Питання рецепції у литовсько-руському праві в "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права ВУАН"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання рецепції у литовсько-руському праві в «Працях Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права ВУАН»

Олег Бойков

Стаття присвячена висвітленню основних напрямів досліджень, відображених у випусках «Праць Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права» щодо визначення сутності і форм рецепції у литовсько - руському праві та її ролі у процесі розвитку українського права.

У результаті розгляду праць Комісії, що містили дослідження з означеної проблеми з 'ясовано наступне. Згідно з висновками членів Комісії слід говорити про справжню рецепцію, а не насадження литовського чи руського права, коли норми іноземного права для того чи іншого народу в межах Литовсько-Руської федерації запозичувалися у мірі, яка не викликала юридичний конфлікт між титульним та партикулярним (звичаєвим) правом. Ці ж висновки стосуються й норм польського, німецького та римського права, а магдебурзьке право взагалі стало шляхом проникнення іноземних норм як у литовське, так і у вітчизняне право.

Ключові слова: литовсько-руське право, Литовський статут, Руська правда, українське право.

Статья посвящена освещению основных направлений исследований, отраженных в выпусках «Трудов Комиссии для выучивания западно-русского и украинского права» касающихся определению сути и форм рецепции в литовско- русском праве, а также её роли в процессе развития украинского права.

Ключевые слова: литовско-русское право, Литовский статут, Русская правда, украинское право.

The article is devoted to the coverage of the main areas of research reflected in the editions of the «Commission's Proceedings for the Learning of Western-Russian and Ukrainian Law» regarding the definition of the essence and forms of reception in the Lithuanian-Russian law, as well as its role in the development of Ukrainian law.

As a result of consideration of the Commission's proceedings, which contains the research on the indicated problem, the following is clarified. According to the conclusions of the members of the Commission, it should be said about the present reception, rather than the imposition of Lithuanian or Russian law, when the norms of foreign law for one or another people within the Lithuanian-Russian federation were borrowed to a degree that did not cause a a legal conflict between title law and particular (customary) law. The same conclusions apply to the norms of Polish, German and Roman law, and Magdeburg law in general has become a way of penetrating foreign norms in both the Lithuanian and the domestic law.

Key words: Lithuanian-Russian law, Lithuanian Statute, Russian Truth, Ukrainian law.

Дослідження литовського, зокрема так званого литовсько-руського права у вітчизняній історичній та історико-правових науках посідають значне місце, що цілком природно, враховуючи кілька століть існування українців та литовців в єдиній державі. Разом з тим, у вітчизняній історико-правовій літературі затвердився певний стереотип про сталість як державного, так і правового укладу українських земель у складі федеративної Литовсько-Руської держави з потужним впливом Руської Правди, норми якої лягли в основу литовського законодавства. Відзначалося, що рецепція права Київської держави, зокрема Руської Правди, мала неабиякий успіх у литовській правовій системі. Однак, підходи щодо вивчення самої правової системи цієї держави, а також з'ясування наслідків взаємопроникнення, зокрема рецепції литовського та руського права досить неоднозначні. Дане твердження стосується також рецепції німецького, польського, а через них й римського права.

Сучасні вітчизняні дослідники історії українського права, посилаючись на позицію І. Крип'якевича, зауважують, що сталий вже в українській історіографії вираз «Старини не рухаємо, а новини не вводимо», що характеризував політику Великого Князівства Литовського на українських землях, не слід розуміти як абсолют. Це стосується як державної політики, так і царини права, зокрема питання рецепції староруської системи права щодо литовського права [2, с. 12-13]. Ще М. Грушевський зазначав, що суттєвих трансформацій в політичному, суспільному устрої та правовому розвитку в Литовсько-Руській державі не було, поки не налагодилися справді федеративні відносини між українськими та литовськими землями, а точніше, поки була сильна позиція місцевої руської (української) політичної еліти [10, с. 14-15]. Проте, як зауважує вчений, означений вище принцип, що був прямо прописаний у привілеях Казимира (1481 рік) та Жигмонта (1507 рік) руським чи то українським землям, фактично зумовив серйозні зміни у суспільно-політичних, а особливо, правових взаємовідносинах між литовською та руською елітами. З іншого боку, позиція М. Грушевського щодо домінування руського права у литовській правовій системі до поширення польської та німецької правових традицій, коли воно тільки модифікувалося під впливом іноземного права чи державної політики Литви [10, с. 5], стала авторитетною в українській як історичній, так і в історико- правовій літературі.

Активна розробка питання щодо взаємопроникнення литовського та руського права продовжилася в 1920-1930-ті роки. Визначальною можна назвати роботу по вивченню процесу розвитку різних галузей литовської, а фактично литовсько-руської правової системи на українських землях ХУ-ХУІ ст., яку здійснили створені в рамках УАН (ВУАН) у першої половини ХХ ст. Комісії з вивчення історії права. Зокрема, слід наголосити на діяльності створеної у 1919 році Комісії для виучування історії західно -руського та вкраїнського права.

Робота цієї Комісії упродовж 20-х рр. минулого століття, мала неабияке значення для становлення і подальшого розвитку української історико -правничої науки. Висвітлення та аналіз результатів наукової діяльності цієї організації викликають все більше зацікавлення в сучасній українській історіографії та дослідженнях історико-правового характеру. Серед низки напрацювань щодо висвітлення основних напрямів роботи Комісії слід, виділити праці та історіографічні огляди самих членів Комісії, зокрема її голови М. Василенка [6,7], секретаря Л. Окиншевича [17], а також інших науковців, що не входили до її складу: Н. Полонської-Василенко [18], О. Оглобліна [16], Б. Бабія [1], сучасних дослідників І. Усенка [21], Д. Ващука [8], С. Рудька, [20] І. Мищака [15], Я. Калакури [13], Т. Вересовської [9], Л. Матвєєвої [14].

Одним з важливих завдань, що ставили перед собою учасники Комісії можна назвати проблему взаємопроникнення або ж рецепції литовського та руського (українського) права та визначення наслідків цього процесу для подальшого розвитку українського права.

Отже, у даній статті здійснюється огляд основних напрямів досліджень, відображених у «Працях Комісії для виучування історії західно -руського та вкраїнського права», щодо визначення форм та сутності рецепції у литовсько - руському праві та її ролі у процесі розвитку українського права.

Революційні події в Україні 1917-1921 років та відновлення державності зумовили нові тенденції у процесі вивченні національного права. Активні дослідження почалися вже з 1918 року. Навіть зміни в політичній ситуації в Україні, політичне переформатування УНР в УСРР суттєво не вплинуло на процес наукового пошуку. Важливість таких досліджень, або як їх влучно називали в 20-і роки ХХ ст. - виучування, не лише обґрунтовувала накопичення фактичного матеріалу, що мав висвітлити особливості правового розвитку українських земель у литовсько-руську добу, але й зумовлювала пошуки політичних та правових результатів взаємодії, а відповідно, й взаємовпливів литовського та руського (згодом українського) права. Крім того, проявлявся і академічний інтерес дослідників. За визначенням академіка Миколи Василенка, історія руського права в ХІХ столітті не набула статусу окремої науки, а розглядалася лише поверхово як університетська дисципліна, де не передбачалося окреслення ні литовського, ні західно(литовського)-руського, ні, тим більш, українського права. Тільки у 1918 році професором Іоанікієм Маліновським було видано курс руського права [6, с. ІІІ]. Тож цілком закономірним можна вважати створення Комісії для виучування історії західно - руського та вкраїнського права. Видання у 1925 році першого випуску «Праць...» стало визначною подією в історії українського правознавства.

Як зазначає М. Василенко, який з 1920 року став головою Комісії, така серйозна дослідницька робота ґрунтувалася більше на добровільних началах, що позначилося на її штатному складі впродовж 1919 - 1934 рр. Це було викликано низкою причин, які призвели, не до системного виучування, а лише до розгляду окремих питань, які цікавили дослідників [6, с. ІХ]. Але, незважаючи на певні негативні обставини як то: політичні репресії стосовно науковців чи звичайні втрати серед учасників Комісії (передчасна смерть досить талановитого дослідника І. Балінського), брак коштів, ентузіасти з різними науковими інтересами опрацювали величезну кількість джерел литовсько-польської доби. Зокрема, це списки Литовського статуту, Литовська Метрика, матеріали судових установ доби Великого Князівства Литовського та власне вже українських судових установ. З іншого ж боку, можна стверджувати, що така різноманітність поглядів відтворена в опублікованих «Працях.» стосовно конкретних питань розвитку литовського, чи то литовсько-руського, права в українських землях середньовічної та ранньомодерної доби зумовила формування нового бачення його ролі в історії вітчизняного права.

Досить розгорнутий історіографічний огляд стосовно головних аспектів вивчення литовського та українського права був зроблений М.Василенком ще в передмові до першого випуску наукового збірника. У статті охарактеризовано основний масив напрацювань ХІХ - початку ХХ ст. та окреслено концептуальні проблеми, пов'язані з напрямами досліджень та визначенням власне сутності руського і литовського права, їх взаємовпливу, а також ролі, яку їм відводили науковці у формуванні українського та російського права [6].

Одним з проблемних питань, що піднімалося у багатьох роботах було обґрунтування понять «литовське право», «руське право», «західноруське право» та «литовсько-руське право». Зміст цих визначень у контексті дослідження правових відносин на українських землях ХІУ-ХУП ст. трактувався не однаково, що було зумовлено, перш за все, відмінностями у національній приналежності та самоідентифікації дослідників. Зокрема, це стосується українських та російських та польських науковців. М.Василенко зауважує, що польський історик права Станіслав Кутшеба вважав литовсько-руське право провінційним польським правом [6, с. III]. Історик російського права, професор Київського університету Федір Леонтович (М. Василенко відносить його до російських істориків) розглядав право литовсько-руської доби лише як основу для розуміння Східної Русі чи Московщини, або ж як допоміжне для російського права. Інший київський професор російського права Михайло Володимирський- Буданов вважав, що литовсько-руське право зв'язало давнє право та право Російської імперії. У свою чергу, професор Харківського університету Микола Максимейко вказував, що Руська Правда стала основою литовсько-руського права, а новгородсько-псковське та московське право має свої корені, які невідомі [6, с. IV-V]. Тож мова велася саме про руське, а не російське право. Деякі українські дослідники, зокрема Степан Борисенок, зазначали про сумнівність концепції «загальноруського права» [4, с.480].

У досить критичній статті, поміщеній у шостому випуску «Праць...» стосовно книги львівського дослідника польського права Яна Адамуса «Z zagadnien prawa LitewskiegoLwow. 1926. (Pami^tnik historyczno -prawny pod redakci^ Przemyslawa D^bkowskiego tom II)», на яку зауважують І. Усенко [21, с. 25] та Д. Ващук [8, с. 313], професор С. Борисенок піднімає питання визначення досить проблемного поняття «литовське право». Адамус, за твердженням С. Борисенка, розуміє «литовське право» або ж як праву систему тільки Великого Князівства Литовського, або як певну етнографічну категорію, що пройшла шлях політико-правової еволюції. Перший етап - це литовсько- руське право від Руської правди до XVI ст., а другий етап - поява партикулярного литовського права від часів об'єднання Литви і Польщі в єдине утворення. С. Борисенок вказує, що сама така концепція розгляду цієї системи права невірна, оскільки не можна виділяти з єдиної системи литовського права дві самостійні дисципліни, адже Литовський статут 1566 та 1588 років був шляхетською правовою збіркою, у той час, як звичаєве право, що діяло в середовищі не шляхетського населення, слід вважати партикулярним польським правом. Більше того, як зауважує С. Борисенок, вже сталий для нашого сприйняття термін «Литовський статут» з'являється тільки після 1569 року [4, с. 474-475].

Аналіз, зроблений С.Борисенком щодо можливості застосування в науковому обігу термінів «литовське право», «литовсько-українське право», «литовсько-білоруське право», «литовсько-руське право» та «західно-руське право» вказує на існуючу тенденцію політизації і «націоналізації» правової спадщини Литовсько-Руської держави як відтвореними в 1918 році державами Литви і Польщі, так і України. Тож, бачимо спроби дослідника досягти об'єктивності у позначенні повнозмістовного та такого, що відповідав історичним реаліям того часу терміну «литовсько-руське» право. З іншого ж боку, автор у певних моментах погоджується із врахуванням етнічного та регіонального фактору, що позначилося на особливостях рецепції як литовського, так і руського права. [4, с. 480-481].

Аналізуючи опубліковані Комісією праці, можна зрозуміти, що дослідники намагалися висвітлити роль рецепції та взаємовпливів руського, власне українського та литовського права у контексті їх окремішності, самобутності та самодостатності. Це обумовлювало не абсолютне запозичення литовським правом руського чи навпаки, а лише у тій мірі, коли не з'являлася пряма юридична колізія у звичаєвому праві та офіційному законодавстві.

Що ж до застосування норм Руської Правди у литовському праві, тут думки науковців кардинально різняться. С. Борисенок піддає критиці думку Ф.Леонтовича про те, що Руська Правда в Литві в XIV - XV ст. мала те саме значення, що і інших руських землях [4, с. 476]. Водночас, він зауважує, що все ж слід говорити про її вплив як комплексу норм Київської Русі, коли вони запозичувалися місцевим звичаєвим правом у тому разі і обсязі, який не виникало суперечки в праві [4, с. 478-479].

Визначення національної характеру правової системи Литовсько -Руської Держави звісно ж не оберігало вітчизняних істориків права від суб'єктивізму, що, в свою чергу, призводило до гострих дискусій. Так, позиція професора Р. Лащенка, про те, що Литовський статут написаний українською мовою, а відповідно є пам'яткою українського права, була піддана критиці з боку С.Борисенка (останній наголошував на тому що Литовський. Статут слід вважати також пам'яткою білоруського та московського права, адже вона написана руською мовою). Тож С. Борисенок закликає до більшої об'єктивності, хоч і схвалює патріотичну позицію Р. Лащенка [3, с. 289].

М.Василенко зазначає, що Литовський статут 1529 року був досить слабо досліджений вітчизняними науковцями Тож, вивчення його списків у архівних установах Москви та Ленінграда, професором С. Борисенком вважалося одним з важливих завдань Комісії [7, с. VI-VII]. С. Борисенок, проаналізувавши тексти різних списків Литовського статуту вважав, що Литовський статут 1529 року фактично утворив єдине посполите право і дав можливість для подальшого розвитку литовського законодавства, та його поширення його на українських землях [5, с. 36.] Висновки, зроблені науковцем досить важливі для розуміння особливостей взаємодії литовських та руських норм права, зокрема щодо її значення для формування власне українського права. Водночас, як зазначає І. Усенко сучасні дослідники піддали критиці деякі позиції С.Борисенка, а також за слабку джерельну базу та недостатню обізнаність у виданих на той час працях щодо цієї проблеми. [21, с. 28].

Розглядаючи питання рецепіювання іноземних, зокрема польських правових норм литовським і литовсько-руським правом, автори праць Комісії зауважували на наступному. Подібне залучення і навіть насадження пов'язане, перш за все, з посиленням польського впливу після унії 1569 року. Згідно з твердженням тогочасних польських чиновників Статут 1566 року мав діяти тільки в самій Литві. Що ж стосується території українських земель, то, Литовський статут діяв до тих пір, поки ці території не піддалися польській Короні. Однак, місцеві, зокрема волинські, урядовці одповідали, що незважаючи на приєднання цих земель до Польщі, все ж зберігаються давні звичаї Великого Князівства Литовського. Цей факт правової дискусії наводить дослідник Григір

Попов, посилаючись на Луцьку та Володимирську книги Луцького трибуналу [19, с. 34].

Зауважуючи на оцінках авторів праць Комісії стосовно ролі магдебурзького права, слід відмітити статтю Сергія Іваницького -Василенка «Закони про опіку над недолітками в джерелах Магдебурзького права Західної Русі й Гетьманщини». Автор підкреслює, що магдебурзьке право було подекуди джерелом для литовських статутів, а в Литовсько-Руській державі, як і Польщі Саксонське Зерцало та Вейхбільд були запозичені разом з їх глосами, що за обсягом значно перевищували сам закон. Глоси, в свою чергу, ґрунтувалися не лише на законі, але й імперському праві, що складалося власне з норм німецького імперського права та римського права С.Іваницький-Василенко робить висновок, що вульгаризоване магдебурзьке право, було своєрідним каналом для проникнення іноземного права в Литовські Статути та в національне українське право [12, с. 62].

Олександр Добров у праці «Право необхідного спадкування за Литовським статутом», яка міститься у першому випуску збірника зазначає, що литовське право, зокрема спадкове, відчуло значного впливу польського, німецького та руського права. У той же час, дослідник вказує, що Литовський статут значно розширив права спадкодавця у порівняння з Руською правдою, хоча таке збільшення прав стосувалося лише рухомого майна та нерухомості, що придбана шляхом купівлі [11, с. 82]. Тут можна спостерігати прямий вплив литовського права, яке було сприйняте руською (українською) правовою традицією. Водночас О. Добров вказує на схожість норм Литовського статуту редакції 1566 року та норм римського права. Зокрема, він наводить порівняння з Новелами Юстиніана, зокрема положень 115 Новели. Деякі тексти норм. за його твердження, є прямим перекладом положень Новели. [11, с. 87] Сучасний дослідник історії українського права Дмитро Ващук, який зробив огляд означеної праці О. Доброва, зауважує, що автор не називає причин такого запозичення [8, с. 315]. Однак, сам О. Добров пояснює таку рецепцію результатом впливу польського права. Автор, спираючись на матеріали «Актов Западной России, т. 3, №11, ст. 32» обґрунтовує своє припущення тим, що польські правознавці були дуже обізнані в римському праві, а редакційна комісія, яка укладала текст Статуту, складалася саме з таких знавців римського права [11, с. 87].

О. Добров також позначає й інші джерела, через які окремі норми римського права проникали у Литву. Це магдебурзьке право, Саксонське Зерцало, трактати-студії польських правознавців щодо вивчення римського права, а також статути XVI ст., що були спробами польських правознавців здійснити кодифікацію. Водночас автор підсумовує, що римське право доби Юстиніана сприймалося поверхово, лише в тій мірі, в якій така рецепція відповідала умовам часу [11, с. 87].

Як зауважує Д. Ващук, у підготовленій до друку статті «Українські та литовські акти купівлі-продажу XVI ст.», що мала вийти у VII випуску «Праць...», О. Добров робив порівняння римських (а також грецьких) та литовсько-українських документів купівлі-продажу [8, с. 315]. Однак цей випуск «Праць...», на жаль, був знищений з ідеологічних міркувань партійного керівництва.

Отже, окреслюючи основні результати досліджень щодо проблеми рецепції в литовсько-руському або ж західно(литовському)-руському праві, опубліковані в «Працях Комісії для історії виучування західно -руського та вкраїнського права» слід зазначити наступне. На основі обробки значного масиву джерел науковці доводять думку, що насадження литовського права в українських землях чи руського права в Литві не було, на відміну від насадження вже російського законодавства з кінця XVIII ст. У більшості випадків кожна земля взагалі застосовувала власне звичаєве право, а за необхідності залучалися іноземні правові норми навіть без згадування про її «національну приналежність». Тож, на думку авторів «Праць.», твердити про чисте литовське чи руське право на території Литовсько-Руської держави можна лише з певними зауваженнями. Тому слід говорити про справжню рецепцію, коли норми іноземного права для того чи іншого народу в межах федерації запозичувалися у мірі, яка не викликала юридичний конфлікт між титульним та партикулярним (звичаєвим) правом, коли норми руського чи литовського права органічно доповнювали одна одну. Це ж стосується й норм польського, німецького та римського права, які також часто поєднувалися, а так зване магдебурзьке право вважалося своєрідним шляхом проникнення означених норм як у литовське, так і у вітчизняне право. Саме тому авторами «Праць» було підняте проблемне питання окреслення власне назви тієї правової системи, що сформувалася в Литовсько-Руській державі.

Отже, питання рецепції в литовсько-руському праві продовжує бути відкритим і потребує подальших досліджень.

Список використаних джерел та літератури

1. Бабий Б. М. Правовые исследования в Академии наук Украинской ССР, 1919-1973 гг. / Б. М. Бабий. - К.: Наук, думка, 1974. - 143 с.

2. Блануца А. В. Інститут «старини» й «новини» в правових та економічних джерелах Великого князівства Литовського (друга половина XV-XVI ст.) / А. В. Блануца, Д. П. Ващук // Український історичний журнал. - 2006. - № 2. - C. 11-23.

3. Борисенок С. [Рец.] Проф. Р. Лащенко. Литовський Статут, яко памятник українського права. - Науковий збірник Українського університету в Празі. Том I. Прага. 1923, стор. 66-95 / С. Борисенок // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. - Київ: З друк. Укр. Акад. Наук. Вип. 2. - 1926. - XIV, 303, ІІ, [1] с. - (Збірник Соціально- Економічного Відділу УАН; № 6). - С. 288-289.

4. Борисенок С. Методологічні питання в науці історії литовсько-руського права: Jan Adamus. Z zagadnien prawa Litewskiego. Lwow.1926. Стор. 56. (Pami^tnik historyczno-prawny pod redakci^ Przemyslawa D^bkowskiego tom II) / С. Борисенок // Праці Комісії для виучування історії західньо -руського та українського права. - Вип. 6. - К.: З друкарні Української Академії Наук, 1929. - XLII, 527, [7] с. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно-Економічного Відділу №18). - С. 473-486.

5. Борисенок С. І. Списки Литовського Статута 1529 р. / С. І. Борисенок // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права. Вип. 6. - К.: З друкарні Української Академії Наук, 1929. - XLII, 527, [7] c. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно -Економічного Відділу №18). - С. 35-109.

6. Василенко Н. П. Передмова / Н. П.Василенко // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. - Київ: З друк. Укр. Акад. Наук. - Вип. 1. - 1925. - IX, 180, [1] c. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно-Економічного Відділу №3). - С. ІІІ-IX.

7. Василенко Н. П. Передмова / Н. П.Василенко // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права. Вип. 6. - К.: З друкарні Української Академії Наук, 1929. - XLII, 527, [7] с. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно-Економічного Відділу №18). - С. V-X.

8. Ващук Д. Дослідження українського права литовської доби у «Працях Комісії для виучування історії західно -руського та українського права» / Д. Ващук // Історіографічні дослідження в Україні. - 2017. - Вип. 27. - C. 306.

9. Вересовська Т. В. Видавнича діяльність Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН-ВУАН (1918-1928) / Т. В. Вересовська // Бібл. вісник. - К., 2000. - № 2. - С. 4-15.

10. Грушевський М. С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський; [редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін.]. - Київ: Наук. думка, 1991. - (Пам'ятки історичної думки України). - Т. 5: Суспільно- політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV-XVII віків, 1994. - VII. - 687 с.

11. Добров О. Право необхідного спадкування за Литовським статутом / О. Добров // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. - Київ: З друк. Укр. Акад. Наук. - Вип. 1. - 1925. - IX, 180, [1] с. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно -Економічного Відділу №3). - С. 82-89.

12. Іваницький-Василенко С. Закони про опіку над недолітками в джерелах Магдебурзького права Західної Русі й Гетьманщини / С. Іваницький- Василенко // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. - Київ: З друк. Укр. Акад. Наук. Вип. 1. - 1925. - IX, 180, [1] с. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно -Економічного Відділу №3).- С. 59-81.

13. Калакура Я. Українська історіографія: Курс лекцій / Я. Калакура. - К.: Генеза, 2004. - 496 с.

14. Матвєєва Л. Нариси з історії Всеукраїнської Академії наук / Л. Матвєєва. - К.: ВД «Стилос», 2003. - 296 с.

15. Мищак І. М. Основні напрямки наукової діяльності Комісії для виучування історії західноруського та українського права ВУАН / І. М. Мищак // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2015.

- № 1. - С. 14-18.

16. Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіографію / О. Оглоблин. - Нью-Йорк: Організація оборони чотирьох свобод України, 1963. - 87 с.

17.Окиншевич Л. О. Десять років роботи Комісії для виучування історії західно-руського та українського права / Л. О. Окиншевич // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права. - Вип. 6.

- К.: З друкарні Української Академії Наук, 1929. - XLII, 527, [7] с. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно-Економічного Відділу №18). - С. ХІ-ХХХ.

18. Полонська-Василенко Н. М.П. Василенко і ВУАН / Н. Полонська- Василенко // Україна (Париж). - 1951. - Ч. 5. - С. 337-345.

19. Попов Г. Луцький Трибунал 1578 року / Г. Попов // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. - Київ: З друк. Укр. Акад. Наук. - Вип. 1. - 1925. - IX, 180, [1] с. - (Українська Академія Наук. Збірник Соціяльно-Економічного Відділу №3). - С. 38-58.

20. Рудько С. Науково-організаційна діяльність М.П. Василенка в радянський період / С. Рудько // Записки НУ «Острозька академія». Серія: Історія. - Острог, 2012. - Вип. 19. - С. 139-150.

21. Усенко І. Б. Держава і право Великого князівства Литовського у дослідженнях учених Всеукраїнської Академії Наук / І. Б. Усенко // Актуальні проблеми держави і права. - 2009. - Вип. 49. - С. 25-32.

Размещено на Allbest.ru