Предмет, методи, принципи і система аграрного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Предмет, методи, принципи і система аграрного права

1. Предмет аграрного права

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні виникла нагальна потреба розроблення та здійснення великої сукупності правових, організаційних, економічних, наукових, соціальних та інших заходів із метою забезпечення такого розвитку аграрної сфери економіки, який би повністю відповідав потребам країни, забезпечував її продовольчу безпеку.

Вирішення цих питань неможливе без обґрунтованої і виваженої аграрної політики. Стратегічна мета такої політики полягає у формуванні реального власника і господаря землі, соціально-економічній розбудові села, проведенні аграрної та земельної реформ⁾.

Аграрні перетворення стали, таким чином, реальною необхідністю. Ці перетворення потребують відповідного правового забезпечення, нормативного регулювання у сфері суспільних відносин, пов'язаних із виробництвом, переробленям та реалізацією сільськогосподарської продукції. Здійснення аграрної політики, а також аграрної і земельної реформ в Україні є необхідним і важливим фактором в установленні економічного порядку в суспільстві. Узвязку з цим виникає потреба перегляду і удосконалення права та законодавства України в цілому і аграрного зокрема.

Які ж суспільні відносини регулює аграрне право, що є предметом його вивчення? У процесі виробничо-господарської та іншої діяльності різноманітних (як за формою власності, так і за організаційно-правовою формою) сільськогосподарських товарови-робників виникає комплекс складних, взаємозв'язаних майнових, земельних, господарських, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин. Вони не становлять органічної єдності, проте специфіка виробничо-господарської діяльності в агропромисловому секторі обумовлює необхідність їх об'єднання в одну систему.

У цій системі норма кожної з галузей права регулює свої специфічні відносини. Наприклад, майнові відносини можуть бути предметом регулювання цивільного права, земельні - предметом регулювання земельного права тощо. Оскільки ці відносини складаються в процесі обробітку землі, виробництва, перероблення та збуту сільськогосподарської продукції, їх не можна віднести до жодної з традиційних галузей права.

Неможливе і регулювання сільськогосподарської праці нормами трудового законодавства через різноманітність видів сільськогосподарської праці, її сезонний характер, розрив між періодом трудового процесу та його наслідками, залежність від природно-кліматичних умов і т. ін. Крім того, на кооперативних підприємствах, поширених у сільськогосподарському виробництві, трудові відносини з однією частиною працівників ґрунтуються на умовах їх членства, а з іншою частиною (громадянами, які не є членами цих підприємств) - на основі трудових договорів (контрактів). Усе це свідчить про те, що аграрні відносини як відносини комплексного характеру потребують їх комплексного правового регулювання. Таким чином, можна зробити висновок, що аграрне право як комплексна галузь повинна регулювати аграрні відносини як традиційними, так і спеціальними нормами⁾.

Як зазначає В.П. Жушман, виходячи з пріоритетності державної політики щодо АПК і важливої ролі права щодо її здійснення, правознавці роблять обґрунтований висновок, що все це є основою формування галузі аграрного права, обумовленого специфікою сільського господарства, наявністю в ньому тісно пов'язаних між собою різноманітних аграрних відносин, що складаються при здійсненні переважно виробничо-господарської, а також іншої діяльності сільськогосподарських підприємств, організацій, їх об'єднань, підприємців.

Предметом аграрного права є такі відносини, які являють собою комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин, що грунтуються на приватній, державній, комунальній власності і виникають у сфері сільського господарства, і пов'язаних з ними інших відносин сільськогосподарських підприємств та їх об'єднань, а також діяльності особистих селянських господарств. Аграрне право України перебуває у стані становлення як самостійна й інтегрована галузь національного права, у якої є власний предмет, власні і частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система⁾.

У зв'язку з тим, що суспільні відносини, які є предметом аграрного права, мають комплексний характер і, як правило, тією чи іншою мірою пов'язані із земельними відносинами, без яких сільськогосподарське виробництво фактично неможливе, земельні відносини необхідно виокремити із системи аграрних відносин. У сільському господарстві, а саме в аграрному секторі, земля є основним засобом виробництва на відміну від інших сфер виробництва, де земля є просто територіальним простором для розміщення основних фондів і підприємств у цілому.

В умовах перетворення земельних відносин на основі приватної власності на землю, що має місце в сільському господарстві, коло цих відносин значно розширюється. Воно охоплює не лише відносини, які виникають внаслідок надання права власності чи користування землею, а й відносини щодо її розпаювання, раціонального та цільового використання, збереження родючості землі, а також комплекс заходів з охорони земель сільськогосподарського призначення. У зв'язку з перерозподілом землі, легалізацією приватної власності на неї поширюються й відносини аграрного підприємництва.

Власникам земельних ділянок (право на які посвідчується державним актом) дана можливість добровільно створювати на їх базі фермерські господарства, приватні підприємства, сільсько-господарські кооперативи, спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, господарські товариства, інші підприємства кооперативного і корпоративного типів.

Таким чином, предметом аграрного права є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з утворенням вищеперелічених суб'єктів та здійсненням ними господарської діяльності. До предмета аграрного права належать також і багатогранні відносини, що виникають між ними, між ними й громадянами, які є їх членами чи учасниками, а також безпосередньо між громадянами.

Аграрне законодавство передбачає і заходи з удосконалення та розвитку відносин, пов'язаних з особистими селянськими госпо-дарствами, шляхом надання їм державної допомоги й відповідних пільг із кредитування та оподаткування, тобто створення умов для належного їх функціонування.

Чільне місце в системі аграрних відносин посідають майнові відносини, що виникають між різноманітними суб'єктами сільсько-господарського виробництва. Суб'єкти аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання вимушені вступати в різноманітні, які виходять за їх межі, правовідносини з реалізації продукції, придбання сільсько-господарської техніки, паливно-мастильних та інших матеріалів, без яких сільськогосподарське виробництво неможливе, тощо. Водночас усередині самих цих суб'єктів виникають багатогранні відносини, пов'язані з розподілом прибутків та дивідендів, одержанням земельного чи майнового паю при виході зі складу юридичних осіб і т.д. Отже, ці відносини також є предметом аграрного права⁾.

Значним поштовхом до розширення майнових відносин стало прийняття й реалізація низки різних за своєю значущістю і юридичною силою нормативних актів про приватизацію землі та майна. Відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 року було здійснено перетворення радгоспів та інших державних підприємств, колективних сільськогосподарських підприємств на підприємства колективної власності й акціонерні товариства, приватизацію майна товариствами покупців тощо.

Приватизація земель, що перебували в постійному користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій, була передбачена Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»¹⁾ від 10 листопада 1994 року. На сьогодні цей Указ втратив чинність.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки»²⁾ від 3 грудня 1999 року регламентовано, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Ці ж правочинності поширюються і на відносини, що виникають у зв'язку з одержанням у приватну власність земельної ділянки в натурі, тобто в цьому разі виникає право вступати в різноманітні внутрішні і зовнішні відносини, врегульовані аграрним законодавством. Земельний кодекс України (статті 80, 81) передбачає право власності на землю громадян. Усі ці заходи вплинули і на розвиток орендних відносин, предметом яких є передача земельних ділянок і майна для тимчасової сільськогосподарської діяльності.

Функціонування підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності - неможливе без чіткої організації процесу з виробництва сільськогосподарської продукції, її перероблення та реалізації, узгодженості в діях не лише їх структурних підрозділів, але й окремих працівників, членів кооперативів. Без цього сільськогосподарське виробництво як таке неможливе, а тому організаційно-господарські відносини, що складаються в цьому процесі, становлять вісь суспільних відносин, що є предметом аграрного права. Ці відносини мають внутрішній кооперативний чи корпоративний характер і регулюються локальними нормами аграрного законодавства.

Необхідно зазначити, що предметом аграрного права є суспільні відносини, що виникають із приводу якості сільськогосподарської продукції, які значною мірою регулюються нормами цивільного права, зокрема це стосується таких понять, як підтвердження відповідності і стандартизації.

Аграрне право як самостійна галузь права регулює суспільні відносини, що виникають між суб'єктами права у процесі здійснення державної соціальної політики, спрямованої на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського населення, комплексний розвиток сільських територій та ін.

Розвиток соціальної сфери села є одним з основних напрямків соціальної політики держави і залежить від наслідків здійснення аграрної та земельної реформи в Україні.

Проте діяльність сільськогосподарських виробників не замикається лише внутрішніми відносинами. Вони змушені входити і в зовнішні відносини, в тому числі і в організаційно-правові (управлінські).

Дослідження суспільних відносин дозволяє зробити висновок про те, що кожна галузь права регулює властиві їй відносини і по-своєму впливає на них своїми нормами. Визначити ту чи іншу галузь права можна, лише попередньо з'ясувавши відносини, що становлять предмет їх регулювання, інакше кажучи, ті відносини, які в існуючих умовах суспільного виробництва потребують для свого регулювання застосування норм саме цієї галузі права.

Аграрне право як спеціалізована галузь права покликана врегулювати пов'язані між собою земельні, майнові, господарські, трудові та організаційно-управлінські відносини, що складаються між суб'єктами в аграрному секторі, а також між юридичними та фізичними особами. Нормами аграрного права регламентуються коло і зміст тих прав та обов'язків, що становлять правовий статус сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, акціонерних та інших господарських товариств, агрофірм і агрокомбінатів, працівників, членів цих формувань тощо. Таким чином, характером виробничо-господарської і соціально-економічної діяльності, особливістю соціально-побутових умов існування аграрних товаровиробників визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі права.

На думку В.П. Жушмана, аграрне право України як галузь права перебуває на стадії становлення і формування, регулює комплекс пов'язаних між собою виробничо-господарських, земельних, майнових, трудових та організаційно-управлінських відносин, що складаються в процесі виробництва і перероблення сільськогосподарської продукції в аграрному секторі між сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими і підсобними господарствами, іншими виробниками незалежно від форм власності, а також між ними і працівниками цих господарств⁾.

2. Методи аграрного права

Будь-яке наукове дослідження потребує визначення не лише його предмета, але й методу, який використовується наукою для пізнання її предмета. У юридичній літературі, в тому числі і в аграрно-правовій, досі ще не склалося чіткого визначення методу правового регулювання. Традиційно метод правового регулювання розглядається відповідно до системи права. Уся система права за однорідністю правовідносин (предмета правового регулювання) поділяється на галузі. А оскільки метод правового регулювання властивий тим суспільним відносинам, які є предметом даної галузі права, то мається на увазі, що предмету кожної галузі повинен відповідати і метод правового регулювання.

Проте ця позиція в умовах формування ринкових відносин втрачає своє значення. Нині вченими-правознавцями жваво обговорюється проблема дослідження методу правового регулювання стосовно права у цілому. Вона не нова, до неї зверталися вчені-юристи й раніше⁾

У загальній теорії держави і права під методом правового регулювання розуміють закріплені в нормах права прийоми, засоби і способи впливу на поведінку суб'єктів права у відповідних суспільних відносинах.

Оскільки предмет аграрного права становлять не однорідні, а цілий комплекс пов'язаних між собою характером виробництва різних правовідносин, то неохідно говорити не про єдиний метод правового регулювання, а про різноманітність методів. Стосовно тих чи інших суспільних відносин, які виникають в умовах сільськогосподарського виробництва, застосовується і метод їх правового регулювання.

У випадках, коли між суб'єктами господарювання в аграрному секторі виникають правовідносини власності, для їх регулювання застосовуються прийоми, засоби і способи цивільного методу правового регулювання - рівноправності сторін. Метод земельного законодавства застосовується у випадках регулювання земельних правовідносин в АПК. Управлінсько-організаційним відносинам, які є складовою частиною предмета аграрного права, властивий характер переважно методів господарського права. Отже, потрібно погодитися з правниками, які висловлюють думку про те, що аграрному праву властиві три основних методи правового регулювання: дозвіл, припис, заборона, які виражаються в диспозитивних та імперативних прийомах регулювання з урахуванням специфіки аграрних відносин.

3. Принципи аграрного права

Оскільки право у цілому являє собою надбудову над економічним базисом суспільства, то у праві відбиваються основні напрями і закономірності розвитку суспільства. Розвиток суспільних відносин має динамічний характер, вони змінюються і розвиваються залежно від економічних, політичних та інших факторів. Відповідно до цього і принципи не залишаються без змін.

В умовах переходу до ринкової економіки основними принципами права є його верховенство, рівноправність суб'єктів господарювання в суспільних відносинах, юридична рівність усіх форм власності, нерозривний зв'язок прав та обов'язків, поєднання переконання і примусу, розширення демократії і гласності.

Ці правові принципи визначаються характером економіки, господарювання в умовах ринкових відносин, а саме тому вони мають загальний характер і властиві праву України в цілому. Разом із тим специфіка сільськогосподарського виробництва, а також суспільних відносин в аграрному секторі визначає і специфічні принципи, властиві аграрному праву.

Принципи аграрного права - це провідні ідеї, основоположні засади, наукові положення, відображені в нормах цієї галузі права, які в комплексі регулюють аграрні відносини. Основні принципи правового регулювання аграрних відносин у сучасних умовах такі:

· рівність учасників аграрно-правових відносин;

· свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм і напрямків господарської діяльності;

· органічний зв'язок трудової діяльності з природно-кліматичними умовами виробництва;

· пріоритетність розвитку аграрно-промислового комплексу;

· демократизація системи управління агропромисловим комплексом;

· всебічна охорона і зміцнення всіх форм власності та різно-манітних організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них базуються;

· господарська самостійність і відповідальність суб'єктів сільськогосподарської діяльності та праці;

· невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників.

Цими юридично закріпленими принципами пройняті основні правові норми та інститути аграрного права. Перехід до ринкової економіки обумовив необхідність і можливість установлення названих принципів та їх законодавче, у тому числі й конституційне, закріплення⁾.

4. Система аграрного права

При визначенні системи аграрного права необхідно враховувати основні положення загальної теорії права, у яких наголошується на тому, що система права являє собою єдність і розмежування взаємозвязаних галузей права - найбільш значних центральних ланок структури права, які регулюють основні види суспільних відносин. Певна система властива й кожній галузі права, зокрема аграрному.

Ознаками кожної галузі права, у тому числі й аграрного, є узгодженість та спільність нормативного матеріалу, обумовленого соціально-економічним та організаційно-правовими факторами.

Далі В.П. Жушман зазначає, що система аграрного права являє собою сукупність логічно і послідовно розміщеного нормативного матеріалу за правовими інститутами, норми яких у комплексі закріплюють основні принципи, форми і порядок сільськогосподарської діяльності юридичних та фізичних осіб, регулюють відносини, що виникають між ними, між ними і державою у процесі обробітку землі, виробництва, перероблення і реалізації продукції сільського господарства).

Аграрне право як система норм регулює комплекс різноманітних суспільних відносин, що складаються в процесі організації сільськогосподарського виробництва. У цій внутрішньо узгодженій системі правові норми, блоки й елементи розміщені в ієрархічній послідовності. Правові інститути, їх елементи і блоки визначають права та обов'язки підприємств (незалежно від форм власності) з виробництва сільськогосподарської продукції, інститут членства, засновництва, самоврядування, регламентують відносини вступу і виходу із сільськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств та інших підприємств і організацій аграрного сектору, правовий режим основних, обігових та інших фондів суб'єктів аграрних відносин.

Аграрне право як систематизована галузь регулює певну групу комплексних суспільних відносин і являє собою, таким чином, комплексну інтегровану галузь права. Вона пов'язана з господарським, цивільним, адміністративним, трудовим, земельним та іншими галузями права, без яких неможливі регулювання комплексу аграрно-договірних відносин, регламентація створення і реєстрації аграрних підприємств.

Основним засобом сільськогосподарського виробництва є земля як об'єкт аграрного і земельного прав. Порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, організаційно-управлінського забезпечення раціонального використання та охорони цих земель регламентуються в комплексі аграрним, земельним та адміністративним правом.

Регулювання трудових відносин в аграрному секторі нормами лише аграрного права також неможливе. Так, норми трудового права щодо визнання недійсними умов трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з трудовим законодавством України, поширюються і на трудові відносини в аграрному секторі.

Терміном «аграрне право» охоплюються взаємозв'язані, але не тотожні поняття. Аграрне право необхідно розглядати як галузь права, галузь правової науки і навчальної дисципліни.

Аграрне право як одна із галузей юридичної науки - це система наукових знань, правових ідей, теоретичних поглядів, понять, а також знань про закономірності аграрно-правового регулювання суспільних відносин, які становлять предмет аграрного права.

Система науки аграрного права являє собою теоретичні положення про предмет, методи, джерела, суб'єкти і об'єкти аграрного права, про аграрні правовідносини, про державне регулювання сільськогосподарських відносин, організацію, дисципліну та охорону праці в сільському господарстві тощо.

Аграрно-правова наука вивчає також зарубіжне законодавство у порівняльно-правовому його аналізі, правове регулювання земельних і аграрних перетворень у зарубіжних країнах.

Аграрне право як навчальна дисципліна являє собою систему наукових знань про аграрне право - галузь права і законодавства, призначеного для вивчення у відповідних навчальних закладах, передусім юридичних.

5. Юридичний тренінг

аграрний право майновий

Завдання 1. Покажіть співвідношення аграрного і цивільного прав у регулюванні майнових відносин.

Студент, вивчивши цю тему, а також цивільне право України, повинен напроти кожного прикладу позначити правильну відповідь галочкою.

Завдання 2. Покажіть співвідношення аграрного і трудового права

Студент, вивчивши цю тему, а також трудове право України, повинен напроти кожного прикладу позначити правильну відповідь галочкою.

Завдання 3. Покажіть співвідношення аграрного і адміністративного права

Студент, вивчивши цю тему, а також адміністративне право України, повинен напроти кожного прикладу позначити правильну відповідь галочкою.

Список використаної та рекомендованої літератури

аграрний право майновий

1. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права / C.C. Алексеев. - Свердловск, 1963. - С. 215-216.

2. Аграрне право України / В.З. Янчук, В. І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та ін.; за ред. В.З. Янчука. - [2-ге вид.]. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 720 с.

3. Витченко А.М. Метод правового регулирования социали-стических общественных отношений: учеб. пособие / А.М. Витченко. - Саратов, 1974. - С. 249.

4. Гайворонський В.М. Аграрне право України: підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. - Х.: Право, 2003. - 240 с.

5. Гаєцька-Колотило Я.З. Аграрне право України: навч. посіб. / Я.З. Гаєцька-Колотило, Н.В. Ільків. - К.: Вид-во «Істина», 2008. - 184 с.

6. Семчик В. І. Круглий стіл з питань аграрної реформи в Україні / В. І. Семчик // Право України. - 1994. - №10. - С. 90-92.

Размещено на Allbest.ru