Організаційно-правове забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційно-правове забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного права

Зміст

1. Характеристика організаційно-правового забезпечення раціонального використання земель та інших природних ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного права

2. Права та обов'язки суб'єктів аграрного права щодо використання земель сільськогосподарського призначення, їх збереження та підвищення родючості

3. Охорона земель як об'єкта природного середовища

4. Підстави та порядок відшкодування збитків, завданих власникам земель і землекористувачам

5. Юридична відповідальність землевласників і землекористувачів за шкоду, заподіяну землям сільськогосподарського призначення та іншим природним ресурсам

6. Юридичний тренінг

1. Характеристика організаційно-правового забезпечення раціонального використання земель та інших природних ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва

Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, не відтворюваність висувають на перший план проблему раціонального її використання та охорони. Актуальність цієї проблеми все більше зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробничих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів. Тому концепція сучасної земельної реформи в Україні ґрунтується насамперед на принципах раціонального, високоефективного і екологобезпечного використання земельних ресурсів, підвищення родючості та охорони ґрунтів ).

Забезпечення раціонального використання землі - один з осново- положних принципів господарювання суб'єктів аграрного підприємництва. Воно передбачає взаємозв'язок досягнення ефекту, який отримано від експлуатації землі при мінімальних витратах з одночасним збереженням і покращанням землі в процесі її використання.

Регулювання відносин з охорони та раціонального використання вод здійснюється відповідно до Водного кодексу України ).

Вимога раціонального використання землі відображена в Земельному кодексі України3) від 25.10.2001 р. (ст. 5) та в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»4) від 25.06.1991 р. Останній визначає мету, зміст, принципи охорони природи, об'єкти, що підлягають охороні, та ін.

Раціональність землевикористання передусім означає те, що воно здійснюється суто за цільовим призначенням. Серед обов'язків землекористувачів та власників земельних ділянок головне місце займає обов'язок забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням (статті 91, 94 ЗК України). Нецільове використання землі є не лише нераціональним, але й незаконним. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням - це одна з підстав припинення права користування земельною ділянкою (ст. 140 ЗК України). При цьому таке примусове припинення здійснюється відповідно до ст. 143 ЗК України в судовому порядку.

Земельний кодекс регулює раціональне використання земельних ресурсів і охорону ґрунтів, передусім у сільському господарстві, передбачає обов'язки землекористувачів. Особлива увага приділяється здійсненню комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, гідротехнічних заходів щодо попередження ерозії ґрунтів, їх засмічення, заболочування, забруднення тощо.

Законодавство зобов'язує підприємства, діяльність яких впливає на водний режим, будувати очисні споруди. Правові норми закріплюють нормативи граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин у водоймах.

Правове регулювання використання лісових ресурсів та надр забезпечують відповідно Лісовий кодекс України ) та Кодекс України про надра ).

Для регулювання раціонального використання і охорони природних ресурсів велике значення мають локальні нормативні акти, а саме - бізнес-плани сільськогосподарських підприємств, у яких передбачаються розділи щодо впливу господарської діяльності на природне середовище та застосування природоохоронних заходів.

Раціональне використання природних ресурсів вимагає, щоб кожне підприємство, кожен природокористувач орієнтувався на дбайливе господарське використання ресурсів природи з найбільшою вигодою. Вимоги раціонального використання виражені в правових формах, набувають характеру приписів, обов'язковість яких при невиконанні забезпечується можливістю державного примусу. Обов'язок суб'єктів аграрного підприємництва найбільш раціонального використання землі відповідно до її господарського призначення містить такі найважливіші елементи:

1) внутрішньогосподарський землеустрій, або організацію земельної території підприємства;

2) цільове використання землі відповідно до її господарського призначення;

3) охорону земель як об'єкта природного середовища.

Система правових, організаційно-господарських, земельно-технічних заходів, що забезпечують правильну організацію земельної території, називається землеустроєм (внутрішнім землеустроєм території). Основні завдання землеустрою полягають у такій організації земельної території, яка б відповідала всім вимогам агротехнічної науки, забезпечувала еколого-економічне обґрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель. До завдань землеустрою в аграрній галузі необхідно віднести: створення та вдосконалення всіх форм власності на землю та землекористування, організація господарств, які володіють землею, раціональна організація територій господарств - виробників сільськогосподарської продукції, розроблення заходів забезпечення покращання земель, систематичне підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва, розроблення заходів з оптимізації міжгосподарських зв'язків.

Цільове використання землі відповідно до її господарського призначення є основним обов'язком усіх суб'єктів землекористування. Це не означає, що сільськогосподарські підприємства повинні використовувати належні їм земельні ділянки лише під посіви, пасовища або сінокоси. Вони можуть і повинні використовувати їх у будь-яких цілях, пов'язаних з веденням сільського господарства або з необхідністю перероблення виробленої продукції. Раціональне та ефективне використання землі означає не лише отримання максимуму необхідної сільськогосподарської продукції, а й підвищення її родючості. У разі неправильного використання землі, порушень правил агротехніки якість земель знижується, а родючість зменшується, тому сільськогосподарські підприємства повинні застосовувати певні організаційно-господарські, агротехнічні, меліоративні та гідротехнічні заходи щодо землі ).

Стаття 206 Земельного кодексу України передбачає заходи економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, до яких, зокрема, належать: 1) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель; 2) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини.

Контроль за використанням і охороною земель здійснюється згідно із Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» ) від 19.03.2003 р. та Земельного кодексу (глава 32 «Контроль за використанням та охороною земель») - Державним агентством земельних ресурсів, Міністерством екології та природних ресурсів України, радами та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення (ст. 9 зазначеного закону).

2. Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва щодо використання земель сільськогосподарського призначення, їх збереження та підвищення родючості

раціональний земля сільськогосподарський право

Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва щодо використання земель сільськогосподарського призначення дуже різноманітні і, як правило, взаємозв'язані. Правочинності власника землі і землекористувача мають багато спільного, проте саме наявність права продавати або іншим шляхом відчужувати земельні ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину відрізняє власника земельної ділянки від землекористувача.

До основних прав, спільних для власників і землекористувачів, належать: право самостійного господарювання на землі, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; право споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого, невиробничого призначення орендарі погоджують з орендодавцем. На власників та землекористувачів покладаються обов'язки: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законодавством; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, межі зрошувальних і осушувальних систем. Перелік обов'язків землевласників та землекористувачів не є вичерпним, і законодавством можуть установлюватися інші обов'язки ).

3. Охорона земель як об'єкта природного середовища

Правова охорона землі, що закріплена конституційними положеннями, передбачає систему правових засобів, за допомогою яких здійснюються заходи з відновлен¬ня, підтримання та покращання якісного стану земель. Ця охорона спрямована насамперед на забезпечення раціонального використання землі, відновлення, збереження і підвищення родючості ґрунтів, поліпшення інших корисних властивостей землі. Крім того, вона має на меті забезпечення захисту земель від негативного впливу антропогенної діяльності (псування, забруднення), та шкідливих природних процесів (вітрова, водяна ерозія).

Земельний кодекс як головний закон, що регулює земельні відносини, містить розділ, присвячений охороні земель. Глава 26 Земельного кодексу визначає завдання, зміст і порядок охорони земель, передбачає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.

Правовому регулюванню охорони земель присвячений Закон України загального характеру - «Про охорону земель» ) від 19.06.2003 р., який визначає основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля; «Про охорону навколишнього природного середовища» ) від 25.06.1991 р., який визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища; Кодекс про надра, Лісовий кодекс, Водний кодекс. Кожний із цих законів, поряд із положеннями щодо регулювання відносин із використання природних ресурсів, містить окремі розділи з їх охорони і відтворення.

Закон, охороняючи землю, закріплює у правових нормах певні вимоги, які необхідно враховувати всім землевласникам і землекористувачам, що здійснюють заходи виробничо-господарського, економічного або наукового характеру. Передусім це проявляється у наявності їх обов'язків щодо землі (Закон «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р., «Про оренду землі» від 06.10.1998 р.).

Охорона земель повинна передбачати:

1) запобігання деградації і порушення земель завдяки агроекологічному обґрунтуванню агротехнологій вирощування сільськогосподарських культур;

2) економічне обґрунтування раціонального використання земель, а також відновлення ґрунтів, які зазнали деградаційних процесів;

3) установлюються гранично допустимі концентрації шкідливих мікроорганізмів, економічні пороги хвороб, шкідників та бур'янів;

4) рекультивацію порушених земель та підвищення їх родючості.

На всій території поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є ерозія (близько 57,5 % території), забруднення (близько 20 %), підтоплення (близько 12 % території).

Зменшується вміст поживних речовин у ґрунтах, а щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонни на 1 гектар. Саме тому важливе місце займає профілактичні заходи з охорони ґрунту: попередження виснаження ґрунту, боротьба з вітряною та водною ерозією, засоленням, заболоченням, забрудненням земель та ін.

Державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснює Міністерство екології та природних ресурсів України, яке має територіальні органи обласного підпорядкування. Останнє діє на підставі Положення від 13.04.2011 № 452/2011 ). До складу Мінприроди входять такі центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується КМУ: Державна екологічна інспекція України; Державна служба геології та надр України; Державне агентство водних ресурсів України; Державне агентство екологічних інвестицій України.

Проблеми у сфері охорони земель значною мірою зумовлені незавершеністю процесу інвентаризації та автоматизації системи ведення державного земельного кадастру, недосконалістю землевпорядних робіт (робіт з землеустрою), низькою інституціональною спроможністю відповідних органів виконавчої влади.

4. Підстави та порядок відшкодування збитків, завданих власникам земель і землекористувачам

Однією з важливих гарантій захисту земельних, майнових та інших прав і законних інтересів власників землі й землекористувачів є відшкодування збитків, що виникають у процесі реалізації суб'єктами аграрного права прав на землю. Правові підстави й порядок відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам визначаються в нормах глави 24 «Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» Земельного кодексу України.

Аналіз її норм дозволяє визначити види збитків, що повинні бути відшкодовані в установленому законом порядку суб'єктам права приватної власності на землю, постійним землекористувачам та орендарям. Це:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогос-подарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасове зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) установлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників до непридатного для використання стану;

д) недодержання заходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам і землекористувачам встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення збитків власникам землі і землекористувачам» ) від 19.04.1993 р. № 284.

Відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, за винятком того, коли підприємства, установи та організації, яким відводяться земельні ділянки, будують на новому місці житлові будинки, виробничі та інші будівлі замість тих, що вилучаються у громадян та сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, установ, організацій; вартість плодовоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових та деревинно-чагарникових насаджень; водних джерел, зрошувальних та протисельових споруд; понесені витрати на покращання якості земель за період використання земельної ділянки з урахуванням кадастрового оцінювання та незавершене сільськогосподарське виробництво (орання, внесення добрив, посів та інші види робіт), на дослідницькі та проектні роботи; інші збитки власників і землекористувачів, включаючи нестримані доходи, якщо вони обґрунтовані (п. 3 Порядку № 284).

Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам необхідно відрізняти від втрат сільськогосподарського та лісового виробництва. Порядок такого відшкодування врегульований главою 36 Земельного кодексу України та Постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогос-подарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» ) від 17.11.1997 р. № 1279.

Під такими втратами необхідно розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками у зв'язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв'язку зі встановленими обмеженнями у землекористування та погіршенням якості землі. Втрати визначаються на основі затверджених нормативів і компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам.

Значну роль у захисті прав власників землі і землекористувачів покликані відігравати суди.

5. Юридична відповідальність землевласників і землекористувачів за шкоду, заподіяну землям сільськогосподарського призначення та іншим природним ресурсам

Питання юридичної відповідальності за шкоду, завдану землям сільськогосподарського призначення та іншим природним ресурсам, можна розглядати в різних аспектах: за видами правопорушень, видами відповідальності, за суб'єктами та деякими іншими.

Серед земельних правопорушень, внаслідок яких завдається шкода землям сільськогосподарського призначення, Земельний кодекс називає: псування сільськогосподарських угідь, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; порушення термінів повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; не проведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень і невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту.

Цей перелік порушень не є вичерпним, і відповідальність може бути встановлена і за інші правопорушення.

Відповідно до ст. 211 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи, винні в порушеннях земельного законодавства несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Настання цивільної відповідальності забезпечує ліквідацію наслідків майнового характеру, викликаних порушеннями суб'єктами аграрного права норм земельного законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року ) затверджено порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, установленням обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведення їх у непридатний для використання стан та недоодержання доходів у зв'язку з невикористання земельних ділянок.

Адміністративна відповідальність суб'єктів аграрного права встановлюється широким колом державних органів, які здійснюють регулювальну та правоохоронну діяльність. Вона настає за вчинення земельних правопорушень, передбачених у главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини» Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) ). А саме:

1) псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а також невжиття заходів щодо боротьби з бур'янами;

2) використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництва, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

3) самовільне зайняття земельної ділянки;

4) перекручення даних державного земельного кадастру, а також приховування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервного фонду;

5) зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу, а також невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту;

6) порушення термінів повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх до стану, придатного для використання за призначенням;

7) відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою;

8) знищення межових знаків меж землекористувань та ін.

Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства проявляється у кримінальному переслідуванні суб'єктів аграрного права, які вчинили дії, що зазіхають на встановлений земельний порядок і становлять суспільну небезпеку. До суспільно небезпечних дій відповідно до Кримінального кодексу України ) належать:

1) самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику;

2) безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту;

3) порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки;

4) приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах із підвищеною екологічною небезпекою;

5) забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля та ін.

6. Юридичний тренінг

1. Внутрішньогосподарський землеустрій ураховує такі основні питання:

а) організацію сівозмін;

б) організацію територій садів, пасовищ;

в) розміщення виробничих підрозділів;

г) будівництво соціально-побутових будівель;

ґ) будівництво доріг у населеному пункті.

2. Внутрішньогосподарський землеустрій сприяє:

а) зростанню культури землеробства;

б) покращанню соціально-побутових умов працівників сільськогосподарських підприємств;

в) високовиробничому застосуванні техніки;

г) продуктивності сільськогосподарських угідь;

ґ) використанню земельних ділянок лише за цільовим призначенням.

3. Яким органом здійснюється вилучення (викуп) земель:

а) підприємствами, установами та організаціями, зацікавленими в їх веденні;

б) місцевими радами за їх рішенням;

в) фінансовими органами райдержадміністрації;

г) Міністерством з охорони навколишнього природного середовища?

4. Який документ укладається на тимчасове користування землею фермерським господарством:

а) договір на тимчасове користування землею;

б) акт про тимчасове користування землею;

в) інші документи відповідно до законодавства України?

5. Об'єктами орендних земельних правовідносин є:

а) земельні ділянки агропідприємств;

б) військових частин;

в) приватно-орендних підприємств;

г) промислових підприємств.

6. Які документи є підставою для нарахування земельного податку:

а) земельно-кадастрова документація сільської ради;

б) паспорт громадянина України;

в) господарська книга сільської ради;

г) довідка сільської ради, що засвідчує проживання в сільській місцевості?

7. Суб'єктами земельних орендних правовідносин є:

а) власник земельних ділянок;

б) юридична служба агроформування;

в) відділ постачання;

г) агрономічна служба.

8. Чи сплачується податок на земельні ділянки, які зайняті самовільно:

а) так, але сплата не дає права власності або права користування;

б) сплачується до сільської ради, на території якої знаходиться земельна ділянка;

г) не сплачується, якщо особа не є власником земельної ділянки?

9. До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать:

а) приватні сільськогосподарські підприємства;

б) товариства з обмеженою відповідальністю, які займаються

переробкою і збутом сільськогосподарської продукції;

в) птахоферми;

г) сільськогосподарські обслужувальні кооперативи;

ґ) господарства з риборозведення.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Гайворонський В. М. Аграрне право України : для студентів юридичних спеціальностей ВНЗ / В. М. Гайворонський, В. П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - 240 с.

2. Гаєцька-Колотило Я. З. Аграрне право України : навч. посіб. / Я. З. Гаєцька-Колотило, Н. В. Ільків. - К. : Вид-во «Істина», 2008. - 184 с.

3. Попов В. К. Екологічне право України / В. К. Попов, А. П. Гетьман. - Х. : Право, 2001. - 479 с.

Размещено на Allbest.ru