Бангалорські принципи діяльності суддів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

БАНГАЛОРСЬКІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ СУДДІВ УКРАЇНИ

Дорошенко Ю.І.,

здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти Навчально-наукового інституту права Університету державної фіскальної служби України

Дяченко С.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права та процесу Університет державної фіскальної служби України

Статтю присвячено дослідженню «Бангалорських принципів діяльності суддів», в яких акцентується увага на взаємозалежності між довірою до суду, правопорядком загалом та дотриманням суддями тих рекомендацій, які викладені в цьому документі. Зазначено, що Бангалорські принципи поведінки суддів дедалі більше впроваджуються в різноманітних сферах глобальної судової системи та застосовуються міжнародними організаціями, які займаються питаннями чесності та справедливості судочинства. Як результат, Бангалорські принципи поступово стають документом, яким беззастережно послуговуються всі системи права й судочинства. Одним словом, ці принципи є вираженням визнаних традицій функціонування правосуддя, присутніх в усіх культурах та судових системах. Процес узгодження принципів був нелегким, однак непохитна відданість справі, результат якої мав би забезпечити міжнародне визнання, дозволила Групі з питань дотримання принципів чесного судочинства подолати всі бар'єри на шляху. Бангалорські принципи були не просто прийняті окремими державами - на їх основі моделювалися й інші засади суддівської поведінки.

У статті проведений аналіз чинного українського законодавства щодо відповідності Бангалорським принципам та висвітлено наявні розбіжності між певними нормативно-правовими актами, що закріплюють принципи діяльності суддів. Окрім того, слід акцентувати увагу на тому, що від дотримання суддями норм професійної етики напряму залежить рівень довіри до судів з боку громадськості, а також рівень корупції у судовій гілці влади. «Бангалорські принципи поведінки суддів» стали наріжним каменем, на якому будуються ідеї справедливості судової влади у демократичних суспільствах. Таким чином, зрозуміло, чому такою важливою є реалізація «Бангалорських принципів поведінки суддів» в Україні, використання їх кожним суддею у своїй професійній та позасудовій діяльності.

Ключові слова: суддя, Бангалорські принципи, неупередженість суддів, довіра до суду, суддівська етика.

BANGALORIAN PRINCIPLES OF ACTIVITY OF JUDGES OF UKRAINE

The article examines the Bangalore Principles for Judges, which focuses on the interdependence between trust in the judiciary, the rule of law in general, and judges' compliance with the recommendations set out in this document. It is noted that the Bangalore Principles of Judicial Conduct are increasingly being implemented in various areas of the global judicial system and applied by international organizations dealing with the fairness and fairness of justice. As a result, the Bangalore Principles are gradually becoming a document that is unconditionally used by all systems of law and justice. In short, these principles are an expression of the recognized traditions of the functioning of justice, present in all cultures and judicial systems. The process of reconciling the principles has not been easy, but the unwavering commitment to the cause, which should have secured international recognition, has allowed the Honesty Group to overcome all obstacles. The Bangalore principles were not simply adopted by individual states, but also based on other principles of judicial conduct.

The article analyzes the current Ukrainian legislation on compliance with the Bangalore principles and highlights the existing differences between certain regulations that enshrine the principles of judges. In addition, it should be emphasized that judges' compliance with professional ethics directly affects the level of public confidence in the courts, as well as the level of corruption in the judiciary. The Bangalore Principles of Judicial Conduct have become the cornerstone on which the ideas of justice in democratic societies are built. Thus, it is clear why it is so important to implement the “Bangalore Principles of Judicial Conduct” in Ukraine, their use by each judge in their professional and extrajudicial activities.

Key words: judge, Bangalore principles, impartiality of judges, trust in court, judicial ethics.

Постановка проблеми

Суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя. Чинна Конституція України максимально розширює функції суду, визнаючи судову систему самостійною гілкою державної влади та поширюючи її юрисдикцію на всі правовідносини, що виникають у державі. Таким чином, важливість виконуваних суддями функцій, авторитет цієї професії в суспільстві зумовлює наявність спеціального статусу судді. Відповідно, порушення і зловживання, пов'язані з перебуванням особи в цьому статусі, можуть мати наслідком особливу його юридичну відповідальність. Актуальність дослідження питання принципів діяльності суддів в Україні зумовлена сформованим в українському суспільстві негативним образом судді, від чого в першу чергу страждають самі судді і, як не парадоксально, причиною чого також у першу чергу є судді, а точніше недотримання окремими представниками судової гілки влади норм та засад їхньої професійної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання принципів суддівської діяльності, суддівської етики все частіше висвітлюються у фахових юридичних виданнях та навчальній літературі українськими дослідниками, серед яких О. Овчаренко, О. Овсяннікова, А. Огилько, А. Рачинський, Н. Шульгач та ін. Проте, самі засади суддівської діяльності, викладені у міжнародних та національних актах, особливості їхньої юридичної сили та ступінь обов'язковості, а також негативні наслідки їх порушення залишаються не досить відомими представникам професійної громадськості, що вказує на необхідності дослідження даної тематики.

Метою статті є аналіз діяльності суддів в Україні та дослідження норм міжнародного документу «Бангалорські принципи діяльності суддів», що регламентують принципи здійснення суддями своїх повноважень.

Виклад основного матеріалу. У «Бангалорських принципах діяльності суддів», схвалених резолюцією № 2006/23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27.07.2006 р зазначається, що наведені принципи своєю метою мають встановлення стандартів етичної поведінки суддів та мають використовуватися суддями як керівництво, а судовою системою - як основа для регламентації поведінки суддів. У документі зазначено вказівку на те, що заохочення та підтримання високих стандартів поведінки суддів є безпосереднім обов'язком судових органів кожної держави [1]. Слід наголосити, що самі Бангалорські принципи поведінки суддів не дають чіткого визначення, у якій саме формі повинно відбуватися таке заохочення та підтримання, і, як наслідок, такий механізм відсутній і в національному законодавстві. суддя право влада етичний

Що стосується України, можемо зазначити, що український законодавець звернув увагу на питання суддівської етики та діяльності суддів загалом першу у положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме в пункті 2 частини 7 статті 56 встановлено обов'язок суддів дотримуватися правил суддівської етики, в тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки в будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства непідкупності суддів [2]. Також у статті 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» міститься вказівка на те, що питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

Бангалорські принципи містять 6 показників (принципів): незалежність, неупередженість та непідкупність, дотримання етичних норм, рівність, компетентність та старанність. Причому кожен із показників містить безпосередньо принцип та роз'яснення його застосування.

Ці принципи як базові увійшли до Кодексу професійної етики судді, затвердженого V З'їздом суддів України 24.10.2002р., вони збережені та розвинуті в суттєво вдосконаленому новому Кодексі суддівської етики, затвердженому Рішенням ХІ чергового з'їзду суддів України 22 лютого 2013 року, що свідчить про формальну узгодженість суддівської етики в Україні зі світовими стандартами [3].

Перший показник, на який звертається увага в описуваному міжнародному документі - незалежність. Цей принцип з позиції поведінки суддів трактується так: «незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. Отже, суддя має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів у його індивідуальному та колективному аспектах» [1]. Тут, ймовірно, індивідуальний аспект слід розуміти в значенні незалежності конкретно взятого судді, а колективний - стосовно суддівського корпусу загалом.

Незалежність суддів в Україні не тільки встановлена, а й забезпечена системою норм. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Частиною 5 ст. 48 передбаченого закону встановлено, перелік тих засобів, якими забезпечується незалежність суддів в Україні [2].

Рачинський А.П. та Огилько А.В. аналізуючи принцип неупередженості (об'єктивності) на основі Бангалорських принципів, зазначили, що він є необхідною умовою для належного виконання суддею своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Тобто об'єктивність має проявлятися на всіх стадіях процесу, оскільки учасники справи формують своє ставлення до суду не після винесення рішення, а з моменту подання позову. Під схильністю або упередженістю судді слід розуміти його схильність до однієї чи іншої сторони або до наслідку розгляду справи [4, с.67-68].

Застосування принципу об'єктивності полягає в тому, що при виконанні своїх обов'язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів. Поведінка судді в процесі засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об'єктивності суддів та судових органів. Перед розглядом справи суддя має утримуватися від будь-яких коментарів, що могли б з огляду на розумну оцінку ситуації якимось чином вплинути на перебіг цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу [1]. Тобто суддя має утримуватися від публічних та інших коментарів, оскільки це може перешкодити неупередженому розгляду справи щодо певної особи чи питання.

Незалежність та об'єктивність є самостійними принципами, однак вони пов'язані між собою як взаємодоповнюючі. Незалежність є необхідною попередньою умовою для об'єктивності. Так, незалежний суддя може бути упередженим, необ'єктивним, у той самий час суддя, що не є незалежним, не може бути об'єктивним.

Практика Європейського суду свідчить, що право на безсторонній суд включає як об'єктивні, так і суб'єктивні елементи (рішення у справах «П'єрсак проти Бельгії» від 1.10.1982 р.; «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.1984р.). Об'єктивний критерій безсторонності полягає у тому, щоб встановити, чи існували при розгляді справи факти, які ставлять під сумнів незалежність суддів (приміром, легітимність складу суду) [5, 6].

Питання самовідводу також є одним із елементів дотримання принципу неупередженості. Суддя має заявити про самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді [7].

Значно менш розгорнуто за інші представлений в Бангалорських принципах поведінки суддів третій показник їхньої діяльності: «непідкупність є необхідними умовами для належного виконання суддею своїх обов'язків». Як пропозицію у застосуванні цього принципу слушно сказано про необхідність для суддів не просто чинити правосуддя, а й намагання робити це відкрито для суспільства [1]. Будь-які прояви обмеження розумного доступу до певної інформації учасників провадження (наприклад, потерпілого - до матеріалів провадження) може піддати сумніву судді.

У пункті 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено як підставу для притягнення до дисциплінарної відповідальності допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу [2].

Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в непідкупності судових органів. Відповідно до Бангалорських принципів недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства.

Відповідно до принципу дотримання етичних норм демонстрація дотримання етичних норм є невід'ємною частиною діяльності суддів. Застосування цього принципу полягає в тому, що суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов'язана з його посадою. Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях, однак у процесі реалізації таких прав суддя завжди має турбуватися про підтримку високого статусу посади судді і не допускати дій, що не сумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів [1].

Тобто, судді повинні поводитись завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади, зберегти неупередженість і незалежність судових органів. Суддя сам має знайти розумний баланс між ступенем участі у житті суспільства та необхідністю виглядати незалежним та об'єктивним при виконання своїх обов'язків.

Особливу увагу у застосуванні описуваного принципу приділено питанню неетичних зловживань суддями своїм статусом: суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів, інтересів членів своєї сім'ї чи інших осіб. Це свідчить про те, що зловживання такого характеру, попри поширену в суспільстві думку, характерні не лише для України, а і для зразкових західних демократій. Важливим визначається також недопущення суддями розголошення інформації, що стала їм доступна внаслідок здійснення безпосередніх повноважень [8].

Цікавим є те, що, по суті, всі перелічені в документі принципи стосуються тією чи іншою мірою дотримання етичних норм, і даний пункт пропонує своєрідну альтернативу розуміння моральної відповідальності судді перед суспільством.

У той же час, аналізуючи українське законодавство та Кодекс суддівської етики, можна виявити певні суперечності. Так, відповідно до статті 4 Кодексу суддівської етики порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини [3], що суперечить пункту 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вказані саме норми суддівської етики [2]. Наявність такої суперечності зумовлена особливим характером етичних норм, що відмежовує їх від норм правових. Очевидно, що порушення будь-яких норм права повинне тягнути за собою юридично визначену відповідальність, у тому числі і дисциплінарну. У той же час порушення моральних норм, які за своєю природою не такі чітко визначені, як норми правові, має наслідком публічне засудження, втрату довіри тощо. Тому можемо зазначити, що питання відповідності нормам етики, на відміну від норм законів, значною мірою залишаються на совісті носія такої етики.

Принцип рівності полягає у забезпеченні рівного ставлення до всіх сторін судового засідання. Суддя має усвідомлювати і уявляти собі різнорідність суспільства та різницю, що випливає з багатьох джерел, включаючи, поміж інших, расову належність, колір шкіри, стать, релігію, національне походження, касту, непрацездатність, вік, сімейний стан, сексуальну орієнтацію, соціально-економічний стан та інші подібні причини, що не стосуються справи. При виконанні своїх судових обов'язків суддя не повинен словами чи поведінкою демонструвати прихильність чи упередженість до будь-якої особи чи групи осіб, керуючись особистими причинами, що не стосуються справи [1]. Це дуже важливий принцип, оскільки суддя при відправленні правосуддя втілює закон, а закон має бути рівним для всіх.

Це ж стосується і співробітників суду та адвокатів. Бангалорські принципи зауважують, що суддя не повинен допускати, щоб співробітники суду чи інші особи, що знаходяться під впливом судді, йому підпорядковуються чи знаходяться під його наглядом, диференційовано ставилися до учасників справи, що розглядається судом, з будь-яких причин, що не стосуються справи. Так само суддя має вимагати від юристів, що беруть участь у судовому засіданні, утримуватися від демонстрації (на словах чи у поведінці) упередженості чи прихильності з підстав, що не стосуються справи, за винятком тих випадків, що мають значення для предмета судового розгляду та можуть бути законним чином виправдані [1].

Якщо звернутися до соціальних досліджень, то побачимо, що суспільство вказує на порушення суддями принципу рівності: на думку українців, у громадянина з високим рівнем доходів, у роботодавця, у представника органу влади значно більші шанси на вирішення спору на їх користь порівняно з шансами громадянина з низьким рівнем доходів, найманого працівника та звичайного громадянина відповідно [9]. Це одночасно є причиною та ілюстрацією низького рівня довіри до суду в Україні, що, безумовно, шкодить розбудові правової держави.

Шостий показник Бангалорських принципів - компетентність та старанність. Ефективність судової системи вимагає від суддів високого рівня професійної свідомості [1]. Судді повинні забезпечувати високий рівень професійної компетентності за допомогою базової підготовки та подальшого навчання, що забезпечить їм належну кваліфікацію. Саме компетентність і визначає професійний рівень судді, його професійну здатність чинити правосуддя.

Суддя має вживати розумних заходів для збереження та розширення своїх знань, удосконалення практичного досвіду та особистих якостей, необхідних для належного виконання ним своїх обов'язків, використовуючи для цих цілей засоби навчання та інші можливості, що в умовах судового контролю мають бути доступні для суддів. Так само має бути в курсі відповідних змін до міжнародного законодавства, включаючи міжнародні конвенції та інші документи, що встановлюють норми, які діють у сфері прав людини [1].

Варто сказати, що саме заключна частина документа є такою і за своїм змістом - тут міститься своєрідне підсумування всього вищевикладеного: обов'язок судді дотримуватися правил етики та етикету, постійно самовдосконалюватися, стежити за змінами в законодавстві, вимагати належної поведінки від учасників судового засідання, секретаря та помічника, суддя повинен розглядати справи справедливо і максимально швидко, не займатися певними видами діяльності, які можуть суперечити основній.

Важливим обмеженням, пов'язаним з професійною діяльністю судді, є його обов'язок дотримуватися антикорупційного законодавства. Як підкреслено в Бангалорських принципах поведінки суддів, сам суддя і члени його родини не вправі вимагати чи приймати будь-які подарунки, позики, заповіти чи матеріальну допомогу в іншій формі, якщо це викликано його діями (чи бездіяльністю) у зв'язку з виконанням ним своїх посадових обов'язків. За браком заборон, що мають міститися в законі, чи інших законних обмежень, пов'язаних з публічним викриттям, суддя вправі приймати тільки пам'ятні подарунки, нагороди і привілеї, якщо вони не мають наміру якимось чином вплинути на виконання ним його посадових обов'язків і не мають корисливих намірів (пункти 4.14, 4.15) [10, с. 28-34]. Закон України «Про запобігання корупції» [11] встановлює аналогічні вимоги й заборони щодо всіх посадових осіб органів державної влади, включаючи суддів (фінансовий контроль, заборона на отримання цінних подарунків, правила уникнення конфлікту інтересів та ін.). Обов'язок судді звітувати про свої доходи спрямовано на попередження корупції в суддівському середовищі й повністю узгоджується з практикою розвинених країн.

Законодавство України передбачає новий обов'язок судді - звертатися з повідомленням до компетентних органів про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя. Зокрема, суддя зобов'язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора. Отже, службові права й обов'язки судді, визначені Конституцією й законодавством України про судоустрій, становлять фундамент його правового статусу.

Варто зазначити, що остання новелізація нині чинного ЦПК України 2004 р. датована 03 жовтня 2017 р. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» ЦПК України 2004 р. було викладено у новій редакції [12]. Вперше в Цивільному процесуальному кодексі викладено в одній статті засади цивільного судочинства, зокрема стаття 2 ЦПК України «Завдання та основні засади цивільного судочинства» налічує 12 принципів [7], що є досить позитивним результатом як для українського народу так і для України взагалі.

Висновки

Підсумовуючи написане, зазначимо, що загалом для законодавства нашої країни описуваний документ став свого роду інструкцією та типовим шаблоном для кодифікації нормативних етичних вимог до суддів, і натепер його роль виконана далеко не повною мірою, якщо брати до уваги ті ж соціальні опитування.

Передбачені принципи покликані сприяти кращому розумінню й підтримці судової гілки влади з боку представників виконавчої та законодавчої влади, а також адвокатів і суспільства в цілому. Ці принципи передбачають відповідальність суддів за свою поведінку перед певними інституціями, заснованими з метою забезпечення дотримання судових стандартів, які самі є незалежними й неупередженими і покликані посилювати, а не применшувати значимість існуючих правових норм і правил поведінки, що зобов'язують суддів. Дотримання вищевказаних принципів дасть змогу підтримувати, а для деяких країн, у тому числі і України, - відновити довіру суспільства до судової влади.

Проте, варто зауважити на необхідності узгодження окремих положень згаданих вище актів між собою, а саме: Кодексу суддівської етики із Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а також із положеннями Закону «Про запобігання корупції» іншими положеннями законодавства про судоустрій і статус судді, що в свою чергу дасть змогу уникнути протиріч між нормами, що регулюють суддів в Україні.

Список використаних джерел

1. Бангалорські принципи поведінки суддів. / Організація Об'єднаних Націй. 2006. (дата звернення 01.12.2020 р.)

2. Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Відомості Верховної Ради. 2016. (дата звернення 01.12.2020 р.)

3. Кодекс суддівської етики: затв. ХІ черговим з'їздом суддів України 22.02.2013 р. (дата звернення 01.12.2020 р.)

4. Рачинський А.П., Огилько А.В. Незалежність суддів як передумова функціонування самостійної й авторитетної судової влади, що відповідає європейській системі цінностей та стандартів захисту прав людини. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. Серія: Державне управління. 2016. № 1. С. 66-74

5. Справа «П'єрсак проти Бельгії»: Рішення Європейського Суду з прав людини від 1 жовтня 1982 року.

6. Справа «Де Кюббер проти Бельгії»: Рішення Європейського Суду з прав людини від 26 жовтня 1984 року.

7. Цивільний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 19.10.2019. (дaтa звернення: 02. 12.2020)

8. Овчаренко О. Порушення етичних норм як підстава відповідальності судді. Теорія і практика правознавства: електр. наук. фах. вид. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого». 2013. Вип. 2 (4).

9. Звіт за результатами соціологічного дослідження «Ставлення громадян України до судової системи» / Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. 2017.

10. Міжнародні стандарти незалежності суддів: зб. док. ; уклад. А. Г. Алексєєв. Київ: Поліграф-Експрес, 2008. 184 с.

11. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 р. № 1700-VII. (дaтa звернення: 02. 12.2020)

Размещено на Allbest.ru