Забезпечення права на захист як засада кримінального провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення права на захист як засада кримінального провадження

Сенченко Н.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та правосуддя; Пророченко В.В., студент юридичного факультету Чернігівського національного технологічного університету

Стаття присвячена дослідженню поняття, сутності та внутрішнього змісту права на захист як засади кримінального провадження. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння зазначеного принципу, його значення для підозрюваного (обвинуваченого) у кримінальному провадженні. Здійснено аналіз теоретичних та практичних питань закріплення та реалізації на практиці принципу забезпечення підозрюваному (обвинуваченому) права на захист під час кримінального процесу в Україні.

Ключові слова: право на захист, підозрюваний, обвинувачений, забезпечення права на захист, кримінальний процес.

Статья посвящена исследованию понятия, сущности и внутреннего содержания права на защиту как основы уголовного производства. Проанализированы современные научные подходы к пониманию этого принципа, его значение для подозреваемого (обвиняемого) в уголовном производстве. Осуществлён анализ теоретических и практических вопросов закрепления и реализации на практике принципа обеспечения подозреваемому (обвиняемому) права на защиту в ходе уголовного процесса в Украине.

Ключевые слова: право на защиту, подозреваемый, обвиняемый, обеспечение права на защиту, уголовный процесс.

Providing the right to protection as the principle of criminal proceeding

The article is devoted to the study of the concept, essence and internal content of the right to protection as the basis of criminal proceedings. The modern scientific approaches to the understanding of this principle, its significance for the suspect (accused) in criminal proceedings are analyzed. The analysis of theoretical and practical issues of the consolidation and implementation in practice of the principle of providing the suspect (accused) right to protection during the criminal process in Ukraine is carried out.

Key words: right to protection, suspect, accused, provision of the right to defense, criminal process.

Постановка проблеми

Нині одним з основних принципів правової держави є захист прав і свобод людини і громадянина, завдяки якому охороняється їхній правовий статус, встановлюються юридичні гарантії захисту прав, свобод, обов'язків і законних інтересів, визначаються межі втручання в особисте життя.

На сучасному етапі розвитку кримінально-процесуальної науки проблеми реалізації права на захист є одними із найактуальніших. При цьому питання про гарантії прав підозрюваного (обвинуваченого) має надзвичайно велике як теоретичне, так і практичне значення. Лише за умови гарантованості прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, є можливим виконання основних завдань кримінального судочинства. Для того щоб реально захистити права і законні інтереси особистості, необхідно забезпечити в державі принципи рівності та справедливості, створити дієвий механізм забезпечення цього захисту.

Головним аспектом забезпечення права на захист є результативність. У разі обмеження або порушення процесуальних прав підозрюваного (обвинуваченого) ефективність захисту значною мірою знижується. Формальне дотримання процесуальних прав підозрюваного (обвинуваченого), які забезпечують його захист, далеко не завжди є гарантією ефективності, результативності цього захисту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням різних аспектів права підозрюваного (обвинуваченого) на захист займалися такі вчені, як М.Г Бабчинська, О.Р. Балацька, О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль, Т.В. Волошанівська, К.Ф. Головко, Л.В. Гуценко, М.Г Зубач, І.В. Короп, Т.В. Корчева, І.Я. Мокрицька, І.М. Моторигіна, Н.П. Сиза, В.Я. Тацій, Б.А. Филимонов та інші.

При цьому вчені розглядали зазначений принцип по- різному, акцентуючи на одних його рисах та особливостях і залишаючи в тіні інші. Тобто на доктринальному рівні відсутній єдиний підхід щодо розуміння внутрішнього змісту та сутності права на захист у кримінальному провадженні.

Мета статті полягає у здійсненні наукового аналізу права підозрюваного (обвинуваченого) на захист як засади кримінального провадження, визначення його суті та призначення для підозрюваного (обвинуваченого) у кримінальному процесі.

Виклад основного матеріалу

Право підозрюваного (обвинуваченого) на захист виступає основоположною гарантією від незаконного, необґрунтованого і несправедливого обвинувачення. Це право є одним з основних і пріоритетних із точки зору забезпечення прав, які реалізуються на всіх без винятку стадіях кримінального провадження.

У положеннях чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) засади кримінального провадження вперше були закріплені на рівні окремої глави. Такий підхід законодавця має надзвичайно важливе значення, оскільки загальні засади кримінального провадження - це визначальні, фундаментальні, імперативні та основоположні положення нормативного змісту щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, що зумовлюють їх значення як дієвого засобу для захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності спеціально уповноважених на те органів та відповідних посадових осіб, які ведуть кримінальне провадження. При цьому вони є керівними положеннями для закріплення мети, цілей та завдань кримінального провадження, побудови його стадій у певній послідовності, окремих проваджень, інститутів.

Загальні засади (принципи) відображають внутрішню сутність, характерний зміст та певну форму кримінального провадження держави, характеризують його історичний тип, зумовлений цілою низкою різноманітних обставин, національні традиції, визначають певний предмет та метод процесуального врегулювання, рівень розвитку теоретичної думки та національної культури, панівну ідеологію у суспільстві та інші об'єктивні фактори [1, с. 17].

У положеннях п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України серед загальних засад кримінального провадження виділяється забезпечення права на захист. При цьому зміст та процесуальна форма кримінального провадження мають відповідати загальним засадам кримінального провадження. У межах кримінального судочинства здійснюється захист як від обвинувачення, так і неправомірних дій щодо інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу [2]. Захист прав, свобод та законних інтересів передбачає собою недопущення і попередження їхнього порушення, а у разі такого їх відновлення і відшкодування заподіяної шкоди фізичного, морального чи майнового характеру. Саме у такому сенсі у кримінальному процесі захищаються права, свободи і законні інтереси всіх його учасників, незважаючи на кримінальні процесуальні функції, які вони виконують.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому змоги надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим кодексом [2]. Суттєвим у забезпеченні права на захист є той факт, що захисник також наділений правами, реалізація яких дає змогу активно діяти в інтересах підзахисного.

Своєю чергою, положення ч. 2 ст. 20 КПК України визначають, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника [2]. Зазначене положення є важливою гарантією захисту підозрюваного (обвинуваченого) у кримінальному провадженні.

Не можна не зазначити актуальності та важливості змін у сфері реалізації права на захист, які Верховна Рада України запровадила, коли було прийнято чинний КПК України, починаючи з того, що в кримінальному провадженні захисником може бути лише адвокат, і закінчуючи тим, що збільшилась кількість суб'єктів, які мають право на захист у межах КПК України [3, с. 614].

Положення ч. 3 ст. 20 КПК України гарантують у випадках, передбачених цим кодексом або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому надання правової допомоги безоплатно коштом держави [2].

Важливим було не залишити цю норму «мертвою», тобто такою, що має виключно декларативне значення і не може бути реалізована на практиці. Необхідним було розроблення дієвого механізму реалізації відповідного права, чому посприяло прийняття Верховною Радою України Закону України «Про безоплатну правову допомогу», який, як зазначає Т.В. Корчева, створив реальні можливості отримання безоплатної вторинної правової допомоги (стосовно кримінального провадження) [4].

У положеннях ч. 4 ст. 20 КПК України визначено, що участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого, представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт [2]. Це положення виступає надзвичайно важливою і невід'ємною гарантією процесуальних прав зазначених учасників кримінального провадження.

Як зазначалося вище, у науковій літературі стосовно права підозрюваного (обвинуваченого) на захист є різні точки зору.

На думку І.М. Зубач, зміст захисту як виду специфічної, комплексної кримінальної процесуальної діяльності включає в себе усі напрями захисної діяльності, що відбувається у рамках кримінального провадження, тому відразу видається правильним, розглядаючи захист через кримінально-процесуальну призму, визначити дві окремих його площини:

1) діяльність учасників процесу (підозрюваного (обвинуваченого) та їх захисника) спрямована на спростування висунутого обвинувачення та захист своїх законних прав та інтересів під час кримінального провадження;

2) діяльність спеціально уповноважених органів та учасників процесу спрямована на захист прав та законних інтересів інших учасників кримінального провадження [5, с. 180].

Ми підтримуємо цю думку, оскільки вважаємо, що вона відображає вичерпний перелік суб'єктів, діяльність яких або участь яких у кримінальному провадженні пов'язана з реалізацією права на захист у межах відповідних кримінально-процесуальних правовідносин.

Т.В. Волошанівська зазначає, що забезпечення обвинуваченій особі права на захист є конституційною засадою, яка має бути чітко дотримана та реалізована на усіх без винятку стадіях кримінального провадження. При цьому необхідно виділяти три елементи у межах структури такої засади, як забезпечення права на захист: по-перше, надання особі права особисто захищатися від висунутого щодо неї обвинувачення; по-друге, надання їй реальної змоги скористатися допомогою захисника; по-третє, покладення на органи досудового розслідування та суд обов'язку забезпечити особі можливості для захисту від обвинувачення [6, с. 201]. З цією думкою важко не погодитись, оскільки, аналізуючи положення чинного КПК України, можна дійти висновку, що запропонована структура засади забезпечення права на захист відповідає положенням чинного законодавства.

Т.В. Бабчинська акцентує на міжнародно-правових стандартах реалізації права на захист у кримінальному провадженні, тобто системі окремих ратифікованих міжнародних нормативно-правових положень та міжнародно-правових гарантій, які є результатом міждержавної згоди та включають основоположні норми і принципи, відповідно, встановлюють «мінімальний стандарт» забезпечення прав людини, зокрема права на захист особи у кримінальному провадженні, дотримання яких є головним завданням держав-учасниць міжнародного договору, зокрема шляхом деталізації, уточнення та конкретизації цих положень на рівні національного законодавства та їх практичного забезпечення [7, с. 335]. Міжнародні стандарти виступають важливою гарантією реалізації права на захист підозрюваного (обвинуваченого) в межах кримінального провадження. При цьому дотримання таких стандартів є необхідною умовою існування демократичної правової держави, яка утверджує та забезпечує права людини.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає змогу поділити стандарти ефективного захисту залежно від суб'єкта захисту на дві групи: 1) стандарти, які впливають на ефективність здійснення захисту посередньо самим підозрюваним (обвинуваченим); 2) стандарти, які забезпечують можливість здійснення ефективного захисту особи захисником [8, с. 105].

І.Я. Мокрицька реалізацію права на захист у кримінальному провадженні пов'язує із принципом змагальності сторін у кримінальному провадженні. Так, вона зазначає, що змагальність сторін має реалізовуватися на всіх стадіях кримінального процесу, оскільки лише за таких умов повною мірою можливий захист прав і законних інтересів громадян. Висока якість реалізації права на захист у кримінальному провадженні значною мірою залежить від наявних механізмів реалізації змагальності кримінального процесу [9, с. 113]. З цією думкою варто погодитись, адже реалізація принципу змагальності сторін не є однаковою та стабільною на різних етапах кримінального провадження. При цьому переважна роль належить стороні обвинувачення (особливо на стадії досудового розслідування).

Будучи конституційною засадою кримінального провадження, забезпечення права на захист створює загальні умови правового регулювання одного з основоположних прав - права на правову допомогу та встановлює загальні вимоги, яким має відповідати кримінально-процесуальна діяльність суб'єктів сторони захисту щодо здійснюваної ними функції, а також й інших суб'єктів кримінального судочинства щодо відповідності їх практичної діяльності цим нормам та кримінальній процесуальній формі, яка також виступає важливою гарантією дотримання та захисту прав та інтересів учасників кримінального провадження.

У зміст права на захист у кримінальному провадженні, на думку О.Р. Балацької, включено такі принципово важливі та невід'ємні нормативні та організаційні компоненти: по-перше, право підозрюваного (обвинуваченого), виправданого, засудженого на захист, яке включає усю наявну сукупність процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри, обвинувачення, в тому числі сюди належить право на правову допомогу захисника, участь якого не звужує процесуальних прав підзахисного; по-друге, наявність обов'язку у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо забезпечення права на захист та роз'яснення прав підозрюваному, обвинуваченому; по-третє, гарантування державою забезпечення надання безоплатної правової допомоги підозрюваному (обвинуваченому) у випадках, передбачених чинним законодавством [10]. Ця думка ілюструє внутрішній зміст та сутність права на захист у кримінальному провадженні. При цьому вона відображає соціальне призначення зазначеного принципу та відображає усі його основоположні аспекти, які випливають із положень чинного законодавства, та тих суб'єктів, які пов'язані з реалізацією права на захист.

Якщо порівнювати норми вітчизняного законодавства з нормами міжнародно-правових стандартів, то можна дійти висновку, що є значна кількість розбіжностей, що, своєю чергою, приводить до негативних наслідків, як-от порушення права на захист у кримінальному провадженні. Тому з огляду на законодавчу активність із приводу внесення змін до Конституції України та, відповідно, до КПК України та спеціалізованих законів щодо адвокатської монополії варто приділити пильнішу увагу наданню більш реалістичних прав захиснику - адвокату, а також безпосередньо тій особі, яка самостійно реалізує право на захист, оскільки в цьому разі це є конституційним правом, яке гарантується не лише положеннями норм національного законодавства, а й нормами міжнародно-правових стандартів [11, с. 169]. При цьому адаптація норм національного законодавства до міжнародних стандартів має важливе значення як з огляду на конституційні положення, так і з практичної точки зору - з метою підвищення ефективності реалізації права підозрюваного (обвинуваченого) на захист.

На думку Н.П. Сизої, встановлений положеннями КПК України порядок судового розгляду має гарантувати реалізацію обвинуваченим, його захисником та законним представником функції захисту в кримінальному провадженні. Задля підвищення ефективності здійснення зазначеної функції слід надати право стороні захисту після оголошення обвинувального акта прокурором висловити заперечення проти висунутого обвинувачення, у разі видалення обвинуваченого із зали судового засідання за порушення встановленого порядку судового засідання - передбачити можливість його участі в судовому розгляді в режимі відеоконференції та надати право повернутися в залу судового засідання до початку судових дебатів [12, с. 79]. Ми підтримуємо зазначену думку, оскільки вважаємо, що зроблено акцент на нормативних гарантіях реалізації права підозрюваного (обвинуваченого) на захист, що виступає невід'ємним атрибутом фактичної реалізації прав та законних інтересів обвинуваченої особи.

Цікавою є позиція, за якою повноцінний, дієвий та ефективний захист у кримінальному провадженні пов'язують із пошуком свідків, а також виявленням та дослідженням письмових та речових доказів. Не будучи обізнаною до моменту судового розгляду зі змістом обвинувального досьє, сторона захисту має сама без допомоги державних органів потурбуватися про «свої» докази [13, с. 27]. Ми вважаємо зазначену думку слушною. При цьому діяльність захисника у кримінальному провадженні, а також покази свідків, письмові та речові докази виступають матеріальною основою для здійснення права на захист.

Висновки

Таким чином, право на захист - гарантований і забезпечуваний уповноваженими органами з огляду на спеціальний нормативний припис правовий засіб, що реалізується підозрюваним (обвинуваченим) як особисто, так і за допомогою захисника з метою захисту від незаконного і необґрунтованого обвинувачення, обмеження або порушення прав і свобод.

Важливими гарантіями забезпечення права на захист у кримінальному процесі є його принципи, серед яких важливе значення має забезпечення права на захист підозрюваному (обвинуваченому), виправданому, засудженому. Ще однією важливою гарантією прав і законних інтересів підозрюваного (обвинуваченого) є участь у кримінальному провадженні захисника.

Право на захист у кримінальному провадженні виступає основоположним елементом кримінального судочинства, без якого не можна здійснювати справедливе правосуддя. Це право являє собою специфічний міжгалузевий інститут, який включає в себе норми конституційного, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та кримінального права. Право на захист відповідає наявним потребам, якщо воно зможе забезпечити законні інтереси як самих підозрюваних (обвинувачених), так і їхніх захисників.

право захист підозрюваний кримінальний

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т 1 / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. Харків: Право, 2013. 768 с.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш / Верховна Рада України. Офіційний веб-портал.

3. Короп І.В. Право на захист у кримінальному процесі. Молодий вчений. 2018. № 5 (57). С. 612-615.

4. Корчева Т.В. Щодо питання забезпечення права на захист особи у кримінальному провадженні за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. Теорія і практика правознавства. 2013. Вип. 1.

5. Зубач І.М. Функція захисту у сучасному кримінальному провадженні України. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2014. № 810. С. 178-183.

6. Волошанівська Т.В. Засада забезпечення права на захист у кримінальному провадженні в контексті європейських стандартів справедливого судового розгляду: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Одеса, 2019. 252 с.

7. Бабчинська Т.В. Поняття міжнародно-правових стандартів реалізації права на захист у кримінальному провадженні. Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку України в умовах європейської інтеграцїї: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Одеса, 18 травня 2018 р. У 2-х т. Т 2 / відп. ред. Г.О. Ульянова. Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2018. С. 333-336.

8. Моторигіна М.Г. Стандарти ефективного захисту у практиці Європейського суду з прав людини. Особенности адаптации законодательства Молдовы и Украины к законодательству Европейского Союза: междунар. науч.-практ. конф., 27-28 марта 2015 г. Кишинев, 2015. C. 105-108.

9. Мокрицька І.Я. Проблемність реалізації права на захист у кримінальному провадженні. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2014. Том 155. С. 110-113.

10. Засада забезпечення права на захист у кримінальному провадженні: нормативні передумови реалізації. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2014. № 2(10).

11. Бабчинська Т. Деякі аспекти реалізації права на захист у кримінальному провадженні. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 6. С. 166-170.

12. Сиза Н.П. Реалізація функції захисту під час судового розгляду в кримінальному процесі України / Н.П. Сиза, Д.С. Кузьмінська. Вісник кримінального судочинства. 2018. № 2. С. 72-80.

13. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств: монография. М.: Зерцало, 2002. 517 с.

Размещено на Allbest.ru