Філософія права і сучасна методологія гуманітарного знання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Філософія права і сучасна методологія гуманітарного знання

Липовець Ю.О., ад'юнкт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ

Стаття присвячена аналізу специфіки сучасного філософсько-правового знання. Детально висвітлені питання відмінності класичного та некласичного наукового ідеалу, який є основоположним орієнтиром проведення наукових досліджень; особливостей природничого та гуманітарного (різновидом якого є філософсько-правове) знання. Виділено основні характеристики сучасного філософсько-правового знання: людиноорієнтованість, діалогічність, культурна зумовленість.

Ключові слова: філософія права, гуманітарне знання, природниче знання, науковий ідеал, діалогічність, методологія.

Статья посвящена анализу специфики современного философско-правового знания. Детального освещены вопросы различия классического и неклассического научного идеала, который является основополагающим ориентиром проведения научных исследований; особенностей естественного и гуманитарного (разновидностью которого является философско-правовое) знания. Выделены основные характеристики современного философско-правового знания: человекоориентированность, диалогичность, культурная обусловленность.

Ключевые слова: философия права, гуманитарное знание, естественное знание, научный идеал, диалогичность, методология.

Philosophy of right sand modern methodology of humanitarian knowledge

The article is devoted to the analysis of the specifics of modern philosophical and legal knowledge. The issue of the difference between the classical and the non-classical scientific ideal, which is the fundamental guideline for carrying out scientific research, has become more detailed; the peculiarities of natural and humanitarian (the kind of philosophical and legal knowledge). The main features of modern philosophical and legal knowledge are highlighted: human orientation, dialogue, cultural determinism.

Key words: philosophy of law, humanitarian knowledge, natural sciences, scientific ideal, dialogics, methodology.

Вітчизняна філософія права перебуває у стані становлення та пошуків власної ідентичності. Ренесанс філософсько-правового знання на українських наукових теренах, початок якого припадає на кінець 80-х рр. минулого століття, дав поштовх для власне філософських розвідок у царині права та правової реальності. Філософія права як наука сьогодні є невід'ємною складовою частиною гуманітарного знання і розвивається в мейнстримі сучасних методологічних парадигм.

Існує значна кількість праць, присвячених питанням специфіки філософсько-правового знання. Особливе значення для з'ясування змістовних підвалин філософсько-правового знання, на нашу думку, мають праці українських філософів права М. Костицького, М. Козюбри, В. Вовк, В. Бліхара, С. Максимова та ін.

Попри те, що філософія права як феномен гуманітарного знання була дотепер об'єктом наукового зацікавлення вітчизняних вчених, нез'ясованими залишаються ряд питань, розкриттю яких і присвячена ця стаття. Зокрема: 1) вплив сучасного ідеалу науковості на якісні характеристики філософії права й 2) особливості філософії права як міждисциплінарного знання.

Сучасність переглянула класичне (картезіанське) розуміння вчення про методи і методології, які були орієнтирами у наукових пошуках впродовж декількох століть. Для сучасної методології соціальних наук характерним є орієнтування на картину соціальної реальності. Європейська наука до XX ст. апелювала до віри в непорушні пізнавальні стандарти, що пізніше продемонстрували власну залежність від самого процесу пізнання, від розвитку суб'єкта, котрий пізнає, і від типу об'єктів, які пізнаються, оскільки ХХ ст., на відміну від попередніх, засадами методології визнало соціально-історичні, людські, особистісні, культурні виміри, а це потребувало принципово іншого філософського осмислення.

Сучасна методологія «виявила свою умовність», і тому сьогодні «методологічна робота філософії не обмежується аналізом пізнання, вона розглядає схеми діяльності, створювані людьми для поновлення і відтворення соціального буття» [4, с. 554]. До особливостей сучасної методології слід також віднести і перегляд класичної схеми пізнавального процесу, яка окреслювалася протиставленням «суб'єкта» пізнання. Як слушно зауважує М. Козюбра, сьогодні «вчений-суспільствознавець сам включений у процеси, які досліджує, інакше кажучи, перебуває всередині об'єкта, отже, вивчає його не ззовні, а зсередини. Тому в соціальному пізнанні «суб'єктивація» об'єкта, тобто привнесення в його ідеальний образ властивостей суб'єкта пізнання, його ціннісних установок, уявлень тощо, помітна, звичайно, значно більше, ніж у природничо-науковому пізнанні. Особистісно-ціннісне ставлення до соціальної дійсності, що пізнається, є не просто специфічною рисою соціального пізнання, а його необхідною умовою» [5, с. 28-29].

Класична інтерпретація суб'єктно-об'єктної взаємодії у сфері пізнання зводилася до протиставлення «суб'єкта пізнання» як суто пізнавальної здатності (у знятому вигляді, без урахування індивідуальних рис конкретного суб'єкта) й «об'єкта пізнання» як такого явища буття, яке імпліцитно містить істину. Як зауважують В. Романовська і П. Жданов, із позицій некласичної раціональності змінюється спосіб сприйняття суб'єктом правових явищ, які його оточують. Саме суб'єкт визнається визначальним фактором формування картини правової реальності. Це, в свою чергу, приводить до багатомірності та багаторівневості правової реальності, оскільки легітимними стають декілька точок відліку. Вказані вчені диференціюють класичну і некласичну парадигми у правознавстві відповідно до заданого в них розуміння співвідношення приватного / загального в юридичній сфері, апелюючи до наявних розробок у цій сфері питань холістських та атомістичних методологічних настанов. Останній характерний для класичної парадигми і постає в правовому вимірі у формі «проблеми індивідуального вибору передзаданих нормативних значень» (З. Денікіна). У координатах некласичного праворозуміння цей же атомізм проголошується і визнається пріоритетною методологічною стратегією, яка є фактором і процесом особистої самоідентифікації, що результують у особливі онтологічну і ціннісну систему відліку. Холізм у класичній парадигмі означає детермінованість частини цілим, а у некласичній - пов'язується з обґрунтуванням легітимності загальнозначимих норм, що робить актуальною проблему самовизначення особистості у ціннісній сфері [8].

Сьогодні ми дедалі більше орієнтуємося на нові ідеали науковості, які вимагають відмову від безпристрасності у науковому пізнанні, пропонують замість еталонів об'єктивності ціннісний підхід, допускають існування плюралізму істин, які виявляються у багатоманітності теорій, концепцій тощо. Більше того, наукове пізнання, його організація та результати відчутно детермінуються наявною картиною світу, в нашому випадку картина світу конкретизується правовою картиною світу. Остання є різновидом гуманітарних картин світу, яка відображає «реальний процес і результат відтворення, усвідомлення і розумінням людиною своєї життєдіяльності та діяльності як космічної, фізико-хімічної, біологічної і соціальної істоти» [3, с. 11]. Д. Хижняк виділяє два види правових картин світу: 1) загальну правову картину світу (формується із чинних національних правових систем); 2) національну правову картину - специфічно національну систему права конкретної держави [11]. Видається, що така класифікація правових картин не є достатньою. Якщо продовжувати думку Д. Хижняка, то з позитивістських позицій коректно говорити про історичну картину світу. У філософсько-правових координатах за критерій виділення типів правових картин світу можна визначити: 1) панівну ідеологічну настанову. Відповідно - міфологічна картина права; релігійна картина права; наукова картина права тощо. Сучасна зміна у методологічних засадах наукового пошуку пов'язана зі зміною наукового ідеалу, під яким розуміється сукупність цінностей і норм, відповідно до яких організоване наукове дослідження і наукове знання. Звичайно ж, науковий ідеал детермінується конкретним соціокультурним контекстом, а також конвенційно встановленим розумінням природи науки. «Систему ідеалів і норм дослідження можна розглянути як своєрідну «сітку методу», яку наука «закидає в світ», щоб «витягнути» з нього певні типи об'єктів. Ця «сітка» детермінована двояким чином: з одного боку, соціо-культурними факторами, світоглядними настановами, які домінують у культурі тієї чи іншої історичної епохи, а з іншого - характером об'єктів, які досліджуються. Тому зі зміною ідеалів і норм відкривається можливість пізнання нових типів об'єктів» [13].

Актуальний для конкретного історичного періоду ідеал науковості залежить від того, яка наука визнається спільнотою вчених як еталон. Історія європейської науки знає три наукові ідеали: математичний, фізичний і гуманітарний. На відміну від двох попередніх ідеалів науковості, сучасний не претендує на статус взірця для усіх наук: «Швидше, поява нового типу наукового дослідження свідчить про розширення меж науки». В. Медведєв називає гуманітарний ідеал науковості ідеалом постнекласичної раціональності, для якого характерними є принципи соціо-культурної зумовленості пізнання, ціннісного опосередкування усіх пізнавальних практик, наявності метатеоретичної (суб'єктної) складової частини в структурі наукового знання, що породжує та вимагає визнання множинності методологічно припустимих думок - теоретичного та методологічного плюралізму. Якщо математичний і фізичний ідеали науковості були взірцями об'єктивістського трактування пізнання і знання, то гуманітарний визнає пріоритетність людського виміру вказаних феноменів [6].

Обґрунтування ідеалу науковості починається з обґрунтування необхідності наук про дух (наук про життя, наук про культуру), які протистоять наукам про природу, - це розрізнення сформулював В. Дільтей ще в XIX ст. Гуманітарні науки не заперечують досягнення експериментальної науки, але припускають, що в науці панує плюралізм, тому неможливо сформулювати однозначний ідеал науковості. Науки про дух демонструють єдність методів (розуміння, що протистоїть природничому пояснення) і цілей (пізнання конкретного, історичного й унікального); отже, тільки для них може бути сформульований ідеал науковості, а саме нероздільність суб'єкта й об'єкта пізнання (процес пізнання відбувається суб'єктом і спрямований на суб'єкт), неоднорідність дійсності і неможливість виведення загальних законів [1].

Щодо сучасного філософсько-правового знання, то воно є міждисциплінарним, що зумовлює його специфіку. «Міждисциплінарні взаємодії <...> на сучасному етапі стають дедалі більш значущим чинником зростання наукового знання. Нові результати породжуються завдяки трансляції концептуальних засобів і методів з однієї дисципліни в іншу. Цілий ряд перспективних напрямків в науці виник якраз за рахунок такого роду міждисциплінарної трансляції (біохімія, біофізика, кібернетика, синергетика) <...> «Парадигмальні щеплення» можуть відкривати нове поле наукових проблем, і потім виявити нові явища і закони, які до цього щеплення не потрапляли в сферу наукового пошуку. Прикладами тут можуть служити формування біохімії і біофізики, застосування кібернетичних методів у біології, використання уявлень і методів синергетики в природних і соціально-гуманітарних науках» [9].

На відміну від природничого знання, яке, за своїми задачами, препарує об'єкт дослідження (в процесі опредметнення знання), гуманітарне знання, за своєю суттю, не може позбутися людської сутності. Тому філософія права як вид гуманітарного знання має такі характеристики:

вона є людиноорієнтованою;

формою реалізації філософського-правового знання є діалог, тому що «гуманітарне знання - знання принципово діалогічне. Оскільки діалог здійснюється між людьми, між свідомостями, то тут на перший план виходить ступінь розуміння іншого, готовність до такого розуміння і готовність до відкриття самого себе до розуміння іншим»;

філософсько-правове знання націлене на осягнення смислів, які закладені в самому об'єкті дослідження через мову конкретної культури [7].

Філософія права є міждисциплінарною галуззю наукового знання, що об'єднує накопичений пізнавальний матеріал юриспруденції і філософії. Тому під філософсько-правовою методологією ми будемо розуміти систематизовану сукупність рефлекторно-пізнавальних засобів, яка дозволяє досліджувати правову реальність у всій її багатоманітності. На думку Ю. Тихонравова, філософія права як < . .> інтегрована наука має багату історію, розпочату німецьким юристом Г. Гуго і німецьким філософом Г. Гегелем, і займає чільне місце в сучасній правовій системі. Філософія права покликана виконати ряд істотних методологічних завдань у контексті міждисциплінарних зв'язків юриспруденції з філософією і цілим комплексом гуманітарних наук. Суттєве значення має змістовна характеристика філософії права стосовно модернізаційних процесів, які відбуваються в сучасному праві, його осмислення і освоєння понятійною мовою цієї науки, в руслі її методології, гносеології та аксіології. Отже, філософія права - продукт філософії, загальної теорії права і всього комплексу юридичних наук. Її призначення полягає в тому, щоб озброїти всі галузеві юридичні науки методологічним інструментарієм [10, с. 37].

Специфічністю сучасної філософії права є і те, що її методологія у світоглядних вимірах і координатах наукового дискурсу є незамкненою множиною пізнавальних засобів, що робить її плюралістичною. Філософсько-правова методологія має яскраво виражений раціоналістичний характер, вона спирається на логіку доказової аргументації, характеризується аналітичною природою і направлена на виявлення найбільш загальних, універсальних характеристик права і правової реальності. Більше того, сучасна філософія права підкреслює свій тісний зв'язок з іншими науками, що переконливо доводить В. Вовк: «Особливістю сучасної гуманітаристики є використання надбань різних наук для найбільш ефективного вивчення об'єкта наукової зацікавленості. Наукова глобалізація та транскордонність, які виявляються у вільному переміщенні термінів і понять, методів і методик з однієї науки в іншу, вже стали звичним явищем. Одна із найбільш консервативних і кон'юктурних наук - правознавство - не є винятком із правил: серед вітчизняних правознавців намітилась тенденція виходу за «високий тин» - вони звертаються до досягнень інших гуманітарних наук і не намагаються збудувати свій власний анклав» [2, с. 188].

Сьогодні в українському філософсько-правовому просторі з'явилися праці, в яких використовуються надбання природничих і точних наук, а також їх методи. Слід усвідомлювати, що «головна відмінність їх (гуманітарних і природничих наук - Ю. Л.) у тому, що у фізико-біологічному світі регулятивами є постійні стійкі величини (константи) - швидкість світла, коефіцієнт гравітації і т. д., завдяки яким відтворюється цей світ таким, яким він є. У соціальному світі цю роль виконує культура як комулятивна система соціальної пам'яті. Тут також є відтворення, але немає констант, подібних фізичним і біологічним. У соціогуманітарній науці немає заборон, характерних для природознавства (наприклад, розробки, несумісні з законом збереження енергії), але в ній є свої своєрідні «вічні двигуни» («зрівнююча справедливість», «демократія як диктатура більшості» і т. д.) [12, с. 95]. Філософія права використовує такі методи наукового пізнання, які дозволяють досягати поставлених наукових цілей.

Список використаних джерел

науковий ідеал філософський правовий

1. Бряник Н.В. Общие проблемы философии науки: Словарь для аспирантов и соискателей / сост. и общ.ред. Н.В. Бряник ; отв. ред. О.Н. Дьячкова. Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та. 2007. 318 с.

2. Вовк В.М. Дослідження бінарних опозицій управ і як розширення предметного поля вітчизняної філософії права. Вісник УЖНУ. Серія право. 2014. Вип. 24. Т 4. С. 184-187.

3. Горячев А.П. Мировоззрение человека, его онтологические основания и функции в научно-исследовательской работе. Методологические и мировоззренческие основы научно-исследовательской деятельности. Волгоград: Изд-во Волгоградского педагогического ун-та, 1998.

4. Грицанов, А.А. Методология. Социология: Энциклопедия / сост. А.А. Грицанов и др. Мн.: Книжный Дом, 2003. 1312 с.

5. Козюбра М.І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права). Проблеми філософії права. 2003. Т 1. С. 27-32.

6. Медведев В.А. Теоретико-методологические тенденции развития социально-гуманитарного познания.

7. Миронов В.В. О школьном образовании, гуманитарном знании и уровнях изучения философии.

8. Романовська В., Жданов П. Неклассическая рациональность и проблема ценностей в праве.

9. Степин В.С. Конструктивизм и проблема научных онтологий. Конструктивистский подход в эпистемологии и науках о человеке. Москва, 2009. 450 с.

10. Тихонравов Ю.В. Основы философии права: учебное пособие. Москва: Вестник, 1997. 428 с.

11. Хижняк Д.С. Современная методология юриспруденции. Библиотека криминалиста. Научный журнал. 2012. № 3 (4). С. 373-382.

12. Шавель С.А. Методологическая представленность эмпирических социологических исследований. Социальное знание и белорусское общество: материалы междунар. науч.-практ. конф., Минск, 3-4 декабря 2009 г. Минск: «Право и экономика». С. 90-97.

13. Штанько В.И. Философия и методология науки: учебное пособие. Харьков: ХНУРЭ, 2002. 320 с.

Размещено на Allbest.ru