Шляхом рецепції римського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхом рецепції римського права

Ігор Безклубий

Для більшості юристів, відповідь на запитання, що таке є рецепція римського права, не видається складною. Проте, правознавці, які досліджують цей феномен, погодяться з тим, що він має чимало дискусійних аспектів. Здебільшого дослідники, які розробляють це питання виходять на, так званий наслідковий рівень, коли звертають свою увагу, насамперед, на те, як римське право вплинуло на формування сучасних правових систем та національних систем права, галузей та інститутів права, окремих правових норм та норм закону тощо. І тут як правило, під світло ліхтаря дослідника, потрапляє запозичена з римського права, того чи іншого спрямування, тої чи іншої якості, тих чи інших кількісних характеристик юридична конструкція, що й піддається науковому аналізу.

Найбільш цікавим є спроба поглянути на «рецепцію римського права», як на один з об'єктів юридичної науки. Такий погляд дає можливість розкрити рецепцію римського права більш глибоко, яскраво та багатогранно. Це пов'язано з тим, що науковець має розглядати не лише позитивний вплив на розвиток сучасного права та відслідковувати поетапність юридичних наслідків рецепції римського права, але й спробувати критично оцінити відповідне правове надбання актуальної юриспруденції.

Відомі романісти Київського університету Св. Володимира наголошували на важливості історичного зв'язку між сучасним і римським правом, який забезпечувався активними впливовими процесами. Ця думка, на прикінці ХХ - початку ХХІ століття, була практично втілена провідними українськими вченими-цивілістами під керівництвом професора-романіста Опанаса Підопригори, які розробили законопроект Цивільного кодексу України. Серед сучасних науковців найбільш цілісно і методично вдало концепт рецепції римського права досліджує український професор Євген Харитонов.

Багатий досвід і теоретична думка правознавців Стародавнього Риму надали поштовх у розвитку західної традиції права. Сучасний правовий супровід цивілізаційного розвитку суспільства містить у своїй основі принципи, інститути, конструкції римського права, які перевірені століттями правозастосовної практики. Нажаль, історія наводить приклади, коли використовуючи лише позитивістські юридичні механізми, процесам соціального, економічного, політичного спрямування завдається потужного удару, що, у свою чергу, призводить до суттєвого гальмування розвитку суспільства та зламу певних гуманітарних конструкцій. Для того, щоб уникнути цих негативних наслідків, застосування юридичних норм має відбуватись у відповідності до правової культури та традиції природного права. Саме така ідея була започаткована принципамипреторського права. Велич римського права- це відображення культури, звичаїв, традицій багатьох племен і народів, що населяли архаїчну територію сучасної Європи та нащадки яких, мали б намагатись сьогодні зберегти ці людськіцінності. Заслуга римських правознавцівполягає у спробі узагальнити родовіприписи щодо правил поведінки племен, що утворили Рим і законів народів і держав, що підпали під його юрисдикцію, з метою розробки власної правової системи, яка у свою чергу, сама стане предметом подальшої рецепції на теренах середньовічної, нової, новітньої та постновітньої історії Європи.

На момент формування системи римського права захист вільних людей здійснювали приписи звичаєвого права родинних і племінних утворень. Але це люди, які були близькі один до одного по духу і по крові, тому для них канон - це їх канон, який би він не був жорсткий, чи милосердний. Ідея римського права полягала в тому, щоб забезпечити охорону і захист інтересів всіх вільних людей, які опинились під владою римської держави. Мешканці провінцій поступово набували однакових прав зі своїми завойовниками, та й раби могли сподіватись на щось більше, а ніж бути instrumentum vocale.Разом з тим правовий режим будувався за принципом Lexпоп favetvotisdelicatorum¹.

М'яка, але зважена правова політика підкорила римську громаду. Автор однієї з найвідоміших книг з історії пізнього Риму англієць Едуард Гіббон писав: «не дивлячись на загальну для всіх людей схильність вихвалювати минуле та скаржитись на теперішній час, як мешканці провінцій, так й самі римляни живо відчували та відверто визнавали спокійне та квітуче положення імперії. Вони визнавали, що правильні принципи суспільного життя, законодавство, землеробство і науки, вперше опрацьовані мудрістю афінян, поширювались скрізь завдяки могутності Рима, під благотворним впливом якого найлютіші варвари об'єднані одним для всіх урядом і одної для всіх мовою. Вони стверджують, що разом з поширенням мистецтв став помітним чином примножуватись людський рід. Вони прославляють зростаюче процвітання міст, усміхнений вид полів, оброблений і прикрашений як з лат. - Закон не схильний до бажань примхливих людей.великий сад, і тривале свято миру, яким насолоджуються багато народів...¹ Цей стан тривав рівно стільки, скільки римський сенат міг утримувати верховну владу, імператор - всю виконавчу владу та забезпечував централізоване управління імперією, а захист кордонів здійснювали лише корінні італійці. Коли ці чинники були втрачені, а саме: влада була узурпована імператором і в той же час провінції отримали своїх управителів, а дух національних легіонів був заміщений духом найманців з Македонії, Іспанії, Норіки, римляни цього ще не відчували, проте, падіння Великої імперії розпочалось. Право у цьому процесі теж відіграло свою певну роль, мабуть не найкращу.

Історико-правова наука при дослідженні історії права окремих націй, на початку свого становлення, взявши за основу звичай та життєздатну практику його застосування, пішла шляхом історичного тлумачення позитивних норм. Професор Університету св. Володимира Л. Казанцев зазначав, що до теперішнього часу не було історії права, а була лише історія окремих, національних прав. Новий напрямок поставив собі за мету дослідити закони розвитку права взагалі. І хоча воно створювалося і розвивалося в історії окремого права, саме римського, але його справжня сфера є порівняльне вивчення правових понять всіх народів. Значення цього нового в науці права напрямку настільки ще не усвідомлено, що в університетському викладанні помічається в цьому відношенні деякі проблеми Гиббон Э. История упадка и крушения Римской империи / Пер. с англ. В.Н. Неведомского. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. - с. 11-12. Доповідь, проголошена на урочистому акті в Університеті Св. Володимера 10 -го січня 1893року// Університетські вісті. - 1893.- №2.-с.1-17.. Тобто, наприкінці ХІХ століття у повітрі вже маячила примара універсалізму і глобалізму. Як сказали б римські юристи Lex necessitatis est lex temporis, i. e. instantis з лат.- Закон необхідності є Законом часу, тобто належить до теперішнього часу..Сьогодні, профессор Казанцев мабуть був би вражений від того як доктрина та законодавство віддаляється від національного права і як швидко під прапором римського права відбуваються інтеграційні процеси.

Загально прийнятою є думка, що римське право продовжило своє життя після загибелі Римської держави у вигляді його рецепції в системі права інших країн. Проте, джерельне споглядання історичних етапів розвитку системи римського права, дає можливість висловити таку думку, що процес здійснення рецепції римського права був неминучим ще задовго до того, як римське право фактично та юридично почало впливати на юриспруденцію середньовіччя. Початок природної рецепції римського права збігається з початком успішної гуманітарної інтервенції та військової експансії римських легіонів у землі інших народів і держав. При цьому, якщо метою гуманітарної інтервенції було переведення іноземців у статус римських громадян, військової експансії - підкорення захоплених земель юрисдикції Риму, то мета рецепції у період розквіту Римської держави - це збагачення самого римського права. Через запозичення досвіду застосування національних правових джерел перегринів, що регулювали відносини у власних землях, збагачувалась джерельна база римського права і формувалась відповідна правова система. Тобто відбувалась рецепція звичаєвого права племен і народів, шляхом насичення джерельної основи системи римського права, яка тільки народжувалась.

В підтвердження цієї думки варто навести слова італійського професора Дженнаро Франчозі. Категорії та інститути (наприклад, юридичний правочин) історично сформовані на підставі вже існуючих в римських історичних джерелах початкових форм або розрізнених елементів, які стали чіткими юридичними інститутами тільки у сучасній доктрині, по меншій мірі на рівні компетентної рефлексії¹.

Підґрунтям у класичному розумінні рецепції римського права є розвинута, впродовж багатьох століть система римського права, що пройшла огранку позитивною юридичною практикою, повномасштабною кодифікацією Юстиніана, сферою знань наукових шкіл глосаторів і постглосаторів Болонського університету, викладанням цивільного та канонічного права каноністів та формуванням європейського загального права коментаторами. Саме збірники пояснень коментаторів завершили період розвитку середньовічного права та стали поштовхом для формування сучасного права. Професор М.Х. Гарсіа Гаррідо зазначав, що при створенні нової юриспруденції, вже з практичними цілями, коментатори завершують роботу, почату глосаторами, із застосування принципів римського права відповідно вимогам своєї епохи. Ця традиція зорієнтована на користь, або на практику, зветься італійським методом (mos italiens),на противагу культурної, або гуманістичної тенденції французьких юристів, названої тому галльським методом (mos gallieus). Коментатори створили систематичну юридичну доктрину, перетворивши метод глоса торів за допомогою схоластичної діалектики та логіки у професійний інструмент юриста. При розробці юридичної системи їм вдалось побороти протиріччя між канонічним і римським правом, а також Джонаро ФранчозиИнституционный курс римского права. М. 2005. - с. 46.

10 між загальними та регіональними нормами. Римське право почали розглядати у якості загального права (iuscommune)для земних справ, у той час як канонічне право служило правом у справах духовних. Місцеве законодавство діяло як спеціальні правові норми (iurapropria),що підпорядковуються загальному праву і мають силу лише в межах своєї компетенції ГарсиаГарридоМ.Х.Римское частное право: Казусы, иски, институты. М.: 2005. - с. 123-124.. У добу Просвітництва у XVII-XVIIIст. процес рецепції римського права знайшов своє відображення в теорії природного права. Духовна роль людини, її поведінка, свобода та відповідальність віддаляють теологічні постулати середньовіччя та потребують формування нових принципів, понять, систематики права. Римське право сприймалось через словосполучення «ratioscripta»(писаний розум). Так, юристи були прихильниками казуїстичного методу, який мав місце в судовій практиці Риму і в свою чергу, впроваджувався в централізованій судовій системі Франції.

Виникнення правової науки і нового відношення до римського права як «існуючого» відбулось завдяки діяльності німецької юридичної школи та її засновника Фрідріха Карла Фон Савіньї. Він розглядав право, використовуючи два різних підходи: історичний та системний. У першому випадку право розглядається як природний спонтанний прояв духу народу, настільки ж аутентичний як мистецтво, мова і фольклор. Проте, народ і його дух (Volksgeist)виражають себе не прямо, а за допомогою освічених юристів, учених та судій. Як система право складається з сукупності принципів і понять, підпорядкованих науковому раціоналізму. Юридична догматика будувалась на підставі систематики за допомогою методів індукції та дедукції Застосування нової кантівської концепції науки та ідеї університету, призначеного для наукових досліджень, призвело до створення права професорів, яке відрізнялось від права юристів. Ця наука, що досягла значної технічної досконалості завдяки розробці таких загальних теорій, як концепції об'єктивного і суб'єктивного права, концепції юридичного правочину, за допомогою інтерпретації римських джерел сприяла розвитку європейської юриспруденції більше, ніж будь яка інша школа. Савіньї врахував зроблене глосаторами, проте, від них перейшов до гуманістів, оскільки вважав, що коментатори та їх послідовники у застосуванні метода usus modernusзруйнували його вишукані пропорції. Його критикували за те, що його система діючого римського права насправді не діяла в жодній епосі, а була складена з елементів різних епох. Серед них особливе значення мали архаїчне та класичне право, штучно створені у вигляді загальних теорій¹. Процитована думка іспанського професора лунає в унісон з позицією вихованця історичної школи, а потім її критиком, автора «Духа римського права», професора декількох німецьких університетів Рудольфа фон Ієрінга. Проте, не всі вчені погоджуються з думкою щодо штучності системи права, запропонованої Савіньї, Пухтою та іншими. Професор Д. Грімм підкреслює, що після рецепції у Німеччині римське право получило назву загального права. Загальним його назвали тому, що воно довгий час панувало на всій території імперії. Разом з тим, панування не було виняткове: кожна територія окрім того управлялась своїми місцевими правами або статутами. Цим місцевим національним правам у випадку колізій надавалась перевага перед загальним правом римського походження. Іншими словами римське право мало лише субсидіарне значення, воно застосовувалось лише у тих випадках, коли у змісті місцевого права були прогалини Гарсиа Гарридо М.Х. Там само. - с.127-129. Гримм Д.Д. Лекціи по догме римскаго права. Пособіе для слушателей. Изданіе третье, исправленное и дополненное. Тип. Ю.Н. Эрлихъ. С.ПЕТЕРБУРГЪ. 1910. - с. 13-14.. Так чи інакше, історична школа припинила своє існування, та на зміну приходить соціологічна школа. Замість постулату «саморозвитку права», на якому наполягала історична школа, піднімається гасло «боротьба за право». Соціологічний напрямок у правознавстві, що вивчав мотиви і характер людської діяльності, очолив Ієрінг із своєю «соціальною механікою» і «боротьбою за право».

Право є безперервна робота і при цьому не тільки державної влади, але й всього народу. Все життя права, якщо окинути поглядом її в цілому, є невтомна боротьба і робота цілої нації, що являє її діяльність у сфері економічної та духовної творчості Иеринг Ф. Борьба за право. // в кн. ф. Иеринг Ф. Избраные труды. В 2 т. Т. І. - СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. - с. 29.. У зазначеній роботі перетинаються мотиви критики учення відомих романістів Пухти та Савіньї з ідеями ефективної держави, що забезпечує права та інтереси людини. В контексті предмету нашого дослідження важливо звернути увагу на зовсім іншу роботу Ієрінга, яка була написана ним за 20 років до «Боротьби за право», а саме «Дух римського права» (1852 р.).

Дивне явище! Мертве право, що пробуджується до нового життя, право чужою мовою, доступне лише вченим, яке наштовхується у житті на протидію та все ж таки відвойовує собі доступність і перемогу! Те що не вдалось у часи його дії, процвітання та сили -- переродити права чужих народів, - те вдалось йому півтисячі років потому, воно мало було спочатку померти для того щоб розгорнутись у всій своїй силі. Та в яких масштабах воно розгорнулось! Спочатку, не більше ніж юридична граматика у руках вчених, воно невдовзі піднімається на ступінь уложення, для того щоб в кінці кінців, після того як його зовнішній авторитет у нього був спростований і віднятий, проміняти його на неперевершено вищій авторитет - авторитет канону нашого юридичного мислення¹. Образ реінкарнації права, Ієрінг запропонував з метою підсилення його значення та вплив на інші правові системи. Проте, дехто з сучасних практиків, а інколи і науковці залишають за собою думку, що римське право - мертве право і тому має розглядатись лише в історичному аспекті. Така думка є дійсно дивною, адже вплив римського права на окремі національні системи та на загальноєвропейське право є безсумнівною.

Основою всіх цих нових законодавств є римське право, як матеріальне так й формальне; римське право, так само як і християнство, грецька та римська література і мистецтво, стало культурним елементом нового світу, вплив якого не обмежується тими інститутами, які ми запозичили з римського права. Наше юридичне мислення, наш метод, наша манера споглядання -- отже, вся наша юридична освіта стала римською, якщо тільки вираз «римське» може бути застосовано до загальноістинного, відносно чого римляни мали лише ту заслугу, що довели його розвиток до досконалості.

У ХІХ ст. Ієрінг, говорячи про значення римського права для нового світу, проголошує гасло:Шляхом римського права, але

перевершивши його, геть від нього¹. Сьогодні слід погодитись, що перевершити римське право не вдалось. Римське приватне право є не тільки основою юридичної освіти, але й підґрунтям для врегулювання економічної сфери Європи. Воно залишається тієї ланкою, що єднає народи Європи. Інституції ЄС все активніше використовують універсальні та оригінальні правові механізми, моделі і конструкції тисячолітньої давнини. Процеси гармонізації та інтеграції ґрунтуються на принципах правової доктрини та правозастосовної практики римських юристів. Як і раніше, актуальним залишається постулат: Novaconstitutiofuturisformamimponeredebet, поп praeteritis Иеринг Ф. Дух римского права. // в кн. ф. Иеринг Ф. Избраные труды. В 2 т. Т. ІІ. - СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. - с. 28. Иеринг Ф. Там само. - с. 37. з лат. -новий Закон за своєю дією має бути звернений в майбутнє, а не в минуле..

рецепція римське право

Размещено на Allbest.ru