Арбітражна процедура за правилами ВОІВ як ефективний альтернативний спосіб вирішення спорів

медіація власність інтелектуальний конфлікт

Інтелектуальна власність набула значення визначального складника сучасної міжнародної економіки, однак реалізація прав інтелектуальної власності як з об'єктивних, так із суб'єктивних причин неможлива без виникнення конфліктів, які можуть перешкоджати, іноді зводять нанівець цінність зазначених активів підприємства. І хоча ретельне складання контрактів, розроблення стратегії використання прав інтелектуальної власності зменшує ризики виникнення спорів, проте повною мірою їх не уникнути. Тому особливої уваги потребує питання ефективного управління спорами з метою їх вирішення.

Intellectual property has become a key component of the modern international economy, but the realization of intellectual property rights for both objective and subjective reasons is not possible without conflicts that can hinder, sometimes nullify the value of these assets. Although careful contracting and the development of a strategy for the use of intellectual property rights reduce the risk of disputes, they cannot be completely avoided. Therefore, special attention is paid to the issue of effective dispute management in order to resolve them.

Of course, a dispute in the field of intellectual property can be resolved in the traditional way - recourse to the courts, but there are other ways of settlement, namely, consideration, for example, in the process of mediation, arbitration.

Alternative dispute resolution can improve the situation of the parties by strengthening control over the dispute settlement process. In addition, its contractual, consensual nature often makes the process less controversial, allowing the parties to establish, maintain and strengthen profitable business relationships with each other.

The article describes the effectiveness of mediation and arbitration in resolving disputes, including disputes over intellectual property rights at the international level by drawing attention to the activities of the International Institute for Conflict Prevention and Resolution and the World Intellectual Property Organization Arbitration and Mediation Center. This positive experience of international organizations contributes to the spread of alternative dispute resolution in Ukraine.

Нинішні реалії розвитку в Україні інституту медіації, що є ефективним альтернативним способом вирішення спорів, зокрема, і у сфері інтелектуальної власності, сприяють вивченню іноземного досвіду особливостей його онтології. Завдяки аналізу міжнародної медіаційної, арбітражної практики та дослідження правового стану в Україні уможливиться визначення умов, необхідних для забезпечення ефективності альтернативних способів вирішення спорів щодо інтелектуальної власності в Україні.

Можна виокремити різні дефініції поняття арбітражу, а саме: передача спору на розгляд третій стороні, яка заздалегідь обирається та погоджується сторонами [1, с. 549]; засіб, за допомогою якого спір вирішується незаінтересованою особою, відповідно до добровільної угоди сторін [2, с. 04]; орган: арбітраж - це недержавний суд, заснований сторонами, що сперечаються, джерелом правозастосовної діяльності якого є угода сторін, а не припис закону, що виключає юрисдикцію державного суду з розгляду конкретної справи в рамках, передбачених угодою [3, с. 251]; форму приватного правосуддя, яке ґрунтується на угоді, а арбітр наділяється повноваженнями, аналогічними повноваженням судді; які випливають з угоди між сторонами [4, с. 38].

Варто зазначити, що арбітраж в Україні здійснюється торгово-промисловими палатами. Приймаються до розгляду спори за наявності письмової угоди між сторонами, а арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження або у вигляді окремої угоди. В Україні в статті 16 (ч. 1) Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» [7] закріплено, що арбітражна угода є автономним договором.

Сьогодні не існує єдиної думки щодо того, де зародилися арбітраж та арбітражна угода як його передумова. М. Мастил стверджує, що навіть з історичних джерел неможливо отримати надійні статистичні відомості про випадки застосування арбітражу, оскільки багато випадків урегулювання спорів залишилося неописаними [6, с. 43]. Відомо, що майже кожна національна правова система розвивала такий інститут права, як третейське врегулювання спорів.

Принципи, на які спирається в діяльності сучасний міжнародний комерційний арбітраж, поширюються не лише на приватноправові, а й на публічні відносини. Саме таке визначення можна знайти в ч. 1 ст. 1 Статуту Організації Об'єднаних Націй, яка одним із напрямів діяльності організації визначає підтримку миру і безпеки, для цього варто застосовувати ефективні заходи та шляхи для відновлення миру з дотриманням принципу справедливості.

Історично склалися два різновиди арбітражу: постійно діючий і створений з метою розгляду конкретної справи. Для інституційного арбітражу характерна наявність постійно діючого органу, який не бере участі у вирішенні спорів, а виконує визначені адміністративні функції: сприяє формуванню складу арбітражу, надсилає сторонам документи в справі, установлює дату проведення арбітражу тощо. Наприклад, таким органом є Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати. Постійно діючі арбітражні (третейські) суди створюються при різних організаціях, торгово-промислових палатах.

Зауважимо, перевагою постійно діючих арбітражних органів є наявність регламентів і можливості заздалегідь ознайомитися з правилами ведення арбітражної справи. В інституційних арбітражних ситуаціях, коли сторони не можуть дійти згоди щодо арбітра, арбітражний центр може його призначити.

Наприклад, міжнародній практиці врегулювання зовнішньоекономічних спорів відомі випадки створення арбітражів і передача спорів на їх вирішення всупереч добровільній природі останніх. Як виняток створюються обов'язкові арбітражі для вирішення певної категорії справ, проте їх кількість невелика.

Варто зазначити, що Центр Всесвітньої організації інтелектуальної власності з арбітражу та посередництва визначає такі види арбітражу: арбітраж і пришвидшений арбітраж. З метою з'ясування специфіки міжнародної арбітражної практики у сфері інтелектуальної власності варто проаналізувати відповідну процедуру.

По-перше, загальні положення: арбітраж - погоджувальний процес напрацювання рішення, за якого третя сторона вирішує спір в рамках погоджених параметрів. Арбітраж, на відміну від посередництва, зобов'язує сторони прийняти спосіб вирішення спору.

По-друге, права сторін щодо вибору: вибір арбітра (арбітрів); питань, котрі виносяться на арбітражний розгляд; місця проведення; процесуальної норми; строки проведення; характер документів, інших доказів; засобів правового захисту; форми рішення тощо.

Виокремлюємо такі переваги арбітражу щодо спорів у сфері інтелектуальної власності над судовим способом розгляду: по-перше, міжнародний характер (єдина процедура, котра регулюється нормами, які визначаються сторонами; арбітражна процедури й національна належність можуть бути нейтральними щодо законодавства, мови та інституційної культури сторони); по-друге, технічні моменти: сторони можуть вибирати арбітра (арбітрів), який/які володіють знаннями у відповідній сфері; по-третє, терміновість: арбітр і сторони можуть скоротити терміни процедури; арбітр може застосовувати тимчасові заходи, а сторони мають право просити забезпечуваних судових засобів; по-четверте, необхідність рішення: обмежена можливість подачі апеляції; по-п'яте, конфіденційність: конфіденційність як самої процедури, так і рішення.

Приклад проведення арбітражної процедури за Правилами ВОІВ [5]

Таблиця 1

Порівняння етапів проведення арбітражу та прискореного арбітражу за Правилами ВОІВ

Таблиця 2

Процедуру арбітражного розгляду вирішення спору розуміємо як процес, який здійснюється арбітражним органом відповідно до встановлених правил. Процес можна охарактеризувати такими ознаками: спір вирішується неупередженою особою чи особами (арбітрів може бути декілька); повноваження арбітрів ґрунтуються на угоді сторін; арбітражна угода може мати фактичну, правову та змішану природу; завершенням арбітражного розгляду є винесення арбітражного рішення, яке може бути примусового характеру.

Висновки. Важливою особливістю арбітражу є те, що він націлений не лише на вирішення спору як такого та винесення рішення на користь однієї зі сторін, а й на врегулювання спору шляхом спонукання сторін до укладення мирової угоди. Ця функція є важливою, а її успішність значно залежить від уміння арбітра привести сторін до компромісу. Урегулювання спору таким чином усуває ризики винесення негативного рішення проти однієї зі сторін, а також створює комфортні умови для подальшого співробітництва сторін на ринку.

Список використаних джерел