Підстави та межі криміналізації вандалізму в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підстави та межі криміналізації вандалізму в сучасних умовах

Доброскок А.Ю.

Аналізується історичний генезис кримінальної відповідальності за вандалізм, порівнюються різноманітні наукові підходи, положення чинного кримінального законодавства та правозастосовна практика, і на основі проведеного дослідження обґрунтовується авторський погляд на систему кримінально-караних діянь, які можуть бути кваліфіковані як вандалізм. Доведено, що запропонована диференціація системи кримінально-караних проявів вандалізму має велике кримінологічне значення, оскільки передбачає не лише діяння, які мають чітко виражену вандальну спрямованість, але й також діяння, віднесення яких до вандалізму вирішується в кожному конкретному випадку після з'ясування та дослідження всіх обставин справи. На підставі вивчення публікацій у засобах масової інформації аналіз інформаційних матеріалів правоохоронних органів, дослідження наукових статей у різних галузях знань, знайомство із офіційними доповідями органів державної влади та громадських організацій дали змогу зробити важливий висновок: розуміння вандалізму і, як наслідок, вживання цього поняття для офіційного пояснення діянь, пов'язаних із деструктивною насильницькою руйнівною поведінкою сьогодні суттєво розширило свої межі і вийшло далеко за межі кримінально-правового визначення. Зокрема, значна частина актів вандальної поведінки через незначну суспільну небезпеку залишається без належної уваги з боку правоохоронних органів. Зроблено висновок, що запропоновані зміни і доповнення до чинного кримінального й адміністративно-деліктного законодавства необхідно розглядати як об'єктивну необхідність. Вони мають стати логічною реакцією законодавця на постійно зростаючу кількість деструктивних руйнівних дій, які заподіюють значну, іноді непоправну шкоду об'єктам, що мають історичну, культурну, духовну чи іншу матеріальну або нематеріальну цінність.

Ключові слова: вандалізм, вандальна поведінка, криміналізація, мародерство, наруга над державними символами, наруга над могилою, осквернення релігійних святинь.

The historical genesis of criminal responsibility for vandalism is analyzed, various scientific approaches are compared, the provisions of the current criminal law and law enforcement practice are compared, and on the basis of the research the author's opinion on the system of criminal acts that can be qualified as vandalism is substantiated. It is proved that the proposed differentiation of the system of criminally punishing manifestations of vandalism has an important criminological significance, since it includes not only acts that have a clearly expressed vandalism, but also acts whose assignment to vandalism is solved in each particular case after clarification and study of all circumstances of the case. Based on the study of publications in mass media, the analysis of information materials of law enforcement agencies, the study of scientific articles in various fields of knowledge, acquaintance with official reports of state authorities and public organizations, made it possible to draw an important conclusion: an understanding of vandalism and, consequently, the use of this concept for the official explanation of the acts related to destructive violent destructive behavior has significantly expanded its scope today and went far beyond the criminal law definitions. In particular, a significant part of acts of vandalism, due to insignificant public danger, remains without proper attention from law enforcement agencies. It is concluded that the proposed changes and additions to the current criminal and administrative-tort law should be considered as an objective necessity. They should become a logical reaction of the legislator to the ever-increasing number of destructive destructive actions that cause significant, sometimes irreparable damage to objects that have historical, cultural, spiritual or other material or immaterial value.

Key words: vandalism, vandalism, criminalization, looting, abuse over state symbols, abuse over the grave, desecration of religious shrines.

Вступ. Аналізісторичногорозвиткубудь-якогосуспільствазасвідчує, щопротивагоюморальноготакультурногозбагаченнязавждивиступалозбільшеннякількостітаурізноманітненняхарактерудіянь, якігальмувалитакийпроцес, ішлизнимурозріз. Це зумовлювало потребу в розробленні та впровадженні ефективних важелів впливу, які б давали змогу більш продуктивно виявляти суспільно небезпечні форми антигромадської поведінки, а також не допускати їх повторного учинення. Зважаючи на цю необхідність, виникла й отримала свій подальший розвиток така форма правового впливу, як встановлення кримінальної відповідальності за найбільш небезпечні протиправні діяння (їх «криміналізація»), основне призначення якої полягає в офіційному визнанні певних діянь як злочинних і караних, а також у законодавчому встановленні - виду й міри покарання за їх учинення.

Вандалізм, як відомо, є найбільш давнім суспільно небезпечним посяганням, що порушує основоположні моральні й духовні принципи розвитку держави, викликаючи високий суспільний резонанс. Саме тому встановлення кримінальної відповідальності за діяння, внаслідок яких знищувалися або пошкоджувалися об'єкти, що мали історичну, культурну, наукову, релігійну, національну чи іншу цінність, здійснювалась наруга над святинею чи місцем поховання, осквернялась пам'ять про померлих, характерне практично всім відомим історичним пам'яткам кримінального права. Зокрема, за свідченнями багатьох науковців, згадки про них можна натрапити в «Руській Правді», Уставі Володимира «Про церковні суди», Саксонському зерцалі, Литовському статуті 1588 р., Зводі законів Російської імперії «Про права, за якими судиться малоросійський народ», Уложенні «Про покарання кримінальні та виправні», Статуті про покарання, які накладаються мировими суддями 1864 р., Кримінальному уложенні 1903 р., Кримінальних кодексах УРСР 1926 р. й 1960 р. та багатьох інших [1, с. 11; 2, с. 13; 3, с. 7; 4, с. 43]. вандалізм кримінальний покарання

Водночас за більш детального аналізу змісту перерахованих вище історичних джерел можна помітити, що термін «вандалізм» у них практично не застосовувався, натомість передбачалась кримінальна відповідальність за досить широке коло деструктивних діянь, які входять до його сучасного розуміння: від пошкодження майна до руйнування культурних й історичних пам'яток.

Отже, є всі підстави стверджувати, що за своєю сутністю і змістом вандалізм є досить складною правовою категорію. Однак, незважаючи на це, сьогодні ця категорія так і не знайшла свого офіційного юридичного закріплення в чинному кримінальному законодавстві України. У зв'язку з цим виникає необхідність у проведенні поглибленого наукового дослідження, спрямованого на вирішення цієї проблеми.

Постановка завдання. Метою статті є на основі детального наукового дослідження наукових підходів, правозастосовної практики та чинного законодавства обґрунтувати авторський погляд на систему кримінально-караних діянь, які можуть бути кваліфіковані як вандалізм.

Результати дослідження. Як свідчить детальний аналіз чинного кримінального законодавства, сьогодні термін «вандалізм» не має офіційного юридичного закріплення в Кримінальному кодексі України (далі - ККУ). Однак, якщо порівняти його зміст із змістом попереднього Кримінального кодексу, то з позитивного боку можна виділити суттєвий прогрес законодавця на шляху до охорони суспільної моралі, збереження історичних, культурних, духовних, національних та інших цінностей.

По-перше, новий кримінальний закон вперше як родовий об'єкт злочину виділяє «моральність», про що свідчить назва ХІІ розділу ККУ - «Злочини проти громадського порядку та моральності». Принагідно нагадаємо, що КК України 1960 р. взагалі не містив згадки про «моральність», а кримінальна відповідальність за «Глум над могилою» (ст. 212) містилася в Главі Х - «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я».

По-друге, новий кримінальний закон суттєво розширює коло охоронюваних суспільних відносин у сфері забезпечення нормального суспільного розвитку нашої держави. Справедливо з цього приводу зауважує А.В. Ландіна: «... поява нових норм у зв'язку із криміналізацією деяких протиправних діянь поряд із вже існуючими свідчить про те, що захист моральності в суспільстві є вкрай необхідним» [5, с. 4].

Водночас із негативного боку слід виділити відсутність у чинному КК України окремої статті, у якій було б закріплено вичерпний перелік діянь, які можна кваліфікувати як «вандалізм». Ба більше, норми про кримінальну відповідальність за такі діяння розосередженні по диспозиціях багатьох статей, які містяться в різних розділах КК України. Отже, родовими об'єктами цих складів злочинів можуть виступати найрізноманітніші сторони суспільних відносин: життя та здоров'я особи; статева свобода та статева недоторканність особи; особисті права та свободи людини та громадянина; власність; довкілля; громадська безпека; безпека руху та експлуатації транспорту; громадський порядок і моральність; авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; встановлений порядок використання ЕОМ (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку; встановлений порядок несення військової служби; мир, безпека людства та міжнародний правопорядок тощо.

Наведений перелік є досить умовним, оскільки за своєю правовою природою та змістом вандалізм є дуже складною юридичною категорією, яка передбачає різноманітні за характером і спрямованістю деструктивні суспільно небезпечні діяння, які посягають на широке коло охоро- нюваних законом об'єктів. Отже, сьогодні ані науковці, ані практичні працівники так і не досягли принципової єдності поглядів щодо питання юридичної кваліфікації вандалізму і пропонують включати до цього поняття різні за характером склади злочинів.

Наприклад, О.В. Александренко та Н.О. Веселовська до кримінально-караного вандалізму відносять лише «найпоширеніші злочини проти об'єктів культурної спадщини», які «цинічно розраховані на порушення громадського спокою та для того, щоб викликати обурення суспільств». Зокрема, це «знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці, пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178); незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179); наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого (ст. 297)» [4, с. 43]. Очевидно, що наведені статті дають змогу охопити лише декілька основних, однак далеко не всі прояви суспільно-небезпечної вандальної поведінки. А тому підхід О.В. Александренко та Н.О. Веселовської не можна вважати досить обґрунтованим.

Дещо ширший перелік діянь, які можуть бути кваліфіковані як вандалізм, обґрунтовує у своєму дослідженні Л.С. Філіппова. Зокрема, на її думку, кримінально-правовими проявами вандалізму слід вважати «умисні дії, які посягають на об'єкти культурної спадщини та матеріальні цінності, мають, як правило, безглуздий (інколи - корисливий) характер, спричинюють як матеріальні збитки, так і шкоду почуттям патріотизму або моральності окремої людини, етнічної групи або народу загалом» [6, с. 17]. Їх усі вона пропонує поділяти на 4 групи: 1) суспільно небезпечні діяння, які посягають на об'єкти культурної спадщини та матеріальні цінності - вандалізм у вузькому значенні (ст. ст. 178, 179, 338 КК України); 2) протиправні діяння, вчинення яких супроводжується актами вандалізму (ст. ст. 294, 296 КК України); 3) злочини, які є елементами способу підготовки, приховання та вчинення вандалізму (ст. ст. 194, 347 КК України); 4) вандалізм як службовий злочин (ч. 4 ст. 298 КК України) [6, с. 7].

Проаналізувавши наведену позицію, вважаємо за доцільне висловити кілька зауважень. По-перше, не можна повною мірою погодитись із запропонованою Л.С. Філіпповою класифікацією кримінальних проявів вандалізму, оскільки її автором не було дотримано основних правил поділу об'єктів на класи. По-друге, перелік діянь, які автор відносить до вандалізму, на нашу думку, теж є далеко неповним. Зокрема, за його межами залишилась ціла низка складів злочинів, які за своєю сутністю можуть бути охарактеризовані як вандалізм (зокрема, це наруга над могилою, а також ціла низка діянь, які можна кваліфікувати як політичний, екологічний, комп'ютерний вандалізм тощо).

Останнє зауваження повною мірою стосується підходів, які у своїх дослідженнях обґрунтовують Л.С. Ростомян та К.А. Бочарова. Наприклад, перший автор перелік статей, які наводить Л.С. Філіппова (окрім ст. 347 КК України), розширює через ст. ст. 246, 277 та 297 КК України [7, с. 358], а другий - через ст. ст. 297 та 347-1 КК України [8, с. 118]. Однак ми вважаємо, що і цього не досить для розкриття всієї сутності та правової природи вандалізму.

На противагу дещо звуженим підходам до розуміння вандалізму в науковій літературі можна знайти і більш широкі тлумачення аналізованої категорії. Наприклад, А.О. Любченко та Н.М. Савельєва ототожнюють вандалізм із такими статтями Особливої частини КК України, як умисне знищення чи пошкодження майна; погроза знищення майна; умисне знищення чи пошкодження військового майна; диверсія; хуліганство; масові заворушення; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; забруднення або псування земель; незаконна порубка лісу; наруга над державними символами; умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу; нищення, руйнування або псування пам'яток історії або культури; жорстоке поводження з тваринами; наруга над могилою; умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок; умисне пошкодження ліній зв'язку; умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя або присяжного; умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи; пошкодження релігійних споруд чи культових будинків; незаконне утримання, осквернення або знищення релігійних святинь; викрадання шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання; знищення або пошкодження лісових масивів; незаконне полювання; умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду [3, с. 8-9].

Проаналізувавши наведений перелік, ми дійшли висновку, що основним його недоліком є безпідставне розширення меж кримінально-караного вандалізму, зокрема віднесення до нього різних за своїм характером різновидів руйнівної поведінки, які вкрай рідко мають усі інші обов'язкові для вандалізму ознаки. Насамперед, це стосується таких складів злочину, як погроза знищення майна, диверсія, забруднення або псування земель, незаконна порубка лісу, жорстоке поводження з тваринами, незаконне полювання тощо.

Більш виважений підхід до розуміння сутності кримінально караного вандалізму обґрунтовує у своїй дисертації К.В. Латиш. Зокрема, на її думку, вандалізм може проявлятись у пошкодженні релігійних споруд чи культових будинків; оскверненні або знищенні релігійних святинь; умисному знищенні або пошкодженні майна; погромах, підпалах, знищенні майна під час масових заворушень; хуліганстві; нарузі над могилою, іншим місцем поховання; незаконному проведенні пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищенні, руйнуванні або пошкодженні об'єктів культурної спадщини; нарузі над державними символами; знищенні або пошкодженні майна працівника правоохоронного органу; знищенні або пошкодженні майна судді, народного засідателя та присяжного; захисника або представника особи; військового майна; пошкодженні об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктів; пошкодженні шляхів сполучення і транспортних засобів; забрудненні атмосферного повітря; порушенні правил охорони вод; забрудненні моря; умисному знищенні або пошкодженні територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду; несанкціонованому втручанні у роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку [2, с. 14].

Однак, незважаючи на зовнішню логічність і виваженість, підхід, який пропонує К.В. Латиш, теж видається нам не зовсім органічним і завершеним. Зокрема, недоцільним вважаємо віднесення до вандалізму таких складів злочинів, як пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктів, порушення правил охорони вод, забруднення моря тощо. Натомість за межами уваги автора безпідставно залишилася низка статей, які з високою ймовірністю можуть бути розцінені як вандалізм.

Отже, підбиваючи підсумки та узагальнюючи викладене вище, ми хочемо обґрунтувати власний погляд на систему кримінально-караних діянь, які можуть бути кваліфіковані як вандалізм. В його основу ми заклали кілька принципових моментів:

По-перше, запропонований нами перелік ґрунтується на аналізі обґрунтованих в юридичній літературі підходів до розуміння сутності та правової природи вандалізму;

По-друге, він розроблений з урахуванням основних ознак вандалізму, мотивів його вчинення, найбільш поширених форм зовнішнього вираження та інших сутнісних характеристик вандалізму;

По-третє, він має багаторівневу структуру, що відображає ймовірність проявів вандалізму в тих чи інших суспільно небезпечних діяннях, а отже, допомагає максимально об'єктивно оцінити офіційні статистичні дані, а також диференціювати відповідні профілактичні заходи.

Отже, до системи кріїміїїа. іміо-караиих діянь, які необхідно кваліфікувати як акти вандальної поведінки, на нашу думку, слід відносити такі:

1) Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 ККУ);

2) Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 ККУ);

3) Перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 ККУ);

4) Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 ККУ);

5) Наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого (ст. 297 ККУ);

6) Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини (ст. 298 ККУ);

7) Знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1 ККУ);

8) Наругу над державними символами (ст. 338 ККУ);

9) Мародерство (ст. 432 ККУ);

10) Насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433 ККУ);

11) Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (ст. 436-1 ККУ).

Діяння, кримінальна відповідальність за які передбачена вказаними вище статтями ККУ, на нашу думку, мають чітко виражену вандальну спрямованість і характеризуються наявністю всіх характерних для вандалізму ознак.

Однак наведеним переліком не вичерпуються всі можливі різновиди вандальної поведінки. Значна їх кількість сьогодні кваліфікується за іншими, суміжними статтями ККУ Проведене дослідження дало змогу нам визначити систему кримінально-караних діянь, у формі яких можуть проявлятись акти вандальної поведінки. Для зручності аналізу ми об'єднали їх усі в кілька однорідних груп Запропонована класифікація кримінально-караних діянь, у формі яких можуть проявлятись акти вандальної поведінки, має умовний характер, а перелік статей, які включені до кожної з підгруп, є невичерпним..

До першої групи належать злочини, що посягають на власність. Зокрема, це: 1) крадіжка (ст. 185 ККУ); 2) грабіж (ст. 186 ККУ); 3) розбій (ст. 187 ККУ); 4) незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 ККУ) тощо.

До другої групи належать злочини, що пов'язані зі знищенням або пошкодженням майна. Зокрема, це: 1) умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 ККУ); 2) умисне знищення або пошкодження об'єктів житлово-комунального господарства (ст. 270-1 ККУ); 3) пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 ККУ); 4) умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, працівника органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця (ст. 347 ККУ); 5) умисне знищення або пошкодження майна журналіста (ст. 347-1 ККУ); 6) умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352 ККУ); 7) умисне пошкодження ліній зв'язку (ст. 360 ККУ); 8) умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 ККУ); 9) умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 ККУ); 10) умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 411 ККУ) тощо.

До третьої групи належать злочини, що посягають на громадську безпеку, громадський порядок, моральність. Зокрема, це: 1) масові заворушення (ст. 294 ККУ); 2) хуліганство (ст. 296 ККУ); 3) ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість і дискримінацію (ст. 300 ККУ); 4) захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341 ККУ); 5) геноцид (ст. 442 ККУ) тощо.

До четвертої групи належать злочини, що пов'язані з екологічним вандалізмом.

Зокрема, це: 1) забруднення або псування земель (ст. 239 ККУ); 2) забруднення атмосферного повітря (ст. 241 ККУ); 3) порушення правил охорони вод (ст. 242 ККУ); 4) забруднення моря (ст. 243 ККУ); 5) знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу (ст. 245 ККУ); 6) незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу (ст. 246 ККУ); 7) екоцид (ст. 441 ККУ) тощо.

До п'ятої групи належать злочини, що пов'язані з комп'ютерним вандалізмом. Зокрема, це: 1) несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (ст. 361 ККУ); 2) несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362 ККУ); 3) незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду (ст. 376-1 ККУ) тощо.

Ознайомившись із першим і другим переліком, цілком логічно може виникнути запитання: у чому ж саме полягає відмінність між ними? Адже, як відомо, значна кількість актів вандальної поведінки сьогодні кваліфікується, наприклад, як хуліганство або як крадіжка. Чому ж вказані склади злочинів ми відносимо до другого, а не до першого переліку?

Даючи відповідь на поставлені запитання, передусім, хочемо підкреслити, що, на відміну від кримінально-караних діянь, які включені до першого переліку, діяння, які перераховані в другому переліку, не мають чітко вираженої вандальної спрямованості. Як акти вандальної поведінки, вони можуть бути кваліфіковані лише в окремих випадках і лише за умови наявності всіх ознак, характерних для вандалізму. Інакше кажучи, діяння, включені до першого переліку, необхідно вважати вандалізмом за будь-яких умов, тоді як діяння, включені до другого переліку, можуть бути кваліфіковані і як вандалізм, і як злочини, що мають іншу правову природу, спрямованість та об'єкт посягання.

Незважаючи на зовнішню формальність, наведена відмінність має принципове значення для подальших наукових досліджень вандалізму. Ба більше, обґрунтований нами диференційований підхід до системи кримінально-караних діянь, які можуть бути кваліфіковані як вандалізм, має велике загальнотеоретичне та практичне значення.

По-перше, він лежить в основі аналізу статистичних даних, які дають змогу оцінити стан і тенденції вандалізму в Україні. Справді, щоб забезпечити максимальну об'єктивність і достовірність висновків про динаміку та рівень поширеності вандалізму в сучасних умовах, до уваги необхідно брати лише статистичні дані про ті суспільно небезпечні діяння, які можуть бути кваліфіковані як акти вандальної поведінки (перший перелік).

З одного боку, зростання кількості крадіжок, хуліганства, випадків пошкодження майна чи масових заворушень ще не є достовірним свідченням активізації процесу деградації загальнолюдських цінностей чи нехтування нормами суспільної моралі. Однак, з іншого боку, виокремити із загальної статистичної сукупності вказаних складів злочинів лише ті, що мають характер вандалізму, об'єктивно неможливо. У зв'язку з цим під час оцінки офіційних статистичних даних ми спиратимемось лише на показники, які характеризують рівень, стан і динаміку першої групи виокремлених нами діянь. Саме їх коливання, на нашу думку, є барометром, що більш-менш об'єктивно відображає рівень культури суспільства.

По-друге, запропонована нами диференціація системи кримінально-караних проявів вандалізму має велике кримінологічне значення, оскільки містить не лише діяння, які мають чітко виражену вандальну спрямованість, але й також діяння, віднесення яких до вандалізму вирішується в кожному конкретному випадку після з'ясування та дослідження всіх обставин справи.

Такий підхід має багато переваг. Зокрема, він дає можливість: максимально повно визначити причини та умови, які сприяють вчиненню вандалізму; оцінити характер і масштаби суспільно небезпечних наслідків, які ним заподіюються; детально змалювати портрет особи, схильної до вандальної поведінки; розробити базову методику розслідування вандалізму; втілити в життя ефективні засоби, спрямовані на профілактику та запобігання вандалізму тощо.

Водночас вимушені констатувати, що, незважаючи на свій комплексний характер та всі перераховані вище переваги, розроблений нами підхід до вивчення та кримінологічної характеристики вандалізму не дає змоги отримати про нього цілісне та абсолютно об'єктивне уявлення. І основну перешкоду на цьому шляху ми вбачаємо в законодавчих недоліках.

Насамперед із негативного боку слід виділити відсутність у чинному кримінальному законодавстві окремої норми, яка б передбачала кримінальну відповідальність за вандалізм. Як ми уже неодноразово наголошували, за своєю правовою природою і змістом вандалізм є унікальним суспільно небезпечним діянням, який акумулює в собі об'єктивні і суб'єктивні ознаки великої кількості складів злочинів (тільки нами було названо близько 30) і в кожному конкретному випадку може набувати несподіваних і непередбачуваних форм. Деяким із них законодавець приділяє більше уваги, виділяючи їх в окремі склади злочинів (вони віднесені нами до першого переліку). Під час кваліфікації решти - виникають серйозні труднощі й суперечки, що є основною причиною прийняття неправильних рішень й віднесення вандалізму до суміжних статей.

Також варто звернути увагу на той факт, що стрімкий розвиток суспільних відносин зумовив виникнення та поширення цілої низки суспільно небезпечних діянь, які володіють усіма ознаками, характерними для вандальної поведінки, однак не підпадають під жодну зі статей КК України. На недооцінці таких діянь із боку законодавця наголошують як науковці [9, с. 323], так і практичні працівники правоохоронних органів.

Детальне вивчення публікацій у ЗМІ, аналіз інформаційних матеріалів правоохоронних органів, дослідження наукових статей у різних галузях знань, знайомство з офіційними доповідями органів державної влади та громадських організацій дали нам змогу зробити ще один важливий висновок: розуміння вандалізму і, як наслідок, вживання цього поняття для офіційного пояснення діянь, пов'язаних із деструктивною насильницькою руйнівною поведінкою сьогодні суттєво розширило свої межі і вийшло далеко за межі кримінально-правового визначення. Зокрема, значна частина актів вандальної поведінки через незначну суспільну небезпеку залишається без належної уваги з боку правоохоронних органів. Адже підстав для їх кваліфікації за відповідними статтями ККУ часто не досить, а КУпАП взагалі не містить спеціальних норм, які б дозволяли вжити відповідних заходів реагування. Як наслідок, незначні прояви вандалізму залишаються безкарними, що збільшує ймовірність їх рецидиву, однак уже із більш тяжкими наслідками.

Висновки

Підбиваючи підсумки викладеного вище, є всі підстави наголосити на необхідності і практичній значимості внесення таких змін і доповнень до чинного законодавства:

1) Розділ ХІІ Особливої частини ККУ необхідно доповнити новою статтею: «Стаття 2971 Вандалізм»; 2) необхідно розширити назву Глави ХШ Особливої частини КУпАП, виклавши її в такій редакції: «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок, громадську безпеку та моральність», а також доповнити її новою статтею: «Стаття 173-5 Дрібний вандалізм».

Запропоновані нами зміни і доповнення до чинного кримінального й адміністративно-деліктного законодавства необхідно розглядати як об'єктивну необхідність. Вони мають стати логічною реакцією законодавця на постійно зростаючу кількість деструктивних руйнівних дій, які заподіюють значну, іноді непоправну шкоду об'єктам, що мають історичну, культурну, духовну чи іншу матеріальну або нематеріальну цінність.

Список використаних джерел

1. Суфиярова Р.З. Профилактика вандального поведения подростков в условиях общеобразовательной школы. Пермь : Пермский государственный гуманитарно-педагогический университет, 2016. 118 с.

2. Латиш К.В. Криміналістична характеристика та організаційно-тактичні основи розслідування вандалізму : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2016.

3. Любченко А.О., Савельєва Н.М. Соціальні проблеми і профілактика вандалізму : навч. посіб. для студ. і магістр. спец-тей «Соц. робота» і «Соц. педагогіка». Полтава : ПНПУ, 2018. 75 с.

4. Aleksandrenko O.V., Veselovska N.O. Vandalism on objects of cultural heritage. Юридична наука.2014. № 3. С. 41-47 (Переклад з англійської).

5. Ландіна А.В. Кримінально-правова охорона моральності в Україні : дис. ... канд. наук : 12.00.08; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Київ, 2005.

6. Філіппова Л.С. Розслідування кримінально-правових проявів вандалізму : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09; Київський національний ун-т внутрішніх справ. Київ, 2008.

7. Ростомян Л.С. Особливості огляду місця події у справах про вандалізм. Форум права. 2008. № 1. С. 358-362. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08rlccpv.pdf.

8. Бочарова К.А. Вандалізм як прояв агресивної протиправної поведінки. Проблеми законності. 2015. Вип. 131. С. 116-123.

9. Латиш К.В. Вандалізм: предмет і способи його вчинення. Проблеми законності. 2013. № 123. С. 323-330.

Размещено на Allbest.ru