Адміністративно-правовий статус політичних партій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Політичні партії відіграють найважливішу роль в політичній системі суспільства. Будучи одним з основних інститутів політичної системи, політичні партії беруть активну участь в боротьбі за владу, забезпечуючи дієвість механізму циркуляції політичної еліти. Політичні партії - універсальний політичний інститут, що зв'язує державу і громадян та забезпечує представництво різних соціальних інтересів в державних інститутах. Основні функції політичних партій - легітимізація політичної діяльності, пошук згоди між різними групами суспільства і державою, інтегрування соціальних процесів.

Найважливіша функція партій в сучасному демократичному суспільстві -служити засобом зворотного зв'язку між громадянським суспільством і державою, забезпечувати політичне партнерство між цими сторонами. Політичне партнерство - це вид взаємин між суб'єктами політичного життя, що полягає у виробленні єдиної позиції з тих чи інших питань, практику спільних політичних дій, довгострокових, заснованих на збігу по ряду найважливіших моментів стратегії, тактики, політичних програм, що виражають інтереси цих суб'єктів. Політичні партії, на відміну від інших суб'єктів громадянського суспільства, мають реальні можливості брати участь у формуванні державних органів, впливати на внутрішню і зовнішню політику країни, тому їх роль у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства особливо велика.

Мета курсової роботи - дослідити адміністративно-правовий статус політичних партій.

Згідно з метою роботи визначені наступні основні завдання дослідження:

- охарактеризувати поняття політичних партій;

- проаналізувати правове регулювання створення політичних партій;

- дослідити структуру адміністративно-правового статусу політичних партій;

- охарактеризувати адміністративно-правові відносини за участю політичних партій;

- проаналізувати принципи адміністративно-правового регулювання політичних партій.

Об'єктом дослідження є політичні партії.

Предметом дослідження є норми чинного законодавства та погляди науковців в яких знаходить своє відображення правове регулювання політичних партій. політичний партія адміністративний правовий

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук.



Розділ 1. Поняття політичних партій, правові засади їх створення.

1.1 Поняття політичних партій

Важливим принципом у будівництві правового-демократичного громадянського суспільства є формування органів державної влади на базі загальнонаціональних виборців та участі громадян у державних і публічних процесах. У цьому процесі політичні партії відіграють ключову роль в якості одного з важливих інститутів громадянського суспільства, які служать «мостом» між суспільством і державою.

Політичні партії займають окреме місце в ряді суб'єктів політичної діяльності, виступаючи посередниками між громадянами та державою. Класичне визначення партії дане французьким політологом Роже Жерару Шварценбергу:

Політична партія - це безперервно діюча організація, що існує як на національному, так і на місцевому рівні [9, с.29].

Відмінність політичної партії від будь-якої іншої громадської організації: існування стійких місцевих організаційних структур (потужна вертикальна структура); якісна характеристика політичної партії: боротьба за владу - відмінна риса партії від груп тиску; політична партія свідомо шукає і ставить завдання розширення своєї соціальної бази, боротьба за соціальну групу; має політичну програму для вироблення альтернативної концепції політики.

Політична партія - політична організація, що має офіційну назву, яка бере участь у виборах та здатна шляхом участі у виборах заміщати державні посади своїми кандидатами. (Федоркин). М. Дюверже: політичний інститут, про зміст якого свідчить його структура. Її метою є завоювання і використання влади

Звернемо увагу на ст. 2 ЗУ « Про політичні партії в Україні», в даному законі зазначено, що політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних

Політична партія - це добровільна стійка самоврядна організація громадян, які належать до певного угруповання суспільства, створена на основі спільності політичних переконань і цілей її членів, що діє на основі принципів демократії і гласності, що має своїм головним завданням не отримання прибутку або задоволення професійних, світоглядних, культурних і інших запитів своїх учасників, а участь у формуванні та вираженні політичної волі народу і в боротьбі за державну владу [5, с.71].

Ознаки партії:

- організованість, наявність формальних норм і правил;

- наявні місцеві відділення (первісних організацій), що підтримують регулярні зв'язки із національними керівництвом;

- направленість на завоювання політичної влади;

- наявна народна підтримка, добровільність членства;

- наявність загальнодоступних ідеологій, цілей і стратегій, виражених у політичній програмі.

- ціль партії - завоювання і здійснення влади;

- забезпечення народною підтримкою.

Які ж ознаки має політична партія, чим вона відрізняється від інших суб'єктів політичної системи, які вона виконує функції в суспільстві? У науці склалося безліч підходів до тлумачення поняття політичної партії. По-перше, політична партія становить певну організацію, тобто є колективною структурою ієрархічного характеру, яка має внутрішній розподіл завдань та орієнтується на досягнення певних цілей, для чого вона координує діяльність багатьох людей. По-друге, партія є різновидом громадських об'єднань і тому повинна мати властиві їм ознаки.

Так, “Юридична енциклопедія” тлумачить громадське об'єднання як добровільне, самоврядувальне, некомерційне формування, створене за ініціативою громадян, які об'єдналися на засадах спільних інтересів для реалізації спільних цілій, вказаних у статуті.

Здійснивши систематизацію різних підходів, можна дійти висновку, що будь-яке громадське об'єднання має бути засновано на наступних універсальних принципах: недержавному характері, добровільності, самоврядуванні, гласності, законності організації й діяльності, реалізації та захисту особистих прав і свобод членів, некомерційних цілях. Ці принципи повинні бути закріплені в законодавстві, а їх порушення має тягти відповідні правові санкції, аж до ліквідації об'єднання [5, с.72].

Політична партія має двоїсту природу, тому що, з одного боку, є організацією політичною і входить до класифікаційної групи разом із державою, а, з іншого - є організацією громадською і входить до класифікаційної групи недержавних об'єднань. У подальшому ми розглянемо ознаки, які відрізняють політичні партії від інших недержавних об'єднань. У цьому ж підрозділі будуть аналізуватися лише відмінності партії від держави, а саме:

- якщо держава завжди єдина, то політичних партій може існувати невизначена множинність або взагалі не бути;

- політична партія, як і держава, - суб'єкт політичної влади, але вона не може бути суб'єктом державної влади;

- політична партія не може виступати представником усього суспільства, а виражає інтереси лише окремих верств і соціальних груп населення;

- партія об'єднує громадян на засадах членства, а не громадянства й підданства;

- влада політичної партії не має універсального характеру, а поширюється тільки на членів партії та її прихильників;

- політична партія не має права застосовувати примус у своїх діях, а спирається лише на метод переконання;

- партія приймає статутні норми, які не можуть суперечити законодавству.

Таким чином, політичні партії є насамперед елементом громадянського суспільства. Однак, на відміну від інших організацій громадянського суспільства, вони мають специфічні, властиві тільки їм політичні функції. В.С. Нерсесянц пише, що політичні партії як організовані представники суспільства виражають право громадянського суспільства на формування державної влади, участі в її здійсненні. У сучасній публічній партії виконують ряд специфічних внутрішніх і зовнішніх функцій.

Внутрішні функції функціонують на нових членах, забезпечують фінансування партій, встановлюють ефективні взаємодії між керівництвом та місцевими відділеннями та ін.

Внутрішні функції використовуються для партійної діяльності:

- відстоювання і захист інтересів великих соціальних груп;

- інтеграція людей всередині соціальних груп на основі загальних цілей, мобілізація мас для вирішення важливих соціальних завдань;

- розробка ідеології, формування громадських міркувань, розповсюдження політичної культури;

- створення можливостей для політичної соціалізації особистості;

- підготовка кадрів для політичних інститутів, участь у формуванні політичної еліти;

- організація виборчих кампаній та участь у них;

- боротьба за державну власність і участь у політичному управлінні.

Структура політичної партії складається з чотирьох елементів:

- вищого лідера і штаба;

- стабільний і професійний бюрократичний апарат;

- партійних активістів; пасивних членів партії [10, с.88].

Головною ознакою партії, якою вона відрізняється від усіх інших громадських організацій, є політична мета. На наш погляд, саме вона повинна бути критерієм відбору елементів політичної системи суспільства [20, с.237].

Отже, адміністративно-правові аспекти, пов'язані з створеними політичними партіями, їх реорганізація та ліквідація, не отримали об'єктивних рецензій у сучасному законодавстві. На законодавчому рівні дається поняття політичної партії, але в законодавстві, а саме в нормативно-правових актах чітко не сформовані ознаки та функції політичних партій. Це питання досліджується науковцями, та поверхово зазначено в науковій літературі.

1.2 Правове регулювання створення політичних партій

Конституція України визначає та гарантує право громадянина на свободу об'єднань у політичних партіях для здійснення та захисту своїх прав і свободи та задоволених політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Створення політичних партій регулюється низкою нормативно-правових актів, серед них:

- Закон України «Про політичні партії в Україні»; [2]

- Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»;

- Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007 у справі № 1-2/2007 за конституційним поданням 70 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частин п'ятої, шостої статті 11, статті 15, частини першої статті 17, статті 24, пункту 3 розділу VI «Заключні положення» Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа про утворення політичних партій в Україні);

- Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 року № 9-рп/2007 у справі № 1-3/2007 за конституційним поданням Міністерства юстиції України про офіційне тлумачення положень частини шостої статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа про утворення та реєстрацію партійних організацій).

У відповідності до ст. 11 Закона України "Про політичні партії в Україні" для реєстрації політичних партій подають наступні документи: [2].

- устав и програма;

- протокол навчальної діяльності (конференції, конференція) політична партія із зазначенням дати і місця свого проведення, кількість учасників, які проголосували для створення партії;

- підписи громадян України, які прийняли відповідність до вимог даного Закону, підтримують рішення щодо створення політичної партії та завірених осіб, які збирають підписи;

- квитанція про сплату реєстраційного збору;

Рішення про зміни до відомостей про політичну партію, її обласні, міські і районні організації або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, а також про первинні осередки політичної партії, що містяться в Єдиному державному реєстрі, приймаються в порядку, визначеному статутом партії, та оформляються протоколом засідання відповідного уповноваженого органу [14, с.121].

Невід'ємною частиною протоколу засідання уповноваженого органу є реєстр учасників, в якому зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові особи, дані її паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта). Дані про особу засвідчуються її особистим підписом.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, щороку оприлюднює список зареєстрованих політичних партій, їхні юридичні адреси.



Розділ. 2. Сутність адміністративно правового статусу політичних партій

2.1 Структура адміністративно-правового статусу політичних партій

Спираючись на сутність поняття статусу, вважаємо, що це певний стан учасника суспільних відносин, шо врегульований відповідними нормами права і характеризується наявністю у нього комплексу юридичних прав і обов'язків саме і є правовим статусом суб'єкта. Саме права, обов'язки та свободи, у сукупності і утворюють правовий статус який, у свою чергу, відображає особливості соціальної структури суспільства, рівень демократії та стан законності. Правовий статус визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, шо забезпечують нормальну життєдіяльність соціального середовища.

Можемо виділити наступні ознаки правового статусу:

-універсальність, оскільки він притаманний усім суб'єктам права. Однак така універсальність аж ніяк не свідчить про однаковість правового статусу всіх суб'єктів права, адже обсяг прав, обов'язків та свобод, які у сукупності і утворюють правовий статус. може різнитися залежно від категорії осіб;

-складається з прав і свобод, відповідних їм обов'язків та відповідальності, яка настає в разі порушення вимог правових норм, що визначають статус.

Так професор В. Б. Авер'янов зазначав, що адміністративно-правовий статус охоплює комплекс конкретно визначених суб'єктивних прав і обов'язків, які закріплені за відповідним суб'єктом нормами адміністративного права. Тобто, необхідною ознакою набуття особою адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, які реалізуються даною особою як в адміністративних правовідносинах, так і поза ними; [5, с.74].

- нормативність, адже правовий статус визначається виключно нормами права;

- характеризує реальне становище суб'єкта у системі суспільних відносин та відповідні цьому становищу особливості.

Варто зазначити, що поряд з правовим статусом у науці існує категорія правового положення. Одні правники їх ототожнюють. Інші - вважають, шо правовий статус поняття більш загальне та стабільне, що охоплює всі види зв'язків. Тобто, правове положення по відношенню до правового статусу більш гнучке та частіше зазнає змін залежно від особливостей правовідносин, учасником яких с суб'єкт.

І воно переважно носить тимчасовий характер. Так І. Халфіна вказує на те, що термін «правове становище» частіше застосовується для характеристики особи або організації у певному колі суспільних відносин, і представляється доцільним виділи і термін «правовий статус» для загальної характеристики стану громадянина чи організації в суспільстві. Звісно з огляду на відмінності між категоріями «суб'єкт права» та «суб'єкт правовідносин», така точка зору видається достатньо переконливою.

Тобто, правовий статус уособлює у собі найбільш загальні, базові права, свободи та обов'язки, які характеризують положення суб'єкта у правовій системі взагалі (так би мовити, абстрактного суб'єкта), а правове положення відображає реальне нагальне становище суб'єкта права, залежно віл правовідносин, у яких він приймає участь, Отже, правовий статус об'єднань громадян це їх стан в нашому суспільстві, закріплений нормами права. Відповідно стан зазначених об'єднань. шо регламентується нормами адміністративного права є суть їх адміністративно-правового статусу. Так професор Ю. П. Битяк визначає адміністративно-правовий статус об'єднань громадян, як сукупність прав та обов'язків, що реалізуються у правовідносинах, які виникають між об'єднаннями громадян і суб'єктами виконавчої влади; B. Авер'янов під адміністративно-правовим статусом об'єднань і громадян розумів сукупність прав та обов'язків, які реалізуються в адміністративних правовідносинах, що виникають між об'єднаннями громадян і державними органами, органами місцевого самоврядування [8, с.91].

З приведених визначень видно, шо адміністративно -правовий статус фіксує положення об'єднань громадян, зокрема політичних партій, у відносинах в сфері державною управління. Як вірно зазначає В.К. Колпаков - свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноваження громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовідносинах з державними органами. Сутність такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об'єднань у сфері державного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.

Основними цілями політичної партії є:

- формування громадської думки;

- висловлювання думок громадян за будь-яких питань суспільного життя, доведення цих думок до відома широкої громадськості та органів державної влади;

- висування кандидатів на виборах в законодавчі (представницькі) органи державної влади та представницькі органи місцевого самоврядування, участь у виборах до зазначених органів і в їх роботі.

Діяльність політичних партій ґрунтується на принципах добровільності, рівноправності, самоврядування, законності, гласності. Політичні партії вільні у визначенні своєї внутрішньої структури, цілей, форм і методів діяльності, за винятком обмежень, встановлених законодавством.

2.2 Адміністративно-правові відносини за участю політичних партій

Зазначимо основні ознаки правового статусу політичних партій :

- універсальність, оскільки він притаманний усім суб'єктам;

- права та свободи, відповідні їм обов'язки та відповідальність;

- нормативність, адже правовий статус визначений нормами права;

- характеризує реальне становище суб'єкта в системі правових відносин.

Реєстраційні відносини не мають обов'язкового характеру для політичних партій та міжнародних громадських організацій. Така реєстрація відбувається у Міністерстві юстиції України.

Загальнодоступні організації та їхні спільноти мають право легалізувати своє створення письмових повідомлень відповідних органів влади.

Основне значення в статусі є об'єднаним громадянином, як суб'єкти адміністративно-правових відносин, що мають їх взаємозв'язки з державою, своїми органами та посадовими особами. Закон про об'єднанні громадян в ніс свої особливості у вирішенні проблеми [20, с.282].

Реєстраційні відносини виявляються також у випадку, якщо легалізована громадська організація виступає за участю або є постійною членом міжнародної організації, або іншим членом організації розповсюджується його діяльність на територіальній іноземної держави. У такому випадку вона зобов'язана в місячний термін подати необхідні документи для перерегістрації.

Державна реєстрація, порядок якої визначає Кабінет міністрів України, виділяє також символіку об'єднаного громадянина.

Важливо визначити, що політичні партії впливають на формування політичної волі громадянина, їх участь у виборчих органах державної влади та муніципальних органів.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснює міністерство юстиції - відносно дотримання політичної партії, це регулюється Конституцією та законом України, а також встановлюють політичні партії, і Центральні виборчі комісії та окружні політичні комісії [17, с.118].

Наявні контрольні функції відповідають відповідним органам, які підкреслюють відповідність дій. У процесі здійснення контролю за фінансовими органами та органами податкової інспекції перевіряють відповідність положень, що встановлює діюче законодавство.

Сутність політичних партій обумовлена характером діяльності партій, які виступають як в ролі показників інтересів певної частини суспільства (членів партії, прихильників), так і в ролі організацій, включених в систему владних відносин. Таким чином, політичні партії в структурі суспільно-політичних процесів виконують двояку роль: з одного боку, партії є інститутом представництва інтересів певної частини суспільства, покликаних висловлювати політичну волю своїх членів, прихильників, виборців, а з іншого боку, політичні партії є необхідним елементом політичної системи держави, що сприяє функціонуванню органів публічної влади.

Демократія - це система, в якій правильність контролюється народом, а у здійсненні даного контролю всі люди розглядають як рівні. Щоб зіграти свою роль в політичному процесі, політичні партії потребують в доступі до фінансових ресурсам. Крім цього в наші дні роль грошей в політиці створює значну загрозу для розвитку демократії в усьому світі.

2.3 Принципи адміністративно-правового регулювання політичних партій.

Питання побудови демократичної системи є одним з основних для багатьох державних світу, в тому числі України.

Саме інститут політичної партії в сучасній мірі забезпечує ротацію влади. При цьому слід зауважити, що конкурентоспроможні конкуренти можуть бути різними, а концентрація влади у своїй одній з партій може говорити про відсутність демократичних процедур та практичних формувань партійної системи [13, с.13].

Обов'язок держави захищати право приватних осіб на свободу об'єднання.

Держава зобов'язана забезпечити дотримання відповідного законодавства. Вводити в дію необхідні механізми та процедури, які підтримують приватних осіб на практиці вільно здійснювати своє право на свободу об'єднань і створення політичних партії.

Взаємодія у здійсненні прав на свободу об'єднань

Кожне обмеження цього права розподіляється за дією принципу спів розмірності.

Законність. Будь які обмеження права приватних осіб вільно об'єднуватися в організації заборонені законодавством.

Такі обмеження не повинні бути результатом односторонньої політичної діяльності .

Слід зазначити, що важливим принципом є принцип верховенство права - політичні партії повинні дотримуватися цінностей, які виражені у міжнародних правових документах щодо здійснення громадянських та політичних прав (Конвенції ООН та Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Партії повинні поважати конституцію та закони. Проте ніщо не може перешкодити їм намагатися змінити як конституцію, так і законодавство законними способами;

Звернімо увагу на принцип демократії - партії є невід'ємною складовою демократії, а їх діяльність повинна забезпечувати її належне функціонування;

Недопущення дискримінації - політичні партії не повинні дискримінувати осіб на жодній із засад, заборонених Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Основоположним принципом є прозорість і відкритість - партії повинні надавати доступ до їх програмних та ідеологічних документів та дискусій, до процедур прийняття рішень і до партійного бухгалтерського обліку, щоб покращувати прозорість та дотримуватися справжніх принципів належного управління [18, с.55].

Стосовно правил фінансування політичних партій та виборчих кампаній слід зазначити, що вони мають базуватись на принципах, рекомендованих Парламентською Асамблеєю Ради Європи, а саме: обґрунтований баланс між державним та приватним фінансуванням; справедливі критерії розподілу державної допомоги партіям; суворі правила щодо приватних пожертв; встановлення межі для партійних видатків, пов`язаних з виборчими кампаніями; повна прозорість звітності; створення незалежного органу аудиту та встановлення адекватних санкцій для порушників правил.

Аналізуючи вище сказане зауважу, що все це вимагає внесення доповнень до ряду Законів України, а саме, необхідно врахувати фінансування політичних партій при прийнятті Закону про бюджет.

Аналізуючи принцип прозорості зауважимо, що фінансові звіти політичних партій повинні публікуватися в офіційних друкованих органах та бути доступними кожному громадянину, а також засобам масової інформації. Адже у такій дискусійній та складній площині, як фінансування партій та виборчих кампаній, потрібен ефективний нагляд за дотриманням закону. Важливе місце в цьому питанню відіграють громадські організації, як показник розвитку громадянського суспільства і свідомості громадян.

Отже, принцип добровільності: створення політичної партії - право, а не обов'язок. Принцип рівноправності: всі політичні партії мають одинакові права та можливості здійснення політичної діяльності.

Принцип самоуправління: політичні партії самі визначають свою внутрішню структуру, цілі, форми та методи діяльності.

Принцип гласності: політичні партії діють гласно, інформація про їх навчальні та програмні документи є загальнодоступною.



Розділ 3. Механізми забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій

3.1 Призначення та зміст механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій наголошується

Що змістовною складовою механізму забезпечення є діяльність держави в особі її органів та посадових осіб зі створення логічної, ефективно діючої системи умов та засобів, які гарантують учасниками суспільних відносин можливість нормальної реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів та забезпечують належне виконання ними своїх обов'язків.

Підкреслено, що поняття механізму в правовій науці переважно розуміється як певна логічна конструкція (схема, зразок), що складається із засобів державно-правового впливу на суспільні відносини. Зроблено висновок про те, що термін «механізм» може бути застосований для позначення та характеристики відповідних організаційно-процедурних заходів, пов'язаних з реалізацією суб'єктами своїх прав, свобод та обов'язків. Окремо визначаються сфери використання терміна «забезпечення» (забезпечення позову, страхове забезпечення, соціальне забезпечення, забезпечення виконання зобов'язань тощо).

На підставі проведених досліджень зроблено висновок про можливість віднесення до основних структурних елементів механізму забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій чинного національного законодавства, нормотворчості, гарантій, механізмів реалізації права, його охорони та захисту..

Удосконалено поняття адміністративної нормотворчості як засобу забезпечення адміністративно-правового статусу політичних партій, під яким пропонується розуміти створення та впровадження в суспільні відносини правових норм підзаконного характеру, котрі формально визначені в певному адміністративному акті і спрямовані на вирішення конкретно визначених питань, пов'язаних з реалізацією політичними партіями своїх прав, свобод, законних інтересів та виконанням юридичних обов'язків у сфері здійснення державного управління.

Визначено ознаки нормотворчості, розглянуто співвідношення нормотворчості та правотворення, запропоновано шляхи вдосконалення нормотворчості.

Окреслено переваги адміністративної нормотворчості як засобу забезпечення адміністративно-правого статусу політичних партій над законодавчим рівнем. Дисертантом доведено, що адміністративній нормотворчості притаманна, по-перше, оперативність, оскільки відносна

наближеність повноважного органу до проблемної ситуації, яка виникає в межах предмета його компетенції, дозволяє відреагувати на неї максимально швидко, та й процедура створення та видання нормативного акта набагато простіша, ніж законодавча, що також значно зменшує період часу між виникненням питання, яке потребує врегулювання, та реакцією державних органів на нього; по-друге, гнучкість правотворчої діяльності. Адже норми, сформовані в результаті адміністративної нормотворчості, спрямовані на певні конкретні аспекти діяльності політичних партій, а відтак є більш чіткими та зрозумілими, на відміну від законів, що можуть містити досить абстрактні та розпливчасті положення. По-третє, адміністративна нормотворчість здійснюється на підставі професійності та компетентності, тобто кожне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади тощо приймають рішення тільки з тих питань, які знаходяться в їх компетенції, і з яких вони, відповідно, мають необхідний досвід. Це дозволяє більш чітко й компетентно проаналізувати проблемну ситуацію, виробити і прийняти максимально ефективні рішення.



3.2 Адміністративна нормотворчість як спосіб забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій

Наголошено, що під нормотворчістю необхідно розуміти не тільки створення нових норм права, а й поліпшення та вдосконалення діючих. Зроблено висновок про необхідність враховувати вимоги міжнародних стандартів під час організації та здійснення нормотворчої діяльності на національному рівні.

Удосконалено поняття адміністративної нормотворчості як засобу забезпечення адміністративно-правового статусу політичних партій, під яким пропонується розуміти створення та впровадження в суспільні відносини правових норм підзаконного характеру, котрі формально визначені в певному адміністративному акті і спрямовані на вирішення конкретно визначених питань, пов'язаних з реалізацією політичними партіями своїх прав, свобод, законних інтересів та виконанням юридичних обов'язків у сфері здійснення державного управління.

Визначено ознаки нормотворчості, розглянуто співвідношення нормотворчості та правотворення, запропоновано шляхи вдосконалення нормотворчості.

Окреслено переваги адміністративної нормотворчості як засобу забезпечення адміністративно-правого статусу політичних партій над законодавчим рівнем. Дисертантом доведено, що адміністративній нормотворчості притаманна, по-перше, оперативність, оскільки відносна наближеність повноважного органу до проблемної ситуації, яка виникає в межах предмета його компетенції, дозволяє відреагувати на неї максимально швидко, та й процедура створення та видання нормативного акта набагато простіша, ніж законодавча, що також значно зменшує період часу між виникненням питання, яке потребує врегулювання, та реакцією державних органів на нього; по-друге, гнучкість правотворчої діяльності. Адже норми, сформовані в результаті адміністративної нормотворчості, спрямовані на певні конкретні аспекти діяльності політичних партій, а відтак є більш чіткими та зрозумілими, на відміну від законів, що можуть містити досить абстрактні та розпливчасті положення. По-третє, адміністративна нормотворчість здійснюється на підставі професійності та компетентності, тобто кожне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади тощо приймають рішення тільки з тих питань, які знаходяться в їх компетенції, і з яких вони, відповідно, мають необхідний досвід. Це дозволяє більш чітко й компетентно проаналізувати проблемну ситуацію, виробити і прийняти максимально ефективні рішення.

Певну увагу приділено з'ясуванню значення принципів адміністративного судочинства та особливостей їх застосування під час розгляду адміністративними судами адміністративних позовів політичних партій до органів державного управління.



Висновок

На сьогоднішній день партії є невід'ємною частиною політичної системи кожної демократичної держави. Однак за час, який минув від дня проголошення незалежності України, практично жодної політичної партії так і не вдалося стати потужною ідеологічною силою, яка на протязі певного часу надавала більш-менш істотний вплив на соціально-політичний процес в державі. А тому, на сьогоднішній день політичні партії зіткнулися зі схожими проблемами в своєму розвитку, які згодом стали своєрідним підсумком усіх етапів формування багатопартійності в Україні:

Відсутність чіткої ідеологічної платформи;

Комерціалізація політичної діяльності і олігархізація партійної еліти;

Відсутність постійної комунікації між партією і рядовими виборцями;

Наявність партійного популізму замість концепцій і стратегій розвитку;

Відсутність довгострокової стратегії партійного будівництва.

Розмитість, а часто і повна відсутність ідеологічної платформи є чи не ключовою проблемою більшості політичних партій в Україні. Звичайно ж, не можна не відзначити, що в теорії, багато політичних партій декларують прихильність основним політичним ідеологіям, наприклад, консерватизму, лібералізму, націоналізму, комунізму чи соціал-демократії, однак на практиці і в прийнятті управлінських рішень домінує полідеологічність.

Правові норми, що регулюють порядок і процедуру участі політичних партій у виборах, прямо або опосередковано впливають на організаційну структуру політичних партій, способи вираження своєї позиції щодо програмних цілей політичної партії і шляхів їх досягнення, форми передвиборної активності в боротьбі за голоси виборців. Можна без особливого перебільшення сказати, що дієздатність і ефективність партійної системи закладаються в формулюваннях виборчого законодавства.

Разом з тим розвиток інституту політичних партій вимагає тільки продуманої і послідовно здійснюваної державою правової політики щодо політичних партій, а й активності самих політичних партій, відомого рівня політико-правової культури суспільства, освоєння ними навичок міжпартійного діалогу і коаліційних дій. Політичні партії повинні в повній мірі усвідомити свою відповідальність за майбутнє своєї країни і своїх виборців. Тільки в цьому випадку політичні партії можуть стати ефективним посередником між владою і виборцями.

Одна з головних проблем полягає в тому, що соціальна база політичних партій сформульована не повною мірою, найсучасніша бюрократична система, створена в системах партійних організацій, також негативно відбивається на залученні професійних кадрів у ряді партій.



Список використаної літератури

1. Конституція України \\ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

ЗУ «Про політичні партії в Україні»редакція від 18.10.2019, підстава - 140-IX (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 23, ст.118)Адміністративне право України : підручник /за з аг. ред. Т. О. Коломощь, -К,: Істина. 2008, --219 с.

2. Адміністративне право України : шдруч. для юрид. вузів і ф-тів / [Ю. П. Битяк. В. М. Гаращук. О. В. Дьяченко та ш.|.-К. : Юршкомінтер. 2014. -401 с.

3. Адміністративне право в контексті європейського вибору України: Зб. наук. праць: За матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 6-7 лютого 2015 року / Центр політико-правових реформ / В. Б. Авер'янов. -- К.: Міленіум, 2015. -- 196 с.

4. Адміністративне право України / За заг. ред. С. В. Ківалова. -Одеса: Юрид. л-ра, 2015. - 896 с.

5. Адміністративне право України. - К.: Вид. Паливода А. В., 2011. - 194 с.

6. Адміністративне право України: Т.1: Загальна частина / За ред. В. Б. Авер'янова. -- К.: Юридична думка, 2014. --583 с.

7. Барабаш Ю Г. Вопросы непосредственной демократии б теории и практике конституционного права Украины / / Конституционно-правовые основы народовластия в России и Украине: сб. науч. трудов. - X.: Право, 2018. - С. 29-52

8. Бондарчук І. В. Конституційно-правовий статус громадських організацій та політичних партій в Україні: проблеми законодавчого регулювання / І. В. Бондарчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. - К., 2011. - Вип. 3. - С. 88-96

9. Джанда К. Трудным путем демократии. М.: РОССПЭН, 2006. С.656 глава 6 политические партии, избирательные кампании и выборы (с. 233-287);

10. Дюверже М. Политические партии. Пер.с фр. М.: Академический проект. 2002. 560 с.;

11. Кафарський В. І. Політичні партії і конституційне будівництво в Україні / В. І. Кафарський // Право України: юрид. журнал. - К: ТОВ “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2008. - Вип. № 4. - С. 13-20.

12. Лук'я нов Д.В. Політичні партії в системі взаємодії громадянського суспільства та держави (роль та правове регулювання). Монографія. - X.: Право, 2014. - 320 с.

13. Политические партии и политическая конкуренция в демократических и недемократических режимах. Под ред. Ю.Г. Коргунюка, Е.Ю. Мелешкиной, Г.М. Михалевой. -М., «КМК», 2010. -212 с.

14. Попова О.В. Политико-партийный ландшафт в новом электоральном цикле // Вестник СПбГУ. Сер.6. 2011. -327 с.

15. Римский В.Л. Политические партии и стратегии нисходящего развития современной Європиы. // Политические партии и политическая конкуренция в демократических и недемократических режимах. Под ред. Ю.Г. Коргунюка, Е.Ю. Мелешкиной, Г.М. Михалевой. М., «КМК», 2010. С. 118-133.

16. Технологии политики. К 15-летию Центра политических технологий / Центр полит. технологий ; отв. ред. Б. И. Макаренко. - М. 2006. С. 55-58.

17. Чуб Е.А. Конституционные основы принципа адекватного представительства и политические права граждан / / Конституционное развитие России и Украины. Вып. 1: Сб. науч. тр. - Харьков: Право, 2015. - С. 88-101.

18. Шай Р. Проблеми функціонування політичних партій в Україні та шляхи удосконалення їхньої діяльності / Р. Шай // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць. - 2016. - № 855. - С. 282-286.

19. Бояринцева М.А. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів. Право України. 2002. № 8. С. 21-25.

20. Шульга А.М. Правовий статус особистості, його види. Право і безпека. 2012. №2 (44). С. 19-22.

21. Панчишин А.В. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус». Часопис Київського університету права. 2010. №2. С. 95-97.

22. Лопатін С.В. Правовий статус громадян як суб'єктів адміністративно-правових відносин в інформаційній сфері. Форум права. 2010. № 2. С. 277-282.

23. Бояринцева М.А. Адміністративно-правовий статус громадянина України: дис. … к.ю.н.: 12.00.07. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. К., 2005. 213 с.

24. Бєлов Д.М. Права і свободи людини та громадянина на сучасному етапі розвитку державносты та права. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2008. Випуск 9. С. 207-211.

25. Адміністративне право України : підруч. / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дяченко та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

26. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина : монографія / Бородін І. Л. - Херсон : Вид-во «Олді-плюс», 2003. - 218 с.

27. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина : монографія / Бородін І. Л. - Херсон : Вид-во «Олді-плюс», 2003. - 218 с.

28. Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття : Загальна та особлива частина. Навчальний посібник. Київ : ГАН, 2005. 232с.

29. Теорія держави і права. Академічний курс : Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / МОНУ; За ред. О.Д. Зайчука, Н.М. Оніщенко; Авт.: Зайчук О.В., Заєць А.П., Копиленко О.Л., Оніщенко Н.М. та ін. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

30. Курінний Є. В. Предмет і об'єкт адміністративного права України / Є. В. Курінний. - Дніпропетровськ : «Ліра ЛТД», 2004. - 340 с.

31. Битяк Ю. П. Административное право Украины. Общая часть учебное пособие / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй. - Х. : ООО «Одиссей», 1999. - 224 с.

32. Авер'янов В. Б. Принцип верховенства права і реформа українського адміністративного права / В. Б. Авер'янов // Адвокат. - 2000. - № 2 - С. 5-8.

Размещено на Allbest.ru