Заміна законного представника в цивільному процесі в умовах європейської інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заміна законного представника в цивільному процесі в умовах європейської інтеграції

Іванчулинець Д.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, суддя Закарпатського окружного адміністративного суду

У цій статті на базі чинного законодавства та сучасної судової практики автором розглядається питання заміни законного представника у цивільній справі як однієї із правових форм прояву контрольно-процесуального механізму обмеження повноважень законних представників у цивільному процесі. Існування цього механізму пояснюється відсутністю в особи, яку представляють, необхідного обсягу цивільної процесуальної дієздатності для того, щоб самій контролювати поведінку законного представника в цивільному процесі. Визначаються окреслені нормами матеріального законодавства підстави заміни законного представника в цивільному процесі. Звертається увага на підстави неможливості виконання законним представником своїх функцій під час розгляду та вирішення цивільної справи, які вказані в нормах Цивільного процесуального кодексу України. Аналізується процедура заміни законного представника в цивільному процесі та робиться висновок про її незадовільний стан. Згідно з результатами характеристики порядку заміни законного представника в цивільному процесі автором пропонується вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України. Подібні зміни спрямовані на більш оперативний розгляд цивільної справи, де необхідно проводити заміну законного представника. Вказується на наявність у цивільному процесуальному законодавстві України декількох процедур заміни законного представника в цивільному процесі, де тільки одна взята в часову форму. Пропонується провести уніфікацію означеної процедури для вироблення єдиного стандарту щодо вирішення означеного питання. Звертається увага на процесуальні наслідки для цивільної справи, порядок заміни законного представника. Авторські положення щодо розглядуваної теми базуються на матеріалах узагальнення судової практики та аналізі розгляду конкретних цивільних справ загальними судами.

Ключові слова: цивільний процес, законний представник, заміна, обмеження, повноваження.

REPLACEMENT OF LEGAL REPRESENTATIVE IN THE CIVIL PROCESS IN THE CONTEXT OF EUROPEAN INTEGRATION

In this article, based on current legislation and current case law, the author deals with the question of replacement of a legal representative in a civil case as one of the legal forms of the control and procedural mechanism of limiting the powers of legal representatives in the civil process. The existence of this mechanism is explained by the lack of the person they represent, the necessary amount of civil procedural capacity to control the behavior of the legal representative in the civil process. Determined, outlined by the rules of substantive law, the grounds for replacing the legal representative in the civil process. Attention is drawn to the grounds for the inability of the legal representative to perform his or her functions during the consideration and resolution of a civil case, which are specified in the rules of the Civil Procedure Code of Ukraine. The procedure of replacing the legal representative in the civil process is analyzed and its unsatisfactory condition is concluded. According to the results of the procedure for replacing the legal representative in the civil process, the author proposes to improve the current civil procedural legislation of Ukraine. Such changes are aimed at a more expeditious consideration of a civil case, where it is necessary to replace a legal representative. It is pointed out that there are several procedures in the civil procedural legislation of Ukraine for replacing a legal representative in a civil process, where only one is taken in a temporary form. It is proposed to unify the specified procedure to develop a single standard for resolving the identified issue. Attention is paid to the procedural consequences for the civil case of the procedure for replacing a legal representative. The author's provisions on the topic under consideration are based on the case law summary and analysis of specific civil cases by general courts.

Key words: civil process, legal representative, replacement, restriction, powers.

Постановка проблеми

Контроль за повноваженнями законного представника в цивільному процесі покладається на суддю, який розглядає цивільну справу, оскільки особа, яку він представляє, позбавлена цивільної процесуальної дієздатності та зазвичай особистої участі в розгляді цивільної справи не бере. Саме тому важливе значення має закріплений в ЦПК України контрольно-процесуальний механізм обмеження повноважень законного представника в цивільному процесі, одним із форм прояву якого є заміна законного представника ухвалою суду.

Стаття 63 ЦПК України регламентує питання призначення та заміни законного представника в цивільній справі. У контексті обмеження повноважень законного представника питання його призначення за ухвалою суду не буде предметом нашого дослідження, оскільки в цій ситуації не йдеться про усунення з цивільної справи недобросовісного представника,а введення у цивільну справу такого учасника процесу, який не був присутній за об'єктивних причин з початку її відкриття. Тоді як власне заміна законного представника особи вказує на радикальне вирішення судом питання щодо представництва інтересів підопічних через певні правові порушення, що буливстановлені судом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання заміни законного представника через нещодавнє введення його у правове поле України не було предметом наукового вивчення широкого загалу вітчизняних вчених. Спеціальних монографічних досліджень з цього приводу не проводилося, у підручниках, посібниках з цивільного процесу йдуть окремі згадки цієї правової можливості, оминаючи її правовий аналіз та специфіку її реалізації на практиці.

Метою дослідження є визначення процесуальних особливостей заміни законного представника у цивільному процесі як однієї з правових форм прояву контрольно-процесуального механізму обмеження повноважень законного представника.

Виклад основного матеріалу дослідження

Відповідно до ст. 63 ЦПК України, якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам [1].

З аналізу ч. 3-4 ст. 63 ЦПК України можна побачити, що суд не наділяється правом проявити власну ініціативу у питаннях заміни законного представника. Таку ініціативу в цивільному процесі можуть проявити два суб'єкти: малолітня чи неповнолітня особа або орган опіки та піклування. Таким чином, для суду це є похідні повноваження, які він вправі реалізувати тільки у разі надходження відповідного клопотання з боку вищевказаних суб'єктів.

На нашу думку, така постановка питання є не зовсім вдалою та не відповідає інтересам дитини. На перший погляд нібито все правильно - підстави неможливості захищати законним представником права та інтереси свого підопічного суд інакше як від самих представників органів опіки та піклування або особи, яку він представляє, не дізнається.

Участь у цивільному процесі органів опіки та піклування регламентується статтею 56 ЦПК України, за якою суд повинен з'ясувати необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов'язковою під час розгляду справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною; про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; про усиновлення дитини тощо [2]. На практиці дуже частими є випадки залучення судом до участі у справі представника органу опіки та піклування [3]. Разом з тим нерідкими є випадки у судовій практиці неявки на судове засідання представників органів опіки та піклування або подання клопотання про розгляд справи за їх відсутності, не дивлячись на їх виклик до суду [4; 5; 6].

Особи, яких представляють законні представники, можуть залучитися у цивільну справу за рішенням суду (малолітні, неповнолітні та особи, які обмежені у дієздатності).

Проте законний представник, який спочатку звернувся в інтересах свого підопічного, надалі може проігнорувати його інтереси та, наприклад, не з'являтися на судове засідання. Про такі факти процесуального правопорушення, що можуть негативно вплинути на результати розглядуваної справи (необхідно виносити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду), суд буде знати, але нічого не зможе зробити, оскільки не має права за власною ініціативою порушити питання про заміну законного представника, звернувшись з відповідним зверненням до органу опіки та піклування. Ось чому, на нашу думку, у ч. 4 ст. 63 ЦПК України слід включити слова «...чи за власною ініціативою...», яка після відповідного редагування повинна виглядати так: «Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи чи за власною ініціативою, якщо це відповідає її інтересам». Таке вирішення питання буде більше відповідати інтересам осіб, яких представляють під час законного представництва, та дасть можливість відповідним чином відреагувати судді, який розглядає справу за участі малолітніх чи неповнолітніх осіб, у разі зловживання своїми процесуальними повноваженнями з боку законного представника.

Необхідність чіткого визначення права суду за власною ініціативою порушити питання заміни законного представника також випливає з того, що згідно зі ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у цивільній справі, якщо виникли підстави заміни чи призначення законного представника, які передбачені у ч.3-4 ст. 63 ЦПК України. Звідси випливає, що положення ст. 251 та ст. 63 ЦПК України перебувають у певній суперечливості між собою, де перша вказує суду на необхідність зупинення провадження по справі, а друга говорить про ініціативність у вирішенні питання заміни законного представника з боку органів опіки та піклування або малолітніх та неповнолітніх осіб. Чітке визначення права суду провести заміну законного представника за наявності підстав для цього вказану суперечливість зніме.

На практиці бувають ситуації, коли вищестоящий суд за власною ініціативою звертає увагу нижчестоящого суду, рішення якого він скасовує, на необхідність проведення заміни законного представника, інтереси якого не відповідають інтересам підопічного. Так, в одній з цивільних справ співвідповідач був призначений за ухвалою суду законним представником іншого співвідповідача та позивача одночасно, і перший у даній ситуації зробив цілком прогнозовану процесуальну дію - подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду. Саме на цій підставі вищестояща судова інстанція, скасовуючи ухвалу суду, звернула увагу нижчесто- ящої інстанції на необхідність визначення нових законних представників для сторін під час нового розгляду справи [7].

Або інколи суд встановлює наявність підстав для заміни законного представника (позивачку призначили опікуном відповідача), але провадження у справі не зупиняє, а ухвалою суду залучає у справу як третю особу без самостійних вимог орган опіки та піклування і роз'яснює його представникові необхідність подання до суду клопотання про заміну законного представника [8]. Фактично суд спонукає учасника справи реалізувати надані йому права.

Підстави для заміни законного представника чинний ЦПК України чітко не визначає: в одному разі він містить бланкетне положення, яке робить від- силку до актів матеріального законодавства (не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом - ч. 3 ст. 63), а в іншому разі формулюється оціночне положення (якщо це відповідає інтересам малолітньої чи неповнолітньої особи - ч. 4 ст. 63).

Якщо брати до уваги ті випадки, що містяться у законі, які не дають можливості вести цивільну справу законному представнику у цивільному процесі, то їх наразі чинне законодавство називає багато. Зокрема, відповідно до положень цивільного законодавства України не може бути опікуном або піклувальником особа, яка позбавлена батьківських прав, якщо її поведінка та інтереси суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіку та піклування (ст. 64 ЦК України), особа, що звільнена від виконання обов'язків опікуна або піклувальника за власною заявою або у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту (ст. 75 ЦК України) [9]. Згідно з положеннями СК України не можуть бути опікунами чи піклувальниками дитини особи, які обмежені у дієздатності, визнані недієздатними або позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України; є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини; були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150^і, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів; за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду; є особами без громадянства; перебувають у шлюбі з особою, яка не може бути усиновлювачем; а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини (ст. 212, 244 СК України) [10] тощо.

Підстави необхідності заміни законного представника на іншу особу можуть також бути передбачені й нормами цивільного процесуального права. Так, ст. 60 та 61 ЦПК передбачає випадки, коли особа не може бути представником сторони справи або третьої особи. Наприклад, особа не може бути представником, якщо вона у цій справі представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій справі суперечать інтересам її довірителя (ч. 2 ст. 61 ЦПК України).

Якщо вищевказані факти будуть встановлені на етапі слухання цивільної справи, то представник органу опіки та піклування або сама підопічна особа можуть звернутися з клопотанням до суду про заміну законного представника.

Не можна не звернути увагу на те, що серед вказаних підстав є так звані оціночні юридичні факти, що практично повторюються у ч. 4 ст. 63 ЦПК України «...якщо це відповідає її інтересам». Проте, якщо норми матеріального права у першу чергу вказують на обставини, які складуються у досудових відносинах між законним представником та представ- люваною особою (наприклад, матеріальні умови проживання законного представника), то норми процесуального права більше орієнтують суд на вияснення таких обставин, що пов'язані з розглядом порушеної у суді цивільної справи (наприклад, систематична неявка законного представника на судове засідання для захисту прав та інтересів підопічного). Отже, у разі встановлення у судовому засіданні вказаних обставин справи у суда з'являються всі правові підстави для проведення заміни законного представника.

Якщо законний представник був призначений органом опіки та піклування або судом, то його заміна фактично проводиться не судом, а органом опіки та піклування. Зокрема, орган опіки та піклування подає клопотання до суду, яке розглядається у судовому засіданні із заслуховуванням думки присутніх у залі суду учасників справи та постановляє з цього приводу ухвалу про зупинення провадження по справі. Ця ухвала направляється на виконання до органу опіки та піклування, який має визначити нового законного представника для особи, яка не володіє необхідною цивільною процесуальною дієздатністю. Як тільки це питання вирішиться позитивно, подається до суду органом опіки та піклування клопотання про відновлення провадження по справі та залучення у цивільну справу нового законного представника. Характерно, що ухвала суду про зупинення провадження по справі може бути об'єктом самостійного оскарження окремо від рішення суду, у тому числі й поки ще не заміненим законним представником, що своєю чергою вказує на формальну можливість виникнення спору з приводу повноважень законного представника у цивільній справі. Щоправда, на практиці такі ситуації трапляються настільки рідко, що навіть у Єдиному державному реєстрі судових рішень їх виявити неможливо, хоча це не означає, що вони відсутні взагалі.

Якщо опікун або піклувальник були призначені судом, то питання їх заміни у цивільному процесі вирішується у порядку ч. 2 ст. 300 ЦПК України.

Вказаний порядок від вищеописаного нічим не відрізняється: також проводиться судове засідання, де питання вирішується з урахуванням думки зацікавлених осіб, хоча їх неявка не перешкоджає вирішенню клопотання про заміну законного представника. За результатами розгляду такого клопотання суд постановляє ухвалу про зупинення провадження по справі, яка буде направлятися в орган опіки та піклування для вирішення питання про визначення законного представника для особи. Особисто пошуком такого суб'єкта суд зайнятися не в змозі через інакші функції, які на нього покладаються. Крім того, не слід забувати, що опікун та піклувальник визначаються за їхньою згодою. Після того, як буде визначений опікун чи піклувальник для довірителя, орган опіки та піклування подає до суду клопотання про поновлення провадження у справі, де ухвалою суду проводиться допуск нового законного представника у цивільну справу. Єдина різниця вирішення питання у порядку ч. 2 ст. 300 ЦПК України полягає у тому, що питання заміни законного представника повинно бути вирішено судом у межах місячного строку.

Висновки

Таким чином, заміна законного представника на підставі клопотання малолітньої або неповнолітньої особи або органу опіки та піклування виступає дієвим процесуальним засобом усунення з цивільного процесу того законного представника, процесуальні дії якого порушують інтереси його довірителя. Ось чому можливість застосування такого механізму до законних представників буде виступати дієвим стимулом для адекватної реалізації законними представниками своїх повноважень саме в інтересах осіб, яких вони представляють, а не в інших інтересах.

Список використаних джерел

законний представник цивільна справа

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-41, 42. Ст. 492.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-09 (Дата звернення: 03.12.2019).

3. Ухвала Шевченківського районного суду міста Києва у цивільній справі № 2-5679/11 від 13 вересня 2011 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18291810(Дата звернення: 03.12.2019).

4. Ухвала Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у цивільній справі №6-63-2010 від 7 травня 2010 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9834612. (Дата звернення: 03.12.2019).

5. Ухвала Тернівського районного суду м. Кривого Рога у цивільній справі № 2-2773/11 від 21 листопада 2011 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21148708(Дата звернення: 03.12.2019).

6. Ухвала Суворовського районного суду м. Одеси у цивільній справі №1527/6-337/11 від 31 січня 2012 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21185342(Дата звернення: 03.12.2019).

7. Ухвала Колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у цивільній справі від 15 липня 2010 р. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10425504(Дата звернення: 03.12.2019).

8. Ухвала Скадовського районного суду Херсонської області у цивільній справі від 13 січня 2015 року. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45096698(Дата звернення: 03.12.2019).

9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21-22. Ст. 135.

Размещено на Allbest.ru