Стан нормативно-правового забезпечення рівнів учасництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Стан нормативно-правового забезпечення рівнів учасництва в Україні

Іваніна О. В.,

аспірант кафедри політології і державного управління

Незважаючи на достатній рівень забезпеченості процесів залучення громадськості до прийняття рішень щодо розвитку громад, безпосередня участь громадян та громадянок залишається доволі низькою, а ті дії по включенню, що спостерігаються з боку окремих осіб чи навіть організацій громадянського суспільства, не можна назвати ефективними настільки, щоб вони впливали на управлінський процес в громадах та відображали консолідовану точку зору та прагнення цілої громади. У статті автор ставить за мету проаналізувати нормативно-правову базу та механізми та форми участі, які поширені та застосовуються в Україні та згрупувати їх в категорії відповідно до рівнів участі, суб'єктності чи об'єктності учасників та рівня їх інституалізації.

Встановлено, що в нормативно-правовій базі доволі вільне трактування понять «громадянська» та «громадська» участь, «участь» та «залучення», що дають органам влади та місцевого самоврядування широке поле для маніпулювання учасництвом, як суспільним явищем. Цьому може сприяти також і нерозуміння суб'єктами учасництва особливостей застосовуваних ними форм участі, залежність результатів їх застосування від рівня врегламентованості саме з боку місцевої влади, покладених на їх представників зобов'язань щодо імплементації результатів громадської участі. учасництво правовий інституалізація

В ході дослідження здійснено категоризацію форм учасництва відповідно до рівнів участі, спираючись на рівні, визначені Радою Європи і відповідно проаналізовано нормативно-правову базу учасництва відповідно до рівнів участі. Це дозволило стверджувати, що в Україні існує широкий набір форм участі, які врегламентовуються законодавчим чи нормативно-правовим актом і представлені в кожному з 4-х рівнів. Зазначені форми передбачають як залучення, так і участь громадян\нок, забезпечують як громадянську так і громадську участь. Виявлено закономірність, що найвищі рівні участі -- діалог та партнерство -- можуть бути забезпечені лише формами, які передбачають саме громадську, а не громадянську участь.

Ключові слова: місцеве самоврядування, громадська/ громадянська участь, залучення, учасництво, рівні участі, громадянське суспільство, прийняття рішень.

Despite sufficient level of enforceability of community involvement into decision-making according to commune development proximate male and female citizen participation is still rather low and those inclusive actions which can be seen on behalf of subjects or even organizations of civic society cannot be called effective enough to influence administrative process in communes and reflect consolidated point of view and whole commune aims. In the article author establishes a goal to analyze regulatory framework, mechanisms. and forms which are widely spread and used in Ukraine and form them into categories according to levels of participating, participator subjectivity or objectivity, and level of their institutionalization.

It was established that in regulatory framework there is free representation of terms «civic» and «public» participation, «participation» and «involving», which give a wide scope for manipulating by participating as social phenomena to local authorities and local government body. It can be supported also by participating subjects' incomprehension ofpeculiarities of used by them participating forms, dependence of results of their using on level of due process especially on behalf of local government, imposed duties according to implementation of public participation results on their representatives etc.

While researching, categorization of participation forms aсcording to participation levels, based upon levels fixed by Council of Europe, and accordingly participating regulatory framework is analyzed according to participation levels. It allowed to confirm that there is wide variety of participation forms in Ukraine which are regulated by an act of law or a regulatory legal act and represented in each of four levels. Mentioned forms consider both involving and participation (fe)male citizens, they provide both public and civic participation. The next pattern was discovered: the highest levels of participation -- dialogue and partnership -- can be provided only with forms which consider specifically not public but civic participation.

Keywords: local government, civic/public participation,

involving, participation, levels of participation, civic society, decision-making.

Постановка проблеми. Залучення громадськості до процесів прийняття рішень органами місцевого самоврядування вважається одним з ефективних інструментів публічного адміністрування в умовах децентралізації влади в Україні. Чинним законодавством передбачено цілу низку регламентів, правил та процедур, які покликані забезпечити відкритість процесів формування місцевих політик. Але чи всі вони забезпечують ефективне учасництво?

Спостереження дають підстави стверджувати, що інституалізовані в Україні форми громадянської участі в доволі малій кількості випадків дають так чи інакше відчутні результати.

Так, на 2017-й рік такою формою участі, як «Електронна петиція» (за даними сайтів Президента України, Верховної ради України, Кабінету Міністрів України та платформи «Єдина система електронних петицій») скористалося понад 50 тисяч осіб, зокрема до Президента України було подано 28243 петиції (виявились успішними, тобто набрали необхідну кількість підписів для розгляду

39), до Верховної Ради України - 775 (виявились успішними - 3), до Кабінету Міністрів України - 80 (виявились успішними - 0), до органів місцевого самоврядування (на платформі Єдина система місцевих петицій) - 9840 (виявилось успішними

1683) [16]. Аналіз співвідношення кількості поданих електронних петицій до кількості виборців на прикладі Полтави, Житомира, Івано- Франківська, Миколаєва, Запоріжжя, Рівного (за даними офіційних сайтів рад цих міст) показав, що в середньому в цих містах таким інструментом, як «Електронна петиція» скористалося лише 0,5% мешканців та мешканок, які мають право голосу. Відсоток успішно поданих петицій в цих містах коливається від 4% до 31%.

Одним з найпоширеніших форм громадянської участі, які застосовуються в Україні є громадські слухання, обговорення та консультації. Однак аналіз результатів таких форм дає підстави припускати, що здебільшого вони проходять формально і не справляють належного впливу на процеси прийняття рішень органами місцевого самоврядування.

Так, згідно із звітами про проведення публічних громадських обговорень інформації про бюджет за 2017, 2018 роки бюджетно-фінансовим управлінням виконавчого комітет Полтавської міської ради, які розміщені у відкритому доступі на сайті Полтавської міської ради, такі обговорення проводилися регулярно, однак в кожному випадку результат від цієї діяльності однакові: «за період обговорення пропозиції та зауваження на електронну адресу бюджетно-фінансового управління не надходили».

Описана вище картина дає підстави припускати, що поряд з популярністю теми учасництва в Україні, насправді ці процеси часто носять формальний, а подекуди навіть і маніпулятивний характер, використовуються владою та органами місцевого самоврядування не для реального залучення громадськості до процесів прийняття рішень, а більше як створення позитивного іміджу відкритості та партиципативності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Темі учасництва та рівнів громадянської участі присвячена низка досліджень зарубіжних учених. Американська дослідниця Шеррі Арнстейн в своїй роботі «Драбина громадської участі» (англ. Ladder of citizen participation) [17] однією з першої не просто описала рівні учасництва, а й згадала про маніпуляцію учасництвом з боку влади. Так, Шеррі Арнстейн називає 8 щаблів в «драбині участі», які піднімаються через 3 рівні - неучасть, символічні заходи, громадянська влада - до ідеальної, на думку авторки, моделі демократичного устрою суспільства. Найнижчою сходинку в цій «драбині» авторка називає «маніпуляцією» і відносить до рівня «неучасть».

Також про маніпуляцію, як один з етапів учасницкого процесу, згадує Роджер Харт в своїй публікації «Участь дітей: від видимості до громадянства» (англ.: Children's participation: from tokenism to citizenship) [18], де визначає «маніпуляцію», як найнижчий щабель драбини участі.

Українські дослідники учасницьких процесів використовують типології рівнів громадянської участі, які запропоновані західними науковцями. Натомість вітчизняні автори приділяють значну увагу детальному вивченню саме форм участі і механізмів їх застосування в українських реаліях. Серед них - А. Крупнік, А. Ткачук, М. Лациба,О. Софій, І. Каспрук, О. Кондратинський та інші.

Так, О. Софій та І. Каспрук в своїй статті «Залучення громадян до процесу прийняття рішень органами місцевої влади шляхом використання потенціалу громадських консультацій» детально розглядають такі форми участі, як консультації з громадськістю, громадська експертиза та діяльність консультативно-дорадчих органів [13].

О. Сергієнко та О. Ватаманюк в навчальному модулі «Громадська участь/залучення громадян. Депутатська діяльність в округах» дають перелік форм участі, які наразі застосовуються в Україні [1]. Однак цей перелік обмежується формами, які можуть бути прямо застосованими депутатами різних рівнів під час своєї роботи в округах і не є вичерпним. Колективом авторів в складі А. Костенко, Ю. Малько, В. Павленко та інших в навчально-методичному посібнику «Участь в розбудові громади: від громадського моніторингу до ініціатив» була спроба катетеризувати форми участі, які передбачені законодавством Україні, відповідно до затверджених «Кодексом кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень» Ради Європи [7]. Натомість ці доробки також потребують уточнення та переосмислення.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Серед опублікованих в Україні праць, які стосуються форм та інструментів участі громадян та громадянок у процесах прийняття рішень, переважна більшість авторів сконцентровані на розгляді саме механізмів, описі прикладів та практик. Однак автори та авторки в неповній мірі висвітлюють, до якого, власне, рівня участі відносяться описані форми та механізми. Саме явище учасництва та інструменти, які його врегульовують, подаються в однаково позитивному ключі. Однак, на нашу думку, не усі форми цього процесу забезпечують однакову ефективність в кінцевому результаті, а деякі з них можуть носить також і маніпулятивний характер. Крім того, хоча вітчизняні дослідники досить детально аналізують нормативно-правове регулювання громадської участі, проте досі слабо вивчено питання нормативно-правового забезпечення саме учасництва відповідно до рівнів участі громадян.

Метою дослідження є оцінка законодавчих та нормативно-правових актів в частині регулювання учасництва відповідно до рівнів участі.

В ході дослідження ставилися такі завдання:

визначити поняття «учасництво», «залучення», «громадянська участь» та «громадська участь»;

катетеризувати форми учасництва відповідно до рівнів участі, спираючись на рівні, визначені Радою Європи [7].

проаналізувати нормативно-правову базу учасництва відповідно до рівнів участі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інтегруючи різні підходи та трактування, поняття громадська або громадянська участь можна визначити як систему дій, методів, інструментів та механізмів (об'єднаних логікою відповідного алгоритму) участі громадян/нок у визначенні та розв'язанні їхніх проблем [15, с. 12]. Отже, можемо припустити, що одна з причин, з яких виникає учасництво - це незадоволення громадян та громадянок політиками та рішеннями, які провадять органи влади та місцевого самоврядування. Переконання в тому, що влада приймає неправильні або неефективні рішення породжує в громаді бажання докластися до процесів їх прийняття та реалізації з метою якісно змінити на краще існуючі практики чи зосередити увагу на питаннях, які були для влади другорядними, але для громади складали, на думку суб'єктів учасництва, проблему. Говорячи про ефективну громадянську участь ми, в першу чергу, говоримо про ефективний вплив громадян та громадянок на процеси прийняття рішень органами влади та місцевого самоврядування. Оскільки початкова мета (мотивація) участі - це бажання так чи інакше змінити існуюче status quo, то ефективним впливом ми можемо назвати дії, які в результаті призвели до зміни усталених практик, схем та регламентів на користь вирішення проблем, порушених громадянами та громадянками.

Наявні форми, прояви, механізми та інструменти участі, можемо охарактеризувати, як доволі чітко окреслене суспільне явище - учасництво, яке відображає процеси участі та залучення громадян та громадянок до прийняття рішень [6].

В даній статті учасництво розглядається в контексті публічного управління, а саме в площині процесів, які ініціюються та/чи реалізуються політичними та управлінськими інституціями держави чи органів місцевого самоврядування. Відповідно до Конституції України, посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування мають діяти лише в межах та у спосіб, якій визначені чинним законодавством [8, с. 19]. Таким чином учасництво в галузі публічного управління відбувається у формах, передбачених в Законах України та нормативно-правових актах національного чи регіонального рівнів.

В Україні оперують кількома поняттями, які описують процеси, що відносяться до учасництва, як суспільного явища - це «залучення громадськості», «залучення громадян/нок», «громадська участь» та «громадянська участь». Дуже часто ці визначення вживаються в якості синонімів. Однак такий підхід є помилковим. Вищенаведені поняття потрібно розрізняти, виходячи з того, чи є учасники цих процесів суб'єктами чи об'єктами і хто, власне, є такими.

Поняття «громадянська участь» та «громадська участь» за лінгвістичною ознакою доволі схожі. Однак в англійській мові вони звучать по різному - як public participation (громадська участь), та civic participation (громадянська участь). Шеррі Арнштейн вживає форму «citizen participation» і підсилює його визначенням: «громадянська участь є владою громадянина» (Citizen participation is citizen power) [16]. Це більш точно передає зміст терміну «громадянська участь» - фокус саме на окремих громадянах чи громадянках, а не на інституціях.

Поняття «громадська участь» та «участь громадян» розділені також і в «Огляді стандартів та практик у країнах -- членах Ради Європи» [14], де участь громадськості описується, як залучення осіб до неофіційних інституцій, таких як громадські організації, об'єднання, громадські ініціативи, та їх участь у загальних процесах розробки державної політики. Рекомендації щодо Сприяння участі об'єднань в процесі прийняття державних рішень від учасників Форуму з питань громадянського суспільства, організованого в межах Додаткової наради 2015 року з питань гуманітарної галузі, присвяченої свободі мирних зібрань та свободі об'єднань (квітень 2015 року) також вживають термін public participation (громадська участь) в розумінні участі саме громадських об'єднань.

Розділяє поняття «громадянська участь» та «громадська участь» І. Костенок, який в своїй статті «Громадянська активність на місцях як один з індикаторів інтенсивності муніципальних процесів: український вимір» зосереджується саме на участі громадян та громадянок, визначаючи це явище саме як «громадянську участь» і розділяючи поняття «громадянська участь» та «громадська участь» в контексті саме суб'єктів процесів - громадян/нок в першому випадку і організацій громадянського суспільства в другому [9].

Таким чином, можемо припустити, що ці два визначення - «громадська участь» та «громадянська участь» описують процеси участі із різними суб'єктами:

Широке коло зацікавлених сторін - так чи інакше інституалізовані форми громадянського суспільства (організації громадянського суспільства, органи самоорганізації населення, консультативно- дорадчі органи, неформальні об'єднання та спільноти тощо), органи влади, органи місцевого самоврядування, професійні спілки, об'єднання, асоціації тощо, які є виразниками спільних думок чи позицій (public participation/ громадська участь);

Безпосередньо громадяни та громадянки, які ініціюють розгляд питання, актуалізують проблеми, пропонують шляхи їх вирішення, висловлюючи при цьому свою власну думку, позицію, погляд на ситуацію (civic (citizen) participation/ громадянська участь).

Також потрібно розрізняти поняття «залучення» та «участь». Хоча ці терміни часто використовуються як взаємозамінні, насправді, залучення громадян/нок не є таким самим, що і участь. Між цими двома термінами є дуже важлива відмінність, яка полягає в тому, яку відіграють громадяни в цих процесах. Значення терміну «залучення» походить від дієслова «залучати» [12, Т. 3, с. 196] тобто чітко визначає суб'єктно- об'єктний зв'язок учасників процесу. Термін «участь» означає спільну дію, спільне виконання якоїсь справи [12, Т. 10, с. 532], інакше кажучи, учасники процесу виступають рівноправними суб'єктами.

Оскільки ми розглядаємо процеси залучення та участі в площині публічного управління, то основними учасниками тут виступають органи влади та місцевого самоврядування, які уповноважені на прийняття рішень та громадяни/ громадянки, які прагнуть брати участь в процесах прийняття рішень. Таким чином, при залученні суб'єктом виступають органи влади чи місцевого самоврядування, які пропонують (залучають) громадянам та громадянкам (які виступають в ролі об'єкта) активно долучитися до владних ініціатив. В процесі ж участі ініціатива виходить безпосередньо від громадян/нок, які пропонують своє бачення вирішення проблеми і виступають рівноправними суб'єктами на рівні із органами влади чи місцевого самоврядування.

Отже, формалізовані в Україні форми участі можемо розділити за наступними ознаками:

За ознакою суб'єктності чи об'єктності громадян/нок в процесах учасництва (участь чи залучення).

За прямим чи представницьким характером участі громадян/нок (громадянська (civic/citizen) чи громадська (public) участь).

За рівнем участі громадян/громадянок відповідно до визнаних методик (в даному досліджені за основу приймається методика оцінки рівня участі, яка прийнята Радою Європи) [7].

Таким чином, проаналізувавши перелічені вище форми участі та нормативно-правові акти, їх урегламентовують, до категорії «участь» можемо віднести такі форми: місцеві ініціативи, органи самоорганізації населення, звернення громадян, електронні петиції, доступ до публічної інформації, громадська експертиза. До категорії «залучення» належать: загальні збори громадян за місцем проживання, громадські слухання, консультації з громадськістю, консультативно-дорадчі органи. Громадські слухання та збори громадян можуть також бути віднесені і до категорії участь за умови, коли нормативно-правові акти громади (Статут чи відповідні Положення) передбачають можливість ініціювання цих форм самими громадянами та громадянками.

За ознакою характеру представництва до категорії «громадянська участь» належать: загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, звернення громадян, електронні петиції, доступ до публічної інформації, консультації з громадськістю. До категорії «громадська участь» - органи самоорганізації населення, консультативно-дорадчі органи, громадська експертиза.

Для визначення форм участі за ознакою рівня участі в даному дослідженні за основу приймається перелік рівнів, прийнятий Радою Європи [7], а саме (від найнижчого до найвищого):

Інформування. Влада забезпечує вільний доступ до інформації, однак цим взаємодія з громадянами/ками обмежується. Рівень володіння інформацією в громаді не впливає на процеси прийняття рішень.

Консультації. В процесі формування рішень влада звертається до громади з метою отримати зворотній зв'язок, думку та бачення громадськості щодо них. Результати консультацій можуть бути врахованими або не врахованими при прийнятті рішення - на розгляд ініціаторів консультацій (органів влади чи місцевого самоврядування).

Діалог. Рішення формується спільно представниками влади та громадськості і є результатом консенсусу між ними.

Партнерство. Влада делегує частину своїх повноважень для їх виконання громадою.

Чинна нормативно-правова база унормовує участь громадян/нок та громадськості (в контексті інституцій громадянського суспільства) в наступних формах:

Загальні збори громадян за місцем проживання. Передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [4, с. 8]. Натомість згадані законодавчі акти лише передбачають можливість таких зборів, не визначаючи порядок їх проведення. Відповідно до п.3 статті 8 згаданого Закону повноваження визначати порядок та процедуру проведення загальних зборів покладено на органи місцевого самоврядування шляхом внесення відповідного розділу до Статуту територіальної громади;

Місцеві ініціативи. Передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [4, с. 9], порядок застосування такої форми визначається місцевою радою шляхом затвердження відповідного нормативно-правового акту, або статутом територіальної громади;

Громадські слухання. Передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [4, с. 13], порядок застосування такої форми визначається в статуті територіальної громади;

Органи самоорганізації населення. Передбачені Конституцією України [8, с. 140], Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає органи самоорганізації населення складовою частиною системи місцевого самоврядування в Україні [4, с. 5, 14] та Законом України «Про органи самоорганізації населення», який детально врегламентовує порядок створення та діяльності таких структур [5];

Звернення громадян. Передбачені Конституцією України [8, с. 40] та Законом України «Про звернення громадян» [3], який детально врегламентовує види, порядок подання, розгляду та реакції на звернення.

Електронні петиції. Передбачені Законом України «Про звернення громадян» [3, с. 23-1], який врегламентовує процес подання, розгляду та реакції на електронні петиції, за виключенням визначення кількості підписів, необхідних для розгляду петиції - це закон відносить дод компетенції місцевої ради;

Доступ до публічної інформації. Передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації» [2], який повністю врегла- ментовує процес запиту та отримання інформації від органів державної влади та місцевого самоврядування;

Консультації з громадськістю. Передбачені Постановою Кабінету Міністрів України №996 від 03.11.2010 р. «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» [11], яка затверджує Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики;

Консультативно-дорадчі органи (громадські ради). Передбачені Постановою Кабінету Міністрів України №996 від 03.11.2010 р. «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» [11], яка затверджує Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації;

Громадська експертиза. Передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №976 від 05.11.2008 р. «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» [10];

Отже, за ознакою рівня участі форми можемо об'єднати наступним чином. До рівня «інформування» відносяться: доступ до публічної інформації. До рівня «консультації» - загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, звернення громадян, електронні петиції, консультації з громадськістю, консультативно-дорадчі органи. До рівня «діалог» - громадська експертиза. До рівня «партнерство» - органи самоорганізації населення. Ці висновки були зроблені на підставі аналізу законодавчих та нормативно-правових актів національного та місцевого рівнів (в тому числі - Статутів територіальних громад) на предмет прописаних в них механізмів врахування результатів передбачених форм участі.

Таким чином, можемо зробити наступний висновок:

рівень участі «інформування» унормовується Законом України «Про доступ до публічної інформації»;

рівень участі «консультування» унормовується законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про звернення громадян», Постановою КМУ ««Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», Постановою КМУ «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади»;

рівень участі «діалог» унормовується Постановою КМУ «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади»;

рівень участі «партнерство» унормовується Законом України «Про органи самоорганізації населення».

Як бачимо, переважна більшість передбачених нормативно-правовою базою форм участі відноситься до рівня «консультації». Також можемо зазначити, що на найвищих рівнях участі - діалог та партнерство - суб'єктами виступають не громадяни/ки, а формалізовані інституції - об'єднання громадян та органи самоорганізації населення. Тобто на цих рівнях доцільного говорити саме про громадську участь (public participation). Цікавим також є той факт, що на рівнях партнерство та діалог учасницькі процеси відбуваються саме у форматі «участь», а не «залучення».

Висновки та перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

Підсумовуючи можемо зазначити, що в Україні громадяни та громадянки можуть використовувати доволі широкий набір форм участі, які врегламентовуються тим чи іншим законодавчим чи нормативно-правовим актом і представлені в кожному з 4-х рівнів, що визначаються Радою Європи [14]. Ці форми передбачають як залучення, так і участь громадян\ нок, забезпечують як громадянську (civic/citizen) так і громадську (public) участь. Також було виявлено закономірність, що найвищі рівні участі - діалог та партнерство - можуть бути забезпечені лише формами, які передбачають саме громадську, а не громадянську участь.

Таким чином, можемо зробити висновок, що ефективна та системна участь в процесі формування місцевих політик та прийняті рішень навряд чи може бути досягнутою без об'єднання та інституалізації громадянського суспільства. Це пояснюється обов'язковістю розподілу відповідальності між учасниками процесу, що можливо лише між рівнозначними суб'єктами. Такими є органи державної влади, органи місцевого самоврядування та формалізовані організації громадянського суспільства.

Незважаючи на доволі великий перелік унормованих форм участі в Україні, результати нашого аналізу свідчать, що на практиці владні інституції часто формально виконують норми закону. На практиці, рівень залученості громадян/ нок до процесів прийняття рішень в громадах залишається вкрай низьким. Однак в переважній більшості випадків така ситуація формується на рівні і самими органами місцевого самоврядування

в прийнятих ними Статутах та відповідних положеннях. Шляхом внесення до цих документів змін в частині унормування процесів врахування результатів учасництва. Також деякі форми, такі, як громадські слухання, збори громадян за місцевим проживання чи місцеві ініціативи потребують унормування на законодавчому рівні шляхом ухвалення відповідних законів, що запобігло б можливим маніпуляціям з боку органів місцевого самоврядування.

Список використаних джерел

Громадська участь/залучення громадян. Депутатська діяльність в округах (навчальний модуль) / Олександр Сергієнко, Олег Ватаманюк. - К.: ІКЦ «Легальний статус», 2016. - 92 с.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17

Закон України «Про звернення громадян» - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80

Закон України «Про органи самоорганізації населення» - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14

Іваніна О.В. Участь громадян у бюджетному процесі на місцевому рівні. Регіональні студії. 2018. №15. с.16-22.

Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://rm.coe.int/16802eeddb

Конституція України - [Електронний ресурс]

Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/

show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

Костенок І.В. Громадянська активність на місцях як один з індикаторів інтенсивності муніципальних процесів: український вимір [Електронний ресурс] // е-журнал «Державне управління: удосконалення та розвиток». - 2012. - №10. - Режим доступу: http://www. dy.nayka.com.ua/?op=1&z=534

Постанова Кабінету Міністрів України № 976 від 05.11.2008 р. «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів

виконавчої влади» - [Електронний ресурс] - Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-

%D0%BF

Постанова Кабінету Міністрів України №996 від

р. «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970-1980

Софій О. З. Залучення громадян до процесу прийняття рішень органами місцевої влади шляхом використання потенціалу громадських консультацій /

О. З. Софій, I. І. Каспрук // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2011. - Вип.6. - С.112- 117.

Участь громадськості в процесі прийняття рішень. Огляд стандартів та практик у країнах - членах Ради Європи - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ecnl.org/wp-content/uploads/2016/08/Overview-of- participation-standards_Ukr.pdf

Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні: навчально-методичний посібник / ДП «Укртехінформ» - Київ, 2013. - 250 с.

Размещено на Allbest.ru