Проблеми юридичної кваліфікації діяльності агентів впливу

Размещено на http://www.allbest.ru/

"СвідомІнформ"

Проблеми юридичної кваліфікації діяльності агентів впливу

Калетнік В.В.

президент незалежного центру політичних студій та аналітики "СвідомІнформ"

Васильків, Україна

Анотація

У статті проаналізовано теоретичні аспекти поняття “агент впливу ” та проблеми юридичної кваліфікації їхньої діяльності.

Окремо досліджено стан протидії діяльності агентів впливу в Україні. Проаналізовано українське кримінальне законодавство у відповідній сфері, виявлено проблемні аспекти застосування статей 110 та 111 Кримінального кодексу України.

За результатами дослідження надано конкретні рекомендації органам державної влади щодо стратегічних напрямів удосконалення українського законодавства та превентивних кроків у сфері протидії агентам впливу.

Визначено, що ключовою реформою, спрямованою на протидію діяльності агентів впливу, має стати закріплення в українському законодавстві поняття “підривні організації” та введення відповідальності не лише за діяльність цих організацій на території України, а й за співпрацю з ними.

Зокрема, для підвищення прозорості фінансових потоків, запропоновано розглянути можливість розширення сфери застосування декларування. На даний момент вона охоплює лише державних службовців та окремих представників недержавного сектору.

Обґрунтовано необхідність адаптації норм Кримінального процесуального кодексу до реальних потреб контррозвідуваль- них структур у частині формування адекватних процесуальних норм для злочинів проти основ національної безпеки.

Ключові слова: агенти впливу, гібридна війна, активні заходи, шпигунство, безпека, національні інтереси.

The status of counteracting the activity of agents of influence in Ukraine has been separately investigated. The Ukrainian criminal legislation in the relevant field is analyzed, problematic aspects of the application of Articles 110 and 111 of the Criminal Code of Ukraine are identified.

According to the results of the study, specific recommendations were made to public authorities on strategic directions of improving Ukrainian legislation and preventive steps in the sphere of counteracting agents of influence.

It is determined that the key reform aimed at counteracting the activities of influence agents should be the consolidation of the concept of “subversive organizations” in the Ukrainian legislation and introduction of responsibility not only for the activities of these organizations in the territory of Ukraine, but also for cooperation with them.

In particular, to increase transparency of financial flows, it is suggested to consider expanding the scope of declaring. At present, it covers only civil servants and individual representatives of the non-governmental sector

The necessity of adaptation of norms of the Criminal Procedure Code to the real needs of counterintelligence structures in the part of formation of adequate procedural norms for crimes against the bases of national security is substantiated.

Keywords: agents of influence, hybrid war, active measures, espionage, security, national interests.

Постановка проблеми. Нині в Україні складна ситуація, як в безпековій так і в соціально-економічній сферах, що пов'язане з тривалим протистоянням російській агресії на Сході України, ускладнене негативними наслідками пандемії ко- ронавірусу С0УГО-19. В таких умовах особливо негативний вплив на всі сфери життєдіяльності країни має діяльність, так званих, агентів впливу, як одного із методів деструктивного впливу, що лежить поза площиною закону. На сьогодні поняття “агент впливу” є досить новим, яке ще не знайшло свого відображення ані в законодавстві, ані в правовій доктрині. До теперішнього часу ще не було здійснено в межах правової науки комплексного дослідження такого феномену як “агент впливу”, що, у поєднанні із експансією методів ведення гібридної війни, подальшого залучення України до неї і визначає актуальність дослідження.

Аналіз актуальних досліджень. Важливі публікації з цієї теми були зроблені такими науковцями, як: Баровська А. В., Горбулін В. П., Дубов Д. В., Загиней З. А., Корецька І. О., Паливода В. О., Ви- говський Д. С., Недюха М., Федорін М., Нестеро- вич В. Ф., Ліннік Ю. В. та ін.

Попередній аналіз проблеми визначення поняття “активні заходи” в контексті актуалізації норм внутрішнього, національного законодавства України до вимог сьогодення засвідчив, що особливе місце серед типових методів реалізації “активних заходів” посідає діяльність агентів впливу [5].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на те, що в Україні питання пошуку та протидії агентам впливу стоїть особливо гострим, формування достатньої нормативно-правової бази для притягнення таких осіб до відповідальності, механізмів їх чіткої ідентифікації та недопущення використання поняття “агент впливу” для обмеження свободи слова та думки і досі залишається невирішеним.

Метою статті є аналіз теоретичних аспектів поняття “агент впливу” та проблеми юридичної кваліфікації їхньої діяльності.

В дослідженні основна увага зосереджена на тих агентах впливу - фізичних особах, які безпосередньо контактують з іншою державою (її структурами), а також отримують певні преференції за свою діяльність. І хоча агентами впливу можуть бути не лише фізичні, але й юридичні особи (від бізнес-структур до засобів масової інформації), проте вони, в силу ряду причин, залишаються поза межами цього дослідження.

Виклад основного матеріалу. Словник розвідувальних термінів та визначень, підготовлений ЦРУ в 1978 р. для американського розвідувального товариства, визначав агента впливу як “особу, якою маніпулює іноземна розвідувальна організація для використання її позиції задля впливу на громадську думку чи осіб, які ухвалюють рішення, у спосіб, що сприятиме досягненню цілей країни, яку представляє ця організація” [13]. В даному визначенні увага акцентована на тому, що агенти є особами, якими саме маніпулюють, тобто свідома співпраця з розвідувальними організаціями не є обов'язковою, передбачається можливість використання таких агентів наосліп (без їхнього відома про реальні цілі їхньої публічної діяльності).

Цікавим є той факт, що в окремих джерелах вказується, що саме поняття “агент впливу” вважають таким, що походить з лексикону радянських спецслужб. Водночас в радянському контррозвіду- вальному словнику [8] взагалі відсутнє визначення поняття “агент впливу”, водночас є “довірена особа”, яку розглядають як один з елементів вербування агентів впливу і за своїм змістом ця форма характеризується досягненням такого рівня взаємовідносин особи з розвідником, коли вона свідомо виконує окремі прохання в інтересах розвідки.

У постійно оновлюваному офісом директора Національної розвідки США словнику термінів і визначень для співробітників контррозвідки Міністерства оборони США [16] наводиться ціла низка визначень поняття “агент впливу” з різних словників у сфері безпеки і оборони:

за визначенням The Air Force Offi ce of Special Investigations (AFOSI) [16] Manual 71-142, агент впливу - це “агент певної структури, яка використовує його чи її позицію для впливу на суспільну думку або осіб, які ухвалюють рішення, для досягнення результату в інтересах країни, чия розвідувальна структура управляє цим агентом”. Зважаючи, що агент завжди визначається як свідомий співробітник іноземної розвідки, несвідоме використання осіб для такої діяльності фактично виключається;

“особа, діяльність якої скеровується розвідувальною організацією для використання її позиції з метою впливу на громадську думку чи осіб, які ухвалюють рішення, для досягнення результату в інтересах країни, чия розвідувальна структура керує цим агентом” [16];

“особа, яка діє в інтересах противника, відкрито не декларуючи свою відданість та намагаючись справляти свій вплив приховано, але не обов'язково, збирає розвідувальні матеріали чи компромат” [16];

“агент, який керується розвідувальними вказівками та використовує свою офіційну позицію (або в інший спосіб) для справляння впливу на політику, громадську думку, перебіг певних подій, діяльність політичних організацій та урядових структур у країні, що є ціллю такої активності” [16].

Л. Трандафір пропонує вважати агентами впливу “осіб, яких наймають суб'єкти створення та поширення хибної інформації, часто всередині країни, в якій здійснюються операції (впливи). Вони є позаштатними співробітниками розвідки, іноді усвідомлюють всі наслідки своєї ролі й завжди усвідомлюють, що пов'язані з контролюючим суб'єктом” [17]. Роль останнього майже завжди виконує співробітник розвідувальної служби.

Очевидно, що жодне з наведених визначень не надає належної прозорості визначенню поняття “агент впливу” та чітких критеріїв віднесення діяльності особи до діяльності агента впливу. Водночас до зазначених найбільш сталих критеріїв відносять [2]:

прихованість дій (робота агентів впливу має значно меншу видиму частину, ніж робота організацій прикриття чи партій);

мотивованість діяльності (пряме фінансове утримання, задоволення власного еґо, увага медіа та політична підтримка, надання бізнес-привілеїв до збереження життя (включаючи життя рідних)). Особливим моментом мотивації є усвідомленість, а отже, умисність, діяльності агента впливу;

“включеність” у культурний і громадський контекст (певна визначена позиція особи як члена “цільового” суспільства: громадянство, вид на проживання, посвідка на постійне проживання для іноземця);

легітимний високий статус у “цільовому” суспільстві.

Наразі невизначеним є модуль суспільної значущості (позиції, посади) агента впливу. Переважна більшість дослідників акцентує увагу на таких “обов'язкових можливостях”, як вплив на громадську думку та на осіб, які ухвалюють рішення. Д. Кукс зазначав, що в умовах холодної війни “ідеальна позиція для агента впливу - це хтось близький до керівників західних чи неприєднаних країн” [15]. Однак таких позицій є значно більше: фактично до них сьогодні можна віднести цілу низку професійних груп, що мають відповідні офіційні можливості для справляння впливу: журналісти, експерти (урядові та неурядові, зокрема керівники недержавних організацій), політичні діячі, популярні блогери, державні службовці (від середньої ланки і вище), науковці, радники (при державних органах або окремих посадових особах), творчі працівники (актори, митці та інші), релігійні діячі.

Вітчизняні дослідники діяльності спецслужб, зокрема В. Паливода (він оцінює дії російської розвідки в країнах Балтії, але його висновки можуть бути екстрапольовані на ситуацію загалом), зазначав [10]: “об'єктами розвідувального інтересу СЗР та ГРУ є литовські громадяни, які можуть надавати необхідну інформацію чи впливати на рішення державних інституцій або на громадську думку. До кола потенційних “цілей” згаданих спецслужб у Литві входять не лише чиновники і військові, а й перспективні студенти, молоді політики, журналісти і вчені”.

Такий перелік не є вичерпним, проте окреслює найбільш критичні групи, що мають бути в полі постійної уваги з боку відповідних державних без- пекових структур. Крім вказаних вище груп, окрему складність щодо ідентифікації агентів впливу становлять особи, які перебувають біля “статус- них” суб'єктів і можуть впливати на них: чоловіки і дружини, співмешканки і співмешканці, родичі та інші особи.

Визначення критеріїв віднесення осіб до агентів впливу допомагає з'ясувати “поле” (сфери), методи та передумови їхньої діяльності, конкретизує можливий склад злочину та дозволяє відокремити їхні дії від інших, спрямованих на заподіяння шкоди національній безпеці України, або які можна класифікувати як інформаційну суспільно небезпечну діяльність [11].

Одним з таких понять є “шпигунство”. Розрізнення діяльності шпигунів та агентів впливу може бути використане для розрізнення міри покарання (у т. ч. можливості засудження за кількома статтями).

Дослідники відрізняють агентів впливу від агентів, найнятих розвідувальними службами для збору інформації [14], проте часто, агенти впливу засуджуються як шпигуни, що фактично “звужує” їхню вину.

Певну зачіпку в розрізненні понять надає чинник громадянства. У кримінальних кодексах європейських країн шпигунство і державна зрада (її предмет у різних кодексах відповідає описаним вище діям агентів впливу) є діями проти країни (її безпеки, національних інтересів, безпеки нації тощо), які переважно входять до статей з аналогічною назвою або до загальної статті “зрада держави та шпигунство”. Проте суб'єкти вчинення шпіонажу та державної зради можуть відрізнятися громадянством. Зокрема, у кримінальному кодексі Франції (ст. 411-2 - 411-11) суб'єктами зради можуть бути тільки французи, шпигунства - будь-яка інша особа. На відміну від такого розуміння суб'єкта шпигунства агент впливу, як було зазначено вище, не обов'язково повинен мати громадянство, але будь-яку законну форму “включеності” в культурний і громадський контекст країни перебування. Водночас у кримінальних кодексах, наприклад ФРН (§94), Італії (ст. 241), Угорщини (§147), Естонії (ст. 62, 63), Болгарії (ст. 98) та багатьох інших, у шпигунській та зрадницькій діяльності можуть бути обвинувачені особи незалежно від громадянства [2].

Порівняння статей відповідної тематики кримінальних кодексів європейських країн дозволяє стверджувати різну усвідомленість дій та предмет діяльності шпигунів та агентів впливу (поняття не використовується).

На відміну від агентів впливу шпигуни можуть діяти тільки усвідомлено (у кримінальних кодексах багатьох європейських країн зазначений “прямий умисел”) й є пов'язаними з конкретними іноземними організаціями (службами), тобто діють за їхнім завданням (вказівками). У кримінальному кодексі Польщі поняття “шпигунство” навіть повністю замінене участю в “діяльності іноземної розвідки” [2].

Предметом діяльності шпигунів є відомості, збирання (добування), збереження, передача (пересилання), повідомлення, надання доступу, викрадення, купівля, публічне оголошення (зокрема через засоби масової інформації), яких негативно впливає і може завдати шкоди державі, її національній безпеці, інтересам нації тощо. Найчастіше такими відомостями є державна таємниця, проте також часто до таких відомостей належать “інші відомості”, які можуть бути використані іноземною державою (її розвідкою) тощо на шкоду національній безпеці держави, її народу, інтересам тощо.

В Україні “предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі” [7].

Узагальнено за визначеннями, поданими у згадуваному вище словнику термінів і визначень для співробітників контррозвідки Міністерства оборони США, шпигунство також пов'язують саме з відомостями (інформацією): діяльність розвідки певної держави, що заборонена законами держави, проти якої вона здійснюється, спрямована на отримання секретної інформації агентурними методами [16]. Деталізація “маніпуляцій” з відомостями (інформацією), визначення видів таких відомостей та акцент на усвідомленні дій є тими пунктами, що використовуються в багатьох кримінальних кодексах європейських країн для конкретизації дій “шпигунство”.

Якщо відокремлення понять відіграватиме позитивну роль у виявленні та покаранні агентів впливу, то чітке визначення поняття “агент впливу” парадоксальним чином робить його менш практично придатним. Це випливає з поняття кваліфікації злочину як точного встановлення відповідності вчиненого складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі [6].

Так, якщо провести цілісне закріплення визначення, наприклад, запропонованого Дубовим Д. В у своєму комплексному дослідженні зазначеного поняття [2]: “агент впливу - особа, що перебуває на зв'язку (прямому чи опосередкованому) з іноземною розвідувальною або іншою іноземною організацією, керується її вказівками та приховано використовує свою посаду або суспільний статус (але при цьому не займається шпигунством) в інтересах тієї країни, зі структурами якої вона перебуває на зв'язку, для впливу на суспільну думку, діяльність політичних організацій, порушення процесу реалізації політичних практик чи заради впливу на осіб, які ухвалюють рішення”, то спроба його використати для притягнення особи до відповідальності викличе необхідність доводити кожний з вказаних складників дефініції. Зробити це буде надзвичайно складно або й просто неможливо. влада стратегічний превентивний агент

Незважаючи на численні заклики громадськості [4] протидіяти ворожим агентам впливу, ця проблема не має готового розв'язку, зокрема юридичного і в Україні. У чинному українському законодавстві можна виокремити дві ключові статті Кримінального кодексу (далі - КК), що можуть стосуватися діяльності агентів впливу.

Перша - ст. 110 “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”: “умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій”.

Проблемою застосування цієї статті стосовно агентів пливу є те, що вони зрідка вдаються до прямих, надто публічних, закликів (навіть у розповсюджуваних матеріалах) до будь-яких відверто антидержавницьких дій. Як зазначалося, мімікрія під активну державницька позицію є одним з механізмів забезпечення ефективності роботи агента впливу, а прихованість дій є одним з основних критеріїв визначення поняття “агент впливу”.

Отже, на практиці під дію цієї статті потрапляють переважно екзальтовані особи, вороже налаштовані до держави. Це доводить судова практика: у період 2014-2018 рр. було винесено вироки майже у 300 справах, що містять згадки статті 110, але докладніший аналіз таких справ свідчить, що вони стосуються переважно поширення друкованих та електронних агітаційних матеріалів “ДНРШНР” (що містять прямі заклики до повалення влади), написання окремих мистецьких творів, що також закликають до повалення влади, або виступи на телебаченні із відповідними закликами.

Друга - ст. 111 “Державна зрада” [9]: “Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України”, за якою порушник карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Однак положення цієї статті мають низку “вузьких місць”, що зрештою ускладнюють її використання для протидії агентам впливу.

Об'єктивну сторону злочину сформульовано надзвичайно широко та нечітко, що частково спрощує процес відкриття справ, проте з робить вкрай складним доведення вини.

Однією з причин нечіткості та можливостей широкого трактування (як для обвинувачення, так і для виправдання) є відсутність визначення поняття “підривна діяльність” в українському законодавстві. З офіційних документів “підривна діяльність” згадується в Доктрині інформаційної безпеки України [1]. До змісту цього поняття прав- ники відносять широкий спектр діянь [3], так чи інакше пов'язаних зі шкодою національній безпеці, отже, під неї підпадають майже всі статті КК, що належать до Розділу I “Злочини проти основ національної безпеки України”. Це робить незрозумілим виділення поняття саме у ст. 111 та ускладнює обвинувачення саме в державній зраді.

Обвинувачення у державній зраді не можуть висуватися іноземному громадянинові або особі без громадянства, навіть якщо він надає допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Відповідно до ст. ст. 111 та 114 КК, якщо іноземний громадянин/особа без громадянства не передає і/ або не збирає відомостей, що становлять державну таємницю, не вдається до дій, описаних у ст. 110 КК (громадянство не вказується), або ст. ст. 330, 381 КК, пов'язаних з відомостями та поширюваних на іноземних громадян та осіб без громадянства, їх неможливо звинуватити ані як шпигунів, ані як державних зрадників.

Тобто, незважаючи на широке використання поняття “агент впливу” в публіцистиці та політичній риториці, спроби його суто практичного (юридично значущого) застосування викликають значну кількість проблем. По-перше, через побудову належної доказової бази, а по-друге, через невизначеність і незакріпленість межі між свободою слова (наприклад, висловленням опозиційних поглядів) та антидержавною діяльністю у сфері інформаційних відносин. Майже щоразу такі особи залишаються непокараними або притягаються до відповідальності за іншими статтями.

Отже, як ми могли переконатися, практичних можливостей протидії агентам впливу небагато, але вони все ж існують і їх реалізація може суттєво ускладнити намір справляти через них потрібний вплив. Такі практичні кроки умовно можна розділити на три групи.

Перша - зробити для агентів впливу “токсичною” (небезпечною з погляду права) взаємодію з іноземними структурами, що надають необхідну підтримку їхній діяльності, скеровують їх, надають їм відповідні преференції тощо. Це вимагатиме створення механізму надання таким іноземним структурам офіційного в Україні юридичного статусу “підривна організація” з відповідними правовими наслідками взаємодії з такими структурами для українських громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства, які офіційно перебувають на території України.

Це може бути здійснено у різний спосіб, з різним ступенем жорсткості закріплення в чинному законодавстві. Найбільш раціональним способом є прийняття саме окремого закону “Про підривні організації”, використавши як модель Закон України “Про боротьбу з тероризмом”. Закон має визначити поняття “підривна діяльність”, “підривна організація”, порядок віднесення організацій до “підривних”, повноваження суб'єктів боротьби з підривними організаціями. Однією з норм нового закону має стати створення реєстру “підривних організацій”.

Друга - відслідковування фінансових потоків (передусім для осіб, які належать до “груп ризику”). Зокрема, через посилення прозорості та кри- міналізацію певних видів грошових надходжень. Водночас акцент має бути зроблений на більшій прозорості, а не покаранні. Підвищення прозорості фінансових потоків - апробований шлях боротьби з кримінальними правопорушниками, яких неможливо або дуже складно) притягнути до відповідальності за іншими статтями (що стосуються їхньої безпосередньої злочинної діяльності). Зокрема, йдеться про використання досвіду боротьби з відмиванням коштів та протидії тероризму.

До цієї ж групи можна віднести і подальше збільшення прозорості доходів населення. Зважаючи на те, що потенційними отримувачами зиску є не лише самі агенти, а й наближені до них особи, варто розглянути можливість розширення сфери застосування декларування (з дотриманням при цьому норм Закону України “Про захист персональних даних”). На даний момент вона охоплює лише державних службовців та окремих представників недержавного сектору.

Третя - уточнити статті КК, зменшивши їх варіативність і можливість подвійних трактувань. Застосування статті 111 КК в поточному вигляді є малоефективним і потребує суттєвої редакційної сегментації та більш однозначного визначення суті об'єктивної сторони складу злочину “державна зрада”. Диспозиція частини першої статті 111 має бути сегментована на кілька частин відповідно до форм, у яких може виявлятися державна зрада. Водночас сегментація за формами державної зради потребуватиме визначення понять “шпигунство” та “підривна діяльність”. У другому випадку можливими є два варіанти вирішення: конкретизація дій, що становлять зміст поняття “підривна діяльність” без називання цього поняття, або закріплення цих дій за певним суб'єктом. Перший варіант широко використовує європейська практика, ретельно деталізуючи дії, які можна визначити як злочини проти безпеки держави, її інтересів тощо. Зокрема, кримінальний кодекс Італії містить близько 30 статей [12], в яких детально описано види злочинів проти зовнішньої безпеки держави.

Другий варіант передбачає зміну логіки застосування ст. 111 за формою злочину “надання допомоги в проведенні підривної діяльності”. Предметом злочину має бути не факт того, що той чи інший український громадянин сприяв (надавав допомогу) іноземним структурам чи їх представниками у здійсненні підривної діяльності, а доведення самого факту взаємодії українського громадянина з тими іноземними організаціями, які держава визнає такими, що здійснюють підривну діяльність. Це своєю чергою порушує питання про характер уточнення чинного законодавства і закріплення в ньому нового сутнісного статусу для іноземних організацій, процедури визнання іноземних організацій такими, що здійснюють підривну діяльність, тощо.

Оскільки, як зазначалося, закріплення в законодавстві поняття “агент впливу” є обмежено недоцільним, пропонується використовувати “традиційні” поняття КК, зокрема “державна зрада”. Запропоновані в Рекомендаціях формулювання статей 111-3-111-5 загалом відповідають злочинам, що відносяться до діяльності агентів впливу.

Внесення змін до КК потребуватиме і модифікації Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК). На даний момент норми КПК здебільшого однакові для всіх видів злочинів (хоча для статей 109-114-1, що складають частину КК “Злочини проти основ національної безпеки”, передбачається процедура спеціального досудового розслідування), що робить майже неможливим збір належної доказової бази та доведення вини осіб щодо низки злочинів. Особливо це стосується злочинів, що підпадають під норми статей 110 та 111. Це зумовлює необхідність адаптації норм КПК до реальних потреб контррозвідувальних структур у частині формування адекватних процесуальних норм для злочинів проти основ національної безпеки.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Підсумовуючи, слід зазначити, що сфери діяльності агентів впливу, організаційні форми їх роботи та статуси роблять майже неможливим створення системи протидії “на всі випадки життя”. Запропоновані в дослідженні рішення охоплюють переважно осіб, які безпосередньо взаємодіють з іноземними організаціями (передусім розвідувальними) на шкоду національним інтересам держави. Можна припустити, що реальна кількість та “різнорідність” агентів впливу на території України є більшою. Понад те, вони діють майже легально та в межах чинного законодавства, а їхні “позиції” та дії охороняються законами України, її Конституцією та нормами міжнародного права про свободу слова, журналістську діяльність тощо.

Вирішення цих та інших проблемних випадків пов'язаних з деструктивною діяльністю агентів впливу потребує подальших додаткових досліджень і напрацювання дієвих механізмів протидії.

Список використаних джерел

1. Дубов Д. В. “В інтересах іншої держави...”: проблеми виявлення та протидії агентам впливу: аналіт. доп./ Д. В. Дубов, І. О. Корецька. - К.: НІСД, 2018. - 48 с.

2. Загиней З. А. Надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України як спосіб вчинення державної зради / З. А. Загиней // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. - 2016. - №3. С.86-101

3. Калетнік В. В. Проблема правового забезпечення в контексті протидії “активним заходам” / В. В. Калетнік // Гілея: науковий вісник. - К.: “Видавництво “Гілея”, 2020. - Вип.154.

4. Паливода В. О. Активізація російської розвідки на європейському континенті // Безпековий огляд ЦДАКР “Виклики і ризики”. - 2017. - №8 (71), 28 квіт. С.23-30.

5. Trandafir L. Infl uence techniques. Misinformation / The International scientifi c conference Strategies XXI

References

1. Dubov D. V. “V interesakh inshoi derzhavy...”: prob- lemy vyiavlennia ta protydii ahentam vplyvu: analit. dop. / D. V Dubov, I. O. Koretska. - K.: NISD, 2018. - 48 s.

2. Zahynei Z. A. Nadannia dopomohy v provedenni pidryvnoi diialnosti proty Ukrainy yak sposib vchynen- nia derzhavnoi zrady / Z. A. Zahynei // Naukovyi chasopys Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy. - 2016. - №3. - S.86-101

3. Kaletnik V V. Problema pravovoho zabezpechennia v konteksti protydii “aktyvnym zakhodam” / V. V Kaletnik // Hileia: naukovyi visnyk. - K.: “Vydavnytstvo “Hileia”, 2020. - Vyp.154.

Размещено на Allbest.ru