Міфологічний аспект влади

Одеса

Анотація

Дослідження спрямоване на виявлення міфологічного аспекту влади як на рівні держави, так і на рівні соціальних груп та міжособистісних відносин. Для досягнення мети були застосовані наступні методи: аналіз -- на етапі вивчення різноманітних підходів дослідження феномену міфу; порівняльноісторичний -- для реконструкції еволюції явища міфологізації влади; узагальнення -- для встановлення спільних рис міфів про правителя держави та лідера у соціальній групі.

Проілюстровано явище міфологізації статусу, особи та місії правителя в сучасному світі. Виявлено спадкоємний зв'язок між архаїчними жерцями, астрологами та провісниками і сучасними політичними аналітиками, іміджмейкерами та представниками преси, які професійно займаються продукуванням та розповсюдженням політичних міфів. Явище міфологізації влади на рівні спільнот та міжособистісних стосунків показано на прикладах лідерів релігійних сект, а також міфів, що стосуються володарювання чоловіка над жінкою. міфологічний влада держава соціальний

Ключові слова: міф, соціальний міф, політичний міф, влада, масова свідомість.

Annotation

The study aims to identify the mythological aspect of power both at the state level and at the level of social groups and interpersonal relations. To achieve this goal, the following methods were used: analysis -- at the stage of researching various approaches to the study of the phenomenon of myth; comparative-historical -- for the reconstruction of the evolution of the phenomenon of mythologizing power; generalization -- to establish common features of myths about the ruler of the state and the leader in the social group.

The phenomenons of mythologizing the status, personality, and mission of the ruler in the modern world are illustrated. The article represents a hereditary connection between archaic priests, astrologers, and fortune-tellers and modern political analysts, image-makers, and members of the press who are professionally engaged in the production and dissemination of political myths. The examples of religious sects leaders and myths concerning the domination of men over women explain mythological features of power at the level of communities and interpersonal relations.

Keywords: myth, social myth, political myth, power, mass consciousness.

Виклад основного матеріалу

Питання ролі і місця міфологічної свідомості в житті суспільства залишається актуальним і сьогодні. Міф є невід'ємною складовою соціальної та політичної реальності, він являє собою елемент масової свідомості, і разом з тим, слугує рушійною силою останньої. На відміну від міфологізованого світосприйняття, характерного ля архаїчної епохи, для сучасної міфології властиве посилення соціального аспекту, що виражається у поширенні соціальних міфів.

З давніх-давен інститут влади спирався на міфологічне підґрунтя. Таким чином, людина, яка мала владу, була оповита флером сакральності.

Міфологізація та сакралізація влади відбувається і в сучасному світі. Міф при цьому слугує інструментом маніпулювання масовою свідомістю. Слід зазначити, що сьогодні трансформації зазнають не лише об'єкти міфологізації, а й сама структура міфу.

На відміну від усних культур, в яких міф відбивався у фольклорі та актуалізувався за допомогою ритуалу, в сучасному комунікативному просторі з'являються шляхи для миттєвої передачі міфу та донесення його до великої кількості реципієнтів. В першу чергу, це стосується кіберпростору, який характеризується не лише можливістю швидко розповсюджувати будь-які повідомлення, але й відсутністю відбору достовірної інформації, таким чином, міфи і факти нерідко сусідять одне з одним, формуючи у обивателя досить еклектичну картину соціальної та політичної реальності. міфи, що стосуються політичної влади в цілому та особистостей володарів зокрема поширюються в мережі Інтернет як спеціально, з метою маніпуляції, так і стихійно, через бесіди на форумах та в соціальних мережах. Але міфологізація влади і володаря відбувається не лише на рівні великої політики. Як буде показано нижче, міфом підкріплюється також влада лідера в сім'ї або в спільноті.

В сучасному науковому дискурсі питання міфологічної складової влади є предметом численних філософських, соціологічних та політологічних досліджень. Так, явище соціальної та політичної міфології досліджують А. О. Вусатюк, Д. І. Гігаурі, А. Г Іванов, І. П. Полякова, Ю. Ж. Шайгородський та ін. Сакральну складову закону і влади висвітлюють П. К. Звєрєва, О. М. Конопкін, О. М. Стрельник та ін. Проте в даних роботах не приділяється достатньо уваги трансформаціям міфології влади, зумовленим історичним розвитком суспільства, а також залишається недостатньо вивченим міфологічний аспект влади, що проявляється на мікросоціальному рівні. Отже, метою даного дослідження є виявлення міфологічного аспекту влади як на рівні держави, так і на рівні соціальних груп та міжособистісних відносин.

Постановка мети зумовила розв'язання наступних завдань:

- соціально-філософський аналіз провідних підходів до вивчення явища міфу;

- розгляд метаморфоз міфології влади в історичному контексті;

- дослідження сучасної політичної міфології та функціонування міфології влади на рівні соціальних груп.

Існує чимало підходів дослідження явища міфу. Так, О. Ф. Лосєв, розглядаючи останній із застосуванням діалектико-феноменологічного підходу, вважав міф діалектично необхідною категорією свідомості та буття взагалі. Міфічна дійсність, на думку філософа, являє собою справжню реальну дійсність, позбавлену метафоричності або алегоричності, яку слід сприймати так, як вона є, наївно та буквально. Лосєв вбачає міфічність в таких проявах людської діяльності як, наприклад, реальне переживання та дія, міфологічними, на його думку, є філософські категорії, релігія, мистецтво та навіть наука [10]. Отже міф так чи інакше присутній у всіх сферах людської діяльності.

Український дослідник Ю. Ж. Шайгородський акцентує увагу на синергійній природі міфу. Згідно з його точкою зору міф поєднує у собі минуле та майбутнє, реальне та ідеальне, колективне та індивідуальне, свідоме та несвідоме [15, с. 10]. Така злитність, притаманна міфу, зумовлює його універсальність.

Сучасна дослідниця О. М. Стрельник стверджує, що у міфі форма превалює над змістом. Дослідниця розрізняє архаїчний та сучасний міфи. Для першого, на її думку, характерно оформлення у вигляді пов'язаної оповіді, розробка фундаментальних опозицій культури, спрямованість на вирішення протиріч. Другий же є дискретним, являє собою набір стереотипів масової свідомості. Завданням сучасного міфу є не пояснення явищ дійсності, а створення ілюзії ясності [13, с. 24]. Погоджуючись із позицією вченої щодо штучної природи та маніпулятивного характеру сучасних міфів, зазначимо, що вони не витіснили із суспільної свідомості міфи архаїчного характеру, а утворили з ними міцний синтез.

В сучасному суспільстві у фокусі уваги дослідників опиняється соціальний міф як актуальний для сьогодення спосіб осягнення дійсності. Так А. Г. Іванов та І. П. Полякова зазначають, що соціальна міфологія - це аксіологічно навантажений феномен, який сприяє утворенню системи міфів, що стосуються процесів суспільного розвитку та соціуму загалом. При цьому соціальна міфологія не лише пояснює соціальні процеси, а й має безпосередній вплив на суспільну свідомість та активізує діяльність певних соціальних груп та суспільства [5, с. 6].

Українська дослідниця А. О. Вусатюк, розглядаючи явище соціальної міфології поділяє останню на модерністську та постмодерну. І якщо соціальна міфологія модерністського типу, тісно пов'язана із історичною і соціальною пам'яттю, є притаманною всім світовим цивілізаціям та мала місце на всіх етапах історичного розвитку людства, то соціальна міфологія постмодерного типу має штучний характер, і є історично минущою [2, с. 5 - 6]. Соціальна міфологія представляє для нас інтерес, оскільки саме в її руслі розгортається міф влади.

Міфологізація інституту влади бере свій початок у стародавньому світі. Вона виражалася передусім у пов'язуванні представника влади із вищою, сакральною істотою. Міф про походження роду правителя від божественного пращура являв собою джерело легітимності його влади, адже володар був не просто посередником бога, а безпосереднім втіленням божества на землі [4, с. 97 - 98; 11, с. 118].

Важливу роль у підтримці сакрального статусу володаря у давнину відігравали такі верстви як жреці, астрологи, волхви, провісники тощо. Правителі використовували їх в ролі тіньової опори своєї влади. Здобуття статусу жерця було в ті часи одним з соціальних ліфтів, адже посередництво із божественними силами надавало їм такі високі соціальні привілеї як доступ до священного знання, здійснення важливих ритуалів і навіть виконання судових функцій [9, с. 126]. Власне, неможливо провести чітку демаркацію між жерцем і царем у Стародавньому світі, оскільки нерідко одна особа втілювала в собі обидві соціальні ролі [14, с. 18]. Стародавні правителі та жерці мали владу не лише над соціумом, а й над природою взагалі, оскільки згідно з тогочасними уявленнями могли впливати на погоду, врожай та плин часу. Так у Стародавньому Римі встановлення календаря було в компетенції жерців-понтифіків, які призначали дати свят та проголошували початок і кінець місяців [1]. Смерть володаря призводила до змін у природі. Наприклад, згідно з віруваннями стародавніх індійців із смертю царя припинявся ріст усього живого [12, с. 17 - 19]. Отже, стародавній володар володарював над світом і життям загалом.

Із поширенням християнства відбулися певні трансформації у міфології влади. Так правитель перетворився на того, кого бог наділив священною владою. Священнослужитель в даному випадку постає намісником бога на землі, що здійснює передачу влади від господа до правителя за допомогою обряду помазання на царство [4, с. 97].

В сучасному десакралізованому західному світі відсутній тісний зв'язок між інститутом політичної влади та церквою. Правитель офіційно не вважається сакральною фігурою, і в його обов'язки не входить управління погодою або комунікація із надприродними істотами. Проте міф про сакральність статусу правителя, священність його особи та місії є міцно укоріненим у масовій свідомості. Прояви цього ми можемо спостерігати в уявленнях, згідно з якими провина за всі негативні явища в економічній та соціальній сферах покладається на особу правителя (відсутність операції логічного аналізу із виокремленням об'єктивних чинників, а замість цього пошук винного - типова поведінка для міфологічної свідомості). При цьому людина, наділена статусом правителя, як і в стародавні часи, несе відповідальність за всі процеси, що відбуваються на підвладній їй території.

Ще одним проявом подібних уявлень є перекладання обивателем на правителя відповідальності за власне життя. Тут буде доречним вислів українського філософа В. В. Ільїна: «Більша частина суспільства вірить в залежність свого добробуту від розуму, уміння і особистих чеснот, якими наділила лідера держави соціальна міфологія. Отже, їх життя постійно орієнтовано на очікування благ від верховних інстанцій, від яких вони залежать [7, с. 371-372].

Сучасний інститут влади також зберігає сакральну та міфологічну символіку, що покликана посилити прихиляння перед державною владою. Правляча еліта завжди має певний набір символічних форм, що утверджують та легітимізують факт її правління. До таких форм належать церемонії, інсігнії, історії, які або були успадковані від попередників, або, якщо йдеться про революційну ситуацію, створені щойно. Спадкоємницею церемонії коронації є процедура інавгурації президента [3, с. 92].

Спадкоємцями стародавніх жерців, астрологів та провісників сьогодні є такі супутники правителів як іміджмейкери, політичні аналітики та представники преси. Саме вони сьогодні є опорою для правлячої еліти та займаються продукуванням та розповсюдженням політичних міфів. Подібно до того, як стародавній імператор міг позбутися влади через незгоди з жерцями, сучасний політик ризикує втратити свій вплив через поширення негативної інформації про нього в медіа-просторі. І навпаки, ефективна робота PR-менеджерів, підтримка преси та політичних аналітиків здатні відкрити особі шлях до володарювання та привести її до жаданого високого соціально-політичного статусу.

Область політики являє собою арену для прояву особистісної природи міфу. Міф, як пише О. Лосєв, являє собою особистісне буття, розмальовку особистості, її картинне випромінювання, образ особистості. При цьому кожна особистість за Лосєвим так чи інакше є міфом, адже саме через міф вона прагне проявитися, висловити себе, знайти свою історію [10, с. 99 - 100, 118 - 121]. Політичний міф може не мати нічого спільного з реальною біографією реальної особи та з її особистісними рисами [13, с. 23]. Створивши правильний міф, політик ніби утверджується в своєму сакральному статусі, отримує символічну маску, протиставляє себе іншим.

Отже, предметом суперечок, що стосуються політики, нерідко є не реальні події або особистості, а міфологічні уявлення опонентів, прихильність їх тій чи іншій міфології. Через це, дискусії щодо політики мають багато спільного із суперечками з релігійної тематики, є настільки ж нерозв'язними. Слід зазначити, що в даному випадку ми використовуємо термін «міф» не в контексті архаїчної міфології, і не в вузькому сенсі, як оману або казку, а в тому значенні, в якому його розумів О. Лосєв, тобто як необхідну категорію свідомості, від якої неможливо абстрагуватися.

Інша грань міфологізації влади проявляється у наявності міфів про прихованих володарів та світову змову. Світовий уряд при цьому наділяється атрибутами божества, оскільки має владу над всім людством, керує світовими соціальними, економічними та політичними процесами, до того ж є недосяжним для пересічної людини та дистанційованим від неї, перебуваючи в своєрідному сакральному просторі.

Деякі дослідники вважають, що в періоди стабільності переважає раціональний тип мислення, а для кризових моментів характерним є активізація міфологічного мислення [8, с. 149 - 150]. Інші ж стверджують, що міфологізація політичної свідомості має місце і в періоди стабільності [15, с. 5]. З урахуванням вищенаведеного матеріалу, ми схильні погодитися із останньою позицією. Проте варто наголосити, що існують міфологеми, які є характерними для різних періодів. Так для часів стабільності специфічними є міфи про доброго царя або про сильну руку, під час кризових, перехідних періодів активізуються міфи про героїв та про «Золотий вік».

Завершуючи тему міфологізації політичної влади, наведемо думку українського дослідника Ю. Ж. Шайгородського, згідно з якою «міфологізація і реміфологізація політики може стати засобом прискореної модернізації країни за допомогою раціоналізації міфів на основі наукового знання» [15, с. 5]. На нашу думку, для реалізації подібного сценарію необхідним є підвищення загального рівня наукової свідомості населення.

Міфологізація влади має місце не лише на рівні держави. Її наявність ми можемо спостерігати у різноманітних спільнотах, в сім'ї та на рівні міжособистісних стосунків. Так, в ролі інструменту маніпулювання та засобу легітимізації влади міф нерідко використовується лідерами релігійних сект. Як правило, вони проголошують себе апостолами, стверджуючи таким чином сакральність власної особи і вимагаючи від членів спільноти беззаперечного послуху та покори.

У масовій свідомості існує міф, що наділяє владою чоловіка, при чому жінка виявляється підлеглою лише в силу приналежності до жіночої статі. Коріння цього явища сягає архаїчної міфології, де чоловіче начало нерідко пов'язується із небом, верхом, світлом, активністю, а жіноче, відповідно, із землею, низом, темрявою та пасивністю. Таким чином, міфологічність статі, що тісно переплітається із космогонічною міфологію, трансформувалася у міфологію соціальну, пов'язану із тендером та соціальними ролями. На практиці подібні уявлення актуалізуються у активному транслюванні в буденному дискурсі та кіберпросторі медіа міфів про перевагу чоловіків над жінками у інтелектуальній та духовній сфері та про ідеальну модель стосунків, в якій чоловік володарює над жінкою. Реалізація подібного сценарію нібито узгоджується із законами світоустрою та допомагає зберігати світолад. Таким чином, стосунки в сім'ї будуються не на засадах рівного партнерства та пошуку компромісу, а на основі міфа про чоловіка-володаря. Подібна міфологія припускає беззаперечне лідерство чоловіка у родині, і нерідко сприяє реалізації тиранічної моделі сімейних відносин.

Підсумовуючи викладений матеріал, резюмуємо. Будучи діалектично необхідною категорією свідомості і буття, міф пронизує всі сфери людської діяльності. Архаїчна та сучасна міфологія сьогодні утворили міцний синтез, в якому сучасний міф, на відміну від архаїчного, демонструє свою штучну природу та маніпулятивний характер. Актуальним для сьогодення способом осягнення дійсності стає соціальний міф, адже саме в царині соціальної міфології розгортається міф влади.

Міфологізація влади сягає корінням у стародавні часи. Її прояви вбачаються у міфах про походження правителя від божественного пращура, уявленнях про посередництво жерців та астрологів як представників тіньової опори влади правителя та посередників із вищими силами, а також уявлень про вплив представників влади на природні явища, плин часу тощо.

В сучасному суспільстві міфологізацію статусу правителя, його місії та особи ми можемо спостерігати у таких явищах, як покладання на правителя відповідальності за власне життя обивателя та провини за абсолютно всі негативні економічні, соціальні та культурні процеси, що відбуваються на підвладній території. Явищем цього ж порядку є міфи про приховану владу та світовий уряд. В сучасному світі представники преси, політичні аналітики та іміджмейкери, які професійно займаються продукуванням і розповсюдженням політичних міфів, виступають спадкоємцями архаїчних провісників та жерців. Міфологізація влади має місце у різноманітних спільнотах, в сім'ї та на рівні міжособистісних стосунків. Так, лідери релігійних сект проголошують себе апостолами, сакралізуючи власну особу. В суспільній свідомості широко розповсюдженим є міф про чоловіка як володаря жінки, що суттєво впливає на зміст соціальних ролей, та модель родинних відносин. Перспективи подальшого дослідження у даному напрямку пов'язані із детальним вивченням маніпулятивних технологій, що реалізуються із застосуванням міфологічної комунікації.

Список використаних джерел

1. Ветютнев Ю. Ю., Яворский Д. Р 2009. `Социальное время: природные ритмы и правовые формы', Философия права. Доступно: <https://cyberleninka.rU/article/n/ sotsialnoe-vremya-prirodnye-ritmy-i-pravovye-formy>. [ 18 Квітня 2020].

2. Вусатюк А. О. 2017. Соціальна міфологія в умовах глобалізації. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ.

3. Гигаури Д. И. 2015. `Политический миф и ритуал как социокультурные основания символической политики', Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 6. Политология. Международные отношения, № 3, с. 91-98.

4. Зверева П. К. 2017. `Сакральные аспекты закона', Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики, № 12 (86), ч. 5, с. 96-100.

5. Иванов А. Г 2019. `Мифологема героя в структуре социального мифа', Вестник Томского государственного университета, № 441, с. 80-88.

6. Иванов А. Г., Полякова И. П. 2018. `Социальная мифология в пространстве повседневности и массмедиа', Вестник Пермского университета. Философия. Психология. Социология, № 1, с. 5-15.

7. Ильин В. В. 2015. Деньги и власть: Искушение или смысл, Издательско-полиграфический центр «Киевский университет», Киев.

8. Калиниченко С. С. 2010. `Условия и особенности современного мифотворчества и мифодизайна', Известия Томского политехнического университета. Инжиниринг георесурсов, т. 317, № 6, с. 148-152.

9. Конопкин А. М. 2014. `Сакральная «Теневая власть» как инструмент легитимации власти в первобытных обществах', Власть, т. 22, № 7, с. 125-130.

10. Лосев А. Ф. 2001. Диалектика мифа, Мысль, Москва.

11. Нівня Г. О. 2019. `Ритуалізація в юридичних процедурах', Гілея: науковий вісник, № 6 (145), ч. 2, с. 118121.

12. Пандей Р 1990. Древнеиндийские домашние обряды (обычаи), пер. А. А. Вигасина, Высшая школа, Москва.

13. Стрельник О. Н. 2014. `Мифологические корни политической идеологии', Вестник РУДН. Серия Философия, № 4, с. 18-28.

14. Фрэзер Дж. 1986. Золотая ветвь. Исследование магии и религии, Издательство политической литературы, Москва.

15. Шайгородський Ю. Ж. 2009. Політика: взаємодія реальності і міфу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені і. Ф. Кураса Національної академії наук України, Київ.

Размещено на Allbest.ru