Правові заходи організації радянської системи виховання безпритульних дітей (на прикладі західних областей)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ ЗАХОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ)

Андрухів Олег Ігорович, кандидат юридичних наук, доцент,

проректор з виховної роботи Університету Короля Данила

м. Івано-Франківськ

Анотація

радянський дитячий безпритульність правовий

У статті здійснюється аналіз основних правових заходів радянської влади у сфері боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю. Акцентується увага на діяльності постійних і тимчасових комісій, які створювалися з метою збору інформації та здійснення виховної діяльності по відношенню до неповнолітніх. На прикладі Станіславівської та Львівської областей аналізується практична діяльність комісій боротьби з дитячою безпритульністю та безнадзорністю, яка велася в умовах протистояння з українським визвольним рухам, та одночасним посиленням ідеологічної складової. На підставі порівняльного методу, а також аналізу та дедукції, вдалося визначити основні практичні наслідки превентивної політики радянської влади. Здійснюється висновок, що радянська політика і законодавство у сфері боротьби з дитячою безпритульністю було найефективнішим і найдемократичнішим, з поміж інших типів нормативних актів.

Ключові слова: дитяча безпритульність, правове регулювання, постанови, УРСР, західні області, радянське право, тоталітаризм.

Annotation

O. І. Andrukhiv Candidate of Law, Associate Professor Vice-Rector for the educational work of King Danylo University Ivano-Frankivsk, street. Konovalets, 35, 76018, Ukraine,

LEGAL MEASURES OF THE ORGANIZATION OF THE SOVIET SYSTEM FOR THE EDUCATION OF HOMELESS CHILDREN (ON THE EXAMPLE OF THE WESTERN REGIONS)

Purpose. The purpose of our research is to analyze the legal foundations of the work of commissions for combating childhood homelessness and negligence, as well as measures for the labor and educational upbringing of minors in the western regions of the Ukrainian SSR in post-war years. Method. The methodology includes a detailed comprehensive analysis and synthesis of the source database - archival materials and statistical information of the investigated period, which had not been published before. At the same time, the comparative method allows singling out the peculiarities of Soviet and contemporary Ukrainian legislation in the field of counteracting children's homelessness, as well as distinguishing conclusions and practical recommendations. Results. Analysis of the minutes of meetings of almost all executive committees of district councils of workers' deputies on the issues of elimination of child homelessness and homelessness both in the Stanislaviv region and other western oblasts testifies that the «standard» self-criticism on the work of commissions, departments of education, militia, standing commissions, etc., however, from the meeting to the meeting, which considered the issue of work on the elimination of child homelessness and homelessness, offered the same «measures» for the «improvement» of work, from which the results tatty work in the coming years is not much different. Scientific novelty. Neither Ukrainian nor foreign lawyers paid attention to the study of legal principles of regulating the phenomenon of child homelessness, the activities of educational institutions, orphanages, and the elucidation of the motives of child crime. In addition, on the basis of previously unpublished archival materials, it was possible to provide statistical information on the quantity and quality of work of specialized commissions to combat childhood homelessness and negligence in the western regions of the Ukrainian SSR. Practical significance. The results of the study can be used in further historical, legal and historical studies that reveal the specifics of the legal status of Ukrainian lands in the Soviet era, as well as characterize the level of observance of human rights in the Ukrainian SSR.

Key words: child homelessness, legal regulation, regulations, USSR, western regions, Soviet law, totalitarianism.

Постановка проблеми

Ідеологічна заангажованість радянського права мала далекосяжні прояви. З одного боку, постійний тоталітарний контроль за усіма сферами суспільного життя, призвів до правових маніпуляцій, які по різному ставилися до схожих подій. Особливо негативно, тоталітарний режим впливав на українців, які до початку 1960 -х років продовжували боротьбу в західних областях. З іншого боку - окремі аспекти і межі правового регулювання, які стосувалися проблем дитячої безпритульності, кардинально відрізнялися, від установленої системи, хоча розвивалися в її рамках. Для радянського права, боротьба з дитячою безпритульністю стала тим важливим кроком, що демонстрував соціальну і демократичну спрямованість законодавства.

Виходячи із зазначеного, наукова актуальність обумовлюється потребою комплексного дослідження правових засад організації системи виховання безпритульних дітей, яка складалося з кількох складових - трудової, освітньої, ідеологічної. особливої уваги заслуговують дані правові заходи, що мали місце в західних областях УРСР, де радянське право сприймалося неоднозначно.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

В українській історико-правовій наці, проблемі боротьби з дитячою безпритульністю а радянський період, не приділялося спеціальної уваги. Окремі дослідження здійснювалися в рамках загальноправових досліджень правової системи та системи законодавства УРСР та СРСР. Натомість. Достатньо вивченим є міжвоєнне десятиліття, яке досліджували Г.Голиш, Л.Голиш, Т.Долинянська та О.Шеремет. Однак, вони не вивчали повоєнний досвід боротьби з дитячою безпритульністю, зокрема у західних областях УРСР.

Ані українські, ані іноземні правники не приділяли уваги дослідженню правових засад регулювання явища дитячої безпритульності, діяльності виховних органів, дитячих будинків, з'ясування мотивів дитячої злочинності. Окрім того, на підставі раніше неопублікованих архівних матеріалів вдалося навести статистичні відомості кількості та якості роботи спеціалізованих комісій по боротьбі з дитячою безпритульністю та бездоглядністю в західних областях УРСР.

Постановка завдання

Метою нашого дослідження є аналіз правових основ функціонування комісій з боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, а також заходи із трудового та освітнього виховання неповнолітніх у західних областях УРСР в повоєнні роки.

Виклад основного матеріалу дослідження

Новий період в історії постійних комісій у боротьбі з дитячою безпритульністю та бездоглядністю розпочався з постанови РНК СРСР від 23 січня 1942 р. «Про влаштування дітей, які залишилися без батьків» [10] та положення «Про комісії з влаштування дітей, які залишились без батьків», введеного в дію постановою РНК СРСР в листопаді 1943 р. [11]. Більш конкретні завдання перед комісіями було поставлено в спільній постанові РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 30 липня 1944 р. в якій від місцевих органів влади вимагалося «створити при виконкомах обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих постійні комісії для боротьби з безпритульністю та бездоглядністю дітей в складі: заступника голови виконкому, представників профспілок, комсомолу, органів НКВС УРСР, народної освіти і охорони здоров'я. Встановити, що ці комісії в своїй роботі використовують апарат виконкомів Рад депутатів трудящих» [11].

Однак, як свідчать доповідні записки та звіти перевіряючи із центральних органів влади, а також питання розгляду роботи комісій на засіданнях облвиконкомів і бюро обкомів КП(б)У у більшості західних областей, а особливо в районах, «комісії були бездіяльними» [12, арк. 41]. Водночас аналіз звітно-виборних зборів постійних комісій боротьби з дитячою безпритульністю та безнадзорністю, проведений у червні -серпні 1946 р. в районах Станіславської області, дав можливість простежити таку особливість: чим на більшій віддалі від обласного центру знаходився район, тим гірше працювали ці комісії. На нашу думку, це було зумовлено, перш за все тим, що у віддалених сільських районах не було достатніх матеріальних, фінансових і людських ресурсів, особливо серед педагогічних та комсомольсько-партійних працівників для проведення цієї роботи. В основному прислані зі східних регіонів УРСР педагогічні та радянсько-партійні працівники здебільшого боялися проявляти надмірну активність через діяльність збройного підпілля ОУН та УПА. Крім того, до них з недовірою ставилося і місцеве населення, яке боялося, що дітей -сиріт можуть «вивезти в східні регіони», а тому часто приховували, особливо близькі родичі, таких дітей, тим більше тих, батьки яких були учасниками збройного підпілля. Водночас, дещо краще працювали постійні комісії в обласному центрі та ближчих до нього населених пунктів, де вплив націоналістичного підпілля не був таким відчутним і загрозливим для життя. Так, у Яблунівському районі Станіславської області, як відзначалося в рішення райвиконкому від 19 червня 1946 р. відзначалося, що ні членами комісії ні райвно «до цього часу не було приділено належної уваги питанню боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю», а з боку директорів шкіл «проявлено безвідповідальність у цьому питанні». Зокрема, райвно не володіло точними даними про кількість дітей-сиріт у районі, не проводилася робота з патронування по селах району». Райвиконком зобов'язав райвно до 25 липня 1946 р. завершити «точний облік всіх дітей-сиріт у районі», а також «запатронувати, усиновити або видати під опіку дітей-сиріт, які ще незапатроновані до цього часу та оформити це відповідними актами». Крім того, наказувалося «виплатити дітям-сиротам заборгованість за попередні місяці та надалі не допускати заборгованості». А для допомоги райвно, наказувалося «організувати інститут громадських інспекторів» [5, арк. 109].

Незадовільною було визнано і роботу постійної комісії Жовтневої райради, оскільки в районі станом на 9 серпня 1946 р. «й досі є діти -сироти, які знаходяться без нагляду». У зв'язку з цим було призначено новий склад комісії з ліквідації дитячої безпритульності й бездоглядності в складі 5 осіб, і зобов'язано її «приступити до своїх обов'язків в найближчий час». Завідуючому райвно наказано визначити позаштатних інспекторів з числа вчителів і розподілити їх по селах району на допомогу постійній комісії [7, арк. 15].

Водночас у місті Станіславі членами постійної комісії, міськвно та громадськими інспекторами впродовж 1945-1946 навчального року було виявлено і взято на облік 104 дітей- сиріт, з яких 79 передано під патронування, окремим із них надано матеріальну допомогу «не лише галошами, що їх одержано по лінії міськторгвідділу», але і «за рахунок списаного американського майна». Крім того, по лінії міськздороввідділу було влаштовано 42 дітей віком до 3-х років у будинки дитини. Недоліком в роботі було визнано той факт, що не було повністю взято на облік дітей-сиріт у віці від 4 до 8 років. А тому від нового складу постійної комісії вимагалося завершити облік до 1 січня 1947 р. [3, арк 455-456]. Але, як відзначалося на засіданні міськвиконкому 10 грудня 1946 р. при розгляді питання «Про стан роботи по боротьбі з дитячою безпритульністю та бездоглядністю», обраний 8 серпня 1946 р. новий склад комісії «навіть не приступав за цей час до роботи» [3, арк. 455-456].

І все ж необхідно відзначити, що незважаючи на певні недоліки, які мали місце в роботі комісій окремих районів західних областей, у переважній більшості ними була проведена значна робота в питанні передачі безпритульних дітей-сиріт під патронування, опіку, усиновлення, працевлаштування.

Необхідно зазначити, що завдяки співпраці постійних комісій боротьби з дитячою безпритульністю і бездоглядністю та громадських інспекторів було зроблено чимало не лише в плані виявлення та взяття на облік безпритульних дітей-сиріт, напівсиріт, а й з перевірки їх життя й побуту в сім'ях, які взяли їх на опіку, піклування та патронування. Ними фіксувалися випадки грубих порушень умов патронування й опіки, використання патронатними вихователями виділених державою коштів для власних потреб, використання патронованих дітей у своїх корисливих цілях, мали місце факти, коли дітей змушували жебракувати, погано харчували й одягали тощо. Наприклад, у Тернопільській області під час перевірки 500 патронованих дітей, проведеної у березні-квітні 1946 р., було встановлено, що більшість із них живе в поганих умовах і не відвідують школу [12, арк. 26-27]. Наприклад, у Скала-Подільському районі Тернопільської області, принципові громадські інспектори встановили, що 4 опікуни не забезпечували підопічних «комуністичним вихованням» за що їх було позбавлено прав опікунства [9, арк. 209].

У Жаб'євському районі (нині - Верховинський) Станіславської області районний відділ освіти упродовж 1949 та в І кварталі 1950 р. надавав щомісячну допомогу лише 104 дітям-сиротам у розмірі 50 крб., оскільки не мав на той час «повного обліку дітей -сиріт по району і хто, де перебуває», а також відсутніми були «списки дітей, які перебували під патронуванням та опікунством», «не було укладено угод з опікунами» [4, арк. 5 2].

У Городенківському районі, як відзначалося в констатуючій частині ухвали рай міськвиконкому від 11 липня 1949 р., недостатньо активно працювали члени постійної комісії БДББ, органи міліції, райвно, громадські інспектори, оскільки в районі впродовж 1948 р. і за І-е півріччя 1949 р. було взято на облік лише 172 дітей -сиріт, із яких тільки 18 сиріт влаштовано в дитячі будинки, 42 - передано на опіку і 3 - працевлаштовано. Матеріальну допомогу було надано лише 100 сиротам, а за втрату контролю за вихованням дітей було оштрафовано тільки 6 батьків. Серед ухвалених заходів із ліквідації недоліків більшість носили декларативний характер, як, наприклад: до кінця липня 1949 р. провести рейди «по вилученню з вулиць всіх безпритульних і бездоглядних дітей» і забезпечити їх влаштування в дитячих будинках, передачу під патронат, усиновлення та працевлаштування, або ж до 1 вересня 1949 р. забрати з -під опікунства всіх дітей- сиріт і передати їх під патронат колгоспам, які мали їх годувати, одягати, організовувати навчання та працевлаштування [6, арк. 179].

На нашу думку, причина наявності окремих фактів поганого утримання дітей -сиріт на опіці, які, безперечно мали місце, полягала не в тому, що їх «експлуатували» опікуни чи патронатні вихователі, або ж вони масово тинялися вулицями, а в тому, що 50 крб., які виділяла держава на їх утримання і поношеного одягу чи взуття було явно замало для їх нормального забезпечення. Тому як патронованим дітям, так і сім'ям, в яких вони перебували доводилося спільно долати матеріальні злидні, що були характерними для більшості населення західного регіону в умовах проведення «суцільної колективізації», обов'язкових державних поставок та репресій, які продовжувалися проти родин учасників збройного підпілля ОУН-УПА і так званих «бандпособників».

Крім того, як свідчать статистичні дані, дитяча злочинність у сільській місцевості була незначною, а якщо й проявлялась, то у вигляді дрібних крадіжок чи дрібного хуліганства. Більш характерним це явище було для міської місцевості. Так, при розгляді питання безпритульності й бездоглядності в Станіславській області на спільній нараді відповідальних працівників облвно, міліції, партії, комсомолу, соціальних служб та постійних комісій БДББ, що відбулася 21 грудня 1950 р., було відзначено, що до дитячих кімнат міліції впродовж року було доставлено понад 500 безпритульних і бездоглядних за вчинення дрібних кримінальних злочинів та адміністративних порушень, більшість з яких приходилася на долю бездоглядних дітей, що проживали в Станіславі. Зокрема, було взято на облік 62 бездоглядних дітей шкільного віку, які займалися дрібними крадіжками, жебрацтвом, хуліганили, грубо себе поводили у громадських місцях. При перевірці членами комісій і громадськими інспекторами їх умов проживання було встановлено, що 24 із них взагалі не відвідували школу, у більшості були погані матеріально -побутові умови проживання, батьки не контролювали проведення ними вільного часу.

Учасники наради дійшли спільного висновку, що головна причина дитячої бездоглядності полягає у відсутності з боку батьків і школи системного контролю за діяльністю дітей, не організовують їхнє дозвілля, не цікавляться їх навчанням у школах, а школи не вивчають їх побут і не організовують системно для дітей позашкільні виховні заходи.

Значним недоліком, на думку учасників наради, було й те, що органи міліції до батьків, які ухилялися від контролю за дітьми, застосовували лише адміністративні покарання у вигляді штрафів, а не притягують до кримінальної відповідальності, особливо тих батьків, які свідомо заставляють дітей жебракувати та вчиняти крадіжки.

Мали місце й факти грубого порушення працівниками крамниць і гастрономів правил торгівлі, продаючи неповнолітнім тютюнові вироби та алкогольні напої. Касири кінотеатрів без перешкод пропускали дітей на вечірні сеанси після 22-ї години. Заможні батьки, даючи дітям гроші на кишенькові витрати, не цікавилися їх дозвіллям, яке часто закінчувалося розпиванням алкогольних напоїв.

Впливав на поведінку дітей і аморальний спосіб життя окремих батьків, які на очах у неповнолітніх дітей влаштовували за місцем проживання п'янки, часто змінювали чоловіків і дружин.

В ухваленій постанові поряд із іншими заходами заслуговував на увагу пункт про створення під контролем облвно при школах групи продовженого дня для дітей, в яких матері-одиночки працювали до 18-20-ї години вечора, з організацією для них гарячих обідів, гуртків, підготовки уроків тощо [8, арк. 22-29].

На засіданні виконкому Станіславської міської Ради 18 квітня 1952 р. було розглянуто питання «Про роботу комісії по боротьбі з безпритульністю» за наслідками усунення недоліків, озвучених на обласній нараді 21 грудня 1951 р. Кількість дітей сиріт та напівсиріт фактично не змінилася: на патронуванні перебувало 103 дитини, із яких 33 - на частковому патронуванні (напівсироти). У І кварталі 1952 р. дітям-сиротам та напівсиротам було надано допомогу одягом і взуттям на суму 10181 крб. і влаштовано в дитбудинки за ухвалами комісії 5 дітей -сиріт. Водночас була відзначена незадовільна робота органів міліції та педагогічних колективів шкіл, які недостатньо координували роботу по контролю за безпритульними та бездоглядними дітьми, особливо в позаурочний та вечірній час. В ухваленій постанові пропонувалося органам міліції посилити контроль за перебуванням бездоглядних дітей на залізничному вокзалі та привокзальній площі, базарах, де саме вони вчиняли дрібні крадіжки, займалися жебрацтвом, торгували, вчиняли хуліганські дії. Від начальників будинкоуправлінь та міліції теж вимагалося виявити всі можливі в місті місця зібрань та ночівель бездоглядних дітей і вжити заходів для їх ліквідації.

Від директорів і педагогічних колективів вимагалося взяти під контроль всіх безпритульних і бездоглядних дітей у мікрорайоні знаходження школи й постійно відвідувати їх з метою перевірки матеріально-побутових умов та проведення дозвілля.

Пропонувалося також не менше одного разу кожного місяця проводити спільні рейди за участю працівників міліції, комсомольських організацій міста та вчителів з виявлення безпритульних та бездоглядних дітей.

Директорам кінотеатрів та начальнику міськторгу наказувалося заборонити продавати квитки неповнолітнім на вечірні сеанси, а в торгових точках продавати алкогольні напої та тютюнові вироби. Відповідно, вчителі шкіл у своєму мікрорайоні мали час від часу під контролем міськвно проводити рейди з перевірки дотримання постанови міськвиконкому кінотеатрами та торговими точками, які знаходилися в тому ж мікрорайоні, що й школа.

У постанові вимагалося також посилити правовий всеобуч і серед батьків бездоглядних дітей, яких пропонувалося викликати на засідання комісії БДББ та виконкому з пояснення ними їх ролі й участі у вихованні своїх дітей. Зверталася увага у постанові й на контроль за дітьми під час шкільних канікул [2, арк. 84-85].

При розгляді питання на засіданні райвиконкому «Про заходи по ліквідації дитячої безпритульності по Надвірнянському району», що відбулося 30 вересня 1952 р. було відзначено, що «окремі сільські Ради, директори шкіл незадовільно виконують постанову Уряду про ліквідацію дитячої безпритульності, влаштування дітей, що залишилися без батьків та дітей пів сиріт, які знаходяться в поганих матеріально-побутових умовах. Діти цих сіл ходять по місту та їздять у поїздах по станціях безпритульними. Виховна робота не стоїть на належному рівні, не створено належних умов, а тому частина дітей залишила школу». Виконком також визнав незадовільною роботу як постійної комісії при райраді з влаштування дітей -сиріт, так і відділу народної освіти [1, арк. 228].

Висновки

Таким чином, аналіз протоколів засідань майже всіх виконкомів районних Рад депутатів трудящих із питань ліквідації дитячої безпритульності й бездоглядності як Станіславської області, так й інших західних областей засвідчує, що в ухвалах постійно присутня «стандартна» самокритика щодо роботи комісій, відділів освіти, міліції, постійних комісій тощо, однак від засідання до засідання, на яких розглядалося питання про роботу з ліквідації дитячої безпритульності й бездоглядності, пропонувалися одні й ті ж «заходи» на «покращення» роботи, від яких результати роботи в наступні роки мало чим відрізнялися.

Список використаних джерел

1. ДАІФО. Ф. Р-1039 (Виконавчий комітет Надвірнянської районної Ради депутатів трудящих Станіславської області). Оп. 1. Спр. 65 (Протоколи засідань виконкому районної Ради депутатів трудящих з №21 по №30, 22.07. - 07.10. 1950 р.). 291 арк.

2. ДАІФО. Ф. Р-11 (Виконавчий комітет Станіславської міської Ради депутатів трудящих). Оп. 2. Спр. 35 (Протокол засідання міськвиконкому №12 від 18 квітня 1952 р,. 04.04. - 17.06.1952 р.). 447 арк.

3. ДАІФО. Ф. Р-11 (Виконавчий комітет Станіславської міської Ради дерутатів трудящих). Оп. 2. Спр. 7 (Протоколи засідань міськвиконкому від №1 по №44, 16.01. -29.12.1946 р.). 487 арк.

4. ДАІФО. Ф. Р-1215 (Жаб'вський районний виконачий комітет ради депутатів трудящих). Оп. 1. Спр. 7 (протоколи засідань Райвиконкому з №1 по №28, 10.01. - 26.12. 1950 р.). 357 арк.

5. ДАІФО. Ф. Р-1309 (Виконавчий комітет Яблонівської районної Ради депутатів трудящих). Оп. 1. Спр. 11 (Протоколи засідань виконкому від №11 по «20, 19.03. -09.07.1946 р.). 147 арк.

6. ДАІФО. Ф. Р-295. Оп. 5. Спр. 479 (Протоколи засідань виконкому Городенківської районної Ради депутатів трудящих, 01.06. - 13.09. 1949 р.). 368 арк.

7. ДАІФО. Ф. Р-651 (Виконавчий комітет Жовтневої районної Ради депутатів трудящих). Оп.

8. Спр. 43 (Протоколи засідань виконкому за 1946 рік, том ІІІ, 09. 08.- 30.12. 1946 р.). 185 арк.

9. ДАІФО. Ф. Р-788 (Станиславский областной отдел социального обеспечения). Оп. 1, спр. 63 (протоколы областных совещаний руководящих работников органов социального обеспечения за 1950 год, 21.12.1950 г. - апрель 1951 г.). 31 арк.

10. ДАТО. Ф. Р-18 (Тернопільський обласний відділ народної освіти). Оп. 1. Справа 164 (Плани розгортання мережі дитячих будинків області і списки педагогічних працівників на 1950 - 1951 навчальний рік, 1950-1951 рр.). 260 арк.

11. Об устройстве детей, оставшихся без родителей: Постановление СНК СССР от 23 января 1942 г. Собрание постановлений правительства СССР. 1942. № 2. Ст. 26.

12. Положение о комиссиях по устройству детей, оставшихся без родителей: Постановление СНК СССР (1943 р.) Собрание постановлений правительства СССР. 1943. № 3. Ст. 25

13. ЦДАГОУ. Ф. 1. Оп. 73. Спр. 332. 43 арк.

Размещено на Allbest.ru