Статут територіальної громади. Функціонування та розвиток інституту місцевого самоврядування в країнах Європейського Союзу

- відкритість переліку компетенцій місцевого самоврядування, але можливість його істотного обмеження в інтересах захисту ринкових інститутів від надмірного втручання місцевого самоврядування і припинення нераціонального використання коштів платників податків; вихід органів місцевого самоврядування за межі своєї компетенції передбачає реалізацію передбачених законом санкцій;

- стандартизація місцевих послуг;

- фінансове вирівнювання, яке суттєво обмежує фіскальну автономію муніципалітетів;

- автономія місцевого самоврядування обмежується необхідністю узгодження органами місцевого самоврядування вирішення певних питань своєї компетенції, а також діяльністю на місцях спеціальних органів і посадових осіб держави, уповноважених для контролю органів місцевого самоврядування.

Організація системи місцевого самоврядування за континентальної моделі зразку характерна значною мірою сьогодні для Франції, Італії, Іспанії, Бельгії. В інших країнах Європи функціонують моделі місцевого самоврядування, що відрізняються серединною позицією, стосовно таких. Ідеологічно вони тяжіють до континентальної моделі, проте рівень реальної автономії органів місцевого самоврядування в них, як правило, значно вище.

Так, на сьогодні в німецькому законодавстві реалізовано принцип поділу місцевих адміністрацій на муніципальні (рівень сільської комуни і району в місті; рівень району, що не є районом міста) і державні (рівень округу в землі) в поєднанні з контрольними повноваженнями державних органів за місцевим самоврядуванням [51, с. 56]. Крім того, в Німеччині проведено розмежування обов'язкових і добровільних повноважень, які мають комуни і міста, що також підкреслює проміжний характер її системи місцевого самоврядування.

Між тим сьогодні в цілому в європейських країнах процес побудови інституту місцевого самоврядування варто визнати незакінченим. До цих пір на самому нижчому рівні місцевого самоврядування регулярно виникають проблеми через невідповідність між необхідністю мати відносно невеликі органи місцевого управління і потребою в забезпеченні ефективності місцевого самоврядування. Як правило, це призводить до злиття дрібних утворень, особливо, в сільській місцевості, і навпаки, поділу занадто великих міських мегаполісів на невеликі адміністративні утворення. Так, наприклад, у Франції в останні десятиліття стало широко розвиватися міжкомунальна співпраця, коли кілька невеликих громад об'єднуються для спільного надання послуг населенню [52, с. 116].

Варто відзначити, що, незважаючи на існуючі організаційно-правові відмінності між системами місцевого самоврядування в різних європейських країнах, їх органи місцевого самоврядування здійснюють приблизно однакові функції і вирішують однакові завдання, забезпечуючи життєдіяльність населення місцевих громад на основі законів та інших нормативних актів державних органів і власних юридичних рішень, прийнятих ними в межах своєї компетенції.

Основою діяльності місцевих органів влади виступає Європейська хартія місцевого самоврядування, яка була ухвалена 15 жовтня 1985 р. Вона містить у собі статті, що стосуються правових основ місцевого самоврядування, сфер його компетенції, необхідності адміністративного контролю за діяльністю місцевих органів самоврядування, джерелами їх фінансування тощо. Органи місцевого самоврядування, згідно з Хартією, в межах, установлених законом, мають повну свободу дій для реалізації власної ініціативи з будь-якого питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і не перебуває у віданні іншого органу влади. Здійснення публічних повноважень та вирішення соціальних проблем, як правило, здійснюються переважно тими властями, які мають найтісніший контакт з громадянином (принцип субсидіарності). При цьому повноваження, які надаються органам місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони можуть бути поставлені під сумнів або обмежені яким-небудь іншим центральним або регіональним органом влади тільки в межах, установлених законом. Крім того, оговорюється необхідність консультування з органами місцевого самоврядування, наскільки це можливо, у процесі планування і прийняття рішень, які них безпосередньо стосуються [53]. У зв'язку з підписанням і ратифікацією Україною Європейської хартії місцевого самоврядування в 1997 р., усі її законодавчі акти, присвячені цьому владному інституту, повинні приводитися у відповідність до положень зазначеного документа. Більшість тез цього правового акта знайшло відображення в конституційних і законодавчих засадах місцевого самоврядування України. Однак реального самоврядування в Україні поки що так і не створено.

Інститут місцевого самоврядування є невід'ємною частиною сучасної демократичної держави. Він представляє собою сукупність органів і механізмів, з одного боку, а також принципів і методів - з іншого, за допомогою яких громадяни реалізують право на управління і вирішення публічних справ на найближчому для себе рівні. При цьому, як доводить європейський досвід, побудова демократичного суспільства неможлива без формування самостійного та незалежного самоврядування, заснованого на усвідомленій і відповідальній участі в ньому громадян.

У зв'язку з прагненням України інтегруватися в Європейський Союз необхідно враховувати загальноєвропейський досвід участі громадян у самоврядуванні та практику західноєвропейських держав. Необхідно відмітити, що створюється система права на наднаціональному рівні, в рамках якої в національне законодавство впроваджуються вироблені загальноєвропейські принципи розвитку місцевого самоврядування.

Вартим уваги є той факт, що муніципальне управління може здійснюватися у різних організаційних формах, які в сукупності утворюють єдину модель системи місцевого самоврядування, за допомогою якої у рамках усієї країни вирішуються питання місцевого значення. Під моделлю місцевого самоуправління розуміється форма організації влади територіальною громадою з метою найбільш ефективного вирішення питань місцевого значення.

Існує декілька моделей, які істотно відрізняються одна від одної за принципами формування органів місцевого самоврядування, характеру їх взаємовідносин із органами державної влади, за формами взаємодії представницьких і виконавчо-розпорядних органів у системі місцевого самоврядування досвід яких може бути використаний в Україні.

Перша з моделей - муніципальна (англосаксонська) (виникла у Великобританії, потім була запозичена багатьма країнами, насамперед, колишніми британськими колоніями). Характерною особливістю такої моделі є:

1) значна автономія органів місцевого самоврядування;

2) відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування;

3) виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування;

4) органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом - це так званий позитивний принцип правового регулювання;

5) контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється переважно непрямим шляхом - через центральні міністерства, а також тут діє жорсткий судовий контроль.

Другою моделлю є біполярна яка включає романо-германську, континентальну, французьку - Франція, Італія, Польща, Болгарія, Турція, Сенегал та ін. - поширена у країнах Європи, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу. Для цієї моделі характерні такі особливості:

1) у порівнянні з англо-американською моделлю тут більш високий ступінь централізації, а також наявне вертикальне підпорядкування;

2) поєднання місцевого самоврядування та прямого державного управління на місцях;

3) органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом, що є негативним принципом правового регулювання. Континентальна модель може існувати на всіх субнаціональних територіальних рівнях (окрім низового) або лише на низовому рівні.

Третя модель - іберійська (поширена у Іспанії, Бразилії, Мексиці, Португалії) - дуже наближена до континентальної моделі, передбачає, що управління на місцях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (наприклад, ради) і відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (наприклад, мери, префекти), які одночасно є головами відповідних рад, їх виконавчих органів і затверджуються центральною владою, як представники державної влади у відповідних адміністративно-територіальних одиницях з правом контролю за діяльністю ради.

Четверта модель - змішана (поширена в Австрії, Російській Федерації, ФРН) характеризується ознаками англо-американської та континентальної моделі. Слід зазначити, що в науковій літературі, у якості самостійної муніципальної системи виділяють місцеве (комунальне) управління Німеччини. Правові засади цієї системи закладені ще у прусському Статуті міст, запровадженому фон Штейном у 1808 р. Він передбачав розвиток системи общинного самоврядування: нарівні з представницьким міським органом утворювався колегіальний виконавчий орган - магістрат.

П'ята модель - радянська зберігається у тій чи іншій формі у В'єтнамі, КНР, КНДР, на Кубі. Характерні особливості:

1) базується на заперечені розподілу влади і визнанні повновладдя представницьких органів знизу до верху;

2) всі ради є органами державної влади на своїй території;

3) рада обирає інший державний колегіальний орган - виконавчий комітет, який одночасно підпорядковується цій раді та виконавчому комітету вищого рівня.

Разом з тим, конституційно-правове регулювання питань місцевого управління та самоврядування у різних державах світу є неоднаковим [40].

У Німеччині виділяють три умови правового регулювання місцевого самоврядування: федеральне законодавство, законодавство окремих земель і прийняті самими громадами правові відносини. Нормами федерального законодавства є насамперед Основний закон ФРН 1949 р., але провідне місце в правовому регулюванні місцевого самоврядування займає законодавство земель, хоча в різних землях правове становище комун має свої особливості. Конституції земель, як правило, дублюють положення Основного закону, а також доповнюють і конкретизують окремі його положення. Багато питань комунального самоврядування регулюється законами земель, серед яких основне місце займають статути про комуни. У ряді земель між повітом і центром знаходиться проміжна адміністративно-територіальна одиниця - урядовий округ, у рамках якого вирішуються місцеві державні завдання і здійснюється державний нагляд за місцевим самоврядуванням. Основною одиницею політико-територіальної організації земель слугують громади. Оскільки конституція визначає право громад вирішувати всі питання місцевого життя під свою відповідальність, то громади не обмежені якимись наперед визначеними специфічними завданнями і можуть вирішувати всі питання місцевого життя. Право общин і їх союзів на самостійне управління своїми справами гарантується державою, яка обмежує свій нагляд лише забезпеченням відповідності такого управління законам. На громади та громадські союзи, а також на їх правління можуть бути покладені і державні завдання, що вирішуються відповідно до вказівок вищестоящих державних органів. Держава зобов'язана гарантувати отримання общинами і їх союзами грошових коштів, необхідних для виконання їх завдань, і надати їм джерела доходів, якими вони можуть розпоряджатися під власну відповідальність. Общини є сільські населені пункти або їх групи і міста. Вони регулюють розвиток інфраструктури суспільного транспорту, туризму, житлового будівництва, шкільних і дошкільних закладів, доріг, лікарень, театрів, бібліотек музеїв, соціальних і спортивних установ. Вони можуть встановлювати і стягувати визначені законом податки і збори [39].

На сьогодні законодавство Франції повністю регулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Місцеве самоврядування Франції регулюється Конституцією Республіки, Основним кодексом адміністративно-територіальних утворень, Аміністративним кодексом Франції місцевого самоврядування та Кодексом комун (комуна - муніципалітет, правом якого користуються як міські, так і сільські громади).

У Франції виокремлені три рівні організації влади на місцях: комуни, департаменти та реґіони. На цих територіях виконуються рішення, прийняті на державному рівні, та діють місцеві органи влади з власними повноваженнями.

Тобто місцева влада - це органи публічного управління з власною назвою, територією, бюджетом, кадровим потенціалом тощо, які мають спеціальні повноваження на відповідному рівні автономії щодо центральної влади. Також у Франції, крім звичайних, є території зі спеціальним статусом: Париж, Ліон, Марсель, Корсика, Майоттета Сент-П'єр-ет-Міквелон, управління якими здійснюється відповідними інституціями.

Згідно із Загальним кодексом адміністративно-територіальних утворень органом комуни є муніципалітет, який складається з муніципальної ради, мера та його заступників.

Ст. 72 Конституції Франції встановлює, що комуна вільно самоуправляється обраною радою і розпоряджається нормативною владою для застосування своїх компетенцій. Залежно від кількості виборців ради формуються за різними виборчими системами і мають відмінний кількісний склад.

У ст. 2121-29 Загального кодексу зазначається, що муніципальна рада регулює справи комуни шляхом обговорення (наради). Муніципальна рада висловлює думку насамперед у тих питаннях, що стосуються місцевих інтересів. Шляхом прийняття нею рішень муніципальна рада управляє справами комуни. Поняття «справи комуни» містить усі питання, що розглядають інтереси жителів комуни і не належать до компетенції інших органів влади

Будь-яке питання, що належить до компетенції комуни, автоматично має вирішуватися муніципальною радою, якщо законодавство не передає спеціально право на вирішення цього питання меру. Згідно із ст. 2121-30 - 2121-35 до компетенції мунiципальної ради належать:

- фiнансовi повноваження, зокрема: прийняття бюджету та визначення ставок комунальних податкiв, вирiшення питань про необхiднiсть позик, затвердження звiтiв про використання бюджетних коштiв;

- повноваження у сферi громадських служб, зокрема: рада має право створювати або лiквiдовувати громадськi служби комуни, але є обмеження у самостiйностi. Рада також може надавати допомогу як комунальним, так i приватним пiдприємствам;

- повноваження щодо майна комуни. Майно комуни подiляється на «громадське», тобто таке, яке призначене винятково для громадського користування (дороги, кладовища, казарми тощо),та майно «приватне», яким комуна розпоряджається на правах приватного власника (луки, лiси, будинки тощо). Громадське майно невiдчужуване. Рада приймає рiшення про купiвлю, продаж, оренду майна та про зарахування майна до категорiї «громадського»;

- повноваження у сферi облаштування територiї та мiського будiвництва. Крiм визначення напрямiв використання території та принципiв мiського будiвництва, рада має право розробляти i затверджувати мiжкомунальнi плани облаштування територiй, але ця робота має проводитись за участю центральної адмiнiстрацiї, департаменту, округу, iнших комун;

- кадрові повноваження, на виконання яких муніципальна рада уповноважена приймати рішення про створення необхідних посад апарату управління комуною;

- консультативні повноваження. Муніципальна рада висловлює свою думку (дає висновок) кожного разу, коли це вимагається законами чи регламентами, або ж це вимагається запитом представника держави в департаменті, до якого належить відповідна комуна. У випадку, якщо вона відмовляється надати висновок, то згідно зі ст. 2121-29 Загального кодексу «думкою ради можна знехтувати», тобто рішення може бути прийняте незважаючи на відсутність висновку[41, с.22-25].

Функціонування інститутів місцевого самоврядування в Італії уможливилось лише з початку 1970-х рр., коли було врегульовано їх статус. З моменту ратифікації Європейської хартії місцевого самоврядування в Італії розпочався процес реформування системи місцевого самоврядування, який триває дотепер. Упродовж останнього десятиліття в Італії відбувався також процесс реформування адміністративної системи, без якого неможливе повноцінне реформування системи місцевого самоврядування.

До інституцій комунального самоврядування, які, представляючи інтереси місцевого населення, діють у його інтересах, належать рада, джунта і сіндак.

Комунальна рада є представницьким органом комуни, виконавчим органом якої є джунта. Комунальна рада є не тільки представницьким органом комуни, але й органом політико-адміністративного контролю. Кількість радників комуни безпосередньо залежить від кількості населення комун. За основу береться кількість населення місцевої одиниці, визначена за результатами останнього перепису населення. Рада складається з сіндако та визначеної кількості членів ради.

До основних повноважень та компетенції комунальної ради згідно із законом належать: ухвалення статутів комуни, статутів спеціальних агенцій, регламентів діяльності служб та надання послуг відповідно до основних законодавчих критеріїв щодо устрою та їх функціонування; затвердження програм, фінансових планів - трирічних програм, щорічних списків публічних робіт, річних та багаторічних бюджетів і змін до них, звітів, територіальних та урбаністичних планів; укладання угод між комунами та провінціями, організація асоціативних форм співпраці;визначення завдань та норм функціонування для децентралізованих органів; організація публічних служб з надання послуг населенню; впровадження та порядок стягнення податків (за винятком повноважень щодо податків, які належать джунті); нагляд за діяльністю публічних комунальних закладів; скорочення державних займів та надання кредитів, не передбачених основними комунальними документами; затверджує витрати, закладені в бюджетах на виконання завдань; придбання нерухомості, обмін нерухомості та передача в оренду нерухомого комунального майна; визначення критеріїв обрання офіційних представників комуни, ради в місцевих одиницях, закладах та інституціях

Рада володіє функціональною та організаційною автономією які формально виражені у положенні регламенту діяльності комунальної ради [41, с.14-18].

В Іспанії відповідно до Реєстру місцевих одиниць державного управління, даних Генеральної дирекції правового режиму та Міністерства у справах апаратів державного управління склалися такі ланки державного управління (1994р.): Центральний уряд, автономні області (17), провінції (43), острівні ради (10), міста-округи (3), райони (49), об'єднання (спілки) муніципалітетів (739), муніципалітети (8084) і субмуніципальне самоуправління (3695).

Законодавством в Іспанії чітко розмежовано компетенцію між усіма адміністративними утвореннями. Так, скажімо, за муніципалітетами закріплено - до 5000 жителів - 9 функцій; 5000-20000 жителів - 13 функцій; 20000 і більше - 18 функцій; 50000 і більше - 20 функцій.

Серед них:

- попереднє місцеве планування, міське будівництво, громадські роботи, утримання парків, водопостачання, санітарний нагляд;

- громадська безпека (пожежна безпека і поліція), якщо чисельність населення перевищує 5000 чоловік;

- соціальні послуги, якщо жителів більше 20000 чоловік;

- громадський транспорт/чистота повітря, якщо кількість населення перевищує 50000 чоловік. [38].

Українська модель організації діяльності місцевого самоврядування суттєво відрізняється від європейських. Аналіз законодавства України дозволяє зробити висновок, що в нашій державі реалізовано змішану модель місцевого самоврядування. До особливостей даної моделі можна віднести:

1) право на місцеве самоврядування визнається лише за територіальними громадами сіл, селищ, міст («природними» громадами);

2) на регіональному рівні (район, область) практично всі функції управління територією здійснюють органи виконавчої влади - місцеві державні адміністрації, а органи місцевого самоврядування (районні та обласні ради) носять декоративний характер і реально не впливають на стан соціально-економічного та культурного розвитку регіону;

3) організація місцевого самоврядування здійснюється за схемою «сильний мер - рада», яка передбачає, що обраний територіальною громадою сільський, селищний, міський голова відіграє досить вагому роль в системі місцевого самоврядування - він головує на сесії відповідної ради, очолює її виконавчий комітет та здійснює функції представництва громади у відносинах з іншими громадами, органами державної влади, підприємствами, організаціями та установами;

4) компетенція місцевого самоврядування закріплюється згідно з позитивним принципом правового регулювання (органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - ст. 19 Конституції України)[54].

А тому, з метою наближення моделі місцевого самоврядування в Україні до європейської, необхідно:

1) провести функціональні та процедурні реформи місцевого самоврядування як шляхом чіткого розподілу повноважень за рівнями управління, так і в сфері адміністративно-територіального устрою з метою законодавчого унормування статусу адміністративно-територіальних одиниць та критеріїв їх виокремлення; запровадження виконавчих органів місцевого самоврядування; формування державної політики щодо об'єднання територіальних громад;

2) удосконалити напрями формування матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування в Україні шляхом: забезпечення відповідності між повноваженнями та фінансовим забезпеченням органів місцевого самоврядування; удосконалення системи місцевих податків; формування системи комунальних фінансово-кредитних установ, що дасть змогу використовувати позиковий механізм: місцеві цінні папери, комунальне кредитування тощо, які є джерелом фінансування інвестиційних програм.

Із теоретичних проблем організації функціонування місцевого самоврядування слід продовжити дослідження у напрямі побудови європейської моделі самоврядування в Україні, яка має бути наповнена конкретним змістом для розроблення нових, більш ефективних механізмів організації функціонування місцевого управління та самоврядування, ураховуючи соціально-економічні, історичні, культурні, суспільно-політичні та правові чинники.

Висновки

За підсумками узагальнення та аналізу норм, якими регламентується розроблення та прийняття статутів територіальних громад українських міст, запропоновано шляхи подальшого вдосконалення нормативної регламентації у цій сфері:

Ш не рекомендовано включати норми про них до Конституції України попри важливість статутів територіальних громад міст для подальшого розвитку міст;

Ш запропоновано частину 1 статті 19 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» («з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста») вважати частиною 1-1 статті 6 «Територіальні громади» цього ж Закону;

Ш запропоновано скасувати вимогу щодо державної реєстрації статутів територіальних громад та відповідно виключити зі статті 19 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» частини 2-3 та скасувати Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р.;

Ш запропоновано викласти пункт 1 частини 1 статті 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» у такій редакції: «Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 1) затвердження статуту територіальної громади» та доповнити частину 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» пунктом 1-1 такого змісту: «1-1) затвердження регламенту ради»;

Ш доповнити Закон України від 5 лютого 2015 р. «Про добровільне об'єднання територіальних громад» однією чи кількома статтями, присвяченими особливостями статутів об'єднаних територіальних громад.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі вбачаються у формулюванні тексту змін та доповнень до Закону України від 5 лютого 2015 р. «Про добровільне об'єднання територіальних громад» однією чи кількома статтями, присвяченими особливостями статутів об'єднаних територіальних громад.

Щодо розвитку системи місцевого самоврядування в Україні у контексті інтеграції в Європейський Союз потребує вдосконалення нормативно-правової регламентації правового статусу органів місцевого самоврядування та вдосконалення організаційної основи реалізації повноважень. Тому потребують нагального вирішення проблеми нормативно-правової, організаційно-правової, територіальної та матеріально-фінансової основ місцевого самоврядування в Україні.

Література

1. Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/333-2014 р.

2. Мішина Н.В. Муніципальна реформа в Україні: стан і перспективи. Право України. 2018. № 4. С. 126-138.

3. Мішина Н.В. Конституційна регламентація місцевого самоврядування в Україні: сучасність та перспективи. Публічне право. 2015. № 3. С. 67-72.

4. Ідесіс І.В. Проблемні питання прийняття й реєстрації статутів територіальних громад в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2014. № 10-2. Т. 1. С. 55-58.

5. Батанов О.В. Питання розробки та прийняття статуту територіальної громади. Юридичний журнал. 2004. № 3. С. 38-40.

6. Батанов О., Зайцева І. Концептуальні проблеми статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні. Юридичний вісник. 2013. № 4. С. 28-34.

7. Зайцева І.О. Муніципальна статутна нормотворчість в Україні: теоретико-методологічні проблеми становлення та розвитку. Вісник Маріупольського державного університету. 2013. Вип. 5. С. 201-206. Серія: Право.

8. Зайцева І.О. Напрями вдосконалення статутної нормотворчості: процедура розробки та прийняття статуту територіальної громади. Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2013. № 1(2). С. 76-83.

9. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст.141.

10. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» від 1 липня 2015 р., реєстраційний номер 2217-а. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1pf3511=55812.

11. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування)» від 26 червня 2014 р., реєстраційний номер 4178. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51513

12. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування)» від 7 липня 2014 р., реєстраційний номер 4178-а. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51513

13. Про співробітництво територіальних громад: Закон України від 17 червня 2014 р. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 34. Ст. 1167.

14. Про добровільне об'єднання територіальних громад: Закон України від 5 лютого 2015 р. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 13. Ст. 91.

15. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.

16. Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад: затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1150. Офіційний вісник України. 1998. № 30. Ст. 1133.

17. Местное самоуправление и муниципальное управле- ние: учебник для студентов вузов І под ред. А.С. Пруднико- ва, Д.С. Белявского. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2009. - 399 с.

18. Батанов О.В. Структура статуту територіальної громади та її елементи: проблеми теорії та практики І О.В. Батанов, Н.О. Чудик II Часопис Київського університету права. - 2012.-№2.-С. 80-85.

19. Жовнірчик Я.Ф. Територіальна громада в системі місцевого самоврядування І Я.Ф. Жовнірчик II Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2004.-№4.-С. 353-355.

20. Мішина Н.В. Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження: Монографія І Н.В. Мішин. - Одеса: Друкарський дім, 2009. - 298 с.

21. Никитина Е.Е. Устав края, области, города федерального значення, автономной области, автономного округа, как источник конституционного права: дис. ... кандидата юрид. наук: 12. 00. 02 / Е.Е. Никитина - М., 1998. - 203 с.

22. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. II Відомості Верховної Ради України. - 1997. -№24.-Ст. 170.

23. Соловьев С.Е. Муниципальное право России: Учебник І С.Е. Соловьев. - М.: ИНФРА-М, 2013.-312с.

24. Конституционное право зарубежньїх стран: учебник для студентов вузов І под ред. В.О. Лучина, Е.А. Василеви- ча, А.С. Прудникова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012.-727 с.

25. Шугрина Е.С. Муниципальное право: учебник І Е.С. Шугрина. - М.: Норма: Инфра-М, 2012. - 560 с.

26. Жалсанов Б.Ц. Устав муниципального образования в системе нормативних правових актов: дис. ... кандидата юрид. наук: 12. 00. 02 / Б.Ц. Жалсанов - М., 2004. - 175 с.

27. Брежнєв О.В. Федеральний судебньїй конституцион- ний контроль в России. І О.В. Брежнєв. - М.: Издательство Московского университета, 2006. - 273 с.

28. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/ 96-ВРII Відомості Верховної Ради України. - 1996.-№30.-Ст. 142.

29. Калашников О.А. Устав области как основной закон субьекта Российской Федерации: теоретико-правовьіе проблеми: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.02 І О.А. Калашников - Пенза, 2002. -214 с.

30. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблеми реалнзацин / В.О. Лучин. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2012.-687 с.

31. Берестова І.Є. Проблеми визначення справжнього змісту закону в сучасному законодавчому процесі І І.Є. Берестова II Законодавчий процес і процедура в парламенті України: проблеми якості і вдосконалення в контексті європейського досвіду: Матеріали міжнародного наукового семінару (м. Київ, 22 вересня 2010р.).-К.: Атіка, 2011.-С. 34-36.

32. Алешкова Н.П. Конституционно-правовьіе основи муниципального правотворчества в Российской Федерации: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.02/Н.П. Алешкова-Ека- теринбург, 2010. -219 с.

33. Бондарь Н.С. Судебньїй конституционализм в России в свете конституционного правосудия І Н.С. Бондарь. - М.: Норма; ИНФРА-М, 2011,- 544 с.

34. Заяць Д.Д. Статутне регулювання системи місцевого самоврядування в Україні: дис. ... кандидата наук з держ. управління: 25.00.04 / Д.Д. Заяць - Львів, 2009. -210 с.

35. Мішина Н.В. Тенденції розвитку органів самоорганізації населення в Україні (на матеріалах м. Одеси) І Н.В. Мішина II Актуальні проблеми держави і права: 36. наук, праць. - Вип. 61. - Одеса: Юридичналітература,2011. -С. 130-136.

36. Курмаева А.А. Уставное законодательство Астра- ханской области: конституционно-правовое исследование: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.02 І А.А. Курмаева - М., 1998. -203 с.

37. Никитина Е.Е. Устав края, области, города федерального значення, автономной области, автономного округа как источник конституционного права: дис. ... кандидата юрид. наук: 12. 00. 02 / Никитина Е.Е. - М., 1998. - 203 с.

38. Досвід місцевого самоврядування в країнах Європейського союзу/Б. К. Копил [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2010-4/doc/2/08.pdf;

39. Загальні засади місцевого самоврядування в Україні: підручник. / за заг. ред. В.М. Вакуленка, М.К. Орлатого. - К.: НАДУ, Вид-во “Фенікс”, 2010. - 375 с.

40. Зарубіжний досвід організації функціонування місцевого самоврядування: імплементація в Україні /А. П. Лелеченко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=266;

41. Організація та функціонування представницьких органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах: наук. розробка / авт. кол.: О.Д. Лазор, Х.М. Кохалик та ін..; за наук. ред. О.Д. Лазор. - К.:НАДУ, 2009. - 44 с.

42. Токвиль Алексис де. Демократия в Америке / Алексис де Токвиль; [пер. с фр. В.П. Олейника, Е.П. Орловой, И.А. Малаховой и др.]. - М.: Прогресс, 1992. - 554 с.

43. Ашлей П. Местное и центральное управление: сравнит. обзор учреждений Англии, Франции, Пруссии и Соединенных Штатов: [пер. с англ.] / П. Ашлей; под ред. В.Ф. Дерюжинскаго. - СПб.: О.Н. Попова, 1910. - XII, 296 с.

44. Штейн Л. Учение об управлении и право управления с сравнением литературы и законодательства Франции, Англии и Германии. Руководство: [пер. с нем.] / Л. Штейн; [пер. под ред. и с предисл: И.Е. Андреевский]. - СПб.: А.С. Гиероглифов, 1874. - 578 c.

45. Болотина Е.В. Зарождение муниципального управления во Франции / Е.В. Болотина // Государственная власть и местное самоуправление. - М.: Юрист, 2005. - № 5. - С. 20-23.

46. Копил Б.К. Організація місцевого самоврядування в країнах Європейського Союзу та України: дис. ... к.держ.упр.: спец. 25.00.04 / Б. К. Копил. - Х., 2011. - 231 с.

47. Штимпфл Г. Местное самоуправление / Г. Штимпфл, Х. Шоллер. - М.: Норма, 2013. - 472 с.

48. Омельченко О.А. Развитие самоуправления в Германии в XIX в. / О.А. Омельченко // Институты самоуправления. Историко-правовое исследование. - М.: Наука, 1995. - С. 223-247.

49. Харлоф Э. Местные органы власти в Европе / Э. Харлоф; [пер. с англ. и предисл. В.И. Камышанова]. - М.: Финансы и статистика, 1992. - 208 c.

50. Історичний досвід становлення інститутів громадянського суспільства в країнах Європи: зб. наук. пр. / НАН України; Держ. установа “Ін-т всесвіт. історії НАН України”; [Акайомова А.В. та ін.]; за заг. ред. дир. Держ. установи “Ін-т всесвіт. історії Нац. акад. наук України”, д.і.н., проф. А.І. Кудряченка. - К.: Фоліант, 2012. - 465 с.

51. Чумакова О.В. Шляхи розвитку місцевого самоврядування України в контексті досвіду держав Європейського Союзу: дис. ... к.держ.упр.: спец. 25.00.04 / О. В. Чумакова. - Дніпропетр., 2008. - 200 с.

52. Астапова Т.О. Адаптація зарубіжного досвіду реформування діяльності органів місцевого самоврядування в Україні: дис. ... к.держ.упр.: спец. 25.00.04 / Т.О. Астапова. - Х., 2010. - 217 с.

53. Європейська хартія місцевого самоврядування. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

54. Суть, структура та особливості місцевого самоврядування. Конституційна модель місцевого самоврядування в Україні та її відповідність принципам Європейської хартії місцевого самоврядування [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-36/doc-33/

Размещено на Allbest.ru