Конституційно-правове регулювання обмеження права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Ужгородський національний університет

Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства

Конституційно-правове регулювання обмеження права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності

Уваров А.О., здобувач

Анотація

Статтю присвячено дослідженню питання конституційно-правового регулювання обмеження конституційного права людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності. Акцентовано увагу на тому, що в умовах Covid-19 питання ефективності конституційно-правового обмеження права власності на фізичний носій права інтелектуальної власності (патенти, торгові марки, заяви про реєстрацію торгової марки тощо), особливо в сфері охорони здоров'я, стало одним з найбільш актуальних як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Зазначено, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини втручання держави не порушує норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно «передбачене законом», що має на меті одну чи кілька законних цілей і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.

Встановлено, що при втручанні держави в конституційне право людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності вислів «передбачене законом» означає, що такий захід/заходи втручання має відповідати таким критеріям:

1) має правову основу;

2) закон має відповідати таким критеріям якості: бути доступним; норми права мають бути передбачуваними; бути сумісним з верховенством права.

Аргументовано, що саме національне право має надавати захист від протиправних обмежень права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності з боку держави, адже міжнародний захист прав людини і основоположних свобод носить субсидіарний характер. Обмеження права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності є несумісними з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод a priori якщо на момент ухвалення органом виконавчої влади рішення про втручання у дане право норма права не відповідала критерію чіткості.

Доведено, що обмеження права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності має бути:

1) прописане в законі;

2) мають бути максимально суворо визначені кордони такого обмеження;

3) правове регулювання обмеження має бути ефективним, щоб суд мав можливість здійснювати судовий контроль.

Судовий контроль за втручанням держави в право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності має передбачати умови, достатні для запобігання зловживанню з боку держави.

Ключові слова: конституційні права і свободи людини і громадянина, конституційне право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності, обмеження прав і свобод людини і громадянина, втручання держави в право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності.

Annotation

Constitutional and legal regulation restriction of the right to own, use and dispose of the results of their intellectual action

The article is devoted to the study of the issue of constitutional and legal regulation of the restriction of the constitutional right of a person and a citizen to own, use and dispose of the results of their intellectual activity. Emphasis is placed on the fact that in the conditions of Covid-19 the issue of the effectiveness of the constitutional and legal restriction of ownership of a physical holder of intellectual property rights (patents, trademarks, trademark applications, etc.), especially in health care, has become one of most relevant both from a theoretical and practical point of view. It is noted that according to the established case law of the European Court of Human Rights, state intervention does not violate the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms if it is «prescribed by law», has one or more legitimate aims and is «necessary in a democratic society». to achieve these goals. It is established that when the state intervenes in the constitutional right of a person and a citizen to own, use and dispose of the results of their intellectual activity, the expression «prescribed by law» means that such intervention measure must meet the following criteria: 1) has a legal basis; 2) the law must meet the following quality criteria: be accessible; the rules of law must be predictable; be compatible with the rule of law. It is argued that it is national law that should provide protection against unlawful restrictions on the right to own, use and dispose of the results of its intellectual activity by the state, as international protection of human rights and fundamental freedoms is subsidiary. It is argued that restrictions on the right to own, use and dispose of intellectual property are incompatible with the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms a priori if the rule of law did not meet the criterion of clarity at the time the executive decided to interfere. It is proved that the restriction of the right of everyone to own, use and dispose of the results of their intellectual activity must be: 1) prescribed by law; 2) the boundaries of such a restriction must be as strictly defined as possible; 3) the legal regulation of the restriction must be effective so that the court has the opportunity to exercise judicial control. Judicial control over state interference in the right of everyone to own, use and dispose of the results of their intellectual activity must provide conditions sufficient to prevent abuse by the state.

Key words: constitutional rights and freedoms of man and citizen, constitutional right of everyone to own, use and dispose of the results of their intellectual activity, restriction of human and civil rights and freedoms, state intervention in the right of everyone to own, use and dispose of the results of their intellectual activity.

Постановка проблеми

Відповідно до Конституції України кожному гарантується право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності [Стаття 64. ст.41].

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України [1]. В умовах Covid-19 питання ефективності конституційно-правового обмеження права власності на фізичний носій права інтелектуальної власності (патенти, торгові марки, заяви про реєстрацію торгової марки тощо), особливо в сфері охорони здоров'я, стало одним з найбільш актуальних як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Зокрема, Міністерством охорони здоров'я України було вжито заходи щодо виведення з обігу на території України лікарських засобів, виготовлених на території Російської Федерації, мотивованих неможливістю забезпечення належного контролю за якістю виробництва таких лікарських засобів [2]. МОЗ України на офіційному сайті розміщено лист від 04.07.2017 року №18.107/18369 адресований заявникам лікарських засобів, альтернативним та/або потенційним виробникам, заявникам-власникам реєстраційних посвідчень яких є суб'єкти Російської Федерації, терміново вжити заходів щодо внесення змін до реєстраційних матеріалів на лікарські засоби з метою вилучення виробників/заявників - суб'єктів Російської Федерації [2]. Зазначене викликало численні дискусії серед науковців [3; 4; 5; 6; 7] та судові спори на практиці [8], сторонами яких є суб'єкти господарювання та МОЗ України.

Мета дослідження - виявити вимоги, дотримання яких є необхідним при втручанні держави в право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності, а також встановити критерії вимоги «передбачене законом» при втручанні держави в це право.

Стан опрацювання цієї проблематики. В науці конституційного права питання обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина досліджувались такими науковцями, як Ю. Бисага, Д. Бєлов, О. Васильченко, Л. Дешко, Н. Мішина, М. Савчин, О. Скрипнюк, Т. Слінько та ін. Водночас, зважаючи на те, що обмеження прав людини відбувається, хоча в Україні не введено воєнний або надзвичайний стан, серед науковців все більше поглиблюються ці дискусії. Зважаючи на пандемію Covid-19 питання обмеження прав людини в сфері охорони здоров'я та права володіти, користуватися і розпоряджатися патентами та торговими марками досліджують Ю. Бисага, Л. Дешко, О. Кашинцева, Г. Нечипорук та ін. Водночас, комплексні дослідження питання конституційно-правового регулювання обмеження права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності відсутні.

втручання держава право інтелектуальний діяльність

Виклад основного матеріалу

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання держави не порушує норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [9], якщо воно «передбачене законом», що має на меті одну чи кілька законних цілей і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей. В справі «Dink проти Туреччини» від 14 вересня 2010 р. Суд нагадав, що вислів «передбачене законом» передбачає, що такий захід повинен мати основу у внутрішньому праві, і що йдеться також і про якість закону: він має бути доступним для відповідної особи, яка повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, а також має бути сумісним з верховенством права [10]. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини правова норма є «передбачуваною», якщо її сформульовано з достатньою точністю, аби дозволити особі, за потребою звернувшись за кваліфікованою порадою, врегулювати свою поведінку (справа «RTBF проти Бельгії» від 29 березня 2011 р. та ін.). В справі «Ahmet Yildirim проти Туреччини» від 18 грудня 2012 р. заявник скаржився на недотримання вище зазначених вимог у зв'язку з тим, що положення статті закону, на його думку, були занадто непевні.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щоб відповідати вимозі «передбачене законом», «...внутрішнє право має надавати певний захист від протиправних зазіхань державної влади на права, гарантовані Конвенцією» [11].

Таким чином, при втручанні держави в конституційне право людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності вислів «передбачене законом» означає, що такий захід/заходи втручання має відповідати таким критеріям:

1) має правову основу;

2) закон має відповідати таким критеріям якості: бути доступним; норми права мають бути передбачуваними; бути сумісним з верховенством права. Саме внутрішнє право має надавати захист від протиправних обмежень права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності з боку держави. Це зумовлено тим, що міжнародний механізм захисту прав людини на відміну від національного є субсидіарним [11; 12; 13]. Крім того, це зумовлене і взаємним впливом конституційних традицій країн-учасниць Ради Європи на норми Конвенції та практику Європейського суду з прав людини оскільки вищими за європейські є внутрішньодержавні стандарти цього захисту в тих країнах, які є учасницями і Ради Європи, і ЄС одночасно.

Верховенство права є одним з основоположних принципів, який захищається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. З нього випливає, що надана виконавчій владі можливість розсуду має обмеження, коли йдеться про питання, що стосуються основоположних прав і свобод людини. Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини «закон суперечитиме верховенству права, якщо надана виконавчій владі можливість розсуду не має обмежень» [14; 15; 16]. З цього випливає, що в законі має бути достатньо чітко визначено:

1) обсяг повноваження органу виконавчої влади;

2) умови здійснення цього повноваження.

Крім того, акцентуємо увагу і на тому, що чітка правова норма, яка б дозволяла носію права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності регулювати свою поведінку, має існувати на момент ухвалення рішення про втручання в право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності. Конституційно-правове регулювання обмеження конституційного права людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності не може вважатись таким, що не порушує принцип верховенства права, якщо на момент ухвалення органом виконавчої влади рішення про втручання у дане право норма права не відповідала критерію чіткості. Такі обмеження будуть несумісними з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод a priori.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Association Ekin проти Франції» №39288/98 (§58) [17] та mutatis mutandis «Comitй de rйdaction de Pravoye Delo і Shtekel проти України» №33014/05, (§55) [18] Європейський суд з прав людини зазначив, що обмеження « повинні підпадати під правове регулювання, особливо суворе у визначенні границь обмеження і ефективне щодо судового контролю за можливими зловживаннями» [19; 20; 21; 22].

Безумовно, що порушенням принципу верховенства права, який захищається нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є не ефективне правове регулювання обмеження права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності якщо це спричиняє неможливість здійснення ефективного судового контролю за можливим зловживанням з боку держави. Саме правова база має встановлювати точні, особливі правила застосування запобіжних обмежень, на основі яких здійснюється судовий контроль.

При цьому акцентуємо увагу, що судова гілка влади є однією з гілок державної влади. В кожній державі існує система стримувань і противаг. Судовий контроль за заходами, які обмежують права і свободи людини, має бути заснований на збалансуванні інтересів і конфліктів, спрямований на забезпечення рівноваги у цих інтересах. Здійснювати належний судовий контроль за такими обмежувальними заходами без ефективного правового регулювання неможливо.

Так, в справі «Ahmet Yildirim проти Туреччини» «... коли кримінальний суд міста Денізлі вирішив повністю блокувати доступ до Google Sites на підставі Закону №5651, він обмежився посиланням на думку КТІ, навіть не розглянувши, чи можливо було застосувати менш суворий захід для блокування доступу до сайту, що був предметом провадження .. Водночас, Суд зазначає, що у своїй скарзі від 1 липня 2009 року заявник стверджував, зокрема, що для того, аби інші веб-сайти не постраждали від згаданого заходу, слід було обрати засіб, який зробив би недоступним лише сайт, що був предметом провадження. . Суд також зазначає, що ніщо не вказує на те, що судді, які розглядали скаргу, намагались зважити різні інтереси і, зокрема, оцінити необхідність повного блокування доступу до Google Sites. На думку Суду, цей недолік є лише наслідком самого змісту статті 8 Закону №5651, яка не передбачала жодного зобов'язання національних судів перевірити необхідність повного блокування доступу до Google Sites з огляду на критерії, проголошені і застосовані Судом в рамках статті 10 Конвенції» [14]. Також Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання на підставі статті 8 Закону «не відповідає вимозі передбачуваності, яку висуває Конвенція, і не дозволяло заявнику скористатись достатнім рівнем захисту, якого вимагає верховенство права у демократичному суспільстві» [14; 23].

Відповідно до Конвенції та усталеної практики Європейського суду з прав людини права чинні «без обмеження кордонів» [21; 22]. Порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є і формулювання норм закону, яким передбачено заходи з обмеження прав таким чином, що вони суперечать нормам Конвенції. Такі передбачені законом заходи є такими, що мають протиправні наслідки.

Отже, обмеження права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності має бути:

1) прописане в законі;

2) мають бути максимально суворо визначені кордони такого обмеження;

3) правове регулювання обмеження має бути ефективним, щоб суд мав можливість здійснювати судовий контроль. Судовий контроль за втручанням держави в право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності має передбачати умови, достатні для запобігання зловживанню з боку держави.

Висновки

1. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини втручання держави не порушує норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно «передбачене законом», що має на меті одну чи кілька законних цілей і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.

Встановлено, що при втручанні держави в конституційне право людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності вислів «передбачене законом» означає, що такий захід/заходи втручання має відповідати таким критеріям: 1) має правову основу;

2) закон має відповідати таким критеріям якості: бути доступним; норми права мають бути передбачуваними; бути сумісним з верховенством права.

Аргументовано, що саме національне право має надавати захист від протиправних обмежень права володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності з боку держави, адже міжнародний захист прав людини і основоположних свобод носить субсидіарний характер.

Доведено, що обмеження права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності має бути:

1) прописане в законі;

2) мають бути максимально суворо визначені кордони такого обмеження;

3) правове регулювання обмеження має бути ефективним, щоб суд мав можливість здійснювати судовий контроль. Судовий контроль за втручанням держави в право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності має передбачати умови, достатні для запобігання зловживанню з боку держави.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Лист МОЗ України від 4 липня 2017 р. №18.1-07/18369.

3. Deshko L., Bysaga Y, Bysaga Y Public procurement in the healthcare sector: adaptation of the administrative legislation of Ukraine to the EU legislation. Georgian Medical News. 2019. №6 (291). Р 126-130.

4. Deshko L. M., Bysaga YM., Zaborovskyy V.V. Protection of human rights by the Constitutional Court of Ukraine in the field of health care. Georgian Medical News. 2019. №9 (294). Р 165-171.

5. Deshko L., Bysaga Y, Kalyniuk S., Bysaga Y State Obligations on Provision the Right of Primary Healthcare Doctor for Medical Practice as Entrepreneurship in the Light of Transformation of the Health Care System of Ukraine. Georgian Medical News. 2020. №6 (303). Р. 194-199.

6. Deshko L., Bysaga Y, Nechyporuk A., Pifko O., Berch V. Medicines: technology transfer to production, cession of ownership rights for registration certificates and transfer of production in conditions of modern challenges to international and national security. Georgian Medical News. 2020. №10. P. 180-184.

7. Ezer T., Deshko L., Clark N. G. et al. Promoting public health through clinical legal education: Initiatives in South Africa, Thailand, and Ukraine. Human Rights Brief. 2010. №17/27. P. 32.

8. Єдиний Державний Реєстр Судових Рішень. Справа 826/8434/18.

9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

10. Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Dink проти Туреччини» від 14 вересня 2010 р.

11. Волков В., Дешко Л. На захист медичного права. Юридичний Вісник України. 2006. №8. С. 8.

12. Deshko L. Restitutio in integrum: підходи Європейського суду з прав людини. Порівняльно-аналітичне право. 2018. №5. С. 365-368.

13. Deshko L. Structural Elements of International Legal Mechanisms for Ensuring The Everyone's Right to Seek Rights Protection in International Judicial Institutions or in the Relevant Bodies of International Organizations. Закон и жизнь. 2013. №12/3. С. 64-67.

14. Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ahmet Yildirim проти Туреччини» від 18 грудня 2012 р.

15. Deshko L. The principle of «thе minimis non ста ргаеп» in International Law. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2018. №4. С. 5-15.

16. Дешко Л. Правове регулювання господарювання в сфері охорони здоров'я: проблеми вдосконалення спеціального законодавства. Підприємництво, господарство і право. 2007. №5. С. 57-62.

17. Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Association Ekin проти Франції» №39288/98.

18. Mutatis mutandis «Comitй de rйdaction de Pravoye Delo і Shtekel проти України» №33014/05.

19. Дешко Л. Державне регулювання ціноутворення на лікарські засоби в країнах Європейського Співтовариства та інших країнах. Підприємництво, господарство і право. 2007. №5. С. 113-119.

20. Волков В., Дешко Л. Медичне право - реальність сьогодення. Інформаційний правовий простір. 2007. №18. С. 45-48. 2.

21. Дешко Л., Боднар О. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини. Правничий часопис Донецького університету. 2008. №2. С. 76-81.

22. Deshko L. International cooperation in the field of Innovations and Investment / European Integration of Economics, Education and Law: Proceedings of the International Scientific Conference, March 22-23, 2018. Warsaw: BMT Eridia Sp. z o.o. Wydawnictwo Erida, 2018. P. 245-247.

23. Deshko L. The subjective legal right structure to apply to international judicial institutions or to relevant bodies of international organizations. Права человека: теория, история, практика. Сборник научных трудов, посвященный 65-летию Всеобщей декларации прав человека / Под общ. ред. Е.М. Павленко. Волгоград: Изд-во Волгоградского филиала ФГБОУ ВПО РАНХиГ, 2014. C. 233-238.

Размещено на allbest.ru