Військове право Риму та організація війська як шлях до надпотужної сучасної армії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Військове право Риму та організація війська як шлях до надпотужної сучасної армії

Михайло Гринець

Оскільки тема є дуже широкою, ми обмежемо період Другою Пунічною війною (218 - 201 до н.е.).

Як нам всім відомо, Римська армія під час піку своєї могутності була непереможною. Багато агресорів намагалися захопити цю величну державу, багато крові було пролито на території імперії, проте жодне військо не могло протистояти римському легіону. В наш час бурхливого розвитку техніки, нестачі земельних ресурсів та териториальної обмеженості країн, постає питання сильної армії для захисту своїх кордонів та можливого захоплення нових територій. Я вважаю, що з 1914 року актуальним є питання поділу земель. Перша Світова Війна показала нам, що сильним країнам важко триматися в межах своїх кордонів. Адже уся планета Земля відкрита, нового нічого знайти не можна, і як наслідок - військові конфлікти.

Ідея моєї роботи полягає в тому, що за прикладом Римського військового права, організації війська та знанню їх військових хитрощів ми зможемо створити надпотужну армію, яка захистить мирне населення від зовнішньої агресії.

Розділ І. Про підготовку солдатів.

«Amat Victoria Curam»

-- Перемога любить підготовку

а) Підготовка військових

Для чіткого розуміння структури та особливостей Римського війська звернемося до історика Рената Флавія Вегеція, якій у своїй роботі “Коротке викладення військової справи” докладно розповідає про армію Стародавнього Риму.

Зараз ви побачите перший фактор чому римське військо завжди перемагає.

Вегецій пише, що римляни були слабкі, менші за германців, бідніші за арфиканців, не так хитрі як іспанці, проте всеодно підкорили світ. 1 Чому? Відповіддю є особливість підготовки та якість озброєння. Так само історик розповідає про щоденні тренування солдатів, які під час підготовки в військовому таборі готувалися до будь -яких пригод в реальному зіткненні з ворогом. армія агресія військовий право

Вегецій каже «Знання військової справи додає хоробрості у Ренат Флавий Вегеций “Краткое изложение военного дела” 1940 (пер. С П Кондратьева) - ст. 4 бою...під час військових дій якісно підготовлений малий за кількістю солдатів загін скоріш за все переможе, коли непідготовлена маса завжди приречена на загибель»

Надалі Флавій Вегецій розповідає про відбір новобранців до війська. Згідно з його свідченням щоб стати майбутнім солдатом необхідно було мати багато якостей як фізичних, так і внутрішніх. Новобранець мав бути з північних регіонів, оскільки люди там більш агресивні через холод та постійну необхідність виживати, він має бути з сільської місцевості, оскільки саме в селі людина проходить випробування роботою та стає більш міцною. Готувати майбутнього захисника вітчизни починали ще з юного віку, адже саме в цей період на думку римських вчителів з військової справи, чоловіки готові до всіх необхідних процедур з підготовки.

Звернемося до іншого історика, Саллюситій каже: «Молодежь, выносливая на войне, в трудах лагерной жизни училась военному делу». І відразу наведемо слова Вегеція «Ведь лучше, чтобы юноша, пройдя курс обучения, мог сожалеть о том, что он еще не достиг возраста, нужного для бойца, чем скорбеть о том, что это время прошло. Весь курс обучения должен иметь свой продолжительный срок». З вище наведеного випливає те, що юнаків років з 15 вже починали готувати до майбутньої служби у війську. Підготовка була всесторонньою: юнаки вчилися битися різними видами зброї, будувати укріплення, правильно оборонятися.

Загальну характеристику зовнішнього вигляду солдата наведемо цитатою: «Пусть же юноша, которому предстоит отдаться делу Марса, будет с живыми глазами, прямой спиной, широкой грудью, мускулистыми плечами, крепкими руками, длинными пальцами, умеренным животом; задние части у него должны быть более худые, икры и ноги не чрезмерно толсты от мяса, но подобраны в крепкие узлы мышц. Если ты увидишь все эти признаки в новобранце - не гонись чрезмерно за ростом: больше пользы в сильных воинах, чем в высоких.» Ренат Флавий Вегеций “Краткое изложение военного дела” 1940 (пер. С П Кондратьева) - ст. 6 Ренат Флавий Вегеций “Краткое изложение военного дела” 1940 (пер. С П Кондратьева) - ст. 12

б) Розподіл військових частин за сферою їх діяльності.

Військо розподіляється на 3 частини:

кіннота

піхота

флот

Загони кінноти називаються крилами (alae) тому що вони на зразок крил і з того і з іншого боку прикривають бойовий стрій. Є й інший рід вершників, які називаються легіонарними, тому що вони входять до складу легіону; прикладом таких можуть служити так звані вершники, одягнені в поножі (ocreati). Флот теж складається з двох видів: одні кораблі називаються лібурнскімі, інші крейсерами (наглядовими). Вершниками охороняються рівнини, флотом - моря або річки, піхотою - пагорби, міста, рівні і обривисті місцевості. Вегецій робить висновок що найбільш корисною є піхота, оскільки вона може воювати в різних умовах, підготовлена найкраще і має широкий спектр застосування своїх навичок.

Розглянемо Другу Пунічну війну щоб зрозуміти яка структура та тактика була у Римського війська, і як вони перемогли карфагенське військо.

Розділ ІІ. Передумови війни

У той час Карфаген був могутнім торгівельним містом, він насичував свою скарбницю завдяки великим копальням срібла у Іберії, та широким торгівельним зв'язкам по світу. Таким чином основою їх сили були гроші. Звідси випливає, що і армія в карфагенян була найманою.

В Римлян як вже зазначалося військо було сформоване з власних громадян, які воювали не за гроші, а за свою країну, свої будинки та свою сім'ю.

В цьому і полягає перша відмінність між римлянами та карфагенянами. Необхідно згадати Макіавеллі адже у його роботі “Государь” він каже: ніколи не можна довіряти найманому війську, оскільки воно готове воювати і бере гроші у мирний час, а коли приходить час війни - наймане військо розбігається.

Це є другий фактор чому Римляни завжди перемагали.

Повертаємося до Пунічних війн.

До війни Карфагеняни та Римляни мали свої інтереси: Карфаген бажав як не реваншувати, то хоч убезпечити свою зовнішню безпеку від Риму, а Рим намагався покорити Карфаген. І особливо інтенсивно до війни готувався саме Карфаген. Рим у той час продовжував підготовку своїх легіонів, проте не з метою пустити їх знову на Карфаген. Втративши Сицилію й острови, Карфаген перервів свою активність на захід (Іберію) - в країну родючу, багату дорогоцінними та іншими металами, - і з 237 р. до н. е. почали планомірно розширювати тут свої володіння. Через десять років на південно-східному узбережжі

Піренейського півострова був заснований Новий Карфаген (сучасна Картахена). Він інтенсивно розвивався як політичний, торговий і військовий центр. Він став головною базою карфагенян в Іспанії.

Їхнє просування на північ півострова страшило римлян як ознака нового посилення Карфагена, проте звернуло їх увагу до Іспанії як до нових земель, які можна завоювати. Римська зацікавленість в іспанських справах проявилася в угоді з карфагенським командуванням про річку Ібер як демаркаційну лінію (лінія, що позначає кордон навколо особливого району ,або роз'єднує сторони, що воюють.)

Трохи історії про прихід до влади Ганібала - ключової персони Другої Пунічної війни. У 221 р. Гасдрубал був вбитий з особистих мотивів одним кельтом. Г оловнокомандуючим в Іспанії армія проголосила його швагра, старшого сина Гамількара, 25-річного Ганнібала. Його затвердження в Карфагені не обійшлося без нової партійної боротьби. Ворожа Баркідам партія зажадала, щоб були конфісковані на користь держави ті величезні суми, якими Гамількар і Гасдрубал підкуповували уряд і народ. Однак Ганнібалу, який спираючись на свою величезну популярність в іспанській армії, новими подарунками вдалося купити у сенату і народного зібрання своє утвердження. Так на арену виходить Ганібал.

Коли Ганнібал прийшов до влади, йому було двадцять п'ять - двадцять шість років. Панування карфагенян в Іспанії було вже в загальному міцно встановлено завдяки наполегливій і послідовній політиці Гамількара Барки і Гасдрубала, і південна частина Піренейського півострова здавалася більш-менш надійним плацдармом для наступу на Рим. Ганнібал навіть не приховував свого наміру напасти на союзний римлянам Сагунт і тим самим залучити Рим в прямий конфлікт, проте прагнув при цьому зробити вигляд, ніби атака на Сагунт відбудеться сама собою, в результаті природного розвитку подій. Тактика справжнього агресора. Саме тому, він насамперед направив свій удар проти олкідів, що жили на південь від Іберу, між річками Таг і Анас, на території, яка, належала карфагенянам.

Навесні 219 р, до н. е. він розпочав облогу Сагунта, єдиного міста на східному узбережжі Іспанії, яке ще не підкорилося Карфагену. У Риму з Сагунтом був союзний договір, тому, почавши облогу Сагунта, Г аннібал цим самим кидав відвертий виклик Риму. Дипломатичне втручання римського сенату не дало ніяких результатів, і після восьми місяців облоги Сагунт був здобутий Ганнібалом.

У відповідь римляни вимагали від карфагенського уряду видачі Ганнібала і відбудови Сагунта. Коли карфагенський сенат відповів відмовою, керівник римського посольства оголосив Карфагену війну.

Так розпочалася Друга Пунічна війна.

Розділ ІІІ

Історичний, в ньому ми розглядаємо перебіг подій Другої Пунічної

війни.

Тепер короткий виклад подій та їх аналіз. Саме тут ми зможемо побачити як римське військо трансформується та пристосовується під важкі обставини. Як вони від низки поразок перейшли до остаточної перемоги.

У 218 до н. е. несподівано для римлян Ганнібал зробив важкий перехід з Північної Іберії через Альпи до Італії і розбив дві римські армії на р. Тіцин і на р. Требія; його підтримали лігурійські і гальські племена. Встановивши контроль над Північною Італією, Ганнібал в 217 до н. е. вдергся до Центральної Італії; навесні 217 до н. е. він завдав жорстокої поразки консулові Гаю Фламінію біля Тразіменського озера, але потім рушив не на Рим, а на Апулію, розраховуючи привабити на свою сторону італійські громади. Проте італіки переважно залишилися вірні Риму.

Положення Ганнібала ускладнилося, коли римляни вибрали диктатором Фабія Максима, який застосував нову тактику, -- він уникав генеральної битви і вимотував противника в дрібних сутичках (перша партизанська боротьба) . Але в 216 до н. е. римляни відмовилися від цієї тактики. У червні 216 до н. е. консул Теренцій Варрон дав карфагенянам рішучу битву при Каннах і зазнав страшної поразки; багато міст в Бруттії, Луканії, Піцені і Самнії, а також друге за величиною місто в Італії Капуя перейшли на сторону Ганнібала; у союз з Карфагеном вступили Македонське царство й Сиракузи.

У таких важких умовах Рим мобілізував всі свої сили; йому удалося запобігти відпаданню значної частки італійських союзників і зібрати нову армію. Прагнучи відвернути карфагенян від Італії, римляни відкрили нові фронти в Іспанії і на Сицилії. Проте до кінця 210 -х до н. е. вони не змогли добитися значних успіхів. У Італії Ганнібал в 213 до н. е. зірвав спробу римлян оволодіти Капуєю, а в 212 до н. е. одержав декілька перемог в Луканії і Апулії і захопив найбільший південноіталійський порт Тарент. У Іспанії римське військо, хоча і отримало в 214-213 до н. е. ряд перемог, в 212 до н. е. було повністю знищене Гасдрубалом, братом Ганнібала, в битві на р. Ебро. Успішніше римляни діяли в Сицилії, де консул КлавдійМарцелл в 212 до н. е. узяв Сиракузи.1

Перелом на користь римлян стався в 211 до н. е., коли вони оволоділи Капуєю; цьому не перешкодив демонстративний похід Ганнібала на Рим («Ганнібал біля воріт!»). У 210 до н. е. до Іспанії був відправлений Корнелій Сципіон Старший, Він мав тільки 26 років життя, не займав іще ніяких вищих урядів, але відзначився вже як талановитий офіцер у боях над Тицином та під Каннами. Полководцем обрали його народні збори. Він імпонував масі своєю молодечою постаттю, освітою, енергією, захопленням публічними справами та вірою в своє щастя.

Сципіон організував в Іспанії наново римські легіони й, щоб піднести їх на дусі, відразу розпочав похід на карфагенську столицю -- Новий Карфаген. Карфагенці не сподівалися ніякої небезпеки й не тримали тут більшої залоги. По короткій облозі Сципіон здобув місто в 209 р. і захопив величезні воєнні та торговельні засоби, між іншим, поблизькі копальні срібла. Але найважливішим було те, що він дістав у свої руки заложників різних іберійських племен, яких тут тримали карфагенці. Через них він зумів приєднати на сторону Риму різні місцеві народи І в такий спосіб підірвати вплив на них Карфагена. Наступного року виправився він проти Г аздрубала і погромив його в бою під Бекулою над Гвадалквівіром. У цій битві він наслідував тактику Ганнібала: вдарив на вороже військо з боків сильними полками піхоти. У тому ж році в Італії Фабій Максим повернув під владу Риму Тарент. У 206 до н. е. карфагенці були вимушені остаточно очистити Іспанію.

Публій Корнелій Сципіон Африканський

Навесні 204 до н. е. Сципіон висадився в Північній Африці, а в 203 до н. е. розбив карфагенське військо на Великих рівнинах, що змусило уряд Карфагена відкликати Ганнібала з Італії. У 202 до н. е. за підтримки нумідійского царя Масинісси Сципіон здобув вирішальну перемогу над Ганнібалом при Замі Іван Крипякевич. Всесвітня історія: СТАРОДАВНІЙ СВІТ. Війна з Карфагеном. У 201 до н. е. Карфагену довелося прийняти важкі умови миру: він віддав римлянам Іспанію і всі своїми острівні володіння в Середземному морі, передав їм майже весь флот, зобов'язався виплатити протягом п'ятдесяти років величезну контрибуцію і не вести воєн без згоди римського сенату. В результаті Другої Пунічної війни Рим став гегемоном Західного Середземномор'я, а Карфаген втратив значення великої держави. Terence Wise. Armies of the Carthaginian Wars 265-146 BC. 191

Аналізуючи усі події ми дійшли висновку, що спочатку римська армія була відверто неготовою до ведення бойових дій на своїй території і не сподівалася отримати відсіч від будь-кого. Саме цим пояснюються низка поразок Риму. Проте високий рівень майтерності Риму, як ковальні найкращих військових, проявив себе спочатку у зміні тактики, а згодом і в перейнятті деяких позитивних маневрів та ідей війська карфагенян. Як ми згадували, римляни билися до останнього, в скрутний час мобілізовано було майже усе населення держави, в той час коли вже римське військо підступало до Карфагену, то їхні найманці тікали і люди були неспроможні боронити свою державу від такого потужного ворога як Рим.

Підведемо підсумки, військовими перемогами римляни завдячують:

а) військовій підготовці

б) мотивації солдат до захисту своєї країни

в) пристосування та швидка зміна тактики бою відповідно до свого ворога

г) незламний бойовий дух

Розділ ІУ.Військове право Риму

Найкраще засади римського військового права викладено О.А. Попідпригорою, де вчений розкриває основні принципи дотримання порядку і заохочення до служби солдатів. Для цього наведемо вирізки з його роботи.

Неявка на військовий призов каралася:

грошовим штрафом. Незрозуміло, однак, чи призначався цей штраф за неявку на військову службу чи за ухилення взагалі від виконання громадських обов'язків;

конфіскацією майна;

тілесним покаранням;

продажем у рабство.

Звільнялися від військової служби особи, які досягли граничного віку (46-60 років), фізично не здатні до несення військової служби, а також ті, хто взяв участь у певній кількості походів. Звільнення від військового обов'язку могло також мати місце при прийнятті жрецького сану, за постановою сенату у вигляді нагороди за заслуги перед Римом. Певною мірою звільняли від виконання військових обов'язків в епоху Республіки тимчасові і безстрокові відпустки. Коли набір до армії було закінчено, солдати присягали у тому, що їх можна вести на будь-яку війну, що вони не залишать значків та прапорів легіону, не вчинять нічого протизаконного і завжди виконуватимуть усі розпорядження і команди консула.

Крім загальної присяги, були присяги спеціальні. Зокрема, існували:

присяга прапору (sacramentum);

табірна присяга, коли всі особи - вільні й раби, що перебували в таборі - присягали нічого не викрадати, все захоплене доставляти трибунам;

coniuratio - клятва не тікати, не залишати лав війська. Такого роду обіцянка мала місце при evocatio, коли через небезпеку, що загрожувала Риму, до армії залучали й тих, хто звичайно був звільнений від військової служби.1

Для того, щоб забезпечити належне соціальне становище легіонерів, їх було наділено низкою привілеїв, зокрема:

при покараннях за правопорушення заборонялося віддавати їх на бій з дикими звірами, сікти різками, засилати у копальні і присуджувати до примусових робіт. До них не міг застосовуватися такий спосіб страти, як повішення, що вважалося ганебним, їх не дозволялося катувати під час допитів;

воїни мали право на так званий «табірний пекулій» - майно, що формувалося за рахунок військової платні, подарунків від батьків чи родичів, спадщини від товариша, який загинув на полі бою. Пекулій вважався власністю сина, і його батько не мав жодних прав на це «табірне майно». Август видав закон, що дозволяв сину заповідати табірний пекулій на свій розсуд. Цей закон підтвердили Нерва і Траян;

привілеї у галузі спадкування полягають також у тому, що солдат під час походу міг заповідати без будь -яких формальностей. Він міг призначити собі спадкоємця тимчасово або за відкладальної умови. Солдатський заповіт вважався дійсним незалежно від його форми. Було потрібно лише, щоб заповідач ясно висловив свою волю;

ветеранам, що йшли у відставку, пенсії виплачувалися зі спеціальної військової каси, заснованої Августом, яка поповнювалася за рахунок податку на спадщину і податку на купівлю-продаж;

ветерани платили податок з майна і несли корабельну повинність, але звільнялися від повинності зі спорудження кораблів;

після вислуги необхідної кількості років ветерани отримували право на земельні ділянки, що надавали їм у провінціях, на нових Римське право, О.А. Підопригора, Є.О. Харитонов (2013) - ст. 213 193

«римських територіях» від імені імператора.1

Загалом як ми бачимо, військове право надавало багато привілеїв солдатам, що значно заохочувало громадян до несення військової служби. Солдати в Римі були поважними особами, їх завжди сприймали як захисників та справжніх чоловіків. Саме тому армія Риму була непереможною. Фактори склалися так, що хлопець, який ставав солдатом, сам бажав боронити свою державу, свою сім'ю, свій дім. Адже не можна дати людям гроші щоб вони йшли на смерть, людина буде битися до останнього за ідею. А щоб ще краще мотивувати військових, законодавець за допомогою права надавав їм преференції. Розділ V

Останній, в якому ми формулюємо як можна зробити будь -яку армію непереможною.

Спираючись на зазначені вище фактори, історичну базу та правничу, ми можемо зробити рекомендацію як сучасна країна може зробити свою армію непереможною. Перше - підготовка. На основі підготовки римського війска, в якому солдати тренувалися більше ніж воювали на полі бою, ми робимо висновок, що не можна нехтувати навчанням. Солдат має бути освіченим, фізично підготовленим, він повинен розбиратися у більшості видів зброї і тренуватися у володінні ними кожного дня.

Друге - мотивація. Римське військо перемагало оскільки содати по- справжньому любили свою країну. Вони воювали не за гроші або славу, вони билися за своїх рідних, за свою батьківщину. Найманці ніколи не досягнуть такої самовіддачі як цього досягають патріотичні солдати. Приклади вже було наведено.

Третє - готовність до змін. Римляни змогли перейти від поразок до перемог оскільки не боялися експерементувати. Вони обрали нового правителя, який докорінно змінив стратегію (партизанська боротьба), це не спрацювало як того хотіли люди? - Нічого, знову змінюємо тактику і тепер використовуємо стратегію супротивника проти нього самого. Через зміни і прогрес армія переходить до піку своєї могутності. Дождев Д. В. Римское частное право : учеб. для вузов / Д. В. Дождев ; под общ. ред. В.С. Нерсесянца. - 2-е изд., изм. и доп. : НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - (784 с.). - С. 359.

Четверте - заохочення людей поповнювати ряди легіонів. Правова база, яка надавала переваги людині, яка відбувала військову службу робило цю справу доволі вигідною. Людина завжди хоче захисту та гарантій від держави, тому фактор правового регулювання відіграє значну роль. Солдат який знає - його майно захищене - завжди буде готовий битися до останнього, адже йому нема чого втрачати.

Загалом, військове право Риму, організація війська та його історичний розвиток - є безцінним джерелом для побудови сучасної армії1.

Зазначені мною вище фактори яскраво вказують на переваги побудови армії за концепцією Риму. Тому я вважаю, що базуючись на цьому досвіді будь-яка країна зможе побудувати якісну та сильну армію.

Размещено на Allbest.ru