Нормотворча техніка як інструмент забезпечення системності й узгодженості локальних правових актів у сфері праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормотворча техніка як інструмент забезпечення системності й узгодженості локальних правових актів у сфері праці

Сіроха Д.І.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена сутності та закономірностям нормотворчої техніки як інструменту забезпечення системності й узгодженості локальних правових актів у сфері праці. Сформульовано поняття нормотворчої техніки у сфері праці, яке запропоновано розуміти як сукупність взаємозалежних правил, прийомів, засобів та способів розробки та прийняття суб'єктами трудового права актів трудового законодавства, а також їх зміна, удосконалення й припинення, які здійснюються з метою створення належної системи трудоправового регулювання відносин у сфері праці. Автор обґрунтовує, що структуру нормотворчої техніки в галузі праці складають її мовна, логічна й процедурна форми, які показують диференціацію її складових частин (прийомів, методів, засобів, процедур) залежно від їх змісту. У статті з'ясовано, що мовна та логічна форми - це система мовних і логічних прийомів, методів, засобів нормотворчої техніки, які поєднуються та знаходять своє вираження у процедурній формі - нормативно встановленому порядку вироблення нормативно-правових актів (нормотворчому процесі).

Автор доводить, що за свою природою всі правила й засоби нормотворчої техніки поділяються на загальні (логічні, мовні тощо) і спеціально-юридичні, тобто вироблені юридичною наукою й практикою в процесі розвитку правової системи суспільства (юридичні поняття й терміни, нормативні правові приписи, юридичні конструкції, фікції тощо).

Нормотворча техніка є необхідним інструментом забезпечення системності й узгодженості трудового законодавства, оскільки передбачає єдиний підхід до термінології в галузі праці, визначення змісту трудоправових норм різних нормативно-правових актів трудового законодавства, а також дотримання інших правил, що передбачаються даним видом юридичної техніки. Автор обґрунтовує, що за допомогою нормотворчої техніки реалізуються заходи щодо максимальної систематизації й оптимізації нормативно-правової бази трудового законодавства, оскільки застосування однакових правил й прийомів щодо визначення трудоправової термінології, принципів і змісту трудоправових норм надає їй досконалого вигляду.

Ключові слова: нормотворча техніка, локальна нормотворчість, правила нормотворчої техніки, трудові відносини, трудове право.

RULEMAKING TECHNIQuE AS A TOOL TO ENSuRE THE CONSISTENCY AND COHERENCE OF LOCAL LEGAL ACTS IN THE WORLD OF WORK

The article is devoted to the essence and laws of standard-setting technology as a tool to ensure the consistency and coherence of local legal acts in the world of work. The concept is formulated by norm-setting technology in the field of labor, which is proposed to be understood as a set of interrelated rules, techniques, means and methods for the development and adoption by labor law entities of acts of labor legislation, as well as their change, improvement and termination, which are carried out with the aim of creating an appropriate labor system legal regulation of labor relations. The author substantiates that the structure of standard-setting technology in the field of labor is composed of its linguistic, logical and procedural forms, which reflect the differentiation of its components (techniques, methods, tools, procedures) depending on their content. The article established that the linguistic and logical forms are a system of linguistic and logical techniques, methods, and norm-setting techniques, which are combined and find their expression in the procedural form - the normatively established procedure for the development of legal acts (normative process).

The author has proved that by their nature all the rules and means of rule-making technology are divided into general (logical, language, etc.) and specially legal, that is, those produced by legal science and practice in the process of developing the legal system of society (legal concepts and terms, regulatory legal requirements, legal constructions, fictions, etc.).

Rulemaking technique is a necessary tool to ensure the consistency and coherence of labor legislation, since it provides a unified approach to terminology in the field of labor, determination of the content of labor law norms of various regulatory legal acts of labor legislation, as well as compliance with other rules, are provided for by this type of legal technique. The author substantiates that, with the help of standardsetting techniques, measures are taken to maximize systematization and optimization of the regulatory framework of labor legislation, since the application of the same rules and techniques to determine the legal terminology, principles and content of the legal norms gives it a perfect look.

Key words: rule-making technique, local rule-making, rules of rule-making technology, labor relations, labor law.

нормотворчий правовий трудове законодавство

Постановка проблеми

Правове забезпечення відносин, що виникають у сфері праці, перебуває сьогодні в стані перегляду пріоритетів і векторів розвитку. Важливу роль у реформуванні трудового законодавства відіграє процес удосконалення локальних правових актів, за допомогою яких забезпечується оперативне й гнучке відображення в правових нормах викликів часу, зокрема розвитку інформаційних технологій, зміни співвідношення традиційних і новітніх режимів робочого часу, особливих вимог до представників професій, які мають доступ до комерційної таємниці тощо. Однак, на жаль, попри динамічні зміни самих локальних правових актів, методологія їх розробки та вимоги до їхнього змісту в доктрині трудового права ще не набули достатнього висвітлення. Це є причиною невисокої якості локальної нормотворчості, а також виникнення численних прогалин і суперечностей, оскільки несистемний підхід до оновлення масиву правових даних сприяє накопиченню в них помилок і неузгодженостей. Вказане обумовлює необхідність приділення уваги проблемам удосконалення локальної нормотворчості шляхом напрацювання її методології, визначення її загальних закономірностей, юридичного змісту нормативно-правових актів, закономірностей і засобів нормотворчої техніки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми нормотворчої діяльності та її якості висвітлювалися в роботах фахівців з теорії права, адміністративного та інших галузей права, зокрема В. Авер'янова, Ю. Битяка, І. Голосніченка, М. Козюбри, А. Колодія, В. Колпакова, О. Кузьменко, Н. Крестовської, П. Рабіновича, А. Рибалкіна, О. Скакун, С. Стеценка, Ю. Шемшученка та інших науковців. Локальна нормотворчість суб'єктів трудових правовідносин була предметом досліджень таких учених, як А. Бірюкова, В. Дудін, Т Занфірова, С. Лукаш, Н. Мельничук, О. Момоток, І. Панкевич, В. Сичова, А. Шелдагаєва. Разом з тим питання підвищення якості нормотворчої техніки, її закономірностей і способів у науці трудового права досліджені ще недостатньо, що обумовлює спрямованість подальших наукових пошуків.

Мета статті - визначення сутності нормотворчої техніки як інструмента забезпечення системності й узгодженості локальних правових актів у сфері праці.

Виклад основного матеріалу дослідження

Оскільки нормотворча техніка є формою зовнішнього вираження трудового права, то процес становлення права і нормот- ворчої техніки може відбуватися як від доктрини до практики (формування правової системи в цілому), так і від реальних відносин через їх узагальнення і типізацію до становлення системи норм (з метою інформування про права окремого індивіда, їх закріплення і захисту). Говорячи про аспекти змісту поняття «нормотворча техніка», необхідно зазначити, що вживання терміну «техніка» в праві є нетиповим для нетехнічної сфери. Разом з тим у праві можуть бути виділені як техніка правотворчості, так і техніка правозастосування, тлумачення, техніка судової промови, допиту тощо. У країнах англо-американського права поняття нормотворчої техніки відображає не формальні параметри нормативного акта, а процес нормотворчості від нормотворчої ініціативи до промульгації нормативно-правового акта [1, с. 87].

У навчальних і наукових правових джерелах можна зустріти декілька варіантів визначення нормотворчої техніки. Так, В.С. Нерсесянц під нормотворчою технікою розуміє систему правил і прийомів підготовки найбільш досконалих за формою та структурою проєктів нормативних документів, що забезпечують максимально повну й точну відповідність форми нормативних приписів їхньому змісту, доступність, простоту й оглядність нормативного матеріалу, вичерпне охоплення питань, що регулюються [2, с. 322].

В.І. Риндюк розуміє під нормотворчою технікою систему мовних і логічних прийомів, методів, спеціально-юридичних засобів і юридичних процедур нормотворчої діяльності державного апарату, спрямованої на вироблення юридичних норм у формі положень нормативно-правових актів, і зазначає, що нормотворча техніка поділяється на законодавчу техніку й техніку вироблення підзаконних нормативно-правових актів [3, с. 46-47].

І.О. Биля під нормотворчою технікою розуміє сукупність правил і прийомів, які використовуються для підготовки та прийняття проєктів нормативно-правових актів, що встановлюються державою з метою надання останнім належної якості, повноти, відповідності Конституції та чинному законодавству України, і, як наслідок, забезпечення в країні режиму законності й правопорядку. Така нормотворча техніка, на її думку, спрямована також на встановлення суттєвого бар'єру проти свавілля в суспільному й політичному житті країни. Звісно, є випадки, коли нормотворець може переслідувати певні корисливі мотиви чи припуститися помилки в ході нормотворчості й тим самим завдати шкоди іншим громадянам. Однак сама по собі абстрактна можливість здійснення помилки з її негативними наслідками притаманна іншим сферам людської діяльності (наприклад, науці, техніці, медицині тощо) аж ніяк не меншою мірою, ніж нормотворчості [4, с. 56-57].

М.О. Власенко дає комплексну характеристику нормотворчої техніки, вказуючи, що під останньою слід розуміти не лише систему засобів, методів, прийомів і правил розробки та прийняття нормативно-правових актів, які регламентуються нормотворчим технологічним процесом, а й застосування техніко-юридичних засобів, які регулюються технологічними правилами розробки нормативно-правових документів. Нормотворча техніка, як додає науковець, є також науково-теоретичною дисципліною, яка досліджує функціонування цього юридичного інструменту, його правову природу, місце і роль кожного технічного правила, засобу, методу тощо [5, с. 7]. Отже, як можна прослідкувати, поняття нормотворчої техніки є дуже широким за змістом і містить у собі цілий комплекс взаємозалежних елементів, що надають змогу забезпечувати проєктування та прийняття досконалих нормативно-правових актів, що своєю чергою забезпечуватимуть ефективне функціонування правової системи.

У юридичній науці та практиці поряд з терміном «нормотворча техніка» зустрічається термін «законодавча техніка». Зокрема А.П. Мазуренко ототожнює категорію «нормотворча техніка» із «законодавчою технікою», розглядаючи їх як синоніми. Водночас законодавчу техніку автор розуміє в широкому сенсі цього слова та вважає, що остання застосовується не тільки до законів, а й до усіх нормативно-правових актів [6, с. 32]. Ми вважаємо, що ототожнення цих двох понять є дещо недоцільним. Законодавча техніка має тлумачитися, на нашу думку, виключно у вузькому значенні щодо законодавчих актів. У той час як нормотворча техніка є загальною щодо всіх нормативних актів. Варто зазначити, що у сфері трудових правовідносин під нормотворчою технікою можна також розуміти правила й засоби складання локальних актів, актів колективно-договірного регулювання.

Д.М. Лизлов також акцентує увагу на тому, що законодавча техніка поширюється тільки на законодавчі акти, а нормотворча - на всі нормативно-правові акти [7, с. 9]. Це є логічним й обґрунтованим, оскільки випливає з лінгвістичного тлумачення цих слів. Беззаперечним є той факт, що законодавча техніка регулює розробку й прийняття законів, у той час як нормотворча - усі інші акти законодавства.

У структурі нормотворчої техніки вирізняється законодавча техніка й техніка підзаконних нормативних правових актів, які мають суттєві відмінності. Ці відмінності між ними зумовлені характерними особливостями законів і підзаконних нормативних правових актів. Так, для перших властивий більш високий ступінь абстрактності, а для других - конкретний характер регулювання, що пов'язано з політико-правовою природою закону, з принципом його верховенства, який є юридичним вираженням суверенітету народу. Цей принцип утворює фундамент суворої ієрархії нормативних актів, їх взаємозв'язку та єдності. Згідно з ним усі підзаконні акти мають видаватися на основі законів і Конституції України й не можуть їм суперечити. Вони деталізують і конкретизують механізм його дії, визначений у законі, встановлюють кількісні показники, норми, квоти, які швидко змінюються тощо. Попри те що первинне врегулювання суспільних відносин - прерогатива закону, який є підвалиною, підґрунтям для подальшого розвитку підзаконної нормотворчості, первинні норми можуть міститися й у підзаконних нормативних правових актах. Однак їх первинність буде умовною, оскільки вони не повинні й не можуть скасовувати, змінювати або суперечити загальним засадам правового регулювання, встановленим у законі, а у випадку розходження з положеннями останнього підлягають скасуванню. Закон при цьому встановлює загальні межі й напрями подібного регулювання [8, с. 140].

Тому Д.В. Кокоріков пропонує під нормотворчою технікою розуміти різновид юридичної техніки, за допомогою якої складається зміст нормативно-правових актів, створення права. Розмежовуючи нормотворчу й законодавчу техніки, автор пропонує тлумачити останню як різновид юридичної техніки, яка норми права закріплює в нормативно-правовому акті, займається їх зовнішнім виразом і оформленням. У сукупності нормотворча й законодавча техніки створюють загальну юридичну техніку зі створення нормативно-правових актів [9, с. 57]. З цього можна зробити висновок, що безпосередньо нормотворча техніка створює правові норми, а техніка законодавча забезпечує їх законодавче закріплення й оформлення. Так, науковець має рацію, адже за допомогою нормотворчої техніки видається можливим належним чином сформулювати правові норми, у той час як за допомогою законодавчої техніки ці правові норми закріплюються в нормативно-правовому акті, поєднуються в єдину структуру, складають систему.

Отже, виходячи з фактичної відсутності досліджень щодо нормотворчої техніки у сфері трудових правовідносин, пропонуємо надати авторське визначення досліджуваній категорії щодо правотворчості у сфері праці.

Враховуючи власні теоретичні знання, а також наукові здобутки у сфері нормотворчості й нормотворчої техніки, вважаємо, що під нормотворчою технікою у сфері праці слід розуміти сукупність взаємозалежних правил, прийомів, засобів і способів розробки й прийняття суб'єктами трудового права актів трудового законодавства, а також їх зміна, удосконалення й припинення, які здійснюються з метою створення належної системи трудоправового регулювання відносин у сфері праці.

Юридичний зміст нормативного правового акта передбачає існування спеціально-юридичних засобів і правил його вираження. Нормативний правовий акт як результат розумової діяльності та як письмовий текст передбачає існування логічних і мовностилістичних правил і засобів його вираження, як юридичний документ - засобів і правил щодо його структури й реквізитів. З огляду на це всі правила й засоби нормотворчої техніки можна поділити на чотири групи.

До першої групи належать правила і засоби нормотворчої техніки, що спрямовані на забезпечення спеціально-юридичного вираження правового змісту. Насамперед ідеться про використання нормативних правових приписів, юридичних конструкцій, презумпцій, фікцій, галузевої типізації. Застосування засобів і правил цієї групи спрямовано зокрема на викладення змісту нормативних правових актів з урахуванням формальних властивостей правової матерії (єдність прав й обов'язків, забезпечення виконання обов'язків мірами відповідальності, матеріальних норм - процесуальними тощо).

Друга група правил і засобів нормотворчої техніки забезпечує логічну правильність нормативного правового акта, яка охоплює правильність утворення і використання логічних елементів у нормативному правовому акті; правильність зв'язків логічних елементів у нормативному правовому акті.

До третьої групи правил і засобів нормотворчої техніки належать мовностилістичні, які забезпечують стислість, зрозумілість, точність мовної форми нормативного правового акта.

Своєю чергою нормативно-правовий акт у сфері праці виробляється з дотриманням офіційно-документального стилю, основними рисами якого є такі:

- позбавлений індивідуальності характер викладу, тобто відсутня особлива манера написання того чи іншого автора;

- експресивна нейтральність (характеризується рівним, спокійним, емоційно незабарвленим тоном викладу, тобто в контексті нормативно-правового акта не використовуються емоційно або художньо виділені слова, метафори тощо);

- ясність і точність (у тексті нормативно-правового акту слід використовувати зрозумілі, слова, терміни, звороти й фрази, що широко використовуються у звичайному вжитку й легко сприймаються. Не варто перевантажувати нормативно-правовий акт складними граматичними конструкціями, складнопідрядними реченнями, що робить важчим сприйняття думки нормопроєктувальника);

- стислість, максимальна лаконічність мовних засобів (речення повинні бути стислими, думка нормопроєктувальника повинна виражатися за допомогою мінімальної кількості фраз і термінів, не повинно бути слів без змістовного навантаження тощо).

До четвертої групи належать правила й засоби струк- турування нормативних правових актів, наділення їх необхідними реквізитами, що забезпечують: а) послідовність викладення нормативного матеріалу; б) раціональність, зручність його поділу по структурних елементах; в) наявність реквізитів нормативних правових актів як неодмінної умови їх ефективного пошуку, систематизації тощо. Тобто засобом юридичної техніки виступає текст документа з його реквізитами (найменуванням, датою прийняття, підписами тощо) і структурою.

Висновки

Отже, структуру нормотворчої техніки в галузі праці складають її мовна, логічна й процедурна форми, які показують диференціацію її складових частин (прийомів, методів, засобів, процедур) залежно від їх змісту. Зокрема мовна й логічна форми - це система мовних і логічних прийомів, методів, засобів нормотворчої техніки, які поєднуються та виражаються в процедурній формі - нормативно встановленому порядку вироблення нормативно-правових актів (нормотворчому процесі).

Таким чином, за своєю природою всі правила й засоби нормотворчої техніки поділяються на загальні (логічні, мовні тощо) і спеціально-юридичні, тобто вироблені юридичною наукою й практикою в процесі розвитку правової системи суспільства (юридичні поняття й терміни, нормативні правові приписи, юридичні конструкції, фікції тощо).

Нормотворча техніка є необхідним інструментом забезпечення системності й узгодженості трудового законодавства, оскільки передбачає єдиний підхід до термінології в галузі праці, визначення змісту трудоправових норм різних нормативно-правових актів трудового законодавства, а також дотримання інших правил, що передбачаються цим видом юридичної техніки. За допомогою нормотворчої техніки реалізуються заходи максимальної систематизації й оптимізації нормативно-правової бази трудового законодавства, оскільки застосування однакових правил і прийомів до визначення трудоправової термінології, принципів і змісту трудоправових норм надає їй досконалого вигляду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ковачев Д.А. Механизм правотворчества социалистического государства : вопросы теории. Москва : Юрид. лит., 1997. 112 с.

2. Проблемы общей теории и государства : учеб. / под ред. В.С. Нерсесянца. Москва : НОРМА, 2002. 832 с.

3. Риндюк В.І. Нормотворча діяльність : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. Київ : КНЕУ, 2009. 162 с.

4. Биля І.О. Теоретичні основи використання нормотворчої техніки: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / І.О. Биля. Харків, 2003. 201 с.

5. Нормотворческая юридическая техника / под ред. Н.А. Власенко. Москва : Институт законодательства и сравнительного право-ведения, 2013. 246 с.

6. Мазуренко А.П. Законодательная техника : проблемы теории и практики. Северо-Кавказский юридический вестник. 2008. № 2. С. 32-39.

7. Лызлов Д.Н., Картухин В.Ю. Юридическая техника : учеб. пособ. Москва : Ось-89, 2009. 176 с.

8. Поленина С.В. Научные основы определения предмета правового регулирования. Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование: Сб. статей : в 2 т. / Под ред. В.М. Баранова. - Н. Новгород, 2001. Т.1. С. 133-143.

9. Кокориков, Д.В. Содержание понятия «правотворческая техника», его научная новизна и ценность. Общество и право. 2011. № 2. С. 55-60.

Размещено на Allbest.ru