Розгляд судом справ про видачу обмежувального припису

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розгляд судом справ про видачу обмежувального припису

Consideration by the court of cases on the issuance of a restrictive order

Коротка Н.О.,

кандидат юридичних наук, адвокат, доцент кафедри міжнародного приватного, комерційного та цивільного права Київського національного торговельно-економічного університету

Стаття присвячена висвітленню порядку розгляду судом справ про видачу обмежувального припису відповідно до норм Цивільного-процесуального кодексу України, а саме глави 13 «Розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису» розділі IV, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Заяви про видачу обмежувального припису розглядаються судом у порядку окремого провадження, основною метою якого є розгляд цивільних справ про підтвердження наявності або відсутності фактів домашнього насильства чи насильства за ознакою статі, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів постраждалої особи. Зазначено про підсудність заяв, коло осіб, які можуть бути заявниками, зацікавленими особами, а також вимоги до змісту такої заяви, порядку розгляду судом справи, рішення суду за результатами розгляду заяви та порядок його вручення, порядок продовження обмежувального припису, повідомлення про видачу або продовження обмежувального припису.

Проаналізовано визначення суб'єктів, які можуть бути заявниками відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»: особа, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала особа); дитина, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала дитина); особа, яка постраждала від насильства за ознакою статі (постраждала особа); дитина, яка постраждала від насильства за ознакою статі, а також щодо зацікавлених осіб, зокрема тих, хто вважається кривдником відповідно до змісту зазначених вище законів.

Проаналізовано особливості дослідження та прийняття судом доказів у зазначеній категорії справ. Автор акцентує увагу на тому, що відносини, які виникають у зазначеній категорії справ, є досить специфічними, оскільки мають емоційне забарвлення, а також звертає увагу на необхідність додаткової уваги суду при розгляді справ за заявами про видачу обмежувального припису з огляду на наслідки, які мають місце за результатами вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі. суд обмежувальний припис

Ключові слова: домашнє насильство, фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, насильство за ознакою статі, обмежувальний припис, особа, яка постраждала від домашнього насильства, особа, яка постраждала від насильства за ознакою статі, кривдник.

The article is devoted to clarifying the procedure of court review of cases on issuance of a restraining order in accordance with the norms of the Civil Procedure Code of Ukraine, namely Chapter 13 “Court Review of Issues and Extension of Restrictive Order” which is contained in Section IV, Law of Ukraine “On Prevention and Countering Domestic Violence”, The Law of Ukraine “On Equal Rights and Opportunities for Women and Men”.

Applications for the issuance of a restraining order are considered by the court in a separate proceeding, the main purpose of which is to hear civil cases confirming the presence or absence of domestic or gender-based violence relevant to the protection of the rights, freedoms and interests of the victim. The jurisdiction of the applications, the range of persons who may be the applicants, interested persons, as well as the requirements for the content of such application, the order of consideration of the case, the court's decision on the results of consideration of the application and the order of its submission, the order of continuation of the restraining order, notification of extradition or extension restrictive injunction.

In addition, the analysis of the identification of the entities that can be applicants under the Law of Ukraine “On Prevention and Countering Domestic Violence” and the Law of Ukraine “On Equal Rights and Opportunities for Women and Men”: a person affected by domestic violence (injured person); child affected by domestic violence (child affected); the person who suffered from gender-based violence (the person affected); a child who has been affected by gender- based violence, as well as by persons of interest, including who is considered a perpetrator in accordance with the content of the above laws.

The peculiarities of the investigation and the admission of evidence by the court in this category of cases are analyzed. The author emphasizes that the relationships that arise in the specified category of cases are quite specific because they have emotional color, and also draws attention to the need for additional attention of the court when considering cases on applications for a restraining order, in view of the consequences that have place as a result of domestic or gender-based violence.

Key words: domestic violence, physical violence, sexual abuse, psychological violence, economic violence, gender- based violence, restrictive prescription, victim of domestic violence, gender-abusive victim, abuser.

Постановка проблеми

З прийняттям Верховною Радою України 03.10.2017 року Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

Цивільний процесуальний кодекс України [2] (далі - ЦПК України), зокрема розділ IV «Окреме провадження», було доповнено главою 13 «Розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису». Крім того, 07.12.2017 року було прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» [3], яким визначено організаційно- правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Також питання щодо видачі обмежувального припису стосовно кривдника регулюються Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [4] від 08.09.2005 року, метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.

Актуальність дослідження зумовлена потребою досконалого наукового вивчення особливостей розгляду судом справ про видачу обмежувального припису.

Стан дослідження. Назрілі питання застосування судом норм ЦПК України щодо видачі обмежувального припису є предметом досліджень таких вітчизняних науковців, як О.С. Бондаренко [5], Б.К. Лев- ківський [6], К.М. Плутицька [7], А.В. Погоріленко [8], І.М. Суслова [9] та іншими. Розгляд судом справ про видачу обмежувального припису є відносно новою главою ЦПК України, тому серед науковців обрана тема ще не повністю досліджена, що й зумовлює актуальність цієї статті.

Мета статті - вивчення особливостей розгляду судом справ про видачу обмежувального припису із застосуванням норм матеріального права, які містять Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Виклад основного матеріалу

ЦПК України, а саме ст. 350-1, визначено підсудність зазначеної категорії справ. Так, заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, який належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцем знаходженням цього закладу.

Перелік суб'єктів, що мають право на звернення до суду із заявою про видачу і продовження обмежувального припису, встановлений положеннями ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та ст. 21-5 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а також продубльований у ст. 350-2 ЦПК України. Зазначеними вище законами також урегульовано поняття особа, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала особа), особа, яка зазнала домашнього насильства у будь- якій формі (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»); дитина, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала дитина), особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»); особа, яка постраждала від насильства за ознакою статі (постраждала особа), особа, яка зазнала насильства за ознакою статі (ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»); дитина, яка постраждала від насильства за ознакою статі, особа, яка не досягла 18-річного віку та зазнала насильства за ознакою статі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»).

Зацікавленими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису, також інші фізичні особи, прав та інтересів яких стосується заява про видачу обмежувального припису, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції (ст. 350-3 ЦПК України).

Вимоги до заяви про видачу обмежувального припису прописані у ст. 350-4 ЦПК України. З приводу обставин, які свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року по справі № 607/10122/19 [10] зазначив, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Оцінкою ризиків у розумінні п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» є оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства або насильства за ознакою статі, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Порядок розгляду справи про видачу обмежувального припису закріплений ст. 350-5 ЦПК України. Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення у справі про задоволення або відмову у задоволенні зазначеної заяви (ст. 350-6 ЦПК України). У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис на строк від одного до шести місяців у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених п.п. 1-6 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та п.п. 1-6 ч. 2 ст. 21-5 Закону України

«Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Обмежувальний припис, виданий судом стосовно особи, яка на момент винесення рішення суду не досягла 18-річного віку, не може обмежувати право проживання (перебування) цієї особи у місці свого постійного проживання (перебування).

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання. Порядок вручення такого рішення та повідомлення про видачу або продовження обмежувального припису передбачений ст. 350-8 ЦПК України. Правилами ст. 350-7 ЦПК України встановлено, що за заявою осіб, визначених статтею 350-2 кодексу, обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого рішенням суду згідно з ч. 2 ст. 350-6 ЦПК України.

За два роки дії зазначених вище нормативно-правових актів сформувалася певна судова практика щодо розгляду судами заяв про видачу обмежувального припису. Однією з особливостей позицій суддів при вирішенні заяв зазначеної категорії справ є те, що не підлягають задоволенню заяви про видачу обмежувального припису, якщо вони ґрунтуються на доказах у вигляді проявів домашнього насильства, що мали місце до набрання чинності Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а саме - 07.01.2018 року.

Автор не погоджується з таким суто формальним підходом до вирішення справ цієї категорії, оскільки будь-який із видів домашнього насильства, визначених зазначеним вище законом (фізичне, психологічне, сексуальне, економічне), мають, як правило, системний, а не поодинокий характер, отже правовідносини є триваючими. Якщо дотримуватися зазначеної вище позиції, то вона носить абсурдний характер і прямо порушує права та свободи людини. Виходить, що особа, яка потерпає від домашнього насильства, має чекати ще певний проміжок часу, поки кривдник вчинить відносно неї нові спроби такого насильства вже за дії Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Також слід обов'язково враховувати ті сумні і страшні наслідки, які можуть настати у випадку застосування такого формального підходу. Якщо лише проглянути статистичні дані щодо кількості скоєних кримінальних правопорушень, які потягли за собою завдання легких тілесних ушкоджень і аж до настання смерті, можна побачити, що значний відсоток таких злочинів пов'язаний саме з домашнім насильством.

Висновки

Проаналізувавши визначення поняття домашнього насильства автор доходить висновку, що коло суб'єктів у зазначених правовідносинах є досить специфічним, оскільки це люди, пов'язані між собою не діловими чи робочими стосунками, а особистими, де є місце емоціям і почуттям, незважаючи на те, який із видів домашнього насильства (фізичне, сексуальне, психологічне, економічне), застосовує кривдник.

З огляду на специфіку згаданих правовідносин варто говорити про те, що наразі в нашій країні не кожна особа має сміливість заявити про застосування відносно неї домашнього насильства. Особливо це стосується людей, які мають так званий «високий соціальний статус» у суспільстві через сором, боязнь осудів і привернення до себе негативної уваги.

При вирішенні судами заяв про видачу обмежувального припису, на думку автора, слід брати до уваги такі види доказування, як показання свідків, оскільки близьке до родини, в якій має місце домашнє насильство, коло осіб, все одно знає про такі факти та може підтвердити їх суду, а також письмові та електронні докази у вигляді будь- яких переписок, аудіо файлів, мультимедійних повідомлень або відеофайлів. Зазначені засоби доказування, звичайно, мають відповідати змісту ст. 77-80 ЦПК України, а саме бути належними, допустимими, достовірними, достатніми. Брати за основу для задоволення чи відмови у задоволенні заяв про видачу обмежувального припису лише постанови у справах про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення [11] або вироки у кримінальних провадженнях не варто через зазначені вище причини (сором, боязнь погіршення ситуації та інші).

Варто також зазначити, що випадки наклепу у зазначеній категорії справ фактично відсутні, зважаючи на специфіку суб'єктів цих відносин та емоційно-психологічне забарвлення. Жодна свідома особа, яка має нормальні стосунки у сім'ї будь-то зареєстрований чи цивільний шлюб, не буде ініціювати застосування заходів обмежувального припису відносно членів своєї родини.

Слід зазначити, що на законодавчому рівні повноваженнями щодо запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі наділені не тільки органи судової влади, а й органи виконавчої влади, органи опіки та піклування, служби у справах дітей, органи Національної поліції України, органи управління освітою, навчальні заклади та установи системи освіти, органи, установи і заклади охорони здоров'я, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, загальні та спеціалізовані служби підтримки постражда- лих осіб. Особливості реалізації своїх повноважень щодо запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статті зазначеними вище органами є темою для подальших наукових досліджень автора.

Список використаних джерел

Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів : Закон України від 03 жовтня 2017 р. № 2147-VIN // Відомості Верховної Ради України. 2017. № 48. С. 5.

Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 березня 2004 р. (в редакції від 03 жовтня 2017 р.) № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. 2004. №№ 40, 40-42. С. 1530.

Про запобігання та протидію домашньому насильству : Закон України від 07 грудня 2017 р. № 2229-VIN // Відомості Верховної Ради України. 2018. № 5. С. 32.

Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків : Закон України від 08 вересня 2005 р. № 2866-IV // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 52. С. 2693.

Бондаренко О.С. Психологічне насильство як форма домашнього насильства // Правові горизонти : науковий журнал / М-во освіти і науки України; Сум. держ. ун-т, Навч.-наук. ін.-т права; редкол.: Гаруст Ю.В., Павленко Б.О., Айден Ульвіє [та ін.]. Суми, 2019. Вип. 16(29). С. 12-17. ISSN 2519-2353.

Левківський Б.К. Загальні проблеми юрисдикційного захисту осіб, постраждалих від насильства в сім'ї (домашнього насильства) // Часопис Київського університету права: український науково-теоретичний часопис / Київський ун-т права НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ, 2012. С. 171-174.

Плутицька К.М. Економічне домашнє насильство як новела у кримінальному законодавстві України // Вісник Запорізького національного університету : збірник наукових праць / Запорізький національний університет. Запоріжжя,

С. 101-106. (Юридичні науки; № 4). ISSN 2616-9444.

Погоріленко А.В. Протидія домашньому насильству в умовах сьогодення // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій : [збірник наукових статей] / Київський інститут бізнесу та технологій. Київ, 2019. Вип. № 3(41), спецвип.: Тези та матеріали доповідей 23 Міжнародної науково-практичної конференції КІБіТ «Студент-Дослідник-Фахівець», (16 травня 2019 р.). С. 138-140.

Суслова І.М. Домашнє насильство як загроза національній безпеці, або Чому Україна потребує негайної ратифікації Стамбульської конвенції? // Бюлетень Міністерства юстиції України: загальнодержавне фахове видання / Міністерство юстиції України. Київ, 2017. № 11, листопад. С. 6-8. ISSN 2312-1831.

Постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 р. по справі № 607/10122/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/86205965.

Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон від 07.12.1984 р. № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР 1984. № 51.

Размещено на Allbest.ru