Сучасний огляд інституту сурогатного материнства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний огляд інституту сурогатного материнства

Кукуріло Д.О., студентка III курсу господарсько-правового факультету; Іванов А М., кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Одним з найважливіших показників держави є стан репродуктивного здоров'я її населення, а саме така його складова як безплідність. Актуальність цієї теми пояснюється тим, що вона зачіпає не лише Україну, а й увесь світ. 10-15% українського населення наразі страждають від безпліддя, тобто цей показник відображає прямі втрати. Перша дитина, яку народила сурогатна мати, з'явилася на світ у 1978 році в Англії. В Україні вперше інститут сурогатного материнства був задіяний в Харкові у 1995 році.

Пройшло вже стільки часу, а ставлення до даної допоміжної репродуктивної технології у різних країн залишається неоднозначним. Майже вся Європа скептично ставиться до такого інституту, тому сурогатне материнство є забороненим та кримінально караним. У деяких країнах, наприклад, Норвегії, Швейцарії дозволеним є лише некомерційне сурогатне материнство. У Канаді хоч така процедура й дозволена, проте сурогатна мати у будь-який момент може відмовитись від договору, який не має жодної юридичної сили, та залишити собі дитину [1, с. 168].

Що стосується України, у статті автор зазначає на тому, що в медицині виділяють гестаційне та гендерне сурогатне материнство, причому дозволеним та законним є лише перший вид. Далі автор звертає увагу на те, що одним з проблемних питань є незакріплення на законодавчому рівні визначення сурогатного материнства, тому науковці користуються медичною термінологією. Окрім того, було проаналізоване законодавство, як перші згадування сурогатного материнства в нормативно-правових актах України та СРСР, так і акти загальноєвропейського рівня. Далі постає інша проблема: якщо не існує достатнього правового врегулювання даного питання, то які все ж таки норми необхідно застосовувати?

Автор робить висновок, що сурогатне материнство оформлюється договором, що укладається за угодою сторін та спрямоване на виникнення, зміну та припинення правовідносин, окрім того, між сторонами немає сімейних відносин, тож очевидно, що застосовуються саме норми цивільного права. Далі досліджується природа даного договору, основні умови, які мають бути зазначеними тощо. У підсумку автор робить висновок на необхідності підлаштування законодавства до стрімкого розвитку медицини шляхом внесення змін до Сімейного кодексу чи прийняттям окремого закону.

Ключові слова: сурогатне материнство, цивільно-правовий договір, цивільні правовідносини, допоміжні репродуктивні технології, умови договору.

Modern review of the institute of surrogacy

One of the most important indicators of the state is the state of reproductive health of its population, namely such a component as infertility. The relevance of this topic is explained by the fact that it affects not only Ukraine, but the whole world. 10-15% of the Ukrainian population currently suffers from infertility, ie this figure reflects direct losses. The first child born to a surrogate mother was born in 1978 in England. In Ukraine, the institute of surrogacy was first introduced in Kharkiv in 1995. So much time has passed, and the attitude to this assisted reproductive technology in different countries remains ambiguous.

Almost all of Europe is skeptical of such an institution, so surrogacy is banned and criminally punishable. In some countries, such as Norway and Switzerland, only non-commercial surrogacy is allowed. In Canada, although such a procedure is allowed, a surrogate mother can at any time withdraw from the contract, which has no legal force, and leave the child [1, p. 168]. As for Ukraine, the author notes in the article that in medicine there are gestational and gender surrogacy, and only the first type is allowed and legal. Further, the author draws attention to the fact that one of the problematic issues is the lack of legislative definition of surrogacy, so scientists use medical terminology. In addition, the legislation was analyzed, as the first mentions of surrogacy in the regulations of Ukraine and the USSR, as well as acts of European level.

Then another problem arises: if there is no sufficient legal settlement of this issue, then what rules should be applied? The author concludes that surrogacy is a contract concluded by agreement of the parties and aimed at the emergence, change and termination of legal relations, in addition, there is no family relationship between the parties, so it is obvious that the rules of civil law apply. Next, the nature of this agreement, the main conditions that must be specified is being investigated, and so on. As a result, the author concludes that it is necessary to adjust the legislation to the rapid development of medicine by amending the Family Code or adopting a separate law.

Keywords: surrogacy, civil contract, civil legal relations, assisted reproductive technologies, conditions of the contract.

сурогатне материнство гестаційний

Постановка проблеми

Медицина вже давно намагається вирішити проблему безпліддя, пропонуючи різні варіанти. Одним з таких допоміжних репродуктивних технологій є сурогатне материнство. Цей інститут порівняно нещодавно впроваджений в українське законодавство, а тому залишає за собою ряд невирішених питань. Насамперед, немає єдиної законодавчої дефініції цього поняття; окрім того право не встигає підлаштовувати свої норми під розвиток медицини, тож наразі інститут сурогатного материнства не є достатньо врегульованим сімейним чи цивільним законодавством, до нього застосовуються загальні положення щодо договорів, зобов'язань тощо. Останнім часом побільшала кількість напрацювань з даної теми, науковці намагаються комплексно дослідити проблему та запропонувати нові шляхи для її врегулювання.

Аналіз останніх статей та публікацій

Даною проблематикою займались Булеца С.Б., Піроженко В.М., Явор О.А., Коломієць А.С., Верес І.Я., Ящук А.В., Містрякова О.С. та інші. Не зважаючи на значну кількість наукових робіт з цієї теми, ще залишаються питання, які не є вирішеними, в тому числі і питання правового врегулювання інституту сурогатного материнства.

Метою даної статті є дослідження інституту сурогатного материнства, аналізування актів, якими врегульоване дане питання та виокремлення основних проблем, які ще підлягають вирішенню.

Виклад основного матеріалу

Глобалізаційні процеси та науково-технічний прогрес зумовили швидкий розвиток медицини, і одним з найвагоміших досягнень XX ст. стали допоміжні репродуктивні технології. Наразі одним з найбільш використовуваних методів таких технологій виступає саме сурогатне материнство. Проте, для України це достатньо нова технологія, а отже більшість питань є неврегульованими.

Перш за все, на законодавчому рівні відсутнє єдине визначення сурогатного материнства. Сучасна медицина виділяє два види сурогатного материнства. Гестаційне, при якому сурогатна матір генетично не стосується до дитини (його можна здійснити лише за допомогою високорепродуктивних допоміжних технологій). При цьому сурогатному материнстві не існує ніякого генетичного споріднення між сурогатною матір'ю і дитиною: у матку сурогатної матері вводять яйцеклітину від біологічних батьків. При гендерному (традиційному) - жінка виношує генетично свою дитину, одночасно вона є і донором яйцеклітини, і виношує запліднений у пробірці ембріон [2; с. 128]. З огляду на норму ч. 2 ст. 123 СК України, метод сурогатного материнства передбачає перенесення в організм сурогатної матері ембріона людини, зачатого подружжям (генетичними батьками). Таким чином, українське законодавство передбачає лише один спосіб -- повну (гестаційну) сурогатність, а випадки застосування інших видів караються кримінальним законом, адже фактично являють собою продаж дитини [3, с. 27].

Не зважаючи на вищезазначене, єдиного, закріпленого законодавчо, визначення поняття сурогатного материнства наразі немає. Піроженко В.М. виділяє наступні ознаки сурогатного материнства в Україні, що дають змогу виробити уявлення про даний інститут, а саме:

1) наявність взаємної домовленості між сурогатною матір'ю та замовниками;

2) факт зачаття дитини шляхом проведення ЕКО та імплантації ембріона;

3) обов'язкове використання генетичного матеріалу замовників;

4) специфічна мета - виношування та народження дитини для подальшого передання її генетичним батькам [4, с. 6].

Перше згадування про можливість застосування методів штучного запліднення у вітчизняному законодавстві закріплювалось в Законі СРСР «Про внесення змін та доповнень в деякі законодавчі акти СРСР щодо питань, які стосуються жінок, сім'ї та дитинства». Дещо пізніше Кодекс законів про шлюб та сім'ю України встановлює регулювання питань запліднення за допомогою донора (сурогатної матері), відповідно до якого дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловіку на запліднення та народження дитини іншою жінкою, записується матір'ю цієї дитини і не має права оспорювати проведений запис. Внесення таких змін до законодавства передувало закріпленню в Основах законодавства України про охорону здоров'я права кожної жінки на застосування методів штучного запліднення або імплантації зародка. Так, відповідно до ст. 48 Основ застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленим Міністерством охорони здоров'я України, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Інструкцією про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій від 23 грудня 2008 р. № 771 регламентовані безпосередньо умови та порядок лікування методом сурогатного материнства, зокрема медичні показання і протипоказання для застосування методу, особливості перенесення ембріонів у порожнину матки, а також передбачено можливі ускладнення, що виникають при перенесенні ембріона у порожнину матки жінки [1, с. 168-169].

На загальноєвропейському рівні важливе значення при вирішенні питань, які стосуються репродукції людини, має прийнята 19 листопада 1996 року Комітетом міністрів Ради Європи Конвенція з прав людини в біо- медицині, яка являє собою перший обов'язковий в сфері охорони здоров'я юридичний документ, направлений на захист людини від можливих зловживань, пов'язаних з використанням нових біологічних і медичних методів і процедур. Методи штучного запліднення в міжнародному праві регулюються також декількома директивами, що ґрунтуються на трьох рекомендаціях Парламентської асамблеї Ради Європи, резолюціями, прийнятими 16 березня 1969 року Європейським парламентом, та рішеннями Комісії з прав людини № 6574/71 і № 7654/76 [4, с. 6].

У нормативному плані більш детально інститут сурогатного материнства регулюється сімейним та цивільним правом. Виходячи із засад цивільного законодавства та загалом диспозитивності цивільного права, законом передбачена можливість укладати різного роду договори, що не суперечать Цивільному кодексу. Так ч. 7 ст. 281 ЦК України встановлюється норма, згідно з якою повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством. А ч. 1 ст. 290 ЦК України дозволяє повнолітній дієздатній фізичній особі бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин [5].

Що стосується сімейного права, то ст. 123 Сімейного кодексу України визначає походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій: у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. А у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Крім того, подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій [6].

Виходячи з цього, більшість вчених вважає, що договір сурогатного материнства варто розглядати як цивільний-правовий договір, так як сурогатне материнство відбувається за угодою сторін та спрямоване на виникнення, зміну та припинення нових правовідносин, тим паче між сурогатною матір'ю та, наприклад, подружжям не виникає сімейних відносин [7, с. 89].

Для цивільних правовідносин з сурогатного материнства характерним є традиційний трьохланковий склад: суб'єкти - учасники репродуктивної послуги з сурогатного материнства, об'єкт - репродуктивна послуга, зміст даних відносин, що складають репродуктивні суб'єктивні права і репродуктивні цивільні обов'язки. Суб'єктами цивільних правовідносин з сурогатного материнства є: 1) замовник - сімейна пара, або неодружені чоловік чи жінка, оскільки імперативних обмежень закон не містить, а судова практика пішла шляхом визнання права на батьківство неодружених людей; 2) сурогатна матір - жінка, яка бере на себе обов'язок пройти процедуру екстракорпорального запліднення; 3) медичний заклад, акредитований МОЗ для проведення таких процедур. Репродуктивна послуга як об'єкт цивільних правовідносин з сурогатного материнства передбачає встановлений договором процес зачаття, виношування і народження дитини з подальшою її передачею біологічним батькам. Репродуктивне суб'єктивне право розуміється як «право самостійного ухвалення рішення щодо кількості власних дітей, інтервалів між їхнім народженням, штучного переривання вагітності в законодавчо визначені терміни, використання допоміжних репродуктивних технологій у випадках неможливості мати дітей природнім способом». Репродуктивний цивільний обов'язок можливий лише для сурогатної матері, яка підписала договір сурогатного материнства надати визначену послугу [8, с. 75-76].

З огляду на невизначеність договору в ЦК України, відкритим залишається питання щодо віднесення його до тієї чи іншої групи договорів, передбачених актами цивільного законодавства. З цієї причини договір, який урегульовує відносини сурогатного материнства, може називатися:

1) договором про здійснення допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства;

2) договором про виношування дитини та подальшу її передачу;

3) договором про надання послуг сурогатної матері тощо [4, с. 11].

Якщо виходити із самого договору, то він має бути письмовим, з обов'язковим нотаріальним посвідченням. За своєю природою договір є синалагматичним, оскільки породжує взаємні права та обов'язки сторін. Насамперед, обов'язком сурогатної матері є виносити дитини та передати її біологічним батькам, в свою чергу вони мають зобов'язання виплатити кошти та піклуватись про неї під час перебігання вагітності. Договір про сурогатне материнство також є консенсуальним, тобто є укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами з приводу усіх істотних умов.

Для належного врегулювання відносин між сторонами, на думку Булеци С.Б., в договорі сурогатного материнства мають міститись наступні істотні та випадкові умови:

1. предмет договору, а саме послуги з виношування дитини та її передача біологічним батькам. Але потрібно врахувати і те, що можуть народитися двоє і навіть більше дітей, про що наголошується в предметі договору, правах і обов'язках сторін і в порядку розрахунків між ними.

2. умови і порядок виконання договору (варто віднести визначення медичного закладу, в якому реалізовуватимуть програму сурогатного материнства; умови і порядок проведення процедури, надання медичної допомоги і медичного догляду за фізичним і психічним станом сурогатної матері; її житло під час вагітності, умови життя; порядок надання генетичним батькам інформації про стан сурогатної матері під час вагітності тощо).

3. порядок розрахунків (сума винагороди, витрати на проїзд, харчування, побутові витрати та інші пункти, які повно розкриваються в договорі).

4. права та обов'язки обох сторін (варто зауважити на тому, що у договорі необов'язково прописувати обов'язок сурогатної матері віддати дитину біологічним батькам, оскільки дане положення і так передбачено сімейним законодавством).

5. відповідальність сторін за невиконання умов договору (також маються на увазі положення щодо втрати дитини або можливості відмови від договору обома сторонами).

6. термін дії договору (як правило, не перевищує один рік. Це зумовлено специфікою договору: дитина виношується дев'ять місяців. Але додатково враховується час, який батьки і сурогатна мати витратять на процедуру сурогатного материнства, медичні консультації, збір необхідних документів, а також термін перебування народженої дитини з сурогатною матір'ю).

7. страхування життя і здоров'я матері й дитини.

8. припинення договору шляхом розірвання (відповідно до ст. 907 ЦКУ договір про надання послуг може бути розірваний, зокрема, шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку і на підставах, встановлених ЦК України, іншим законом або за домовленістю сторін) [5].

9. невиконання договору однієї із сторін тягне за собою не тільки його розірвання, але і відшкодування винною стороною заподіяних іншій стороні збитків. Норми ЦК України про договір щодо надання послуг передбачають тільки відповідальність виконавця за порушення договору, покладаючи на нього обов'язок відшкодувати замовникові збитки, нанесені невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату в повному об'ємі. Відшкодування вказаних збитків залежить від провини виконавця (ст. 906 ЦК) [9, с. 132-133].

Висновки

Сьогочасні реалії дають змогу чітко зрозуміти, що медицина і право у питанні сурогатного материнства рухаються поки що різними темпами, а отже вдосконалення законодавства є наразі доволі актуальним. Таке вдосконалення має відбутись шляхом вирішення наступних питань. По-перше, необхідно видозмінити Сімейний кодекс та додати окремий розділ щодо сурогатного материнства, а в подальшому не зайвим було б прийняти Закон України «Про сурогатне материнство». По-друге, потрібно здійснювати чіткий контроль у сфері репродуктивної медицини, визначити вичерпний перелік осіб, які мають право використовувати даний спосіб допоміжних репродуктивних технологій, щоб уникнути зловживань з боку заможних людей, які просто не бажають народжувати самостійно. По-третє, необхідно впроваджувати державні цільові програми з підтримки репродуктивної медицини.

Список використаних джерел

1. Аблятіпова Н.А. Проблеми сурогатного материнства в Україні. Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. / Одес. нац. юрид. акад. О., 2009. Вип. 51. С. 167-173.

2. Явор О.А. Правові аспекти сурогатного материнства. Університетські наукові записки. 2012. № 4. С. 127-133.

3. Верес І.Я. Проблеми правового регулювання сурогатного материнства. Адвокат. 2013. № 3. С. 27-31.

4. Піроженко В.М. Сурогатне материнство в Україні: проблемні питання правового регулювання. Одеса, 2018. 32 с.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. №435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

6. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. №2947-Ш. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21-22. Ст. 135.

7. Ящук А.В., Писарєва Е.А. Правова природа та предмет договору сурогатного материнства. 2018. С. 88. 92.

8. Коломієць А.С. Цивільно-правові відносини з сурогатного материнства. Правовий вісник Української академії банківської справи. 2012. № 2 (7). С. 74-76.

9. Булеца C.Б. Істотні та випадкові умови договору сурогатного материнства. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 27(1). С. 129-134.

Размещено на Allbest.ru