Політичні механізми формування та використання людського потенціалу в системі державного управління: концептуалізація досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Політичні механізми формування та використання людського потенціалу в системі державного управління: концептуалізація досвіду

Є.П. Гребоножко, асп.

Київ, Україна

Анотація

Виявлено зміст політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління, аналізу та концептуалізаціїдосвіду в Україні.

Охарактеризовано політичні механізми формування та використання людського потенціалу в системі державного управління та визначено їхні особливості.

Запропоновано модель, у якій розглядаються політичні механізми формування людського потенціалу в системі державного управління через її складові, такі як обґрунтування теоретичних засад, можливості надання практичного спрямування, підтримка ресурсів, системний моніторинг, аналіз та контроль.

Отримані результати дозволяють стверджувати, що розробка методології концептуалізації досвіду політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління дозволяє виявляти особливості компонентів змісту людського потенціалу, обґрунтувати чинники та пріоритетні напрями його розвитку, зробити вибір найбільш ефективних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління.

Ключові слова: політична система, участь громадян, концептуалізація досвіду, політичні механізми, людський потенціал, державне управління.

The purpose of the article is to reveal the content of political mechanisms for the formation and use of human potential in the system of public administration, analysis and conceptualization of experience in Ukraine.

The author described the political mechanisms of the formation and use of human potential in the system of public administration and identified the features.

The author suggests a model in which the political mechanisms of human potential formation in the system of public administration are considered through its components, such as substantiation of theoretical principles, possibilities of providing practical direction, resource support, system monitoring, analysis, control.

The obtained results allow us to affirm that the development of the methodology of the conceptualization of the experience of political mechanisms of formation and use of human potential in the system of public administration allows to reveal the features of the components of the content of human potential, to substantiate the factors and priority directions of its development, to make a choice of the most effective mechanisms for the formation and use of human potential in the system of state management.

Keywords: political system, citizens' participation, conceptualization of experience, political mechanisms, human potential, public administration.

Определено содержание политических механизмов формирования и использования человеческого потенциала в системе государственного управления, анализ и концептуализации опыта в Украине. Охарактеризованы политические механизмы формирования и использования человеческого потенциала в системе государственного управления и определил их особенности.

Предложена модель, в которой рассматриваются политические механизмы формирования человеческого потенциала в системе государственного управления через ее составляющие, такие как обоснование теоретических основ, возможность предоставления практической направленности, поддержка ресурсов, системный мониторинг, анализ и контроль.

Полученные результаты позволяют утверждать, что разработка методологии концептуализации опыта политических механизмов формирования и использования человеческого потенциала в системе государственного управления позволяет выявлять особенности компонентов содержания человеческого потенциала, обосновать факторы и приоритетные направления его развития, сделать выбор наиболее эффективных механизмов формирования и использования человеческого потенциала в системе государственного управления.

Ключевые слова: политическая система, участие граждан, концептуализация опыта, политические механизмы, человеческий потенциал, государственное управление.

Постановка проблеми. Концептуалізація досвіду щодо політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління має забезпечити нову якість управлінського впливу на людські ресурси та суттєво посилити роль держави у досягненні нових стандартів життя громадян і суспільства.

У статті запропоновано модель концептуалізації досвіду щодо політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління. Складовими моделі автор визначив: 1) обґрунтування теоретичних засад; 2) можливості забезпечення практичного спрямування; 3) ресурсне забезпечення; 4) системний моніторинг, аналіз, контроль. Така структура сприятиме забезпеченню теорети- ко-методологічного обґрунтування моделі та більш ефективному практичному застосуванню цих механізмів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Людський потенціал, як предмет наукового дослідження виступає у працях Г. Беккера, Е. Брукінга, В. Гейця, О. Грішнової, Г. Гузенка, Б. Данилишина, Л. Козарезенка, С. Клімова, В. Куценка, Е. Лібанової та ін. Проблемам кадрової політики в системі державного управління в країнах Європейського Союзу та в Україні приділяли увагу у своїх наукових статтях А. Замараєв, С. Дубенко, Д. Красівський, І. Лопушинський, В. Лук'я- ненко, Г. Мамчур, Т. Мотренко, Д. Неліпа, І. Пресняков, К. Проскурякова, О. Оболенський, В. Олуйко, І. Радіо- нова, Н. Римашевська, Н. Томчук, Н. Шаповалова, А. Чухно, В. Щетинін. Наукова категорія "політична система" є часткою загальної теорії політичної системи суспільства, створенням та дослідженням якої завдячуємо таким зарубіжним науковцям як: Т. Парсонс, Д. Іс- тон, М. Леві, Г. Алмонд, У. Мітчелл, К. Дойч, М. Вебер, А. Лопатка. Поняття "політичної системи" як категорії розглядали такі вітчизняні дослідники, як: П. Є. Недбайло, С. С. Андрєєв, М. Г. Анохін, С. Д. Галлей, С. М. Рутар, Н. А. Лузан, Ф. М. Кирилюк, І. С. Дзюбка, М. І. Горлач, В. Г. Кремень, К. М. Левківський. Корисними для нашого дослідження виявилися результати сучасних праць щодо реформ державного управління, зокрема і в контексті змін у політичних системах. Це праці таких дослідників, як Едоардо Онгаро, Сандра ван Тіель Ендрю Массі, Джон П'єр, Хельмут Вулманн. У них представлено способи вивчення державного управління шляхом вивчення кластерів німецьких, англосаксонських, південних європейських, північних європейських та центрально-східних європейських країн [22]. Важливі висновки, які доповнюють теоретичну картину даного дослідження і торкаються освітніх аспектів проблеми, викладені у сучасних дослідженнях вітчизняних авторів, а саме в статті Д. Неліпи та О. Батрименка, присвяченій проблемі підготовки кадрів для держслужби [23] та у колективній монографії С. В. Руденка, В. Ю. Вілкова, Н. Ю. Ярмоліцької та Я. А. Соболевського, [24] у якій висвітлюються методологічні засади політологічної освіти взагалі.

Викладення основного матеріалу. В основі конце- птуалізації досвіду щодо політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління має бути розуміння сутності феномену людського потенціалу, який має таку специфіку, як системність, зовнішня обумовленість, непрозорість, стратегічність. У цьому зв'язку нами пропонується модель концептуалізації досвіду політичних механізмів формування людського потенціалу в ситемі державного управління, складовими якої бачаться такі, як: 1) обґрунтування теоретичних засад; 2) можливості забезпечення практичного спрямування; 3) ресурсне забезпечення; 4) системний моніторинг, аналіз, контроль.

Обґрунтуванням теоретичних засад формування та використання людського потенціалу є закони, закономірності, принципи, понятійно-категорійний апарат, проектування, наукове обґрунтування, моделювання. "Оскільки методологія державного управління має прикладну орієнтованість на вдосконалення управління державою, однією із її цілей є розробка управлінських технологій" [9, с. 7-11].

Концепт "людський потенціал" має доволі неоднозначне тлумачення. Різноманітні варіанти визначень "людського потенціалу" як поняття наведено у дослідженні Л. Козарезенка (2014 р.) [10]. Це й ототожнення й порівняння з такими поняттями, як "людські ресурси", "людський капітал", "життєвий потенціал і особистісний потенціал" та інші. Нам видається за можливе узагальнити так, що "людський потенціал" грунтується на двох інших базових поняттях - це поняття "людські ресурси" як втілення людського капіталу і "рівень життя" як відображення його якості. Формування, використання, збереження та зростання людського потенціалу країни вирішується через створення сприятливих умов, у яких живе, розвивається навчається і працює її населення. Людський потенціал не може зводитися до простої суми переліку якостей людини, для формування та реалізації людського потенціалу визначальне значення мають "зовнішні" щодо нього умови, для людського потенціалу характерна наявність прихованих властивостей, які виявляються при зміні умов, властивості людського потенціалу обумовлюють можливості людського розвитку у суспільній перспективі.

Людський розвиток визначається як "процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості" [1, с. 35]. Досліджуючи основні політичні механізми формування та використання людського потенціалу в системі державного управління припускаємо, що вони базуються на функціонуванні певного типу політичної системи суспільства. Політична система суспільства забезпечує політичну свободу, права людини, суспільну повагу до особистості. "Український контекст" [2] застосування Європейської конвенції з прав людини дає можливості підтверджувати, що, набір цих механізмів визначається типом політичної системи та її інститутами, основним серед яких є держава [16, с. 288-289]. Політичну систему розглядають двох рівнях - на державному та суспільному. На рівні держави вона об'єднує державні й політичні організації, норми (передусім правові) і ролі, які реалізуються в політичній поведінці. На рівні суспільства до політичної системи входять стандарти індивідуальної політичної поведінки, норми (насамперед етичні), ролі та організації (політичні партії, групи тиску), які або прагнуть політичної влади, або впливають на процес її здійснення [12, с. 58]. Форма держави, соціальний лад, класова природа, форма соціально-політичних відносин, політико- правовий режим - це ті визначальні чинники, які формують зміст політичної системи та, на наше переконання, впривають на вибір та динаміку використання людського потенціалу в державному управлінні.

Участь громадян у державному управлінні не може бути зведене до сукупності конституційних прав, а охоплює більш широку сферу доступу громадян до публічного управління [19, с. 5]. Іншими словами, участь громадян в управлінні державою може бути ними реалізовано в формах, прямо не передбачених конституціями країн. Конституція України [11], на відміну від права на рівний доступ громадян до державної служби, не містить права на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування. Разом з тим дане право закріплено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" [3] та в Законі України "Про органи самоорганізації населення" [4], згідно з якими громадяни, які володіють державною мовою, мають право на рівний доступ до такої служби і рівні умови її проходження незалежно від статі, раси, національності, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань, а також від інших обставин, не пов'язаних з професійними та діловими якостями службовця.

Можливості забезпечення практичного спрямування політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління розкриваються через інструменти, засоби, важелі, методи, форми учісті громадян у державному управлінні. Участь громадян в управлінні справами держави передбачає значну кількість форм реалізації на самих різних рівнях конституційно-правового регулювання, перелік яких не є і не може бути закритим. Їхня класифікація може бути представлена у залежності від: 1) сфери застосування - законотворчість, виконавча влада, судова система; 2) за суб'єктами - колективні та індивідуальні форми участі; 3) способу застосування - прямі та опосередковані форми; 4) рівня нормативного закріплення - конституційні і законодавчо визначені; 5) ступеня державного впливу - засновані на державному імперативі та власної ініціативи громадян.

Особливістю участі громадян в управлінні справами держави є спрямованість на реалізацію, як приватного інтересу, так і публічної мети - формування ефективної системи державного управління. Зіткнення приватних і публічних інтересів, пов'язаних з участю в управлінні справами держави, можна відзначити в тому, що це пов'язано з пошуком оптимального балансу між інститутами безпосередньої і представницької демократії. Безпосередня демократія є формою прямого волевиявлення народу або будь-яких груп населення. Згідно з Конститу- тцією України, вищим безпосереднім вираженням волі народу є референдум і вільні вибори [11]. Представницька демократія означає делегування частини належних народові владних повноважень формується органами публічної влади. У зв'язку з цим значущим і практично важливим є питання про розмежування "сфери ведення" представницької і безпосередньої демократії. Референдум, що забезпечує безпосередню участь громадян в управлінні справами держави і відкритість процесів прийняття політичних рішень, узаконених волею народу, не може підміняти органи народного представництва [6, с. 234], за допомогою діяльності яких громадяни також беруть участь в управлінні справами держави.

Однією з форм участі громадян у формуванні органів публічної влади виступають вибори, в яких "втілюються як особистий інтерес кожного конкретного виборця, так і публічний інтерес, що реалізується в об'єктивних підсумки виборів і формування на цій основі органів публічної влади" [1, с. 123].

Участь громадян в управлінні справами держави здійснюється в різних формах, що представляють собою сукупність самостійних конституційних прав, а також прав, не зазначених безпосередньо в законодавстві, але загальною ознакою яких є наявність "соціального ефекту", що полягає в настанні змін, більш-менш значущих для соціуму загалом . Форми участі громадян в управлінні справами держави можуть бути класифіковані за різними підставами, найбільш важливим з яких виступає симбіоз поділу форм участі громадян в управлінні справами держави на прямі і опосередковані, в різних сферах: в області законотворчості, виконавчо- розпорядчої діяльності та здійснення правосуддя.

Крім того, за своєю ціннісно-смисловою складовою і результатами реалізації ці механізми мають подвійний вплив. По-перше, дозволяють задовольнити власні потреби громадянина - одержання будь-якої переваги від обрання конкретного депутата, побудова кар'єри на державній службі, отримання грошової винагороди за виконання умов контракту з державою. По-друге, спричинюють "соціальний ефект", що полягає у змінах, більш-менш значущих для соціуму - формується представницький орган влади, відбувається ротація кадрів на державній службі.

Однак участь громадян в управлінні державою може здійснюватися в безлічі інших форм, які прямо не передбачені законодавством. Тому ми, розглядаючи форми участі громадян в управлінні справами держави, будемо враховувати значимість інституту громадянського суспільства для реалізації права громадянина на участь в управлінні. У юридичній літературі по-різному представляється класифікація форм участі громадян в управлінні справами держави [13]. Але важливим елементом механізму реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні справами держави є оргаганізаційно-правова форма такої участі, як юридично значима дія громадянина або групи громадян, яка встановлюється або допускається нормою права, здійснювана в процесі реалізації права на управління або ведення справами держави. Основні організаційно- правові форми участі громадян в управлінні справами держави, дослідники класифікують виходячи із системних якостей за різними підставами декларативні; ідеологічні; інституційні; політичні та ін. Усі наявні організаційно-правові форми конституційного права участі громадян в управлінні справами держави діляться на три групи: державно-політичні організаційно-правові; суспільно-політичні організаційно-правові; індивідуальні організаційно-правові форми [13]. політичний людський державний управління

Ресурсне забезпечення реалізації політичних механізмів формування та використання людського потенціалу у системі державного управління представлене політичними, інституціональними, кадровими, інформаційними, технічними, матеріальними, часовими ресурсами. Традиційно конституційне право громадян на участь в управлінні справами держави з державно- політичної точки зору асоціюється з використанням таких організаційно-правових форм як: вибори, референдум, право рівного доступу до державної служби, право у здійсненні правосуддя. Сучасні дослідженнях дають характеристики й інших державно-політичних організаційних форм участі громадян в управлінні справами держави, які мають широку практику застосування. Це різні консультативні ради (колегіальний консультативний орган, що створюється з метою координації роботи міністерств, комітетів і комісій та надання допомоги керівнику в організації діяльності державного органу), ради експертів (громадський дорадчий (консультативний) орган при законодавчому (представницькому) органі державної влади, який в певній мірі може брати участь в розробці нормативних правових актів у сфері державної молодіжної політики, здійснює взаємодію з відповідними комітетами, комісіями, депутатами органу законодавчої влади), національні ради реформ, національні проекти (національний пріоритетний проект, який є механізмом прискорення системних змін, безпосередньо впроваджує в масову практику нові управлінські підходи, реформи у певній сфері). Перераховані форми участі громадян в управлінні безпосередньо пов'язані з процесом розвитку інститутів громадянського суспільства.

Незважаючи на те, що реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні справами держави у вигляді суспільно-політичних організаційно- правових форм прямо не встановлюється Конституцією України [11], існує широка практика застосування даного правового інстітуту. Зближення громадських і державних інтересів породжує необхідність використання особистісних можливостей, потенціалу громадян для держави. Цього можна досягти, застосовуючи різні види суспільно-політичних форм участі громадян у вирішенні суспільних і державних справ.

Індивідуальні організаційно-правові форми конституційного права участі громадян в управлінні справами держави мають свою правову специфіку і затребува- ність. Такі організаційно-правові форми орієнтовані, в більшій мірі, на окрему особистість, так як в цьому випадку індивід реалізує свої особисті потреби, цілі і завдання. Наприклад, в європейських системах широко поширена така організаційно-правова форма участі громадян в управлінні справами держави як звернення громадян (індивідуальні та колективні) [22].

Поняття "звернення" має статус юридичної категорії, вона встановлює параметри і можливості його використання. Звернення постає як право, об'єктивне і суб'єктивне. Існує безліч різних моделей звернень громадян, які вимагають свого правового встановлення і регулювання. Традиційні письмові та усні звернення громадян в різні державні структури мають досить детально розроблену правову базу. Але, що стосується, до прімру, поводження з використанням сучасних інформаційних технологій, як наголошують В. Карачай, П. Клімушин, то воно "вимагає додаткової розробки законодавчої бази" [7, с. 17; 8, с. 15]. Своєрідними модифікаціями індивідуальної організаційно-правової форми участі громадян в управлінні справами держави можна вважати такі як телефон довіри, громадська приймальня, "Пряма лінія". Затребуваність такої організаційної форми як звернення, настільки велике, що різні варіанти і моделі даної форми присутні практично у всіх інших формаціях участі громадян в управлінні справами держави.

Системний моніторинг, аналіз та контроль використання політичних механізмів формування та використання людського потенціалу у державному управлінні є четвертою складовою пропонованої моделі. Аналіз правового забезпечення індивідуальних організаційно- правових форм конституційного права участі громадян в управлінні справами держави свідчить, що: по-перше, при формуванні будь-яких організаційно-правових форм участі громадян в управлінні справами держави і суспільства слід враховувати інтереси конкретної особистості [2]; по-друге, усі дослідженні нами основні механізми викорситання людського потенціалу в ситемі державного управління мають такі ознаки: комплексність; спосіб закріплення і використання; об'єднання різних організаційних формацій; реалізація ініціативи громадян; добровільність діяльності індивіда; юридично значима дія (яка має правові наслідки); по-третє, сама особистість самостійно не зможе повністю реалізувати своє конституційне право на участь в управлінні справами держави поза організаційно-правового оформлення або без суттєвої підтримки з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Аналіз щорічних Послань Президента України [17] дає розуміння вектору соціально-політичного розвитку держави, ініційованого президентською владою та підтримуваного парламентською (закон про державну службу) [5] та виконавчою владами (реформа територіальної організації влади та місцевого самоврядування) [18]. Даний вектор направлений на модернізацію всіх сфер державного управління при активізації процесу участі громадян в управлінні справами держави, максимальному викорситані людського потенціалу в системі державного управління. Орієнтування держави на формування діалогу з інститутами громадянського суспільства та окремими громадянами в побудові демократичної правової держави, як наголошують експерти, "актуалізує проблему підвищення політико-правової активності громадян" [1, с. 56]. Загальною ознакою форм участі громадян в державному управлінні є наявність певного "соціального ефекту", що полягає в настанні змін, більш-менш значущих для соціуму загалом і представляє собою певну властивість конституційних прав, які забезпечують участь громадян в державному управлінні. Разом з тим, "чинник участі людини в процесі управління, зокрема при прийнятті рішень, завжди супроводжується чинником імовірності, а відповідно, чинником ризику щодо розв'язання актуальних проблем для досягнення визначених цілей організації" [9, с. 460]. Аналіз наявних політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в ситемі деравного управління показує, що в світі і в Україні за останні кілька років домінували державно-правові організаційні форми участі громадян в управлінні справами держави. Але разом з тим, активізується розвиток суспільно- політичних організаційно-правових форм участі громадян в управлінні справами держави. Дана тенденція пов'язана з розвитком інститутів громадянського суспільства. Транснаціональним механізмом залучення людського потенціалу в ситемі державного управління можна розглядати партнерство "Відкритий уряд" [20], до якого приєдналися 75 країн, які дозволяють своїм громадянам ретельно стежити за роботою уряду [21].

Висновки

По-перше, формування, використання, збереження та зростання людського потенціалу країни вирішується через створення сприятливих умов, у яких живе, розвивається навчається і працює її населення. Таким чином, характеризуючи політичні механізми формування людського потенціалу в системі державного управління слід зазначити такі особливості: 1) людський потенціал не може зводитися до простої суми переліку особистих якостей людини; 2) для формування та реалізації людського потенціалу визначальне значення мають "зовнішні" по відношенню до нього умови; 3) для людського потенціалу характерна наявність прихованих властивостей, які виявляються при зміні зовнішніх умов; 4) властивості людського потенціалу обумовлюють можливості людського розвитку у суспільній перспективі.

По-друге, основні організаційно-правові форми участі громадян в державному управлінні (державно- політичні організаційно-правові; суспільно-політичні організаційно-правові; індивідуальні організаційно- правові) розкривають зміст політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління. Таким чином, слід зазначити, що політичні механізми формування та використання людського потенціалу в системі державного управління мають такі ознаки: 1) комплексність; 2) спосіб закріплення і використання; 3) об'єднання різних організаційних формацій; 4) реалізація ініціативи громадян; добровільність діяльності індивіда; юридично значима дія (яка має правові наслідки).

По-третє, концептуалізація досвіду представлена моделлю, яка пропонує розглядати політичні механізми формування та використання людського потенціалу в системі державного управління через такі її складові, як обґрунтування теоретичних засад, можливості забезпечення практичного спрямування, ресурсне забезпечення, системний моніторинг, аналіз, контроль. Концептуалізація досвіду політичних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління дозволяє розкрити особливості складових змісту людського потенціалу, обґрунтувати чинники та пріоритетні напрями його розвитку, здійснити вибір найбільш ефективних механізмів формування та використання людського потенціалу в системі державного управління.

References / Список використаних джерел

1. Donelli D. (2004). Prava liudyny u mizhnarodnii politytsi [Human rights in international politics]. L., Kalvariia [in Ukrainian].

2. European Convention on Human Rights: Key Provisions, Practice of Application, Ukrainian Context. (2004). K., [in Ukrainian].

3. The Law of Ukraine "On the Application of Customs Certification in Ukraine" (1997). Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. № 24 [in Ukrainian].

4. The Law of Ukraine "On the Approval of the Construction of the Coalition"] (2001). Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. N48. 254.

5. Law of Ukraine "On Civil Service" (2015). Verkhovna Rada Ukrainy; Zakon vid 10.12.2015 № 889-VIM.

6. Kapitsyn V. M. (2003). Human rights and mechanisms for their protection: study way. V.M.Kapitsyn. M.: YuRKNIGA [in Russian].

7. Karachai V. A. (2014). Electronic Governance in Ukraine as an Instrument for the democratization of society. Extended abstract of candidate's thesis. Skhidnoukr. nats. un-t im. V. Dalia. Luhansk [in Ukrainian].

8. Klimushyn P. S., Spasibov D. V. (2016). Monitoring Estimates of the Development of the Electronic Government by International and National Methods. State construction. 1.

9. Kovbasiuk Yu. V. (2011). Methodology of public administration.

10. Encyclopedia of Public Administration. K.: NADU, Tom 2. [in Ukrainian].

11. Kozarezenko L. V. (2014). State regulation of the development of human potential in the context of the policy of raising the quality of life of the population. Ekonomika rozvytku . № 1. 55-63 [in Ukrainian].

12. Mazina A. V. (2007). Political system as a scientific category and socio-political phenomenon. Strategic priorities: Scientific and analytical quarterly collection. 10/2007. N4. 56-61 [in Ukrainian].

13. Oliinyk A. Yu. (2008). Constitutional and legal mechanism of providing basic freedoms of man and citizen in Ukraine: monograph.

14. K. Altera; KNT; Tsentr navch. lit-ry, [in Ukrainian].

15. Pashko L.A. (2005). Human resources in the field of public administration: theoretical and methodological foundations of evaluation:

16. Monograph. K.: Vyd-vo NADU [in Ukrainian].

17. Political system and institutes of gmomadianskoyi society in Ukraine: theoretical and practical applications] (2007). European and Ukrainian realities. Natsionalnyi inctytut ctpatehichnykh doclidzhen ppy Ppezydentovi Ukpainy.

18. Political Encyclopedia (2011). K.: Paplamentcke vydavnytstvo [in Ukrainian].

19. Message of the President of Ukraine (2017). Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen,

20. Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approving the Concept of Reforming Local Self-Government and Territorial Organization of Power in Ukraine" (2014).

21. Prykhodchenko L. (2009). Efficiency of public authority activity: tools and factors of evaluation]. Collection of scientific works of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine. Vyp. 1. 3-12 [in Ukrainian].

22. About the Initiative "Open Government Partnership" (2016).

23. Participation of the public in the monitoring of the provision of services by public authorities: normative regulation and existing practices (2013). K. [in Ukrainian].

24. E. Ongaro and S. van Thiel (eds.) (2016)., The Palgrave Handbook of Public Administration and Management in Europe.

25. Nelipa D., Batrymenko O. (2018). Strategy, management model and educational scientific civil servants training program in postgraduate studies of the university. Bulletin of National Mining University. Vol.2. - p.178-183.

26. Rudenko S.V., Vilkov V.Yu., Sobolievskyi Ya.A., Yarmolicka N.V. (2017). Methodological basics of modernization of philosophical and political education of Ukraine: monograph. - K.: Kyiv University Press,. - 175 p.

Размещено на Allbest.ru