На сучасному етапі становлення та розвитку Української незалежної держави відбуваються великі перетворення суспільно-економічних і політичних відносин. Їх розвиток проходить у складних умовах, що поряд з іншими характеризуються високим рівнем злочинності, у тому числі її організованих форм, криміналізацією економіки та інших сфер життєдіяльності суспільства.

Бурхливий розвиток науки у минулому столітті й на зламі тисячоліть заклав підвалини науково-технічного прогресу, виникнення нових знань у різних галузях. Їх широке і ефективне використання під час розслідування допомагає розширити сферу застосування наукових методів і технічних засобів при доказуванні у кримінальному судочинстві.

Необхідність застосування у кримінальному процесі наукових, технічних та інших знань пов'язана з тим, що розслідування злочину є складним процесом пізнання об'єктивної дійсності. Тому пізнання події злочину та порушника, який його вчинив, вимагає від особи, що проводить дізнання, слідчого та інших учасників кримінального процесу застосування різних спеціальних знань та навичок у певних видах діяльності.

Використання нових даних природничих і технічних наук при розслідуванні сприяє ефективнішій діяльності слідчого апарату, достовірності кримінально-процесуального пізнання події (або її відсутності) злочину, зміцненню законності та правопорядку в державі.

Разом з тим, запровадження у кримінально-процесуальну діяльність наукових досягнень повинно переслідувати не лише мету підвищення ефективності роботи слідчих та судових органів, встановлення обґрунтованої істини у кримінальній справі. Воно сприяє дотриманню принципу об'єктивності досудового слідства, забезпечення честі, гідності та охорони законних інтересів особи.

Актуальність теми. полягає і у тому, що, як переконує аналіз слідчої та судової практики, недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу, новітніх наукових технологій у досудовому слідстві зумовлене відсутністю усталеного понятійно-категоріального апарату, чіткого і одностайного визначення правознавцями понять “пізнання”, “доказування”, “дослідження”, “спеціаліст”, “спеціальні знання”, “експерт”, “експертиза” та їх співвідношення, а також суб'єктів, меж і форм застосування спеціальних знань та науково-технічних засобів. Взаємовідносини слідчого та осіб, які володіють спеціальними знаннями (експертом та спеціалістом), збирання і передавання їм для дослідження об'єктів, участь у цьому процесі слідчого ще мало вивчені. А таке питання, як залучення іноземних спеціалістів взагалі не порушувалося. Бракує в Україні й монографічних та дисертаційних досліджень з комплексного застосування спеціальних знань саме на досудовому слідстві в їх гносеологічному, проблемному та процесуальному аспектах. У зв'язку з цим головним завданням роботи є дослідження правового статусу експерта та спеціаліста в кримінальному процесі, з'ясування спільного та відмінного між ними.

Метою вивчення дисципліни «Кримінальний процес» є надання слухачам знань щодо основних теоретико-правових положень, вивчення специфіки кримінального процесу у слідчій практиці.

У процесі вивчення дисципліни також передбачається ознайомлення з положеннями нормативно-правових актів різної юридичної сили (Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України), і насамперед, відомчих нормативно-правових актів МВС України та Кримінального Кодексу України, Кримінального процесуального Кодексу України; всебічний аналіз наукових думок щодо перспектив розвитку кримінального права.

Складовими мети навчальної дисципліни «Кримінальний процес» є:

- освітня (навчальна) - сприяти становленню сучасного всебічно-розвинутого висококваліфікованого фахівця-юриста, здатного на достатньому рівні репрезентувати органи та підрозділи Національної поліції, формувати та розвивати правові знання та уміння аналізувати нормативно-правові акти і інші документи; виробляти навички самостійного аналізу подій кримінального характеру, умінь застосовувати отримані знання при оцінці конкретної ситуації; оволодівати професійними вміннями і навичками;

- виховна - формувати ціннісні орієнтири відповідно до принципів гуманізму, демократії, соціальної справедливості, поваги до особистості; виховувати активну громадянську позицію; сприяти усвідомленню ролі та значення правоохоронної діяльності в розбудові та зміцненні української держави; формувати у поліцейських високий рівень правової свідомості та правової культури, професійних та особистісних якостей.

Завдання вивчення дисципліни. Вивчення дисципліни спрямовується на формування у слухачів знань, вмінь та навичок, які необхідні для виконання завдань і функцій, що ставляться в Національній поліції; сприяння розвитку логічного мислення шляхом наведення заходів, необхідних для вдосконалення процесу організації роботи; прищеплення навичок самостійного вивчення матеріалу з використанням довідкової, методичної і спеціальної літератури.

В процесі вивчення дисципліни також передбачається всебічний аналіз чинного адміністративного законодавства України і практики його застосування; підвищення рівня професійної майстерності слухачів щодо вмілого і ефективного застосування його в майбутній практичній діяльності; дослідження окремих проблем та шляхів удосконалення кримінально-правової діяльності в поліції; підготовка кваліфікованих фахівців для органів та підрозділів Національної поліції шляхом формування у них системи знань і умінь.

Очікувані результати навчання: у результаті вивчення навчальної дисципліни здобувач вищої освіти повинен знати:

- загальні положення чинного законодавства України, зокрема, законів України «Про Національну поліцію», Кримінального Кодексу України та Кримінального Процесуального Кодексу України, наказів МВС України та Національної поліції України щодо організації слідчої діяльності;

вміти :

- застосовувати до конкретних правових ситуацій норми кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, яке регулює діяльність слідчих у територіальних підрозділах;

- тлумачити положення окремих відомчих нормативних актів України, що регламентують діяльність слідчих;

1.Правовий статус експерта в кримінальному процесі

Суб'єкти кримінального процесу - всі державні органи, службові та приватні особи, які ведуть кримінальний процес, беруть у ньому участь, залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав та виконуючи процесуальні обов'язки.

Конкретного переліку суб'єктів кримінального процесу в законодавстві немає. Глава 3 КПК визначає «учасників процесу», встановлює їх права та обов'язки. Насправді ж, у цій главі врегульовано процесуальне становище лише тих суб'єктів, які мають особисту зацікавленість у ході справи. Однак коло суб'єктів кримінального процесу не обмежено згаданою главою КПК.

Слід зауважити, що досить демократичним є об'єднання в главі З КПК суб'єктів кримінального процесу з протилежними інтересами, адже це має підкреслити рівність цих учасників кримінального процесу перед законом і судом.

Проте в теорії кримінального процесу суб'єктів кримінального процесу все ж таки поділено на певні групи за їх процесуальною функцією, становищем та інтересами, а саме:

* органи та посадові особи, які здійснюють кримінально-процесуальне провадження (орган дізнання, особа, яка провадить дізнання; начальник слідчого відділу, відділення, управління, головного управління; прокурор; суд, суддя);

* особи, які мають власні інтереси (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач);

* особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб (захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник неповнолітнього);

* особи, які сприяють відправленню кримінального судочинства (свідки, поняті, перекладачі, експерти, спеціалісти, секретар судового засідання та ін.) [11, с. 38].

Серед вищесказаних суб'єктів нас найбільше цікавлять експерт та спеціаліст. Розглянемо спочатку експерта. Він відноситься до групи осіб, які сприяють відправленню кримінального судочинства.

Слід відмітити, що в КПК відсутнє положення, яке б давало визначення поняття «експерт». В проекті КПК в статті 68 вже вказується, що судовим експертом є особа, яка має спеціальні знання і якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, дати висновки з питань, що виникають під час її розслідування або судового розгляду і стосуються спеціальних знань цієї особи [12].

Цікаво, що визначення «експерта» не дається і в законі України «Про судову експертизу». Лише в нормативних актах, які не мають відношення до кримінального процесу (наприклад, в Правилах атестації Держав. нагляд охорон. праці України вказується, що експерт - це високо кваліфікований спеціаліст, атестований УАКЗ, який несе відповідальність за об'єктивність і достовірність результатів атестації).

В юридичній літературі погляди на поняття «експерт» також відрізняються.

Так, наприклад, В.Б. Романюк у своїй статті «Окремі питання вибору спеціаліста для проведення експертизи на досудовому слідстві» дає таке поняття "експерта": "експерт -- це особа, котра володіє певними спеціальними знаннями, досвідом та навичками і залучається суб'єктом розслідування, коли за її допомогою необхідно провести глибоке та всебічне наукове дослідження й аналіз зібраних матеріалів та об'єктів для відповідних висновків з обґрунтованими відповідями на питання, які мають значення для правильного вирішення справи" [14, с. 25].

Експерт -- особа, яка володіє спеціальними необхідними знаннями в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі, і призначена особою, що провадить дізнання, слідство, прокурором, суддею (судом) постановою, ухвалою як експерт для проведення експертизи [11, с. 59].

Експерт - це незацікавлена особа, котра володіє науковими, технічними та іншими спеціальними знаннями й навичками, що є необхідними для давання висновку з досліджуваних питань [15, с. 81].

Експерт у процесуальному значенні є фізичною особою, що має необхідні спеціальні знання, досвід та навички для дачі висновку з досліджуваних питань у кримінальній справі.

Спеціальні знання -- це сукупність науково-обґрунтованих відомостей окремого (спеціального) виду, якими володіють особи - спеціалісти у рамках будь-якої професії у різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла і відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства використовують їх для успішного вирішення завдань кримінального судочинства.

Спеціальні знання В.Д. Юрчишин визначає як сукупність науково обґрунтованих знань в галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла певної особи (спеціаліста) в межах будь-якої професії, які відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства є необхідними для повного, всебічного, об'єктивного встановлення обставин, що входять в предмет доказування та вирішення інших завдань кримінального процесу [16, с. 218].

Разом з тим, слід відмітити, що спеціальні знання це обов'язкова але не домінуюча ознака експерта. Адже слідчий (дізнавач) також має власні спеціальні знання. Проте їх застосування не може набувати самостійного доказового значення, на відміну від експерта.

Як експерт може бути залучена будь-яка особа, що має необхідні спеціальні знання для надання висновків щодо досліджування питань, незалежно від того, працює вона в державному експертному закладі чи є професійним експертом, здійснює судово-експертну діяльність на підприємницькому рівні на підставі ліцензії чи запрошується до проведення експертизи за одноразовою угодою.

Експерт дає висновок від свого імені й несе за нього особисту відповідальність. За необхідності у справі можуть бути призначені декілька експертів, котрі дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає власний висновок окремо.

Питання, що ставляться експертові, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі його спеціальних знань.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, або які раніше були ревізорами в справі.

В Україні діяльність експерта регламентують КПК та відомчі нормативні акти. Експертами можуть бути співробітники експертних та інших установ, яких притягають для провадження експертизи по конкретній кримінальній справі, або ж інші особи, якщо вони мають необхідні знання для дачі висновку з питань, що їх досліджують [11, с. 59].

1.2 Права та обов'язки експерта

Права і обов'язки експерта, як і його процесуальні повноваження. передбачено ст. 77 КПК. Зокрема, особа, яка призначена експертом на досудовому слідстві, зобов'язана з'явитися до слідчого і дати правильний висновок стосовно поставлених запитань. За злісне ухилення від явки до органів досудового слідства експерт несе відповідальність відповідно до ч.2 ст. 185-3 або ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивою висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за ст. 384 чи 385 Кримінального кодексу України.

До прав експерта відносять наступні:

* ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються експертизи;

* порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для давання висновку;

* з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і ставити особам, котрі допитуються, запитання, що стосуються експертизи;

* зазначати в акті судової експертизи про виявлені під час її проведення факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання;

* подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта (пунктах 2 і 4 ч. 1 ст. 13 Закону «Про судову експертизу»);

* на відшкодування витрат, пов'язаних з явкою за викликом до органу дізнання, слідчого, прокурора та в суд;

* на виплату середньої заробітної платні за час, витрачений через явку за викликом;

* на виплату винагороди за виконання своїх обов'язків, якщо виконання дорученої роботи не є його службовими обов'язками (ст. 92 КПК України);

- за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Експерт зобов'язаний:

* з'являтися за викликом;

* дати правильний висновок на поставлені запитання [15, с. 82].

Слід відмітити, що в проекті КПК права та обов'язки експерта значно розширені. Зокрема до експерт зобов'язаний:

1) з'являтися за викликом особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду; у разі неможливості з'явитися за викликом у призначений строк він зобов'язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки особу, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, суддю, суд.

2) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених статтями 82 і 89 цього Кодексу;

3) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання;

4) на вимогу особи, яка здійснює дізнання, слідчого дати письмові, а судді, суду - усні пояснення щодо висновку;

5) забезпечувати під час проведення дослідження збереження об'єкта експертизи, а в разі проведення досліджень, пов'язаних із повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, - отримати на це письмовий дозвіл особи чи органу, які призначили експертизу;

6) повідомити особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення через відсутність необхідних у нього знань або без залучення інших експертів та відмовитися від дачі експертного висновку з питань, по яких він не має достатніх спеціальних знань або дослідження яких виходить за межі його компетенції;

7) у разі прийняття постанови слідчого або ухвали суду про припинення проведення експертизи на їхню вимогу надати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи;

8) не розголошувати без дозволу особи, яка здійснює дізнання, слідчого дані дізнання і досудового слідства, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків.

Судовий експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, порушувати клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі ним висновку;

2) вказувати в акті судової експертизи на виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

3) у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу завдання заявляти клопотання щодо їх уточнення;

4) за дозволом особи чи органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення процесуальних дій і ставити питання, необхідні для проведення експертизи, особам, які беруть участь у цих діях;

5) подавати скарги на рішення, дії чи бездіяльність особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

6) отримувати відшкодування витрат у зв'язку з викликом, а також отримувати винагороду за проведення експертизи, якщо її виконання не є його службовим обов'язком;

7) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Судовий експерт не має права самостійно збирати матеріали для експертного дослідження, а також передовіряти проведення дорученої йому експертизи іншій особі [12].

О.О. Волобуєва пропонує процесуальні обов'язки експерта доповнити наступними:

1) обов'язком збереження об'єктів дослідження і повідомленням слідчого у випадку, якщо експертне дослідження спричинить повне або часткове знищення об'єкту експертизи чи зміну його властивостей;

2) обов'язком виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, якщо виявлення цих фактів є можливим у рамках конкретного експертного дослідження;

3) обов'язком узгодження зі слідчим своєї ініціативної діяльності (ст. 200 КПК України) для збереження обраної слідчим тактичної конструкції проведення слідчих заходів;

4) обов'язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин [7, с. 141].

Важливого значення в процесуальному статусі експерта набуває його взаємодія зі слідчим, під якою розуміють засновану на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісну діяльність не підпорядкованих організаційно суб'єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв'язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об'єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

При цьому ніхто не має права диктувати експерту, як він повинен вирішити поставлені перед ним питання. Процесуальна самостійність експерта зберігається і в разі проведення комісійних експертиз. Якщо в процесі подібних досліджень між експертами виникають розбіжності, кожний з них дає свій висновок [9, с. 115].

Досить проблемним аспектом відрізняється питання про можливість експерта одержати консультацію більш досвідченої особи. Правомірність такої консультації має визначатися характером і колом питань, для роз'яснення яких він звертається. Якщо консультація стосується питань, яку з наявних методик краще застосувати у даному випадку, які технічні засоби можуть бути результативними, які додаткові дослідження доцільно провести. Це є правомірним, корисним і допустимим, оскільки експерт володіє знаннями про методики і технічні засоби, але звертається до більш досвідченого експерта для одержання консультації, перевірки і уточнення свого рішення про хід дослідження [9, с. 114].

Водночас у випадку, коли експерт не володіє певними методиками, не знає як застосувати той чи інший прилад або установку і звертається по консультацію до досвідченої особи, його слід визнати некомпетентним і передати матеріали для проведення експертизи іншому експерту.

Слід також відмітити особливість статусу керівника експертної установи. На думку В.В. Ковальова йому необхідно надання права перевіряти хід експертного дослідження та давати вказівки про застосування певної методики. В разі незгоди з висновком експерта передавати матеріали іншому експерту або групі експертів, за погодженням з особою, що призначила експертизу [9, с. 114].

Досить проблемним на сьогодні є питання право експерта на експертну ініціативу. Доцільно надати йому таке право стосовно ініціації взаємодії зі слідчим для з'ясування питань, відповіді на які бажає він отримати від експерта. Невідповідність питань в постанові методичним рекомендаціям не завжди може бути наслідком помилки слідчого. Інколи це може бути бажанням приховати від заінтересованих осіб дійсні наміри слідчого. Взаємодія слідчого з експертом в таких ситуаціях і буде сприяти з одного боку, правильній побудові запитання, а з іншого, досягненню визначеної слідчим мети розслідування [9, с. 114].

В.Д. Юричишиним відстоюється думка про доцільність встановлення процесуальних прав та обов'язків експерта виключно законами, а не підзаконними нормативними актами, що сприятиме забезпеченню належності, достатності, допустимості та достовірності висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі України [16, с. 219].

2.Правовий статус спеціаліста в кримінальному процесі

експерт кримінальний злочин

Підводячи підсумки відмітимо наступне.

Експерт -- це особа, яка має необхідні спеціальні знання для дачі висновку з питань, що досліджуються, і призначена особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею (судом) постановою (ухвалою) як експерт для провадження судової експертизи.

Експертиза призначається у разі, якщо для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерта може бути викликано будь-яку особу, що має необхідні знання для дачі висновку з питань, що досліджуються. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені й несе за нього особисту відповідальність.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Особа, яку призначено експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильний висновок з поставлених запитань.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються експертизи; порушувати клопотання про надання нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, яких допитують, запитання, що стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав -- на забезпечення безпеки.

Спеціаліст - це особа, яка володіє науковими, технічними та іншими спеціальними знаннями і навичками, і за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду) надає їм допомогу в проведенні слідчих і судових дій.

Спеціаліст може залучатись при провадженні будь-яких слідчих чи судових дій, якщо виникає в цьому потреба, для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи. Спеціаліст повинен бути не заінтересований в результатах справи.

Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст. Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання і навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення зі спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії.

Спеціаліст має право: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

Між процесуальним статусом експерта та спеціаліста є декілька спільностей - вони відносяться до групи обізнаних осіб, які сприяють здійсненню правосуддя, вони мають право на винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних зі з'явленням за викликом до правоохоронних органів, право на забезпечення власної безпеки. Однак значно більше між ними відмінностей, які пов'язані з особливостями їх процесуальних статусів. Ці особливості виражаються у відповідальності цих суб'єктів, правах та обов'язках, повноваженнях, фіксації результатів діяльності, формах взаємодії зі слідчим тощо.

Список використаної літератури

Размещено на Allbest.ru