Особливості кримінальної відповідальності за перешкоджання професійній діяльності журналістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості кримінальної відповідальності за перешкоджання професійній діяльності журналістів

Заєць І. С.,Марко С.І.

Features of Criminal Liability for Obstruction of Professional Activity of Journalists

Zaiets I., Marko S.

The purpose of the article is to carry out a legal analysis of the objective side of the crime under art. 171 of the Criminal Code of Ukraine, to determine the limits of admissibility in the performance of professional duties of a journalist, as a condition for recognizing his activity as legitimate in the case of bringing those responsible to criminal responsibility for encroaching on the activity of the journalist. Methodology. The methodological toolkit was chosen in view of the goal, the specificity of the object and the subject of the research. The methodological basis of the study is a set of methods of scientific cognition, among which the dialectical method of cognition occupies the main place. The system of methods of scientific cognition was used: formal logic (deduction, induction, synthesis, abstraction, analogy) - to clarify the content of the issues under consideration; theoretical - in the process of research of scientific and educational-methodical literature; empirical - in the analysis of investigative and judicial practice; method of systematic analysis - to outline directions for improving the provisions of the Criminal Code of Ukraine and practice of its application. Scientific novelty is due to the need to improve the content of art.

171 of the Criminal Code of Ukraine regarding the definition of forms of unlawful influence on journalists, in order to facilitate the application of the mentioned criminal law norms in law enforcement practice, confusion in the choice of means of prevention of these crimes. The urgency of investigating the bodies of pre¬trial investigation, the prosecutor's office, the court, the legitimacy of the actions of the journalists who have been injured in the sense of art. 171 of the Criminal Code of Ukraine in the performance of their professional duties. Theoretical and practical proposals made to increase the effectiveness of the application of the provisions of art. 171 of the Criminal Code of Ukraine, which qualifies these crimes. Conclusions. Research into the practice of interpreting forms of obstruction to the legitimate professional activity of journalists has revealed some problematic aspects of this issue. It is stated that the disposition of art. 171 of the Criminal Code of Ukraine of several independent forms - obstruction, influence, persecution, etc., creates difficulties in the application of the said norm and in the choice of means of prevention of these crimes. At the same time, given the wide range of professional activities of journalists, it is not advisable, and it is unlikely, to determine in art. 171 of the Criminal Code of Ukraine all forms of unlawful influence on th e journalist, and the use by the legislator of the generalized phrase «any other obstacle» indicates the possibility of qualification under this article and other illegal actions against the journalist. There is also an urgent need to change approaches to evaluating the actions of the journalist and the person who obstructed his or her legitimate activities. It is a matter of proper assessment by the bodies of pre-trial investigation, prosecutor's office and court of the circumstances of the crime under art. 171 of the Criminal Code of Ukraine, with regard to clarifying the legality of the journalist's actions. In particular in: determining the public interest pursued by the injured journalist (the limits of interference with the private and family life of a person); establishing the presence/absence of an editorial assignment, media broadcasting license. The activities of authorized entities must comply with European standards in the field of freedom of speech, take into account the role of journalists in a democratic society, and not restrict the statutory rights of media workers and the guarantees of their professional activity established by international and national legislation.

Keywords: media; journalist; journalist's rights; legitimate professional activity; obstruction; harassment; illegal influence; qualification; investigation.

Мета статті - на підставі дослідження наукової думки, слідчої та судової практики здійснити юридичний аналіз об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 171 Кримінального кодексу України, визначити межі дозволеного втручання в приватне й сімейне життя особи під час виконання журналістом професійних обов'язків як умови визнання його діяльності законною в разі притягнення винуватих до кримінальної відповідальності за посягання на діяльність журналіста. Методологія. Методологічний інструментарій обрано відповідно до окресленої мети, специфіки об'єкта й предмета дослідження. Методологічною основою статті є комплекс методів наукового пізнання, серед яких головне місце посідає діалектичний метод. Застосовано систему методів наукового пізнання: формальної логіки (дедукцію, індукцію, синтез, абстрагування, аналогію) - для з'ясування сутності зазначених питань; теоретичний - у процесі дослідження наукової та навчально-методичної літератури; емпіричний - під час аналізу слідчої та судової практики; метод системного аналізу - для окреслення напрямів удосконалення положень Кримінального кодексу України та практики його застосування. Наукова новизна зумовлена необхідністю вдосконалити зміст ст. 171 Кримінального кодексу України в частині визначення форм незаконного впливу на журналістів, полегшити застосування зазначеної кримінально-правової норми в правозастосовній практиці, уникнути плутанини під час вибору засобів запобігання цим злочинам. Обґрунтовано потребу з'ясування органами досудового розслідування, прокуратури, суду законності дій журналістів, потерпілих, відповідно до ст. 171 Кримінального кодексу України, у процесі виконання ними професійних обов'язків. Окреслено теоретичні та практичні пропозиції щодо підвищення ефективності застосування положень ст. 171 Кримінального кодексу України, за якою кваліфікують аналізовані злочини. Висновки. Дослідження тлумачення форм вияву перешкоджання законній професійній діяльності журналістів дало змогу визначити проблемні аспекти окресленого питання. Констатовано, що наявність у диспозиції ст. 171 Кримінального кодексу України декількох самостійних форм (перешкоджання, вплив, переслідування тощо) створює складнощі під час застосування зазначеної норми та вибору засобів запобігання цим злочинам. Водночас, з огляду на широкий спектр професійної діяльності журналістів, недоцільно й навряд чи можливо визначити в ст. 171 Кримінального кодексу України всі форми незаконного впливу на журналіста, а використання законодавцем узагальнювального словосполучення «будь-яке інше перешкоджання» засвідчує можливість кваліфікації за цією статтею інших незаконних дій щодо журналіста. Також актуальною є необхідність змінити підходи стосовно оцінювання дій журналіста й особи, яка перешкоджала його законній діяльності. Ідеться про належну оцінку органами досудового розслідування, прокуратури та суду обставин злочину, передбаченого ст. 171 Кримінального кодексу України в частині з'ясування законності дій журналіста, зокрема під час: визначення суспільного інтересу, який переслідував потерпілий журналіст (меж втручання в приватне та сімейне життя особи); встановлення наявності/відсутності редакційного завдання, ліцензії на мовлення засобів масової інформації. Діяльність уповноважених суб'єктів має відповідати європейським стандартам у галузі свободи слова, також слід зважати на роль журналістів у демократичному суспільстві, не обмежувати законодавчо визначені права працівників засобів масової інформації та гарантії їхньої професійної діяльності, встановлені міжнародним і національним законодавством.

Ключові слова: засоби масової інформації; журналіст; права журналіста; законна професійна діяльність; перешкоджання; переслідування; незаконний вплив; кваліфікація; розслідування

Незалежність журналістів є одним з найважливіших показників ступеня демократизації та відкритості сучасного суспільства. Цей показник фіксує рівень закріплення загальнолюдських цінностей, визначає основу духовного життя суспільства, а також характеризує рівень розвитку держави. Свобода масової інформації сприяє пошуку ефективних шляхів реалізації національної політики, формує стабільні умови для створення і зміцнення демократії та правової держави (Rikhter, 2007).

В умовах розвитку інформаційного суспільства засоби масової інформації виконують низку соціально важливих функцій. Журналістам належить особлива роль у висвітленні життя суспільства, збиранні інформації, її аналізі та поширенні. Це зумовило надання державно- правових гарантій діяльності ЗМІ й журналістів. Завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити безпеку роботи журналіста. Якщо цього не відбувається, то має бути залучено додаткові засоби (Astakhov). Однією з таких гарантій є відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (Kulikova, 2017, p. 470). У разі вчинення особою протиправних дій, спрямованих на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, до винного може бути застосовано заходи кримінальної відповідальності, які підпадають під ознаки кримінально караного діяння, визначеного ст. 171 КК України.

Нині поширеними є факти протидії працівникам засобів масової інформації, з огляду на виконання ними своїх професійних функцій. Резолюцією Ради ООН, прийнятою 26 вересня 2016 року, усім державам рекомендовано розробити та реалізувати стратегії боротьби з безкарністю за напади на журналістів, створити спеціальні підрозділи або незалежні комісії для розслідування таких випадків, розробити відповідне законодавство, спрямоване на захист діяльності журналістів, а також організувати підготовку представників правоохоронних органів і судів з питань безпеки журналістів (Veprytskyi, & Hladkova, 2016, p. 15-16).

Окреслюючи ситуацію щодо порушення професійних прав журналістів упродовж 2019 року, необхідно зазначити, що слідчі підрозділи Національної поліції України розпочали досудові розслідування в 143 кримінальних провадженнях за злочинами проти професійної діяльності журналістів. З них 115 - розпочато за ст. 171 кК України («Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів») ("Zlochyny proty zhurnalistiv").

Суспільна небезпечність такого злочину полягає в тому, що він перешкоджає законній професійній діяльності журналіста, призводить до обмеження його права на працю, унаслідок чого відбувається зазіхання на свободу преси й інших ЗМІ. Потерпілим під час учинення цього злочину є журналіст - особа, яка збирає, редагує, створює або готує матеріали для ЗМІ, пов'язана трудовими чи іншими договірними відносинами.

Вивченню окремих проблем, пов'язаних з особливостями притягнення до кримінальної відповідальності за посягання на діяльність журналіста, присвятили свої дослідження знані вітчизняні (Lykhova, 2006; Navrotskyi, 2006; Pysmenskyi, 2015; Veprytskyi, & Hladkova, 2016; Cherniavskyi, Opryshko, & Tytko, 2017; Pavlykivskyi, 2017; Akimov, 2018; Marin, 2018; Ovcharuk, 2018) та іноземні науковці (Deriabina, 2016; Kulikova, 2017; Kursaev, 2017; Karimova, 2018; Mazunin, & Boyko, 2018; Degterev, 2019). Вагомою є теоретична і практична значущість наукового доробку авторів, однак залишаються дискусійними питання щодо визначення форм реалізації об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 171 КК України, визначення законності професійної діяльності журналістів тощо.

Мета і завдання дослідження

Метою статті є дослідження форм реалізації об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 171 КК України, а також з'ясування законності виконання професійних обов'язків журналістом як умови кримінальної відповідальності за посягання на його діяльність.

Досягнення мети дослідження потребує виконання таких завдань:

- здійснити характеристику об'єктивної сторони перешкоджання законній професійній діяльності журналістів;

- з'ясувати сутність виконання професійних обов'язків журналістом як умови кримінальної відповідальності за посягання на його діяльність;

- на підставі аналізу судової практики сформулювати практичні рекомендації, спрямовані на оптимізацію застосування положень ст. 171 КК України, за якою кваліфікують зазначені злочини.

Виклад основного матеріалу

Найперспективнішим напрямом впливу на злочинність має бути подолання прагнення вчиняти злочини (Dzhuzha, 2019, p. 9). Одним із таких способів є загроза кримінальної відповідальності. Для правильного розуміння кваліфікації протиправного діяння у вигляді перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, за яке передбачено кримінальну відповідальність за ст. 171 КК України, важливе значення має оцінка способу його вчинення, що зумовлює значну кількість суперечок серед науковців і практиків, попри те, що окреслений елемент складу злочину відображає сутність дії, засвідчує ступінь його суспільної небезпечності та є об'єктивною підставою кримінальної відповідальності.

У теорії кримінального права спосіб учинення злочину трактують як сукупність (систему) прийомів і методів, що використовують під час учинення злочину (Baulin, Borysov, & Tiutiuhin, 2010, p. 1176). Водночас загальний спосіб учинення злочину може набувати різних форм учинення конкретних дій (Streltsov, 2009, p. 94).

Втручання в законну професійну діяльність журналіста здебільшого полягає у: відмові в доступі журналістам до інформації (заборона здійснювати аудіо- та відеозапис, фотозйомку; відмова в акредитації; обмеження права на відвідування та присутність на заходах в органах державної влади, на підприємствах, в установах та організаціях); погрозі на адресу журналістів і ЗМІ; відмові від друкування (поширення) ЗМІ; відключенні від ефіру, припиненні мовлення ЗМІ; припиненні виходу ЗМІ; вилученні (скуповування, арешт) накладу; перешкоджанні діяльності інтернет-видань.

Об'єктивна сторона перешкоджання законній професійній діяльності журналістів починається дією або бездіяльністю особи, відбувається за конкретних умов, у певних місцях, із застосуванням певних способів, знарядь або засобів учинення цього злочину. Закінчується цей процес суспільно небезпечними наслідками, тобто шкідливими змінами в об'єкті посягання, які мають знаходитися в необхідному причиновому зв'язку з дією (бездіяльністю) (Veprytskyi, & Hladkova, 2016, p. 12).

Злочинець створює перешкоди в діяльності журналіста заради конкретного результату - відмови журналіста від подальшої діяльності або її зміни, наприклад, журналістського розслідування. Досягають такого результату шляхом створення об'єктивних перешкод, що унеможливлюють подальшу роботу журналіста (судова заборона, відмова редактора в наданні відрядження), або безпосереднього впливу на потерпілого (погрози, насильство, посягання на життя, волю, власність), унаслідок яких журналіст самостійно приймає рішення про припинення або зміну своєї діяльності. Водночас зазначений результат знаходиться за межами відповідних складів злочинів, а тому відповідальність винного настає незалежно від того, чи припинено або змінено діяльність журналіста, чи вплинули хоча б частково окреслені перешкоди на зміст його діяльності, або взагалі такі злочинні дії не мали негативного наслідку (Veprytskyi, & Hladkova, 2016, p. 51).

Цензура в Україні заборонена на конституційному рівні (ст. 15 Конституції України). Вітчизняне законодавство містить спеціальну заборону щодо втручання в діяльність ЗМІ у формах, не передбачених нормативно-правовими актами України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією ЗМІ, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюють, з боку засновників (співзасновників) ЗМІ, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів.

Стосовно цього слушною видається позиція М. І. Мельника, відповідно до якої перешкодити також можуть шляхом здійснення цензури або втручання в професійну діяльність журналістів і ЗМІ з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб (Boiko, Brych, & Hryshchuk, 2010, p. 681). Схоже тлумачення «перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» знаходимо в публікаціях інших науковців: недозволене законодавчо

здійснення цензури; втручання в діяльність і порушення професійної самостійності редакції; незаконне припинення або тимчасове припинення діяльності ЗМІ; порушення права редакції на запит й отримання інформації; незаконне вилучення або знищення тиражу чи його частини; встановлення обмежень на контакти із журналістом і передання йому інформації (крім відомостей, що становлять державну, комерційну або іншу спеціально охоронювану таємницю) (Kursaev, 2017, p. 52; Mazunin, & Boyko, 2016, p. 77).

Термін «перешкоджання» охоплює дії, визначені ст. 24 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII: обмеження, перешкоди, заборона законних операцій з інформацією. Наприклад, прохання, звернене посадовою особою до уповноваженої особи відкрити кримінальне провадження щодо журналіста, здійснити перевірку діяльності ЗМІ, заборона суддею журналістам бути присутніми в залі судового засідання (крім випадків, визначених пп. 1-5 ч. 2 ст. 27 КПК України). Окреслені дії мають обов'язково характеризуватися вольовою ознакою - свідомим бажанням перешкодити законній професійній діяльності журналіста.

У нормативно-правових актах також використовують термін «втручання», коли йдеться про діяльність ЗМІ. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про інформацію», заборонено цензуру - будь-яку вимогу, спрямовану, зокрема, до журналіста, ЗМІ, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладання заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. Заборонено втручання в професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема, з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладання заборони на висвітлення окремих тем, показу певних осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб'єктів владних повноважень, крім випадків, визначених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом.

Отже, за результатами аналізу зазначених нормативних приписів, законодавець чітко не розмежовує застосування дефініцій «перешкоджання» та «втручання» стосовно діяльності ЗМІ.

Певні складнощі наявні й щодо тлумачення ст. 171 КК України на практиці. Аналіз цієї норми засвідчує, що законодавець виокремлює щонайменше дві самостійні злочинні форми - перешкоджання та вплив. Дослідники Р. С. Веприцький та Є. О. Гладкова обстоюють думку, згідно з якою ст. 171 КК України передбачає три форми злочинної поведінки щодо журналіста: перешкоджання, вплив, переслідування. Перешкоджання, з огляду на особливості та характер злочинного діяння, може бути вчинено шляхом як дії, так і бездіяльності. Зокрема, ненадання дозволу на висвітлення окремих подій, відмову в акредитації вчиняють шляхом бездіяльності, що становить підставу для притягнення до відповідальності за ст. 171 КК України. На відміну від перешкоджання, вплив і переслідування вчиняють лише шляхом активних дій. Бездіяльність у такому разі неможлива (Veprytskyi, & Hladkova, 2016, p. 19).

Сутність терміна «перешкоджання» тлумачать переважно однаково. «Перешкоджати», «бути перешкодою для чого-небудь» означає створювати завади, заважати, забороняти кому-, чому-небудь ("Akademichnyi tlumachnyi slovnyk"). Перешкоджання професійній діяльності журналістів означає встановлення, створення перешкод у процесі здійснення журналістом будь-яких його професійних повноважень (Yaremenko, & Slipushko, 1998, p. 319).

Примушування до поширення або відмови від поширення інформації стосується лише окремої форми діяльності журналіста, хоча й однієї з найважливіших. Журналіст відповідає за збирання інформації, її перевірку, вивчення, зберігання. З огляду на окреслену діяльність, відповідні повноваження журналіста визначені законодавчо та пов'язані з правом вільного доступу на певні об'єкти, отриманням інформації від посадових осіб, збереженням таємниці авторства тощо. Їх порушення також є перешкоджанням, проте не в усіх випадках його визнають примусом до поширення або відмови від поширення інформації.

Примушування до поширення певної інформації є небезпечною, найпоширенішою, проте не єдиною формою створення перешкод журналістській діяльності в Україні. Законодавець виокремлює також інші самостійні форми перешкоджання законній професійній діяльності журналіста: незаконне вилучення матеріалів і технічних засобів; незаконна відмова в доступі до інформації; незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб'єкта владних повноважень).

Термін «вплив» слід розглядати як здатність вносити певні зміни, втручатися в розвиток чого- небудь, кого-небудь, перебіг подій тощо; наслідки такого втручання ("Akademichnyi tlumachnyi slovnyk"). Зазначену форму злочинного діяння поруч із перешкоджанням у КК України законодавець уживає лише в декількох його статтях - 171,343 та 344.

За характером дії злочинний вплив можна поділити на фізичний (насильство, примус) та інформаційний (переконання, вмовляння, погрози), за способом - насильницький і ненасильницький; у цьому розумінні поняття «вплив» і «перешкоджання» у ч. 2 ст. 171 КК України є тотожними, оскільки воно збігається з характеристикою діяння, що передбачене ч. 1 цієї статті. Підтвердженням такого висновку є вказівка в ч. 2 на спеціальну мету впливу - перешкоджання виконанню журналістом своїх професійних обов'язків (Veprytskyi, & Hladkova, 2016, p. 15-16).

Дослідник В. І. Павликівський зауважує, що вплив полягає в таких діях, за яких винний схиляє потерпілого до відмови від виконання обов'язків або зміни своєї діяльності. Вплив на діяльність у такому разі не можливий, оскільки власне діяльність не має ні свідомості, ні волі. Навпаки, перешкоджання стосується такого виду діянь, які зазвичай створюють перешкоди в реалізації потерпілим своїх повноважень або взагалі унеможливлюють їх виконання, не зачіпаючи свідомості та волі людини. Це засвідчує також ч. 1 ст. 171 КК України, у якій зазначено окремі злочинні форми, спрямовані на перешкоджання діяльності, а не на вплив на журналіста, і створюють відповідні перешкоди під час виконання ним своїх обов'язків (Pavlykivskyi, 2017, p. 27). Водночас надання журналісту порад стосовно доцільності або недоцільності опублікування конкретних матеріалів за відсутності примусу кримінальної відповідальності не передбачає (Borzenkov, & Komissarov, 2002, p. 322).

Переслідування журналіста у зв'язку з його законною професійною діяльністю означає дії, спрямовані на обмеження його прав і свобод у зв'язку з виконаною (тобто такою, що відбулася) законною професійною діяльністю.

Тлумачний словник визначає переслідування як утиски, пригноблення, цькування за певні дії, погляди, висловлювання тощо. Отже, переслідуванням слід вважати різні форми посягання на законні права, свободи й інтереси журналіста чи його близьких, їх обмеження (погрози, залякування, цькування), фізичний або психічний примус до вчинення певних дій (вимоги спростувати оприлюднену інформацію тощо), звільнення з роботи, позбавлення винагороди поширення неправдивих відомостей чи відомостей, що ганьблять честь і гідність журналіста, компрометують його тощо (Yaremenko, & Slipushko, 1998, p. 321).

Переслідування, на відміну від впливу або перешкоджання, не має на меті запобігти або змінити діяльність журналіста, а є своєрідною реакцією винних осіб на здійснену журналістом професійну діяльність чи критику. Необхідною ознакою таких дій є причинова зумовленість переслідування виконанням журналістом професійних обов'язків. Крім того, переслідування відрізняється від перешкоджання тим, що здебільшого складається з комплексу певних заходів (є системним), не обмежується вчиненням однієї суспільно небезпечної дії. Застосування фізичного насильства до журналіста чи його близьких не охоплюється складом цього злочину та потребує самостійної кваліфікації (Veprytskyi, & Hladkova, 2017, p. 19).

Практики неодноразово акцентували на тому, що визначення в структурі ст. 171 кК України таких форм, як перешкоджання, вплив, переслідування, - лише ускладнює застосування окресленої кримінально-правової норми, зумовлює необхідність у додатковій аргументації розмежувати певні способи впливу на нього, а підміна понять призводить до плутанини під час вибору засобів запобігання цим злочинам.

Слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту професійної діяльності журналістів» від 4 лютого 2016 року № 993-VNI у редакцію ч. 1 ст. 171 КК України було внесено зміни, зокрема розширено перелік форм об'єктивної сторони складу злочину, серед яких: незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв'язку зі своєю професійною діяльністю; незаконна відмова в доступі журналіста до інформації; незаконна заборона висвітлення окремих тем; показ окремих осіб; критика суб'єкта владних повноважень; будь- яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності.

Можна дійти висновку, що використані в змісті ст. 171 КК України незаконне вилучення матеріалів, незаконну відмову в доступі, незаконну заборону висвітлення окремих тем, критику суб'єкта владних повноважень слід вважати самостійними формами реалізації об'єктивної сторони зазначеного злочину. Водночас застосування законодавцем узагальнювального словосполучення «будь-яке інше перешкоджання» засвідчує можливість кваліфікації за цією статтею й інших незаконних дій журналіста.

З огляду на широкий спектр професійної діяльності журналістів, у КК України неможливо та недоцільно визначати всі форми перешкоджання такій діяльності. Водночас вказівка лише на одну форму перешкоджання, наприклад, на незаконну відмову в доступі журналіста до інформації, була б недостатньою. Часто напади на журналістів здійснюють на початку підготовки інформаційних матеріалів, коли їм заважають потрапити на місце події, здійснювати відеозапис, збирання відомостей тощо. Перш ніж поширювати інформацію (доводити її до невизначеного кола осіб), журналісту й редакц необхідно здійснити комплекс дій зі збирання відомостей, їх перевірки, підготовки та редагування повідомлень і матеріалів.

Журналісти входять до категорії ситуаційних жертв, оскільки стають такими за певних життєвих обставин, у процесі здійснення своїх професійних функцій (Pestereva, Chekmezova, & Gorlov, 2016, p. 40). Їх слід віднести до позитивно-активних жертв, адже вони виявляють певну ініціативу перед учиненням щодо них злочинів. Така ініціатива не має виходити за межі дозволеного.

Безсумнівним з позиції ставлення до виконання журналістом професійних обов'язків, а також стосовно кваліфікації за ст. 171 КК України є твердження, що журналіст має подавати матеріал так, щоб допомагати людині розвиватися, спонукати її замислитися над собою, над тим, що відбувається навколо (Huzar, 2015). Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки й управлінні масовими емоціями (Zhurnalistyka). Журналістика з позиції громадських інтересів покликана виконувати життєво важливу для суспільства політичну функцію, що полягає в сприянні громадській злагоді, підтриманні соціальної рівноваги, протистоянні руйнівним силам (Ponomarova, 2017, p. 153).

Водночас негативний вплив ЗМІ формує упередження, на які взагалі не слід зважати, оскільки вони маніпулюють усіма учасниками процесу, часто навіть несвідомо. Завдання незалежної юриспруденції - заперечувати таку небезпечну маніпуляцію на всіх рівнях і роз'яснити це учасникам процесу (Albrekht, 2012, p. 167). Назва й законодавча конструкція ст. 171 КК України засвідчує, що кваліфікувати як «перешкоджання» дії особи, яка його здійснює, можна лише в разі легітимної, законної діяльності журналіста. Поведінка потерпілого має кримінально-правове значення. Поведінка потерпілого (правомірна, протиправна, аморальна) соціально значуща для кримінально-правового регулювання, якщо вона причиново пов'язана з поведінкою злочинця.

У контексті з'ясування мети злочину, передбаченого ст. 171 КК України, ознака законності професійної діяльності журналіста потребує посиленої уваги, оскільки від відповіді на це питання фактично залежить результат розгляду кримінального провадження, зокрема: визнання чи невизнання особи винуватою в учиненні зазначеного злочину. Наприклад, виключено відповідальність особи за перешкоджання діяльності журналіста під час встановлення перешкод публікації конфіденційної інформації про особу без її згоди (Veprytskyi, & Hladkova, 2017, p. 51).

Професійна діяльність - діяльність людини за ознаками комплексу професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує фахівець. Функції професійної діяльності полягають у тому, щоб матеріально забезпечити робітника, який працює. Сутністю поняття професійної діяльності в журналістиці є соціальна функція ЗМІ: інформаційне обслуговування суспільства загалом, задоволення інформаційних потреб усього суспільного організму, а не окремих його частин (Ponomarova, 2017, p. 150).

Дослідження тлумачення форм вияву перешкоджання законній професійній діяльності журналістів дало змогу окреслити проблемні аспекти цього питання. Наявність у диспозиції ст. 171 КК України декількох самостійних форм (перешкоджання, вплив, переслідування тощо) створює складнощі під час застосування зазначеної норми та вибору засобів запобігання цим злочинам. Водночас, з огляду на широкий спектр професійної діяльності журналістів, недоцільно й навряд чи можливо визначити в ст. 171 КК України всі форми незаконного впливу на журналіста, а використання законодавцем узагальнювального словосполучення «будь-яке інше перешкоджання» засвідчує можливість кваліфікації за цією статтею інших незаконних дій щодо журналіста.

Також актуальною є необхідність змінити підходи до оцінювання дій журналіста й особи, яка перешкоджала його законній діяльності. Ідеться про належну оцінку органами досудового розслідування, прокуратури та суду обставин злочину, передбаченого ст. 171 КК України, у частині з'ясування законності дій журналіста, зокрема під час: визначення суспільного інтересу, який переслідував потерпілий журналіст (меж втручання в приватне та сімейне життя особи); встановлення наявності/відсутності редакційного завдання, ліцензії на мовлення ЗМІ. Діяльність уповноважених суб'єктів має відповідати європейським стандартам у галузі свободи слова; слід зважати на роль журналістів у демократичному суспільстві, не обмежувати законодавчо визначені права працівників ЗМІ та гарантії їхньої професійної діяльності, встановлені міжнародним і національним законодавством.