Окремі аспекти впливу римського права на розвиток системи українського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ РИМСЬКОГО ПРАВА НА РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА

Богдан Новик

В умовах формування сучасної правової системи України питання рецепції римського приватного права є особливо актуальним. По-перше, багато положень і принципів римського приватного права, зокрема, правова рівність приватних осіб, на основі якої розвинулося римське право; індивідуалізм господаря, який самостійно виступає в господарському обороті і одноособово несе відповідальність за свої дії; детальна кодифікація двох правових інститутів - інституту приватної власності та інституту договору, - які мали особливе значення для господарського обороту Риму, і сьогодні є непохитними "стовпами" розвиненого цивільного права. По-друге, в основі цивільного законодавства багатьох держав, з якими Україна розвиває економічне, науково-технічне співробітництво, лежать досконалі форми римського приватного права. По-третє, теоретичні узагальнення, терміни, запроваджені римськими юристами, перевірені практикою їх застосування, становлять скарбницю правової культури і також є надбанням українських правників.

Розвиток європейської юриспруденції пов'язують з появою в Європі гуманістичної юриспруденції, головним підґрунтям якої є зв'язок права з моральними засадами і справедливістю, охоплення переважно норм приватного права. У державах, юридична наука яких склалась на основі римського права, правова система належить до романо-германського типу правових систем. Регіонами поширення є території європейської колонізації, а також держави, у яких були сильні прозахідні тенденції, що спричинило до рецепції в них римського права.

Рецепція у розумінні засвоєння римського права розпочалася його вивченням за Зводом законів імператора Юстиніана у Болонській школі мистецтв в XI ст. Як відомо, члени заснованого Ірнерієм гуртка глосаторів займалися поясненням текстів римського права, зокрема Дигестів Юстиніана. Метою діяльності глосаторів було усунути суперечності, пояснити незрозумілі вислови і, врешті, як зазначає польський дослідник М. Жолнєрчик, "одержати поняттєво поєднану систему приватного права"¹. Цей час (від XI ст. до XVI ст.) називають етапом ранньої рецепції римського права ZolnierczukМ. Zarys prawa rzymskiego, - Lublin: Morpol, 1998, с .49. КосаревА.И. Римское право. - М.: Юрид.лит., 1986, с. 121-129.. Проте, зауважимо, що не всі дослідники одностайні щодо періодизації процесу рецепції римського права. Зокрема, М. Жолнєрчик зазначає, що було рецептоване римське право вже "пристосоване коментаторами до потреб судової практики"¹.

Зважаючи на те, що в процесі рецепції відбулося послідовно:

1) вивчення; 2) пристосування до потреб практики; 3) застосування досягнень римського права, зокрема законодавцем, схиляємося до позиції дослідників, які визначають три етапи рецепції римського приватного права Zolnierczuk М. Zarys prawa rzymskiego, - Lublin: Morpol, 1998, с. 49. КосаревА.И. Римское право. - М.: Юрид.лит., 1986, с. 113-146; Лащенко Р. Лекції по історії Українського права. - К., 1998, с. 15.. Важливо зазначити, що в межах ще першого періоду, а саме в середині XIII ст., глосатор Акурсій об'єднує існуючі коментарі римського права і створює Glossa Ordinaria. Як і на наступних етапах, у той час відбувається також пристосування римського права до використання у судах. Загалом вважається, що на першому етапі рецепції відбувалося спотворення змісту римського права як діяльністю глосаторів, так і їхніх наступників - постглосаторів, які, коментуючи коментоване ще більше ускладнювали розуміння римського права Косарев А.И. Римское право. - М.: Юрид.лит., 1986, с. 124.. Запозичення римського права у власному розумінні слова відбувалося вже на другому етапі рецепції, коли правові системи багатьох держав світу відтворюють норми римського права, використовують ідеї та принципи, які виявилися придатними для врегулювання існуючих суспільних відносин. Аналізуючи далі процес рецепції римського приватного права, зазначимо, що загалом на третьому етапі рецепції відбувається найповніше засвоєння законодавцем кращих здобутків римського приватного права у різних державах світу.

На відміну від держав Західної Європи, зокрема Італії, Франції, Німеччини, в Україні процес рецепції відбувався не так активно і тому не набув такого поширення, як у цих державах. Так, досліджуючи історію джерел українського права, професор М. Чубатий зазначає, що прив'язаність слов'янського елементу до свого звичаєвого права і консерватизм українських племен, стали причиною того, що рецепція візантійського права була незначною* Як зазначає український дослідник права Р. Лащенко, “номоканони” були відомі в Україні під назвою “кормчих книг”. Детальніше див.: Р. Лащенко “Лекції по історії українського права”. К., 1998.. Підтвердженням цього є і Княжа доба, коли відбулося притаманне другому етапу рецепції злиття місцевого звичаєвого права з римським правом. Так з 988 р. у церковних судах Київської Русі застосовують візантійське право, зокрема

Номоканон*. За свідченням М. Чубатого, Номоканон був тут повністю рецептований. Крім цього збірника, в той період використовували й Еклогу, що містила здебільшого норми приватного права та Прохірон - збірник норм цивільного та спадкового права¹.

Відтак звід законів світської і духовної влади - Номоканон ліг в основу, прийнятих у XI ст. церковних статутів та статутів князів Володимира, Ярослава, Всеволода та Судного закону ("Закону судним людям"). Зокрема, Я. Щапов, досліджуючи візантійську правову спадщину на Русі, підкреслює, що Статут князя Ярослава (XII-XIII ст.) містить запозичення норм візантійського сімейного права.

За князя Володимира був прийнятий "Закон судним людям" - збірник церковних та цивільних законодавчих положень. Джерелами нормативного акта є: кодекс Феодосія, кодекс Юстиніана, Василіки, Прохірон та ін. За оцінкою професора М. Чубатого, досить поширений у Київській Русі "Закон судним людям" був одним із актів, яким керувалися при вирішенні цивільних справ Лащенко Р. Лекції по історії Українського права. - К., 1998, с. 26-27. Щапов Я.И. Византийское и южнословянское правовое наследие на Руси в ХІ-ХІІ вв. - М., 1978, с. 10. Чубатий М. Огляд історії українського права: Історія джерел та державного права. - Мюнхен; Київ: Ноосфера, 1994, с.26-27.. Згадані Кормчі книги, які містили норми церковного права, доповнені законами світської влади, також є яскравим виявом рецепції римського приватного права на Русі. У вступі до "Інституцій Юстиніана" зазначено, що норми Кормчої книги (XII ст.) засвідчують про вплив на них кодифікації Юстиніана і, зокрема, такої її частини як Інституції Институции Юстиниана. / Пер. с лат. Д. Расснера; под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова. (Серия "Памятник римского права"). - М.: Зерцало, 1998, с. 7..

Поза сумнівом, римське право стало джерелом і найвидатнішої пам'ятки права Княжої доби - Руської Правди Чубатий М. Огляд історії українського права: Історія джерел та державного права. - Мюнхен; Київ: Ноосфера, 1994, с. 26-27.. Зокрема, в основу Руської Правди було покладено статті Закону Судним людям, Еклоги та ін. Отже, візантійське право, яке само було результатом переробки римського приватного права, мало, однак, деякий вплив на давньоруське право. Тобто в процесі кодифікації відбувається як пряма, так і похідна рецепція римського права. право римський приватний нормативний

За свідченням дослідників, Литовський статут 1566 року структурою та багатьма положеннями подібний до Дигестів та Кодексу Юстиніана, але ще більшого впливу зазнали норми Литовського статуту 1588 року, який детально регулює приватну власність на землю, і в якому значна увага приділена договірному праву¹. Порівняльна таблиця текстів і структура другого Литовського статуту, наведена у праці "Statuty litewskie a prawo rzymskie", дала підставу її авторові стверджувати, що "редактор латинського тексту другого Статуту дуже часто сприймав титули з римського права". Автор відзначає, що тут був рецептований Corpus juris civilis Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Навч. посібник. - Львів, 2000, с. 20. Bardach J. Statuty litevskie a prawo rzymskie // Lacina w Polsce, Zeszyty Naukowe pod red. J. Axera. Zeszyt 7-9. - Warszawa, 1999. - S. 115..

Крім того, джерелом Литовських статутів є польське, німецьке право (зокрема, Швабське і Саксонське зерцала), що формувалися під значним впливом римського права, а також давньоруське право, яке зазнало впливу візантійського та безпосередньо римського права.

Отже, і в литовсько-польський період існування української державності характерною для українського права є непряма (похідна), а також пряма рецепція римського приватного права.

Результатом досконалішого рівня систематизації приватного права є "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р., джерелами якого були як Литовські статути, польське законодавство, звичаєве право, судова практика, так і римські джерела безпосередньо. Значна увага аналізу цього джерела права приділена численним дослідженнями І. Бойка Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2000; Бойко І.Й. Зобов'язальне право Гетьманщини за "Правами, за якими судиться малоросійський народ" 1743 року. - Львів, 1998; Бойко І.Й. Договірне право Гетьманщини за "Правами, за якими судиться малоросійський народ" 1743 року // Право України, - 1998, - №5.. Багато інститутів цивільного права Гетьманщини автор досліджує саме крізь призму римського приватного права. Такий підхід, зокрема до "Прав, за якими судиться малоросійський народ", ще раз підтверджує висновок про рецепцію римського права нормами цього кодексу. Так впливу римського права зазнали норми речового права, у яких розрізняється володіння як елемент права власності і володіння як фактичне перебування речі в особи незалежно від наявності у неї права на річ (права власності на річ); виділяється держання; володіння поділяється на законне та незаконне (добросовісне і недобросовісне); називаються способи набуття права власності; види сервітутів як прав на чужу річ тощо.

Інститути зобов'язального права також сформувалися під впливом римського права. Свідченням цього є чіткість формулювання вимог, які ставилися до виконання боржником зобов'язань, умов дотримання яких забезпечувало набрання договором юридичного значення. Елементи рецепції римського права спостерігаємо у спадковому праві, дещо менше у сімейному праві. Разом з тим небезпідставним є зауваження І. Бойка про те, що цивільне право Гетьманщини "є свідчення наявності національного досвіду цивільного права України"¹.

Загалом у XVIII-XIX ст. простежується значний вплив правових ідей римського права на формування українського законодавства цього періоду. Безсумнівно, Кодекс 1743 року є свідченням використання його укладачами принципів, правових категорій та правових інститутів римського приватного права. Досить багато запозичень з римського права знаходимо у нормах "Зібрання малоросійських прав" (1807).

Проаналізувавши норми Руської Правди, Литовських статутів, "Прав, за якими судиться малоросійський народ" з точки зору форм рецепції римського приватного права, запропонованих професором Є. Харитоновим Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2000, с. 99. Харитонов Є.О. Римське право (Інституції). - Харків: Одісей, 2000, с. 119-120., можна підсумувати, що в Україні відбулося:

1) сприйняття та використання головних засад ідей та категорій, накопичених системами приватного права Римської держави;

2) використання норм позитивного приватного права як взірця під час створення нормативних актів; 3) безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного приватного права Римської держави.

Звернення до згаданих кодифікацій українського права як до безпосередніх нормативних джерел дає змогу простежити розвиток окремих правових інститутів та зробити висновок про те, що в різні періоди розвитку в Українській державі відбувалася часткова похідна (іноді пряма), рецепція римського права, зокрема норм римського приватного права.

Сутність змін, що намітилися у період так званої «перебудови» 80-х років, полягає у визнанні існування і навіть пріоритету так званих загальнолюдських цінностей, в тому числі суверенітету особи, можливості мати приватну власність, вільно укладати угоди, що не суперечать моральності та не порушують права інших суб'єктів, права вимагати від держави виконання нею зобов'язань перед громадянами тощо. Перші ознаки такого підходу намітилися вже у зміні радянської правової доктрини наприкінці 80-х років і знайшли відображення в проекті Основ цивільного законодавства 1991 р. Однак повною мірою вони проявилися в Україні вже після проголошення незалежності.

В основу сучасної кодифікації цивільного права України покладено принципи свободи договору і підприємницької діяльності, неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, неприпустимість незаконного позбавлення права власності, судовий захист цивільного права і інтересу, а також справедливість, добросовісність і розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України), що, на нашу думку, слід розглядати як бажання законодавця закріпити засади, характерні саме для римського права.

Як відомо, саме інститути приватної власності та договору були найбільш розвинені у римському праві. Крім того, така характерна для римського приватного права риса як індивідуалізм означає визначеність та недоторканність інтересів індивідуального власника - господаря. Саме у римському праві виникло багато позовів, які й мали на меті у судовому порядку захистити право особи.

Значна увага у Цивільному кодексі України приділена праву власності, яке відображене як право абсолютного характеру, що обмежується лише законними правами та інтересами інших осіб, які охороняються законом. Як і в римському приватному праві, право власності визначається ставленням до речі як до своєї (у римському праві "animus possessionis"); визначено первинні і похідні способи набуття права власності.

У Цивільному кодексі України дано перелік прав на чужі речі:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Кодексом сприйнята римська класифікація речей. Зокрема, поділ на речі подільні та неподільні; родові і видові; споживні і неспоживні. Тут виділено головну річ і належність; визначено належність продукції, плодів, доходів.

Зміст норм спадкового права також засвідчує те, що одним з джерел кодексу є ідеї та норми римського приватного права. Так цивільний кодекс України визначає коло необхідних спадкоємців, яким належала обов'язкова частка у спадковому майні, навіть якщо ці особи не були внесені у заповіт. У кодексі обумовлено виникнення права на спадкування настанням певної умови: здобуття освіти, одруження, народження дітей тощо (заповіт з умовою). Встановлена у римському праві, так звана "спадкова субституція" передбачена і в ЦК України як підпризначення спадкоємців. Як і в римському праві, тут розрізняється спадкова трасмісія і спадкове представництво. Згідно із нормами Кодексу передбачено можливість визнання спадщини відумерлою (римське право позначало це поняття терміном "виморочена спадщина").

Цей аналіз норм Цивільного кодексу України дає підставу погодитися з думкою дослідників, які стверджують, що в процесі сучасної кодифікації цивільного законодавства України також відбувається як пряма, так і непряма (опосередкована) рецепція римського приватного права¹. Запозичення ідей, принципів та засад римського права відбувається як через наукові пошуки вчених-правників, так і через юридичну практику - використання законодавства інших держав як певних зразків у процесі правотворчості, результатів діяльності національних судів та практики Європейського суду з прав людини.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки. По-перше, протягом історії свого розвитку українське право використовувало і сьогодні використовує римську правову конструкцію, зокрема в процесі кодифікації інститутів речового, зобов'язального і спадкового права (які за римською інституційною системою входять до складу "res"). Тобто сприймаються не лише традиції і принципи римського права, а й цілі конструкції цивільних правовідносин. Суб'єктами сприйняття виступає як юридична наука, так і судова практика.

По-друге, враховуючи те, що запозичення відбувалися також з візантійського, німецького, литовського права, які в свою чергу реципіювали римське право, в українському праві простежуємо пряму і непряму рецепцію римського права.

По-третє, серед перешкод на шляху рецепції римського права у правову систему України можна виділити: обережне ставлення українських правників до надмірного запозичення зразків римського права; значна вкоріненість радянської правової доктрини, яка все ще продовжує визначати правові процеси в сучасній Україні.

По-четверте, традиція римського, зокрема, приватного права і сьогодні може стати тією універсальною засадою, на якій ґрунтуватиметься право майбутньої об'єднаної Європи. Більше того, Є. Харитонов називає римське приватне право "своєрідним еталоном правових рішень у галузі визначення становища та забезпечення захисту Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Навч. посібник. - Львів, 2000, с. 23.

202

Размещено на Allbest.ru