Формування моделі державного регулювання впровадження соціальних інновацій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний технічний університетУкраїни «Київський політехнічний інститут ім. І.Сікорського»

Формування моделі державного регулювання впровадження соціальних інновацій в Україні

Маулік Сергій Сергійович аспірант

Анотація

Стаття присвячена висвітленню питань державного регулювання процесів впровадження соціальних інновацій. Метою публікації є нове осмислення процесів формування моделі державного управління впровадженням соціальних інновацій. Окреслено проблеми, які виникають при впровадженні соціальних інновацій. Надано класифікацію факторів, які впливають на процеси впровадження новацій в соціальній сфері. Усі фактори поділено на: внутрішні фактори впливу на суб'єктів інновірування; внутрішні фактори впливу на об'єктів інновірування; зовнішні фактори. Запропонована модель врахування дії факторів на процеси впровадження соціальних інновацій. Деталізовано етапи впровадження новацій у соціальну сферу. Створення соціальних інновацій «згори-вниз» передбачає примусову адміністративну ініціалізацію інноваційного процесу як цілеспрямованого та свідомого впровадження новації відповідно до конкретного напрямку розвитку. Необхідність такої ініціалізації може бути продиктована низкою причин (адміністративна реформа, міжнародні договори, суспільний запит тощо). Окреслено коло організацій, які мають відповідати за успішність процесу реалізації соціальних інновацій, адже реалізація новацій у соціальній сфері є складним процесом, який потребує об'єднаних зусиль державного та приватного сектора, виробничих, соціальних, наукових і освітніх структур, представників різних галузей і сфер діяльності. Зроблено висновок, щодо важливості стабільного розвитку державної соціально-орієнтованої інноваційної діяльності, адже будь-який процес державного управління в сучасному світі не може обходитися без орієнтації управлінської свідомості на продукування нового як такого.

Ключові слова: соціальні інновації, об'єкти інновірування, суб'єкти інновірування, модель впровадження соціальних інновацій, державне регулювання процесів впровадження соціальних інновацій.

Abstract

Maulik Sergii Serhiyovych Post graduate National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute” Faculty of Sociology and Law, Public administration department

THE MODEL FORMATION OF STATE REGULATION FOR SOCIAL INNOVATIONS IMPLEMENTATION IN UKRAINE.

The article is devoted to the issues of state regulation of the implementation processes of social innovations. The purpose of the publication is a new understanding of the processes of forming a model of public management of social innovations. The problems that arise in the implementation of social innovations are outlined. The classification of factors influencing the processes of innovation in the social sphere is given. All factors are divided into: internal factors influencing the subjects of innovation; internal factors influencing the objects of innovation; external factors. The model of the consideration of factors on social innovations implementation is offered. The stages of introduction of innovations in the social sphere are investigated. The creation of "top-down" social innovations involves the forced administrative initialization of the innovation process as a purposeful and conscious implementation of innovation in accordance with a specific direction of development. The necessity for such initialization can be dictated by a number of reasons (administrative reform, international treaties, public demand, etc.). The range of organizations that should be responsible for the success of the process of implementing social innovations is outlined. Due to the implementation of innovations in the social sphere is a complex process that requires joint efforts of public and private sectors, industrial, social, scientific and educational structures. It is concluded that the importance of stable development of state socially-oriented innovation, because any process of public administration in the modern world cannot rise without the focus of management consciousness to the production of new as such.

Keywords: social innovations, objects of innovation, subjects of innovation, implementation model of social innovations, state regulation of processes of social innovations implementation.

1. Постановка проблеми

Розбудова сучасної європейської держави, до чого прагне Україна, включає зміну фундаментальних уявлень про взаємовідносини держави та суспільства. Ідеї толерантності, політичної нації, європейської екстериторіальної єдності, залучення громадян до процесів вироблення управлінських рішень є основою державної політики впровадження соціальних інновацій. Йдеться про впровадження в поле громадського дискурсу нових ідейних конструктів і перетворення з їх допомогою політичного, соціального та екологічного ландшафту, а також зміни способу життя на принципах сталості, верховенства права, інтегрованості. Інновації, за умови їх ефективного впровадження, забезпечують стійку конкурентну перевагу для держави, регіону, міста, організації чи підприємства тощо.

У системі державного управління України мають відбуватися модернізаційні зміни, які передусім мають включати елементи соціально-інноваційної діяльності. Формування комплексної системи управління інноваціями є визначальним фактором забезпечення злагодженого та послідовного процесу втілення інноваційних технологій, у тому числі в соціальну сферу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання державного управління впровадженням соціальних інновацій (СІ) досліджували в окремих аспектах цієї багатогранної проблематики такі українські та зарубіжні вчені, як Дж.Дьюї (теорія інструменталізму) [1]; В. Антонюк, О. Новікова, О. Воловодова (аналіз можливості розвитку та впровадження інновацій в соціальній сфері) [2]; М. Згуровський, А. Мельниченко та Л. Федулова (зв'язок між соціальними інноваціями та забезпеченням сталого розвитку суспільства); Х. Хачатурян (визначення ролі інновацій в державному управлінні [3]; Р. Мюррей, Дж. Кольєр-Грайс та Г. Малган (Murray, R., Caulier-Grice, J., Mulgan, G.), які сформулювали основні поняття та розробили основу моделювання соціальних інновацій [4]; І. Терон (дослідження соціальних інновацій в трудових відносинах) та багато інших науковців.

Водночас, багато аспектів лишилися поза увагою вчених, що викликало необхідність подальших теоретичних напрацювань, у тому числі щодо системного викладення державних механізмів впровадження соціальних інновацій.

Мета статті. Отже метою підготовки публікації є нове осмислення процесів формування моделі державного управління впровадженням соціальних інновацій.

2. Виклад основного матеріалу

Формування системи державного управління інноваціями - складний процес, що стикається з цілою низкою проблем, серед яких можна виділити такі: неготовність владних структур до оновлення управлінської діяльності; невідповідність владних структур тим суспільним змінам, які породжуються інноваційною діяльністю; неготовність влади йти на ризик, що пов'язаний з втратою вкладених інвестицій або втратою політичних позицій; байдужість або негативне ставлення окремих представників влади до прогресивних методів інноваційного перетворення державно-управлінських систем тощо.

Неповне використання управлінського ресурсу автоматично призводить до відставання країни в світовій системі не лише з виробничо-фінансових, а й соціальних позицій. Водночас, надання соціальній сфері інноваційного поштовху, акумулювання управлінського потенціалу може призвести до радикальних позитивних зрушень, які дозволять вирівняти паритет відносин у світогосподарській системі. Як зазначає сучасний український дослідник Х. Хачатурян, «соціальна інновація стала об'єднуючим поняттям для змін у будь- яких сферах діяльності, і конкретне значення терміну «інновація» залежить від мети дослідження, вимірювання або аналізу об'єкта» [3].

Процес впровадження соціальних інновацій на державному рівні - це багатоступеневий, циклічний, багатоплановий процес. Успіх або невдача на шляху реалізації інноваційної політики прямо залежить від рівня і якості науково - дослідницького діяльності в сфері соціальної інженерії загалом і соціальної інноватики зокрема.

Впорядкування існуючого теоретичного та практичного досвіду, пошук перспективних шляхів розвитку інноваційної діяльності - один з важливих етапів у процесі побудови ефективної моделі, використання якої дозволило б здійснювати необхідний для поліпшення суспільних умов вплив. Важливий, але недостатній. Адже лінійна, механічна кумуляція тематичних даних, їх зведення, класифікація ще не гарантує вдалого їх застосування. Саме синтез системних управлінських дій дозволить побудувати дієву систему реалізації інноваційних змін як у соціальній сфері, так і в суспільстві загалом, що особливо важливо в умовах перманентно зростаючих соціальних викликів.

Ми вважаємо, що при розробці інноваційної моделі державного управління інноваційною діяльністю доцільно дотримуватися інструменталістської наукової традиції (Дж. Дьюї і його послідовники) [1].

Деякі аспекти цієї традиції доречно означити. Пізнавати - означає «виробляти», вирішувати проблеми, перетворювати та змінювати ситуацію. Базовий характер відносин між суб'єктом та світом - практичний, суб'єктивно забарвлений. Будь-яку ситуацію необхідно усвідомлювати як проблемне поле, що запускає механізм застосування придбаного досвіду. Оскільки проблема локалізує досвід і є такою, поки не знайдені та усвідомлені ефективні рішення (інструменти) її долання, а більшість управлінських ситуацій з високою часткою впевненості можна вважати проблемними - актуальним стає питання професійної підготовки державних службовців на засадах методологічних установок інструментальної логіки. Якщо процес вирішення проблем (у т.ч. пов'язаних із впровадженням новації) йде за схемою «адекватне схоплення проблеми» - «вірна постановка цілей» - «вибір засобів-інструментів», оцінка можливих наслідків, що породжуються прийнятими рішеннями, краще відображає реальний стан явища або процесу, що підлягає препаруванню.

«Інструментальне» розуміння макропроцесів передбачає нівелювання особливої (домінуючої) ролі тої чи іншої сфери держави. Тобто економіку, політику, культуру тощо слід вважати своєрідними «інструментами» соціальної взаємодії, які необхідно адаптувати до потреб суспільства відповідно до принципів суспільної користі. А державна політика має орієнтуватися на прагнення до розширення соціальних функцій держави.

Водночас, на процес впровадження нової ідеї, продукту, послуг, моделі бізнесу тощо впливають різні зовнішні та внутрішні фактори, створюючи стимулюючий ефект. Безперервна робота по виявленню та ідентифікації «подразників» інноваційного процесу - запорука ефективної сталої інноваційної державно-управлінської діяльності загалом. Оскільки фактори впливу на інноваційний процес діють (але по різному) як на суб'єктів інновірування, так і на тих, на кого цей процес розрахований (безпосередні споживачі новації), доречно виокремити дві групи факторів за суб'єкт-об'єктною ознакою.

До внутрішніх факторів впливу на суб'єктів інновірування можна віднести такі:

освітня, психологічна та професійна підготовка суб'єктів до інноваційного процесу;

якість інструментарію впровадження СІ; управлінська традиція та досвід інноваційної діяльності;

якість та «налаштованість» каналів комунікації між акторам процесу впровадження;

обсяг та вимоги до здійснення контролю; здатність акумулювати та генерувати інноваційні ідеї;

вміння відслідковувати та вчасно реагувати на зміни середовища на всіх етапах процесу;

якість і злагодженість взаємодії між групами інновірування.

До внутрішніх факторів впливу на об'єкт інновірування належать: соціально-психологічний стан об'єкта інновації; культурно-адаптивний стан об'єкта інновації; освітній рівень та професійний рівень; дисциплінарні аспекти.

До зовнішніх факторів належать: політична ситуація в країні та світі; стан економіки; криміногенна ситуація; зміна кліматичних умов і техногенні фактори; глобальні біологічні загрози (епідемія тощо); загроза або хід війни; екологічні умови; технологічні можливості.

Окремою групою факторів є латентні фактори. Латентні фактори поділяються на:

* фактори, які не виявлено під час розробки, впровадження або поширення нововведення;

* фактори, які виявлені, впливають на процес, але діють нелегітимно та/або непідконтрольні групам інновірування.

Перелік факторів та їх комбінація постійно змінюються. Це обумовлено специфічними ознаками конкретної соціальної новації. Кожне окреме впровадження матиме свої особливі риси, свій набір факторів, характеристик, каузальних (причинно-наслідкових) зв'язків. У системі державного управління доцільно розробити мультифакторну модель врахування дії чинників.

Фактори можуть групуватись за різними ознаками, зокрема можна виділити фактори екстенсивної та інтенсивної дії; дискретні та континуальні; детерміновані та стохастичні. Водночас, слід убезпечити процес впровадження СІ на етапі підготовки до інновірування від механічного групування факторів. Ступінь повноти врахування факторів, які впливають на інноваційний процес, зумовлюють результат управлінського впровадження новації, успіх або невдачу нововведення.

Отже, ефективність втілення новації в соціальному просторі за допомогою механізму державного управління інноваційною діяльністю прямо залежить від якості процедур виявлення, виокремлення та комбінації факторів, які можуть вплинути на інноваційний процес. Систематизація факторів, аналіз сили впливу окремого фактору або групи факторів, виявлення факторів вищого порядку, тобто таких, які завдають впливу на чисельні змінні соціальних процесів, розробка алгоритмів комбінування факторів відповідно до завдань ефективного інновірування - важливі процедури, які необхідно включити в загальну модель державно-управлінського механізму впровадження соціальних інновацій.

Схематично система факторів впливу на процес впровадження СІ представлена на рис. 1.

Рис. 1 Фактори впливу на впровадження соціальних інновацій, які необхідно враховувати в системі державного управління

Розроблено автором.

Наступним важливим структурним елементом моделі є розроблення етапів впровадження СІ. Інноваційна діяльність складається з певних ініціатив, заходів, актів, які об'єднані одним логічним ланцюгом.

Джерела ініціювання створення СІ можуть бути різними. Особливостями соціальних новацій є те, що вони часто ініціюються «знизу». Соціальний суб'єкт, мотивований досягнути конкурентної переваги або подолати конкурентне відставання, самостійно створює та поширює інноваційний продукт. В цьому випадку вкрай важливим для системи державного управління інноваційною діяльністю є якість відслідковування та акумуляції інноваційних ідей та продуктів із «зовнішнього» середовища. Створення СІ «зверху» передбачає примусову адміністративну ініціалізацію інноваційного процесу як цілеспрямованого та свідомого впровадження новації відповідно до конкретного напрямку розвитку. Необхідність такої ініціалізації може бути продиктована низкою причин (адміністративна реформа, міжнародні договори, суспільний запит тощо).

До основних етапів впровадження соціальної інновації належать такі:

На першому етапі здійснюється пошуково-дослідницька робота та збір даних. Зокрема здійснюється: дослідження актуальних соціальних запитів/загроз, що можуть бути задоволені/вирішені за допомогою впровадження СІ; відбір найбільш суспільно значущих запитів/загроз; погодження переліку за певними критеріями.

На другому етапі слід здійснити підготовку умов для інновірування, зокрема: формування груп інновірування; аналіз внутрішніх факторів: аналіз зовнішніх факторів; аналіз економічних умов впровадження, зокрема визначення джерел фінансування; оцінка екологічних умов впровадження; оцінка технологічних можливостей для впровадження СІ.

На третьому етапі здійснюється розробка самого продукту соціальних інновацій, що передбачає: генерацію ідей, які здатні задовольнити конкретний соціальний запит або вирішити певну соціальну проблему; їх відбір; трансформацію ідей у цілі та завдання процесу впровадження СІ; побудову концепції соціальної новації відповідно до потреб соціального запиту; побудову конкретної моделі соціальної новації з урахуванням специфіки внутрішніх та зовнішніх умов для інновірування; дизайн соціально -інноваційної послуги або продукту;

На четвертому етапі відбувається аналіз потенційних шляхів реалізації СІ та відбір оптимального з альтернативних варіантів, а також розробка комунікативної стратегії впровадження соціальної новації.

На останньому, п'ятому етапі іде впровадження соціальної інновації, яке супроводжується: реалізацією оперативних-тактичних планів комунікативної стратегії впровадження СІ; реєстрацією конкретного інноваційного продукту на ринку соціальних інновацій; запуском пілотного проекту або прототипу СІ в локалізованих умовах; моніторингом зародження суспільного попиту на нову ідею, процес, продукт тощо.

Обов'язковим процесом є корекція «траєкторії» впровадження СІ відповідно до отриманих даних у напрямку збільшення соціального попиту на СІ.

Структура перелічених вище процесів потребує пояснень і уточнень, розкриття деяких додаткових аспектів:

1. Особливої уваги в процесі дослідження актуальних соціальних запитів або загроз потребує питання якості інструментарію вимірювання та «діагностики» найбільш соціально значущих запитів або проблем. Наскільки точно була ідентифікована проблема, настільки високим може бути ефект від впровадження соціальної інновації. Ефект від впровадження вважається високим, коли новація сприймається в соціумі і виконує свою функцію.

2. Ідеї для вирішення виявленої соціальної проблеми можуть надходити, зокрема, від громадян, місцевої громади, окремих працівників організації чи членів громадських організацій. Здатність суб'єкту інновірування «абсорбувати» нові ідеї із зовнішніх джерел та адаптувати їх до специфіки державно - управлінської діяльності з перспективою використання в процесі впровадження - цінна та необхідна кваліфікаційна якість.

3. На етапі розробки соціальної інновації ще не визначена можлива реакція соціуму на нововведення, і, незважаючи на обов'язкову процедуру підготовки прогнозів щодо майбутнього інноваційного процесу, ризики несприйняття конкретної СІ залишаються високими або помірно високими.

4. Визначальним аспектом щодо ініціювання процесу впровадження конкретної СІ є висновок щодо готовності суспільства до інновацій. Так, аналіз та оцінка зовнішніх і внутрішніх факторів може показати, що та або інша підсистема не готова до інноваційних змін у даний час, ініціювання впровадження новації зв'язано з надто високими ризиками, або прогноз вказує на неможливість застосування механізму впровадження новації у зв'язку з відсутністю або дисфункцією базового структурного елементу (-тів) механізму.

Робота із здійснення пошуково-дослідницької діяльності по підготовці до інновірування, здійснення моніторингу та контролю за впровадженням СІ має бути покладена на спеціальні проектно-структурні та виконавчі одиниці в органах влади. Такі структурні одиниці мають бути утворені або шляхом трансформації існуючих, або шляхом утворення нових інституцій. Автор пропонує утворити відповідні структурні підрозділи в Національній академії наук України, Міністерстві соціальної політики України та Міністерстві освіти та науки (рис. 2).

Рис. 2 Авторський підхід до удосконалення організаційного механізму впровадження соціальних інновацій

Пріоритетними завданнями організації інноваційної діяльності на рівні державних інституцій мають стати такі: розробка ефективних інструментів узгодження завдань, вдосконалення нормативно-правової бази інноваційної діяльності, вдосконалення управлінських методів і практик впровадження соціальних новацій, забезпечення чіткої та прозорої, необтяженої бюрократичними «гальмами», схеми взаємодії адміністративних одиниць, коригування та координація планової роботи відомств.

соціальний інновація управлінський державний

Висновки

Отже, важко переоцінити важливість стабільного розвитку державної соціально-орієнтованої інноваційної діяльності, тобто відтвореності й послідовності інноваційних процесів. Адже будь-який процес державного управління в сучасному світі не може обходитися без орієнтації управлінської свідомості на продукування нового як такого. Уряди, які своєчасно не впровадили інновації в процеси управління, втратили конкурентні переваги і, за законами конкуренції, були витиснуті з політичного простору.

Реалізація новацій у соціальній сфері є складним процесом, який потребує об'єднаних зусиль державного та приватного сектора, виробничих, соціальних, наукових і освітніх структур, представників різних галузей і сфер діяльності.

Література

1. Дьюи Д. Психология и педагогика мышления / Пер. с англ. Н.М. Никольской. М.: Совершенство, 1997. 208 с.

2. Соціальні інновації: концептуальні підходи, можливості розвитку та запровадження : наук. доп. / В. П. Антонюк, О. Ф. Новікова, О. В. Воловодова та ін. / НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Донецьк , 2010. 102 с.

3. Хачатурян Х.В. Інновації в державному управлінні: Монографія. К.: Вид-во НАДУ, 2005. 252 с.

4. Murray, R., Caulier-Grice, J., Mulgan, G. (2010). The Open Book of Social Innovation. London: The Young Foundation & NESTA.

References:

1. Dyui D. (1997) Psikhologiya i pedagogika myshleniya / Per. s angl. N.M. Nikolskoi. M.: Sovershenstvo, 208 s.[in Russian]

2. Antoniuk V.P, Novikova O. F., Volovodova O. V. ta in. (2010) Sotsialni innovatsii: kontseptualni pidkhody, mozhlyvosti rozvytku ta zaprovadzhennia : nauk. dop. / NAN Ukrainy, In-t ekonomiky prom-sti. Donetsk , 102 s.[in Ukrainian]

3. Khachaturian Kh.V. (2005) Innovatsii v derzhavnomu upravlinni: Monohrafiia. K.: Vyd- vo NADU, 252 s. [in Ukrainian]

4. Murray, R., Caulier-Grice, J., Mulgan, G. (2010). The Open Book of Social Innovation. London: The Young Foundation & NESTA. [in English]

Размещено на Allbest.ru