Вплив глобалізації на правову систему України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив глобалізації на правову систему України

Хаустова М.Г.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії і філософії права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Липнік В.,

студент I курсу факультету права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті досліджено природу і особливості глобалізаційних процесів. Розглянуто причини уніфікації національних правових систем. Визначені головні відмінності між впливом глобалізації на правові системи та акультурацією.

Ключові слова: глобалізація, глобалізаційні процеси, уніфікація, правова система, національна правова система.

В статье исследуется происхождение и особенности глобализационных процессов. Рассмотрены причины унификации национальных правовых систем. Определены главные отличия между влиянием глобализации на правовые системы и акультурацией.

Ключевые слова: глобализация, глобализационные процессы, унификация, правовая система, национальная правовая система.

Globalization influence on law system of Ukraine

In article globalization processes origins and features were explored. Reasons of national law system unification are examined. Main differences between globalization influence on law systems and acculturate are defined.

Key words: globalization, globalization processes, unification, law system, national law system.

Постановка проблеми. Сучасна міжнародна співпраця надає можливість створення єдиного інформаційного простору. Але це негативно впливає на різні галузі, стираючи границі між їх проявами в різних країнах. Глобалізаційні процеси у світі торкнулися не лише економіки і культури, але також і сфери права. Через вплив правових систем одна на одну національні системи права втрачають свої особливості. Саме ця проблема детально розглянута в цій статті.

Стан опрацювання. Питання глобалізації є порівняно новим і не дуже ретельно дослідженим, тому що дана проблема виникла разом із потужним впливом техніки, електроніки, ЗМІ, що простежується останні кілька десятків років. глобалізація правовий національний

Метою статті є дослідження впливу глобалізації на право різних країн.

У сучасному світі все змінюється і розвивається з великою швидкістю. Так само непомітно для нас глобалізація поглинає унікальні для кожної країни системи права - перетворює їх на єдину світову систему.

Виклад основного матеріалу. Глобалізація - перетворення певного явища на світове, тобто таке, що стосується всієї землі. Глобалізація - це явище системне. Цього процесу не можна уникнути - в глобалізації приймають участь усі держави.

Явище глобалізації можна сприймати по-різному: як процес, що охоплює всі сфери життя і перетворює масштаб проблеми з державної на таку, яка стосується всієї земної кулі, або тільки як злиття економічних систем у єдину геоекономічну [2].

Та перш ніж говорити про позитивний чи негативний вплив глобалізації, варто звернутися до витоків цього процесу. Чи є процес глобалізації сучасним явищем або чимось, що зародилося в давнину? Зрозумівши походження цього явища, можна буде робити висновки, чи можливо уникнути його, або глобалізація є невід'ємною частиною розвитку суспільства, а отже, і права.

Існує три основні теорії походження глобалізації.

Перша: глобалізація поділяється на кілька етапів: з V - III ст. до н.е.; перші 15 століть н.е.; 16-18 ст.; 18-70-і рр. 20 століття; 70-і рр. 20 ст. до наших днів.

Згідно з другою теорією глобалізація - сучасний процес, саме поняття зародилося у 1983 р. На той час воно позначало злиття ринків, що виробляють різну продукцію і належать транснаціональним корпораціям.

Третя теорія була сформульована науковцем, що стояв на неомарксистських позиціях. Згідно з його теорією глобалізація - це нове обличчя капіталізму. Цей процес являє собою залежність однієї країни від іншої [3, с. 324].

Існують й інші теорії.

Отже, з теорій виникнення глобалізації, зазначених вище, випливає, що глобалізація - це сучасне явище, яке зародилося давно.

Це складний, багатогранний процес. Універсалізація, яка лягла в основу глобалізаційних процесів, існувала ще в первісних суспільствах. Вона проявлялася в релігійних віруваннях міфології, які об'єднували общину. Глобалізація призвела до укрупнення племен, утворення націй, народів. Утворення імперій, які підкорили великі території, прискорили цей процес [4, c. 125].

В основі глобалізації лежить ідея свободи і рівності. Природне право відобразилося в державно-правових вченнях Стародавньої Греції. Глобалізація ще тоді проявлялася у правових системах держав, бо право було засновано на національній правовій системі, позитивному і природному праві.

Інші країни запозичували правові норми в римського права, що вплинуло на їх право. Це, а також кодифікація вплинули на закріплення однотипних правил поведінки у праві різних країн.

Інші історичні періоди також впливали на зміцнення позицій глобалізації. Наприклад, гуманізм нового часу призвів до поширення ідеї космополітизму. Космополіт - "громадянин світу". Мислителі цього часу виступали за мир у всьому світі.

Дані глобалістські уявлення були закріплені в таких документах, як, наприклад, Декларація незалежності США 1776 р.

Колоніальні війни, коли західні держави завойовували інші території і встановлювали там свої закони, також призвели до уніфікації права. Тоді і до сих пір у країнах третього світу діють, як приклад, французькі закони у сфері цивільного права, тому що на цих територіях було поширено Французький цивільний кодекс [7, с. 34-36]

Німецький філософ Кант вважав, що ідеальним світовим устроєм є створення федерації всіх існуючих держав. Таким чином, щоб жодна з них не загарбувала іншу. Цей союз передбачає підтримку і забезпечення свободи держави як для неї самої, так і для інших країн. Ідеальний міжнародний союз, як прояв глобалізації, передбачає принцип добровільності, свободи і законності. Кант був прибічником космополітизму. Він винайшов таке поняття, як право міжнародного громадянства. Філософ вважав, що люди можуть розглядати себе як належність до всього людства. Кант сподівався, що згодом людство наблизиться до всесвітньо-цивільного устрою. Ця думка базувалася на уявленні про права і свободи людини як прояв природного права. Такий порядок привів би до всесвітнього миру [8, с. 244].

Також не можна забувати про те, що світова глобалізація призвела б до універсалізації не лише права, але й інших сфер життя.

Отже, нічого не можна сприймати з одного боку. Вважається, що формування загального соціо-економічного середовища породжує і позитивні, і негативні тенденції і процеси. Із позитивного - утворення єдиного громадянського суспільства з цілісними орієнтирами й ідеалами, високим рівнем соціальної мобільності та глобалізованою суспільною свідомістю. Але водночас людей лякають негативні наслідки, до яких може призвести глобалізація, [9, с. 44] а саме втрата національної самобутності і культурної спадщини. Громадськість побоюється втратити можливість відстоювати індивідуальні інтереси своєї держави, бо доведеться підкорюватися єдиній думці глобалізованого суспільства. Унаслідок цього навіть утворився антиглобалістський рух.

Якщо раніше глобалізація стосувалася лише економіки, то тепер цей процес стосується і права. Що й не дивно, бо злиття наразі спостерігається в багатьох сферах. Змінюється політична, соціокультурна, духовна сфери. Головним показником є глобалізація, що веде до утворення нового типу світового товариства. [10, с. 12] У становленні нового світового порядку особливу роль має відігравати право.

Глобалізація може вплинути на національну правову систему через універсалізацію національного права, вплив на нього міжнародного права або вплив регіонального права на національну правову систему.

Так, універсалізація національного права являє собою закріплення одноманітних правових норм у правових системах держав. Раніше універсалізація стосувалася лише економіки, а згодом перекинулася на політику і право. У цих сферах ступінь єдності набагато нижчий, тому що держави продовжують зберігати свою незалежність. В універсалізації національного права найголовнішим засобом є запозичення правових норм в інших держав, або рецепція [11, с. 45]. Найвідоміша рецепція в історії правого розвитку пов'язана з римським правом, яка полягала в ухваленні, пожвавленні й модернізації основних положень римського приватного права, що стало базою для формування романо-германського права. У результаті такої рецепції не тільки були запозичені такі поняття й положення, як власність, майнові та особисті права, поділ права на приватне й публічне, систематизація законодавства, але й багато з них набуло нового змістовного навантаження і модернізації, що забезпечило їх відповідність новим умовам суспільного розвитку.

Наступним засобом універсалізації національного права називають гармонізацію. Це цілеспрямоване зближення правових систем держав. У гармонізації задіяна інтеграційна функція правової системи. Це коли в результаті поєднання кількох норм права про один предмет утворюється нова правова норма. Російський дослідник Л.М. Ен- тін зазначає, що інтеграція неможлива без гармонізації [11, c. 46].

Також засобами універсалізації є уніфікація й імплементація [11, c. 47].

Безпосередній вплив на національне право міжнародного права полягає у видозміні національних правових систем під впливом міжнародних договорів. Для прикладу можна навести Європейську конвенцію із захисту прав людини, до якої у 1997 р. долучилася Україна. Положення, які прописані в Конвенції, здійснюють вплив на національне право України. Нагляд за їх дотриманням здійснює Європейський суд із прав людини. Хоча національне і міжнародне право відрізняються, в них є і спільні моменти, бо обидва регулюють суспільні відносини. Визнання і дія принципів міжнародного права в рамках національної правової системи перетворюється на засіб забезпечення спільного регулювання міжнародним і національним правом певних суспільних відносин. Однозначної відповіді на питання, чому міжнародне право впливає на національне, не існує. По-перше, це зумовлено історично. До того ж, міжнародне право включає в себе загальнолюдські цінності, тоді як національні правові системи - традиції і цінності конкретної країни. Раніше національне право впливало на міжнародне, тепер же навпаки. У сучасних умовах державам доводиться більше зважати на норми міжнародного права, що вже прийняті.

Законодавство Великої Британії передбачає вплив міжнародних права, але лише тих норм, які затверджує британський парламент. Таким чином Сполучене Королівство самостійно обирає, яких норм права дотримуватися [12].

Наступним так званим різновидом є вплив регіонального права на національне право, або регіоналізація. Це не вид глобалізації, а окремий процес, що розуміється як вплив регіонів один на одного. Як приклад можна навести Європейський Союз або СНД. Регіоналізація означає свідоме об'єднання держав на шляху до глобалізації. Таким чином утворюються окремі правові простори, що включають у себе певну кількість держав. Існування таких правових просторів зумовлене близькістю країн, що входять до регіону, майже у всіх сферах: менталітет, економіка і т.д. Регіональне право, що формується в результаті інтеграції різних національних правових систем у рамках регіонів, є наднаціональним за своїм характером, оскільки національні держави добровільно йдуть на часткове обмеження свого суверенітету, щоб регіональне право мало можливість одноманітного регулювання суспільних відносин за допомогою гармонізації законодавства та уніфікації правових норм. Таким чином, у рамках регіонального права виробляються відповідні правові рішення, які носять обов'язковий характер у рамках національних правових систем [14, c. 74].

Глобалізація загрожує втратою голосу держави в суголоссі країн, що сформували єдине суспільство. Тому юристи України окреслили цей момент у нормативно- правових актах України. Там наголошується на збереженні культурних цінностей, історичної спадщини [15, с. 24]. І хоча у сфері права немає терміну "глобалізація", успішно використовуються такі поняття, як "міжнародно-правове співробітництво", "міжнародні угоди" та "міжнародні зобов'язання", "інтернаціоналізація". Глобалізація може вплинути і на права національних меншин.

Для належного розуміння змісту, форм прояву і тенденцій розвитку глобалізації необхідно вставити зв'язок між історичними періодами.

Елементи схожості законів, правових звичаїв і деяких правових норм пов'язані з тим фактом, що під час утворення нові держави позичували вже старе і перевірене в держав, які придумали ці закони. Наука називає ці процеси "спілкуванням і порівнянням". Так, Р. Давид стверджує, що порівняння було звичним процесом для країн-сусідів. А отже, нічого дивного немає в тому, що законодавство, в першу чергу західних країн, між собою так схоже [18, c. 567]. Порівняння полягало в запозиченні й адаптації до конкретних умов законів, які виявилися ефективними для підтримання правового порядку держави-сусіда. Право не замикається в рамках національної держави. Як слушно зауважує А. Скуратівський, правова культура є неодмінною умовою прискорення трансформаційних процесів, становлення в Україні правової держави та громадянського суспільства [19, с. 32]

Деякі з функцій правової системи містять у собі прояви глобалізаційних процесів. Наприклад, інтеграційна, яка передбачає зближення правових систем різних держав, вплив надбань одних держав і людства в цілому на інші. Завдяки інтеграції ще в давнину шляхом приведення кількох норм права про один предмет до спільного знаменника утворилися нові правові норми. Правова система виконує й інші функції: передачі цінностей від покоління до покоління, регулятивну, виховну, прогностичну, охоронну.

Останнім часом стосовно глобалізації використовують термін "правова акультурація". Він означає не тільки поєднання різних правових культур, але й їх одночасне збагачення. Найбільш яскравим проявом правової акультурації є захист прав людини. Правова акультурація забезпечується кількома шляхами: за допомогою законодавства, судової практики, за допомогою укладення договорів і приватним шляхом [3, c. 165].

Одним із аспектів правової свідомості є мова, правова мова, мовна правосвідомість. Саме мова права відображає правову культуру. Як основа права мова права - це історично сформована сукупність лексичних, граматичних, фразеологічних, синтаксичних засобів, які забезпечують комунікацію суспільства у правовому житті. Універсалізація національного права, як прояв правової глобалізації, призводить до універсалізації юридичної мови. Основні сфери функціонування правової мови - це законодавство, судочинство, нотаріальне діловодство, юридична наука і освіта, правова інформація, правова публіцистика. Крім того, в кожній галузі права правова мова має свою специфіку (мова законодавства, мова підзаконних правових актів, мова правозастосовної практики, мова юридичної журналістики, мова юридичної науки, юридичної освіти і т.д.) і також поділяється на кілька підвидів: мова цивільного, кримінального, міжнародного права.

На правосвідомість впливає освіта. Молоді спеціалісти, яких випускають юридичні ЗВО, є ковтком свіжого повітря для правової культури. Безумовно, перед юридичною освітою стоїть ряд завдань, які зумовлені сучасними процесами модернізації та вступом України до Європейського освітнього простору [6, c. 32].

Для України залишається гострим питання гендерної рівності. Гендерна рівність є основою демократичного устрою держави. Рівність як така є важливим принципом у побудові держави, і гендерна рівність виступає однією із складових частин [19]. За оцінками експертів, Україна знаходиться на 86 місці за даним показником. Тому українські спеціалісти розробили програму, за якою чоловіки і жінки максимально урівняються в правах. Запровадження в Україні гендерно чутливої політики є важливим етапом у подоланні правового нігілізму, встановленні егалітарних моделей правового регулювання, підвищенні рівня правової культури.

Таким чином підвищиться якість правового регулювання суспільних відносин, що, безумовно, означає повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Це мета правової політики - життя, свобода, справедливість, безпека, порядок.

Не можна не згадати про пріоритети правової політики в Україні, які розвивають і конкретизують вищезгадані цілі:

1) обмеження публічної влади за допомогою поділу влади, парламентаризму, верховенства закону, взаємної відповідальності держави та особи;

2) реформування судової системи;

3) забезпечення принципу верховенства права, зміцнення законності та правопорядку.

Глобалізація всебічно впливає на правову систему України. У першу чергу, вона впливає на нормативну базу. Так утворилися космічне, атомне, інформаційне, екологічне право, кримінально-правові інститути боротьби з хакерством, торгівлею людьми, незаконною міграцією. В умовах глобалізації з'являються нові джерела права, такі як правові позиції Конституційного права. Значно посилилася роль суддівського права, бо не можна передбачити все в законах, тому судова практика необхідна. "Правові позиції" Конституційного суду точно не окреслені, але постійно використовуються в посиланнях на його попередні рішення, висновки або окремі ухвали [21, с. 62-65]. Правові позиції є вкрай важливими, бо впливають на оновлення правовідносин, про яке ми вже говорили вище. Як зазначає В. Овчаренко, правові позиції є своєрідним джерелом права. Їх специфічність полягає в тому, що вони формуються під час здійснення судового конституційного контролю, який за своєю правовою природою не є нор- мотворчою діяльністю [21, с. 66]. Із цього приводу слід погодитися з А. Головіним, який наголошує: "Не можна заперечувати той факт, що визнання правової норми неконституційною або її офіційне тлумачення не означає створення нової норми права" [22, с. 61].

Підтвердженням того, що правові позиції точно є джерелами права, є такі ознаки: відображають державну волю, носять загальнообов'язковий характер, наділені нормативними властивостями та є орієнтирами у право- застосуванні. Визнання правових позицій Конституційного суду як джерела права дало б поштовх розвитку вітчизняної правової системи [21, с. 65-71]. Згідно зі статтею 17 закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV вказано, що суди використовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права [28, с. 4-7].

Наразі використовуються координаційні методи правового регулювання, тому джерелами права вважаються і нормативні договори. Вони зумовлюють відсутність конфліктів у громадянському суспільстві.

На нормотворчість впливають і різні соціальні фактори: економічний, політичний, соціокультурний, ціннісно-психологічний, інформаційний, інтернаціональний. В умовах глобалізації норми права все більше впроваджуються в життя. Паралельно уніфікується процесуальне законодавство.

Про розуміння органами влади прав і свобод людини як головної мети державного управління свідчить прийняття Постанови Верховної Ради України "Про засади державної політики України в галузі прав людини" від 17 червня 1999 року, де було визначено основні принципи розвитку стосовно прав і свобод людини: 1) забезпечення верховенства права й основних свобод людини у відносинах із державою; 2) створення належних умов, вироблення механізмів і процедур для повної і безперешкодної реалізації кожною особою своїх прав та законних інтересів; 3) приведення законодавства України у відповідність з універсальними стандартами прав людини ООН та Ради Європи;

4) реформування адміністративного та адміністративно- процесуального законодавства з метою належного забезпечення реалізації громадянами своїх прав та законних інтересів у сфері діяльності виконавчої влади, їх дійової охорони та захисту в суді в разі їх порушення; 5) ратифікація міжнародно-правових актів як універсального, так і регіонального рівня, що проголошують права і основні свободи людини і громадянина та відповідають інтересам та потребам українського народу та ін. [32, с. 308].

Цим зумовлене бажання вітчизняних науковців модернізувати правову систему України. Це пов'язано не лише із цілями розвитку нашої країни, але й тенденціями глобальних трансформацій світоустрою. С.О. Щетинін підкреслив, що таким чином рвуться традиційні зв'язки і держава стає більш самостійною. Правова модернізація передбачає зміни у структурних елементах правої системи: інституційній, нормативній, ідеологічній, функціональній, інфраструктурній та результативній підсистемах [33, с. 190].

Основними напрямками розвитку правої системи України є:

1) покращення українського права на основі рівності перед законом та судом;

2) формування професійної та суспільної правосвідомості, що заснована на затвердженні гідності особи, почутті поваги до права та закону;

3) стабілізація системи законодавства за допомогою кодифікації;

4) зміцнення незалежного та справедливого правосуддя;

5) створення сучасної нормативно-правової основи стабільного інноваційного розвитку;

6) затвердження конституційної законності як правового режиму функціонування держави та суспільства, стабільної системи правозастосування, яка гарантує визнання, дотримання та захист прав і свобод людини і громадянина, в тому числі в соціальній сфері;

7) подолання кримінальної тенденції розвитку суспільства та держави.

Таким чином, можна стверджувати, що в умовах глобалізації відбувається становлення "глобальної" правової системи, в якій міжнародне право й національні правові системи стають багаторівневими "галузями" і "інститутами", а об'єктом регулювання стає вся соціальна система людської цивілізації. Прикладом цього може бути феномен права Всесвітньої торговельної організації (ВТО), що на сьогодні являє собою "серцевину" галузі глобального права, у потенціалі регулюючи всю сферу світової торгівлі.

Отже, глобалізація впливає на право на рівні взаємовідносин національних правових систем, що призводить до посилення їх взаємозалежності, на рівні функціонування національних правових систем, що загострює проблеми світового (глобального) правопорядку, та на рівні методології, що актуалізує пошук нової методології права. Під впливом глобалізації відбуваються внутрішні зміни у праві: змінюється сутність права не тільки на національному, але й на наддержавному, глобальному рівні; змінюється його зміст, цілі, завдання, призначення, а також джерела (форми права).

Список використаних джерел

1. Новейший словарь иностранных слов и выражений. Москва: Современный литератор, 2003. 976 с.

2. Стеценко С.Г., Васечко Л.О. Глобалізація та право: національний вимір: монографія. Київ: Атака, 2012. 132 с.

3. Удовика Л.Г. Трансформація правової системи в умовах глобалізації: антропологічний вимір: монографія. Харків: Право, 2011. 552 c.

4. Мурашова С.А. Современные правовые системы: тенденции интеграции и дифференциации: монография. Краснодар: Кубанский гос. ун-т, 2005. 245 с.

5. Скуратівський А.В. Формування та розвиток правової культури в українському суспільстві (філософсько-правовий аналіз). Київ, 2004. 24 с.

6. Петручак Л.А. Функции правовой культуры: монографія, 2009. С. 6-9.

7. Ромашов РА., Сальников В.П. Теория государства и права. Учебник. 3 т. Санкт-Петербург, 2010. 216 с.

8. Синюков В.Н. Российская правовая система. Введение в общую теорію: монография. 2-е изд., доп. Норма, 2012. 682 с.

9. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. Одесса: Юрид. л-ра, 2001.358 с.

10. Оборотов Ю. Загальнотеоретична юриспруденція як сучасна теорія держави і права. Право, 2013. С. 103-116.

11. Зархіна С.Є. Мова права як предмет філософсько-логічного аналізу (історичний аспект). 2005. 20 с.

12. Оніщенко Н.М., Пархоменко Н.М. Правові засади формування та розвитку тендерного середовища в Україні : монографія. Вид-во "Юридична думка", 2010. 352 с.

13. Кресіна І.О. Політика, право і влада в контексті трансформаційних процесів в Україні : монографія / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. 320 с.

14. Марченко М.Н. Государство и право в условиях глобализации: монографія. Проспект, 2013. 400 с.

15. Лукашук И.И. Глобализация и право. Гос-во и право. 2005. С. 5-12.

16. Кравчук О. Окремі аспекти поняття та сутності правових позицій Конституційного Суду України. Держава і право. 2011. С. 46-58.

17. Словник української мови. Т 7. Київ: Наукова думка, 1975. 920 с.

18. Зорькин В.Д. Конституционно-правовое развитие России: монография. Норма: ИНФРА, 2011.720 с.

19. Генденрна рівність. United Nations Ukraine. URL : http://www.un.org.ua/ua/nasha-robota/gender.

20. Тацій В.Я. Правозахисний напрям інтерпретаційної діяльності Конституційного Суду України. Вісник Конституційного Суду України. 2011. С. 32-41.

21. Овчаренко В. Правові позиції Конституційного суду України: поняття, суть і можливість перегляду. Вісник Конституційного суду України. 2013. С. 62-71.

22. Головин А. Правовая природа и юридическая сила актов Конституционного Суда Украины. Конституционное правосудие в новом тысячелетии: альманах. Єреван, 2011. С. 60-72.

23. Орзих М.Ф. Конституционные преобразования в Украине: история, теория и практика: монографія. Київ: Юринком Унтер, 2013. 512 с.

24. Бринцев В.Д. Судовий конституціоналізмв Україні: доктрина і практика формування: монографія. У 2 кн. Кн. 1. Харків: Право, 2013. 392 с.

25. Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" 3477-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2006. № 30. Ст. 260. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.

25. Селиванов А., Стрижак А. Питання теорії конституційного правосуддя в Україні : актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя: монографія. Київ: Логос, 2010. 257 с.

26. Хаустова М.Г. Правова глобалізація. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. / за ред О.В. Петришина (голова) та ін. Харків: Право, 2016. Т 3 : Загальна теорія права. 2017. С. 464-467.

27. Хаустова М.Г. Глобалізація і її вплив на сутність та соціальне призначення держави. Вісник національної академії правових наук України. № 4(75). 2013. С. 30-41.

28. Васечко Л. Обмеження прав людини в умовах глобалізації: проблеми теорії та практики. Юридична Україна. 2013. С. 4-7.

29. Смирнова Е.С. Проблемы правового статуса иностранцев в условиях глобализации: монография. 2009. 40 с.

30. Матузов Н.И. Теория государства и права: монография. Москва: Юристъ, 2004. 656 с.

31. Файнберг М.М. Модернизация правовой системы Российской Федерации: проблемы теории и практики: монография. Москва, 2008. С. 14.

32. Зорькин В.Д. Право в условиях глобальных перемен: монография. Москва: Норма, 2013. 496 с.

33. Щетинин С.А. Правовая глобализация: понятие и основные формы (теоретико-методологические аспекты) : дисс. канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону, 2009. 192 с.

34. Петришин О.В. Правова доктрина України: у 5 т. Т 1. Загальнотеоретичні та історична юриспруденція. Харків: Право, 2013. 976 с.

Размещено на Allbest.ru