення скарги без руху із наданням особі часу для виправлення недоліків прийняв і слідчий суддя Шосткинського міськрайон- ного суду Сумської обл., мотивувавши таке рішення тим, що «скарга є не конкретною та незрозумілою, зі скарги не зрозуміло, в чому саме полягає бездіяльність слідчого та які саме процесуальні дії, що підлягають оскарженню в порядку ст. 303 КПК України слідчий не вчинив» [9 ].

На відміну від попередньо описаного варіанту вирішення наведеної процесуальної ситуації (постановлення ухвали про повернення скарги), винесення слідчим суддею рішення про залишення скарги без руху КПК не передбачено взагалі. Водночас, саме такий підхід, на наше переконання, є найбільш коректним з позиції: (а) системного сприйняття кримінального процесуального закону; (б) релевантності юридичній природі ситуації, на вирішення якої такий підхід спрямовано; (в) захисту законних інтересів скаржника. У свою чергу, на обґрунтування кожного із елементів вказаної тези можливо навести відповідне обґрунтування:

(а) системне сприйняття положень КПК надає можливість констатувати, що невідповідність процесуального документу, яким ініціюється судово-контрольне провадження, вимогам до змістового наповнення такого документу вирішується саме шляхом постановлення ухвали про залишення доку- менту-ініціативи без руху. Так, наприклад, для апеляційного провадження передбачено, що суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст. 396 КПК, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу (ч. 1 ст. 399 КПК). Аналогічним чином вирішується й питання подання касаційної скарги без додержання вимог до її змістового наповнення (ч. 1 ст. 429 КПК);

(б) залишення скарги без руху із наданням часу для усунення виявлених недоліків цілком відповідає (є релевантним) юридичній природі ситуації, на вирішення якої такий підхід спрямовано. Адже нестача інформації у скарзі дає можливість лише припускати, що скарга є такою, що не підлягає розгляду й має бути повернута скаржнику, але точно цього встановити неможливо (не виключено, що усунення інформаційних прогалин перетворить скаргу на цілком прийнятну). Саме тому у цій ситуації має запускатися процесуальний механізм, спрямований на усунення виявлених недоліків її змісту;

(в) якщо скаргу подано наприкінці десятиденного строку, відведеного КПК на оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб органів слідства і прокуратури, то прийняття рішення про повернення скарги майже із стовідсотковою вірогідністю означитиме втрату особою права на подальше оскарження, оскільки повернення скарги не призупиняє строків оскарження. Тобто, навіть виправивши недоліки змістового наповнення скарги, особа вже буде позбавлена можливості захистити свої законні інтереси, та буде змушена залучати механізми апеляційного оскарження (оскаржувати до апеляційного суду ухвалу слідчого судді про повернення скарги, що ускладнить як захист права особи, так і породити невиправдане додаткове навантаження на апеляційну інстанцію). Натомість, у тих випадках, де КПК закріплює механізм залишення скарги без руху, законом передбачено, що якщо особа усунула недоліки скарги у строк, встановлений суддею, скарга вважається поданою у день первинного її подання до суду (див. ч. 2 ст. 399, ч. 2 ст. 429 КПК).

Усе вищевикладене надає можливість сформулювати два висновки. По-перше, неприйнятною має вважатися судова практика повернення скарги особі, яка її подала, у разі якщо зі змісту скарги через брак інформації неможливо достовірно встановити наявність підстав, зазначених у ч. 2 ст. 304 КПК. По-друге, комплексний характер проблеми має передбачати й комплексний підхід до її вирішення. Відтак, доцільним є не лише встановлення у КПК чітких вимог до форми та змісту скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування, а й правила наступного змісту: «слідчий суддя, встановивши, що скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування подано без додержання вимог, передбачених КПК, постановляє ухвалу про залишення скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п'яти днів». В цьому контексті слід зазначити, що на практиці цей строк є найпоширенішим із тих, що встановлюють слідчі судді. На наш погляд, зважаючи на оперативність як характеристику стадії досудового розслідування в цілому, та судового контролю зокрема, строк, який надається на усунення недоліків скарги не має перевищувати половини тривалості строку, який надається на оскарження. Тож, нормативне встановлення ліміту в 5 днів буде виправданим. Як додатковий аргумент, можливо також вказати, що аналогічним шляхом на сьогодні вирішується на рівні КПК дане питання при апеляційному оскарженні вироку: загальний строк апеляційного оскарження - 30 днів, а максимальний строк для усунення недоліків апеляційної скарги - 15 днів з дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу». При цьому, якщо особа не усуває у визначений строк встановлені недоліки скарги, це має призводити до її повернення скаржнику.

Рішення про відкриття провадження за скаргою. Главою 26 КПК прямо не передбачено повноваження слідчого судді виносити ухвалу про відкриття провадження по скарзі. Проте винесення ухвали, у якій слідчий суддя об'єктивує своє рішення про прийнятність скарги, є досить поширеним у правозастосуванні. При цьому аналіз матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень надає можливість вказати на існування принаймні двох підвидів ухвал, якими оформлюються такого роду рішення слідчих суддів: (а) ухвали про відкриття провадження за скаргою (в резолютивній частині слідчий суддя вказує, що він ухвалив «відкрити провадження за скаргою»); (б) ухвали про прийняття скарги до свого провадження (в резолютивній частині слідчий суддя вказує, що він ухвалив «прийняти скаргу до свого провадження»). При цьому варто вказати, що змістове наповнення резолютивних частин ухвал в обох випадках є досить схожим.

У контексті наведених фактів постає два питання: (1) чи виправданим є винесення ухвали, якою слідчий суддя об'єктивує своє рішення про прийнятність скарги, не дивлячись на те, що така ухвала законом не передбачена?; (2) якщо так, то яке саме формулювання («відкриття провадження» чи «прийняття до свого провадження») є більш коректним?

Пошук відповіді на перше питання зобов'язує вказати наступне. Ознайомившись зі скаргою, яка надійшла відповідно до автоматичного розподілу, слідчий суддя фактично може прийняти одне із двох рішень: (1) відмовити у допуску скарги до розгляду, зважаючи на її неприйнятність (що може знайти вираження у поверненні скарги особі, яка з нею звернулась (ч. 2 ст. 304 КПК) або відмові у відкритті провадження за скаргою (ч. 3 ст. 304 КПК)), або (2) визнати скаргу прийнятною і такою що підлягає розгляду. Останній варіант рішення КПК не передбачено, що, на наше глибоке переконання, є законодавчою прогалиною. Оцінка слідчим суддею скарги як прийнятної сама по собі можливо й могла б обійтися без її об'єктивації у формі відповідної ухвали. Проте готовність слідчого судді розглянути скаргу автоматично викликає необхідність прийняття низки інших рішень: про визначення місця, дати і часу судового розгляду скарги; про повідомлення про дату, час і місце розгляду скарги особу, яка її подала, та суб'єкта, дії якого оскаржується; у разі необхідності про витребування матеріалів кримінального провадження; про відкритий чи закритий судовий розгляд; про дистанційну участь скаржника, якщо останній, наприклад, перебуває у СІЗО. Усі ці рішення є юридично значимими для учасників майбутнього судового розгляду, а відтак не можуть існувати без закріплення у відповідній процесуальній формі. Тож, перелічені питання знаходять відображення в ухвалах слідчих суддів про відкриття провадження за скаргою (або про прийняття скарги до свого провадження), що, на наше переконання, є цілком правильним. Відтак, винесення відповідної ухвали варто додати до нормативно встановлених елементів процедури оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора.

Стосовно другого із поставлених нами запитань маємо вказати наступне. Як було доведено науковими дослідженнями в галузі кримінальної процесуальної лінгвістики, термінологія має вагомий вплив на ефективність правозастосування. У свою чергу проведений аналіз ухвал слідчих суддів, що наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, надає нам право констатувати, що термінологічна різниця у назвах вказаних ухвал, жодним чином не позначається на їх змістовому наповненні. Тож, йдеться про використання синонімів. У цьому плані правильною є позиція О.А. Лейби щодо того, що «застосування різних термінів для позначення одного й того ж поняття (синонімію) в тексті нормативно-правових актів слід розцінювати як дефект законодавства, оскільки це змушує правозастосовника спрямовувати зусилля на відшукання відмінностей у нормативному навантаженні тотожних понять з огляду на відмінності у їх термінологічному позначенні, що знижує ефективність правозастосування» [10 , с. 187]. Зауважимо, що в розглядуваному випадку на сьогодні поки що йдеться про синонімію у правозастосуванні, оскільки, як ухвала про відкриття провадження за скаргою, так і ухвала про прийняття скарги до свого провадження є продуктом судової практики, яка, на жаль, не має під собою чітко визначеного нормативного підґрунтя. Водночас, оскільки ми пропонуємо легалізувати такий підхід, закріпивши його в КПК, то маємо обрати із двох наявних термінів той, який дасть можливість уникнути законодавчої синонімії. У цьому ключі більш вдалим, на наш погляд, є саме термін «відкриття провадження». Даний термін на сьогодні вже використовується у главі 26 КПК, проте для позначення рішення про неприйнятність скарги - «ухвала про відмову у відкритті провадження» (ч. 4 ст. 304 КПК). Відтак, закріплення в числі повноважень слідчого судді саме можливості прийняти рішення «про відкриття провадження» забезпечить термінологічну єдність.

Підсумовуючи, додамо, що запропонований вище підхід, як в частині необхідності об'єктивації рішення про прийнятність скарги у формі відповідної ухвали, так і в частині запропонованого нами найменування такої ухвали, активно використовується й у практичній роботі автора на посаді слідчого судді Київського районного суду м. Харкова [11; 12; 13; 14 ; 15 ; 16 ; 17 ].

Висновки. Встановлення чітких вимог до форми та змісту скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування має важливе значення, оскільки безпосередньо пов'язане з правильним визначенням особи, яка відповідно до закону є правомочним суб'єктом оскарження, а також предмета оскарження та вимог скаржника. У вступній частині скарги необхідно зазначити назву суду, якому адресується скарга, повні анкетні дані скаржника, номер засобу зв'язку чи електронну адресу, адресу місця проживання, назву рішення, дії чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, що оскаржується. У мотивувальній частині скаржник має викласти зміст рішення, дії чи бездіяльності, що оскаржується, з посиланням на докази, якими обґрунтовується скарга, та із зазначенням норми закону, що регулює відповідні відносини. У резолютивній частині скаржник має сформулювати вимогу щодо скасування рішення слідчого, дізнавача або прокурора, зобов'язання припинити дію або вчинити певну дію. Скарга повинна містити підпис особи, яка її подає, та дату подання. Обов'язковим додатком має бути копія постанови, яка оскаржується. У разі подання скарги після 10-денного строку заявник вправі надати докази, які підтверджують дату отримання копії постанови або поважність причин пропуску встановленого процесуального строку. Зазначені вимоги до форми і змісту скарги визнано за необхідне закріпити на рівні КПК.

Проведений нами аналіз судової практики виявив поширеність ситуацій, коли за результатами розгляду скарги на рішення, дії, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора виявляється, що вимоги скаржника є прийнятними, проте окремі із них не підлягають задоволенню, або скарга містить вимоги, частина з яких входить до предмету відання слідчого судді, а частина - ні. Тому заслуговує на підтримку позиція науковців, які вказували на необхідність надання слідчому судді можливості задовольняти вимоги скаржника частково. Водночас, при здійсненні відповідних законодавчих коректив, обираючи між термінами «часткова відмова» і «часткове задоволення», перевагу варто надати останньому, оскільки формулювання «часткове задоволення» є усталеним для чинного КПК, а доповнення КПК терміном «часткова відмова» породить такий законодавчий дефект як нормативна синонімія.

Законодавець не передбачив не лише вимог до скарги, що подається на рішення, дії, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, а й можливості слідчого судді від- реагувати певним чином на ситуацію, коли скарга за своїм змістом виключає можливість її розгляду. Неурегульованість питання призводить до того, що практика йде двома різними шляхами: одні слідчі судді в таких ситуаціях виносять ухвалу про повернення скарги заявнику, а інші - ухвалу про залишення скарги без руху. На думку автора цієї публікації, саме останній підхід потребує нормативної регламентації, оскільки є найбільш коректним з позиції системного сприйняття кримінального процесуального закону, релевантності юридичній природі процесуальної ситуації, на вирішення якої такий підхід спрямовано, а також захисту законних інтересів скаржника.

Висновок

З огляду на проведене дослідження пропонується доповнити КПК правилом наступного змісту: «слідчий суддя, встановивши, що скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування подано без додержання вимог, передбачених КПК, постановляє ухвалу про залишення скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу». При цьому, якщо особа не усуває у визначений строк встановлені недоліки скарги, це має призводити до її повернення скаржнику.

Список використаних джерел

1. Ухвала слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2015 року, справа № 638/16724/15-к : http://reyestr.court.gov.ua/Review/55492999

2. Ухвала слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької обл. від 19 листопада 2015 р., справа № 219/10659/15-к : http://reyestr.court.gov.ua/Review/53667358

3. Ухвала слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської обл. від 6 березня 2018 р., спр. № 569/3493/18 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/72870372

4. Ухвала слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2015 року, справа № 638/16724/15-к : http://reyestr.court.gov.ua/Review/55492999

5. Ухвала слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2015 року, справа № 638/16724/15-к : http://reyestr.court.gov.ua/Review/55492999

6. Ухвала слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької обл. від 19 листопада 2015 р., справа № 219/10659/15-к : http://reyestr.court.gov.ua/Review/53667358

7. Ухвала слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської обл. від 6 березня 2018 р., спр. № 569/3493/18 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/72870372

8. Ухвала слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської обл. від 02.06.2017 р., справа № 175/1834/17 : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67002119

9. Ухвала слідчого судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської обл. від 16 грудня 2019 р., справа № 589/5220/19 : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86521711

10. Лейба О.А. Дефекти кримінального процесуального законодавства та засоби їх подолання : дис. ... канд. юрид. наук. : 12.00.09. - Х., 2018. - 244 с.

11. Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2020 р., справа № 953/10068/20 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/90144540

12. Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2020 р., справа № 953/8013/20 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/89506627

13. Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 р., справа № 953/8767/20 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/89614789

14. Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 р., справа № 953/8886/20 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/89789059

15. Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 р., справа № 953/10459/20 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/90216740

16. Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 09 липня 2020 р., справа № 953/18709/19: http://reyestr.court.gov.ua/Review/90380215

17. Ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2020 р., справа № 953/11132/20 : http://reyestr.court.gov.ua/Review/90503269

Размещено на Allbest.ru