Регіональна політика як чинник інституційних перетворень публічного менеджменту на регіональному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональна політика як чинник інституційних перетворень публічного менеджменту на регіональному рівні

Віктор Щербак,

Виктор Щербак, Днепропетровский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины

В статье рассмотрена специфика институциональной трансформации политических и бюрократических институтов, осуществляющих управление не только определенными территориями.

Целью статьи является рассмотрение региональной политики как фактора институциональных преобразований публичного менеджмента на уровне региональных административ - но-территориальных единиц. Задачей статьи является установление особенностей трансформации региональной политики в условиях демократизации и европейской интеграции.

Охарактеризована региональная политика ЕС по повышению международного значения больших городских территорий как центров роста. Выяснены особенности формирования новых ин ституциональных форм в публичном управлении регионального уровня. Рассмотрены проблемы реализации концепций реформирования современной региональной политики на основе анализа тенденции экономического развития. Определено, что целью институциональных трансформаций является создание мультизадачных центров публичного управления, способных применять современные менеджерские технологии, приблизить сферу публичного управления регионально го уровня к стандартам и процессам менеджмента коммерческих компаний и компании междуна родного бизнеса. Эта задача предполагает пересмотр целей управления, значительные кадровые изменения и поиск оптимальной национальной модели региональной политики.

Подчеркивается, что новая инновационная модель региональной политики в условиях современной Украины зависит прежде всего от оптимизации региональных институтов управления. Сделан вывод о том, что механизмами внутренних преобразований системы регионального публичного управления должны стать менеджмент публичных проектов, создание управленческих сетей, кибернетическая революция управления и в институтах управления и тому подобное.

Ключевые слова: региональная политика, институциональные изменения, региональное управление, административно-территориальные единицы, локальные общины, экономические кластеры, межрегиональное сотрудничество

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

регіональна політика публічний менеджмент

На сучасному етапі розвитку науки дер - жавного управління та публічного врядування дедалі більше цікавить проблема ін - ституційної трансформації політичних та бюрократичних інституцій, які здійснюють управління не лише певними територіями, але й реалізують програми соціально е кономічного розвитку, транскордонного співробітництва, забезпечують результативність демократичних реформ.

Регіональна політика дедалі частіше розуміється не лише як сукупність дій з боку центральної влади щодо забезпечення належного функціонування інфраструктури та управлін ських об'єктів певних територій. Вона постає як результат взаємодії зацікавлених осіб - бенефіціарів (установ та організацій, які намагаються відстоювати певні інтереси або уявлен ня щодо регіонального розвитку).

Інноваційність регіональної політики в умовах сучасної України залежить передусім від оптимізації регіональних інституцій управління у відповідності до комплексних програмам розвитку держави і суспільства.

Метою інституційних трансформацій є створення мультизадачних центрів публічного врядування, здатних застосовувати су часні менеджерські технології, наблизити сферу публічного врядування регіонального рівня до стандартів та процесів менеджмен - ту комерційних компаній та компанії між народного бізнесу. Це завдання передбачає перегляд цілей управління, значні кадрові зміни та пошук оптимальної національної моделі регіональної політики.

Аналіз публікацій

Серед вітчизняних вчених активно ро - зробляє тему трансформації регіональної політики І. Дегтярьова (розглядає процеси формування регіональної політики в умовах посилення процесів глобалізації та територіальної конкуренції) [1]. Увагу

С.Захаріна привернули механізми стимулювання інвестиційної та інновацій но технологічної діяльності в контексті ре алізації регіональної економічної політики [5].

Активно розглядають засади сучасної 80 регіональної політики урядові аналітичні служби [2]. Однак потребують оновлення основні засади трансформації регіональної політики в Україні відповідно до нових ре алій, які склалися після доленосних подій 2014 року, а також після президентських і парламентських виборів 2019 року.

Метою статті є розгляд регіональної політики як чинника інституційних пе ретворень публічного менеджменту на рівні регіональних адміністративно тери торіальних одиниць. Завданням статті є встановлення особливостей трансформації регіональної політики в умовах демокра тизації та європейської інтеграції.

Основний зміст статті

Сучасна Європейська практика реалізації регіональної політики характеризується виявом двох тенденцій. По - перше, публічне врядування, ділове середовище та сталість економічного розвитку Європейського Сою зу формують цілісність та конкурентоспро - можність європейських регіонів. Це стало наслідком впровадження політики вирів нювання економічного розвитку регіонів, метою якої є протидія нерівномірному ро звитку між урбанізованими та аграрними регіонами держав нових членів, покращен ня умов життя громадян ЄС та умов ведення бізнесу, створення більш сприятливих об ставин для працевлаштування, надання пу блічних послуг та розширення громадської діяльності. По друге, глобальне економічне середовище сприяє передусім підвищенню міжнародної економічної конкурентоспроможності саме міських районів, тому Євро пейський Союз вимушений приділяти ве лику увагу міським територіям як центрам зростання інноваційних та наукомістких економік [9]. При цьому механізмами та каталізаторами зростання виступають фон ди розвитку життєвого середовища [10], а публічне врядування спрямовує зусилля на краще використання ресурсів, які є в наявності в конкретного економічного району. Тому сьогодні змістом регіональної політи - ки ЄС є заохочення спеціалізації у сферах управлінської компетенції та сприяння під приємництву, пов'язаному з можливостями конкретного регіону та чітким розумінням «специфіки» різних регіонів [11].

Розробка стратегії та завдань регіональної політики у сучасному ЄС здебільшого покладається на відповідні міністерства [13]. Підготовка нових стратегій регіонального розвитку розпочалась після 2010 року та передбачала залучення широ - кого кола експертів, установ та організацій з різних галузей. Нові стратегії регіональ - ного розвитку узгоджують загальні рамки, цілі та плани дій щодо орієнтації на регіо - нальний розвиток конкретної країни [11]. Більшість міністерств та агентств регіональної політики країн ЄС керуються цією стратегією при складанні своїх довгостро кових планів та дій. Національні стратегії, своєю чергою, окреслюють конкретну діяльність урядів.

Сьогодні стратегії регіональної політи ки ЄС, що базуються на сегментуванні по тенціальних можливостей регіонів успішно реалізують країни Прибалтики, Балканські країни та країни Вишеградської групи, які порівняно нещодавно стали членами Єв ропейського Співтовариства. Нові страте гії регіонального регулювання ЄС також слугують основою для запровадження євро у країнах ЦСЄ, які перебувають поза євро- зоною, найближчими роками. При цьому важливим чинником трансформації європейської регіональної політики найближчи ми роками є регіональна спеціалізація. Нові стратегії регіонального розвитку приділяють більше уваги специфічним характеристи кам регіонів та визначають основні регіони розвитку, а також їх потреби та можливості розвитку. Кожен регіон країн ЄС у перспективі повинен зосередитись на певному пріо ритетному розвитку основних економічних районів з найвищим потенціалом зростання, не зменшуючи при цьому різноманітність та гнучкість своєї бізнес- структури [11].

Трансформація регіональної політики держави в сучасних умовах здійснюється на рівні стратегічних концепцій, які будуються на науковій основі, а також з урахуванням реалій глобального розвитку. Формування нових інституційних форм у публічному врядуванні регіонального рівня реалізуєть ся на основі аналізу тенденції економічного розвитку. Як стверджує І. Шкуратова, «для формування інноваційного середовища та інноваційної стратегії регіону нами виділе но основні завдання регіону; запропоновано нову інтегруючу інноваційну структуру - Фонд інноваційного розвитку; визначено його основні функції та принципи діяль ності; виділено основні принципи інноваційної стратегії регіону; запропоновано поетап ну схему відбору альтернатив інноваційного розвитку» [6].

Масштабність змін регіональної політики в умовах сучасної України підкреслюється на основі аналізу конституційно правових механізмів забезпечення інноваційних змін [12]. Публічне врядування на рівні регіону потребує законодавчого закріплення на за гальнодержавному рівні. Така діяльність пе редбачає узгодження позицій не лише представників різних регіонів у парламенті та уряді, але й врахування позиції наявних груп відомчих інтересів. Д. Задихайло стверджує, що «досконалість спеціально створених правових механізмів реалізації держав ної політики з тих чи інших її напрямів є, по перше, свідоцтвом реального цілеполя гання правлячої політичної еліти проводити таку політику та нести відповідальність за її наслідки, а не імітувати її, а по друге, є за порукою ефективності державного впливу на відповідні суспільні відносини. Слід під креслити, що феномен державної політики, враховуючи його суспільно правове значен ня, вимагає рівня саме конституційно - право - вого закріплення» [3, с.71].

Перехід з рівня концептуальних роз робок на рівень конкретних інституцій них змін вимагає не просто узгодження позицій, а пропозицій конкретного плану регіонального розвитку та передбачення сценарних варіантів подій за різних со ціально економічних умов. При цьому го ловним завданням інновацій, крім виходу регіонів на новий рівень розвитку, є надання імпульсу наявній системі регіонального пу блічного врядування. Д. Задихайло слушно вважає, що «розробка детальних аспектів механізму реалізації регіональної політики виходить за межі суто конституційно пра вового регулювання, але слід зазначити, що подальше удосконалення названого ме ханізму має відбуватися за кількома напря - мами. По перше, це питання удосконалення, а фактично - розробки системи засобів реалізації регіональної політики» [3, с. 75].

Економічна багатоукладність сучасних регіонів вимагає значної уваги до специфіки розвитку конкретних секторів економіки. В умовах сучасної України процеси демократичного реформування та європейської інтеграції мають враховувати зовнішні загрози. Особливої ваги набуває прогнозування управлінських дій в умо вах військової небезпеки. У зв'язку з цим актуальним є залучення всіх можливих акторів до програм регіонального розвит ку, що спонукає до інституційних змін, які стосуються представництва різних економічних галузей на рівні публічно го врядування та на рівні територіальних громад. Як зауважує Д. Задихайло, «саме наявність або відсутність певної кількості кластерів та ступінь їх розвитку в сферах металургії, машинобудуванні, хімічної промисловості, виробництва будівельних матеріалів, продуктів харчування тощо визначають фактично рівень економічного і соціального розвитку того чи іншого ре гіону. Таким чином, досягнення цілей регіональної політики держави в конкретних регіонах найкоротшим шляхом можливе через стимулюючий вплив з боку держави, а також органів місцевого самоврядуван ня саме щодо таких кластерів, якісних та кількісних показників їх функціонування» [3, с. 76].

На сучасному етапі актуалізується про - блема політичної конкуренції на рівні місцевих громад та між конкретними регіона ми в сучасній Україні. Вона має характер конкуренції між регіональними елітами на загальнодержавному рівні. Також всере дині окремих регіонів наявна конкуренція між територіальними громадами, які, вна слідок децентралізації, отримають більше повноважень. Це вимагає нової конфігурації узгодження політичних інтересів на регіональному рівні. Також йдеться про масштабні трансформації так званих ре гіональних політичних режимів. На думку А.Ясінської, «формування та функціонування регіональних політичних режимів в Україні значною мірою залежить від регіональних особливостей застосування 82 формальних й неформальних інститутів та практик. Попри активну позицію представ - ників «центру», які намагаються вплинути на дивергенцію регіональних політичних режимів (наприклад, нав'язувати регіо - нам жорстко уніфіковані «правила гри», підтримувати на місцевих, регіональних виборах «потрібних» кандидатів), відмінності між регіональними політичними ре жимами поступово зростають» [7, с. 178].

В умовах децентралізації, які значно змінили баланс у відносинах між центром та регіонами після 2014 року, в Україні від - бувається формування нової моделі регіо - нальної політики. Ця модель передбачає високий рівень ініціативності від суб'єктів надання публічних послуг. Також йдеться про формування середовища ухвалення ко - легіальних рішень між обласними радами, обласними державними адміністраціями та ключовими територіальними громадами. Процес об'єднання територіальних громад також впливає на середовище вироблення регіональної політики, оскільки з'являєть - ся більше потужних гравців та потенційних бенефіціарів цієї політики. Отже, інститу- ційні зміни вимагають формування певних передумов для обговорення регіональ них інтересів та ухвалення рішень. Згідно з А. Ясінською, «формат регіонального політичного режиму окреслюється певною сукупністю формальних та неформальних правил, якими послуговуються політичні актори, використовуючи ресурси, капітал та будуючи стратегії у боротьбі за владу» [7, с. 179].

Пріоритетами регіональної політики сучасної Україні після виборів 2019 року є прискорення реформ регіонального пу блічного врядування з метою збільшення швидкості управлінських інтеракцій. Необхідна модернізація взаємодії бюрокра тичних та політичних структур з метою вирішення процедур врахування позиції та потреб ключових економічних акторів. Наявні системи потребують оновлення у галузі розподілу ресурсів регіональних та місцевих бюджетів, а також реалізації масштабних інфраструктурних проектів, спрямованих на економічні перетворення у регіонах.

Таким чином, регіональна політика впли - ває на перетворення інституцій публічного врядування на регіональному рівні. З одного боку, вплив проявляється у відповідності з загальним курсом на демократичні реформи, який є панівним в окремих державах сучасного світу. З іншого боку, мотивуючим чинником трансформації є розвиток технологій менеджменту, які інтенсивно проникають зі сфери бізнесу управління та адміністрування до сфери публічного врядування.

На прикладі сучасної України можна побачити, що успіхи у процесах децентралізації, скорочення державної присутності на рівні регіональних ад міністративно територіальних одиниць, сприяють активізації локальних громад, нарощуванню горизонтальної співпраці між ними та налагодженню партнерсь ких форм управління. Інтереси європейської інтеграції вимагають нової якості регіональної політики. Вона має характеризуватися такими принципами: ав тономність, самодостатність, ініціатив ність, креативність та компетентність.

Зазначений перелік не є повним, однак він відображає потребу у динамізмі дій публічної влади, усуненні бюрократичних перешкод, стандартизації процесів вряду вання у відповідності до світової практи ки. Механізмами внутрішніх перетворень системи регіонального публічного вряду вання мають стати менеджмент публічних проектів, створення управлінських мереж, кібернетична революція врядування та в інституціях врядування тощо.

Зазначені заходи мають бути спрямо вані на перетворення регіонів сучасної України на збалансовані території, які мають чітку траєкторію сталого розвитку з урахуванням пріоритетів міжнародної економіки та глобального розвитку. Перспективою подальшого вивчення теми, порушеної в даній статті, є розробка на ціональної моделі регіональної політики України відповідно до досвіду країн су часної Європи.

БІБЛЮГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ:

1. Дегтярьова І. О. Формування регіональної політики в умовах посилення процесів глобалізації та тери - торіальної конкуренції Аналітика і влада. 2011. № 4. С. 126-132.

2. Державна регіональна політика та розвиток територій в умовах змін. Спеціально для об'єднаних громад. URL: https://decentralization.gov.ua/news/1759.

3. Задихайло Д. Д. Уряд України та регіональна політика держави (конституційно-правові аспекти). Вісник Академії правових наук України. 2009. № 4. С. 71-78.

4. Закон України «Про засади державної регіональної політики». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2015. № 13. Ст. 90. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/156-19.

5. Захарін С. В. Стимулювання інвестиційної та інноваційно-технологічної діяльності в контексті реалізації регіональної економічної політики. Економіка і управління. 2011. № 2. С. 115-118.

6. Шкуратова І. І. Формування інноваційного середовища в регіональній інвестиційній політиці. Вісник Академії митної служби України. Сер. : Державне управління. 2010. № 2. С. 135-139.

7. Ясінська А. Підстави формування регіональних політичних режимів у Харківській області (1991 - 2017 рр.). Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2018. Вип. 1. С. 176-204.

8. Cohesion Fund. URL: https://ec.europa.eu/regional_policy/en/funding/cohesion-fund/.

9. EU Regional policy. URL: https://ec.europa.eu/info/topics/regional-policy_en/

10. European Regional Development Fund. URL: https://ec.europa.eu/regional_policy/en/funding/erdf/.

11. Macro Regional Strategies. URL: https://ec.europa.eu/regional_policy/en/policy/cooperation/macro-regional- strategies/.

12. Квітка С. А. Транснаціональний бізнес і проблеми глобального управління. Аспекти публічного управління. 2015. Т. 3, № 1-2. С. 11-20.

13. Квітка С. A., Соколовська О. О. Розробка інноваційних стратегій та їх впровадження в соціально -е - кономічну структуру регіону. Аспекти публічного управління. 2013. Т. 1, № 2. С. 90-93. DOI: https://doi. org/10.15421/151332.

14. Бородін Є. І. Досвід нормативно-правового регулювання місцевого самоврядування в зарубіжних країнах. Аспекти публічного управління. 2014. Т. 2, № 11-12. С. 31-38. DOI: https://doi.org/10.15421/151475.

Размещено на Allbest.ru