Поняття, предмет та система кримінології

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ТЕХНОЛОГІЙ

Інститут управління, технологій і права

Юридичний факультет

Контрольна робота

З дисципліни: Кримінологія

На тему: «Поняття, предмет та система кримінології»

Київ 2019

1. Загальна характеристика предмету кримінології

Кримінологія -- наука про злочинність, окремі її види та конкретні злочини, їх взаємодію з різними явищами й процесам^, результативність застосованих заходів по боротьбі зі злочинністю. На цій підставі кримінологія напрацьовує рекомендації з удосконалення боротьби зі злочинністю.

Етимологічно слово «кримінологія» означає вчення про злочин (від латинського «crimen» -- злочин та грецького «logos» -- слово, вчення). Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі поряд з терміном «кримінологія» зустрічаються й інші -- «кримінальна соціологія», «кримінальна біологія», «кримінальна етимологія», «соціологія злочинності», «кримінальна антропологія» тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін «кримінологія». кримінологія злочинність юридичний

Уперше цей термін був використаний прокурором касаційного суду в Римі бароном Р. Гарофало в його книзі «Кримінологія», яка вийшла друком у 1892 році. Визначення «кримінологія» часто пов'язують з її предметом і фактично зводять до перерахування його складових частин. Водночас такий підхід є недостатнім, тому що при всій важливості предмета визначення науки повинно мати повну її характеристику, вказуючи в даному випадку на місце цієї науки в загальній системі знань, на найбільш важливі підходи до предмета дослідження, на кінцеву мету й завдання досліджуваних пошуків.

Відповідно до цього кримінологія може бути визначена як со- ціально-правова наука про злочинність, яка досліджує суть і форми проявів злочинності, причини й закономірності її виникнення і виміру, особистість суб'єктів, котрі скоїли злочини, а також закономірності та форми соціального впливу на причини й умови злочинності з метою попередження й подолання цього негативного явища1.

У цьому визначенні наголошується, що, по-перше, кримінологія як і будь-яка наука виявляє закономірності досліджуваних нею явищ і на цій підставі вирішує питання, позитивно впливає на них; по-друге, кримінологія є однією з суспільних наук, галуззю суспільствознавства. У системі суспільних наук вона розташовується на межі соціології та правознавства.

До правознавства кримінологія відноситься тому, що явища, які вона вивчає, мають характеристику, яка базується на кримінально- правових поняттях «злочин», «злочинець» і відмежовується від адміністративно-правових понять -- «інше правопорушення», «інший правопорушник». Система профілактики та профілактичні заходи, що входять до неї, також мають правову основу. Водночас вивчення злочинності як явища в цілому, причин та умов, особистості злочинця, способів попередження злочинності не вкладаються лише в рамки правових характеристик, а входять до сфери соціології та правової психології. Тому кримінологія є не тільки правовою, а й со- ціолого-правовою наукою та навчальною дисципліною.

Для вивчення кримінології, як і будь-якої науки, слід передусім з'ясувати, що є її об'єктом і предметом, тобто відповісти на запитання: які явища вона досліджує. Об'єктом науки кримінології є суспільні явища, пов'язані зі злочинністю, причинами й умовами злочинності, місцем і роллю особи злочинця в системі суспільних відносин, а також пов'язаних з попередженням і профілактикою злочинності. Предметом кримінології є дослідження закономірностей і властивостей усіх структурних елементів, що становлять об'єкт кримінології.

Нині до предмета кримінології входять такі основні елементи:

1. Злочинність як суспільно-правове явище;

2. Особа злочинця;

3. Причини та умови (детермінанти) злочинності;

4. Попередження злочинності;

5. Жертва злочину.

Головним елементом предмета кримінології є сама злочинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. Правопорушення, які не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (наприклад, пияцтво, проституція), розглядаються кримінологією як фонові явища1.

Особа злочинця виступає як система демографічних, соціально- рольових, психологічних, кримінально-правових властивостей суб'єктів злочинів. Зазначимо, що злочин -- це акт вольовий, свідомо обраний, результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочину, потрібно розкрити механізм злочинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину.

Детермінанти злочинності, або криміногенні фактори, є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, політичних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (детермінують) злочинність. Детермінанти вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

Протидія злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопорушень. Деякі дослідники, розглядаючи злочинність як соціальне явище, вказують, що головним у боротьбі з нею є прогресивні сотдіально- економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення мають і спеціальні кримінологічні заходи запобігання тим чи іншим злочинам, які застосовуються правоохоронними органами та громадськими формуваннями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичене з проблеми протидії злочинності іншими науками, і дає цілісне знання про весь цей процес1.

Для визначення останнього елементу в літературі з'явився термін «віктимологія» -- вчення про жертву злочину. В кримінологічних дослідженнях до недавнього часу увага приділялась виключно поведінці злочинця, а взаємозв'язку між поведінкою злочинця і потерпілого приділялася незначна увага. Водночас потерпілий є другою стороною, котра причетна до злочину. Саме він безпосередньо вступає у відносини зі злочинцем. Причому нерідко злочинна поведінка провокується негативною поведінкою потерпілого. Слід зазначити, що відносно включення в предмет кримінології такого його елемента, як «віктимологія» в кримінологічній науці немає єдиної думки. Одні вчені вважають, що «віктимологія» є гілкою кримінології, яка вивчає особливості поведінки осіб, що постраждали від злочину, і без неї поняття причин злочинності було б неповним. Тиші вчені, навпаки, заперечують це й вважають його самостійним напрямом кримінологічних досліджень.

В юридичній літературі дискусійним є також питання відносно включення предмета кримінології до так званих «фонових» явищ: проблеми прогнозування злочинності, планування протидії їй; проблеми суїцидальної поведінки (проблеми самогубства) та ін. Думки вчених не співпадають. Так, професор В.Г. Лихолоб, зокрема, зазначав, що для того щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і супутні злочинні негативні соці-альні явища (п'янство, алкоголізм тощо), які в кримінології іменуються фоновими, а в соціології -- асоціальними і безпосередньо не входять до її предмета2. Дещо іншу позицію займає О.М. Джужа, який вважає, що як елементи предмета кримінології бажано розглядати проблеми: жертви злочинів, прогнозування та планування протидії злочинності, кримінально-правової статистики, методик досліджень злочинності, негативних соціальних явищ, які тісно корелюють зі злочинністю, тощо1.

Російський вчений професор В.В. Лунєєв до предмета кримінології небезпідставно відносить «методи кримінологічних досліджень». Як доводи своєї позиції В. В. Лунєєв указує на те, що будь-яка наука, за винятком кримінології, не розроблятиме спеціальні методики вивчення й аналізу злочинності (в т. ч. латентної), її причин, особи злочинця, ефективності заходів по попередженню злочинів. Академік А.П. Закалюк вважає, що до елементів кримінології, які дають можливість глибше вивчити сутність її основного предмета -- злочинності, слід віднести методологію кримінології, організаційні та методичні засади кримінологічного дослідження, кримінологічну інформацію, в тому числі історію кримінології як джерело здобуття кримінологічних знань2.

На нашу думку, така позиція відомих українських і російських учених заслуговує на підтримку, оскільки проблеми прогнозування розвитку злочинності, планування протидії їй, а також методика вивчення злочинності, як і кримінальио-правова статистика, є невід'ємною складовою такого елемента предмета кримінології, як попередження злочинності, та повсюди використовуються правоохоронними органами для ефективної організації боротьби зі злочинністю. Крім цього, такі негативні соціальні явища, як п'янство, алкоголізм, наркоманія та деякі інші в багатьох насильницьких і корисливо-насильницьких злочинах виступають як причини вчинення таких злочинів, тому вони, на нашу думку, мають відноситись до такого елемента предмета, як причини та умови злочинності, а не бути в якості «супутніх» або «фонових» явищ.

Деякі вчені виступають проти включення суїцидальної поведінки до предмета кримінології, але є і протилежні думки. Ця проблема стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має й кримінологічний аспект. Викладені положення -- відправні моменти для розуміння завдань і функцій кримінології. Правильна постановка завдань перед кримінологією є гарантом її ефективності в розумінні тих суспільних процесів, що протікають у суспільстві. Основні завдання кримінології:

· отримання достовірних знань про стан, рівень, динаміку, структуру й географію злочинності;

· систематичне виявлення й аналіз явищ, процесів, факторів, ситуацій, обставин детермінуючих злочинність;

· з'ясування та вивчення протиріч і конфліктів, які призводять до виникнення й реалізації злочинних намірів, а також формування особистості злочинця;

· вивчення особи потерпілого від злочину, взаємозв'язків між жертвою та злочинцем;

· розробка наукових рекомендацій з усунення або нейтралізації явищ, котрі сприяють антисуспільній злочинній поведінці;

· наукова розробка заходів з виявлення осіб, схильних до скоєння злочинів, їх вивчення та здійснення ефективного профілактичного впливу на них.

Таким чином, основним завданням кримінології є дослідження питань про те, що таке злочинність, яка її сугь, які закономірності. Вкрай актуальними є проблеми природи злочинності, де її витоки та які перспективи розвитку.

Виходячи з цих завдань можна визначити й функції кримінології. Головними із них є:

· описова функція. Вона полягає у виявленні, відображенні визначених фактів, соціальної дійсності, котрі пов'язані зі злочинністю, відображає їх властивості та відносини, дає їм наукове обґрунтування;

· пояснювальна функція. На підставі емпіричних даних і теоретичних положень розкриває сутність досліджуваних об'єктів, дає їм наукове роз'яснення (зокрема, встановлює закономірності злочинності, дію її причин, формування особистості злочинця, функціонування системи попередження злочинності);

· прогностична функція. Вивчаючи тенденції перспективи зміни кримінологічно-важливих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан і розвиток;

· практично-перетворювальна функція. Кримінологічний опис пояснення, провішування мають бути підпорядковані інтересам науково обґрунтованого управління соціальними процесами, пов'язаними з попередженням злочинності. Тому попередження злочинності певною мірою фокусує решту питань, котрі вивчає кримінологія. Цим і визначається значення практично-перетворювальної функції цієї науки, оскільки кримінологічне значення має цінність тільки тоді, коли воно озброює відповідних суб'єктів профілактики необхідними знаннями для протидії злочинності.

2. Методологія науки кримінології

Вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання фактів, явищ, закономірностей і механізмів, які відносяться до предмету науки.

Наукове дослідження неможливе без застосування наукових методів, наукових критеріїв оцінки досліджуваних матеріалів, процесів, явищ, різного роду факторів. Методологію складає сукупність загальнонаукових принципів, методів, способів і прийомів та інших шляхів пошуку наукового знання.

Базовими постулатами кримінологічних досліджень є наступні положення:

1. Злочинність - це складне соціальне явище. Кримінологія - наука багатокомпонентна, об'єднує в собі юридичний, соціологічний, психологічний, математичний та інші підходи вивчення негативних соціальних явищ. Поведінка людини в суспільстві розглядається в єдності об'єктивних (негативні явища) і суб'єктивних (риси характеру особистості, яка вчинила злочин, що в свою чергу сформовані внаслідок об'єктивних умов) чинників. Тому аналізуючи злочинність, застосовують методи соціології, психології та інших наук.

2. Злочинність досліджується у взаємодії та взаємозалежності з соціальними, політичними, економічними, духовними, культурними та іншими сферами життя суспільства. Вона особливо обумовлена негативними соціальними явищами, які називаються фоновими для злочинності: проституція, алкоголізм, наркоманія, вчинення адміністративних правопорушень, цивільно-правових деліктів тощо.

3. Дослідження таких складових предмету кримінології як злочинність, окремий злочин, їх детермінація повинно проводитись з урахуванням їх руху, постійних змін. Тобто досліджувати слід минуле, сьогодення та прогнозувати їх майбутній стан.

4. Злочинність є постійно змінюваним явищем. Способи та прийоми вчинення злочинів удосконалюються із розвитком науки і техніки. В розвитку злочинності спостерігається тенденція до її організованого характеру та вузької спеціалізації, що потребує постійної зміни відповідних форм і методів протидії, постійного їх удосконалення.

5. Злочинність - це не проста сукупність злочинів, а складна система, складові частини якої постійно взаємодіють між собою. Це обумовлює комплексний підхід до розробки заходів попередження як окремих видів злочинності, так і злочинності в цілому.

6. Кримінологічне пізнання органічно включає у зміст самого знання суб'єктивний момент, що привноситься не тільки і навіть не стільки дослідником, скільки самим об'єктом наукового пізнання. Людський фактор пояснює відому прихильність багатьох смислових значень і формулювань науки до конкретних історичних умов, що не може не позначитися на істинності самого знання. Системи людських зв'язків складні, тому точний опис зворотних зв'язків ускладнений необхідністю врахування таких етапів, як переробка інформації, прийняття рішень і т. д., розгортання яких серйозно видозмінює ситуацію, роблячи її важко планованою і важко передбачуваною.

7. Динамізм суспільної дійсності робить спектр наукової інтерпретації досить широким, що істотно ускладнює алгоритмізацію і формалізацію кримінологічних досліджень. Існують об'єктивні перепони створення подібних моделей кримінологічних явищ, що є наслідком неадекватності мови математичних теорій тим виключно складним суспільним процесам, які лежать в основі організації та здійснення антикриміногенного впливу. Тому не можна говорити про математизацію науки кримінології в цілому. Можна говорити лише про математизацію окремих її вчень. Ступінь математизації і тісно пов'язаної з нею комп'ютеризації знань залежить від багатьох факторів, у тому числі і від перебудови історично сформованих в науці уявлень, а також від рівня технічної бази для апробації отриманих теоретичних знань, їх стандартизації до практичних потреб кримінологічного дослідження.

8. Кримінологічне дослідження прагне до виключення несуттєвих, випадкових ознак свого об'єкта. Те, що залишається - є феноменологічним залишком, абсолютною сутністю, тобто інваріантним описом результату пізнання. Таким чином, інфільтрується максимальна кількість суб'єктивних нашарувань на понятті, що часто стають результатом термінологічної «засміченості» сучасної кримінологічної науки, та невідворотними процесами суб'єктивізації наукового пошуку. Відтак, кристалізується поняття у спосіб, що дозволяє нівелювати значення несуттєвих ознак, підкресливши суттєві, і таким чином, наблизитись до розуміння феномену - будь-то злочин, злочинність чи особистість злочинця - розмежувавши та, водночас, пов'язавши їх зовнішні прояви і сутнісні ознаки.

Методологія кримінологічного дослідження дозволяє чітко визначити його межі та можливості використання відповідних результатів для подальшого розвитку теоретичних положень та удосконалення практики протидії злочинності. Вона робить можливим правильно оцінити злочинність, пізнати її детермінанти, дослідити злочини та осіб, що їх вчинили, правильно визначити шляхи запобігання. Застосування методології виключає спрощений підхід до проблеми взаємозв'язків (внутрішніх і зовнішніх) та однозначне пояснення показників злочинності. Отримані таким чином нові знання є об'єктивними, висновки обґрунтованими, що дозволяє запропонувати певні рекомендації та прийняти необхідні рішення.

3. Взаємозв'язок науки кримінології з практикою з суспільними та юридичними науками

Для розкриття суті кримінології важливо визначити не лише її предмет, методологію і методику, але й місце в системі наук. Кримінологія відрізняється від усіх інших юридичних наук тим, що більшість розроблюваних нею проблем носить комплексний характер і перебуває на стику філософії, політології, соціології, правознавства, психології, педагогіки, демографії, економіки, статистики тощо. Безперечне одне - кримінологія належить до класу суспільних наук Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. - Харьков, 1998. - С. 36.. Але яке її місце, чи становить вона самостійну галузь знань, чи це лише частина іншої науки, чи це комплексна наука? З цього приводу існують різні погляди. У науковій літературі висловлювалися чотири основні позиції.

1. Кримінологія є частиною кримінального права. Про це, зокрема, говорив російський вчений М.М. Гернет, який у 1906 році назвав кримінологію проблематикою кримінального права. Аналогічну позицію відстоювали А.А. Герцензон (частина кримінального права) Див.: Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. - М., 1965. - С. 32., А.А. Піонтковський (кримінологія не самостійна наука і виділення її в таку “принципово недопустимо”) Курс советского уголовного права. - М., 1970. Т. І. - С. 28..

2. Кримінологія - самостійна наука, яка перебуває на стику соціології і права.

3. Кримінологія - загальнотеоретична наука про злочинність.

4. Кримінологія - складова частина системи юридичних наук Криминология. - М., 1979. - С. 4..

Визнання кримінології як частини науки кримінального права має сьогодні мало прибічників. Зв'язок кримінального права з кримінологією незаперечний, але він не виключає самостійності останньої. Хоча, кримінологія зародилася і розвивалась у надрах кримінального права. Але це не може бути достатнім аргументом для визнання її частиною цієї науки. Історія свідчить, що проблемою злочинності цікавилося багато мислителів минулого, які були далекі від кримінального права, зокрема, Аристотель, Ж.-Ж. Руссо, Т. Компанелла, К. Сен-Сімон, Т. Мор, О.М. Радіщев, В.Г.Бєлінський, Ф.М. Достоєвський. Отже, кримінологія виникла як загальнополітична теорія і лише потім “з'єдналася” з юриспруденцією, а точніше, з кримінальним правом.

Самостійність кримінології стосовно кримінального права пояснюється і різними методами цих наук, специфічністю їх безпосередніх цілей і завдань Див.: Зелінський А.Ф. Перспективи подальшого розвитку кримінології // Право України. - 2001. - № 1. - С. 107-109.. Якщо предметом кримінального права є окремий склад злочину, кримінальне покарання за нього, види злочинів тощо, то предметом кримінології - злочинність як соціальне явище, її детермінанти, особа злочинця, заходи попередження злочинів. Якщо завданням кримінального права є покарати винного за скоєний злочин, то кримінології - не допустити самого формування особи злочинця. Разом з тим зазначимо, що кримінологи користуються багатьма поняттями і положеннями науки кримінального права. І навпаки, кримінальне право широко використовує висновки кримінології, особливо з питань розробки карної політики, криміналізації чи декриміналізації діянь, пеналізації чи депеналізації відповідальності.

Комплексний характер кримінології визначає і безліч її зв'язків з іншими як суспільними, так і природничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосередньо пов'язана, можна класифікувати у такому порядку: філософсько-соціологічні; юридичні; психолого-педагогічні; економічні.

Зв'язок кримінології з філософією виявляється у тому, що закони і категорії останньої є обов'язковими для кримінологічних досліджень, дозволяють вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв'язки з іншими соціальними явищами. Така наука як соціологія збагачує кримінологію безліччю емпіричних даних про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбанізація, соціальна активність людей, умови й спосіб їх життя і т.п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи соціології при проведенні досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу, кримінологічні висновки збагачують соціологію, роблять її більш всеохоплюючою.

Кримінально-правова статистика забезпечує кримінологію емпіричними даними про злочини і осіб, які їх вчинили, а також репрезентативність досліджень.

Зв'язок науки кримінально-процесуального права з кримінологією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів (статті 23 і 231 КПК України), а також форм реагування на них. Кримінологічні ж дослідження допомагають удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне законодавство.

У різних аспектах можна простежити зв'язок кримінології з криміналістикою. З одного боку, теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані кримінологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів. З іншого - криміналістичні засоби розкриття злочинів застосовуються у кримінології при вивченні проблем їх профілактики.

Очевидним є взаємозв'язок кримінології і науки кримінально-виконавчого права, яка широко використовує висновки кримінології в процесі виправлення засуджених, попередження скоєння ними нових злочинів тощо. В свою чергу, кримінологія враховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань боротьби із злочинністю.

Розв'язання проблем протидії злочинності неможливе без використання комплексу знань зі сфери конституційного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, що вивчають ці юридичні науки, теж є об'єктом злочинних посягань, а отже, і предметом кримінологічних досліджень.

Кримінологія дуже тісно пов'язана із психолого-педагогічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властивостей, які визначають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Встановлення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характерологічних ознак осіб, які скоїли злочини, їх антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки, її методів впливу.

В останні роки тіснішає зв'язок кримінології з математикою і кібернетикою. Праці Г.А.Аванесова, Ю.Д.Блувштейна, С.Е.Віцина, А.Ф.Зелінського, В.В.Панкратова та ін. довели можливість плідного співробітництва кримінології з цими науками. Математичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рівня латентності злочинності, її прогнозуванні).

Отже, можна зробити остаточний висновок проте, що кримінологія є соціолого-правовою наукою, яка вивчає тенденції та закономірності злочинності, причини і обставини, що її обумовлюють, особу злочинця та систему заходів попередження, протидії та нейтралізації.

4. Система кримінології

Кримінологія, як і всяка наука, має свою систему, котра перебуває у прямій залежності від її предмета і відображає його структуру. Особливістю наукових знань є їх логічно упорядкований і послідовний виклад.