Розвиток податкової системи у Стародавньому Римі

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ У СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

Надія Синявська

Податкова система у кожній країні світу має свої особливості, пов'язані з історичним ходом подій, економічним, політичним, соціальним станом населення та, беззаперечно, від його ментальності. Саме тому податок, як явище, має багатовікову історію, і дещо видозмінившись прийшло до нас з давніх часів.

На сьогодні, розгляд податкової системи неможливий окремо від держави, адже податки стали невід'ємною її частиною. Платник податків повинен сплачувати державі їх просто тому, що вона так наказала. Відомий американський політик та дипломат Чарльз Адамс з цього приводу написав: «схожість між збирачами податків і грабіжниками виникає з самого сенсу слова "податок", яке означає вилучення силою»¹. Помилкою слід вважати ототожнення податку та боргу. Податки - це не борги, хоча ми часто вживаємо вираз «податкова заборгованість». У боргових спорах йдеться про повернення в повному обсязі взятої в борг суми. У податкових суперечках нічого подібного немає. Люди у всі часи інстинктивно називали збирачів податків грабіжниками, тому що вони діють шляхом погроз і принижень і ні за що не платять. Збирач податків - це бюрократичний Робін Гуд, віднімає багатства у всіх, що попалися йому на шляху, і, як Робін Гуд, збирач часто робить багато добра на відібрані гроші - адже без податків держава впала б.

Сплата податків не є чимось феноменальним, адже податок існував завжди, але мав різну форму вияву. Тому податком можна назвати паливо, на якому рухається цивілізація. Офіційно ж законодавець визначає поняття «податок» в Україні як «обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку» Charles W. Adams 'For Good and Evil: The Impact of Taxes on the Course of Civilization' 2012 Податковий кодекс України, стаття 6 «Поняття податку та збору». Та у стародавні часи це визначення мало дещо інший вигляд: «податок - це основне джерело утворення державних фінансів через вилучення у вигляді обов'язкових платежів частини суспільного продукту». Саме це трансформоване визначення «податку» походить зі Стародавнього Риму.

Трансгресію римської податкової системи можна розділити на п'ять етапів:

I. Податки у найпростішій формі вияву: збори (ранній період розвитку Стародавнього Риму)

II. Реформа Сервія Туллія (578 - 535 р. до н.е.) - введення податку на майно у воєнний час

III. Розгалудження податкової системи: виникнення загальнодержавних і місцевих (комунальних) податків (IV - III століттях до н.е.)

IV. Податкова реформа за правління імператора Октовіана Августа (63р.до н.е. - 14 р.н.е.)

V. Часкове реформування податкової системи за правління Веспасіана (9-79рр.. н.е) податкова система стародавній рим

Серед вчених до сих пір йде дискусія стосовно першовитоків податків. Скоріше за все, що в до християнський період вони мали форму жертвоприношень. Така собі добровільна данина вищим силам. В ході історичного розвитку податок видозмінився до базових цінностей у формі прямого податку: земля, худоба, раби тощо.

Першою організованою податковою системою слід вважати римську. Через це вона стала взірцем. Саме у Стародавньому Римі з'являються такі поняття, як «ценз», «акциз», «фіскал», «відкупник», які дійшли до нас з тих далеких часів. Поки Рим залишався містом - державою, її податкова система була не дуже складною.¹

У ранній період Римської держави тимчасово застосовувались примусові непрямі та прямі збори з громадян, які мали випадковий та недовговічний характер.

У подальшому оподаткування населення змінює свій вияв: шостий з царів Стародавнього Риму Сервій Туллій (578-533 pp. до н. е.) проводить державну реформу. За якої у воєнний час громадяни Риму обкладалися податками у відповідності зі своїм достатком, хоча в мирний час податків не було і їх введення і стягування обумовлювалося настанням воєнного часу. Це був так званий надзвичайний стан (tributum extraordinarium), який застосовувався для покриття непередбачуваних витрат, в тому числі на утримання палаців і армій, на зведення укріплень навколо міст, на будівництво храмів. Було введено постійний податок на утримання війська. Для визначення розміру податку раз на п'ять років громадяни Риму подавали обраним чиновникам - цензорам клятвенну заяву (звіти) про свій майновий і сімейний стан. На підставі цих заяв, які стали прообразом сучасних податкових декларацій, і визначалася сума податку (ценз).

Витрати з управління державою і містом були мінімальними, тому Литвіцька Н.Ю. Історія виникнення податків Буковинська державна фінансова академія, липень 2012

180що обрані магістрати свої належні функції виконували безоплатно. Крім того, обрані магістрати не тільки виконували обов'язки безоплатно, але ще й вносили на громадські потреби власні кошти, вважаючи це почесним. Головну статтю витрат становило зведення громадських будівель. Ці витрати покривалися шляхом здачі в оренду громадських земель.

На той період податки являли собою безсистемні платежі, різного характеру: панщина, участь в походах, сплата продовольством, фуражем, спорядженням для армії і т.д. За свідченням істориків, перський цар Дарій (IV століття до н.е.) брав податки навіть євнухами. Іншими словами, форми оподаткування визначалися суспільною потребою. Та все ж система оподаткування цього періоду досить віддалено нагадує нині існуючі податки в їхньому сучасному розумінні. Тому податки раннього періоду розвитку Стародавнього Риму ліпше сприймати як квазіподатки, які поряд з іншими джерелами від державних доходів: військовий видобуток, домени (доходи від державного майна), регалії (окремі галузі виробництва і види діяльності, вилучені на користь держави) були не значними, але представляли собою перехідну ступінь до справжніх податків.

У міру розвитку і зміцнення товарно - грошових відносин податки поступово приймають майже повсюдно винятково грошову форму. Якщо колись податки стягувалися в «надзвичайний стан», то з часом податки стають основним джерелом доходів для грошового утримання держави.

Переможні війни дозволяли приєднувати до Риму все нові й нові землі, що отримали назву провінцій. Внаслідок у IV-III століттях до н.е. ускладнилася податкова система. Рим намагається побудувати свої фінансове господарство на чужій праці. На завойованих землях вводилися комунальні (місцеві) податки і повинності, причому, чим більш наполегливий опір чинили римським легіонерам жителі підкорених земель, тим вищим податком вони обкладалися.¹ Проте в окремих місцевостях податковий ценз визначався лояльністю місцевого населення до метрополії, а також успіхами у військових заходах держави. У випадку переможних воєн податки знижувалися, а часом скасовувалися зовсім і замінялися винятково контрибуції. Євстигнєєв О.Н. Податки та оподаткування. Навч. посібник. М.: КноРус, 2009 р. - 360 с А. В. Бризгаліна Податки і податкове право Навчальний посібник. - М. - 1997 . - 600С. Римські громадяни податками практично не обкладались, адже вони стягувалися з підкорених народів.

Із II століття до н.е. у Римі практикувалося соціальне регулювання шляхом перерозподілу доходів скарбниці на користь незаможних: плебеям видавали гроші і хліб. Також існували різні податкові пільги, які поширювали свою дію на цілі племена, міста та держави, і окремих осіб.¹

До середини ІІ століття до н.е. податок на ведення війни був скасований. І наступні 400 років римляни не платили прямих податків. Податок був скасований, тому що провінції не могли утримувати свої легіони. Проте плата непрямих податків відміненою не була. До них відносили: податок з обороту (1%), податок при торгівлі рабами (4%), податок на звільнення рабів (5% їх ринкової вартості), а також податок з спадщини (5%), яким обкладалися лише громадяни Риму і який мав цільове призначення - витрачався на пенсійне забезпечення професійних солдатів. Вже в ті далекі часи податки не тільки грали фіскальну роль, але і служили додатковим стимулом розвитку господарства, оскільки вносилися грошима.

Щоб ці гроші отримати, населенню доводилося виробляти надлишки продукції на продаж, а це, у свою чергу, вело до розвитку товарно-грошових відносин, сприяло поглибленню процесу розподілу праці, урбанізації. Постійним збором був vicesima manumissionis -- 5-відсотковий збір з рабовласників за відпущених на волю рабів, пізніше при царях існував особливий збір з продажу солі, що викликав значне незадоволення.

Цікавим явищем у Стародавньому Римі був «податковий імунітет». Імунітет від латинського «immunitas» перекладається як звільнення від чогось, пільга. Податковий імунітет розповсюджувався на вільних громадян в періоди між війнами. Іншими словами, це було звільнення, надане окремим особам, від обов'язку сплачувати податки. Сергій Єсіпов, Податкова політика: давня історія у зв'язку з нашою сучасністю, м. Харків Толкушкин А.В. Энциклопедия российского и международного налогообложения, 2003 г., 912 с. Розглядаючи це явище через призму сьогодення, виходить що це звільнення надається юридичним та фізичним особам згідно з національним податковим законодавством або міжнародним правом. Податковий кодекс України, стаття 154 «Звільнення від оподаткування» У мирний час вільні громадяни звільнялися від державних податків, але корінні жителі провінцій не мали «податкового імунітету», що служило символом їх підлеглого положення.

Відкуп - система збору з римського населення податків та інших державних доходів, при якій держава за певну плату передає право їх збору приватним особам - відкупникам. Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона (1890-1907). Держава не завжди могла контролювати їх діяльність, а тому корупція і зловживання владою неминуче вели до економічної кризи, яка вибухнула в І столітті до н.е.

Зі становленням у Римі імперії становище провінцій поліпшується, зловживання відкупників зменшуються, для надходжень у казну починають вводитися старі податки, права громадян Риму та підданих вирівнюються. Наближається час великих реформ, в числі яких було реформування фінансової системи. Чоловіком, який зумів це втілити в життя, був імператор Октавіан Август, який правив у 27 р. до н.е. - 14 р. н.е. Він створив у провінціях фінансові установи, які контролювали оподаткування, провів переоцінку податкового потенціалу провінцій, для чого був проведений обмір кожної міської громади з її земельними угіддями, складено земельні кадастри. За Октовіана відбулося розділення доходів державної казни на: імператорські (fisk) і сенатські (erarium).

Кардинальним у цій податковій реформі була зміна поняття «трибут». В республіканський період ця подать стягувалась з усієї вартості майна, в імперський період складалися цензові списки, куди заносились: нерухоме майно, раби, земельні наділи з пізнішої диференціацією по провінціях Громадянський трибут поширювався тільки на римських громадян. Провінційний трибут стягувався з підкорених територій. Громадянський трибут був результатом правового обов'язку античного громадянина приходити на допомогу суспільству з усім своїм майном у випадку потреби. Податками обкладалися також нерухомість, раби, худоба й інші цінності. У колоніях Рима вводилися комунальні податки і повинності, розмір яких залежав від стану громадян. А на всій території Римської імперії, за винятком власне Риму було проведено перепис населення всіх римських провінцій, за підсумками якої з кожного дорослого жителя стягувався 1% вартості його майна, а всі жителі були обкладені регулярним податком. головним з податків був поземельний. В середньому його ставка складала 1/10 прибутків із земельного наділу, хоча використовувались і особливі форми оподаткування, наприклад, податок на кількість фруктових дерев, включаючи і виноградні лози. Також імператор ввів податок на спадщину - 5%. Податком зі спадщини оподатковувались лише громадяни Риму. Податок мав цільовий характер: одержані кошти направлялись на пенсійне утримання професійних воїнів. Збором податків стали відати державні чиновники.

Крім того, в Римській імперії існував податок з обороту (або акциз ) на внутрішнє споживання за ставкою зазвичай 1% і особливий податок з обороту при торгівлі рабами. Пізніше були сформовані такі платежі , як регалії і домени. Стипендій та вектігілій виникли як різні форми мит та був встановлений промисловий податок на товари, що вивозяться або ввозяться на продаж. Незвичним для сьогодення був податок для незаміжних жінок в розмірі 1% від їхнього майна. Ці обмеження скасовувалися з моменту вступу в шлюб, а народження кожної нової дитини давало батькам нові пільги.

Цікавий факт констатує римський історик Светоній. Він писав, що при імператорі Гаї Калігули (37-41 рр..) повії щодня в якості податку «платили ціну одних зносини». І найцікавішим було те, що до такого податку підлягають всі, хто раніше займався блудом або звідництвом, навіть якщо вони з тих пір вступили в законний шлюб¹.

Необхідність якнайшвидше поповнити скарбницю держави після щойно закінченої громадянської війни змусила Тита Флавія Веспасіана - старшго (69-79рр.) вводити найрізноманітніші податки і жорстоко карати за спроби ухилитися від їх сплати , що давало римлянам привід для лихослів'я. Саме Веспасіан ввів найвідоміший податок у всьому світі: податок на громадські туалети (дослівно «сечовий податок»). Туалетним податком обкладалося зміст і відвідування громадських вбиралень, які римські громадяни використовували не тільки для відправлення природних потреб, а й для спілкування. З існуванням цього податку пов'язують походження відомого крилатого вислову «гроші не пахнуть». Який має буквальне значення: «коли Веспасіана спробував присоромити старший син Тит, той взяв монету з першого прибутку, підніс її до носа сина і запитав, смердить чи вона. «Ні», - відповів Тит. «Дивно, але ж вони з сечі!», - сказав Веспасіан». Светоній Транквіл Гай «Життя дванадцяти царів» Светоній Транквіл Гай «Життя дванадцяти царів» Так народилося відоме висловлювання pecunia non olet - «гроші не пахнуть» (також aes non olet - «мідь не пахне»).

Податкова реформа була проведена за правління Діоклетіана Валерії( 284-305рр.. н.е.). Великі темпи інфляції призвели до однієї з найбільш радикальних змін в системі. Наприкінці ІІІ століття нашої ери, він наклав універсальне заморожування цін, закупорювання максимальних цін, і в той же час він відновив земельний податок для італійських землевласників.

Таким чином, вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але мали роль стимулятора розвитку господарства.

Оскільки податки вносилися грошима, то вони сприяли розширенню товарно- грошових відносин , поглибленню процесу розподілу праці. Деякі вчені припускають, що в Стародавньому Римі кількість видів податків перевищувала дві тисячі, і більшість з них на сьогодні залишаються невідомими. Хоча і римську систему оподаткування відносять до класичного, універсального зразка податкової системи та все ж вона не бездоганна.

У той же час слід визнати, що людство досі не придумало ідеальної податкової системи. Фінансова наука і понині не може однозначно відповісти на велику кількість податкових питань, а постійні податкові реформи практично у всіх розвинених країнах свідчать про перманентий процес створення справедливої і обгрунтованої системи оподаткування.

Размещено на Allbest.ru