Реалізація компенсаційної функції в цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Реалізація компенсаційної функції в цивільному праві

Рубан О.О., кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Аннотация

У статті проведена комплексна характеристика компенсаційної функції цивільного права як теоретико-правового феномена. Зазначається, що без пізнання функцій права неможливо оцінити його реальне значення як соціального регулятора і розкрити механізм правового впливу на суспільні відносини.

По тому, які функції здійснює те чи інше явище соціальної дійсності, яким чином відбувається реалізація цих функцій і з якою ефективністю, можна судити про саме явище, а також про перспективи його існування і розвитку.

Функції виражають сутність явища - то головне, основне, визначальне, що зумовлює його специфіку, його природу.

Важливість дослідження механізму реалізації компенсаційної функції в тому, що він спрямований не тільки на відшкодування суб'єкту заподіяної внаслідок порушення (обмеження) права шкоди, а й на заповнення витрат (втрат), добровільно понесених суб'єктом у рамках правомірної поведінки в особливих умовах, а також внаслідок наявності в нього спеціального соціально-правового статусу.

У компенсаційної функції, комплексної за своєю природою, поєднуються головні цільові установки права - правовідновлювальні, компенсаторні і в певних випадках стимулюючі. Однак форми реалізації цієї функції неоднакові і істотно зумовлюються тим, чи йдеться про публічне або приватне право.

У статті наведено докладний приклад щодо реалізації компенсаційної функції цивільного права у сфері охорони прав інтелектуальної власності, де є чітке розмежування понять «відшкодування збитків» і «компенсація».

Також приділено увагу щодо вирішення питань компенсації в рішеннях ЄСПЛ. Зазначається, що необхідно встановити чіткий причинно-наслідковий зв'язок між заявленими збитками та стверджуваним порушенням. Метою призначення Судом компенсації є компенсація заявнику дійсних негативних наслідків порушення (його прав), а не покарання Договірної Сторони, що несе відповідальність за таке порушення.

Ключові слова: компенсаційна функція, реалізація компенсаційної функції, відшкодування збитків, компенсація за практикою ЄСПЛ, розмір компенсації.

Annotation

компенсаційний функція цивільний право

IMPLEMENTATION OF THE COMPENSATION FUNCTION IN CIVIL LAW

The article describes a complex characteristic of the compensation function of civil law as a theoretical and legal phenomenon. It is noted that without knowledge of the function of the law is impossible to assess its real value as a social regulator and to reveal the mechanism of legal influence on social relations. By what functions are performed by a particular phenomenon of social reality, how is the implementation of these functions and with what efficiency, it is possible to judge about the phenomenon itself, but also about the prospects of its existence and development. Functions express the essence of the phenomenon - that the main and most important, which determines its specificity, its nature.

The importance of the study of the mechanism of realization of the compensatory function in that it aims not only to reimburse entity caused by the violation (limitation) of the law of damages, but also for replenishment of expenses (losses), voluntarily incurred by the entity in the framework of lawful behavior in the special conditions, and also due to the combination of special socio-legal status.

In the compensation function, complex in nature, are combined the main targets of law - proval, compensatory and, in some cases stimulating. However, the forms of realization of this function vary and largely depend on the fact, whether it is public or private law.

The article gives a detailed example for implementing a compensatory function of civil law in the field of protection of intellectual property rights, where there is a clear distinction between “damages” and “compensation”.

Also, attention is paid regarding the decision of the question of compensation in the judgment of the European Court of Human Rights. There is the need to establish a clear causal relationship between the claimed damages and the violation sturdivant. For the appointment by the Court of compensation is compensation to the applicant valid negative consequences of the violation of his rights), not punishment of the Contractual Party that is responsible for such violation.

Key words: profit function, implementation of the compensation function, compensation for losses, compensation by the judgment of the European Court of Human Rights, amount of compensation.

Постановка проблеми

Наказание призвано предотвращать будущие ошибки, а не карать за совершенные. Само же наказание должно быть пропорциональным серьезности преступления и полезным для исправления преступника.

Гроций Г. «О праве войны и мира» (с. 425)

Цінність права як явища соціальної дійсності полягає не тільки в тому, що воно закріплює основні нормативи, моделі поведінки суб'єктів, але й у реальному впливі на суспільні відносини, які воно регулює. Така дієвість права розкривається через його функції.

Компенсаційна функція права - це дуже важливий напрям функціонування права, в якому полягає суттєва його особливість як інструменту відновлення соціальної справедливості, оскільки у процесі реалізації цієї функції забезпечується можливість відновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі.

Аналіз останніх досліджень. До цього часу не склалося однозначного доктринального розуміння системи основних функцій цивільного права. Одні автори (Є.О. Суханов, Н.В. Козлова [1, с. 48, 49]) до основних функцій цивільного права зараховують лише регулятивну й охоронну. Інші пропонують виокремлювати також компенсаційну та превентивну (В.І. Борисова [2, с. 87], С.Н. Приступа [3, с. 21]), попереджувально-виховну й попереджувально-стимулюючу (Р.А. Майданик [4, с. 131]), організаційну, компенсаційну, виховну, каральну функцію та функцію захисту (А.Я. Риженков) [5, с. 48; 6, с. 48], відновлювальну (Ш.М. Мен- глієв) [6, с. 14-17], функцію забезпечення моральності (В.В. Васильєв) [7, с. 160-163] тощо.

Зазначені загальнотеоретичні підходи до розуміння і класифікації функцій права можуть бути покладені в основу характеристики однієї з важливих на сучасному етапі розвитку суспільства і держави функцій права - компенсаційної. Саме ця функція забезпечує відновлення справедливості, особливо в тих випадках, коли повернути колишній стан неможливо. Будучи загальноправовою похідною власне юридичної функції, вона має багатоаспектну природу, що поєднує в собі правовідновлювані, компенсаторні, а в певних випадках і стимулюючі цільові установки. Передумови «включення» механізму реалізації компенсаційної функції права варто розглядати як факт порушення (правомірного обмеження) суб'єктивного права, так і факт добровільного обрання суб'єктом варіанта поведінки, що зумовлює виплати і витрати, пов'язані з особливими умовами життєдіяльності, а також факт наявності в суб'єкта спеціального соціально-правового статусу. Крім того, якщо відновлення передбачає повернення втраченого блага, правового стану, що існував до «активізації» відновлюваної функції, то компенсація - лише заміну втраченого блага аналогічним за тими чи іншими показниками, у тому числі й тоді, коли відновлення порушеного правового стану неможливе. З огляду на це є необгрунтованим ототожнення компенсаційної і відновлювальної функцій права.

Мета статті полягає у визначенні сутності компенсаційної функції та механізмів її реалізації в цивільних правовідносинах.

Виклад основного матеріалу

Втілення в життя компенсаційної функції права здійснюється через особливий механізм її реалізації. На жаль, у юридичній літературі більше уваги приділяється механізму реалізації права як такого, а не його функціям. Однак вироблені загальнотеоретичні конструкції права можуть бути екстрапольовані і на його механізм. Відштовхуючись від цього, можна розглядати механізм реалізації компенсаційної функції права як систему правових засобів, послідовне використання яких забезпечує суб'єктові відшкодування заподіяної шкоди і понесених витрат із метою відновлення або іншої позитивної корекції справедливості.

Реалізація компенсаційної функції може мати як безпосередню, так і опосередковану форми. Безпосередня форма реалізації компенсаційної функції, як правило, здійснюється через використання одним суб'єктом свого права на компенсацію і виконання іншим суб'єктом відповідного обов'язку цю компенсацію надати. Якщо ці права і обов'язки не можуть бути реалізовані без втручання компетентного органу влади (наприклад, потрібно офіційне встановлення факту заподіяння шкоди або факту наявності спеціального статусу тощо), то використовується опосередкована форма у вигляді правозастосування.

Отже, основними способами реалізації компенсаційної функції цивільного права, з огляду на її зміст, є: 1) відшкодування шкоди як матеріальної, так і нематеріальної, заподіяної як протиправними, так і правомірними діяннями; 2) відшкодування витрат, пов'язаних із правомірною поведінкою в особливих умовах; 3) відшкодування витрат, пов'язаних зі спеціальним правовим статусом суб'єктів.

Сама реалізація компенсаційної функції відбувається за допомогою створення компенсаційних норм.

Наявність компенсаційної функції зумовлена специфічним предметом цивільно-правового регулювання, оскільки майнова сфера має реальну компенсаційну можливість у разі порушення. Однак компенсаційна функція реалізується не лише у сфері майнових відносин, але й у сфері особистих немайнових відносин, не пов'язаних із майновими, оскільки і тут можлива майнова компенсація порушеного особистого немайнового права [8, с. 10-11].

У вирішенні питань, пов'язаних із відшкодуванням згаданої шкоди, господарським судам варто враховувати викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із відшкодуванням шкоди» (у редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 р. № 04-5/239), зокрема щодо розподілу між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти має довести позивач, а які - відповідач.

За загальним правилом кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України). З огляду на це, відповідно до ст. 1172 ЦК України, позивач має довести, зокрема, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, а також безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням і заподіянням шкоди, визначити розмір відшкодування. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони. Варто довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст.ст. 614, 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не має доводити вину відповідача в заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина в заподіянні шкоди.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все має з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду треба відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією зі сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, під час вирішення спору треба керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ст. 225 ГК України), а у процесі відшкодування позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню в повному обсязі (ст. 1166 ЦК України).

Реалізація компенсаційної функції цивільного права досить яскраво проявляється у сфері охорони прав інтелектуальної власності, де є чітке розмежування понять «відшкодування збитків» і «компенсація».

Відшкодування збитків передбачає таке: 1) доведення факту правопорушення; 2) доведення шкоди, заподіяної правопорушенням; 3) доведення причинно-наслідкового зв'язку між фактом вчинення правопорушення і фактом настання шкоди; 4) відповідальність правопорушника настає лише за наявності його вини [9]. Доказування наявності перших трьох умов покладається на позивача. При цьому судом застосовується презумпція вини особи, яка завдала шкоду: така особа вважається винною, поки не буде доведено інше.

Наявність зазначених умов має з'ясовуватися судом також і у вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення права інтелектуальної власності. Тобто нині йдеться про опосередковану форму реалізації компенсаційної функції.

Відповідно до ст.ст 16, 432 ЦК України одним із способів захисту прав є стягнення збитків (матеріальної шкоди) за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також компенсації за порушення авторського права і суміжних прав.

Згідно з пунктом «г» ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав вправі подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

У контексті цього зазначимо, що компенсація - це відшкодування грошової суми без необхідності доведення її розміру. Пленум Вищого господарського суду України ухвалив [9], що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Водночас розмір доведених збитків має враховувати суд під час визначення розміру компенсації.

Крім відшкодування збитків як загального способу захисту порушених прав, відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав може вимагати виплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Розмір компенсації обмежений. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює розмір компенсації на рівні від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат (від 12 180 до 60 900 000 грн.). При цьому суд не зможе присудити розмір компенсації більше заявленого.

Власникам торгових марок варто пам'ятати про те, що відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виплата компенсації за правопорушення не передбачена взагалі. Ст. 20 цього Закону передбачає, що власник свідоцтва на торговельну марку має право тільки на відшкодування збитків.

На розмір компенсації може вплинути: кількість правопорушень; тривалість порушення та його обсяг (одноразове чи багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права цього позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Тобто, на відміну від стягнення збитків, процес доведення розміру компенсації не буде мати чіткого арифметичного алгоритму, де основне значення буде мати розмір майнової шкоди та упущеної вигоди.

Щодо вирішення питання компенсації у ЄСПЛ, встановлення Європейським судом з прав людини порушення права, гарантованого Європейською конвенцією з прав людини чи її Протоколами, не призводить до автоматичного присудження справедливої сатисфакції. Це чітко зазначено у ст. 41 Конвенції, яка передбачає призначення Судом справедливої сатисфакції, тільки якщо внутрішнє право не дозволяє повного відшкодування, і навіть за таких умов - лише «в разі необхідності».

Крім того, Суд надає відшкодування, яке вважатиметься «справедливим» за цих обставин. Тобто, з огляду на всі особливості кожної справи, рішення може бути і не на користь заявника або справедлива сатисфакція може бути надана не в повному обсязі. Як приклад, можна розглянути Справи ЄСПЛ «Україна-Тюмень» проти України» та «Совтрансавто-Холдинг проти України» [10; 11].

Відповідно до ст. 41 Конвенції, справедлива сатисфакція може стосуватися матеріальних збитків, моральних збитків та витрат.

Необхідно встановити чіткий причинно-наслідковий зв'язок між заявленими збитками та стверджуваним порушенням. Метою призначення Судом компенсації є компенсація заявнику дійсних негативних наслідків порушення (його прав), а не покарання Договірної Сторони, що несе відповідальність за таке порушення.

Щодо матеріальних збитків правило полягає в тому, що заявник має за можливості повернутися в стан, в якому він перебував би, якби не сталося порушення, тобто застосовується правило restitutio in integrum. Це може включати компенсацію за дійсно понесені збитки (damnum emergens) та за втрату чи зменшення майбутньої передбачуваної вигоди (lucrum cessans).

Моральні збитки характеризуються тим, що точно обчислити їх розмір неможливо. Якщо наявність такої шкоди встановлена і Суд вважає, що необхідно надати грошову компенсацію, він зробить оцінку на справедливій основі, зважаючи на стандарти, які випливають із його попередньої практики.

Суд може призначити відшкодування заявнику витрат, понесених (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося. До цих витрат зазвичай зараховують вартість юридичної допомоги, судові збори тощо. До них можуть входити витрати на проїзд і проживання, зокрема, для участі в слуханнях, які проводяться Судом.

Якщо Суд призначає компенсацію, вона зазвичай надається у вигляді грошової суми, яку уряд Договірної Сторони має виплатити жертві чи жертвам встановлених порушень. Тільки у вкрай рідкісних випадках Суд може розглянути можливість надання вказівки про припинення чи усунення порушення, про яке йдеться.

Суд встановлює за власною ініціативою термін для проведення необхідних платежів. Цей термін зазвичай становить три місяці від дати, коли його рішення стало остаточним і обов'язковим для виконання. Суд також призначає виплату пені в разі недотримання терміну, який звичайно відповідає простим відсоткам у розмірі мінімальних відсоткових ставок Європейського Центрального банку за відповідний період, плюс три процентні пункти.

Висновки

Таким чином, зазначимо, що втілення в життя компенсаційної функції права здійснюється через особливий механізм її реалізації. Реалізація компенсаційної функції може мати як безпосередню форму, що здійснюється через використання одним суб'єктом свого права на компенсацію і через виконання іншим суб'єктом відповідного обов'язку цю компенсацію надати так і опосередковану форму, коли ці права і обов'язки не можуть бути реалізовані без втручання компетентного органу влади.

Отже, основними способами реалізації компенсаційної функції цивільного права, з огляду на її зміст, є відшкодування шкоди як матеріальної, так і нематеріальної, заподіяної як протиправними, так і правомірними діяннями, відшкодування витрат, пов'язаних із правомірною поведінкою в особливих умовах, та відшкодування витрат, пов'язаних зі спеціальним правовим статусом суб'єкта.

Список використаних джерел

1. Суханов Е.А. Функции гражданского права. Гражданское право в 4 т. / Ем В.С. и др.; отв. ред. Е.А. Суханов. 3-е изд., перераб. и доп. Москва : Волтерс Клувер, 2008. Т 1: Общая часть. 736 с.

2. Борисова В. Тенденції розвитку цивільного права як галузі приватного права. Приватне право. 2013. № 1. С. 81-93.

3. Приступа С.Н. Функції цивільного права. Цивільне право: підручник: у 2 т. В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, М.В. Домашенко та ін.; за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. 2-ге вид., переробл. та допов. Харків : Право, 2014. Т 1.656 с.

4. Майданик РА. Цивільне право: Загальна частина. Т І: Вступ у цивільне право. Київ : Алерта, 2012. 472 с.

5. Рыженков А.Я. Компенсационная функция советского гражданского права / науч. ред. В.А. Тархов. Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1983. 95 с.

6. Менглиев Ш. Восстановительные правоотношения в советском гражданском праве : учеб. пособие. Тадж. гос. ун-т им. В.И. Ленина. Душанбе, 1986. 117 с.

7. Васильев В.В. Теоретические проблемы детерминизма в системе гражданского права Российской Федерации : моногр. Москва : ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2015. 351 с. (Серия «Научные издания для юристов»).

8. Рыженков А.Я. Компенсационная функция советского гражданского права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Саратов, 1981. 15 с.

9. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності : Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України № 12 від 17.10.2012 р.

10. Рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції «Україна-Тюмень» проти України» (Заява № 22603/02). Судова влада України.

11. Рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції «Совтрансавто-Холдинг проти України» (Заява № 48553/99). Судова влада України.

Размещено на Allbest.ru