Податково-правове значення моменту виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОДАТКОВО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ МОМЕНТУ ВИНИКНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ОБ'ЄКТ НЕРУХОМОГО МАЙНА

САГАЙДАК В.В.

Анотація

податковий право власність нерухомість

Встановлено порядок виникнення права власності на об'єкти нерухомого майна (земельні ділянки та будівлі) і вплив відповідних процесів на податкові обов'язки їхніх власників. Детерміновано взаємозумовленість цивільно-правових відносин і податкових відносин у контексті трансформації правового статусу об'єктів нерухомості. Дослідження моменту виникнення права власності на нерухоме майно проведено із застосуванням міждисциплінарних підходів. Щоби встановити момент виникнення такого права в податкових правовідносинах, автор не лише аналізує саме фінансове законодавство, а й звертає свою увагу на інше галузеве законодавство, яке по-різному регулює обране для дослідження питання. Питання моменту виникнення права власності на нерухоме майно автор вивчає з позиції наявності реального взаємовпливу та взаємодії між галузями приватного і публічного права.

У цьому розрізі повноті наукової розробки сприяє спільне використання автором роботи приписів податкового та цивільного законодавства. Для забезпечення всебічного характеру дослідження автор звертає увагу на приписи різних законодавчих актів, залежно від тієї або іншої категорії майна, щодо якої встановлюється момент виникнення права власності. У межах цього питання автор розкриває підстави для виникнення права власності на різні види нерухомого майна. Момент виникнення права власності нерухомого майна автор пов'язує з виникненням у його власника податкового обов'язку щодо сплати передбачених законом податків. Ця- теза доповнюється тим, що оскільки об'єктом податку в такому разі виступатиме саме нерухоме майно, то від того, коли виникає право власності на нього, залежить і час виникнення податкового зобов'язання. Отже, автором встановлено прив'язку податкового обов'язку до права власності на об'єкт оподаткування. Підбиваючи підсумок, автор установив взаємозалежність податкових, земельних і цивільних правовідносин. Доведено, що податковий обов'язок має передусім формалізований характер, отже, підставою для його виникнення є дотримання особою передбачених законом процедур для належного юридичного оформлення права власності на нерухоме майно.

Ключові слова: об'єкт оподаткування, оподаткування нерухомості, нерухоме майно, будівлі, земельні ділянки.

Annotation

Establishing real estate ownership and its impact on taxes obligation was researched. We found the interaction of civil and tax relations in the aspect of real estate taxation. Study of moment of origin of right of ownership on the real estate is undertaken a with application of interdisciplinary approaches. In an order to set the moment of origin of such right in tax legal relationships, an author not only analyses a self financial legislation but also turns the attention on other branch legislation that regulates a select for research question differently. The question of moment of origin of right of ownership on the real estate an author studies from position of presence of real co-operation between industries private and public law. In this cut to plenitude of scientific development the common use promotes by the author of work of binding overs of tax and civil law. For providing of all-round character of research an author pays attention to binding overs of different legislative acts, depending on that or other category of property, in relation to that the moment of origin of right of ownership is set. Within the limits of this question an author exposes basing of origin of right of ownership on different kinds real estate. The moment of origin of right of ownership of the real estate an author binds to the origin for his proprietor of tax duty in relation to statutory tax payment. This thesis is complemented by that as an object of tax the self real estate will come forward in this case, then from that, when a right of ownership is on him, time of origin of tax obligation depends. Thus an author is set attachment of tax duty to the right of ownership on the object of taxation. Working out the total, an author set interdependence of the tax, landed and civil legal relationships. It is well-proven that a tax duty has the foremost formalized character and thus founding of his origin is inhibition of statutory procedures a person for the proper legal registration of right of ownership on the real estate.

Key words: object of taxation, real estate taxation, real estate, buildings, land.

Вступ

Сьогодні неабиякого значення набувають дослідження, які провадяться на стику різних галузей права. Незважаючи на принципову відмінність приватних і публічних галузей права, ми не можемо заперечувати їх взаємовплив. Не є винятком і цивільне право (приватна галузь права) та податкове право (публічна галузь права), які перебувають у перманентній взаємодії. Такий взаємовплив, зокрема, простежується в аспекті відносин, пов'язаних із нерухомим майном.

Встановлення права власності на об'єкти нерухомого майна та його вплив на податкові зобов'язання їхніх власників є недостатньо дослідженими. Хоча відповідна проблематика вивчалася у працях таких учених, як: І.М. Бондаренко, А.С. Дубоносова, О.О. Коваль, Н.М. Бобох, О.В. Покатаєва й ін.

Постановка завдання

Мета дослідження - установити порядок розвитку цивільних відносин та їхній вплив на виникнення, виконання й припинення податкового обов'язку платника податків, якому належать речові права на такі об'єкти нерухомого майна.

Результати дослідження

Фізичне існування того або іншого об'єкта матеріального світу, що, відповідно до Податкового кодексу, є об'єктом оподаткування, не є єдиним і достатнім чинником, що зумовлює його виникнення. Чітко це простежується на прикладі об'єктів незавершеного будівництва. У ст. 22 Податкового кодексу України перелічено різновиди об'єктів, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку. Є серед них і майно. Водночас, на наше переконання, для виникнення податкового обов'язку недостатньо лише існування об'єкта оподаткування, навіть юридично визначеного. Ідеться про встановлення факту приналежності майна платнику податку.

Так, обов'язок зі сплати земельного податку може виникнути у платника лише за умови, якщо фізична чи юридична особа є власником земельної ділянки чи її частки. У даному разі маємо враховувати належну реалізацію процедури набуття права власності платником на об'єкт оподаткування. Наприклад, згідно з положеннями п. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, права власності на земельні ділянки громадяни набувають на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). У ст. 116 цього Кодексу визначено, що громадяни та юридичні особи набувають право на користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень [1]. Отже, набуття права власності на об'єкт оподаткування шляхом належної реалізації передбаченої земельним законодавством процедури в такому разі є юридичним фактом, що зумовлює формалізацію відносин власності щодо об'єкта оподаткування та в сукупності з установленням відповідного платежу в нормах податкового законодавства породжує виникнення податкового обов'язку. Із цих причин вбачаємо необхідним приділити увагу процедурам набуття права власності, адже, хоча вони і не регулюються податковим законодавством, але їх реалізація фактично приводить до виникнення податкового обов'язку.

Правом власності, відповідно до цивільного законодавства, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно із законом за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (п. 1 ст. 316 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) [2]. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (п. 1 ст. 317 ЦК України) [2]. Майном є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права й обов'язки (п. 1 ст. 190 ЦК України) [2].

На практиці великого значення набуває встановлення моменту виникнення права власності. Наприклад, особа тривалий час може володіти об'єктом незавершеного будівництва, навіть частково їм користуватися як будівлею, але через відсутність юридичного оформлення права власності в такої особи не виникає податкового обов'язку. Водночас часто особа набуває право власності на нерухоме майно за відповідними договорами відчуження (договори купівлі-про- дажу, поділу, виділення, міни, дарування тощо, відповідно до яких переходить право власності на нерухоме майно). Але і в цьому разі момент переходу прав власності не завжди пов'язується з моментом укладання відповідного договору. Особливо це стосується нерухомого майна, яке підлягає обов'язковій реєстрації у відповідних реєстрах, кадастрах тощо.

У будь-якому разі питання щодо набуття права власності вирішується із застосуванням цивільного законодавства. Цивільний кодекс України у гл. 24 закріплює порядок набуття права власності за різними способами отримання майна. Набуття права власності на об'єкт нерухомості може бути здійснене, зокрема, за договорами відчуження. Згідно з положеннями п. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте, відповідно до п. 1 ст. 657 цього Кодексу, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Договір дарування нерухомої речі укладається також у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (п. 2 ст. 719 ЦК України). Отже, момент набуття права власності на нерухоме майно в такому разі пов'язується не з моментом укладання договору або передачі майна, а з моментом нотаріального посвідчення або, як ми зазначали вище, з моментом державної реєстрації відповідного об'єкта нерухомості. Навіть більше, відсутність зазначених нами дій (зокрема, нотаріального посвідчення) своїм наслідком може мати визнання договору відчуження майна недійсним, що зумовлено положеннями п. п. 3, 4 ст. 334 ЦК України [2].

Більш складна ситуація з визначенням моменту виникнення права власності або права користування земельною ділянкою в разі придбання нерухомості, розміщеної на ній. Коли платник придбає сам об'єкт нерухомості та земельну ділянку - ми визначаємо два моменти окремо. Проте часто земельна ділянка не переходить у власність, а відбувається придбання лише об'єкта нерухомості, що на ній розташований. Тоді потрібно керуватися нормами п. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідно до якого до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та за умов, які встановлені для попереднього землевласника (землекористувача) [2]. Момент виникнення обов'язку щодо будівлі визначається відповідно до охарактеризованих нами вище правил, а момент, з якого має оподатковуватись земельна ділянка, визначається окремо.

Під час характеристики нерухомості як підстави для податкового регулювання ми вимушені не лише системно аналізувати цивільне й податкове законодавства, а й звертати увагу на законодавство земельне, адже земля - один із різновидів нерухомості. Згідно із приписами п. 1 ст. 78 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, зміст права власності на землю полягає в можливості володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками [1]. У п. 2 ст. 79 цього Кодексу деталізовано, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку поширюється на простір над та під поверхнею ділянки на висоті та на глибині, необхідній для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (п. 3 ст. 79 ЗК України) [1].

Резюмується, що земля в Україні може перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У ст. 80 Земельного кодексу України визначено коло суб'єктів права власності на землю, а саме: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності [1]. Маємо визначити, що об'єктом оподаткування земля стає тільки в разі її перебування у приватній або комунальній власності.

Системний аналіз цивільного та земельного законодавства дозволяє виявити неоднаковий підхід до регулювання кола суб'єктів права власності на землю. Ідеться про невідповідність припису ст. 374 Цивільного кодексу України вимогам Земельного кодексу. Так, цивільне законодавство передбачає можливість виникнення права власності на землю (земельну ділянку) в іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, іноземних держав і міжнародних організацій, що прямо передбачено в п. п. 2-3 ст. 374 Цивільного кодексу України [2]. Водночас спірним вбачається підхід деяких науковців до цього питання. Наприклад, О.О. Коваль впевнений, що «<...> саме цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, набуття права володіння, користування та розпоряджання майном, тобто права власності є саме цивільно-правовими відносинами» [3, с. 78]. З таким твердженням складно не погодитись, але вчений вдається до такого твердження, характеризуючи відносини щодо встановлення права власності на земельні ділянки. На наше переконання, норми Земельного кодексу України в даному випадку є спеціальними щодо Цивільного кодексу України.

Отже, виникнення права власності на нерухоме майно є одним із чинників, що породжує виникнення податкового обов'язку. Цілком логічно, що втрата права власності має зумовлювати припинення відносин оподаткування. Ураховуючи такий підхід, вбачається необхідним розглянути підстави та процедури припинення права власності. Вичерпний перелік таких підстав міститься в цивільному законодавстві, а саме у ст. 346 Цивільного кодексу України. Право власності припиняється в разі [2]:

1. відчуження власником свого майна;

2. відмови власника від права власності;

3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4. знищення майна;

5. викупу пам'яток культурної спадщини;

6. примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

7. звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

8. реквізиції;

9. конфіскації;

10. припинення юридичної особи чи смерті власника.

Звісно, наведений перелік підстав стосується всіх об'єктів права власності, нерухомості також. Коли йдеться про випадки припинення права власності, які зумовлені суспільними потребами, додатково потрібно керуватися нормами ст. ст. 350-351 Цивільного кодексу України. Резю- мується, що така втрата права власності відбувається одним зі способів: 1) викупу для суспільних потреб земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти нерухомості; 2) відчуження земельної ділянки за рішенням суду в разі її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності. У першому випадку відчуження майна відбувається добровільно за попередньою згодою власника. У другому - відчуження є примусовим, але водночас обов'язково проводиться попереднє повне відшкодування вартості об'єктів нерухомості.

Важливо мати на увазі, що момент настання податкових наслідків, тобто припинення податкового обов'язку особи щодо майна, яке відчужується, є різним. У першому випадку припинення права власності платника підтверджується відповідним договором. Дата укладання такого договору та його посвідчення зумовлює момент припинення податкового обов'язку. У другому випадку факт припинення права власності має підтверджуватись відповідним рішенням суду. Але за недосягнення згоди щодо суми компенсації рішення суду першої інстанції з великою долею вірогідності буде оскаржено платником. Водночас він може фактично продовжувати користуватися цим майном. Виникає ситуація, коли попередній власник формально втратив право власності, а новий фактично його ще не набув.

Висновки

Отже, встановлено, що обов'язок зі сплати земельного податку може виникнути у платника лише за умови, якщо фізична чи юридична особа є власником земельної ділянки чи її частки. Визначено взаємозалежність цивільних, земельних і податкових відносин. Що стосується земельних ділянок як об'єктів оподаткування, то саме набуття права власності на відповідний об'єкт оподаткування шляхом належної реалізації передбаченої земельним законодавством процедури в такому разі є юридичним фактом, що зумовлює формалізацію відносин власності щодо об'єкта оподаткування та в сукупності з установленням відповідного платежу в нормах податкового законодавства породжує виникнення податкового обов'язку.

Список використаних джерел

1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. N° 2768-Ш. ІЖЬ: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/2768-14.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ГУ Відомості Верховної Ради України. 2003. № № 40-44. Ст. 356.

3. Коваль О.О. Правове регулювання оподаткування нерухомого майна в Україні: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя, 2014. 201 с.

Размещено на Allbest.ru