Судове правозастосування при здійсненні конкретизації правових норм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОЛОГІЇ І ПРАВА

Кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА

З загальної теорії права на тему: «Судове правозастосування при здійсненні конкретизації правових норм»

Житомир -- 2019р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Конкретизації правових норм

1.1 Поняття конкретизації правових норм

1.2 Засоби конкретизації норм права

Розділ 2. Конкретизації у процесі судового правозастосування

2.1 Засоби конкретизації у процесі судового правозастосування

2.2 Проблеми конкретизації норм права при судовому правозастосуванні

Висновок

норма правовий конкретизація суд



Вступ

Актуальність теми курсової полягає у дослідженні теоретичних аспектів правозастосовчої конкретизації, головним завданням якої є переклад регулюючих можливостей права в дійсність.

Побудова в Україні демократичної, соціальної, правової держави має відбуватися з використанням конкретизації права, адже при конкретизації право набуває таких рис, як чіткість, ясність, справедливість та стає зрозумілішим і доступнішим для громадян. Конкретизація - це слово іншомовного походження, яке увійшло у вжиток в побуті, а потім і в юриспруденції. Конкретизувати (лат. concretus) - «надавати чому-небудь конкретного вираження; визначати конкретно, точно, предметно».

Конкретизацією називають також і загальнонауковий метод дослідження предметів у всій їх різнобічності, якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення, завдяки якому досліджують стан предметів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку [5, c. 62]. Потрібно зазначити, що термінологічна неузгодженість щодо поняття «правоконкретизація» зумовлена, серед іншого, відсутністю єдності у розумінні того, що є об'єктом, а що - предметом конкретизації в праві. Незрозуміле визначення предмета призводить, своєю чергою, до розмитості, невизначеності досліджень у відповідній науковій галузі

На сьогодні дослідження питання конкретизації права в нашій країні залишається на низькомі рівні, але деякий прогресс є, так його почали розглядати не лише в контексті законів, а й щодо інших джерел права. Також закріпилась думка, що конкретизація має такі три види, як правотворчий, правозастосовний та інтерпретаційний. Досліджується вже не лише саме поняття конкретизації, а і його генезис, ознаки, технологія; досліджуються окремі види конкретизації, її взаємозв'язок з іншими категоріями.

Правотворчість є такою правовою формою діяльності, що спрямована на формування єдиного, узгодженого і доступного для населення правового простору, у процесі нормотворення корисними є безліч засобів конкретизації норм права. Конкретизація норм права більшістю вчених аналізується як необхідний елемент процесу правозастосування, оскільки правова наука не стоїть на місті і її потрібно доповнювати, конкретизувати. Норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. Тому в ході реалізації та в процесі правозастосування, зокрема, виникає необхідність конкретизації тих або інших змістовних елементів норм права, відображених в загальній або абстрактній формах, з метою наближення змісту норми права до конкретної ситуації чи суб'єктів.

В процесі застосування загальні вимоги норми перекладаються на мову більш конкретних висловів, які не викликають сумнів щодо застосування норми права до конкретної ситуації, яка підлягає юридичному вирішенню. В сучасному законодавстві міститься ряд правових норм, правильне застосування яких одночасно передбачає і їх конкретизацію. Йдеться, насамперед, про абстрактні та відносно визначені правові норми. Сама ж ситуація, що характеризується своєрідним перехрещенням правозастосування і правоконкретизуючої діяльності, в юридичній літературі отримала назву правозастосовчої конкретизації. Окремі аспекти проблеми конкретизації правових норм були предметом дослідження багатьох вчених. Однак, комплексний аналіз питань, пов'язаних з дослідженням різних видів конкретизації ще не здійснювався, що і обумовило важливість та актуальність обраної теми.

Метою данної курсової роботи є дослідження поняття та сутності правозастосовчої конкретизації як важливого аспекту правової реальності.



Розділ 1. Конкретизації правових норм

1.1 Поняття конкретизації правових норм

Так, деякі вчені вважають об'єктом конкретизації правові акти (наприклад, індивідуальні правові договори, нормативні, правозастосовчі і т.п.), на які спрямована правоконкретизуюча діяльність. Своєю чергою В.М. Баранов та В.В. Лазарєв за об'єкт конкретизації беруть природне право, стверджуючи, що його зведення до закону і є конкретизацією [11, c. 16]. Водночас, А.В. Поляков вказує на те, що право виникає не в момент створення закону, а після його соціального розуміння, оцінки та реалізації через поведінкові акти, тобто акти реалізації прав та обов'язків, а його онтологічний зміст міститься не в дефініціях нормативно-правових актів, а в наявних правах та обов'язках, що належать членам суспільства та реально визначають їх поведінку [12, c. 113-114].Інші вчені визначають об'єктом конкретизації норму права, а предметом - окрему ознаку чи елемент її структури [13, c. 14]. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що коли йдеться про конкретизацію норм права, то мається на увазі техніко-юридична корекція (уточнення) їх змісту (розширення чи звуження його), а не форми.

Розглянемо два основні підходи до конкретизації права:

1) вузький підхід;

2) широкий підхід.

Представники вузького підходу зосередили свої дослідження на правотворчій конкретизації. Представники цього підходу є як радикальними, визначаючи правотворчу конкретизацію як єдину можливу, так і лояльними, які визнають існування інших видів конкретизації, але повністю концентрують свою увагу саме на правотворчій конкретизації права. Суть правотворчої конкретизації, як вказує І.М. Сенякін, полягає у формуванні правових приписів, які розвивають і уточнюють зміст генеральних положень законодавчих актів, направлених на регулювання окремих сторін міжвидових суспільних відносин [26, c. 60].

Представники широкого підходу досліджують конкретизацію права не лише при правотворчості, а і при правозастосуванні та інтерпретації. При такому підході конкретизація права має вийти на новий рівень. І завершити процес правотворчої конкретизації правильним та справедливим правозастосуванням. Це можна зробити так:

-по-перше, керуючись аналізом практики правотворчої конкретизації здійснювати подальше удосконалення права за допомогою нової правотворчої конкретизації;

-по-друге, використовуючи практичні результати правозастосовної конкретизації виявляти недоліки в правотворчій конкретизації і на основі цих результатів, за допомогою правотворчої конкретизації, виробити такі правові норми, які б конкретизували право.

Тому що зараз такими незрозумілими випадками приходиться займатися правозастосовним органам, при цьому вони фактично створюють нове право, хоча і не мають на це повноважень. Ще одним помічником досконалої і ефективної конкретизації при правозастосуванні є моделі конкретизації права в сучасній юридичній науці та інші види інтерпретаційної діяльності.

Деякі представники широкого підходу розглядають конкретизацію права як властивість правового регулювання. О.Ф.Черданцев стверджував, що коли мова йде про конкретизацію норм права, то мається на увазі конкретизація їх змісту. Учений визначає, що ніщо інше конкретизуватися не може. Отже конкретизуватися може або сфера застосування, або сфера нормування, або обидві разом. Потім він відмічає, що конкретизація - це або виведення більш конкретних норм з більш загальної і абстрактної норми, чи підведення конкретного факту під дію загальної чи абстрактної норми. У першому випадку мова йде про власний розвиток права, про перехід від загальних юридичних правил до більш конкретних; в другому площина повністю інша - правореалізаційна. Абстрактна юридична норма нібито із «статусу» для всіх стає регламентатором конкретних відносин, і це головне в поясненні природи конкретизації. О.Ф. Черданцев представляє конкретизацію, яка присутня в різних рівнях правового регулювання й находить конкретизацію у сфері правотворчості, а також у процесі правозастосування й тлумачення права. Цей підхід характеризує конкретизацію як властивість права[28].

О.Ф. Черданцев також зазначав що, конкретизація норм права є одним з важливих розумових актів, що сприяють розкриттю змісту норми права, адже поняття конкретизації права має розглядатися як процес розгортання змісту наших знань про норму права, як прийом осмислення матеріалу, що полягає в поясненні загальних правил та положень прикладами, ілюстраціями [14, c. 41-42]. Водночас П.О. Недбайло, вказував на те, що конкретизація правових норм завжди і у всіх випадках проводиться у зв'язку з реальними юридично значущими фактами їх застосування, оскільки норма фіксує лише типове і не може охопити всіх особливостей окремого випадку, всіх умов її використання. На його думку, конкретизацією норми є її наближення до умов застосування, з метою зробити правильні висновки для цих фактів життя, встановити можливість її застосування до цих фактів в даних конкретних умовах місця і часу. Схожої позиції дотримується й О.І. Овчинніков, який переконаний в тому, що конкретизація потрібна та відбувається завжди, коли відбувається зіставлення питань «права» і «факту», належного та існуючого, норми і казусу [16, c. 102]. Ймовірно тому науковці пропонують конкретизацію у власному, вузькому значенні трактувати як надану правотворцем можливість наповнити поняття, що використовуються в законі, змістом відповідно до конкретної ситуації. Прикладом тут можуть виступати ті випадки, в яких законодавець свідомо відмовляється від повного, всебічного регулювання певних відносин, надаючи суду конкретизувати загальні вимоги закону залежно від обставин, що склались, та практики. Це пояснюють тим, що умови, в яких була прийнята та чи інша юридична норма, можуть не повністю відповідати тим умовам, в яких її належить застосовувати. Окрім того, оновлюється і змінюється значення слів, понять та категорій, якими вона наповнена. До того ж, норми тісно взаємодіють між собою, є взаємозумовленими та передбачають застосування в комплексі [15, c. 42]. Саме тому, а також враховуючи значну абстрактність нормативно-правових приписів, про яку вже згадувалось раніше, багато науковців вказують на те, що значення конкретизації полягає в наближенні норми до конкретних життєвих обставин, умов її застосування для того, щоб зробити правильний висновок та встановити можливість чи неможливість використання її в конкретних умовах місця та часу [17, c. 115]. Висловлюють також думку про те, що конкретизація є об'єктивною властивістю правового регулювання, яка сприяє переходу від невизначеності юридичного припису до його визначеності, а також невизначеності норми права у зв'язку із появою юридичного факту до його якості визначеного правового (індивідуального) регулятора. Більшість вчених так само вважає конкретизацію властивістю правового регулювання та визначає її як особливий, об'єктивно необхідний процес, який зумовлений такими ознаками права як його невизначеність та абстрактність змісту [18, c. 105]. Деякі автори вважають, що будь-яку діяльність, спрямовану на забезпечення найбільш визначеного, детального застосування правового припису, можна назвати правоконкретизуючою. Видається, що такий підхід веде до змішування конкретизації з іншими юридичними феноменами, розмежування з якими є необхідним для з'ясування суті досліджуваного явища. В юридичній літературі, присвяченій проблемам конкретизації, говориться про її тісний зв'язок з тлумаченням та інтерпретацією. Проте єдності у питанні співвідношення цих понять немає, як немає її під час розгляду конкретизації та деталізації, уточнення, доповнення, диференціації, зміни тощо.

Отже, конкретизація є важливо для юридичної науки в цілому. Вона необхідна для правових актів, які вже існують так і для тих, які тільки вводять в дію, оскільки завжди потрібно співставляти право та певний факт до якого це право буде застосовуватись.

1.2 Засоби конкретизації норм права

Засоби конкретизації норм права в процесі правотворчості. Оскільки правотворчість є такою правовою формою діяльності, що спрямована на формування єдиного, узгодженого і доступного для населення правового простору, у процесі нормотворення корисними є наступні засоби конкретизації норм права.

Уточнення - це перший етап конкретизуючої діяльності, на якому правозастосувач робить більш детальним зміст правової норми шляхом конкретизації її текстуального формулювання, уточнення об'єму лексичного значення термінів. Прийомами уточнення тексту є: інтерпретація терміну через синоніми; контекстуальне визначення, що містить необхідні описові характеристики тексту, примітки, визначення кола можливих дій, що сприяють досягненню потрібної однозначності. При уточненні, як правило, відомі всі основні сторони цілого, всі ознаки предмета чи явища, що не вимагають додаткового аналізу для пояснення змісту правової норми, але виражені в тексті джерела права недостатньо точні, повні, детальні, а тому їм необхідне уточнення.

Доповнення вносить елементи новизни в правове регулювання суспільних відносин, воно є способом правотворчої конкретизації. Під доповненням розуміють додатковий текст з уточненнями, змінами чи новими ідеями. Багато авторів вважають, що даний засіб виходить за рамки конкретизації та є самостійним процесом розвитку та вдосконалення нормативних й інших правових актів. Так, Г.Г. Шмельова відмічає, що при розгляді питання про конкретизацію правових норм у процесі правотворчості виникає необхідність у її обмеженні та доповненні і деталізації норм права. Вона стверджує: «доповнення та конкретизація, які є способами похідної правотворчості, опосередковують розвиток права. Однак такий розвиток проходить за допомогою різних логічних механізмів та у різних напрямках: конкретизація передбачає розвиток основної норми в глибину; при доповненні ж правове регулювання, що опирається на первісну норму, розвивається у ширину». Деякі вчені вказуютьна те, що доповнення означає встановлення такого правила поведінки, яке регулювало б не регламентовані раніше або частково регламентовані законодавцем суспільні відносини, включені ним у сферу правового регулювання. При цьому зміст доповнюючої норми права логічно не випливає зі змісту норми, що доповнюється [1, с.33]. Як зазначає І.А. Красюк, у процесі правотворчої конкретизації на основі загальних абстрактних норм створюються відносно нові, більш конкретні та визначені правила поведінки, які, конкретизуючи норми права, охоплюються об'ємом загальних абстрактних норм, визначаються їхнім змістом, логічно постають із них, але характеризуються при цьому новизною [5, с.128]. Схожим чином деякі вчені вказують, що специфіка такого методу законотворчості, як конкретизація, полягає, крім іншого, у тому, що конкретизація нерідко носить багатоступеневий характер. Це має місце в тих випадках, коли генеральна, тобто максимально широка по всіх позиціях норма (принцип) неодноразово трансформується стосовно тих чи інших об'єктів, суб'єктів і ситуацій в тому ж або в більш низькому по ієрархічній градації законі або підзаконному акті [6, с.42].

Наступним етапом конкретизації, тобто засобом більш повного розкриття змісту норми права, можна вважати деталізацію. В лексичному значенні слова «деталізація» головним чином є розробкою змісту чогонебудь в деталях - дрібних подробицях, частинах. Вказаний термін використовується в спеціальних роботах з тлумачення і конкретизації права частіше, і його розуміють у двох значеннях. Наприклад, в широкому смислі даний термін використовувався М.М. Вопленко для деталізації структури правових норм, з'ясування співвідношення їх форми і змісту [7]. У вузькому смислі деталізація - це аналіз процесу логічного виведення більш конкретних норм права із загальних норм. Вважається, що в основі деталізації лежать логічні прийоми, що замінюють визначення, такі як характеристика, ілюстрація, визначення через перерахування, яке може інколи вже містити в собі ілюстративний момент . Найбільшого значення даний засіб конкретизації має при регулюванні публічно-правових відносин. О.С. Гордієнко вірно, на мій погляд, вказує, що на відміну від приватноправової сфери, де диспозитивний метод правового регулювання передбачає більш широкі можливості вибору суб'єктами права варіанту поведінки, в основі публічних галузей права лежить конкретизаційно-деталізаційний критерій, згідно із яким наголошується на необхідності чіткого визначення меж дозволеної та обов'язкової поведінки суб'єктів права, які мають чітко усвідомлювати із текстів правових актів, яку саме модель поведінки їм слід обрати [8, с.5]. Особливо це стосується регламентації владних повноважень державних органів і посадових осіб, які можуть приймати рішення щодо реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та суттєво обмежувати їх.

Зміна права - це правотворчий техніко-юридичний метод приведення змісту, форми функціональної дії окремих положень права у відповідність з актуальними потребами соціальної практики. Зміна права дозволяє добитись стабільності, міцності, керованості і прогнозованості правового регулювання суспільних відносин. С.В.Горбачова зазначає, що специфічність феномену зміни права полягає в тому, що трансформації підлягає тільки частина законодавчого акта (пункти, статті, розділи) [9]. Виправлення у правовій сфері включає в себе елемент зміни, доповнення, за допомогою якого усуваються недоліки правового регулювання, а норми права звільняються від виявлених юридичною практикою змістовних дефектів.

Розвиток - це розширення, поглиблення змісту чи застосування чогонебудь, він є набуттям нового сенсу, рухом від простого до більш складного й багатого за змістом. Лексично значення терміну «розвиток права» може охоплювати як уточнення, деталізацію, так і доповнення, зміну, виправлення джерел права. В юридичній лексиці інколи використовується вираз «розвиток права в ширину та глибину», що означає розповсюдження його дій на нові види суспільних відносин і максимально детальне регулювання наявних відносин. Розглянувши всі вказані операції, можна зробити висновок, що основні етапи конкретизації права - це уточнення, деталізація та розвиток. Вони відповідають смисловим, текстуальним аспектам наших знань про право, а також знанням про ідеальну модель дійсності, яка в ньому міститься. І, відповідно, за допомогою цих операцій конкретизація стає важливим елементом у правовому регулюванні, за допомогою якого досягається гармонізація права. В.Н. Карташов основними елементами технології юридичної конкретизації вважає такі:

1) компетентні суб'єкти і учасники («виробники»);

2) об'єкти (предмети) юридичної конкретизації («продукти переробки»); 3) активні інтелектуальні і зовні актуалізовані дії та операції суб'єктів і учасників технологічного процесу, направлені на уточнення, досягнення максимальної визначеності відповідних юридичних приписів, оформлення їх в актах-документах, обнародування й ін.

4) сукупність загально-соціальних, технічних і спеціально-юридичних засобів (техніка конкретизації);

5) систему прийомів, способів і методів оптимального використання вказаних засобів (тактика конкретизації);

6) принципи, плани та прогнози юридичної конкретизації як стратегічний компонент;

7) процесуальні форми юридичної конкретизації (стадії, виробництва та режими);

8) показники, які характеризують якість правоконкретизуючого виробництва і його продуктів (результатів);

9) критерії та параметри ефективності дій суб'єктів і учасників, способів та засобів, які вони використовують, юридичних рішень, що виносяться (приписів, актів і т.п.);

10) ресурсозабезпеченість конкретизуючого виробництва, тобто наукові, організаційні, тимчасові, матеріальні, фінансові, трудові, юридичні та інші витрати;

11) відповідні види, методи контролю й нагляду за законністю і справедливістю, якістю і ефективністю правоконкретизуючих дій та операцій, рішень та актів що приймаються, їх оформлення і обнародування, дотримання процесуальної форми і т.п. .

Як суб'єкти юридичної технології виступають компетентні фізичні та посадові особи (органи), які повинні володіти відповідними знаннями, вміннями, навичками, майстерністю у сфері правотворчої, правореалізуючої, правороз'яснюючої, правосистематизуючої, договірної, судової, слідчої та інших типів, видів, підвидів конкретизації. До засобів диференціації кримінальної відповідальності, що характеризують суб'єкта злочину, можна віднести неповноліття, вид співучасті, особливий статус суб'єкта злочину (наприклад, статус службової особи), а до засобів, що характеризують об'єктивну сторону складу злочину, - множинність злочинів, незакінчену злочинну діяльність, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, що визначають вид діяння чи наслідки злочину тощо [10, с.320].

Таким чином, диференціація є важливим юридичним інструментом правотворчості, що сприяє адаптації загальних принципів і норм до різноманіття соціальних відносин і факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Вона здійснюється шляхом встановлення додаткових обмежень, винятків, гарантій, санкцій тощо. На базі існуючої нормативної диференціації в процесі прийняття рішення по конкретній справі відбувається правозастосовна індивідуалізація норм права.

Об'єктом юридичної конкретизації переважна більшість вченихюристів вважають норму права. Але зміст права складають не тільки норми (правила поведінки), але і принципи права (універсальні імперативи), нестандартні нормативно-правові приписи (легальні дефініції, приписирядки, нормативні малюнки і т.д.), інститути права, які повинні розглядатися в єдності з формою права (нормативними правовими актами, нормативноправовими договорами й ін.). Окрім того, об'єктами конкретизації є «акти офіційного тлумачення, правозастосовні акти, індивідуально-правові договори (сторони, наприклад, можуть уточнити умови та терміни виконання договору) та інші офіційні правові документи».

Основним засобом конкретизації в процесі правозастосовної діяльності є казуальне тлумачення, що полягає у з'ясуванні (у разі необхідності - й роз'ясненні) змісту відповідної правової норми з урахуванням конкретних життєвих обставин. Таким чином, зміст норми права стає більш конкретним, однак такий конкретизований зміст не має загального значення. Щоправда, у сучасній науковій літературі висловлюється думка, згідно з якою в ході правозастосовної конкретизації може бути сформульована так звана «квазінорма». Приставка «квазі» означає, що спосіб регулювання відносин, видобутий правозастосувачем з надр невідомого і досі прихованого права, ще не цілком нормативний, має казуальний характер і, як правило, може бути застосований лише локально, в рамках конкретної юридичної справи. Однак у подальшому така норма може бути сприйнята правотворчим органом та закріплена у нормативному акті [23, с.306].

Свої особливості має конкретизація норм права при виявленні дефектів правового регулювання суспільних відносин. Одним з найбільш серйозних дефектів правового регулювання є юридичні колізії, які полягають у неузгодженості, суперечливості нормативних приписів. Іншим різновидом неузгодженості права виступають прогалини, тобто відсутність юридичної норми, яка повинна бути в системі права з точки зору предмета правового регулювання, його обсягу та змісту. У подібних випадках конкретизація норм права виступає як спосіб «лікування» недосконалого юридичного розпорядження [24, с.70].

Для подолання юридичних колізій суб'єктами правозастосування використовуються такі засоби, як колізійні правила (темпоральні, просторові, ієрархічні та змістовні). Прогалини у праві долаються за допомогою аналогії, тобто шляхом застосування правових норм, що регулюють подібні суспільні відносини, або загального сенсу і принципів права. Щоправда, деякі автори вважають, що при використанні аналогії немає місця для конкретизації, оскільки відсутній її об'єкт[25].

Правотворчу конкретизацію в залежності від напрямку правового регулювання можна поділити на ієрархічну та галузеву. У цих випадках в обох структурах, що потребують конкретизації, норми і принципи найчастіше містяться в Конституції, яку не дарма називають Основним законом. Особливістю ієрархічної конкретизації є те, що вона відбувається завдяки конкретизації норм, що мають більшу юридичну силу і приписів, що мають меншу юридичну силу. Приведемо приклад ієрархічної конкретизації права на прикладі набуття громадянства України. Так ієрархічно найвищою нормою права, що регулює це питання є стаття 4 Конституції України. Наступним етапом правотворчої конкретизації права є ЗУ «Про громадянство», розділ другий якого повністю присвячений набуттю громадянства України. Однак конкретизація набуття громадянства України на цьому не закінчилась. Вона продовжується в Положенні про комісію при Президентові України з питань громадянства, в якому конкретизуються процесуальна сторона набуття громадянства України. Що ж до галузевої конкретизації, то тут загальні норми чи принципи конкретизуються певними галузевими приписами. В Україні останнім часом часто змінюється ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», тому логічною є конкретизація його норм в галузевому законодавстві. Так в статті 12 закону зазначається: «Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою» [27], а стаття 7 Цивільного процесуального кодексу України конкретизує дану норму по відношенню до цивільного судочинства.



Висновок

Спираючись на вище мою зазначене я можу зробити наступні висновки: правозастосовча конкретизація є складним правовим явищем, яке можна розглядати як:

1) діяльність, що деталізує юридичні норми та принципи;

2) визначену організаційну форму перекладу загальних відносно визначених нормативних розпоряджень до конкретної конкретної ситуації, що вирішується;

3) процес пізнання права, що проникає углиб за допомогою врахування окремих сторін, що регулюється їм суспільних відносин;

4) необхідна умова, передумова правильного найбільш оптимального рішення по справі;

5) результат конкретизуючої діяльності, яка знаходить вираз в правових актах.

Диференціація, деталізація та доповнення є засобами конкретизації вони взяємопов'язані між собою. Доповнення як засіб конкретизації допомогає закрити прогалини в законодавстві, від яких не застрахована жодна країна. Диференціація допомогає пристосувати норм права до конкретних ситуацій у певній сфері, яке регулює дане право. В свою чергу деталізація якби «ділить» норму права для регулювання суспільних відносин з урахуванням різної специфіки залежно від територіальності, галузевості тощо.

Встановлено, що конкретизація може здійснюватися як у момент створення правової норми, що містить оціночне поняття (часткова конкретизація), так і в процесі застосування норми (остаточна казуальна конкретизація), а індивідуалізація має місце тільки на стадії застосування правової норми, оскільки норму потрібно правильно інтерпретувати до кожної ситуації де вона застосовується.

При конкретизації юридичних норм, сформульованих у загальному виді, юридична норма перетворюється в конкретне правило, що застосовується до певної обставини, факту, їх сукупності.



Розділ 2. Конкретизації у процесі судового правозастосування

2.1 Засоби конкретизації у процесі судового правозастосування

Ефективна судова діяльність потребує конкретизації. Це обумовлено високим рівнем загальності та абстрактності нормативно-правових приписів, неможливістю відмовити в правосудді з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини, з огляду на наявність прогалин у законодавстві, іманентну невизначеність та багатозначність законодавчих норм.

Отже, необхідність конкретизації у судовій діяльності залежить не лише від рівня абстрактності нормативно-правового припису, а й від відповідності змісту об'єктивованої у ньому норми права тим фактичним обставинам, в яких її належить застосовувати для врегулювання тих чи інших правовідносин що стали предметом судового розгляду. Про це зазначається і в науковій літературі. Так, зокрема деякі правознавці стверджують, що для правильного й ефективного застосування та реалізації найбільш загальних і абстрактних норм необхідно виявити їх зв'язок із фактичною дійсністю, оскільки індивідуальний припис як модель поведінки формується саме в процесі правозастосування, а це свідчить також і про відповідну конкретизацію в цьому процесі. Тобто якщо говорити більш простою мовою в зуді застосовується такий вид конкретизації, як диференціація, оскільки саме диференціація дозволяє пристосувати норми права (закони) до обставин справи яка буде розглядатися в суді,

Інші вчені вважають, що суть конкретизації полягає в уточненні та деталізації юридичних обставин, з'ясуванні їх специфіки, максимального наближення до мети правозастосування, виокремленні індивідуального правового веління із загальних приписів законодавства. В даному визначені застосовується такий вид конкретизації, як деталізація права. Тобто судді можуть конкретизувати нормативний припис шляхом надання додаткової інформативної характеристики суб'єктів, об'єктів, предмета судової прави. На підтвердження моєї думки можна навести визначення конкретизації О. Ф. Черданцева, конкретизація в судовому правозастосуванні полягає в індивідуалізації - переведенні загального й абстрактного веління норми права у веління індивідуального характеру, що стосується індивідуальних (одиничних), персоніфіковано-визначених суб'єктів як учасників конкретних відносин, які діють у конкретній ситуації.

Схожу думку висловлює й А. В. Поляков, зазначаючи, що конкретизація слугує переведенню найбільш загальних правових приписів на більш конкретний рівень, аж до індивідуальних норм, судових рішень [19, с. 117], інші правники зазначають, що правозастосовна конкретизація здійснюється компетентними державними органами та фактично створює загальне правило застосування юридичної норми у відповідних конкретних життєвих обставинах. Так, конкретизація норм права судами можлива лише у зв'язку із застосуванням їх на практиці там, де в межах загальних норм певні правові установки відсутні і, як наслідок, не може йтися про застосування права в строгому його розумінн . Суддя осмислює норму не в абстракції, а в контексті визначених фактичних обставин того чи іншого казусу та відштовхується під час конкретизації від практичних потреб [20]. Конкретизацію також визначають як об'єктивну властивість правового регулювання, яка сприяє переходу від невизначеності юридичного припису до його визначеності, а також невизначеності норми права у зв'язку із появою юридичного факту до її визначеності як індивідуального правового регулятора. Тут, на мою думку присутній такий засіб конкретизіції як деталізація, тобто «переведення» нормативного припису із абстрактного (гіпотетичного) стану в фактичний (казуальний) . М. В. Залоіло вважає, що конкретизація юридичних норм спрямована на логічну завершеність правового регулювання, на зниження абстрактності приписів, і, як наслідок, досягнення їх чіткості та зрозумілості. Водночас М. Ш. Гамідов зробив висновок, що конкретизація допомагає вирішити проблеми негативної невизначеності, що є наслідком помилкової правотворчості або умисного зловживання право [21]. Аналіз правоконкретизації дає змогу виокремити такі ознаки, що її характеризують: вона є юридично значимою діяльністю компетентного суб'єкта; необхідною передумовою реалізації нормативноправового припису; її метою є відображення точності та повноти змісту норми та досягнення максимальної правової визначеності; здійснюється шляхом звуження чи розширення змісту понять норми права; здійснюється шляхом виявлення особливих ознак багатовимірної реальності соціальної ситуації, типових для фактичних обставин; її результат фіксується у правотворчих, правозастосовних та правотлумачних актах. Отже, правоконкретизація - це юридично значима діяльність компетентного суб'єкта, спрямована на відображення точності та повноти змісту норм права, досягнення їх максимальної правової визначеності для створення необхідних передумов їх реалізації. Водночас необхідно зазначити, що судовій правоконкретизації характерні і загальні ознаки цієї діяльності, і певні особливості, зокрема: вона здійснюється професійним суддею під час розгляду справи по суті; зумовлюється необхідністю передати точний зміст норми права в контексті визначених обставин справи; результати фіксуються в індивідуалізованому приписі, що об'єктивується в судовому рішенні по справі; є підґрунтям для вирішення правового спору. Отже, судова правоконкретизація - це діяльність професійного судді, спрямована на відображення в індивідуалізованому приписі, що об'єктивований у рішенні суду, точності та повноти змісту норми права у контексті визначених обставин, з метою вирішення правового спору по суті, створення умов необхідних для реалізації інтересів осіб, які беруть участь у справі. Отже для об'єктивності судового рішення суддя повинен використовувати всі засоби правової конкретизації, щоб максимально приблизити норми права до законів і положень, які він буде використовувати у даному випадку.



2.2 Проблеми конкретизації норм права при судовому правозастосуванні

Практичне значення отриманих наукових знань про конкретизацію норм права є дуже важливими для існування і розвитку судової системи, законодавства, забезпечення цивілізованих суспільних відносин, спрямування їх розвитку на побудову громадянського суспільства і правової держави.

Проблема ефективності здійсненння конкретизації норм права, її результативності має розглядатися в декількох площинах. Тут потрібно враховувати внутрішній, національний аспект і зовнішній, навіть зовнішньо інтеграційний, пов'язаний з імплементацією в законодавство України міжнародних стандартів.

Ефективність конкретизації означає досягнення в ході її проведення цілей точності і детальності правової норми, що дозволяє не тільки «включити» її в правореалізаційнний процес, але і забезпечити ефективність для регулювання суспільних відносин.

Однак говорити про ефективність не доводиться в тому випадку, якщо конкретизація не провадиться. Найбільшою проблемою правової конкретизації на сьогодні є те, щоздійснення конкретизації в переважній кількості випадків носить імпульсивний характер. Тобто в міру виявлення потреби конкретизації відповідний суб'єкт починає активні дії з її реалізації. Таким чином, відсутність потреби відкладає конкретизацію на невизначений термін.

Варто відмітити, конкретизація в першу чергу важлива для адресатів норми права наприклад, громадян, а проблемою є те, що переважній кількості випадків громадяни позбавлені повноважень щодо конкретизації. Тому повинна буди примусова ініціатива процедури конкретизації норм права. При цьому мова не йде про внесення поправок до Конституції України, а наділення інших органів правом законодавчої ініціативи в порядку соціальної активності. Необхідно активізувати за даним напрямком діяльність громадських організацій, окремих державних структур. Повноваження з інціативи конкретизації норм права слід включити в компетенцію судових органів.

Це і логічно, об'єктивно. Кожна судова структура багаторазово зштовхусться з проблемою точного і однозначного тлумачення норм права. У залежності від рівня складності тлумачення, що може визначатися тривалістю процесу, наявністю або відсутністю практики тлумачення, оцінками експертів, висновками сторін судового розгляду, акцент робиться на найбільш актуальних для конкретизацї нормах права [22] Потреба в конкретизації правових норм носить об'єктивний, закономірний характер,в таких умовах безперервно оновлюються суспільні відносин, також спостерігається підвищення рівня динаміки і мінливості спрямованості, ускладнюється весь процес правового регулювання. В арсеналі юридичної техніки з'являються нові все більш ефективні інструменти. Однак у більшості випадків потрібна вузька спеціалізація правового впливу. Це спостерігається поряд із комплексністю та універсальністю загально нормативного правового регулювання, виявляються множаться специфічні, досить вузькі сегменти соціальної сфери, де потрібна максимальна точність правового втручання. Конкретизація дозволяє перевести концептуальні підходи до законодавчого забезпечення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави, закладених у Конституції України, в постановах та в практичних заходах зі створення ефективного механізму формування функціонування правової системи.

На необхідність переходу від загальних, часом демагогічних міркувань точних і однозначно зрозумілих норм держави, які б регулювали суспільні відносини, а також визначених конкретних завдань неодноразово вказувалося політичним керівництвом держави. Однак ніяких конкретних дій не було. Конкретизація могла б стати засобом боротьби за якість правового регулювання, прийняття відповідальних на перспективу рішень, позбавлення від популістських обіцянок закликів. Дещо кращі справи спостерігаються і у сфері міждержавних відносин, де відбувається якісний перехід від запевнень і намірів до конкретних механізмів взаємовигідних у ринкових умовах відносин. Тим часом нинішній рівень характер теоретичного осмислення даного феномена відстає від існуючих потреб юридичної практики, процесів оновлення правової матерії. Проблемою є також те, що кількість наукових досліджень із поданої проблематики є незначним.

На мою думку, слід стимулювати проведення окремих великих наукових конференцій та інших наукових заходів, проте їх кількість недостатня. Таким чином, попри різноманіття проявів і глибинну проникнення в правовий простір конкретизація поза скрупульозним осмисленням з теоретико-тодологічної точки зору[22].

За допомогою конкретизації норм права міг би досягається той результат, до якого законодавець прагне, та який, на його думку, повинен привести до якогось корисного результату. Цілком зрозуміло, що формування законодавчої бази, що належним чином регулює найбільш важливі суспільні відносини, є безпосередньо актуальним питанням. Суб'єкти правозастосування зіштовхуються з тим, що норми одного і того ж нормативного акта чи норми різних правових актів, що мають однакову юридичну силу, суперечать одна одній або по-pізному регулюють окрему сферу суспільних відносин. Це проблема і вона призводить до зниження ефективності правового врегулювання та порушує його системність Отже,на мою думку найбільшої проблемою правової конкретизації є те, що її застосування є не значним в нашій країні, як на мене це повязанно з малим виченням данного процесу зі стороно науковців.



Висновок

Для публічно-правової сфери українського права є цілком характерним наявність конкретизуючих норм. У основі публічних галузей права знаходиться конкретизаційно-деталізаційний критерій, згідно із яким наголошується на необхідності чіткого визначення меж можливого та обов'язкового. Суб'єкти права повинні чітко усвідомлювати із текстів правових актів яку саме модель поведінки їм слід обрати, що є дозволеним, а що заборонено. Таким чином, при правовому опосередкуванні публічноправових норм простежується прагнення до їх максимальної деталізації, відтак, у відповідних галузях висока частка конкретизуючих норм.

Аналіз юридичної літератури та систематизація поглядів учених дав змогу виділити два підходи в дослідженні конкретизації права: вузький та широкий.

Вузький підхід зосереджено на дослідженнях лише правотворчої конкретизації. Погляди представників цього підходу є як радикальними, такими що визнають правотворчу конкретизацію як єдину можливу, так і лояльними, такими що визнають існування інших видів конкретизації, але повністю концентрують свою увагу саме на правотворчій конкретизації права. Перевагою представників вузького підходу є те, що вони досить глибоко досліджують теоретичні аспекти правотворчої конкретизації. Такі як юридична техніка, яка використовується при конкретизації права, межі правотворчої конкретизації, механізм конкретизації права.

Широкий підхід орієнтовано на дослідження конкретизації права не лише при правотворчості, а і при правозастосуванні та правоінтерпретації. При такому підході має місце не лише конкретизація окремих положень та оціночних понять що містяться у нормах права, а й конкретизація їх дії. Широкий підхід збагачує конкретизацію права особливостями створення та фактичного застосування правових норм.

В юридичній літературі в відсутнє єдине розуміння правоконкретизації та розмежування з суміжними поняттями. Самостійного дослідження потребує також юридична природа такого явища, як конкретизація.

По-перше, шоб не допустити злиття правоконкретизації з іншими юридичними явищами та процесами, забезпечити законність та ефективність її здійснення, важливим та необхідним є також встановлення меж її застосування.

По-друге, слід зазначити, що конкретизація є одним з ключових елементів підвищення якості правового регулювання, забезпечення його законності та ефективності.

Конкретизація правових норм являє собою діяльність суб'єктів правотворчості та правозастосування щодо усунення або зменшення невизначеності нормативних приписів за допомогою спеціальних засобів юридичної техніки. Якщо говорити про судове правозастосування то конкретизація у судовому правозастосуванні є необхідною для забезпечення ефективного регулювання суспільних відносин. Проте характеристика її природи потребує більш ґрунтовного наукового аналізу, виявлення її особливостей в окремих видах судочинства. Відповідно, найбільш важливими правотворчими засобами конкретизації норм права є:

-уточнення;

-доповнення;

-деталізація;

-диференціація нормативних приписів;

Основними засобами конкретизації, що використовуються у процесі правозастосовної діяльності, є казуальне тлумачення, уточнення оціночних понять, колізійні правила та аналогія.

Аналіз правоконкретизації дає змогу виокремити такі ознаки, що її характеризують: вона є юридично значимою діяльністю компетентного суб'єкта; необхідною передумовою реалізації нормативноправового припису; її метою є відображення точності та повноти змісту норми та досягнення максимальної правової визначеності; здійснюється шляхом звуження чи розширення змісту понять норми права; здійснюється шляхом виявлення особливих ознак багатовимірної реальності соціальної ситуації, типових для фактичних обставин; її результат фіксується у правотворчих, правозастосовних та правотлумачних актах.

Отже, правоконкретизація - це юридично значима діяльність компетентного суб'єкта, спрямована на відображення точності та повноти змісту норм права, досягнення їх максимальної правової визначеності для створення необхідних передумов їх реалізації.

Водночас необхідно зазначити, що судовій правоконкретизації характерні і загальні ознаки цієї діяльності, і певні особливості, зокрема: вона здійснюється професійним суддею під час розгляду справи по суті; зумовлюється необхідністю передати точний зміст норми права в контексті визначених обставин справи; результати фіксуються в індивідуалізованому приписі, що об'єктивується в судовому рішенні по справі; є підґрунтям для вирішення правового спору.

Конкретизація допомагає вирішити проблеми негативної невизначеності, що є наслідком помилкової правотворчості або умисного зловживання правом.

Всі вище вказані засоби забезпечують належний розвиток змісту правових норм, їх адаптацію до рухливих соціальних процесів та до конкретних обставин реального життя. Тож я вважаю тему моєї курсової роботи досить актуальною на сьогоднішній день.



Список використаних джерел

1. Рабинович П. М., Шмелева Г. Г. Конкретизация правовых норм: общетеоретические проблемы. Правоведение. 1985. № 6. C. 31-39.

2. Про наукову і науково-технічну діяльність : Закон України від 26.11.2015 № 848-VIII. Офіційний вісник України. 2016. № 2. Ст. 40.

3. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (щодо уточнення деяких положень). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=4349&skl=9.

4. Про внесення зміни до статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» щодо уточнення деяких положень : Закон України від 31.05.2016 № 1394-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 27. Ст. 523.

5. Красюк І. А. Конкретизація права в забезпеченні ієрархії нормативно-правових актів. Актуальні проблеми держави і права. 2013. Вип. 70. С. 127-134.

6. Поленина С. В. Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики: материалы Международного симпозиума (Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.). Н. Новгород, 2008. С. 33-57.

7. Вопленко Н.Н. Акты толкования норм советского социалистического права: автореф. дис. …канд. юрид. наук / Н.Н.Вопленко.- 27 с

8. Гордієнко О. С. Поняття і види конкретизації в українському праві: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Одеса, 2017. 19 с.

9. Горбачева С.В. Самозащита прав по российскому законодательству: дис. …канд. юрид. .наук: спец / С.В. Горбачева.- Н. Новгород, 2005. - 199с.

10. Павлик Л. В. Поняття та види засобів диференціації кримінальної відповідальності. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2013. № 1. С. 313-325.

11. Баранов В.М. Конкретизация права: понятие и пределы / В.М. Баранов, В.В. Лазарев // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики : материалы Международного симпозиума (Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.) / под ред. проф. В.М. Баранова. - Н. Новгород, 2008. - С. 16-33

12. Поляков А.В. Конкретизация законодательства как средство правовой коммуникации / А.В. Поляков // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики : материалы Международного симпозиума (Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.) / под ред. проф. В.М. Баранова. - Н. Новгород, 2008. - С. 112-117.

13. Гамидов М.Ш. Конкретизация норм права : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук / М.Ш. Гамидов. - Н. Новгород, 2010. - 33 с.

14. Гаврилова Ю.А. Конкретизация правовых норм и толкование права по объему / Ю.А. Гаврилова // Вестник ВолГУ. - 2007. - Вып. 9. - С. 40-48.

15. Залоило М.В. Развитие отечественной юридической мысли о конкретизации в праве / М.В. Залоило // Журнал российского права. - 2011. - № 6. - С.41-49.

16. Овчинников А.И. Неявное правотворчество в процессах конкретизации юридических норм / А.И. Овчинников // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики: Материалы Международного симпозиума (Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.) / под ред. проф. В.М. Баранова. - Н. Новгород, 2008. - С. 100-112.

17. Андрущакевич Ю.В. Поняття та риси правозастосовчої конкретизації / Ю.В. Андрущакевич // Держава і право. - 2011. - Вип. 53. - С. 110-116.

18. Залоило М.В. Конкретизация и толкование юридических норм: проблемы соотношения и взаимодействия / М.В. Залоило //. - 2010. - № 5. - С. 105-112

19. Поляков А. В. Конкретизация законодательства как средство правовой комуникации / А. В. Поляков // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики, 2008. - С. 112-117.

20. Колесник И. В. Правотворческая и правоприменительная конкретизация / И. В. Колесник // Философия права. - 2011. - № 3. - С. 23-27.

21. Гамидов М. Ш. Конкретизация норм права, 2010. - 33 с.

22. Андрущакевич Ю.В. Поняття та риси правозастосовчої діяльності, Держава і право,2011.

23. Болдырев С. Н. Юридическая техника: теоретико-правовой анализ : дис. т докт. юрид. наук : 12.00.01. Ростов-на-Дону, 2014. 468 с.

24. Красюк І. А. Конкретизація права в забезпеченні ієрархії нормативно-правових актів. Актуальні проблеми держави і права. 2013. Вип. 70. С. 127-134.

25. Белоносов В. О., Громов Н. А., Францифоров Ю. В. Конкретизация и аналогия в уголовнопроцессуальном праве. Правоведение. 2000. № 2. С. 208-211.

26. Сенякин И.Н. Правотворчество и законодательство // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. - М., 1999. - 612 с.

27. Закон України «Про судоустрій та статус суддів»: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17

28. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: учеб. для вузов / А.Ф. Черданцев // М.: Юрайт-М, 2002. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru