Конкурентоспроможність держави та забезпечення національної безпеки у контексті розвитку публічних комунікацій

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасний етап цивілізаційного розвитку характеризується кардинальною якісно-кількісною трансформацією інформаційного простору, що зумовлено впровадженням у всіх сферах суспільного життя новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій, особливо в останні десятиліття. Тому багато науковців, політиків, управлінців, зокрема, З.Бжезінський, Д. Белл та О.Тоффлер дійшли висновку, про перехід до постіндустріального етапу розвитку суспільства, а саме формування нового його типу - інформаційного суспільства. Водночас вказаний перехід спричинив виникнення низки проблем, передусім тих, які знаходяться у площині пошуку адекватних державно- управлінських рішень щодо реагування на виклики та загрози державності. Однією з таких проблем є забезпечення провладною елітою конкурентоспроможності держави у контексті розвитку сучасних публічних комунікацій, оскільки якість цих комунікацій здійснює суттєвий вплив на забезпечення вказаної конкурентоспроможності, а й на можливості вирішення тих чи інших питань у сфері національної безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Формування сучасного інформаційного простору стало одним із основоположних ресурсів розвитку сучасного суспільства, а рівень залучення державних інституцій і суспільства загалом в глобальний інформаційний простір - критерієм ступеня його розвитку. Тому ті чи інші аспекти становлення інформаційного суспільства сьогодні перебувають в колі наукового дискурсу багатьох дослідників. Так, основні положення становлення вказаного знайшли своє відображення в теоріях комунікативної дії Ю. Хабермаса, інформаційної революції Е. Тоффлера [3], постіндустріалізму Д. Белла [4], інформаційного способу розвитку М. Кастельса [8]. Особливості впливу інформаційних потоків на маси і формування особливого типу свідомості розглянуто в роботах Ж. Бодріяра, П. Бурдьє, Г. Лебона, М. Маклюена, Г. Маркузе, Г. Шиллера та ін., а проблеми взаємозв'язку інформаційної політики держави та безпеки людини і суспільства розглядаються в роботах І. В. Радікова, Ю. А. Нісневіча, І.С. Мелюхина, В. Д. Попова, Е. П. Тавокіна та ін. Серед українських авторів, які зробили значний науковий внесок у дослідження інформаційного простору, інформаційної політики, державних комунікацій, інформаційної діяльності органів публічної влади, необхідно зазначити В. Куйбіду [10], А. Ліпенцева [11], Є. Нужного [12], О. Орлова [13], В. Степанова [15], В. Троня [9], П. Шпигу [16].

Проте, незважаючи на велику кількість досліджень присвячених різним аспектам формування інформаційного суспільства, у тому числі й державно-управлінським поза увагою, як правило, залишаються проблемні питання забезпечення конкурентоспроможності держави у контексті розвитку сучасних публічних комунікацій, незважаючи на те, що їх якість здійснює суттєвий вплив не тільки на конкурентоспроможність, а й на безпеку держави. Тому актуальним є аналіз державної інформаційної політики та виявлення проблемних питань щодо забезпечення конкурентоспроможності держави та національної безпеки у контексті розвитку публічних комунікацій.

Метою статті є виявлення проблемних питань забезпечення конкурентоспроможності держави та національної у безпеки у контексті розвитку публічних комунікацій.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття “державна інформаційна політика” семантично складається з дефініцій “державний” (“держава”), “політика”, “інформаційний”. В свою чергу, суб'єктами державної інформаційної політики є інститути державної влади, які формують та здійснюють її реалізацію на основі наданих їм владних повноважень.

У науковій літературі існує безліч визначень понять “політика”, “інформаційна політика”, “державна інформаційна політика”. У найбільш широкому розумінні під інформаційною політикою розуміють політику, яка пов'язана з інформаційними відносинами, тобто з суспільними відносинами, що відображають особливі умови і правила поведінки суб'єктів в інформаційній сфері. Вважається, що вказана політика повинна проводитися з метою забезпечення певного інформаційного порядку, тобто з метою організації інформаційного простору, що відповідає державним і суспільним потребам. З огляду на сказане, дефініція “державна інформаційна політика” трактується як сфера життєдіяльності суспільства, що пов'язана з виробленням і реалізацією управлінських рішень органів державної влади, які використовують ті чи інші інформаційні ресурси з огляду на об'єктивні соціальні потреби. Водночас основою формування інформаційної політики тих чи інших соціальних груп можуть бути цілі, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації тощо, які не співпадають інформаційною політикою держави. Тому між вказаними політиками можуть виникати суттєві розбіжності. Ці розбіжності негативно впливають на конкурентоспроможність держави та національну безпеку, а їх усуненню в демократичних суспільствах слугують належним чином організовані публічні комунікації.

В межах нашого дослідження слід також розкрити дефініцію “конкурентоспроможність держави”, яка трактується як: 1) позиція держави, результат політичних, державно- управлінських рішень, обумовлена конкретними політичними, економічними, соціальними чинниками; 2) заснована на знаннях економічна та політична стратегія держави, здатна до сталого економічного зростання при створенні більшої кількості більш якісних робочих місць і з більш високим ступенем соціальної єдності [6].

Наведені визначення дозволяють сформулювати структурно-функціональну модель інформаційної політики щодо забезпечення конкурентоспроможності держави, що включає кілька взаємопов'язаних елементів (блоків), основним з яких є:

- ідеологічний блок (або місія), що виступає змістовною базою для здійснення будь-якої інформаційної діяльності. Формування ідеологічного блоку здійснюється на стратегічному рівні управління;

- блок постановки конкретних завдань для різних цільових груп, які є об'єктами інформаційного впливу (оскільки основна мета, яка ставиться при формуванні інформаційної політики, полягає в забезпеченні ефективності управління та вплив на конкурентоспроможність держави, то, виходячи з цього, відбір цільових груп будується на основі їх впливу на досягнення даної мети);

- блок визначення форм контактів та каналів комунікації, які дозволили б здійснити донесення необхідних повідомлень до кожної цільової групи (об'єкта інформаційного впливу);

- контрольно-координаційний блок завдання якого полягає в розподілі обсягів уваги до кожної групи і оцінки ефективності застосовуваних обраних методів взаємодії.

Як ми вже зазначали, зміни, які виникають в постіндустріальному суспільстві призводять до формування глобальних інформаційних мереж, потребують розширення комунікативної і технічної бази, - є настільки неоднозначні і багатогранні, що дуже важко оцінити викликані ними наслідки для суспільства. інформаційний комунікативний влада

При цьому базові засади світової інформаційної політики спершу формувалися на урядових форумах (конференціях ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій), які передбачали врахування інтересів всіх держав. Водночас, зростання економічної привабливості інвестицій в інформаційну сферу призвело до припливу великого капіталу у цю сферу. В результаті цього формування стратегії розвитку глобального інформаційного простору і визначення пріоритетів у загальносвітовий інформаційній політиці стало прерогативою Світової організації торгівлі (СОТ). Проте, на жаль, її першочерговим завданням завжди було забезпечення інтересів промислово-розвинених країн. Це призвело до подальшого збільшення нерівності між державами, тобто так званого “електронно-цифрового розриву” між ними і державами з більш низьким рівнем індустріального розвитку [і].

З іншого боку, підходи до формування стратегії розвитку інформаційного суспільства в різних країнах значно відрізняються. У США, наприклад, в її основі ринково- орієнтована концепція забезпечення універсального доступу користувачів до інформаційних мереж. Вона враховує, питання інвестицій, а також включає в себе ті чи інші аспекти забезпечення інформаційної безпеки, передусім, кібербезпеки. У Європі ж, основна увага приділяється становленню інформаційного простору в таких галузях, як економіка і зайнятість, а також впливу інформатизації на громадські та державні служби, їх перекваліфікацію та навчання.

Проте, у будь-якому випадку, очевидно, що ефективність реалізації вказаних стратегій у контексті формування конкурентоспроможності держави, а відтак і її потенціалу щодо забезпечення національної безпеки, значною мірою залежить від якості розробки та впровадження публічної політики щодо розвитку публічних комунікацій, як базового механізму взаємоузгодженості цілей та інтересів суспільства та органів державної влади щодо перспектив подальшого суспільного розвитку.

Якщо ми говоримо про реалізацію стратегій, проектів, програм, тощо спрямованих на підвищення якості життя, то всі вони сьогодні вирізняються досить однобоким характером, оскільки зорієнтовані передусім на матеріальну сторону буття (існування) соціуму. Проте важливим є врахування громадської думки й щодо інших аспектів життєдіяльності суспільства та соціальних утворень. Тому без наявності ефективної системи інформаційної взаємодії органів державної влади з тими чи іншими соціальними групами, тобто публічних комунікацій, неминучим є зростання соціальної напруженості, причинами якої є не тільки економічні фактори, а й соціальні, міжнаціональні, міжконфесійні, культурологічні та інші суперечності, що виникають у процесі соціальних взаємодій. Таким чином, подальший розвиток публічних комунікацій є одним із визначальних чинників забезпечення конкурентоспроможності держави та національної безпеки у всіх їх вимірах.

З огляду на викладене, варто погодитися із твердженням фахівців [7], що в основу інформаційної політики держави має бути покладений загальний “вектор розвитку”, який реалізує ідею громадянської злагоди в суспільстві, а не цінності владної ієрархії, зацікавленої в першу чергу в зміцненні своїх інтересів і залишає на другому плані громадські інтереси. Тільки в цьому випадку державна інформаційна політика зможе стати комплексом рівноцінних зусиль влади, суспільства і ЗМІ, спрямованих на створення відкритих і довірчих відносин, підвищення конкурентоспроможності держави і дозволяють знизити конфліктність у суспільстві, що виникають, в тому числі, через поширення неповної та недостовірної інформації.

Таким чином, в умовах функціонування відкритих комунікацій держава здійснює більш різноманітний інформаційний вплив на зовнішню аудиторію, ніж в рамках комунікаційної закритості. Разом з тим на практиці реалізація цих комунікацій ускладнена, оскільки базується на певних стратегічних пріоритетах самої держави. Ці пріоритети визначаються соціально орієнтованою (“широкою”) ідеологією взаємодії із зовнішнім світом, побудованої на врахуванні інтересів зарубіжної аудиторії і різноманітності джерел інформації. Відкриті комунікації вимагають і принципово нового рівня мислення з боку представників влади, що виражається у відмові від сприйняття зовнішнього світу як загрози національним інтересам, в пошуку компромісів зі світовим співтовариством. Зважаючи на це варто виділити основні проблемні питання забезпечення конкурентоспроможності держави та національної безпеки у контексті розвитку публічних комунікацій.

1. Неефективне державне управління в результаті відсутності прийнятих моделей оцінювання ефективності діяльності органів державної влади, що призводить до уникнення відповідальності тих чи інших посадових осіб. Тому, важливим є аналіз і синтез здобутків наукової теорії державного управління, уведення та поширення в практиці дослідження результатів наукових досліджень, зокрема, щодо конкурентоспроможності держави, не лише у контексті економічних показників, а й оцінки наслідків важливих для стабільного розвитку суспільно- політичних та управлінських явищ і процесів [5].

2. Україна прагне інтегруватись у глобальний інформаційний простір. Тому важливим є дотримання європейських стандартів інформаційної діяльності органів державної влади, демократичних принципів їх функціонування у глобальному інформаційному просторі, а відтак невід'ємною складовою діяльності та функціонування владних інституцій має бути активізація інформаційно-комунікативної політики.

3. Фаховий підхід до формування й реалізації інформаційної стратегії держави є умовою ефективності та результативності функціонування органів державної влади, забезпечення стабільності політичної системи та утвердження держави як повноправного суб'єкта міжнародних відносин та інформаційних взаємодій у глобальному інформаційному просторі. Тому в основі вказаної стратегії має бути широке застосування сучасних інформаційних технологій - сукупності методів, процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, обробки, зберігання, поширення, відображення та використання інформації в інтересах її користувачів.

4. Інформаційна діяльність органів державної влади, згідно із міжнародними вимогами функціонування у глобальному інформаційному просторі, має здійснюватися на підставі таких принципів, як: гарантованість права на інформацію; відкритість, достовірність і повнота інформації; чесність, правдивість; безперервність процесу зв'язків із громадськістю; відмова від суб'єктивізму, волюнтаристського підходу; дотримання етичних та правових норм. Тому обов'язком суб'єктів владних повноважень є систематичне інформування громадськості про свою діяльність й ухвалені рішення [2]. Йдеться передусім про обов'язок органів державної влади систематично інформувати громадськість про свою роботу, безперешкодно надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України “Про державну таємницю”, не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес [14]. Взаємодія органів державної влади з громадськістю на засадах відкритості та прозорості сприятиме здійсненню контролю громадськості за діяльністю влади, що відповідає демократичним принципам відкритих інформаційних суспільств та глобального інформаційного простору і, в кінцевому підсумку одним із чинників забезпечення конкурентоспроможності держави в глобальному інформаційному просторі.

Варто зазначити, що сьогодні можливість створення інформаційно-комунікативних підрозділів органів місцевого самоврядування передбачена Законом України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування”. Інформаційно-комунікативні підрозділи в системі виконавчих органів рад, відповідно до ст. 6 цього Закону, можуть створюватися у формі інформаційних управлінь, інформаційно-аналітичних служб, прес-служб, прес-центрів, управлінь і центрів громадських зв'язків, прес-бюро, апаратів прес-секретарів та апараті прес-аташе. Таким чином, назва такого підрозділу може бути різною, але функціонально вони мають відповідати за збір, аналіз, обробку та оперативне надання інформації засобам масової інформації.

Законом України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування” також визначено, що для висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування інформаційні служби мають право використовувати такі форми підготовки та оприлюднення інформації як: і) випуск і поширення бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-релізів, оглядів, інформаційних збірників, експресінформації тощо; 2) проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з керівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування для працівників вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації; 3) підготовка і проведення теле- і радіопередач; 4) забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації керівників або інших відповідальних працівників органів місцевого самоврядування; 5) створення архівів інформації про діяльність органів місцевого самоврядування; 6) інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать законодавству України [14].

Висновки

1. Фахово розроблена інформаційна стратегія владних інститутів України, яка б відповідала європейським та світовим стандартам, забезпечить відкритість, транспарентність, прогнозованість зовнішньої політики держави у системі міжнародних відносин та у світовому інформаційному просторі, а це, своєю чергою, здійснить позитивний вплив на конкурентоспроможність нашої держави та створить додаткові передумови щодо забезпечення національної безпеки.

2. Рівень конкурентоспроможності держави має розглядається як результат функціонування національних систем - політичної, економічної, державно-управлінської, гуманітарної, безпекової. При цьому, збільшується значущість не лише економічних, а управлінських, політичних, правових та соціальних характеристик держави, як суб'єкта міжнародних відносин.

3. Необхідною умовою інтеграції нашої країни у глобальний інформаційний простір та утвердження її як впливового суб'єкта міжнародних відносин є забезпечення її конкурентоспроможності та безпекового потенціалу, інформаційний компонент яких значною мірою визначається ефективним розвитком публічних комунікацій, як складової державної інформаційної політики.

Перспективами подальших наукових досліджень є порівняльний аналіз нормативно-правових засад організації публічних комунікацій в Україні та зарубіжних країнах у контексті їх впливу на формування конкурентоспроможності держави та забезпечення національної безпеки.

Список використаної літератури