Міжнародний досвід забезпечення кримінологічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міжнародний досвід забезпечення кримінологічної політики

Коваленко А.В.

Коваленко А.В., кандидат юридичних наук, доцент, докторант Національної академії внутрішніх справ

У статті проаналізовано сутність та окремі аспекти забезпечення кримінологічної політики у міжнародному просторі, запропоновано основні шляхи підвищення ефективності розвитку відповідного напряму в національному масштабі.

Ключові слова: політика, протидія злочинності, запобігання, кримінологія, кримінологічна політика, запобігання злочинності.

В статье проанализирована сущность и отдельные аспекты обеспечения криминологической политики в международном пространстве, предложены основные пути повышения эффективности развития соответствующего направления в национальном масштабе.

Ключевые слова: политика, противодействие преступности, предупреждение, криминология, криминологическая политика, предотвращение преступности.

INTERNATIONAL EXPERIENCE OF PROVISION OF CRIMINOLOGICAL POLICY

The article analyzes the essence and some aspects of the provision of criminological policy in the international space, proposes the main ways to increase the efficiency of development of the corresponding direction on a national scale.

Key words: politics, crime prevention, prevention, criminology, criminological policy, prevention of crime.

Актуальність тематики. Світова спільнота, що рухається в бік більш ефективного забезпечення та гарантування прав і свобод людини та громадянина, має на меті побудову чіткого механізму, що забезпечив би дотримання прав і свобод людини та громадянина всіма членами світового співтовариства.

Сьогоденна Україна, яка нещодавно знаходилася на роздоріжжі цивілізаційного вибору, обрала своїм майбутнім членство в Європейському Союзі, але, незважаючи на здійснений вибір, перед нашим суспільством і державою все ще гостро стоїть ряд питань, що потребують вирішення.

З урахуванням стрімкого зростання рівня злочинності в нашій державі та у світі загалом більш детального опрацювання потребує питання запобігання та протидії їй. У свою чергу, це питання відображається у комплексних планах заходів держави чи світових утворень загалом.

Створення та реалізація кримінологічної політики держави дозволить ефективно та планомірно здійснювати заходи щодо боротьби та запобігання злочинності, але без урахування досвіду світової спільноти у цьому питанні впровадження ефективної кримінологічної політики держави неможливе.

Окремі аспекти цієї тематики неодноразово поставали наріжним каменем у дослідженнях багатьох досвідчених і авторитетних вітчизняних вчених, таких як Б. Головкін, О. Гуров, О. Джужа, А. Закалюк, О. Кальман, І. Карпець, В. Коваленко, О. Колб, О. Костенко, В. Кудрявцева, Р. Кузьмін, О. Литвак, О. Литвинов, В. Лунєєв, О. Мартиненко, М. Мельник, В. Мисливий, А. Митрофанов, А. Музика, В. Тацій, В. Тимошенко, В. Трубников, П. Фріс, О. Юхнота та багатьох інших, але, зважаючи на недостатньо приділену увагу досвіду впровадження міжнародної кримінологічної політики, вказана тематика набуває нового значення та потребує подальших розвідок.

Метою статті є окреслення поняття, визначення сутності державної кримінологічної політики, вивчення міжнародного досвіду функціонування кримінологічної політики та виокремлення рекомендації щодо оптимізації національної стратегії з кримінологічної політики. У свою чергу, поставлена мета зумовила необхідність розв'язання ряду дослідницьких завдань, а саме:

Окреслення поняття кримінологічної політики та визначення її сутності;

Аналіз міжнародного досвіду функціонування інституцій, уповноважених на реалізацію кримінологічної політики, з метою виокремлення практично застосовних рекомендацій.

Об'єктом статті виступають суспільні відносини у сфері визначення сутності та здійснення реалізації кримінологічної політики.

Предметом дослідження є міжнародний досвід у сфері визначення сутності та здійснення реалізації кримінологічної політики.

Виклад основного матеріалу статті. Створення ефективної кримінологічної політики, що реально орієнтована на запобігання та протидію різноманітним видам злочинності, є пріоритетним завданням будь-якого державного утворення або міжнародної організації.

Варто наголосити, що кримінологія загалом і один із аспектів її досліджень - кримінологічна (кримінальна) політика - є найбільш ефективним і комплексним механізмом запобігання і протидії злочинності. Остання включає в себе комплексний підхід із протидії та запобігання злочинності в конкретному просторі (державі чи її окремому регіоні).

Значимість дослідження кримінологічної політики полягає в можливості створення науково-практичного результату, цільової програми, яка передбачає стратегію і тактику кримінологічної політики, спрямованої на зміну кримінологічної ситуації за певними напрямами [1, с. 27].

Водночас, на думку вчених, кримінальна політика є тією частиною політики протидії злочинності, котра виробляє основні завдання, принципи, напрями і цілі кримінально-правового впливу на злочинність, а також засоби їх досягнення і виражається в директивних документах, нормах кримінального права, актах тлумачення норм і практики їх застосування [2, с. 26].

Існує також і схожа думка, що виражається у словах А. Закалюка про те, що кримінально-правова політика в широкому розумінні - це вид правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами кримінальної репресії. У вузькому розумінні кримінально-правова політика - це частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, що здійснюється засобами матеріального кримінального права [3, с. 36].

Натомість найбільш загальною та теоретично обґрунтованою є позиція В. Голіна та М. Колодяжного, за якою кримінологічна політика - це власна доктрина, в якій прозоро і чітко простежуються політична воля держави щодо розглядуваної проблеми, її наміри та рішучі дії. Науковці акцентують увагу на тому, що влада - основний, організаційний, регулятивно-контролюючий початок політики і, безсумнівно, є засобом здійснення будь-якої, у т. ч. кримінологічної, політики [4, с. 53-63].

Тобто кримінологічною політикою держави можна визначити частину правової політики, що виробляє основні завдання, принципи, напрями і цілі для зміни кримінологічної ситуації за всіма її напрямами та з метою більш ефективної протидії та запобігання злочинності.

У світі існує ряд органів, що провадять діяльність із протидії злочинності та реалізують кримінологічну політику частково або у повному обсязі.

Значний внесок у протидію та запобігання злочинності на світовій арені робить система органів і їх окремі утворення, а саме: Генеральна Асамблея та Рада Безпеки ООН, а також Секретаріат із попередження злочинності й кримінального правосуддя. Поряд із вказаними діють також Економічна та Соціальна Рада, Міжнародний Кримінальний Суд, Комісія з попередження злочинності й кримінального правосуддя, регіональні дослідницькі інститути й центри ООН тощо. Боротьбі зі злочинністю на регіональному рівні сприяє Рада Європи (Парламентська Асамблея, Комітет Міністрів, Європейський комітет із правового співробітництва, Європейський комітет із проблем злочинності).

Водночас необхідно зазначити, що свій внесок у протидію злочинності роблять також міжнародні неурядові організації: Міжнародна асоціація кримінального права; Міжнародна кримінологічна асоціація та ін. Особливе місце відведено Міжнародній організації кримінальної поліції (Інтерполу) і Центральному агентству кримінальної поліції (Європолу).

У таких розвинених країнах, як Сполучені Штати Америки чи Республіка Франція наявні позитивні приклади імплементації у законодавство комплексних кримінологічних заходів боротьби зі злочинністю - кримінологічної політики. Зокрема, у 1970 р. Конгрес Сполучених Штатів Америки прийняв Закон про контроль за організованою злочинністю, який передбачає низку законодавчих і профілактичних заходів щодо запобігання злочинам, що підлягають федеральній юрисдикції. У США також розширюється залучення громадян у профілактичну роботу, де існує інститут добровільних помічників поліції. Характерною рисою у боротьбі зі злочинністю у США в останні десятиліття є прагнення до централізованого планування і координації цієї сфери діяльності, створення для цього спеціальних органів і наділення їх широкими повноваженнями [5].

У Федеративній Республіці Німеччина довго вважалося, що попередження злочинів є «побічним продуктом» поліцейської роботи просто тому, що саме існування апарату поліції діє як фактор, який стримує злочинність. Але починаючи з 1960-х рр. поліція стала широко практикувати цілеспрямовану роботу з громадськістю з орієнтацією на самозахист: консультувати населення, як за допомогою технічних засобів врятувати від злодіїв майно і як завдяки правильним діям не стати жертвою злочину. З цією ж метою практикується безкоштовне розповсюдження рад із профілактики злочинів, трансляція по радіо і демонстрація по телебаченню передач із циклу «Кримінальна поліція радить». Існує спеціальна програма попередження злочинів кримінальною поліцією, центральною ідеєю якої є така формула: будь-який контакт поліцейського з населенням повинен служити інтересам профілактики [6].

Таким чином, взаємозв'язок поліції та спільноти дає змогу більш ефективно протидіяти та запобігати злочинним проявам у суспільстві, а тісна співпраця поліцейських із громадянами в контексті проведення профілактичних бесід має на меті підвищення довіри до поліцейських органів зокрема та влади загалом.

У США існують три моделі превентивної діяльності: модель громадських установ, модель безпеки індивіда і модель впливу через навколишнє середовище. На федеральному і місцевому рівнях реалізуються програми попередження злочинів. У деяких штатах участь громадян у зміцненні правопорядку дозволила знизити кількість пограбувань на 30%. Тут використовується винагорода за інформацію, що має оперативно-профілактичне значення [6].

Наведений фактор співпраці спільноти з державою дає можливість більш ефективно та завчасно реагувати на вчинювані або ті, що готуються, злочини. У свою чергу, питання фінансових заохочень окремих громадян за надану інформацію може спричинити шквал неправдивих відомостей із метою отримання коштів, проте такий спосіб також має бути випробуваний на теренах нашої країни.

У Канаді широко практикується участь громадян у патрулюванні, яка реалізується виключно на громадських засадах. Діючи спільно з поліцією, цивільні патрулі знижують страх перед злочинцями і підтримують почуття особистої безпеки. У ряді випадків створюються т. зв. контрольні пости навколо виявлених зон підвищеної злочинної активності, особливо в нічний час [6].

Такий приклад є одним із найбільш ефективних і сучасних, оскільки з урахуванням рівня громадської свідомості, на безоплатній і добровільній основі залучаються громадяни до патрулювання певних територій.

У Франції створено Національну раду із запобігання злочинам, до якої увійшли члени парламенту, мери міст, міністри, експерти, представники приватних структур, а основним видом діяльності вказаного органу є фінансування програм запобігання злочинам, інформування громадськості про стан справ зі злочинністю та розроблення національної політики у сфері боротьби зі злочинністю [7].

У Великій Британії розроблені мінімальні стандарти кримінологічної безпеки, що поєднують вищезазначені форми забезпечення реалізації кримінологічної безпеки. Так, широко використовується залучення населення до співпраці з поліцією (патрулювання, чергування в найбільш криміногенних районах). Для представників громадськості практикується безкоштовна видача «поліцейського» обмундирування (беззнаків розрізнення та службової атрибутики), засобів радіозв'язку, кийків, наручників і навіть зброї для «бойового» патрулювання на поліцейських автомашинах. Вся ця діяльність отримує моральну і матеріальну підтримку суспільства і держави [6].

Такий симбіоз дає змогу поліції значно зміцнити свої позиції щодо протидії та запобігання злочинності в окремих, найбільш небезпечних районах міст. А громадяни, реалізуючи свій громадський обов'язок, будучи забезпеченими державою базовим необхідним обмундируванням, отримують за це як моральну, так і матеріальну підтримку суспільства.

Одним із найбільш затребуваних є віктимологічний напрям попередження злочинів. У Західній Європі та США систематично з'являються періодичні, наукові та прикладні видання на тему «Самозахист від злочинних посягань» та ін. У всіх закладах освіти - від початкової школи до вищих навчальних закладів - проводяться заняття з прикладної віктимології. Охочі можуть не тільки прослухати лекції, але й пройти спеціальні тренінги з вивчення прийомів самозахисту і навичок оптимальної поведінки в екстремальних ситуаціях.

Висновки. Таким чином, автором проаналізовано ряд наукових підходів до розуміння поняття «кримінологічна політика», досліджено шляхи її розвитку, впровадження та функціонування в зарубіжних країнах і на основі проаналізованих даних сформовано висновки:

Кримінологічною політикою можна визначити частину правової політики, що виробляє основні завдання, принципи, напрями і цілі для зміни кримінологічної ситуації за всіма її напрямами та з метою більш ефективної протидії і запобігання злочинності.

Сутність кримінологічної політики полягає у тому, що нею визначається поняття злочинності, принципи протидії та запобігання їй, а також основні конкретні засоби та способи, що мають впливати на зменшення криміногенного рівня суспільства, а також розділяють конкретні функції протидії та запобігання злочинності між відповідними суб'єктами.

Перелік і система органів, які формують і здійснюють реалізацію міжнародної кримінологічної політики, доволі широкий, до його складу входять міждержавні, державні та неурядові інституції, що опікуються питаннями протидії та запобігання злочинності і зацікавлені не в локальному її подоланні, а в розробці планомірних і цілеспрямованих комплексних програм.

Міжнародний досвід Сполучених Штатів Америки та Республіки Франція в контексті функціонування кримінологічної політики в Україні полягає в тому, що українському законодавцю необхідно звернути увагу на практику створення міжвідомчих органів, метою функціонування яких було б розроблення, впровадження та реалізація кримінологічної політики в Україні з урахуванням сучасного рівня злочинності, тенденцій до вчинення злочинів окремими особами (їх групами, за різними ознаками), а також інших факторів, що впливають на криміногенний стан суспільства.

Практична реалізація кримінологічної політики Федеративної Республіки Німеччина та Великої Британії відображається в організації поліцейськими спільних патрулювань із представниками громадськості, забезпеченні протидії і запобігання злочинам у найбільш небезпечних районах. Існують системи забезпечення функціонування спецкурсів у системі шкільної та вищої освіти на теми самооборони та психологічної підготовки до екстремальних ситуацій, що також позитивно впливає на зниження рівня криміногенності суспільства і реалізовує, на своєму рівні, кримінологічну політику держави.

Література

кримінологічний злочинність державний

1. Лопашенко Н.А. Криминологическая политика. Криминологический журнал. 2008. № 2. С. 27.

2. Побегайло Э.Ф. Современная криминологическая ситуация и кризис уголовной политики. Российский криминологический взгляд. 2005. № 1. С. 25-36.

3. Закалюк А.П. Концептуальне бачення сучасної кримінологічної ситуації в Україні та шляхів актуалізації кримінології в українському суспільстві. Право України. 2009. № 7. С. 6-36.

4. Голіна В.В., Колодяжний М.Г. Кримінологічна політика України: сутність та передумови її формування. Наукові дослідження. Питання боротьби зі злочинністю. 2012. Вип. 23.

5. Воронин Ю.А. Система борьбы с преступностью в США. Свердловск:Изд-во Уральского университета, 1990. 100 с.

6. Криминология: учебник / под ред. В.Д. Малкова. Москва: ЗАО «Юстицинформ», 2006. 528 с.

7. Вербенський М.Г. Транснаціональна злочинність:монографія. Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ ; Ліра ЛТД, 2009. 356 с.

Размещено на Allbest.ru