Юридична природа відносин застосування санітарних та фітосанітарних заходів: теоретико-методологічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Юридична природа відносин застосування санітарних та фіто-санітарних заходів: теоретико-методологічний підхід

Карпінська Н., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Стаття присвячена дослідженню юридичної природи відносин застосування санітарних та фітосанітарних заходів (СФЗ) у світлі теоретико-методологічного підходу. Автор, обґрунтовуючи необхідність в уніфікації вимог у сфері застосування СФЗ, розкриває зміст економічного, екологічного та соціального факторів.

Також, у статті висвітлюється поняття СФЗ за правом СОТ. Угодою СОТ про застосування СФЗ у додатку А надається базове визначення ключового поняття санітарного та фітосанітарного заходу. Автор формулювання визначення, наданого Угодою подає крізь призму двох складових: змістовно-цільової та формальної.

Вказуючи, що правовідносини застосування СФЗ формують собою цілий комплекс неоднорідних суспільних відносин, врегульованих правовими нормами різних галузей права, автор виокремлює та здійснює аналіз складових їхньої юридичної природи: аграрно-правової, еколого-правової, адміністративно-правової, та міжнародно-правової. Беручи до уваги, що виокремлені складові представляють собою тісно взаємопов'язаний комплекс, автор встановлює та обґрунтовує у статті їх внутрішню ієрархію. Тим самим досліджено, що базовою є саме аграрно-правова складова відносин застосування СФЗ, оскільки ці правовідносини зароджуються саме внаслідок сільськогосподарської діяльності, з огляду на її антропогенний вплив на природу, для задоволення потреб сільськогосподарських виробників та для захисту від негативних наслідків такого впливу. Еколого-правова складова є вторинною, оскільки виникає внаслідок появи екологічних ризиків у процесі застосування СФЗ під час сільськогосподарської діяльності. Адміністративно-правова складова є третинною, оскільки її поява обумовлена необхідністю встановлення публічного управління цими процесами з метою досягнення цілей та зменшення або повного усунення екологічних ризиків, що супроводжують застосування СФЗ. Міжнародно-правова складова юридичної природи відносин застосування СФЗ є наймолодшою та не могла б існувати без цілеспрямованих дій держави по набуттю міжнародних зобов'язань у цій сфері.

Ключові слова: санітарні та фітосанітарні заходи, юридична природа, СОТ, ЄС.

LEGAL NATURE OF RELATIONS BETWEEN THE APPLICATION OF SANITARY AND PHYTOSANITARY MEASURES: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL APPROACH

The article is devoted to the study of the legal nature of the relationship between the application of sanitary and phytosanitary measures (SPS) in the light of the theoretical and methodological approach. The author, justifying the need for unification of requirements in the field of SPS, reveals the content of economic, environmental and social factors.

Also, the article covers the concept of SPS under WTO law. The WTO Agreement on the Application of SPS in Annex A provides a basic definition of the key concept of sanitary and phytosanitary measures. The author of the wording of the definition provided by the Agreement presents through the prism of two components: content-target and formal.

Pointing out that the legal relations of the SPS form a whole set of heterogeneous social relations governed by the legal norms of various branches of law, the author identifies and analyzes the components of their legal nature: agrarian, environmental, administrative and international law. Given that the selected components are a closely interrelated complex, the author establishes and justifies in the article their internal hierarchy. Thus, it is investigated that the basic is the agrarian-legal component of the application of SPS, as these legal relations arise as a result of agricultural activity, given its anthropogenic impact on nature, to meet the needs of farmers and to protect against the negative effects of such impact. The environmental and legal component is secondary, as it arises due to the emergence of environmental risks in the application of SPS in agricultural activities. The administrative and legal component is tertiary, as its emergence is due to the need to establish public management of these processes in order to achieve the goals and reduce or eliminate the environmental risks that accompany the use of SPS. The international legal component of the legal nature of the relationship of application of the SPS is the youngest and could not exist without the purposeful actions of the state to acquire international obligations in this area.

Key words: sanitary and phytosanitary measures, legal nature, WTO, EU.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасний світ переживає значні трансформаційні зміни. Переважна частина суспільних відносин глобалізується, поступово стираючи жорсткі національні кордони. Безпосередній вплив цих процесів відчуває і сільське господарство, зокрема у частині розвитку санітарного та фітосанітарного контролю. У цій сфері за останнє століття відбувся значний стрибок від перших спроб цілеспрямованої побудови національних систем контролю санітарних та фітосанітарних ризиків до утворення глобальної системи врегулювання застосування санітарних та фітосанітарних заходів. На сучасному етапі зростання обсягів міжнародних переселень та міграції населення підвищують ризики ввезення карантинних та потенційно-небезпечних шкідливих організмів, неконтрольоване поширення яких загрожує біорізноманіттю екосистем та створює передумови недобору врожаю сільськогосподарських культур [1]. Глобалізація призвела до того, що порушення безпеки харчових продуктів в одній країні може становити ризик і для інших країн. На серйозність і масштаб проблеми, що розглядається, вказує ряд подій, пов'язаних як з хімічним забрудненням (наприклад, меламіном і діоксином), так і з мікробіологічними забрудненням харчових продуктів (наприклад, Сальмонела, Ебола-Рестон). Крім того, виникають нові протиріччя, пов'язані із застосуванням у харчовому виробництві хімічних речовин, антибіотиків, гормонів, а також сучасних біотехнологій [2]. Ці та інші об'єктивні фактори глобалізації торгівлі та активізації переміщення людей, товарів, рослин і тварин у різні куточки планети поставили людство перед необхідністю не лише регулювати санітарні та фітосанітарні питання на національному рівні із врахуванням місцевих економічних, природних, соціально-політичних та культурних умов - з'явилася чітка потреба у розробці якомога більш уніфікованого регулювання цих питань зі збереженням можливості корегування базових правил з огляду на певні місцеві особливості.

Мета статті полягає у дослідженні юридичної природи відносин застосування санітарних та фітосанітарних заходів крізь призму теоретико-методологічного підходу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Фундаментальною базою для дослідження слугували праці таких науковців як В.Носіка, В. Уркевича, В. Семчика, А. Статівки, Т Коваленко, А. Годяк, А. Духневича, Х. Григор'євої, Ю. Шемшученка, В. Янчука, І. Бураковського, К. Кравчука, В. Мовчана та ін.

Водночас, членство у СОТ, підписання Угоди про асоціацію з ЄС та необхідність виконання передбачених зобов'язань зумовлюють потребу у дослідженні особливостей розвитку законодавства у сфері санітарних та фітосанітарних заходів та у розробці якомога більш уніфікованого регулювання цих питань зі збереженням можливості корегування базових правил з огляду на певні місцеві особливості.

Виклад основного матеріалу

Потреба в уніфікації вимог у сфері застосування СФЗ обумовлюється кількома головними факторами: екологічним фактором, який полягає у тому, що захист життя і здоров'я рослин, тварин і людей від ризиків санітарного та фітосанітарного характеру має транснаціональне значення, адже природні екосистеми функціонують незалежно від державних кордонів; економічним фактором, сутність якого полягає у тому, що уніфікація правил застосування СФЗ суттєво спрощує міжнародну торгівлю, адже формує передбачувані та обґрунтовані вимоги до виробників та імпортерів у переважній більшості країн світу; соціальним фактором, який має прояв у тому, що в умовах глобалізації постає гостра необхідність вирівнювання показників безпечності продуктів харчування та якості навколишнього природного середовища для представників усіх суспільств. Цей розрив, що існує між рівнем забезпечення безпеки та якості продуктів харчування у розвинених країнах та країнах, що розвиваються, долається, зокрема, шляхом поступового встановлення певних обов'язкових для усіх держав стандартів безпеки.

Угодою СОТ про застосування СФЗ у додатку А надається базове визначення ключового поняття санітарного або фітосані- тарного заходу. Це визначення є системним. Формулювання визначення, наданого Угодою, на нашу думку, має дві складові: змістовно-цільову та формальну.

Змістовно-цільова складова є визначальною, оскільки вказує на те, яку мету переслідують санітарні та фітосанітарні заходи. Відповідно до цього визначення під санітарним та фітосанітарним заходом розуміється будь-який захід, що застосовується: а) для захисту життя чи здоров'я тварин або рослин на території члена від ризиків, що виникають через проникнення, укорінення чи розповсюдження шкідників та проникнення, укорінення чи поширення хвороб, організмів, що є носіями хвороб, або хвороботворних організмів; b) для захисту життя чи здоров'я тварин або рослин на території члена від ризиків, що виникають через домішки, забруднювальні речовини, токсини або хвороботворні організми, які містяться в продуктах харчування, напоях чи кормах; с) для захисту життя чи здоров'я людини на території члена від ризиків, що виникають через хвороби, які переносяться тваринами, рослинами або продукцією, що виробляється з них, або через проникнення, укорінення чи розповсюдження шкідників, або d) для уникнення або обмеження іншої шкоди на території члена, що завдається через проникнення, укорінення чи розповсюдження шкідників [3].

Аналіз змістовно-цільової складової визначення санітарних та фітосанітарних заходів вказує на кілька цікавих особливостей. По-перше, СФЗ спрямовуються на захист встановлених Угодою благ шляхом попередження порушень або їх усунення. По-друге, поняття СФЗ формулюється через перераховані об'єкти захисту: а) життя і здоров'я рослин, тварин і людей; б) матеріальні та нематеріальні блага та інтереси, що існують на території країни - члена СОТ. Отже, об'єкти захисту можуть бути як матеріальними, так нематеріальними. По-третє, захисту шляхом застосування СФЗ підлягають не лише сільськогосподарські рослини і тварини, але й дика флора і фауна, риби, ліси. Такий підхід враховує екосистемні взаємозв'язки та необхідність захисту не лише майнових інтересів аграріїв (що безпосередньо зацікавлені у захисті сільськогосподарських рослин і тварин), але й рослинного й тваринного світу у цілому з огляду на їх вразливість, залежність від сільськогосподарських процесів, наявність єдиних шкідників, хвороб тощо. По-четверте, цікавим методологічним підходом слід визнати побудову процитованої вище статті Угоди СФЗ, а саме: спочатку йдеться про захист рослин і тварин, і лише потім - людини. Це має логічне пояснення та обумовлюється наступним. Від негативних впливів шкідників, хвороб чи забруднень страждають перш за все рослини і тварини, а людина - частіше за все - опосередковано через споживання відповідних продуктів рослинного чи тваринного походження або унаслідок контакту із цими об'єктами рослинного або тваринного світу. Саме тому, з урахуванням цих причинно-наслідкових зв'язків, захисту в першу чергу має підлягати життя і здоров'я рослин і тварин, а вже потім - людини.

По-п'яте, визначення СФЗ побудоване на категорії ризику, адже відповідні заходи спрямовані на захист від встановлених ризиків. Уважний аналіз відповідних ризиків вказує на те, що їх можна умовно класифікувати на: а) біологічні (ті ризики, що виникають у зв'язку із проникненням, укоріненням чи розповсюдженням шкідників, хвороб, організмів, що є носіями хвороб, хвороботворних організмів); б) хімічно-біологічні (ті ризики, що виникають через домішки, забруднювальні речовини, зокрема залишки пестицидів та ветеринарних препаратів, сторонні речовини, токсини); в) опосередковані (ті ризики, які виникають для людини через хвороби, що переносяться тваринами, рослинами або продукцією, що виробляється з них, або через проникнення, укорінення чи розповсюдження шкідників).

Формальна складова поняття СФЗ, що визначається Угодою СОТ, втілюється у наступному абзаці ст. 1 Додатку А, а саме: «Санітарні або фітосанітарні заходи включають усі відповідні закони, постанови, нормативні акти, вимоги та процедури, у тому числі, inter alia, критерії кінцевого продукту; процеси та способи виробництва; процедури тестування, інспекції, сертифікації та ухвалення; карантинні режими, у тому числі відповідні вимоги стосовно перевезення тварин чи рослин або стосовно матеріалів, необхідних для їхнього виживання під час перевезення; положення про відповідні статистичні методи, процедури вибіркового контролю та методів оцінки ризику, а також вимоги стосовно пакування та етикетування, які безпосередньо стосуються безпеки продуктів харчування» [3].

Формальна складова визначення СФЗ є допоміжною відносно його змістовно-цільової складової, що була проаналізована вище. Для конкретизації можливих проявів СФЗ Угода надає орієнтовний перелік їх форм, схематично окреслює, яким чином можуть здійснюватися СФЗ. При цьому, як помітно із процитованого положення, такий перелік формальних проявів СФЗ є внутрішньо неоднорідним. Досліджуючи цю норму, М. С. Кожух вважає, що Угода СФЗ містить комплексне розуміння зазначених заходів: з одного боку, вони мають нормативну природу; з іншого боку, такі заходи одночасно є актами правозастосування [4, с.104-108]. На нашу думку, формальна складова визначення СФЗ має чотири взаємодоповнюючі рівні: а) нормативно-правовий (закони, постанови, нормативні акти); б) процедурний (вимоги та процедури, процедури інспекції, тестування, сертифікації, ухвалення; положення про статистичні методи, процедури вибіркового контролю та методів оцінки ризику); в) режимний (карантинні режими); в) технологічний (процеси та способи виробництва, пакування та етикетування, що безпосередньо стосуються безпеки продуктів харчування).

Законодавство України має відповідати проаналізованому визначенню СФЗ на національному рівні. Це особливо важливо для забезпечення відповідності вітчизняної сільськогосподарської продукції санітарним та фітосанітарним нормам і вимогам СОТ.

Значний потенціал аграрно-правової науки залишається практично незадіяним для ґрунтовного дослідження правових проблем застосування СФЗ у контексті вимог СОТ та ЄС. Це призводить, зокрема, до появи багатьох «пробілів» у теорії правового регулювання застосування СФЗ. Перш за все, такою білою плямою слід визнати питання визначення юридичної природи відносин застосування СФЗ.

Оскільки правовідносини застосування СФЗ формують собою цілий комплекс неоднорідних суспільних відносин, врегульованих правовими нормами різних галузей права, можна виокремити кілька складових їхньої юридичної природи: аграрно-правову, еколого-правову, адміністративно-правову, міжнародно-правову.

Аграрно-правова складова. Базовою складовою відносин із застосування СФЗ, що формує їх правову природу, слід визнати аграрно-правову. Відносини застосування СФЗ у сільському господарстві мають яскраво виражену аграрно-правову природу, що добре простежується під час аналізу їх складу:

• об'єктами таких відносин є: сільськогосподарська продукція; сільськогосподарські рослини і тварини; способи й технології виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;

• суб'єктами цих відносин є: виробники сільськогосподарської продукції, уповноважені органи державної влади, іноземні держави;

• зміст цих відносин складають права та обов'язків суб'єктів, спрямовані на дотримання санітарних та фітосані- тарних вимог під час здійснення сільськогосподарської діяльності з метою захисту життя і здоров'я рослин, тварин, людей, а також недопущення або мінімізації іншої можливої шкоди.

Якщо спробувати визначити місце правового регулювання СФЗ у системі сучасного аграрного права, то відповідь на це питання є неоднозначною. Справа у тому, що традиційно аграрно-правова наукова спільнота узагальнювала цей пласт правовідносин під загальними маскуючими категоріями «екологізації аграрного виробництва», «технологічні вимоги до здійснення виробничо-господарської діяльності», «агроінновації» тощо. У зв'язку з цим, відносинам у сфері застосування СФЗ присвоєно ярлик певної «технічності», своєрідної вторинності порівняно із іншими різновидами аграрних відносин. Цим можна пояснити такий розрив між величезною кількістю наукових праць, присвячених правовим питанням екологізації сільськогосподарської діяльності, та мізерним числом публікацій, спрямованих на спеціальне дослідження СФЗ як безпосереднього втілення екологізаційних тенденцій в аграрному виробництві.

Подібна проблема склалася і з правовим регулюванням СФЗ, яке виявилося дещо розмитим у аграрному законодавстві, що спричинене відсутністю чітко централізованої системи нормативно-правових актів у цій сфері. Такий же підхід демонструє і аграрно-правова наука, вивчаючи правове регулювання СФЗ: ці правовідносини досліджуються не комплексно, а побічно - переважно під час дослідження різних інших юридичних питань (наприклад, правової специфіки виробництва м'ясної та молочної продукції, рослинництва, переробки сільськогосподарської продукції тощо).

Еколого-правова складова юридичної природи відносин застосування СФЗ теж заслуговує на увагу, адже, як влучно відмічає В. В. Носік, в умовах жорсткої конкуренції на зовнішніх аграрних ринках у рамках участі в СОТ та приєднання до економічної частини Угоди між Україною та ЄС особливої гостроти і значення набувають проблеми забезпечення сталого розвитку українського аграрного сектору економіки, тобто органічного поєднання сільськогосподарської діяльності з необхідністю збереження природоресурсного потенціалу [5, с.22-25]. Програмою ООН «Сталий розвиток: цілі та порядок денний 2030» для сільського господарства передбачено завдання - подвоїти продуктивність сільського господарства. В Україні, на жаль, поки що вибір між нарощуванням валової продукції сільського господарства та екологізацією найчастіше відбувався на користь продуктивізму. Але євроінтеграційні прагнення держави змушують ставити ці завдання в комплексі і шукати підходи збалансованого їх вирішення [6, с.150-152]. Ці потреби втілилися у позитивній тенденції розвитку сучасного аграрного права - його активній екологізації. Виділення принципу екологізації аграрного виробництва є цілком обґрунтованим з огляду на реалії сьогодення, а також приписи чинного законодавства України й вимоги міжнародного та європейського права. Проблема охорони і збереження навколишнього природного середовища у процесі господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції завжди стояла гостро. Особливої актуальності це питання набуває сьогодні, що зумовлюється такими чинниками, як: триваюча екологічна криза на нашій планеті, коли навколишнє природне середовище зазнає величезного техногенного навантаження від діяльності людини; широке застосування у процесі аграрного виробництва різноманітних хімічних речовин (добрив, пестицидів, агро-хімікатів у рослинництві, стимуляторів росту, гормонів, антибіотиків у тваринництві тощо); використання при виробництві сільськогосподарської продукції генетично-модифікованих організмів [7, с. 152-153]. Ці тенденції визнані на світовому рівні. Зокрема, наразі аграрне законодавство ЄС дає підстави говорити про появу принципу екологізації аграрного виробництва, який полягає в стимулюванні екологічно безпечного ведення сільського господарства та реалізації екологічних програм на селі [8, с. 90-92].

Невід'ємною складовою юридичної природи відносин у сфері застосування СФЗ слід визнати адміністративно-правову. Учені відзначають, що тільки держава зможе забезпечити найбільш раціональне та екологічно збалансоване використання сільськогосподарських земель та інших природних ресурсів в процесі аграрного виробництва, рівність усіх форм власності та господарювання, гарантувати розвиток аграрного підприємництва, виробництво якісної та безпечної продукції, забезпечити продовольчу безпеку» [9, с. 20-23]. Як зазначає Носова, потреба застосування фітосанітарних заходів зумовлена тим, що безпечність харчових продуктів, захист тварин та рослин від шкідників та хвороб не можуть бути забезпечені лише за допомогою ринкових важелів регулювання. Тому фітосанітарний контроль в теоретичному аспекті може розглядатися як одна зі складових державного регулювання, яка покликана виправити одну з недосконалостей міжнародної торгівлі [3]. правовий фітосанітарний юридичний

Проблема, що криється у цьому аспекті відносин застосування СФЗ, полягає у межах державного впливу та втручання у господарську діяльність. Дослідники влучно відмічають, що держава як суб'єкт регулювання покладає певну відповідальність за дотримання деонтологічних вимог на суб'єктів аграрних відносин, і в той же час вона повинна сам від себе домогтися дотримання цих вимог. Адміністративно-правовий аспект застосування СФЗ проявляється у відносинах контролю, дозвільній діяльності, наданні адміністративних послуг, відносинах притягнення до юридичної відповідальності за порушення санітарних та фітосанітарних вимог тощо.

Щодо міжнародно-правової складової то відносини застосування СФЗ вже давно вийшли із національної орбіти та стали предметом регулювання значного масиву міжнародно-правових норм. Цей об'єктивний факт зумовлює сучасний вектор розвитку правового регулювання цих відносин, а саме: нині саме норми міжнародного права впливають на зміст і структуру національних правових систем у частині санітарних та фітосанітарних вимог. Саме тому ігнорувати міжнародно-правову складову юридичної природи відносин СФЗ неможливо. Особливо вона посилилися та набула нового звучання у контексті євроінтеграційних зобов'язань України.

Висновки

Юридична природа відносин застосування СФЗ є комплексною та має чотири невід'ємні складові: аграрно-правову, еколого-правову, адміністративно-правову та міжнародно-правову. Існує потреба у дослідженні цих правовідносин саме як єдиного комплексу, цілісної системи, що найбільш повно відображатиме їх об'єктивну сутність. Ця потреба посилюється тенденцією перманентного взаємопроникнення виокремлених складових. Ці процеси найбільш яскраво проявляються у взаємозближенні аграрної та екологічної складової (екологізація аграрного виробництва), аграрної та міжнародної (новий етап розвитку вітчизняного аграрного права, продиктований потребами відповідності міжнародно-правовим зобов'язанням країни), екологічної та міжнародної (реалізація ідеї сталого розвитку у глобальному та національному масштабах) тощо.

Незважаючи на те, що виокремлені складові представляють собою тісно взаємопов'язаний комплекс, на нашу думку, можна встановити певну їх внутрішню ієрархію. Так, на наше переконання, базовою є саме аграрно-правова складова відносин застосування СФЗ, оскільки ці правовідносини зароджуються саме внаслідок сільськогосподарської діяльності, з огляду на її антропогенний вплив на природу, для задоволення потреб сільськогосподарських виробників та для захисту від негативних наслідків такого впливу. Еколого-право- ва складова є вторинною, оскільки виникає внаслідок появи екологічних ризиків у процесі застосування СФЗ під час сільськогосподарської діяльності. Адміністративно-правова складова є третинною, оскільки її поява обумовлена необхідністю встановлення публічного управління цими процесами з метою досягнення цілей та зменшення або повного усунення екологічних ризиків, що супроводжують застосування СФЗ. Міжнародно-правова складова юридичної природи відносин застосування СФЗ є наймолодшою та не могла б існувати без цілеспрямованих дій держави по набуттю міжнародних зобов'язань у цій сфері.

Список використаних джерел

1. Сикало О. О., Чернега Т О., Дащенко А. В. Нормативні документи (ISO, МФСЗ, ДСТУ), що використовуються при викладанні дисциплін спеціалізації «Карантин рослин». Київ, 2015. 87 с.

2. Чуйко Н. А. Международно-правовое регулирование безопасности пищевых продуктов в рамках Всемирной торговой организации: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук 12.00.10. Москва, 2015. 28 с.

3. Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів СОТ. Офіційний вісник України. 2010. № 84. С. 330

4. Кожух М. С. Напрями удосконалення стандартів якості продовольчої продукції. Юридичний електронний науковий журнал. 2015. № 4. С. 104-108.

5. Носік В. В. Проблеми правового забезпечення людського розвитку сільських територій в Україні. Правові проблеми розвитку сільських територій: матер. круг, столу (Київ, 9 грудня 2015 року). Київ, 2015. С. 22 - 25.

6. Карпінська Н. В. Екологізація сільського господарства в умовах євроінтеграції. Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Третє зібрання фахівців споріднених кафедр щодо обговорення стратегії еволюції аграрних, земельних, екологічних та природо-ресурсних правовідносин у контексті інтеграційного розвитку України» : матер. конф. (м. Одеса, 7-10 червня 2018 року) / відп. ред. д.ю.н., доц. Т Є. Харитонова, к.ю.н., доц. Х. А. Григор'єва. Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2018. С. 150-152.

7. Кравець Н. В. Щодо місця принципу екологізації аграрного виробництва у системі принципів аграрного права. Сучасні досягнення наук земельного, аграрного та екологічного права: збірник матеріалів круглого столу (Харків, 24 травня 2013 року) / за ред. Шульги М.В., Саннікова Д.В. Харків, 2013. С. 152 - 153.

8. Курман Т В. Про принцип екологізації аграрного виробництва. Аграрне право як галузь права, юридична наука і навчальна дисципліна: матер. Всеукр. Круг.столу (Київ, 25 травня 2012 року). Київ, 2012. С. 90 - 92.

9. Багай Н. О. Державне регулювання сільського господарства: окремі питання. Актуальні правові проблеми земельних, аграрних та екологічних відносин в умовах сучасної земельної реформи: матер. наук.-практ. конф. (Харків, 22 травня 2020 року). Харків, 2020. С. 20 - 23.

Размещено на Allbest.ru