Роль держави у питаннях формування сучасної інформаційної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль держави у питаннях формування сучасної інформаційної політики

Квашин Володимир Валерійович, аспірант соціально-гуманітарних дисциплін факультету туризму, готельного та ресторанного бізнесу Київський університет туризму, економіки і права

Summary

The role of the state in formation of modern informational policy

Kvashyn V., postgraduate student of social and humanitarian disciplines, Faculty of Tourism, Hotel and Restaurant Business Kyiv University of Tourism, Economics and Law

The role of the state in the issues of formation of modern information policy is studied, the theoretical and practical aspects of the influence of modern factors on transformation which are taking place in the part of transformations of formation and implementation of effective state information policy are considered. When the assessment of such actions is formed by informational support of the authorities' actions in the development of the national state and raising the level of subjectivity at the international (global) level while integrating into the international (global) information policy. The peculiarity of today is the transition of society to a new stage of civilization development - an information society, which radically differs from the traditional society, consisting of all previous stages present on the map of the world. This is primarily due to a breakthrough in the field of information and communication technologies and digitalization of information, which created the preconditions for providing information features of product and strategic resource. The indicated influenced informational and communicative processes in all spheres of society, as well as in the processes of the relationship between the power- society-man (citizen). Such transformations have primarily affected the changes in the information infrastructure both at the national (state) and international (global) levels that affect the state of information policy. In these conditions, there is a certain contradiction at the national and global levels, since national authorities may not always act as the subject of global information policy.

Key words: information and communication technologies, global Internet, information and communication processes, communications, mass media, information infrastructure, information policy, national authorities and state, international (global) centers of power, information society, civil society.

Анотація

Досліджено роль держави у питаннях формування сучасної інформаційної політики, розглянуто теоретичні та практичні аспекти впливу сучасних факторів на трансформації, які відбуваються в частині трансформацій формування та впровадження ефективної державної інформаційної політики, коли оцінкою таких дій є сформована інформаційна підтримка дій влади в частині розвитку національної держави та підвищення рівня суб'єктності на міжнародному (глобальному) рівні під час інтеграції у міжнародну (глобальну) інформаційну політику. Особливостями сьогодення є перехід суспільства на новий етап цивілізаційного розвитку - інформаційне суспільство, яке корінним чином відрізняється від традиційного суспільства, що складається із усіх попередніх етапів, які присутні на мапі світу. Це, перш за все, пов'язане із проривом у сфері інформаційно-комунікаційних технологій та цифровізації інформації, що створило передумови надання інформації ознак товару та стратегічного ресурсу. Вказане вплинуло на інформаційні та комунікативні процеси в усіх сферах суспільства, а також у процесах взаємовідносин між владою-суспільством-людиною (громадянином). Такі трансформації вплинули, в першу чергу, на зміни в інформаційній інфраструктурі як на національному (державному), так і на міжнародному (глобальному) рівнях, які впливають на стан інформаційної політики. В цих умовах споглядається певне протиріччя на національному і глобальному рівнях, оскільки не завжди національна влада може виступати одночасно суб'єктом глобальної інформаційної політики.

Ключові слова: Інформаційно-комунікаційні технології, глобальна мережа Інтернет, інформаційні та комунікативні процеси, комунікації, засоби масової комунікації, інформаційна інфраструктура, інформаційна політика, національна влада і держава, міжнародні (глобальні) центри влади, інформаційне суспільство, громадянське суспільство.

Постановка проблеми

Сучасний етап розвитку суспільства - інформаційне суспільство завдяки новітнім інформаційно-комунікцаійним технологіям (ІКТ), інформатизації та засобам масових комунікацій, сформованих на базі глобальної мережі Інтернет, електронних засобів масової інформації, телебаченню, соціальним мережам та медіа виступає каталізатором зміни парадигми самої сутності інформаційної політики. Це стосується появи поряд із державною інформаційною політикою міжнародної або глобально інформаційної політики. Таким чином, ми отримуємо трирівневу модель вироблення політики, яка знаходить відображення у відповідній інформаційній політиці, а саме: глобально-міжнародна, регіональна та національна (державна). А це починає суттєво впливати на національну (державну) інформаційну політику, яка була домінуючою в традиційному світі. Так, В. Степанов звертає увагу на те, що «економічна, соціальна, політична нестійкість і динамічність розвитку інформаційних технологій привели до принципово нових погроз потенційного використання інформаційно-технічних досягнень у цілях, несумісних з підтримкою безпеки інформаційного простору і стабільності функціонування сучасного суспільствами].

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що питаннями інформаційної політики на рівні держави та суспільства у контексті інформаційного суспільства та глобалізації займалося багато філософів і науковців, серед яких можна виділити таких як: А. Акайомова, З. Бауман, В. Бебик, Д. Белл, В. Бех, Ю. Бех, В. Буряк, Е. Гіденс, Головчук, В. Іноземцев, І. Кальной, І. Лопушанський, В. Мельник, А. Мелуччі, Г. Почепцов, Г.Х. фон Райт, В. Степанов, В. Халіпов, І. Хільчевська, І. Юзвішин тощо.

Незважаючи на досить широкий спектр проведених досліджень подальшого розвитку інформаційного суспільства та впливу глобалізації на всі сфери життя, питання ролі держави у формуванні сучасної інформаційної політики виступає частиною загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Це зумовлено постійними змінами та трансформаціями, які відбуваються на рівнях влада-суспільство-громадянин та взаємовідносини між ними, адже «безпрецедентна зміна природи виробничих факторів обумовлює цілу лавину трансформацій, що ставлять людство перед обличчам небачених раніше явищ у суспільному устрої»[10, с. 11].

Завданням статті є дослідження ролі держави у питаннях формування сучасної інформаційної політики.

Виклад основного матеріалу

Інформаційна політика виступає важливим елементом формування та впровадження державної політики на національному рівні. Так, В. Халіпов відзначає інформаційну політику як систему «сучасних заходів, спрямованих на розвиток процесів формування, перетворення, зберігання, передачі й використання всіх видів інформації, ефективне розв'язання проблем створення, впровадження і використання засобів комп'ютерної та інформаційної техніки, засобів зв'язку і технічних носіїв запису, а також комплексного використання інформаційних систем в управлінській діяльності»[12, с.220], а А. Акайомова розуміє під інформаційною політикою особливу сферу «життєдіяльності людей (політиків, учених-аналітиків, журналістів, слухачів, читачів тощо)», що «задовольняє інтереси держави і громадянського суспільства та спрямована на забезпечення творчого, конструктивного діалогу між ними та їхніми представниками»[1].

Тобто, можна говорити «з масовою свідомістю в історії людства завжди працювали»[6, с.375] на всіх рівнях, починаючи від шаманів, вождів, військових командирів та закінчуючи політиками, політичними рухами, партіями, громадськими діячами тощо. Особливостями сьогоднішніх змін і трансформацій, які стосуються інформаційної політики є зміни цивілізаційного характеру, викликані техніко-технологічними новаціями відносно ІКТ, а також формуванням нової влади, суспільства, людини та змінах у комунікаціях між ними. Так, В. Бебик звертає увагу на те, що «цілеспрямований вплив інформаційних потоків сприяє здійсненню змін у природі та ресурсах влади, ідеологемах та цінностях, сприйнятті (індивідуумів, соціальних груп, суспільств), національних та міжнародних системах», відзначає такі особливості, які стали характерними для сучасного етапу розвитку суспільства», коли відповідні «цифрові потоки впливають» певним чином на різні рівні, а саме: на індивідуальному рівні - на судження, культуру, освіту, роботу, відпочинок; на інституціональному - на політику, економіку, релігію; на груповому (соціальному, етнічному, професійному, віковому та ін.) - на ідентичність, мобілізацію, участь; на міждержавному - на співробітництво (конфлікт), ресурси, транснаціональні корпорації тощо» [2, с.43].

В таких умовах, за словами В. Бебика, «створюється принципово нова ситуація не тільки в специфіці соціальної комунікації на рівні мас-медіа-індивід, мас-медіа-соціальна група, масмедіа-суспільство, а й у сфері міжнародних відносин» [2, с.42]. Отже, ми стаємо свідками того, як міжнародна (глобальна) інформаційна політика починає впливати на національну політику і суспільство окреми держав. Наприклад, глобальні засоби ЗМІ та ЗМК практично повністю контролюють інформаційний простір усього світу. І. Хільчевська відзначає, що «Всесвітня інформаційна мережа, знищивши монополію на інформацію, перетворила її користувачів із пасивних об'єктів інформування на активних суб'єктів самостійного відбору та поширення інформації, визначила переваги нового етапу розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Інтенсивний доступ до інформації чи знань визначає у сучасному суспільстві моделі навчання, культурного самовираження, соціальної активності тощо.

В умовах глобалізації потужні потоки інформації та новітні технології засобів зв'язку ущільнюють інформаційне середовище та сприяють прискореному переміщенню символів, знань, зразків поведінки від одного суспільства до іншого, служать джерелом стандартизації пропозиції, уніфікації потреб споживачів»[13, с.262]. У зв'язку з цим, національні уряди опиняються в ситуації паралельного існування і навіть домінування глобальної інформаційної політики над національною. Як наголошує В. Бебик, «глобальна громадська думка формується насамперед під впливом глобальних мас-медіа, які діють в інтересах глобальних і підконтрольних ним національних правителів, намагаючись переконати більшість населення у правильності своїх дій і доцільності збереження існуючого соціального статус-кво»[2, с.46]. При цьому виникає слушне запитання: «чию інформацію ми споживаємо», адже «коли ми довго дивимося на світ чужими очима, виникає підозра, чи потрібні нам взагалі власні очі?»[6, с.377].

Ось чому, даючи «можливість стежити за тим, що відбувається в світі», інформація в свою чергу «розподіляє основні політичні питання за мірою важливості» та «формує політичні уподобання людей»[15, с.9]. У зв'язку з цим головною метою держави є проведення такої власної інформаційної політики, щоб громадяни «сприймали» зовнішні та внутрішні події через національні інформаційні ресурси, адже «сьогодні жодна дія в розвинутій державі вважається неможливою без відповідної інформаційної підготовки» [6, с.377]. Як зазначає Головчук, «державні структури, які здійснюють політичні й економічні реформи, аби мати додатковий кредит довіри суспільства, не можуть не використовувати впливовість ЗМІ для пропаганди своїх цілей і завдань курсу, який проводиться, роз'яснюючи послідовність реформ, а часто і пояснюючи причини невиконання економічних планів і політичних гасел»[4], а тому, для здійснення інформаційної підтримки (інформаційної кампанії) заходів, які планує впроваджувати держава, виникає потреба у відповідних ПР-компаніях.

Так, І. Юзвішин, досліджуючи питання інформаційної політики приділяє увагу комунікативній складовій цього процесу, адже «слово, як одна з форм інформації, набуло змісту могутнього засобу, за допомогою якого, впливаючи на свідомість, можна позитивно або негативно впливати на стан і здоров'я людей»[14], а враховуючи широко представлені в інформаційному простор ЗМІ та ЗМК, то за їх допомогою формуються «ідеологічні, політичні, економічні та інші погляди, думки, знання і оцінки, що впливають на побут, дозвілля, культуру, поведінку і на всі сфери життя людей»[14]. Отож, «для пересічних громадян ЗМІ перетворилися на надзвичайно ефективного посередника у відносинах населення і влади», які «завдяки певній відвертості, оперативності у формулюванні оцінок і позицій, широким можливостям відображати інтереси і сподівання найрізноманітніших груп і верств населення» і таким чином можуть «істотно впливати на політичну гру і навіть модифікувати її правила, формувати нові відносини між верхами та низами» в умовах, коли «системні властивості сучасних ЗМІ визначаються шістьма принципами їхнього функціонування» такими, як; «інтерактивність, мобільність, оборотність, взаємна сумісність, повсюдність і глобальність»[1].

При цьому необхідно звертати увагу на те, що «в умовах тотальної інформатизації суспільства закономірно зростає роль науково обґрунтованої, адекватної запитам часу державної інформаційної політики, покликаної збалансовано задовольняти і захищати інформаційні інтереси держави, громадянського суспільства загалом і кожної особи окремо»[1]. З огляду на зазначене, національна інформаційна політика повинна бути ефективною, сучасною, навіть агресивною та конкурентоспроможною на глобальному рівні, щоб гідно конкурувати і перемагати, адже «інформаційний статус держави, її представлення у світовому інформаційному просторі є часткою її політичної чи економічної ваги у світі»[7, с.5]. Таким чином, держава, для того, щоб не попасти на периферію сучасних процесів в рамках «інформаційної» революції зобов'язана формувати та впроваджувати державну інформаційну політику, яка б відповідала сучасним викликам, в рамках яких «йдеться вже не про інформаційну цивілізацію, в яку вступили розвинуті держави, а про постінформаційну» цивілізацію.

Сьогодні провідні країни під егідою промислової революції 4.0 та глобалізації 2.0 (цифрової глобалізації) починають широко використувати у повсякденному житті штучний інтелект, Інтернет-речей, робототехніку, генну інженерію тощо. Як зазначає І. Хільчевська, «інформаційна революція стає вирішальним фактором економічного та соціального розвитку сучасного суспільства», адже «в цих умовах те суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансформації на її основі господарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відставання та поступову деградацію» [13, с.264]. Тобто, високорозвинені країни переходять до наступного рівня, а саме використання інформаційного простору як інструментарію «для вирішення соціальних, політичних, економічних чи військових завдань» [7, с.5]. Так, «в Рекомендаціях Європейської Ради «Європа та глобальне інформаційне суспільство» говориться про те, що «інформаційне суспільство має більший потенціал для удосконалення якості життя європейських громадян, підвищення ефективності нашої соціальної та економічної організації, а також підсилення громадської згуртованості»[7, с.7].

Наприклад, у рамках побудови цифрової економіки «Єврокомісія вирішила забезпечити громадянам доступ до безкоштовного Інтернету на всій території ЄС, а також у Норвегії та Ісландії», передбачивши, що «на першому етапі передавачами wi-fi-си- гналу будуть обладнані площі, парки та інші громадські місця в 1000 населених пунктів, кожен з яких зможе отримати на це з бюджету Євросоюзу 15 000 євро» для цього «на здійснення програми «Єдина мережа для Європи» за два роки із загального бюджету буде виділено 120 млн.євро», а головним завданням вказаної програми є «захист інтересів споживачів, заохочення самоосвіти і громадської активності» за умови швидкого подання заявок на фінансування місцевою владою, wifi-передавачі можуть вже бути встановлені у 2018 році [3].

При цьому, наша країна, крім декларування бажання щось робити (у вигляді прожектів), практично нічого не реалізує на практиці, стримуючи тим самим свій подальший розвиток в рамках інформаційного суспільства та електронного урядування. Як показали події на Сході України та в Криму, «Україна є одним із основних об'єктів інформаційної дії, яка проводиться через глобальне інформаційне поле і перед абсолютно новими і маловивченими погрозами», при цьому не зовсім була готова до стрімкого розгортання подій, які там відбувалися з використанням протилежною стороною сучасних технологій: паблік рилейшнз, «гібридних війн», «кібернетичних війн» та можливостей «інформаційного суспільства», глобалізації та інтеграції, не кажучи вже про традиційні заходи - прямий силовий вплив. У таких умовах «для мінімізації негативної дії інформації, інформаційних технологій на суспільство і людину» виникла потреба у створенні «адекватної правової, організаційної, економічної основи, тобто добре продуманої, науково обґрунтованої державної інформаційної політики у сфері інформаційного протистояння»[11].

Зважаючи на сучасні реалії при підготовці відповідної державної інформаційної політики, необхідно використовувати увесь арсенал можливостей, напрацьований у рамках паблік рилейшнз, серед яких можна виділити такі: політичні технології, створення нових образів та симулякрів (символічна дійсність), імпровізовані новини (чутки), фетишизація символічних провідників (установлення культу, образів, слів, форм одягу тощо), масові комунікації (чарівність) і ток-шоу, довіра, успіх (стиль презентації), політична реклама (телевізійний імідж), громадська думка, «неповноліття» мас), адже «паблік рилейшнз є спробою за допомогою інформації, переконання й пристосування інженерувати публічну суспільну підтримку діяльності, мотиву, руху чи інституції»[6, с.442].

Таким чином, можна відзначити, що, незважаючи на певний універсалізм представлених елементів, паблік рилейшнз у різних країнах має національну специфіку, яка залежить від культури, звичаїв, устоїв та «життєвого світу» країни, адже «конструктивна роль громадянського суспільства проявляється також у підвищенні ефективності комунікативних зв'язків для досягнення відповідності між системними цілями і життєвими інтересами»[5, с.118]. Як відзначає В. Степанов, «у вітчизняній науці сучасна теорія безпеки інформаційного простору, інформаційних дій як система знань про природу і характер даних феноменів, їх форми, методи і стратегії здійснення знаходиться на стадії становлення», а тому «формування і реалізація державної інформаційної політики у сфері інформаційного протистояння, раціональне функціонування і ефективне використання здійснюються при дотриманні низки можливостей і вимог, які багато в чому обумовлюють її зміст, спрямованість і характер», при цьому «використання чужого досвіду має певні обмеження, необхідним стає узагальнення накопиченого досвіду, його аналіз і застосування безпосередньо на практиці» в умовах здійснення «зовнішньополітичного впливу за допомогою інформаційних засобів»[11].

Таким чином, «забезпечення повноцінної публічної інформаційної політики органів державної влади щодо всіх політико-владних ініціатив, реформаторських дій і рішень»[9, с.53] є основним завдання держави (національної влади). Так, в рамках проекту Основних засад державної інформаційної політики [8] України представлено перелік проблем на шляху розвитку вітчизняної інформаційної сфери, серед яких, можна відзначити такі: відсутність довгострокової державної стратегії розвитку країни; недооцінка значення інформаційно-комунікаційного аспекту; втручання в редакційну політику з боку власників засобів масової інформації; спроби концентрації власності і монополізації сегментів вітчизняного інформаційного ринку; наявність значної кількості інформаційної продукції, що негативно впливає на систему суспільних цінностей, фізичний, психічний, інтелектуальний та моральний розвиток людини, призводить до деградації суспільства; висока інформаційна залежність України від зарубіжних інформаційних ресурсів; низька ефективність виконання рішень органів державної влади, спрямованих на забезпечення захисту стратегічних національних інтересів на міжнародному рівні, зокрема щодо можливості контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод людини, гарантування національної безпеки держави [8]. На жаль, вказані Основні засади на сьогодні залишаються на рівні проекту і поступово застарівають, втрачаючи актуальність. Крім того, на сьогодні також залишається у вигляді проекту Концепція державної інформаційної політики (на сьогодні лише прийнятий за основу проект Закону України, яким вона схвалюється). Разом з цим необхідно звернути увагу, що поряд із концептуальними заходами в країні повинні здійснюватися і практичі заходи щодо формування та реалізаціона- льної інформаційної політики.

Важливою особливістю сучасного становлення національної інформаційної політики є посилення впливу на неї з боку глобальних ЗМІ та ЗМК, що формують глобальну інформаційну політику. Певною двоякістю цього стану є те, що за глобальною інформаційною політикою та глобальними ЗМІ і ЗМК стоять Уряди високорозвинених країн, транснаціональні корпорації, міжнародні інституції, глобальне громадянське суспільство та «тіньова влада» (яка зосереджена в руках кількох десятків найбагатших сімей у світі). Тобто, можна говорити про певний поділ країн на об'єкти та суб'єкти глобальної політики, глобальної економіки тощо. Ось чому ті держави, які виступають суб'єктами глобалізації та формуючи порядок денний всього світу (інформаційну політику) впливають на сфери суспільства (інформаційну політику) країн-об'єктів глобалізації.

Тому питання формування сучасної національної інформаційної політики таких країн відбувається під впливом глобальних конкурентоспроможних інформаційних продуктів, зрілого громадянського суспільства і світових осередків влади та економіки. У зв'язку з цим «економічну і науково-технічну політику нашої держави слід розглядати через призму інформаційної безпеки - інформаційне протиборство», яка, «будучи відкритою, орієнтованою на дотримання законних прав громадян на інформацію і інтелектуальну власність, має бути протекціоністською, що підтримує вітчизняних виробників технологій, що захищають внутрішній ринок від проникнення в нього прихованих елементів інформаційної зброї», адже «це особливо важливо сьогодні, коли інформаційні технології масово купуються за кордоном, а власний науково-технічний і виробничий потенціал має тенденцію до руйнування»[П]. Наразі досить схожі процеси відбуваються в нашій країні, що негативно впливає не тільки на формування сучасної національної інформаційної політики, а й на формування та реалізацію відповідної державної політики щодо подальшого розвитку країни.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Підсумовуючи дослідження ролі держави у питання формування інформаційної політики, можна відзначити таке: технічний прогрес сприяв появі нових видів комунікацій, розширив можливості паблік рілешенз, сприявши тим самим розширенню можливостей інформаційних технологій, що стало передумовою сучасних трансформацій в інформаційній політиці на рівні держави та на глобальному рівні. Крім того, глобалізація усіх сфер суспільного життя, соціально - політичних відносин, створення глобального громадського суспільства та міжнародних інституцій змінили підходи та роль національної держави у питаннях формування власної національної інформаційної політики. Також було встановлено, що високорозвинені країни, які є суб'єктами глобалізації мають більш високий рівень свободи у формуванні власних політик, що стосується інших країн, які більше відносяться до об'єктів глобальної політики, то їх роль залежить від зовнішніх факторів, які формуються від політики тих країн, у сфери впливу яких відносяться «слабкі» або «квазі» держави.

Враховуючи вищезазначене, пропонуємо такі напрями підвищення ролі держави у формуванні інформаційної політики: нормативно-правове забезпечення формування та реалізації державної інформаційної політики; наявність довгострокової стратегії та програми розвитку країни; створення національної інформаційної інфраструктури; створення умов (на рівні держави) для вироблення національного конкурентоспроможного інформаційного продукту, програм, сучасних засобів масової комунікації та засобів масової інформації; інформаційне наповнення національного сегменту Інтернет-простору; широка інформатизація усіх сфер суспільства.

Дотримання вказаних рекомендацій сприятиме зменшенню рівня зовнішнього впливу на політику, громадянське суспільство, суспільство в цілому.

З огляду на подальший цивілізаційний розвиток суспільства та його моделей питання подальших розвідок ролі держави у формуванні інформаційної політики залишається відкритим.

комунікація інформаційний політика трансформація

Список літератури

1. Акайомова А. Теоретична ідентифікація терміна «інформаційна політика» / А. Акайомова. - Віче // № 4. - 2011. - 65 с. (Акайомова А. Теоретична ідентифікація терміна «інформаційна політика» / Анжеліка Акайомова / Журнал Віче № 4, лютий 2011

2. Бебик В.М. Глобальне інформаційне суспільство: поняття, структура, комунікації \ В.М. Бебик \ Інформація і право, № 1(1) / 2011, с. 41-50.

3. Бесплатный интернет будет по всему ЕС

4. Головчук О.В. Взаємозв'язок та взаємовплив політичної культури населення та політичної культури ЗМІ

5. Гражданское общество: истоки и современность / Науч. ред. проф. И.И. Кальной, доц. И.Н. Лопушанский. 2-е изд., доп. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс». 2002. - 296 с.

6. Почепцов Г.Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знания», КОО, 2000. - 506 с.

7. Почепцов Г., Чукут С. Інформаційна політика: Навч. посіб (ч. 1). - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 88 с.

8. Про затвердження Основних засад державної інформаційної політики / проект закону України

9. Розвиток громадянського суспільства в Україні : аналіт. доп. / В.М. Яблонський, П.Ф. Вознюк, Д.М. Горєлов [та ін.]; за ред. О.А. Корнієвсь- кого, М.М. Розумного. - К. : НІСД, 2015. - 60 с.

10. Социально-экономические проблемы информационного общества Монография / Под ред. Л.Г. Мельника. - Сумы: ВТД «Университетская книга», 2005. - 429 с.

11. Степанов В.Ю. Державна інформаційна політика у сфері інформаційного протиборства: теоретіко-методологічний аспект

12. Халипов В.Ф. Власть. Основы кратологии. М., 1996. - С.220.

13. Хільчевська І.Г. Інформаційна глобалізація: сучасні тенденції та перспективи

14. Юзвишин И.И. Основы информациологии. М.: Междунар изд. «Информациология»; «Высшая школа», 2000. - 517 с.

15. Norris P., Curtice J., Sanders D., Scammel M., Semetko H. On Message. Communikating the campaign. - London, 1999. - P.9.

Размещено на Allbest.ru