Утвердження принципів поширення наукових матеріалів на умовах відкритого доступу в нормативно-правових документах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Утвердження принципів поширення наукових матеріалів на умовах відкритого доступу в нормативно-правових документах України

У праці розглянуто питання підтримки ініціативи Відкритого доступу до наукової інформації в нормативно-правових документах України. Прослідковано розвиток нормативно-правової бази, яка регламентує утворення й функціонування Національного репозитарію академічних текстів, репозитарію «Наукова періодика України», інституціональних репозитаріїв вищих навчальних закладів. Акцентується увага на необхідності правового забезпечення утворення репозитаріїв наукових установ системи НАН України та журналів Відкритого доступу.

Рух за Відкритий доступ (далі - ВД) до наукових публікацій, який виник унаслідок невиправданого підвищення цін на наукові журнали й ускладнення здійснення передплати бібліотеками на ці видання, набув поширення в багатьох країнах світу. Запровадження ВД до наукового знання неоднозначно сприймається в науковому і видавничому середовищі, отримуючи як повне розуміння й підтримку, так і супротив. Водночас розуміння значення й прогресивності запровадження ВД знаходить своє відображення в нормативно-правових документах міжнародних організацій, органів державної та місцевої влад різних країн. Це дає підстави говорити про актуальність проблеми щодо підтримки відкритості та доступності наукового знання на законодавчому рівні в Україні.

Впровадження ВД до наукової інформації на електронних носіях розпочалося на початку 1990-х років і триває вже майже три десятиріччя. Завдяки створенню електронних журналів та електронних наукових архівів, які діють на умовах ВД, користувачі набули можливість отримувати оперативний і стабільний доступ до повних текстів наукових джерел в електронному онлайн-середовищі.

Міжнародна спільнота заявляє про необхідність ВД, на міжнародному рівні приймаються документи, які визначають сутність поняття, основні положення та умови взаємодії сторін при збереженні і використанні інформації на умовах ВД. На початку 2000-х років було прийнято ряд міжнародних документів: «Будапештська ініціатива “Відкритий доступ”» (Угорщина, 2002), «Берлінська декларація про Відкритий доступ до наукових та гуманітарних знань» (Німеччина, 2003), «Бетесдська заява про Відкритий доступ до публікацій» (США, 2003) та ін. У документах зазначено про необхідність запровадження цієї ініціативи, є зобов'язання освітньо-наукових та академічних установ створювати відкриті репозитарії, а науковців, відповідно, зберігати в них надруковані матеріали й препринти, а також розміщувати публікації в електронних наукових журналах ВД. Цю ідею підтримали провідні асоціації бібліотекарів, видавців, науковців, такі як IFLA, SPARC, eIFL, CILIP та ін.

На сайті «Будапештська ініціатива “Відкритий доступ”» (BOAI) наводиться таке пояснення принципів Відкритого доступу (Open Access): «Публікації в Інтернеті відкрито для всіх безкоштовно; користувачам можуть їх читати, завантажувати, копіювати, поширювати, роздруковувати, проводити свої дослідження на їхній основі, приєднувати до повних текстів відповідних статей, використовувати для укладання покажчиків... Єдиним обмеженням на відтворення та розповсюдження публікацій і єдиною умовою копірайту тут повинно бути право автора контролювати цілісність своєї праці, а також обов'язкові посилання на його ім'я при використанні праці та її цитуванні» [24].

Зазначена ініціатива підтримується на рівні державного законодавства та відповідних рішень наукових громад у багатьох країнах. Так у 2005 р. у США було прийнято закон, згідно з яким у ВД мають виставлятися результати всіх досліджень, які фінансуються Національним інститутом здоров'я (National Institutes of Health, NIH). При цьому, якщо NIH хоча б частково оплачує публікацію статті, ці матеріали з' являються у ВД негайно, інакше відкриваються через шість місяців після появи в комерційних друкованих виданнях чи платних електронних ресурсах. Закон про публічний доступ до результатів наукових робіт (Federal Research Public Access), прийнятий у США у 2006 р., спрямовано на запровадження обов'язкового розміщення у ВД усіх наукових праць, фінансованих 11-ма найбільшими урядовими агентствами. У Великій Британії парламентський Комітет з науки й техніки у 2004 р. рекомендував усім закладам вищої освіти та установам, які фінансуються з громадських наукових фондів, організовувати інституційні репозитарії ВД, а науковцям розміщувати в них копії своїх вже надрукованих статей. Також комітет закликав підтримувати журнали ВД. На державному рівні увага поширенню цієї ініціативи приділяється і в інших країнах: у Німеччині, Канаді, Франції, Італії, Польщі, Австралії, Швеції, Фінляндії та ін. [1; 23].

Проблема вільного доступу до наукової інформації є однією і найбільш обговорюваних тем і знайшла відображення в публікаціях бібліотечних працівників, науковців, фахівців з інформаційних технологій. Окремі аспекти нормативно-правового забезпечення вільного доступу до наукових публікацій в Україні розглядаються в колективній монографії «Інтеграція України у світове співтовариство в контексті розвитку бібліотечних інформаційних технологій» [4], у працях Т. Ярошенко, О. Бруй, Л. Костенка, С. Назаровця, Т. Луцишиної, Т. Іванійчук [3] та ін. Водночас цей напрям розроблено недостатньо й потребує більш ґрунтовного комплексного досдіження.

Запропонована публікація має на меті дослідити питання підтримки відкритого доступу до наукової інформації в нормативно-правових документах України.

У запропонованій статті при використанні терміна «вільний доступ до наукової інформації» йтиметься про вільний доступ по повних текстів наукових публікацій та препринтів, а також інших наукових матеріалів, збережених в електронному вигляді.

В Україні підтримка вільного доступу визнана на рівні держави, що знайшло відображення в ряді нормативних документів. Основні напрями інформатизації країни було визначено знаковим Законом України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 р. Цим законом було визначено головну мету здійснення інформатизації: забезпечення громадян і суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій. У контексті розгляду питання про вільний доступ до наукової інформації зауважимо, що на той час насамперед необхідно було створити технічні умови для появи й поширення електронної інформації, а саме: забезпечити комп'ютерною технікою та надати можливість доступу до інтернет-мережі науковим, бібліотечним установам. Без відповідної технічної бази не могло йтися про поширення інформації в електронному вигляді та про забезпечення наукових комунікацій онлайн. Цим законом як першочергове завдання виголошено «створення глобальної комп'ютерної мережі освіти та науки». Зазначається, що «інформатизація наукової діяльності сприятиме підвищенню ефективності наукових досліджень, створенню потужної системи науково-технічної інформації та її використанню на всіх етапах наукової діяльності... Повинні бути створені умови для широкої комп'ютеризації. наук, входження у світову інформаційну мережу баз даних та знань, формування в майбутньому “об'єднаного” чи “колективного” інтелекту» [16].

У цьому ж Законі вперше та найбільш загально сказано про необхідність забезпечення вільного доступу до наукової інформації: «Найважливішою частиною НІІ (напрямів інформатизації. - Прим. авт.) є національна система інформаційних ресурсів - розподілений банк даних і знань з різних галузей виробництва, науки, культури, освіти, торгівлі тощо. Система функціонуватиме з урахуванням високих вимог до надійності, швидкості доступу та захисту даних. Наявність вільного доступу до інформаційних ресурсів держави з боку як вітчизняних, так і закордонних споживачів сприятиме розвитку інформаційних послуг і становленню ринкового середовища країни» [16]. Зазначимо, що в законі ще не йдеться про електронні наукові бібліотеки, репозитарії або електронні колекції наукових матеріалів. У контексті розвитку науки застосовується термін «банк даних» наукових матеріалів, але чітко задано вектор на забезпечення вільного доступу до цього ресурсу. На той час ще не було прийнято «Будапештську ініціативу відкритого доступу», яка з'явиться лише через чотири роки, ще не було закріплено термінології та не було визначено поняття «відкритий доступ» до наукових публікацій, водночас сама ідея вже активно ширилася світом.

У 2000-х роках законодавчі органи багатьох провідних у науковому відношенні країн світу прийняли нормативно-правові документи, які проголошують необхідність розміщення у відкритому доступі публікацій, виконаних за гроші платників податків. Зафіксовано це положення і у вітчизняній законодавчій базі. Зокрема, у Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 р. зазначено, що при створенні загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів необхідно забезпечити «створення необхідної технічної і технологічної інфраструктури, електронних інформаційних ресурсів в архівах, бібліотеках та музеях, науково-дослідних установах з визначенням вимоги щодо обов'язкового зберігання в єдиному електронному форматі результатів наукової діяльності та забезпечити вільний доступ до результатів наукових досліджень, створених за рахунок коштів Державного бюджету України» [18].

У постанові Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 1 грудня 2005 р. також висловлено підтримку руху за вільний доступ до наукових публікацій. Проте в цьому нормативному документі передусім наголошується на забезпечені вільного доступу до матеріалів освітнього характеру, зокрема йдеться про необхідність «розбудови єдиного цифрового науково-освітнього простору, централізованого доступу до світових електронних ресурсів та інтеграцію у світовий науково-освітній простір, розроблення відповідних навчальних програмних засобів та електронних науково-технічних, освітніх та навчально-методичних ресурсів, зокрема підручників, навчальних посібників, методичних розробок, та забезпечення відкритого безкоштовного інтернет-доступу до цих ресурсів, створених за рахунок коштів державного бюджету України» [19].

Підтримку української влади концепції вільного доступу було висловлено й у спільному наказі МОН України, НАН України та ВАК України за № 1329/9928 від 18 жовтня 2004 р. «Про затвердження Положення про електронні наукові фахові видання» [11]. На сьогодні цей документ уже можна роглядати як історичну ілюстрацію процесу розвитку й становлення українського репозитарію електронної наукової періодики, оскільки він втратив чинність. У наказі дається визначення й основні вимоги до електронного наукового фахового видання, ідеться про створення електронної колекції цього ресурсу, зберігання та умови забезпечення доступу до нього. Цим документом було значно піднято авторитетність і вагу електронної періодики, а по-суті, поставлено «знак рівності між друкованими та електронними науковими виданнями», причому Україна перша на території СНД прийняла нормативно-правовий документ подібного рівня [5].

На той час було встановлено, що як обов'язковий безоплатний примірник електронні копії фахових видань мали бути передані для зберігання одразу до трьох установ: Книжкової палати України, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського й Національної парламентської бібліотеки України (Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого. - Прим. авт.).

Одним із положень наказу забезпечено вільний доступ до електронної наукової періодики. Завдання щодо створення електронної колекції наукових фахових видань було покладено одразу на дві бібліотеки. Згідно з наказом «Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського та Національна парламентська бібліотека України створюють зведений електронний каталог статей з усіх видань, представляють його в Інтер- неті на своїх веб-сайтах і забезпечують безкоштовний доступ до каталогу та повних текстів статей» [5]. Згодом цей ресурс почав формуватися на базі Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Безпосередньо порядок передавання електронних видань наукової періодики до НБУВ було визначено наказом НАН України і ВАК України від 15 січня 2009 р. № 20/16036 «Про затвердження Порядку передавання електронних копій періодичних друкованих наукових фахових видань на зберігання до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадсь- кого». Цей нормативний документ детально визначає механізм взаємодії сторін, супроводжувальні документи, характеристики й електронний формат передаваних електронних копій друкованих наукових фахових видань, при цьому підтверджується, що «Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського безоплатно розміщує електронні копії друкованих наукових фахових видань на своєму сайті та забезпечує до них безкоштовний доступ». Також у наказі є уточнення, що «у разі необхідності, умови доступу до текстів статей електронних копій видання можуть бути визначені відповідним договором між засновником видання та Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського» [13]. Таке формулюванння лишає за видавцями багато можливостей для вільного трактування його положень, зокрема не визначено терміни передачі електронних копій видань, окремі видання представлено обмеженою ретроспекцією. Українські видавці використовують поширену у світі політику ембарго, згідно з якою повні тексти статей видань з'являються у вільному доступі з певною затримкою. При цьому головна бібліотека країни не володіє достатніми механізмами впливу на редакції видань для зміни ситуації на краще [8].

Вищезгадані документи зробили можливим формування репозитарію «Наукова періодика України», який є одним з найбільших у світі репози-таріїв наукових видань кириличного друку, що діють на умовах вільного доступу. Станом на листопад 2019 р. цей ресурс налічує 2 тис. 726 журналів, 1044,6 тис. повних тексів публікацій [9].

Розміщення матеріалів в українських репозитаріях на умовах вільного доступу закріплюється й наказом МОН України про «Порядок формування Переліку наукових фахових видань України» за № 148/31600 від 6 лютого 2018 р. Згідно з цим нормативним документом однією з вимог, яким має відповідати видання для включення його до Переліку наукових фахових видань України, є розміщення його «на платформі “Наукова періодика України” в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського НАН України та в Національному репозитарії академічних текстів у разі відкритого доступу електронних копій видання, а за умови розповсюдження за передплатою - повного бібліографічного опису та анотації до статей, які розміщуються у відповідних номерах видань, для формування реєстру академічних текстів» [14]. Хочеться висловити сподівання, що таке нечітке формулювання та приписка про надання лише бібліографічного опису й анотації без повного тексту наукових публікацій (що рівнозначно відсутності вільного доступу до матеріалів) буде правильно трактовано видавцями та стосуватиметься випусків наукових періодичних видань лише під час періоду ембарго й отримання видавцями прибутку від реалізації своєї продукції, а після закінчення цього періоду будуть-таки виставлені в репозитарії НБУВ у повнотекстовому вигляді. Адже на сьогодні лишається діючим вищезгаданий наказ НАНУ і ВАК України від 2008 р., згідно з яким на зберігання до НБУВ мають передаватися електронні копії всіх періодичних друкованих наукових фахових видань держави [13].

У подальшому підтримку ініціативи вільного доступу до наукової інформації знаходимо в Стратегії розвитку бібліотечної справи на період до 2025 року (далі - Стратегія), яку було схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. Вона визначає пріоритетні напрями, завдання та основні дії для досягнення якісних змін у бібліотечній справі країни. У цьому нормативному документі було поставлено завдання щодо створення наукових репозитаріїв вищих навчальних закладів. У розділі, який присвячено розвитку та актуалізації документно-інформаційних ресурсів бібліотек на традиційних й електронних носіях, зазначається, що необхідно «сприяти створенню відкритого доступу до наукової інформації через розвиток відкритих електронних архівів (університетських інституційних депозитаріїв)». Серед очікуваних результатів втілення цих ініціатив зазначається зростання ролі «бібліотек вищих навчальних закладів у поширенні наукової інформації у світовому науковому освітньому просторі, підвищенні рейтингу українських університетів», забезпечення універсального й зручного доступу до всіх типів інформаційних ресурсів бібліотек через єдиний зручний інтерфейс [22].

У Стратегії зазначається, що реалізація проголошених напрямів має відбуватися за підтримки органів державної влади та місцевого самоврядування, установ освіти, науки, культури.

Відмітимо активне створення університетських репозитаріїв в Україні. Сукупність українських університетських репозитаріїв, зареєстрованих у міжнародному реєстрі електронних архівів ВД OpenDOAR (Directory of Open Access Repositories) на кінець 2018 р., становила близько 80 [25].

Як одну з форм долучення до наукової інформації на умовах вільного доступу можна розглядати й нещодавно введений механізм оприлюднення дисертацій і відгуків офіційних опонентів, який було затверджено наказом МОН України від 22 липня 2015 р. за № 885/27330 «Про оприлюднення дисертацій та відгуків офіційних опонентів». У наказі визначається, що доступ до цих наукових матеріалів відкривається на обмежений період часу. Згідно з цим нормавтивним документом у режимі читання на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу або наукової установи, спеціалізована вчена рада яких прийняла дисертацію чи опубліковану монографію до захисту, мають бути розміщені дисертація та автореферат дисертації в електронному вигляді. Зазначається, що автореферат має бути оприлюднений не пізніше, ніж за 30, а дисертація - за 10 днів до захисту, зберігаються вони у вільному доступі протягом трьох місяців з дати видання диплома доктора філософії або доктора наук [17].

Стратегічно важливе рішення про створення Національного репози- тарію академічних текстів (далі - НРАТ) було схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 504-р від 22 липня 2016 р. [20]. Безумовно, ідея створення такого ресурсу в Україні носить прогресивний характер, адже це шлях до створення єдиного структурованого науково-освітнього простору держави через збирання, збереження й структурування доробку українських науковців, освітян та студентства, забезпеченння максимальної доступності наукової інформації, що сприятиме розвитку освітньої, наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності. Доступ до матеріалів цього ресурсу відкриватиметься користувачам через офіційний веб-портал Національного репозитарію.

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 липня 2017 р. № 541 «Положення про Національний репозитарій академічних текстів» визначає мету, структуру та засади функціонування цього ресурсу, процедуру наповнення академічними текстами, порядок зберігання, систематизації, оброблення матеріалів, надання інформації, взаємодії з інститу- ціональними учасниками та іншими користувачами тощо [12]. Основна мета формування цього ресурсу - «сприяння розвитку освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності шляхом поліпшення доступу до академічних текстів та сприяння академічній доброчесності». Створення необхідної бази даних для автоматизації процесу виявлення академічного плагіату та забезпечення наукових й освітніх закладів технічними можливостями для підтриманння академічної доброчесності є одним із пріоритетних завдань формування Національного репозитарію академічних текстів. За свідченням першого заступника міністра освіти й науки І. Совсун, у суспільстві неодноразово звучали нарікання на відсутність єдиної бази текстів, що дало б можливість їх порівнювати між собою, «наразі в новоствореному репозитарії буде надбудовано антиплагіатне програмне забезпечення, щоб користувачі могли порівнювати тексти на плагіат» [2].

Більш повне уявлення про умови роботи цього ресурсу можна скласти, ознайомившися з Наказом МОН України від 4 липня 2018 р. № 707 «Про затвердження Регламенту роботи Національного репозитарію академічних текстів» (далі - Регламент роботи НРАТ) [15]. До структури Національного репозитарію академічних текстів входитимуть центральний репозитарій і локальні репозитарії, що підтримуються інституціональними учасниками.

У репозитарії в електронній формі мають зберігатися такі види академічних текстів, як наукові видання, статті з наукових видань, звіти у сфері наукової та науково-технічної діяльності, підручники, навчальні посібники й інші науково- та навчально-методичні праці, дисертації на здобуття наукових ступенів й автореферати дисертацій, кваліфікаційні випускні праці здобувачів вищої освіти, публікації, розміщені авторами на інтернет-платформах для обміну науковими публікаціями, тощо.

Хронологічні обмеження для академічних текстів не встановлюються, передбачено збереження наукових матеріалів незалежно від дати їх створення й оприлюднення. Розміщення академічних текстів у Національному репозитарії є безоплатним. При передаванні текстів до репозитарію фіксується дата їх внесення та відомості про джерело інформації. Зауважимо, що збереження наукових матеріалів у репозитаріях вільного доступу, згідно зі світовою практикою, прирівнюється до наукової публікації. При цьому неостанню роль відіграє дата збереження, що інколи дає змогу присудити авторство наукового відкриття тій особі, яка першою встигла офіційно надрукувати й оприлюднити матеріали, а також з'ясувати спірні питання при підозрі на плагіат. У Регламенті зазначається, що академічні тексти можуть бути відкликані з НРАТ.

У нормативно-правових документах, які регламентують створення репозитарію, неодноразово наголошується на вільному доступі до матеріалів, які мають бути включені до цього ресурсу, проте детальне ознайомлення з Регламентом роботи НРАТ свідчить про те, що принципи вільного доступу застосовуватимуться не до всього масиву збережених докуметів.

У документі неодноразово заявлено про вільний доступ до бібліографічної інформації, анотацій або частини документів, але таке трактування суперечить усталеному поняттю вільного доступу до наукових матеріалів, затвердженому на міжнародному рівні «Будапештською ініціативою відкритого доступу», що передбачає доступ до повних текстів документів.

Аналіз Регламенту роботи Національного репозитарію академічних текстів свідчить, що цей репозитарій не можна без застережень назвати репозитарієм вільного доступу, оскільки не всі матеріали відкриватимуться користувачеві в повнотекстовому вигляді. У НРАТ передбачено кілька режимів доступу до документів: відкритий та обмежений. Поряд з матеріалами у вільному доступі тут зберігатимуться наукові праці для службового користування, з грифом «таємно», обмежені авторськими правами тощо. У Регламенті роботи НРАТ чітко визначено умови обмеження доступу до наукових матеріалів: насамперед видавці та правовласники «мають право тимчасово або на постійній основі обмежити доступ до електронної версії академічних текстів або їх частини відповідно до чинного законодавства щодо авторських прав. У такому випадку електронні версії академічних текстів, розміщені у центральному репозитарії, стають недоступними для ознайомлення користувачами... й у подальшому (до зняття обмежень) використовуються виключно розпорядником в аналітичних цілях». Також зазначається, що за погодженням з видавцями або авторами по відношенню до публікацій з обмеженим доступом застосовуватиметься правило, згідно з яким користувачі зможуть через сайт ознайомитися із частиною документа. Окремим рядком у документі прописано, що обмежений доступ до електронних версій наукових текстів встановлюється «на термін, який не може перевищувати терміну дії авторських прав» [15].

В Україні, як і в багатьох країнах ЄС, авторське право діє протягом усього життя автора та 70-ти років після його смерті. Отже, після закінчення цього терміну наукові матеріали можуть бути виставлені у вільний доступ.

Законодавчими документами передбачено процедуру розміщення в НРАТ авторами своїх праць через самоархівування. Зазначається, що «фізичні особи, які є авторами академічних текстів, отримують доступ до Національного репозитарію в режимі розміщення академічних текстів після проходження відповідної авторизації» [12].

У Регламенті роботи НРАТ міститься пояснення, що для авторів передбачено можливість розміщення власних публікацій на інтернет-плат- формах, які мають у наявності сукупність інструментів і засобів, «реалізованих у мережі Інтернет у формі соціальної мережі, призначеної для неформального обміну результатами наукової діяльності, зокрема для їх розміщення, обговорення, рецензування, оприлюднення, архівування, збереження, надання у відкритий доступ та розповсюдження» [15].

Цей момент є надзвичайно важливим і є одним із способів поширення наукової інформації з використанням моделі «зеленого шляху», згідно з якою в репозитарії автори власноруч можуть розміщувати як уже надруковані та відрецензовані публікації, так і препринти.

Ідею вільного доступу неодноразово було підтримано й у спільних заявах і рішеннях фахових конференцій та форумів представників бібліотечно-інформаційної сфери, представників університетів. Так українські представники бібліотек виступили на підтримку ініціативи вільного доступу в заяві Міжнародної науково-практичної конференції «Діяльність бібліотек вищих навчальних закладів у світлі модернізації вищої освіти» (м. Севастополь, Україна, 21 травня 2009 р.), підписаній представниками 150 університетських бібліотек України [7].

Конференція університетських бібліотек України для підтримки нової академічної комунікації звернулася до зацікавлених осіб в усіх галузях: до уряду, науковців, університетів, видавництв академічних журналів і бібліотек із закликом підтримати ініціативу забезпечення вільного доступу до наукової інформації. У заяві наголошувалося на необхідності обов'язкового безперешкодного та безкоштовного доступу до результатів досліджень, створених за рахунок коштів державного бюджету України; популяризації бібліотеками вільного доступу до інформації; розвитку стратегій університетів і дослідних установ щодо вільного доступу до повних текстів відрецензованих наукових публікацій; створення інсти- туціональних репозитаріїв та журналів вільного доступу [7].

У червні 2009 р. під час проведенння Міжнародної науково-практичної конференції «Ольвійський форум-2009: стратегії України в геополі- тичному просторі» представники 26 українських і закордонних університетів підписали Ольвійську декларацію університетів, одним з положень якої висловлена підтримка руху за вільний доступ, зокрема, через створення університетських репозитаріїв, університетських електронних журналів вільного доступу, та «можливість вільно підтримувати стосунки зі своїми колегами в будь-якій частині світу». Наголошується, що вільний доступ «до наукової інформації є важливою складовою наукових досліджень у сучасному глобальному світі, запорука для подальшого розвитку науки, освіти та суспільства, інтеграції України до світової академічної спільноти» [10].

У червні 2012 р. учасниками Міжнародної конференції «Бібліотеки та інформаційні ресурси в сучасному світі науки, культури, освіти і бізнесу - “Крим-2012”» було проголошено Кримську декларацію Відкритого доступу. Вона закликає бібліотеки до популяризації цього руху серед користувачів, ініціює створення й розвиток інституціональних і тематичних репозитаріїв [6].

Отже, у законодавчому полі України є ряд документів, у яких прописано підтримку ініціативи вільного доступу до наукової інформації.

Надзвичайно важливим є те, що Україна законодавчо підтримала забезпечення вільного доступу до результатів наукових досліджень, створених за рахунок коштів державного бюджету. Недвозначна позиція щодо підтримки цього руху, важливого для подальшого розвитку наукової комунікації, висловлена не тільки декларативно, а й у вигляді нормативно-правових документів розпорядчого характеру. На сьогодні підготовлено ряд нормативних документів виконавчих органів влади, зокрема Кабінету Міністрів України й МОН України, а також наказів НАН України і Вищої атестаційної комісії, у яких визначено механізми збирання, зберігання й забезпечення вільного доступу до наукових публікацій. Переважна більшість з них стосується циркулювання наукової інформації через наукові репозитарії. У нормативно-правових документах прописано механізми створення та функціонування Національного репозитарію академічних текстів, репозитарію «Наукова періодика України», заявлено про важливість налагодження ефективних наукових комунікацій завдяки роботі інституціональних репозитаріїв ВНЗ. Водночас у науковому просторі держави майже не представлено репозитаріїв наукових установ НАН України. Цей факт опосередковано підтверджується й аналізом сукупності українських репозитаріїв, зареєстрованих у міжнародних реєстрах наукових репозитаріїв Відкритого доступу OpenDOAR і ROAR, згідно з яким частка зареєстрованих репозитаріїв наукових установ НАН України становить 4 % [21]. Очевидно, що виправити ситуацію могло б визначення чіткої позиції держави з цього питання й підготовка нормативно-правових документів при відповідному фінансовому забезпеченні. В українському законодавстві потребує розроблення й проблематика розвитку наукових комунікацій через представлення наукових матеріалів у журналах вільного доступу.

Список використаних джерел

академічний правовий науковий

1.Бруй О. Відкритий доступ як засіб сприяння академічній доброчесності: презентація [Електронний ресурс] / О. Бруй // Електрон. архів наук. та освіт. матеріалів КПІ ім. І. Сікорського. - Режим доступу: http:// ela.kpi.ua/handle/123456789/24281. - (Дата звернення: 5.12.2018). - Назва з екрана.

2.В Україні вперше буде створено Національний репозитарій академічних текстів [Електронний ресурс] // Урядовий портал : єдиний веб-портал органів виконавчої влади України. - Режим доступу: https:// www.kmu.gov.ua/ua/news/249208222. - (Дата звернення: 15.11.2018). - Назва з екрана.

3.Іванійчук Т. Ю. Правове регулювання відкритого доступу до наукової інформації (презентація) [Електронний ресурс] / Т. Ю. Іванійчук. - Режим доступу: http://dspace.onua.edu.ua/bitst- ream/handle/11300/8833/Ivaniichuk%20 Metod%20 semynar.pdf?se- quence=1&isAllowed=y. - (Дата звернення: 17.10.2018). - Назва з екрана.

4.Інтеграція України у світове співтовариство в контексті розвитку бібліотечних інформаційних технологій [Електронний ресурс] / [О. С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, В. М. Горовий та ін.] ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. - Київ, 2011. - 232 с. - Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/nauk-mon/intergratcia-ukrain.pdf. - Назва з екрана.

5.Костенко Л. Й. Електронні наукові фахові видання в системі наукових комунікацій України [Електронний ресурс] / Л. Й. Костен¬ко. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/sites/default/files/msd/0504 kos. doc. - (Дата звернення: 1.11.2018). - Назва з екрана.

Размещено на Allbest.ru