Переваги та недоліки сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ СУЧАСНОГО СТАНУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЖІНОК В УКРАЇНІ

захист соціальний правовий україна

ПАВЛІЧЕНКО О.В.

Рівність усіх громадян, не залежно від статі, раси, кольору шкіри, гендерної ідентичності чи сексуальної орієнтації, політичних, релігійних та інших переконань, походження, віку чи стану здоров'я, є фундаментальним принципом демократичних суспільств, у якому забезпечується повага до прав людини, і яке сьогодні розбудовується в Україні. Але водночас існують окремі сфери, у яких жінки потребують додаткових гарантій захисту у зв'язку із анатомо-фізіологічними особливостями їхнього організму. Зокрема, одним із таких аспектів є питання додаткових гарантій соціального захисту жінок. У цій статті нами проаналізовано законодавство України, яке урегульовує соціальний захист жінок у нашій державі. Встановлено, якими є основні напрями соціального захисту жінок України. Визначено основні аспекти, які характеризують соціальний захист жінок в Україні на сучасному етапі. Зроблено висновок, що недоліками сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні є: по-перше, некоректне визначення сутності соціального захисту законодавцем - в Основному Законі встановлено, що соціальний захист населення являє собою право особи на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, проте таке розуміння не враховує того, що соціальний захист жінок не обов'язково має бути зумовлений їх втратою до самостійного забезпечення власного існування - він зумовлений турботою держави про жінок, які потребують додаткової допомоги у зв'язку із реалізацією біологічної функції материнства, додаткових гарантій права на медичну допомогу і охорону здоров'я та додаткових гарантій права на належні, безпечні і здорові умови праці, пов'язані із анатомо-фізіологічними особливостями жіночого організму; по-друге, це застарілість законодавства, яке урегульовує соціальний захист жінок в Україні - як нами відзначено у цій статті, на цьому етапі застарілість законодавства не є проблемою правового регулювання соціального захисту жінок в Україні, яке здійснюється на належному рівні, проте у разі внесення змін становище жінок може погіршитись, адже, наприклад, проект Трудового кодексу є значно гендерно нейтральнішим, аніж чинне законодавство.

Ключові слова: жінки, соціальний захист, соціальний захист жінок, регулювання соціального захисту, соціальне законодавство, сучасний стан соціального законодавства, переваги соціального законодавства, недоліки соціального законодавства.

Equality of all citizens, regardless of gender, race, skin color, gender identity or sexual orientation, political, religious and other beliefs, background, age or health, is a fundamental principle of a democratic society that respects human rights, and which is being built in Ukraine today. But at the same time, there are some areas in which women need additional guarantees of protection due to the anatomical and physiological characteristics of their body. In particular, one of these aspects is the issue of additional guarantees for women's social protection. In this article we analyzed the legislation of Ukraine that regulates social protection of women in our country. It is established what are the main areas of social protection of women in Ukraine. The main aspects that characterize the social protection of women in Ukraine at the present stage are identified.

It is concluded that the disadvantages of the current state of legal regulation of social protection of women in Ukraine are: first, incorrect definition of the essence of social protection by the legislator - the Basic Law establishes that social protection of the population is the right of a person to insurance in case of complete, partial or temporary disability, loss of a breadwinner, unemployment from independent circumstances, as well as in old age and in other cases provided by law, however, this understanding does not take into account that women's social protection need not be conditioned by their loss of self-sufficiency - it is conditional the state's concern for women in need of additional assistance in connection with the exercise of the biological function of maternity, additional guarantees of the right to medical care and health care and additional guarantees of the right to adequate, safe and healthy working conditions related to anatomical and physiological features of the female body; secondly, it is the obsolescence of legislation governing social protection of women in Ukraine - as we have noted in this article, at this stage, obsolescence of legislation is not a problem of legal regulation of social protection of women in Ukraine, which is implemented at the proper level, however, if introduced Changes in the status of women may be exacerbated, because, for example, the draft Labor Code is much more gender-neutral than current legislation.

Key words: women, the social protection, social protection of women, regulation of social protection, social legislation, current state of social legislation, benefits of social legislation; disadvantages of social legislation.

Вступ. Статтею 3 Конституції України [1] проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а держава своєю чергою відповідає перед людиною за свою діяльність. Основні права та свободи людини, у тому числі соціальні, не лише визнаються державою, але й захищаються нею. Тому діяльність держави щодо соціального захисту її громадян, не залежно від статі, раси, кольору шкіри, гендерної ідентичності чи сексуальної орієнтації, політичних, релігійних та інших переконань, походження, віку чи стану здоров'я, є її обов'язком.

Україна, здійснивши ратифікацію усіх базових міжнародних договорів у сфері прав людини та прийнявши законодавство, яке загалом відповідає усім універсальним стандартам забезпечення рівності за ознакою статі, продовжує боротьбу із укоріненими в суспільстві стереотипами щодо соціальних ролей жінок і чоловіків. Водночас очевидно, що жінки, маючи рівні із чоловіками права і свободи, мають бути забезпечені додатковим соціальним захистом з боку держави, враховуючи, що значну частину періоду своєї працездатності вони поєднують роботу із материнством. Через анатомо-фізіологічні особливості організму жінки не можуть бути залучені до усіх без винятку робіт, а також потребують додаткових гарантій соціального захисту. Як наслідок, жінки порівняно із чоловіками обмежені у можливостях реалізації себе як працівника та побудови кар'єри у деяких сферах. Також жінки мало представлені у владі порівняно з чоловіками, є розрив у оплаті праці, у тому числі зумовлений вищезазначеними анатомо-фізіологічними особливостями, традиційним є покладення на жінок турботи про дітей та інших членів родини, які потребують сторонньої допомоги, та виконання домашньої роботи. Ці та інші проблеми актуалізують дослідження питань, пов'язаних із соціальним захистом жінок в Україні. Україна активно впроваджує реформи, спрямовані на підвищення рівня соціальної захищеності жінок, проте і сьогодні сучасний стан правового регулювання соціального захисту жінок характеризується як рядом позитивних аспектів, так і недоліками. Саме тому питання переваг та недоліків сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні залишається актуальним для дослідження і зараз.

Стан дослідження. У науковій літературі велику кількість праць присвячено питанням гендерної рівності. Водночас питання додаткових гарантій, які передбачені чинним законодавством для жінок у зв'язку із їхніми анатомо-фізіологічними особливостями, переважно залишаються поза увагою науковців. Окремі аспекти правового регулювання соціального захисту жінок в Україні досліджувались такими науковцями, як М.М. Грекова, К.К. Дайнеко, О.Р Дашковська, С.П. Ковалевич, Д.М. Кравцов, К.Б. Левченко, Л.В. Леонтьєва, А.С. Олійник, О.М. Руднєва, С.М. Сєргєєва, А.В. Слатвицька, О.О. Уварова, ГО. Христова, К.І. Чижмарь, О.В. Яцух. Однак питання, пов'язані із правовим регулюванням соціального захисту жінок в Україні, досліджувались переважно на рівні аналітичних доповідей, тому наукова увага до цих питань на сучасному етапі є недостатньою, що і актуалізує необхідність встановлення переваг та недоліків сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні.

Постановка завдання. Завданнями цього дослідження є: 1) встановити, що є соціальним захистом жінок в Україні; 2) визначити, які нормативно-правові акти урегульовують соціальний захист жінок в Україні на даному етапі; 3) встановити специфіку кожного із них; 4) прийти до висновку, якими є переваги та недоліки сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні.

Результати дослідження. Зі змісту частини 1 статті 46 Конституції України [1] слідує, що соціальним захистом громадянина є його право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто будь-який громадянин, не залежно від статі, має право на зазначені види соціального забезпечення у разі негативного впливу на них різноманітних факторів соціального ризику. Схожим чином соціальний захист населення визначається і в енциклопедичних джерелах. Зокрема, у Юридичній енциклопедії встановлено визначення поняття соціального захисту населення як системи економічних, правових, організаційних та інших заходів держави із забезпечення соціальних прав і гарантій громадян, дія якої спрямована на турботу держави та суспільства про громадян, яким потрібна допомога у зв'язку з віком, станом здоров'я, соціальним становищем, недостатнім забезпеченням засобами існування тощо [2, с. 558]. Водночас зазначені визначення не враховують те, що окремі категорії населення потребують соціального захисту не лише через втрату можливостей самостійно та повноцінно забезпечувати своє існування, а внаслідок виникнення об'єктивної необхідності у додатковому соціальному захисті з боку держави. До таких категорій населення можна зарахувати осіб, які у своїй трудовій діяльності проходять службу від імені та в інтересах держави (державні службовці, військовослужбовці, поліцейські, судді, прокурори, працівники дипломатичної служби). До таких «особливих» категорій населення варто зарахувати і жінок.

У науковій літературі нашої держави у рамках соціального захисту жінок розглядаються питання, пов'язані із материнством, додатковими гарантіями права на медичну допомогу і охорону здоров'я [3, с. 572], специфічні права на належні, безпечні і здорові умови праці [4, с. 233]. У зв'язку із анатомо-фізіологічними особливостями організму жінки позбавлені можливості здійснювати трудову діяльність в окремих сферах на рівні із чоловіками. У зв'язку із реалізацією біологічної функції материнства жінки мають бути захищені від звільнення з роботи або на працевлаштування на підставі вагітності або відпустки через вагітність і пологи та повинні мати рівні із чоловіками можливості у побудові своїх кар'єр.

А отже, визначимо, що соціальний захист жінок полягає у встановленні в чинному законодавстві системи економічних, правових, організаційних та інших заходів забезпечення соціальних прав і гарантій, спрямованих на турботу держави про жінок, які потребують додаткової допомоги у зв'язку із реалізацією біологічної функції материнства, додаткових гарантій права на медичну допомогу і охорону здоров'я та додаткових гарантій права на належні, безпечні і здорові умови праці, пов'язані із анатомо-фізіологічними особливостями жіночого організму.

Так, першим нормативно-правовим актом, який варто проаналізувати у контексті сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні, є Конституція України [1]. Так, статтею 24 Основного Закону передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, і при цьому не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Із формулювання цієї норми може виникнути неоднозначне розуміння щодо того, наскільки наділення жінок додатковими гарантіями соціального захисту відповідає рівності конституційних прав за ознаками статі. Проте у цій же статті законодавець зробив уточнення, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується у тому числі й спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Іншою нормою Конституції України [1], яка має важливе значення для встановлення гарантій соціального захисту жінок в Україні, є встановлення у статті 43 заборони використання примусової праці, а також праці жінок на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Отже, аналізуючи норми Конституції України [1] у контексті правового регулювання соціального захисту жінок в Україні, варто зробити певні висновки щодо ролі цього нормативно-правового акту. Так, недоліком Основного Закону є встановлення у його нормах розуміння, що є соціальним захистом населення без урахування того, що соціальний захист жінок не обов'язково має бути зумовлений їх прагненням до самостійного забезпечення власного існування.

Серед позитивних аспектів відзначимо такі:

- по-перше, у нормах Конституції України чітко зазначено, що надання жінкам додаткових гарантій соціального захисту є інструментом забезпечення рівності їхніх прав із правами чоловіків;

- по-друге, встановлено, що соціальний захист жінок полягає в спеціальних заходах щодо охорони праці і здоров'я жінок, створенні умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовому захисті, матеріальній і моральній підтримці материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям;

- по-третє, визначено заборону праці жінок на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Наступним нормативно-правовим актом, який встановлює гарантії соціального захисту жінок

в Україні, є Кодекс законів про працю України [5]. Так, перша із гарантій соціального захисту жінок, на яку варто звернути увагу в рамках нашого дослідження, визначена у статті 26. Згідно з нею для вагітних жінок та одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, не встановлюється випробування під час прийняття на роботу. Це означає, що один із позитивних аспектів соціального захисту жінок полягає у тому, що під час укладення трудового договору жінки, поставлені у складні життєві обставини у зв'язку з материнством, не перевіряються на відповідність роботі, яка їм доручається. У такий спосіб жінкам гарантується працевлаштування у тому разі, якщо вони володіють необхідними знаннями та навичками для заняття вакантної посади та не мають можливості витрачати час, сили та ресурси на проходження випробувань.

Статтю 55 Кодексу законів про працю України [5] присвячено встановленню заборони залучення до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. Положення цієї норми дещо ширше розкриті у статті 176 цього нормативно-правового акту, згідно з якою також заборонено залучати таких жінок до надурочних робіт, робіт у вихідні дні, направляти їх у відрядження. Виняток може бути лише один - це правило не стосується тих галузей народного господарства, у яких це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Близькою за змістом є стаття 63 Кодексу законів про працю України [5], яка передбачає заборону залучення до надурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою.

Статтею 56 Кодексу [5] передбачено, що на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку, і при цьому робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Іншими словами, у разі наявності в жінки у період догляду за дитиною чи хворим членом сім'ї бажання працювати на умовах неповного робочого дня, роботодавець має забезпечити таку можливість.

Також, згідно зі статтею 82 Кодексу законів про працю України [5] до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Особливий науковий інтерес для дослідження переваг та недоліків сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні представляє Глава XII Кодексу законів про працю України [5], зміст якої повністю присвячено правовому регулюванню праці жінок.

Так, стаття 174 визначає заборону застосування праці жінок на важких роботах; на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці; на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню); на роботах, пов'язаних із підійманням і переміщенням речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Звернемо увагу на те, що для урегулювання питання робіт, на яких забороняється праця жінок, було прийнято спеціальний нормативно-правовий акт - Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок (ДНАОП 0.03-8.08-93) [6]. Звертаючись до переліку заборонених робіт, відзначимо роботи, пов'язані із металообробкою, будівельні, монтажні і ремонтно-будівельні роботи, гірничі роботи, геологорозвідувальні і топографогеодезичні роботи, буріння свердловин, видобуток нафти і газу і ряд інших груп професій. Прийняття такого нормативно-правового акту також віднесемо до переваг сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні.

Також статті Глави XII Кодексу законів про працю України [5] присвячено питанням обмеження праці жінок на роботах у нічний час; заборони залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження; обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження; переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною; приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; порядку надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи; відпустки жінкам, які усиновили дитину (дітей); додаткової відпустки жінкам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; перерв для годування дитини; гарантій під час прийняття на роботу і заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей; надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної допомоги; обслуговування матері на підприємствах, в організаціях. По суті, кожна із перерахованих норм є окремою гарантією соціального захисту жінок. Жінки, насамперед ті, які є матерями, претендують на полегшення умов праці, отримання додаткових перерв та відпусток, на отримання путівок та матеріальної допомоги, а також усіляке сприяння реалізації ними своєї трудової функції. Проаналізувавши норми Кодексу законів про працю України [5], можемо зробити висновок, що цей нормативно-правовий акт відповідає усім тим гарантіям, які передбачив законодавець у Конституції України [1], тобто у цьому аспекті зробимо висновок, що законодавство, яке урегульовує соціальний захист жінок в Україні, є належним чином узгодженим і являє собою єдину систему.

Отже, Кодекс законів про працю України [5] у контексті правового регулювання соціального захисту жінок в Україні характеризується певними позитивними та негативними аспектами.

До негативних віднесемо застарілість чинного законодавства про працю. Не зважаючи на те, що саме урегулювання питання соціального захисту жінок в Україні нормами даного нормативно-правового акту ми все ж вважаємо позитивним, із огляду на той рівень уваги, який законодавцем приділено цьому питанню, проте очевидним є і те, що сам Кодекс вже застарів і сьогодні є об'єктивна необхідність у прийнятті нового Трудового кодексу України. На цей час у Верховній Раді України зареєстровано проєкт №2410 від 08.11.2019 року [7], і у ньому також велика увага авторів була приділена питанням регулювання соціального захисту жінок в Україні. Але при цьому звернемо увагу на те, що автори проєкту використовують більш гендерно-нейтральну термінологію. Наприклад, глава проєкту, яка урегульовує гарантії соціального захисту жінок, має назву «Особливості праці працівників із сімейними обов'язками». До осіб із сімейними обов'язками зараховуються мати, батько, усиновлювач, опікун, піклувальник, прийомні батьки, а в окремих випадках - інший член сім'ї. Проте, не зважаючи на це, все ж відзначимо, що гарантії соціального захисту жінок, встановлені в Конституції України [1], знайшли своє відображення і в проєкті.

Серед позитивних аспектів Кодексу законів про працю України [5] як нормативно-правового акту, який урегульовує соціальний захист жінок в Україні, виділимо наступні:

- по-перше, встановлено ряд напрямів забезпечення соціальних прав і гарантій допомоги жінкам у трудових правовідносинах у зв'язку із реалізацією ними біологічної функції материнства, пов'язаних із охороною здоров'я, забезпеченням належних, безпечних і здорових умов праці, відпочинку, матеріальної допомоги;

- по-друге, передбачено порядки надання даних видів соціального захисту та гарантії їх отримання.

Наступний важливий для правового регулювання соціального захисту жінок в Україні нормативно-правовий акт - Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР [8]. Роль цього нормативно-правового акту полягає у тому, що у його статті 4 передбачені наступні соціальні відпустки для жінок: 1) відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); 2) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); 3) відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); 4) додаткова відпустка жінкам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону). Звернемо увагу на те, що надання таких відпусток передбачено і положеннями Кодексу законів про працю України [5], а тому знову зробимо висновок про те, що правове регулювання соціального захисту жінок в Україні здійснюється нормативно-правовими актами, об'єднаними в єдину систему.

Також Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР [8] визначає ряд норм, які регламентують порядок надання кожної із вищенаведених відпусток та порядок їх фінансування. Наприклад, статтею 17 передбачено, що на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: до пологів - 70 календарних днів; після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів. А у статті 18 своєю чергою визначено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. При цьому підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Тобто роль Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР [8] полягає у тому, що в нормах цього нормативно-правового акту:

- по-перше, визначається, які види соціальних відпусток можуть отримати жінки;

- по-друге, розкривається, якою є тривалість соціальних відпусток та якими є умови їх отримання;

- по-третє, встановлюються джерела фінансування відпусток для жінок.

Також у контексті правового регулювання соціального захисту жінок в Україні варто відзначити ряд нормативно-правових актів, як-от: Закони України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-УІ [9], «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-ХІІ [10], «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-ХІІ [11] та «Про державні нагороди України» від 16.03.2000 № 1549-ІІІ [12].

Так, у статті 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-УІ [9] визначено, що до категорій громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать жінка, яка має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років; жінка, яка виховує без чоловіка дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю; жінка, яка самостійно утримує особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю І групи (незалежно від причини інвалідності). Своєю чергою в статті 10 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-ХІІ [10] встановлено заборону застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (у такому контексті нами раніше відзначався Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок (ДНАОП 0.03-8.08-93) [6]). Також у статті 10 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-ХІІ [10] відзначається, що праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-ХІІ [11] також містить ряд статей, які забезпечують жінок гарантіями соціального захисту. Так, Розділом ІІ передбачено надання жінкам допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами. Розділ ІІІ присвячено регулюванню надання допомоги жінкам при народженні дитини. У Розділі ІІІ-А встановлено регламентацію надання допомоги при усиновленні дитини, а в Розділі V закріплено право на допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування. Також важливе значення для правового регулювання соціального захисту жінок в Україні мають положення Розділу ^А, присвячені допомозі на дітей одиноким матерям. Своєю чергою Закон України «Про державні нагороди України» від 16.03.2000 № 1549-ІІІ [12] встановлює почесне звання «Мати-героїня», за яке чинним законодавством передбачено різні пільги та допомоги.

Висновки. Таким чином, проаналізувавши чинний стан правового регулювання соціального захисту жінок в Україні, зробимо висновок, що він характеризується більшою кількістю позитивних аспектів, аніж негативних. Серед позитивних аспектів, а отже переваг сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні, відзначимо наступні:

- по-перше, системність - законодавство, яке врегульовує соціальний захист жінок становить собою єдину систему взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів, положення яких доповнюють один одного;

- по-друге, визначеність - у нормах Конституції України чітко зазначено, що надання жінкам додаткових гарантій соціального захисту є інструментом забезпечення рівності їхніх прав із правами чоловіків;

- по-третє, масштабність - соціальний захист жінок передбачає масштабний комплекс спеціальних заходів щодо охорони праці і здоров'я жінок; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовий захист жінок, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Негативними аспектами, тобто недоліками сучасного стану правового регулювання соціального захисту жінок в Україні, є:

- по-перше, некоректне визначення сутності соціального захисту законодавцем - в Основному Законі встановлено, що соціальний захист населення являє собою право особи на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, проте таке розуміння не враховує того, що соціальний захист жінок не обов'язково має бути зумовлений їх втратою можливостей для самостійного забезпечення власного існування - він зумовлений турботою держави про жінок, які потребують додаткової допомоги у зв'язку із реалізацією біологічної функції материнства, додаткових гарантій права на медичну допомогу і охорону здоров'я та додаткових гарантій права на належні, безпечні і здорові умови праці, пов'язані із анатомо-фізіологічними особливостями жіночого організму;

- по-друге, це застарілість законодавства, яке урегульовує соціальний захист жінок в Україні - як нами відзначено у цій статті, зараз застарілість законодавства не є проблемою правового регулювання соціального захисту жінок в Україні, яке здійснюється на належному рівні, проте у разі внесення змін становище жінок може погіршитись, адже, наприклад, проєкт Трудового кодексу є значно гендерно-нейтральнішим, аніж чинне законодавство.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996 р. № 30. стаття 141.

2. Нагребельний В.П., Болотіна Н.Б. Соціальний захист Юридична енциклопедія: В 6 т. Редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. Київ : «Укр. енцикл.», 2003. Т. 5: П - С. 736 с.

3. Леонтьєва Л.В. Соціальні права жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні. Форум права. 2010. № 4. С. 572-575.

4. Яцух О.В. Охорона праці жінок. Праці ТДАТУ. Вип. 13. Т.6. С. 232-237.

5. Кодекс законів про працю України: Закон України від 10.12.1971 № 322^Ш. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971 р. Додаток до N 50.

6. Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок (ДНАОП 0.03-8.08-93) : Наказ МОЗ України від 29.12.1993 № 256.

7. Трудовий кодекс України: Проект Закону України №2410 від 08.11.2019 року. URL: https:w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67331 (дата звернення 02.09.2019 року).

8. Про відпустки: Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 2. ст. 4.

9. Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 № 5067-УІ. Відомості Верховної Ради. 2013. № 24. ст.243.

10. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 49. ст. 668.

11. Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21.11.1992 № 2811-ХП. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 5. ст. 21.

Размещено на Allbest.ru