Договірне регулювання майнових відносин подружжя у римському приватному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Договірне регулювання майнових відносин подружжя у римському приватному праві

Оксана Михальнюк

Розглядаючи питання використання договорів (домовленостей) у римському приватному праві варто зазначити, що поява сімейних договірних відносин пов'язується із існуванням двох видів сімейних відносин, а саме: cum manu - повна влада чоловіка над жінкою та sine manu - збереження попереднього статусу жінки у шлюбі, а також існуванням станів у римському суспільстві (римляни, латини, перегріни, вільновідпущеники та раби, які фактично були лише instrumenta vocale - "речами, які говорять").

Майнові відносини подружжя при шлюбі cum manu (з чоловічою владою) відзначалися патріархальною суворістю. Дружина не мала юридичної самостійності. Більш того, влада чоловіка над нею була практично необмеженою. Чоловік міг піддавати її будь -яким покаранням, витребувати її (як річ) назад, якщо вона самовільно залишила його дім, продати в рабство або кабалу. Так само як раби і діти, дружина була повністю позбавлена правоздатності.

Все майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала яким -небудь чином під час шлюбу (наприклад, одержувала у спадщину), автоматично ставало власністю чоловіка. Дружина практично не могла бути власницею майна і, отже, укладати цивільно-правові правочини. Повне безправ'я дружини певною мірою пом'якшувалось лише одним - вона могла бути спадкоємицею після смерті чоловіка нарівні з дітьми.

Таким чином, за першого виду сімейних відносин мова про сімейні договори як такі не йшла, хоча фактично існували вербальні домовленості (вербальні контракти) між батьками - главами сімейств (pater familias) обох із подружжя. При вступі у шлюб дружина втрачала усі свої зв'язки із своєю сім'єю та підпорядковувалась владі чоловіка та його батьку, набуваючи статусу дочки батька свого чоловіка (це так звані магнатські" відносини). Згодом такі відносини дещо змінились і внаслідок переважання "доктрини кровних сімейних відносин" дружина чоловіка вже не втрачала свого статусу та не прирівнювалась до дочки батька свого чоловіка, хоча все ще підпорядковувалась їхній владі ("когнатські" відносини).

За другого виду сімейних відносин (при шлюбі sine manu - без чоловічої влади) ситуація була дещо іншою у зв'язку з тим, що права чоловіка та дружини зазнали важливих змін. Чоловічої влади над дружиною як такої вже не було. Дружина зберігала правовий статус, який мала до шлюбу. Якщо вона була під владою домовладики (свого батька), тобто була особою чужого права (persona alieni juris), то таке її становище зберігалося і після шлюбу, а коли не була під владою свого домовладики, то залишалася вільною 1. право сімейний римський

Жінка у шлюбі sine manu могла бути власником майна, а, отже, виступати стороною обмеженого кола контрактів (у переважній більшості контрактів управненою стороною все ще був чоловік), спадкувати майно свого чоловіка та своїх батьків тощо. Тому в цей період з'являються і письмові сімейні договори, в яких чітко визначаються умови вступу у шлюб, права та обов'язки сторін (зокрема, вірність тощо).

В основі регулювання майнових відносин подружжя лежав принцип роздільності майна чоловіка і дружини. Все, що було у власності дружини до шлюбу або набуто нею під час шлюбу, залишалось її власністю, якщо вона юридично була самостійною. Дружина могла самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном, не питаючи дозволу чоловіка.

Варто також зазначити, що у римському приватному праві істотний вплив на сімейні відносини мав поділ осіб на стани. Шлюб вважався законним лише у разі його укладення між громадянами Риму, а також між представниками інших станів один із одним. Якщо вказана умова не виконувалась, то відносини між особами або вважалися шлюбними, але не в повній мірі (дітьми від такого шлюбу не успадковувались права подружжя, не виникало у разі чого аліментних відносин тощо) або не вважалися шлюбними (це були фактичні шлюбні відносини, діти від яких були безправними щодо майна чи ін. прав подружжя). Васильева Т.Г., Пашаева О.М. Римское право: Конспект лекций. - М.: Высшее образование, 2008. - С.104. Ураховуючи вищевказані історичні передумови у сімейному праві Риму чільне місце зайняв шлюбний договір (pacta dotalia), роль якого на той час було важко переоцінити. У стародавніх римлян шлюбні договори надавали жінці значну майнову свободу і розглядали її як рівноправного шлюбного партнера.

Він мав свої істотні умови: відповідність вимогам, визначеним у Дигестах Юстиніана, надання нареченій під час заручин посагу, а нареченому майна зі своєї сторони у забезпечення свого обов'язку взяти її за дружину, вірність один одному, перехід майна у разі порушення умов шлюбу - повернення дружині її посагу або надання у власність забезпечувального майна чоловіка.

Норми про шлюбний договір були пов'язані з такою історичною формою римського шлюбу як "шлюб без чоловічої влади" (sine manu). Як уже зазначалося вище, у такому шлюбі відносини подружжя базувалися на засадах роздільності майна, за винятком приданого, а тому основний зміст шлюбних договорів Стародавнього Риму становили умови, які визначали права та обов'язки подружжя стосовно приданого.

Вже з самого початку становлення шлюбу без чоловічої влади ввійшло у звичай в момент його укладання передавати чоловікові певне майно - посаг (dos). Ним було не все майно дружини, а тільки спеціально призначене для цієї мети, що передавалося чоловікові самою дружиною, її домовладикою чи іншими особами. Спочатку метою приданого було полегшення майнового тягаря чоловіка по утриманню сім'ї, а пізніше - забезпечення непохитності шлюбного союзу. Таким чином, придане (dos) можна визначити як майно, що походить з боку дружини та передається чоловікові під час укладення шлюбу і знаходиться у чоловіка в період шлюбу.

В республіканський період придане відразу переходило в повну власність чоловіка і після припинення шлюбу дружині не поверталося ні за яких умов, що швидко спричинило ряд негативних наслідків. Наприкінці періоду республіки через повну свободу розлучення і притуплення моральних устоїв кількість розлучень надто зросла. Шлюб став зручною формою безсоромного збагачення. Це обурювало багатих батьків нареченої, вони вимагають від женихів перед шлюбом певних обіцянок на випадок його припинення. Подібні обіцянки поступово перетворюються в шлюбні договори.

Дослідження природи pacta dotalia дає змогу зробити висновок про обмеження свободи застосування цього інституту (приданого). Таке

обмеження було спрямовано, по-перше на забезпечення використання приданого відповідно до його призначення; по-друге, обмеження свободи договору стосувалися забезпечення повернення приданого у випадку припинення шлюбу; по-третє, не допускалося включення в договір умов, які б суперечили загальним принципам права чи принципам справедливості. Крім того, такий договір не міг містити умов, які погіршували становище дружини порівняно із законом та які передбачали її відмову від права пред'являти передбачені законом позови 1.

Особлива увага в шлюбному договорі приділялася поверненню приданого у випадку припинення шлюбу. За загальним правилом це майно після припинення шлюбу поверталося в родину дружини. Вважалося справедливим повернути його разом з покинутою дружиною. Як зазначав Л.М. Казанцев, ще в Законах XII таблиць була норма, яка проголошувала - при розлученні "забери з собою свої речі Олійник О.С. Шлюбний договір: порівняльно-правовий аналіз законодавства різних правових систем: Автореф. дис...канд. юрид. наук.: 12.00.03 / О.С. Олійник. - К., 2009. - С.7. Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву в связи с историческими формами римского брака / Л.Н. Казанцев. - Киев, 1892. - С. 120-121..

Водночас, в шлюбних договорах встановлювалися і інші правила з цього приводу. Так, якщо шлюб припинявся через смерть дружини, придане, за загальним правилом, залишалося чоловікові. Проте якщо воно було встановлено батьком дружини, який на момент смерті дочки був живий, то придане поверталося йому. Коли шлюб припинявся у зв'язку зі смертю чоловіка, то придане в усіх випадках поверталося дружині.

При розлученнях діяло інше правило: якщо в розлученні винен чоловік - придане поверталося дружині, а коли винна дружина - придане залишалося чоловікові. Проте Юстиніан ще більше обмежив права чоловіка на придане, встановивши правило, за яким придане залишалося чоловікові лише за умови розлучення з вини дружини, в інших випадках - поверталося спадкоємцям дружини або їй самій.

Варто також зазначити, що чоловік тривалий час залишався власником приданого. Це давало йому можливість в будь -який час під час шлюбу відчужити його. Тому з метою захисту інтересів дружини згодом у шлюбних договорах було заборонено відчужувати придане без згоди на те дружини.

Вимога дружини про повернення їй приданого вже в класичному праві задовольнялася переважно перед вимогами інших кредиторів чоловіка. Зазначена перевага в праві Юстиніана перетворилася в законну іпотеку на все майно чоловіка. Отже, незважаючи на те, що чоловік визнавався власником приданого, проте все ж мали рацію римські юристи, які заявляли: "Хоча придане знаходиться в майні чоловіка, все ж воно належить дружині"1. По суті чоловік тільки користувався приданим під час шлюбу і міг залишити його собі як штраф в разі припинення його з вини дружини.

Шлюбний договір був нерозривно пов'язаний із існуючими традиціями та звичаями, найперше з інститутом заручин, під час яких вирішувались майнові питання, найважливішим з яких було так зване дошлюбне дарування (donatio ante nuptia s) - дарунок з приводу заручин.

Спочатку таке дарування розглядали як звичайний знак уваги жениха до нареченої. Якщо ж з тих чи інших причин шлюб не укладався, то таке дарування поверненню не підлягалоПідопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник / О.А,Підопригора.- К.: Вентурі, 1997. - С. 75. Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского. - М.: Юриспруденция, 2005. - C. 110.. Вважалося, що якщо дружина у випадку безпідставного розлучення зі свого боку ризикує втратою приданого, вона зацікавлена в тому, щоб чоловік, отримуючи придане, виділяв певну (приблизно рівну приданому) частину свого майна для подібної гарантії дружині.

Дарування майбутнього чоловіка майбутній дружині увійшло у звичай за часів правління імператора Костянтина (306--337 pp.). Чоловік виділяв частку майна, що дорівнювала приданому, та дарував нареченій. Спочатку майно передавалося перед укладанням шлюбу, за часів правління імператора Юстиніана (527--565 pp.) допускалося дарування і під час шлюбу Ульяненко О.О. Шлюбний договір у сімейному праві України: Дис...канд. юрид. наук.: 12.00.03 / О.О. Ульяненко. - К., 2003. - С. 26. МакарчукВ. С. Римське приватне право: Навчальний посібник / В.С. Макарчук.- К.: Атіка, 2007. - C.157.

98.

В дійсності, з правової точки зору дарування як такого не відбувалося. Чоловік залишався власником майна, яке обіцяв дружині замість приданого, користувався ним, як і раніше, але при розлученні з його вини це майно переходило у власність дружини як штрафна компенсація. На думку В.С. Макарчук, ймовірніше це був заклад на випадок розлучення, при настанні якого дружина не тільки мала право вимагати назад придане, а й домогтися від чоловіка передачі цього умовного дарування.

У після класичний період дошлюбне дарування набуває нових функцій: воно закріплює заручини, карає чоловіка в разі розлучення з його вини і забезпечує жінку й дітей у разі смерті чоловіка. Якщо шлюбприпинявся з вини жінки, то вона втрачала на користь чоловіка придане і не могла вимагати передачі donatio. Якщо шлюб припинявся з вини чоловіка, то він повинен був повернути жінці dos і передати їй donatio.

Положення про дошлюбне дарування у римському приватному праві не стало нормою, правовим обов'язком чоловіка, проте його суворо дотримувалися через моральні устої. Дарування майбутнього чоловіка майбутній дружині міцно увійшло в звичай та набуло досить чіткого регулювання у шлюбному договорі.

В шлюбних договорах могли міститися й інші домовленості, наприклад, щодо подарунків до укладення шлюбу; про відшкодування на випадок, якщо заручини з вини однієї з сторін не приведуть до укладення шлюбу, і та ін.1.

Крім шлюбного договору, подружжя могло укладати будь -які цивільно-правові правочини між собою - купувати, наймати майно тощо. Дружина могла доручити чоловікові управління своїм майном. Також стародавні римляни одними з перших почали застосовувати поділ майна за контрактом.

Водночас, характерною особливістю майнових відносин подружжя при шлюбі без чоловічої влади була категорична заборона дарування між ними, аби не допустити матеріальної залежності жінки від чоловіка; з одного боку, забезпечити їй повну майнову свободу, а з іншого - зберегти чистоту і щирість шлюбної угоди, яка має бути заснована на сердечному коханні, а не на матеріальній заінтересованості. Ульпіан писав: "Наші предки забороняли дарування між жінкою і чоловіком; вони оцінювали гідну поваги любов лише на основі душевного настрою і піклувалися про репутацію подружжя, аби (подружня) угода не мала вигляду набутого засобом ціни і аби кращий не впадав в бідність, а гірший не збагатився"Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское право / Перевод В.А. Томсинова. - М.: Зерцало, 1999. - С. 105. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник / Д.В. Дождев. - М.:Норма, 2003. - С. 319.. Як уже було зазначено вище, заборона дарування між подружжям, яка діяла у римлян із кінця Республіки, не стосувалася подарунків, зроблених перед шлюбом.

Виходячи із проведеного аналізу, варто зробити висновок, що роль сімейного договору у римському приватному праві була дуже важливою, а сімейні відносини піддавалися диспозитивному регулюванню.

Поява сімейних договорів пов'язується із існуванням двох видів сімейних відносин: cum manu - повна влада чоловіка над жінкою та sine manu - збереження попереднього статусу жінки у шлюбі. За першого виду сімейних відносин дружина практично не могла бути власницею майна і, отже, укладати будь-які правочини, в тому числі і сімейно-правові. Хоча в сімейній сфері існували вербальні домовленості (вербальні контракти) між батьками - главами сімейств (pater familias) обох із подружжя. У шлюбі sine manu жінка могла бути власником майна, а, отже, виступати стороною обмеженого кола контрактів. В цей період з'являються письмові сімейні договори, в яких чітко визначаються умови вступу у шлюб, права та обов'язки сторін тощо.

Також можна констатувати, що договірне регулювання майнових відносин між подружжям залежало від стану особи, виду сімейних відносин тощо. Зміни можна відстежити і стосовно форми сімейних договорів, а саме: спочатку вони укладалися усно; згодом була запроваджена письмова форма сімейних контрактів.

У римському приватному праві поширення набули майнові договори подружжя, які в тій чи іншій формі супроводжували і зміцнювали шлюб. Право стародавнього Риму приділяло увагу договірному регулюванню майнових відносин між подружжям, зокрема, подружжя могло укладати будь-які цивільно-правові правочини між собою - купувати, наймати майно тощо, за винятком договору дарування. Дружина могла доручити чоловікові управління своїм майном. Також стародавні римляни одними з перших почали застосовувати поділ майна за контрактом.

Серед майнових договорів подружжя у сімейному праві Риму чільне місце займав шлюбний договір (pacta dotalia). Він мав свої істотні умови: надання нареченій під час заручин посагу (dos), а нареченому майна у забезпечення свого обов'язку взяти її за дружину (так зване дошлюбне дарування (donatio), а також перехід майна у разі порушення умов шлюбу - повернення дружині її посагу або надання у власність забезпечувального майна чоловіка. Шлюбний договір регулював як майнові, так і особисті немайнові правовідносини подружжя, зокрема, включав умови про вірність подружжя тощо.

Размещено на Allbest.ru