Конституційні основи обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану: досвід зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ І СВОБОД В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ: ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ХИЛА І.Ю.

Стаття присвячена з'ясуванню основних видів обмежень прав і свобод людини при введенні надзвичайного чи іншого особливого стану, а також виокремленню основних (універсальних) конституційних моделей такого обмеження, спираючись на досвід зарубіжних країн.

Під час дослідження було визначено, що обмеження прав і свобод не носить персоніфікований характер, а поширюється на населення всієї країни, при цьому відбувається порушення балансу між владними повноваженнями держави і свободою людини, єдиним виправданням якого є захист інших більш важливих прав і свобод людини, а також досягнення правопорядку, захисту моральності та конституційного ладу. Крім того встановлено, що обмеження прав і свобод людини в умовах надзвичайного стану не носить довільного характеру, оскільки сучасні конституції здебільшого виходять із концепції правової держави, однією з ознак якої є визнання природного характеру прав і свобод людини.

В результаті аналізу чинних правових джерел у зарубіжних країнах, встановлено, що існують можливість виокремити три моделі конституційного обмеження прав і свобод: перша, за якою встановлюється перелік тих прав, які можна обмежити; друга - перелік тих, що обмежити не можна; третя - говорить про те, що обмеження можливе, проте конкретні права не вказує, а відсилає до спеціального нормативного акту.

Наслідком дослідження стало виокремлення основних принципів конституційного регулювання обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного режиму. Зокрема визначено, що обмеження прав і свобод викликано тим, що їх реалізація може привести до збільшення соціальної напруженості, що зашкодить нормальній роботі органів влади; повна поінформованість громадян про межі введення надзвичайного режиму, а також про те, які права і свободи, та в якому обсязі обмежуються; чітка вказівка на те, які права не можуть обмежуватися; перелік заходів, що вживаються в період дії надзвичайного стану; відсутність дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, національної приналежності, віросповідання; обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану має носити тимчасовий характер, а тому законодавство містить вимоги про обов'язкове зазначення в акті про введення надзвичайного або іншого стану терміну, на який він вводиться; обмеженням прав і свобод в умовах надзвичайного стану повинно відбуватися через призму парламентського контролю; запровадження надзвичайного стану не зупиняє діяльності судових органів.

Ключові слова: права і свободи людини, конституційна регламентація, надзвичайний стан, конституційні принципи обмеження прав і свобод, моделі конституційного регулювання обмеження прав і свобод.

The article is devoted to elucidation of the basic types of restrictions of the rights and freedoms of a person when emergency or other special situation, as well as identifying the main (universal) constitutional models of such restrictions, based on the experience of foreign countries.

The study determined that the restrictions of rights and freedoms is not personified, but is extended to the entire population, thus there is imbalance between the power of the state and the freedom of man, the only justification for which is to protect other more important rights and freedoms of the individual, as well as the achievement of law and order, protection of morality and constitutional order. Furthermore it is established that the restriction of the rights and freedoms of man in a state of emergency is not arbitrary, as the modern Constitution, the majority come from the concept of legal state, one sign of which is the recognition of the natural character of the rights and freedoms of the individual.

As a result of analysis existing legal sources in foreign countries, it is established that it is possible to distinguish three models of constitutional limitations of rights and freedoms: the first, which is established by the list of those rights that can be restricted; the second is the list of those that can not limit; the third says that the restriction is possible, however, the specific law does not specify, but refers to special statutory act.

The result of this research is the selection of the basic principles of the constitutional regulation of limitation of rights and freedoms during a state of emergency regime. In particular, it is determined that restrictions on rights and freedoms due to the fact that their implementation may lead to increased social tension that will damage the normal work of the authorities; a complete awareness of citizens on the verge of imposing a state of emergency regime, as well as what rights and freedoms, and to what extent limited to; a clear indication of which rights may not be restricted; list of the measures taken in the event of emergency; no discrimination solely on the basis of race, colour, sex, language, nationality, religion; the restriction of rights and freedoms in state of emergency must be temporary in nature, and therefore, the legislation contains a requirement specified in the act on the introduction of emergency or other provisions of the term for which it is introduced; the restriction of rights and freedoms in states of emergency should occur through the prism of parliamentary control; the imposition of emergency does not suspend activities of the judiciary.

Key words: rights and freedoms, the constitutional regulation, the state of emergency, the constitutional principles of restriction of rights and freedoms, the model of the constitutional regulation of limitation of rights and freedoms.

Вступ

Хоча загальна система основних прав і свобод людини нормативно склалася понад півстоліття тому з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 року, сучасні реалії диктують необхідність подальшого вдосконалення прав людини, а також еволюції законодавства держав, що регулює порядок користування основними правами і свободами в юрисдикції окремої держави. Тому на практиці допустимість правомірного обмеження прав і свобод все частіше є очевидною необхідністю, як для окремих держав, так і для світового співтовариства в цілому, що набуває особливого значення в рамках протистояння наростаючій загрозі міжнародного тероризму.

Відповідно до вітчизняного законодавства, обмеження прав людини і громадянина допускається виключно на основі закону. Принцип верховенства права трактує зміст обмеження прав і свобод в якості меж легітимного втручання держави в приватну автономію особи, переслідуючи мету забезпечення загального блага. При цьому права можуть бути обґрунтовано обмежені виключно на засадах принципу пропорційності та легітимності мети.

Постановка завдання. Метою статті є виокремлення видів обмежень прав і свобод, виявлення та аналіз моделей конституційного регулювання такого обмеження в умовах надзвичайного або іншого особливого стану, виділення та узагальнення принципів правомірного обмеження прав і свобод за умов певних особливих станів в різних країнах.

конституційне регулювання свободи надзвичайний стан

Результати

дослідження. Невід'ємним елементом інституту надзвичайного стану є обмеження прав і свобод людини і громадянина, що передбачає зміну правового статусу особистості. «В умовах, коли є реальна загроза державній або громадській безпеці, - писав В.І. Новоселов, - або державна або громадська безпека вже порушені, в інтересах держави і суспільства буває необхідно змінювати правовий статус громадян. Це означає, по-перше, покладання на громадян додаткових обов'язків, викликаних конкретними обставинами особливого положення, по-друге, певне звуження можливостей для реалізації деяких прав і особистих свобод. Така зміна кола прав і обов'язків має місце лише як тимчасовий захід, як правило на обмеженій території» [1, с. 121-122]. Обмеження при надзвичайному стані носять не індивідуальний, персоніфікований характер, а поширюються на населення всієї території незалежно від того, чи робилися конкретними суб'єктами протиправні або ставлять під загрозу суспільну безпеку дії.

Принципова мета введення надзвичайного стану - захист прав і свобод та створення умов для відновлення нормального правопорядку. Держава, обмежуючи деякі права і свободи людини з одного боку, з іншого боку за допомогою введення надзвичайного стану забезпечує збереження інших, більш значущих і необхідних для існування людини прав і свобод. Тому введення надзвичайного стану необхідно розглядати не тільки в негативному контексті обмеження прав і свобод, а й як спосіб забезпечення і захисту основних (конституційних) прав і свобод людини і громадянина.

При нормальному конституційному правопорядку існує баланс між владними повноваженнями держави і свободою людини при введенні надзвичайного режиму, що порушується на користь держави, оскільки в цих умовах держава має можливість більшою мірою контролювати поведінку людей, встановлюючи фактична заборона на реалізацію майже всіх конституційно закріплених прав і свобод. Це може бути виправдано тільки однією метою - захист інших, більш важливих, прав і свобод людини.

Американський юрист Дональд Блек у своїй книзі «Поведінка права» пропонує стисле, просте визначення права. Право, на його думку, це «урядовий соціальний контроль» [2, с. 8].

Під «соціальним контролем» він має на увазі «соціальні норми, які сприяють хорошій та корисній для суспільства поведінці індивідів або груп індивідів і перешкоджають поганому поводженню».

Як найкраще це визначення підходить для права надзвичайного стану, оскільки при дії надзвичайного режиму використовується найпростіший вид обмежень - обмеження-заборона, і ці заборони встановлюються для більшості прав і свобод.

У зарубіжних країнах обмеження при надзвичайному стані зазвичай означають тимчасову відмову від гарантій особистої недоторканності і недоторканності житла, посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за одночасного обмеження процесуальних гарантій, що легалізує спрощену (або прискорену) процедуру судочинства, проведення обшуків, арештів і затримань, заборона звільнення під заставу, визнання досудових заяв підсудного як доказ його провини, застосування різних засобів примусу; обмеження свободи слова, включаючи свободу друку і інформації, свободи зборів, мітингів, походів і демонстрацій, свободи об'єднань; права на проведення страйків; обмеження свободи пересування і вибору місця проживання, таємниці листування; обмеження економічних прав і свобод, наприклад, свободи приватної власності, допомогти їй вибрати професію.

Обмеження прав і свобод людини в умовах надзвичайного стану не носить довільного характеру. Сучасні конституції в більшості своїй виходять з концепції правової держави, однією з ознак якої є визнання природного характеру прав і свобод людини. Права людини стали частиною фундаментального порядку держави. Вони обов'язкові для законодавчої, виконавчої влади і правосуддя як безпосередньо чинне право.

Весь конституційний лад у демократичній державі є не що інше, як узагальнена похідна від індивідуальних прав і свобод окремих людей. Тому державна влада в процесі своєї реалізації обмежує себе правами особистості. Оскільки режим надзвичайного стану дає виключно сприятливу можливість для довільного обмеження прав і свобод, тобто їх порушення, конституції жорстко регулюють можливість обмеження прав і свобод.

Відмінною рисою «надзвичайного законодавства» зарубіжних країн є чітка юридична регламентація режиму надзвичайного стану. На думку Д.А. Ковачева, юридична регламентація режиму надзвичайного стану - «гарантія проти довільної діяльності державних органів при надзвичайних ситуаціях і невід'ємний елемент правової держави» [3, с. 72].

З аналізу основних законів зарубіжних держав виходить, що існує три моделі конституційного регулювання обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного або іншого особливого стану:

Конституція встановлює перелік тільки тих прав, які можна обмежити (Греція, Іспанія, Нідерланди, ФРН, Індія). Наприклад, згідно ст.48 Конституції Греції 1975 р. у випадку війни, мобілізації, через зовнішню небезпеку або пряму загрозу національній безпеці, а також виявлення збройного руху, спрямованого на повалення демократичного правління, Парламент своїм рішенням, прийнятим за пропозицією Уряду, вводить в дію, на певній частині або на всій території країни закон про стан облоги ... і призупиняє дію частини або всіх положень [4, с. 263]:

а)пункту 4 статті 5 (право на свободу пересування або проживання в країні, а також право на вільний для кожного грека виїзд із країни і в'їзд у неї) [4, с. 246];

б)статті 6 (ніхто не може бути підданий арешту або тюремному ув'язненню без обґрунтованого судового ордера ... виняток становить арешт на місці злочину) [4, с. 248];

в)статті 8 (ніхто не може бути всупереч його волі вилучений з-під юрисдикції судді, що визначений йому відповідно до закону) [4, с. 250];

г)статті 9 (житло кожного користується імунітетом; особисте та сімейне життя людини є недоторканними; будь-який домашній обшук може проводитися в тих випадках і таким чином, коли і як це визначено законом, і завжди в присутності представника судової влади) [4, с. 253];

д)статті 11 (греки мають право збиратися мирно і без зброї; збори під відкритим небом можуть бути заборонені законним рішенням поліцейської влади повсюдно у випадку, якщо становлять серйозну загрозу для суспільної безпеки або якщо існує серйозна загроза порушення суспільно-економічного життя, як це визначено законом) [4, с. 382];

е)пунктів 1, 2, 3, 4 статті 12 (право на створення спілок і об'єднань без попереднього дозволу влади, об'єднання не можуть бути розпущені інакше як за рішенням суду) [4, с. 374];

є) статті 14 (кожен може висловлювати і поширювати свої думки усно, письмово або в пресі; друк вільний; цензура і будь-які інші превентивні заходи забороняються) [4 с. 379];

ж)статті 19 (таємниця листування, вільної кореспонденції або будь-якого зв'язку є абсолютно недоторканною; виняток робиться тільки для судової влади) [4, с. 379];

з)стаття 22 (будь-яка форма примусової праці забороняється) [4, с. 380].

Аналогічним чином регулюється обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану в Конституції Іспанії. Відповідно до ст.55 Конституції Іспанії 1978 року в умовах надзвичайного стану або війни (облоги) можуть бути припинені тільки: право на свободу в тому сенсі, що попереднє утримання може тривати більше встановленого Конституцією терміну, тобто більше 72-х годин; право на недоторканність житла (допускається відступ від положення про те, що вторгнення у житло чи обшук без дозволу господаря або без попередньої санкції суду забороняються, за винятком випадків затримання на місці злочину); право на таємницю листування, в тому числі поштових і телеграфних повідомлень, а також телефонних переговорів (в нормальних умовах обмеження цього права можливе тільки на підставі судового рішення); право вільно вибирати місце проживання і пересуватися по території країни, а також право вільно в'їжджати в Іспанію і виїжджати з неї; право на вільне вираження і поширення поглядів, ідей і думок і на вільну передачу та отримання достовірної інформації; право громадян збиратися мирно і без зброї; право на страйк; право трудящих і підприємців на вирішення трудового конфлікту [5, с. 157].

Згідно частини 2 статті 103 Конституції Королівства Нідерландів 1983 року «оголошення надзвичайного стану може спричинити призупинення основних прав особистості», встановлених Конституцією: право вільно сповідувати свою релігію або релігійні переконання, якщо вони здійснюються не в будівлях або спеціально відведених приміщення; право на вільне поширення своїх поглядів або переконань; право на створення громадських об'єднань; право на проведення зборів і демонстрацій; право на недоторканність житла; таємниця листування, телефонних та телеграфних повідомлень; право на розгляд правопорушень і винесення вироку, який передбачає позбавлення волі, тільки судом [5, с. 158].

Відповідно до пункту 2 статті 115 Основного закону ФРН у період стану оборони шляхом видання федерального закону можливо встановлювати термін позбавлення волі до судового рішення до чотирьох днів (в нормальних умовах відповідно до пункту 3 статті 104 «кожен, хто попередньо затриманий за підозрою за вчинення карного діяння, не пізніше дня, наступного за затриманням, повинен бути доставлений до судді, який зобов'язаний повідомити йому причини затримання і дати можливість подати заперечення») [5, с. 159].

Згідно з Конституцією Індії 1950 року під час надзвичайного стану центральні органи влади наділяються правом видавати накази і приймати закони, що знаходяться в протиріччі з деякими основними громадянськими правами і свободами, а саме: свободою слова і висловлювання думок, зборів, створення об'єднань і спілок, пересування, проживання та поселення в будь-якому місці на території Індії, придбання, володіння та користування майном, а також свободою вибору і заняття будь-професією [6, с. 135].

2. Другий спосіб конституційного регулювання обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану полягає в тому, що конституція перелічує тільки ті права, які в жодному випадку обмежувати не можна (Португалія).

Відповідно до п. 6 ст. 19 Конституції Португальської Республіки 1976 року «введення стану облоги чи надзвичайного стану в жодному разі не може зачіпати право на життя, на особисту недоторканність, на індивідуальність, на цивільну дієздатність і на громадянство, а також заборону на встановлення зворотної сили кримінального закону, право на захист підсудного і свободу совісті та віросповідання» [7, с. 525]. Перелік же прав, які можна обмежити, залишається відкритим. Необхідно зазначити, що ця модель конституційного регулювання обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану діє і в Росії.

Третій варіант регулювання обмежень досить простий - конституція говорить тільки про те, що під час надзвичайного стану обмеження прав можливе, але не встановлює перелік цих прав, а відсилає до спеціального закону (Фінляндія) [7, с. 528].

Із розглянутих способів конституційного регулювання обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану варіант, коли конституція закріплює вичерпний перелік тільки тих прав і свобод, які можна обмежити, представляється найбільш оптимальним і таким, що відповідає вимогам правової держави.

Джеймс Джексон, один із делегатів першого федерального Конгресу США, під час обговорення поправок до Конституції США у 1789 році говорив: «У юриспруденції існує аксіома, яка в рівній мірі відноситься до Біля про права, що перерахування застережень спрямоване на виключення тих обставин, які повинні бути виключені; отже, якщо не домовитися про кожне право, яке не входить в повноваження влади, то буде розумітися, що всі інші права залишаються на її (влади) власний розсуд» [8, с. 125].

Для того, щоб не залишати на розсуд органів, уповноважених вводити надзвичайний стан, довільне вирішення питання про те, які права і свободи можна обмежити, конституції Греції, Іспанії, Нідерландів, ФРН, Індії перераховують тільки ті права і свободи, обмеження яких в умовах надзвичайного стану дійсно є необхідним. До цих прав і свобод відносяться: право на свободу; право на свободу пересування і вибір місця проживання; право на недоторканність житла; право на проведення публічних заходів; право на створення спілок і об'єднань; право на вільне вираження поглядів, ідей і думок, свобода друку; право на таємницю листування, телефонних та інших переговорів і повідомлень; право на вільний вибір професії та на вільну працю; право на страйк. Дія ж інших прав не може бути призупинена. Вони вважаються недоторканними. Саме при такому способі регулювання обмежень в умовах надзвичайного стану можна говорити про те, що людина буде гарантована від необгрунтованого обмеження її прав і свобод.

Аналіз конституційного регулювання обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного режиму в різних країнах дозволяє виділити і узагальнити певні принципи, відповідно до яких таке регулювання здійснюється таким чином:

1) обмеження прав і свобод викликано лише тим, що реалізація цих прав і свобод може привести до збільшення соціальної напруженості і перешкодити діяльності органів державної влади, уповноважених відновити конституційний правопорядок;

2) громадяни повинні бути поінформовані про те, що на території, де вони проживають або тимчасово перебувають, введений надзвичайний режим, тому конституції або закони містять вимоги про офіційне оголошення надзвичайного або іншого стану;

3) громадяни повинні бути інформовані про те, які права і свободи, та в якому обсязі обмежуються. Перелік обмежуваних прав і свобод повинен міститися в конституції. У випадку, якщо таке не прописано в Основному законі, то це питання має бути врегульовано іншим нормативним актом;

4) не можуть обмежуватися деякі права людини: право на свободу від катувань, від жорстокого,нелюдського або такого, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; право не бути в рабстві або підневільному стані; право на визнання правосуб'єктності; право не піддаватися покаранню за дію, яка на момент її вчинення не становила кримінального правопорушення;

5) заходи, що вживаються в період дії надзвичайного стану, не повинні супроводжуватися дискримінацією виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, національної приналежності, віросповідання;

6) обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану має носити тимчасовий характер, а тому законодавство містить вимоги про обов'язкове зазначення в акті про введення надзвичайного або іншого стану терміну, на який він вводиться;

7) обмеженням прав і свобод в умовах надзвичайного стану повинно відбуватися через призму парламентського контролю. Він виражається, зокрема, в тому, що введення надзвичайного або іншого стану потребує схвалення парламентом, а також в тому, що продовження терміну його дії повинно здійснюватися тільки з дозволу вищого законодавчого органу країни;

8) запровадження надзвичайного стану не зупиняє діяльності судових органів. При цьому громадяни зберігають своє право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод. Вони також можуть оскаржити незаконні обмеження їх прав і свобод.

В умовах надзвичайного або іншого стану суд залишається найголовнішою гарантією прав і свобод людини. Тут доречно навести цитату з рішення Верховного суду Ізраїлю у справі про затримання з міркувань безпеки в 1948 році (Верховний суд перевіряв законність затримання осіб арабської національності). Суд виніс таке визначення: «Влада відповідальна перед Законом, як і всі громадяни держави. Правопорядок є непохитною основою будь-якої держави. Як суспільство, так і держава зазнала б важкої шкоди, якби владі було дозволено, навіть тимчасово, користуватися повноваженнями, наданими їм законодавчою владою, в порушення гарантій, якими законодавча влада обумовлює таке користування. Безсумнівно, безпека держави, з міркувань якої будь-яка особа підлягає затриманню, є не менш важливою, ніж інтереси захисту свобод даного громадянина, проте, якщо є можливість дотримання того і іншого, не слід ігнорувати таку можливість» [9, с. 103-117].

9) акти, що обмежують права і свободи, втрачають чинність одночасно з припиненням надзвичайного стану без спеціального повідомлення.

Висновки

Необхідно зазначити, що в сучасній правовій державі введення надзвичайного стану (або іншого особливого режиму) є одним із найбільш оперативних способів запобігання кризовим ситуаціям та стабілізації суспільно-політичної обстановки в країні в цілому і особливо в її окремих регіонах.

Передбачаючи існування особливих режимів, конституції практично всіх держав сучасного світу закріплюють можливість обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану. Однак ці обмеження не носять довільного характеру, вони чітко регламентовані конституціями і законами. Допускається обмеження тільки тих прав і свобод, реалізація яких може перешкодити відновленню правопорядку і ці обмеження носять тимчасовий характер.

Жорстка регламентація обмежень є свідченням того, що правова держава, навіть в умови кризи, дотримується основоположного принципу сучасної державності - права і свободи людини є головною цінністю. Надзвичайний стан не скасовує прав і свобод - вони повинні так само ефективно забезпечуватися і захищатися, як і в нормальних умовах.

Список використаних джерел:

1.Новоселов В.И. Правовое положение граждан в государственном управлении. Саратов. 1996. 320 с.

2.Фридмэн Л. Введение в американское право. М. 2003. 276 с.

3.Ковачев Д.А. О правовых институтах чрезвычайного режима в зарубежных государствах. Право и экономика. 2006. № 12. С. 71-88.

4.Конституции государств Европейского Союза. М., 2007. 614 с.

5.Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. М., 2006. 547 с.

6.Домрин А.Н. Правовые институты чрезвычайного режима в Индии. Право и экономика. 1996. № 13-14. С. 135.

7.Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Т. 3. Особенная часть. Страны Европы. / Отв. ред. Б.А. Страшун. М., 2008. 612 с.

8.Бэррес Ричард Т. Документы Американской революции. Тверь-Москва, 1994. 425 с.

9.Домрин А.Н. Федеральная интервенция: особенности правового регулирования в зарубежных странах. Журнал российского права. 1998. № 3. С. 103-117.

Размещено на Allbest.ru