Протидія булінгу: правові аспекти захисту дітей від насильства

Проць О.Є.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри правознавства, соціології та політології

історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

1) physical violence; 2) violence related to influence on psyche. The following features of bullying have been distinguished: intentionality; systematic character (repeatedness); aggressiveness; presence of its own structure; victim's susceptibility, etc. Various reasons are recognized as factors for persecution (appearance, gender, property status, religious beliefs, ethnicity, etc.). The destructive nature of bullying, which contradicts moral and legal norms, obstructs the natural growth of a child worsening its mental state and, in some cases, its physical health has been proved. The imposition of administrative responsibility for bullying (persecution) of a participant in the educational process is not always effective against the bullying initiator himself, because if the violation has been committed by a juvenile or a child under the age of 16, a fine is imposed on the parents or persons who replace them. The administrative responsibility of the head of the educational institution for not reporting the bullying is also provided. However, in many countries the preference is given not to punitive but to preventive measures and special corrective programs to prevent bullying and overcome its results. It has been proved that to prevent and counteract the manifestations of bullying (persecution) in Ukraine, an integrated approach is required: clear management actions of authorized entities and systematic educational activity.

Key words: bullying, child, cyberbullying, psychological abuse, physical violence, bullying prevention

Постановка проблеми

Вітчизняні науковці здебільшого розглядають булінг як соціальну, психологічну та педагогічну проблему, водночас як юридична категорія булінг досліджений меншою мірою. Зокрема, К. Плутицька висвітлює теоретичні підходи до розуміння шкільного булінгу як форми насильства над дитиною [2]. Окремі проблеми протидії булінгу в Україні у кримінально-правовому аспекті розглядають К. Янішевська й О. Тимошенко [3]. Соціальну та кримінально-правову характеристику булінгу містить стаття О. Іваній [4]. Однак проблема булінгу є багатогранною, у зв'язку із цим метою статті є дослідження протидії булінгу з юридичного погляду в широкому контексті захисту дітей від насильства.

Виклад основного матеріалу

Поняття «булінг» є порівняно новим у вітчизняному законодавстві. Наприкінці 2018 р. український парламент ухвалив Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» [5]. Зокрема, зміни внесені до Закону України «Про освіту» шляхом закріплення поняття «булінг» та його основних ознак. Так, булінг (цькування) визначається як діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, унаслідок чого могла бути чи була завдана шкода психічному або фізичному здоров'ю потерпілого [6]. Типовими ознаками булінгу (цькування), на думку законодавця, є: систематичність (повторюваність) діяння; наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності); дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є завдання психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого. Ці ознаки, на думку О. Мельничук, є суттєвими, оскільки сприяють правовій визначеності поняття «булінг». Вони розкривають його сутність, відмежовують від інших понять, наприклад, таких, як «агресія», «насильство», «віктимізація» [7, с. 45].

На нашу думку, булінг є формою насильства, унаслідок якого завдається чи існує загроза завдання фізичної або психічної шкоди будь-якому учаснику освітнього процесу, але найчастіше його жертвами є неповнолітні особи, тобто діти. Закон України «Про охорону дитинства» закріплює право дитини на захист від усіх форм насильства (ст. 10): «Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини» [8]. Отже, із правового погляду будь-яке насильство над дитиною є протиправним. Проаналізувавши праці західних дослідників, К. Янішевська й О. Тимошенко дійшли слушного висновку, що здебільшого булінг має дві основні форми: 1) фізичне насильство, що проявляється в умисних поштовхах, ударах, стусанах, побоях, нанесенні інших тілесних ушкоджень; до цієї форми булінгу належить і сексуальний булінг (дії сексуального характеру); 2) насильство, пов'язане з дією напсихіку, яке завдає психологічної травми шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування тощо [3, с. 271].

У юридичній літературі слушно зазначається, що насильство є найважливішою, але не єдиною складовою частиною булінгу [2, с. 79]. Узагальнюючи думки вітчизняних і закордонних дослідників, можна навести такий перелік ознак булінгу: 1) навмисність, що відрізняється від умислу, оскільки булер, хоча й усвідомлює небезпечний характер власних дій, не завжди розуміє і передбачає наслідки, до яких можуть призвести ці дії; 2) систематичність (повторюваність), тобто вчинення цькування упродовж певного часу; 3) агресивність, що проявляється у фізичному чи психічному насильстві; 4) булінг як форма поведінки має структуру, характерну для конфлікту, але з певними особливостями (зокрема, дисбаланс сил жертви і кривдника); 5) крім булера і жертви, зазвичай присутні спостерігачі (свідки); 6) уразливість жертви, причому причиною цькування можуть бути різні чинники (зовнішність, стать, майновий стан, релігійні переконання, етнічна приналежність тощо).

За слушним зауваженням О. Мельничук, булінг не залежить від економічних, соціальних чи інших умов, у яких перебуває особа. Він радше залежить від психологічних особливостей учасників освітнього процесу, передусім рис їхнього характеру, які й визначають модель поведінки особи в суспільстві. Інакше кажучи, поведінка залежить від того, які цінності домінують у стосунках людей один з одним - ввічливість, великодушність, вірність, доброта, милосердя, шляхетність, чесність або, навпаки, - невігластво, байдужість, гординя, жорстокість, хитрість, марнославство, цинізм тощо [7, с. 46].

З метою захисту дитини від насильства у формі булінгу Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено ст. 173⁴, яка встановлює адміністративну відповідальність за булінг (цькування) учасника освітнього процесу. Булінг карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від двадцяти до сорока годин. Уразі, якщо порушення здійснила малолітня особа або дитина віком до 16 років, штраф накладають на батьків або осіб, які їх замінюють. Щоправда, у такому разі каральний ефект адміністративного стягнення щодо самого булера, по суті, нівелюється. Відзначимо також, що керівникові закладу освіти за неповідомлення про булінг загрожує штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти відсотків заробітку [9].

Дослідники вважають, що окремі прояви булінгу можуть підпадати під дію ст. 127 Кримінального кодексу України та кваліфікуватися як катування [4, с. 109]. Незважаючи на низку подібностей між цими діяннями, ми не вважаємо їх сумірними за ступенем суспільної небезпечності, хоча деструктивний характер булінгу очевидний. Його наслідки є тривалими як для жертв, так і для кривдників. Передусім він суперечить моральним і правовим нормам, перешкоджає нормальному розвитку дітей, погіршуючи психічний стан дитини, стосовно якої вчиняється / учинялося насилля, у деяких випадках їй завдається і фізична шкода. Тут можна зауважити, що частіше вчиняється саме психічне, а не фізичне знущання (останнє становить приблизно третину випадків булінгу). Великих масштабів у сучасних умовах набуває кібербулінг. У віртуальному просторі найбільш сприятливі умови для поширення образ, пліток, принизливих фотографій особистого характеру й ін. Відмінною ознакою кібербулінгу є те, що кривдникові вдається зберегти анонімність, що знижує ймовірність бути викритим [3, с. 272].

Аналізуючи явища мобінгу й булінгу, Т Алєксє- єнко підкреслює, що вони є надзвичайно складними для подолання, оскільки набувають розголосу тільки у крайніх проявах, в інших - є досить прихованими, такими, що зазвичай не виносять за межі конкретної соціальної групи. Причиною цього є поширені стереотипні соціальні настанови щодо небажаності «виносити сміття з хати» та «винуватості в усьому жертви» [10, с. 52-53].

У зв'язку із цим виникає гостра потреба оперативного реагування навіть на незначні ознаки булінгу. Для запобігання його негативним наслідкам необхідно поширювати інформацію про способи протидії насильству та методи врегулювання конфліктів між неповнолітніми. До таких належать: організація превентивної роботи в закладах освіти, залучення до роботи із профілактики та подолання цього явища соціальних працівників, правоохоронців, психологів; психологічний, педагогічний і соціальний вплив на булерів; різноманітна допомога дітям - жертвам булінгу тощо. мобінг боулінг насильство кримінальний

Україні варто звернути увагу на досвід інших держав, який підтверджує, що «у протидії булінгу пріоритет віддається насамперед превентивним заходам, а не каральним, оскільки такі заходи мають кращий і більш тривалий ефект» [4, с. 109]. Ідеться про спеціальні профілактично-корекційні програми для запобігання булінгу та подолання його наслідків. Однією з найбільш ефективних уважається програма, ініційована у 2001 р. в Норвегії психологом Даном Ольвеусом. Відповідно до результатів багаторічного моніторингу, вона істотно (на 30-50%) зменшує кількість школярів, які піддаються знущанням. Водночас знижуються показники антисоціальної поведінки, включаючи вандалізм, крадіжки, покращуються соціальні взаємини між школярами, а також поліпшується їхнє ставлення до шкільних занять [3, с. 273-274].

У Канаді, як і в Україні, поняття булінгу закріплено на законодавчому рівні. Протидія булінгу передбачає покарання не лише учнів, які ініціюють булінг, а й свідків, які не повідомили про факт його вчинення. Це абсолютно виправдано, бо спостерігачі (свідки), які мовчки потакають булінгу, так само вчиняють пасивне психологічне насильство щодо жертви. Окрім того, у Канаді розроблені методи ранньої психодіагностики дитячої агресивності, що, на думку дослідників, дають змогу передбачити і частково скорегувати майбутню поведінку потенційно проблемної дитини [3, с. 274].

У багатьох європейських країнах, а також в Австралії, Сполучених Штатах Америки існують телефонні «гарячі лінії» і громадські організації, які захищають права жертв булінгу [10, с. 53].

На нашу думку, для профілактики та протидії булінгу найперше необхідне формування позитивної культури учасників освітнього процесу, яка ґрунтується на повазі та толерантності, чіткому дотриманні ними правил поведінки в закладах освіти. Загалом запобігання та протидія проявам булінгу (цькування) потребує комплексного підходу до цієї проблеми: з одного боку, необхідні чіткі управлінські дії уповноважених суб'єктів, з іншого - системна просвітницька діяльність.

Законом України «Про освіту» [6] серед повноваженькерівника закладу освіти визначено обов'язок створення в закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування) (ст. 26). Суб'єкти громадського нагляду (контролю) у сфері освіти мають право проводити моніторинг і оприлюднювати результати, зокрема щодо випадків булінгу (цькування) у закладах освіти та заходів реагування на такі випадки, ужитих керівництвом закладу освіти або його засновником (ст. 71). Відповідними повноваженнями в цій сфері наділений освітній омбудсмен, який має право: здійснювати перевірку заяв про випадки булінгу (цькування) у закладі освіти, повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, керівництва та засновника закладу освіти; аналізувати заходи для надання соціальних і пси- холого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування).

Просвітницька діяльність має охоплювати різноманітні тематичні заходи (тренінги, практичні заняття, круглі столи, бесіди, консультації тощо), наскрізною ідеєю яких мають бути принципи дотримання прав людини, толерантної поведінки, недискримінації, недопущення насильства тощо. Результатом такої роботи має бути знання всіма учасниками освітнього процесу своїх прав і обов'язків, способів дій і реагування на випадки булінгу (цькування) у закладах освіти. Формування в учасників освітнього процесу стійкого переконання щодо неприпустимості булінгу (цькування), набуття умінь і навичок ненасильницької поведінки є важливою передумовою захисту дітей від такої форми насильства, як булінг.

Висновки. Поняття «булінг» з'явилося в українському законодавстві недавно, хоч як соціально- педагогічна та психологічна проблема булінг існує вже багато років. Ухвалений 18 грудня 2018 р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» легалізував поняття булінгу та запровадив адміністративну відповідальність за такі діяння. Розв'язанню проблеми булінгу повинні сприяти керівники закладів освіти, педагоги, працівники служби у справах дітей, ювенальна поліція й інституції громадянського суспільства, які можуть долучитися до протидії насильству над дітьми. Україна має вивчати і запозичувати міжнародний досвід у цій сфері, особливо тих країн, де вже діють спеціальні програми, аналіз яких підтвердив високі результати - освітнє середовище стало більш безпечним, зменшилася кількість випадків булінгу й інших антисоціальних проявів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: