Соціальний захист населення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Харківський університет

Кафедра трудового, аграрного, екологічного права та соціального захисту населення

Контрольна робота

Соціальний захист населення в Україні

виконав:

Студент 2 курсу, групи ДМП-21/19

Слива Дмитро Вадимович

перевірила:

Доцент, к.ю.н.

Огієнко Інна Віталіївна

м. Харків - 2020

План

1. Соціальна політика держави

2. Система соціального захисту населення в Україні

3. Аналіз соціальної сфери в Україні. Огляд соціально-демографічної ситуації в Україні

Задача № 1

Задача № 2

Список використаних джерел

1. Соціальна політика держави

Соціальна політика може провадитись лише у соціальній державі. Соціальна держава (держава соціальної демократії) - це сучасна політико-правова система, де поняття «соціальна» має важливе значення, воно пов'язане із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини. На думку В. Шаповала, «поняття соціальної держави іноді формулюють як не пов'язане безпосередньо з ідеями соціальної справедливості і соціального захисту, це поняття відображає загальні зміни, які сталися протягом минулого століття у співвідношенні суспільства і держави. Воно відображає активізацію регулятивної участі держави у процесах економічного характеру, посилення її відповідного впливу на духовну та деякі інші сфери суспільного буття» [17, с. 15].

Найголовнішим пріоритетом політики соціальної держави є підвищення рівня життя населення на основі економічного зростання. Шлях до здійснення цього завдання лежить передусім через удосконалення систем оплати праці й доходів населення. Спочатку поняття «соціальна політика» визначали як систему державних рішень, спрямованих на досягнення добробуту населення. Однак це визначення не є однозначним, адже до такої системи рішень може належати багато напрямів діяльності уряду. Найважливішим завданням державної влади залишається забезпечення інтересів населення, досягнення його добробуту; тобто соціальну політику можна вважати одним із видів діяльності держави, щодо соціального захисту, яка охоплює: соціальний захист знедолених; боротьбу з бідністю; регулювання ринку праці; охорону здоров'я; освіту; культуру [12, с. 15].

У вузькому розумінні соціальна політика - це цілеспрямована діяльність суб'єктів з метою забезпечення соціального захисту і створення умов для формування безпечного соціального середовища людини. Іншими словами - це діяльність суб'єктів соціально-політичного життя, спрямована на формування соціальної безпеки людини й суспільства. У широкому розумінні соціальна політика - це система цілеспрямованої діяльності суб'єктів, що сформувалися у суспільстві на певному етапі його розвитку і здійснюється на основі певних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних відносин. Водночас вузьке і широке розуміння соціальної політики умовне. Існує цілісна соціальна політика, що охоплює і вузький, і широкий її зміст. Соціальний захист, соціальна безпека з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини - з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку [10, с. 3].

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема, соціальні відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Метою соціальної політики є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, надання особливого захисту тим верствам населення, які його потребують, а саме: об'єктам соціальної політики, розв'язання або пом'якшення соціальних проблем, спричинених економічними обставинами.

Також основними цілями на сучасному етапі розвитку соціальної політики є: максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалу країни, формування ефективної системи трудової мотивації, яка відповідає вимогам легального ринку, орієнтована на позитивне розширене відтворення «людського капіталу» України. Збереження генофонду країни та цілісності її меж повинно стати основною метою державної соціальної політики на сучасному етапі.

Головне завдання державної соціальної політики - забезпечити соціальну стабільність суспільства, його соціальну безпеку. Також завданнями соціальної політики є: 1) створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; 2) сприяння розвитку соціальних, соціально-ринкових відносин; 3) перетворення соціальних чинників на одну із домінант економічного зростання; 4) розвиток соціально-трудових відносин; 5) реформування системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення; 6) реформування ринку праці та зайнятості населення.

До суб'єктів соціальної політики належать людина, держава, суспільство, соціальні спільноти та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, колективи, фонди тощо. Перелічені суб'єкти мають різний суспільний характер, здійснюють соціальну діяльність у багатьох галузях суспільного виробництва, мають різні можливості, масштаби, глибину, масштаби, способи та засоби впливу на розвиток соціального буття.

Основними напрямами соціальної політики в Україні на сучасному етапі розвитку є: політика у сфері доходів населення, яка передбачає встановлення соціальних стандартів життя, параметрів життєвого рівня, забезпечення зростання заробітної плати; політика зайнятості та охорони праці, яка передбачає законодавче встановлення засобів охорони праці, видів і форм соціального страхування, забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, запобігання безробіттю; соціальний захист, що передбачає визначення та встановлення параметрів пенсійного забезпечення та інших видів соціального страхування, соціальної допомоги, соціального обслуговування, а також соціальних пільг і гарантій; демографічна політика, яка передбачає стимулювання репродуктивного зростання населення, державну допомогу сім'ї, регулювання міграційних процесів; політика розвитку соціальної сфери: культурна, мовна, релігійна, молодіжна, рекреаційна політика, охорона здоров'я, у сфері освіти, науки тощо [16, c. 71].

Соціальна політика держави включає: 1) регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); 2) вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; 3) розподіл і перерозподіл доходів населення; 4) формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; 5) створення системи соціального захисту населення; 6) забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.); 7) захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства [9, с. 170].

Існує три головні складники соціальної політики:

1) соціальна допомога, що гарантує громадянам, які опинилися за межами бідності і неспроможні через різні причини забезпечити собі життєвий мінімум, можливість психофізичного виживання в кризових соціально-економічних умовах;

2) соціальне забезпечення, що гарантує нормальний рівень існування людини і відшкодування втрат регулярного прибутку, компенсація додаткових утрат у зв'язку з інфляційними процесами, упередження причин, що призводять до втрати регулярного прибутку внаслідок припинення виробництва тощо;

3) соціальні послуги, що забезпечують високий рівень трудової активності, участі в громадському житті (програми професійної перекваліфікації, створення додаткових робочих місць та ін.). Такий підхід передбачає зміну соціальних функцій держави. З одного боку, вона повинна створювати умови для того, щоб населення було спроможне власними силами вирішувати більшість соціальних проблем, з іншого -- необхідно надавати певну допомогу громадянам та їх родинам, якщо вони не можуть власними силами з різних причин (хвороби, інвалідності, похилого віку тощо) підтримувати необхідний мінімальний життєвий рівень [14, c. 248].

Таким чином, соціальна політика - це системна єдність двох взаємозалежних і взаємодоповнюючих напрямів дій, а саме: соціального розвитку і соціального захисту. Захисна функція соціальної політики будується на засадах досягнення соціально прийнятного життєвого рівня та врегулювання його гарантій відповідно до соціальних стандартів і нормативів. Вищою ланкою соціальної політики є соціальна держава. Серед її головних пріоритетів - соціальний захист громадян, нейтралізація соціально-економічних конфліктів, дотримання соціальних стандартів і принципів гідного життя для всіх громадян за допомогою розподілу та перерозподілу ВВП.

2. Система соціального захисту населення в Україні

Соціальний захист - необхідний елемент функціонування будь-якої розвиненої держави. Перші елементи соціального захисту з'явились у Німеччині наприкінці XIX ст., коли держава почала виділяти кошти на різні соціальні програми. Розпочався перехід соціальних функцій суспільства до держави. Термін «соціальний захист» був уперше використаний у Законі про соціальний захист США в 1935 р., що законодавчо визначив новий етап для цієї країни, ввівши інститут обов'язкового страхування на випадок старості, смерті, інвалідності й безробіття. Незабаром цей термін став широко застосовуватися в багатьох країнах світу, він виражав сутність проблеми щодо організації національних систем допомоги непрацездатним і громадянам похилого віку. Соціальний захист має низку ознак. По-перше, це система суспільних відносин, яка призначена для задоволення особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілу зі спеціальних фондів. По-друге, соціальний захист здійснюється державою за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додаток до неї у випадках, передбачених законодавством, у разі втрати чи зниження заробітку, додаткових витрат або неможливості працевлаштування» [18, с. 6].

На думку Н. Борецької, «соціальний захист - це система соціальних та економічних прав та гарантій, що закріплюються державою і реалізуються її соціальною політикою на основі механізмів забезпечення життєвого рівня, достатнього для відтворення та розвитку особистості на всіх етапах життєдіяльності людини» [5, с. 84]. Це визначення враховує гарантовані державою соціальні та економічні права та вказує мету цих гарантій - забезпечення достатнього життєвого рівня для розвитку особистості. М.Ю. Денисов визначає соціальний захист як політику держави щодо забезпечення конституційних прав і мінімальних гарантій людині незалежно від її місця проживання, національності, статі і віку [6, с. 67].

Е. Лібанова вважає, що соціальний захист населення - це матеріальне забезпечення всіх без виключення громадян не нижче соціальних нормативів та забезпечення гідних умов проживання [11, с. 12]. Соціальний захист передбачає певний рівень матеріальної забезпеченості, тобто підтримку доходів, захист добробуту; тому в Україні - це система відносин між державою, господарськими структурами, з одного боку, та з громадянами - з іншого, у процесі яких за рахунок частини валового внутрішнього продукту утворюються та використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення й обслуговування окремих категорій та груп громадян.

Отже, соціальний захист є, з одного боку, функціональною системою, тобто системою напрямів, за якими вона здійснюється, а з іншого - системою інститутів, що її забезпечують (держава, суд, профспілки та інші громадські організації). У будь-якій державі є ціла система соціальних інститутів, які здійснюють соціальний захист громадян.

Система соціального захисту пов'язана з особливостями організації соціального господарства, метою якого є підвищення добробуту та життєвого рівня громадян, тобто соціальний захист є проявом соціально орієнтованої економіки. Найважливішим і найбільш потужним соціально-організаційним інститутом є сама держава. Соціальний захист може бути якісно забезпечений лише у соціальній державі. У загальному розумінні соціальна держава визначається як така, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі - приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості. Важливу роль у виконанні функцій соціального захисту відіграють такі інститути, як страхові компанії, різні спеціалізовані фонди, добродійні організації, а також суспільні та політичні організації, що здійснюють соціальний захист соціальних груп і верств населення.

На сучасному етапі розвитку Україна має досить розгалужену систему соціального захисту населення. Основні принципи системи соціального захисту закладені в Конституції України, зокрема ст. 46 «гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття від незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення» [1, с. 14]. Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. У статтях 47-53 Конституції України зазначено, що громадяни України мають право: на житло; на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї; на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу; право на освіту [1, с. 15].

Рис 1. Структура (система) соціального захисту населення

Рис 2. Система соціального захисту населення за функціональною ознакою.

Отже, соціальний захист має системний характер - у вигляді законодавче встановлених постійних грошових виплат, компенсацій з державного або місцевого бюджетів і періодичний - у вигляді одноразової грошової або матеріальної допомоги з різних фондів або окремих осіб, тощо. Система соціального захисту в Україні здійснюється за чотирма основними напрямами та включає гарантії, забезпечення, допомоги і страхування

3. Аналіз соціальної сфери в Україні. Огляд соціально-демографічної ситуації в Україні

Аналіз соціальної сфери в Україні доцільно та актуально провести через огляд соціально-демографічної ситуації в Україні. Варто відзначити, що у сучасних умовах великого значення для України набув демографічний складник її розвитку, що диктується безпрецедентним зниженням чисельності населення з причини природного скорочення, його старінням, зростанням демографічного навантаження, посиленням міграційних процесів. Аналіз даних Державної служби статистики свідчить, що чисельність наявного населення в Україні на 1 січня 2019 р. становила 42 153,2 тис. осіб. Упродовж 2018 р. чисельність населення зменшилася на 233,2 тис. осіб. Порівняно з 2017 р. обсяг природного скорочення збільшився на 41,7 тис. осіб [19].

Головною причиною загострення демографічної кризи в Україні є зниження до критичного рівня показників народжуваності. Сучасний демографічний стан свідчить про те, що забезпечується лише половина потрібної чисельності населення для повноцінного його відтворення. Сьогодні Україна вже перетнула межу зниження народжуваності, за якою відбувається незворотне руйнування демографічного потенціалу країни, що призводить до втрати умов для відновлення чисельності населення [15, с. 133].

Загалом основними причинами зниження народжуваності в Україні вважають: катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення внаслідок соціально-економічної кризи; невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи; соціально-психологічний дискомфорт, невпевненість у зміні найближчим часом ситуації на краще [13, с. 605]. Ускладнення соціально-економічних умов, зростання вартості життя, суттєве здорожчання освітніх послуг, які є запорукою досягнення конкурентоспроможності на ринку праці, бажання жінок зробити кар'єру стали причиною зростання так званої відкладеної народжуваності. Як свідчить статистика, хоча народжуваність є найбільш високою у віці до 40 років, проте протягом 2014-2017 рр. відзначається особливе зростання народжуваності (на 62,64% у 2017 р. проти 2014 р.) у жінок у віковому інтервалі від 45 до 49 років.

Але основна демографічна проблема у нас полягає не стільки у низькій народжуваності, як у високій передчасній смертності. У 2017 р. в Україні померло 574,1 тис. осіб, або 14,5 особи на 1 000 наявного населення (тоді як народжених - 9,4). Характеристики смертності визначаються умовами життя і праці, загальними санітарно-гігієнічними умовами, рівнем науково-технічного розвитку та медичної науки зокрема, доступності якісної медичної допомоги для населення. Переважне число смертей зумовлюється накопиченням дії екзогенних чинників на людський організм як природного, так і соціального походження. Серед причин смерті населення перше місце посідали хвороби системи кровообігу (67,0% загальної кількості померлих), друге - новоутворення (13,6%), третє - зовнішні причини (5,4%). Смертність чоловіків вища, ніж жінок: 15,3 чоловіків і 13,8 жінок на 1 000 осіб відповідної статі. При цьому рівень смертності чоловіків перевищує рівень смертності жінок від зовнішніх причин у 4,5 рази, від хвороб органів дихання, а також деяких інфекційних та паразитарних хвороб - утричі, розладів психіки та поведінки, від хвороб органів травлення, хвороб нервової системи - удвічі, від новоутворень - у півтора рази.

Суттєвою демографічною проблемою в Україні є старіння населення. Населення України продовжує старіти «знизу», оскільки народжуваність знижується, а смертність у старших вікових групах практично не зменшується. Така ситуація призводить до зменшення покоління дітей і підлітків, і, як наслідок, населення поступово старіє. Старіння населення породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їхньої частки на тлі абсолютного скорочення населення та зменшення чисельності економічного активного населення призводить до зростання демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в пенсійному забезпеченні. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння є одним із важливих напрямів реалізації соціальної політики держави.

Сучасну демографічну ситуацію можна визначити як кризову ще й тому, що депопуляція супроводжується істотним погіршенням здоров'я людей, що виявляється у зниженні середньої тривалості життя. Прогресує тенденція значного погіршення здоров'я дітей і підлітків. Показовою при цьому є малюкова смертність. Так, у 2017 р. у віці до одного року померло 2,8 тис. дітей, із них у пренатальному періоді (у перший тиждень життя) - 1,2 тис. Окрім того, було зареєстровано 2,1 тис. мертвонароджень. Слід відзначити, що серед причин смерті дітей, окрім окремих станів, що виникають у пренатальному періоді, були також природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії (23,4%) як наслідок накопичувальної дії результатів антропогенної діяльності людей [8, c. 518].

Слід зазначити, що загалом в Україні протягом усього досліджуваного періоду зберігався доволі високий ступінь соціально-економічної нерівності, включаючи гендерну і територіальну. Поширеними лишалися значні масштаби соціального відторгнення, поляризації та маргіналізації населення, відбувалося погіршення якості освіти, загострилися проблеми доступу різних верств населення до якісних послуг системи охорони здоров'я тощо [7, с. 90]. Така ситуація сприяла тому, що щорічно декілька мільйонів людей виїжджають за кордон із метою заробітку. Переважна частина їх працює там нелегально, виконуючи малокваліфіковану, непривабливу роботу. Із року в рік зростає виїзд за кордон молоді - студентів та випускників вишів. Значних масштабів набув виїзд із країни молодих жінок. За підрахунками Національного банку України, частка мігрантів у населенні віком від 15 до 70 років на початку 2018 р. становила 8%. Некеровані міграційні процеси становлять значну небезпеку для національних інтересів України, а тому потребують ефективного регулювання з боку держави, зокрема правового.

Задача № 1

Інженеру-конструктору заводу Іванову в поточному році виповнюється 60 років. Він має необхіднии? страховий стаж (понад 35 років), але не має наміру припиняти роботу після досягнення пенсіи?ного віку.

1. Чи обов'язково Іванову оформляти пенсію за віком?

2. Чи повинен він припинити роботу після досягнення пенсіи?ного віку в разі призначення пенсіі??

1. Чи обов'язково Іванову оформляти пенсію за віком?

Ні. Не обов'язково. Адже отримання пенсії складає право особи. Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію. Але звернення може бути подано не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Особи, які продовжують працювати заяву про призначення пенсії до управління Пенсійного фонду подає уповноважена посадова особа організації, де цей громадянин працює (зазвичай бухгалтерія та відділ кадрів). За бажанням, працівник може подати заяву і особисто за місцем проживання. У десятиденний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії уповноважена посадова особа оформляє всі необхідні документи і направляє їх до органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням підприємства або за місцем проживання (реєстрації) працівника. Для забезпечення повноти відомостей про застраховану особу, якій призначається пенсія, подається комплект первинної звітності страхувальника до системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду за період після останнього звіту до дати подання заяви про призначення пенсії включно. Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

2. Чи повинен він припинити роботу після досягнення пенсіи?ного віку в разі призначення пенсіі??

Ні. Не повинен. Реалізація права на пенсію жодним чином не обмежує право на працю. Але факт працевлаштування пенсіонера або звільнення його з роботи впливає на пенсію, в деяких випадках - на розмір пенсії, а інколи взагалі виплата пенсії припиняється, якщо пенсіонер працює. Так, пунктом 7 Прикінцевих положень Закону про пенсійне страхування передбачено, що достроково призначена пенсія за віком, з урахуванням Закону «Про зайнятість населення» (за скороченням чисельності), п. «в» частини другої ст. 12 Закону № 309 та ст. 21 Закону № 3721, у період до досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 цього Закону, працюючим пенсіонерам не виплачується. Тобто у разі, якщо після призначення пенсії та до досягнення пенсійного віку вищезазначені категорії пенсіонерів працевлаштуються, виплату пенсії буде припинено, а в разі звільнення - поновлено. Із іншого боку, законом передбачено, що пенсії виплачуються без врахування одержуваної заробітної плати, крім випадків, передбачених законом. Тобто, пенсіонер має право призначити пенсію, отримувати її, продовжувати працювати, навіть на тій же посаді (крім пенсіонерів, які отримують пенсію за вислугу років).

Задача № 2

соціальна політика захист населення

В якому порядку визначається заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії в разі втрати документів про нарахування зарплати та її виплату у період до 1998 р. у разі відсутності організації та її правонаступника?

Згідно Порядку визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату від 5 липня 2006 р. № 919 за період до 1 січня 1998 р. та у разі відсутності даних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків і Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування заробітна плата (дохід) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується під час призначення пенсії, визначається у разі коли підприємство, установу, організацію ліквідовано, а документи до органу вищого рівня або архівним установам не передано, - виходячи з мінімальної тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною або аналогічною професією (посадою), передбаченої відповідною галузевою угодою, за календарний рік, що передує року, з якого призначено пенсію. При цьому коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи визначається виходячи з розміру середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується заробітна плата, календарного року, що передує року, з якого призначено (перераховано) пенсію.

Довідка про заробітну плату виходячи з мінімальної тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною або аналогічною професією (посадою), передбаченої відповідною галузевою угодою, видається управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах рад.

Колишнім працівникам банків, їх філій (структурних підрозділів) у разі, коли завершено процедуру ліквідації банку, а документи до органу вищого рівня або архівним установам не передано, довідки про заробітну плату видаються за відповідний період Національним банком України виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною або аналогічною посадою (професією) у філіях (структурних підрозділах) відповідного ліквідованого банку (за наявності таких даних).

За бажанням особи у випадках, передбачених у цьому пункті, коефіцієнт заробітної плати (доходу) за кожен місяць періоду роботи визначається виходячи з мінімальної заробітної плати за відповідний період.

Відсутність на підприємстві, в установі, організації або в їх правонаступника документів про нарахування та виплату заробітної плати (доходу), а також час та причини, що призвели до втрати таких документів, підтверджується довідкою роботодавця, правонаступника органу вищого рівня, Національного банку України щодо ліквідованих банків або відповідної архівної установи.

Список використаних джерел

1. Конституція України : прийнята 28 черв. 1996 р. К. : Офіц. вид-во Верховної Ради України, 1996.

2. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text

3. Про затвердження Порядку визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату: Постанова Кабінету Міністрів від 5 липня 2006 р. № 919. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/919-2006-%D0%BF#Text

4. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій: Постанова Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1566-05#Text

5. Борецька Н.П. Регіональні аспекти соціального захисту населення. Регіональна економіка. 2000. № 3. С. 83-88.

6. Денисов М.Ю. Социально-экономические преобразования пенсионной системы в России: монография; РГЭА. Ростов-на-Дону, 2000. 246 с.

7. Зоря О.П. Демографічний стан в Україні в умовах глибокої трансформаційної економічної кризи. Соціологія. 2015. № 2 (118). С. 89-92.

8. Кравець І.М. Сучасні демографічні проблеми розвитку України. Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. 2019. Вип. 31. С. 515-521.

9. Крупнік А.С. Соціально-захисна спрямованість державної соціальної політики в умовах трансформації українського суспільства: дис. ... канд. політ. наук. Одеса, 2002. 169 с.

10. Крюков О.І. Соціальна політика як необхідна умова функціонування соціальної держави. Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. Х.: вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр". 2010. №1 (37). С. 1-4.

11. Лібанова Е. Бідність в Україні: визначення, критерії та показники. Україна: аспекти праці. 2001. № 6.

12. Несторенко П. Долають недуги доброта й турбота. Уряд. кур'єр. 2004. № 5.

13. Онопрієнко І.М. Статистичний аспект демографічної ситуації в Україні. Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. Вип. 16. С. 604-608.

14. Павлюк Т.І. Соціальний захист - складова частина соціальної політики. Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. 2019. Вип. 2 (13). С. 246-250.

15. Палієнко О.А. Демографічна криза в Україні: шляхи її подолання. Молодий вчений. 2017. № 9.1 (49.1). С. 133-136.

16. Смагло О.В. Соціальна політика: реалії та перспективи. Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. 2019. Вип. 38-2. С. 70-73.

17. Шаповал В. Конституційна категорія соціальної держави. Право України. 2004. № 5.

18. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення: навч. посіб. К. : КНЕУ, 2005. 232 с.

19. Про соціально-економічне становище України за січень 2019 року. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru