Угляд прокурора під час зміни обвинувачення в суді: деякі кримінально-процесуальні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Угляд прокурора під час зміни обвинувачення в суді: деякі кримінально-процесуальні аспекти

Кахновець С.О., аспірант кафедри кримінального процесу і криміналістики

Анотація

Проаналізовані питання угляду прокурора під час зміни обвинувачення в суді. З'ясовано поняття, зміст та підстави зміни прокурором обвинувачення в суді. Виявлені законодавчі недоліки такої зміни, зокрема щодо узгодження процесуальної позиції прокурора з позицією прокурора вищого рівня.

Ключові слова: угляд прокурора, обвинувачення, державне обвинувачення, зміна обвинувачення, судове провадження.

Аннотация

Проанализированы вопросы усмотрения прокурора при изменении обвинения в суде. Выяснены понятие, содержание и основания изменения прокурором обвинения в суде. Выявлены законодательные недостатки такого изменения, в частности по согласованию процессуальной позиции прокурора со своим руководителем.

Ключевые слова: усмотрение прокурора, обвинение, государственное обвинение, изменение обвинения, судебное производство.

Abstract

DISCRETION OF THE PROSECuTOR IN CHANGING CHARGES IN THE COuRT: SOME CRIMINAL PROCEDuRE Aspects

Analyzed the questions of the discretion of the prosecutor in changing charges in court. The concept, content and grounds for a prosecutor's change in a prosecution have been clarified. The identified legislative shortcomings of such a change, in particular, the coordination of the procedural position of the prosecutor with his supervisor.

Key words: discretion of the prosecutor, accusations, public prosecution, change of prosecution, judicial proceedings.

Постановка проблеми

У сучасних умовах актуальними залишаються питання повноваження прокурора, зокрема в контексті реалізації ним угляду у кримінально-процесуальній діяльності. Такий угляд зустрічається на всіх стадіях кримінального провадження, не є винятком і судовий розгляд. Питання зміни обвинувачення в суді є важливим аспектом такого розгляду. Важливість дослідження зумовлена й необхідністю з'ясування особливостей прояву угляду прокурора під час зміни обвинувачення в суді, а також у контексті змін та доповнень, що були внесені до статей 338 та 341 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема у 2013, 2014 та 2016 роках. Такі зміни, хоча і покращили правове регулювання зміни обвинувачення, проте не усунули всіх його недоліків.

Стан опрацювання

Питання зміни обвинувачення прокурором у суді тією або іншою мірою розглядали у своїх працях як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, зокрема: Г.І. Алейніков, В.П. Бойко, Б.Б. Булатов, В.О. Гринюк,

О.Ю. Ільюшонок, В.В. Колодчин, О.О. Маркіна, А.О. Ма- шовєц, О.О. Михайлов, К.В. Муравьев, К.А. Сляднєва, Ф.Н. Фаткуллин та ін. Проте й до нині залишаються дискусійними та невирішеними деякі аспекти зміни обвинувачення прокурора в контексті реалізації ним угляду.

Метою статті є аналіз питань, що виникають під час реалізації угляду прокурора під час зміни ним обвинувачення в суді.

Виклад основного матеріалу

У науковій юридичній літературі часто досліджуються питання функцій прокурорів, які реалізуються у кримінальному провадженні. Як відомо, на стадії досудового розслідування прокурор переважно реалізує наглядову функцію, натомість на стадії судового розгляду - підтримання обвинувачення. Про важливість останньої зазначає й вітчизняний законодавець. Так, у пункті 4 частини 1 статті 129 Конституції України вказано, що підтримка публічного обвинувачення в суді прокурором є однією з основних засад судочинства [9].

У Кримінальному процесуальному кодексу України (далі - КПК України) містяться визначення понять «обвинувачення» та «державне обвинувачення». Так, згідно з пунктом 13 статті 3 КПК України «обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України». У пункті 3 статті 3 КПК України вказано, що «державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає в доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення» [11].

Із цього приводу О.В. Крайнікова зазначає, що законодавець закріпив одразу й матеріально-правове, і процесуальне значення терміна «обвинувачення» (останнє в аспекті державного обвинувачення, яке визначено як «процесуальна діяльність прокурора») [10, с. 97].

Натомість і донині залишається дискусійним питання поняття «зміна обвинувачення», оскільки його визначення відсутнє у вітчизняному законодавстві.

У науковій літературі по-різному тлумачать цей термін. Так, ГІ. Алейніков під зміною обвинувачення розуміє зміну кваліфікацій злочинного діяння, пом'якшення окремих формулювань, виключення деяких епізодів багатоепізодного злочину, зменшення обсягу обвинувачення у часі, просторі, розмірах, наслідках, виключення кваліфікуючих ознак, обставин, що обтяжують відповідальність, судимостей тощо [2, с. 122]. Ю.О. Ільюшонок тлумачить зміну обвинувачення як процесуальну діяльність прокурора під час судового розгляду кримінального провадження, яка виражається у внесенні поправок у фактичну та/ чи юридичну складову частину раніше висунутого обвинувачення шляхом складання нового обвинувального акта [8, с. 177]. Ф.Н. Фаткуллін вважає, що під зміною обвинувачення слід розуміти внесення до нього офіційними способами тих чи інших коригувань, що впливають на сутність, обсяг та характер обвинувачення у справі і тому вимагають додержання встановленого законом порядку [16, с. 42].

Для з'ясування, яке визначення поняття «зміна обвинувачення» відповідає його юридичні природі, варто звернутися до законодавчих норм, а також до тлумачних словників.

Так, термін «зміна» у тлумачних словниках пояснюють як: перехід, перетворення чого-небудь (перев. стану, руху, ознаки, властивості і т. ін.) у щось якісно інше; змінювання; заміна кого-, чого-небудь кимось, чимось іншим [1]. Тобто зміна переважно стосується якісного перетворення того чи іншого явища.

Законодавець також до змісту поняття «зміна обвинувачення» включає якісні показники - зміну правової кваліфікації та/або обсяг обвинувачення. Ці повноваження є проявом угляду прокурора в суді.

Проте виникає питання: чи така зміна може стосуватися лише пом'якшення, зменшення покарання, або ж може погіршувати становище особи?

Як відомо, закон не має зворотної сили, за винятком випадків пом'якшення або скасування відповідальності особи, тому до нещодавнього часу зміну обвинувачення у формі посилення в юридичному або фактичному відношенні після направлення кримінальної справи до суду неможливо було реалізувати. У такому випадку справа поверталася на додаткове розслідування. Із прийняттям нового КПК України та скасування згадуваного інституту така зміна може погіршувати становище обвинуваченого. Отож сьогодні зміна обвинувачення можлива як у бік покращення становища обвинуваченого, так і в бік його погіршення.

До прикладу, В.П. Бойко в цьому контексті виділяє дві групи зміни обвинувачення: ті, що погіршують становище обвинуваченого, і ті, які покращують його становище [3, с. 49].

Як зазначається в науковій літературі, державний обвинувач змінює обвинувачення в бік пом'якшення декількома способами: виключення з юридичної кваліфікації діяння ознак злочину, що обтяжують відповідальність; виключення з обвинувачення посилання на будь-яку норму Кримінального кодексу, якщо дії підсудного повністю охоплюються іншою нормою Кримінального кодексу, порушення якої також ставилося в обвинувальному акті; перекваліфікація діяння за нормою Кримінального кодексу, що передбачає більш м'яке покарання [6, с. 68].

Натомість зміну обвинувачення на більш тяжке може бути реалізовано такими способами, як: застосування іншої норми кримінального закону, яка передбачає більш тяжке покарання, доповнення обвинувачення новими епізодами злочинів, що збільшує фактичний обсяг обвинувачення чи змінює юридичну оцінку дій обвинуваченого [12, с. 59].

Отож під зміною обвинувачення прокурором можна розуміти його процесуальну діяльність, що полягає у зміні правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, що можуть погіршувати або покращувати становище обвинуваченого. прокурор обвинувачення суд процесуальний

У науковій юридичній літературі також зазначається, що підставами зміни обвинувачення під час судового провадження є: встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа; наявність у прокурора після дослідження доказів у суді внутрішнього переконання про необхідність зміни обвинувачення [5, с. 203]. Можна погодитися із цим твердженням, проте варто зауважити, що у частині 2 статті 338 КПК України зазначено, що підставою є не внутрішнє переконання, а «переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 КПК України складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення». Тобто законодавець використовує поняття «переконання» [11].

У вітчизняному законодавстві відсутнє тлумачення цього терміна. Більше того, у КПК України використовується два терміни: «переконання» та «внутрішнє переконання». При цьому 8 разів законодавець використовує поняття «переконання», переважно у значенні релігійних переконань, політичних та інших переконань, і двічі - «внутрішні переконання». Не вдаючись до глибокого аналізу цих термінів, варто зауважити, що в даному випадку законодавцю варто було б використати словосполучення «внутрішнє переконання», адже, як відомо, у юридичній літературі його пов'язують із оцінкою доказів. Так, у статті 94 КПК України зазначено, що воно «ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження; керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення» [11].

В.П. Сердюк вказує, що внутрішнє переконання - це впевненість, отримана в результаті пережитого та оціненого слідчим, керівником слідчого органу, прокурором під час досудового слідства та слідчим суддею, суддею під час судового провадження щодо правильності оцінки та прийнятих рішень по справах [14, с. 136].

У цілому погоджуючись із цією дефініцією, варто зазначити, що у прокурора переконання/внутрішнє переконання може виникати не лише на стадії досудового розслідування, але на стадії судового розгляду.

О.В. Єні поняття внутрішнього переконання прокурора тлумачить як стан твердої впевненості прокурора у правильності власних висновків у кримінальному провадженні, який формується внаслідок оцінки доказів під час здійснення ним процесуальної діяльності в цьому кримінальному провадженні, та готовність діяти відповідно до цих висновків [7, с. 4].

Отож видається, що варто викласти частину 2 статті 338 КПК Україні в такій редакції: «Дійшовши внутрішнього переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення».

У юридичні науковій літературі відзначається, що зовнішнім проявом внутрішнього переконання особи є мотивування процесуального рішення [13, с. 91; 4, с. 44]. Так, зміна обвинувачення здійснюється прокурором шляхом складання обвинувального акта, в якому міститься формулювання зміненого обвинувачення. За своєю суттю зміна прокурором обвинувачення в суді відповідно до вимог частин 1, 4 статті 110 КПК України є процесуальним рішенням [11].

Умовою зміни обвинувачення є виконання прокурором вимог статті 341 КПК України щодо погодження такого рішення з прокурором вищого рівня, для чого суд за клопотанням державного обвинувача відкладає судове засідання. Перш ніж прийняти таке рішення, прокурор повинен використати всі передбачені законом можливості для переконання, що підстав для обвинувачення особи у вчиненні злочину, вказаного в обвинувальному акті, немає. Попри гарантовану КПК України процесуальну самостійність державного обвинувача в судовому засіданні, законодавець зобов'язав прокурора погоджувати рішення про зміну обвинувачення зі своїм керівником [15, с. 339].

Із цього приводу вчені ведуть дискусію про доцільність такого узгодження. До прикладу, К.А. Сляднєва зазначає, що дана норма суперечить диспозитивним засадам діяльності прокурора у кримінальному процесі, які передбачають вчинення ним дій та ухвалення рішень на власний розсуд у межах процесуальних прав та у спосіб, визначений законом, із метою виконання завдань кримінального провадження. КПК України ставить його під час прийняття процесуальних рішень у суттєву залежність від прокурора вищого рівня. Водночас останній не є стороною кримінального провадження та не обізнаний щодо особливостей його досудового розслідування та судового розгляду. Сукупність усіх аргументів, як зазначає К.А. Сляднєва, дає підстави зробити висновок про те, що погодження зміни обвинувачення з прокурором вищого рівня є недоцільним та таким, що порушує процесуальну самостійність прокурора та необгрунтовано покладає на посадову особу зайві зобов'язання й відповідальність [15, с. 339]. Із такою думкою погоджується і В.О. Гринюк [5, с. 204].

Водночас К.А. Сляднєва наводить протилежну думку вчених: з огляду на оновлений досить молодий кадровий склад місцевих прокуратур погодження зміни обвинувачення з більш досвідченим прокурором є передумовою для попередження незаконних і необгрунтованих рішень [15, с. 339].

Безумовно, ці питання є надзвичайно важливими та потребують вирішення. Адже, як відомо, в цьому випадку вирішується доля обвинуваченого (зокрема, коли йдеться про погіршення його становища). Саме тому не можна забрати законодавчу норму щодо погодження зміни обвинувачення з прокурором вищого рівня, до прикладу, як пропонує К.А. Сляднєва. У той же час для того, щоб усунути суб'єктивізм у прийнятті таких рішень, для попередження незаконних і необгрунтованих рішень, а також забезпечення захисту прав та законних інтересів усіх сторін кримінального провадження, варто запропонувати внести такі зміни до частини 1 статті 341 КПК України: «1. Якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде внутрішнього переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або розпочати провадження щодо юридичної особи, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурорами у складі трьох осіб, у тому числі прокурором вищого рівня (комісія прокурорів).

Суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та погодження відповідних процесуальних документів.

Якщо комісія прокурорів відмовляє в погодженні обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення чи початок провадження щодо юридичної особи або постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення, вона усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та доручає участь іншому прокуророві. У такому разі судовий розгляд продовжується в загальному порядку».

Висновки

Проведене дослідження свідчить про те, що правова регламентація угляду прокурора під час зміни обвинувачення під час судового провадження потребує вдосконалення з метою захисту прав та законних інтересів усіх сторін кримінального провадження, недопущення прийняття незаконних і необгрунтованих рішень. Саме тому необхідно внести зміни до статей 338 та 341 КПК України. Зокрема, у статтях 338 та 341 КПК України варто замінити слово «переконання» на «внутрішнє переконання»; а у статті 341 КПК України потрібно передбачити, що для погодження зміни обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення або щоб розпочати провадження щодо юридичної особи, необхідна згода трьох прокурорів, у тому прокурора вищого рівня (комісія прокурорів).

Список використаних джерел

Академічний тлумачний словник української мов

1. Алейніков Г.І. Деякі проблеми зміни обвинувачення у стадії судового розгляду. Право і суспільство. 2012. № 5. С. 120-126.

2. Бойко В.П. Правила про недопустимість погіршення становища обвинуваченого як процесуальні гарантії : монографія. Київ : Атіка, 2008. 192 с.

3. Гриненко С.О. Реалізація принципу безпосередності у досудових стадіях кримінального процесу України. Харків : Оберіг, 2008. 224 с.

4. Гринюк В.О. Проблеми зміни обвинувачення прокурором під час судового розгляду. Порівняльно-аналітичне право. 2016. № 2. С. 203-206.

5. Гришин С.П. Судебное следствие в смешанном уголовном процессе (гносеологический, процессуальный и тактико-криминалистический аспекты). Москва : Изд-во «Юрлитинформ», 2008. 472 с.

6. Єні О.В. Внутрішнє переконання прокурора як необхідна умова його процесуальної діяльності у кримінальному провадженні. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2012. № 2(6). С. 1-13.

7. Ільюшонок О.Ю. Зміна обвинувачення прокурором у суді: проблемні питання та шляхи їх вирішення. Вісник Національної академії правових наук України. 2017. № 3. С. 175-181.

8. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

9. Крайнікова О.В. Правова ґенеза підтримання обвинувачення в суді й суб'єкти її реалізації. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки. 2015. Вип. 6(3). С. 97-100.

10. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10.

11. Лотоцький М.В. Зміна обвинувачення та часткова відмова від підтримання державного обвинувачення в суді. Науковоінформа- ційний вісник. Право. 2012. № 6. С. 57-62.

12. Михайленко А.Р Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Киев : Юринком Интер, 1999. 448 с.

13. Сердюк В.П. Внутрішнє переконання у кримінальному провадженні України. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2016. Випуск 6. Том 3. С. 134-137.

14. Сляднєва К.А. Зміна обвинувачення прокурором як форма реалізації диспозитивності. Підприємництво, госп-во і право. 2018. № 6. С. 338-342.

15. Фаткуллин Ф.Н. Изменение обвинения. Москва : Юридческая литература, 1971. 164 с.

Размещено на Allbest.ru