Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поділ влади: теорія і принцип

ВСТУП

влада державний конституційний

Актуальність дослідження принципу поділу влади: принцип поділу влади є фундаментальним принципом державного будівництва, на ньому зводиться основа держави в більшості країн, в той самий час він виступає функціональною основою, котра забезпечує ефективну діяльність державного механізму, сприяє оптимальному розвитку відносин у суспільстві і державі.

Актуальність теми полягає у тому, що принцип розподілу влади є одним із правових основ громадянського суспільства, який не тільки конструює владу правової держави, але і тримає її під контролем. Соціальна ж цінність розподілу влади полягає у тому, що він покликаний запобігти можливості зосередження повноти влади в руках якої-небудь гілки влади чи державного органу. Тому його справедливо вважають важливою гарантією політичної свободи.

Об'єкт: Влада та її поділ на гілки

Предмет: Поділ влади: теорія і принцип

Мета роботи: Проаналізувати та дослідити сутність поділу влади її історію виникнення та ідею формування, конституційну реалізацію принципів, розглянути характеристику гілок державної влади та систему «стримувань та противаг».

Завдання: Для того щоб досягти поставлену мету потрібно виконати такі завдання:

1. Дослідити історію розвитку розподілу влади;

2. Гілки розподілу влади на виконавчу;законодавчу та судову;

3. Систему стримувань і противаг.

Методи: синтез, аналіз, дедукція, конкретно-історичний, порівняльно-правовий, індукція, абстракція

РОЗДІЛ І. ПОДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ІДЕЇ, ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ, РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРИНЦИПУ

1.1 Історія розвитку ідеї поділу влади

Поділ влади є важливою рисою сучасної правової демократичної держави.

Він є основоположним принципом, згідно з яким в такій державі мають співіснувати всі галузі державної влади, а саме - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, які здійснюють взаємоконтроль. [1]

Основні положення теорії поділу влади:

v Розподіл гілок влади закріплюється конституцією;

v Згідно з Конституцією самостійні гілки влади підпорядковуються різним уповноваженим особам і органам;

v Усі гілки влади є рівними і автономними;

v Ніяка з гілок влади не може користуватися правами наданими іншій гілці влади; [2]

Залежно від незалежності , прозорості і якості взаємодії всіх гілок влади визначається міра демократичності держави, всі вони виконують призначені їм функції, відсутність хоча б однієї, тягне за собою порушення принципів демократії. [3]

Розвиток теорії поділу влади розпочався ще в античну епоху. «Треба визнати,-- писав В.С. Абашмадзе, -- що вчення про поділ державної влади таке ж старе, як і сама держава і право. Починаючи з античної епохи вчення про розподіл державної влади розвивається поступово і лише в епоху абсолютизму стає панівним» .[4.с.4-5]

На підтвердження такого висновку вчені посилаються на

Ш. Монтеск'є , який починає вивчення історії вчення про поділ державної влади " з античної епохи" [ 4. С.5 ].

Давньогрецькі філософи першими помітили, що для кращого функціонування єдиної державної влади потрібно, щоб вона була розподілена між державними органами і виражала інтереси різних верств населення, але при цьому була єдиною в досягненні загального блага.

Засновниками вчення про поділ державної влади є античні вчені-мислителі Платон, Аристотель, Полібій. Мислителі античності намагалися виявити зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонійне функціонування суспільства тієї чи іншої Проте, античні і в поняття поділу влади не вкладали того сенсу, який характерний для цього поняття сьогодні . Говорячи про поділ влади , вони, мали на увазі принцип рівної участі всіх зацікавлених сторін в управлінні державою. Платон, досліджуючи державно-правові відносини походження, апарат і функції держав, поділяє їх за формою.В основі його класифікації держав лежить принцип розмежування влади одного, окремої групи або більшості.

Аристотель поділяє держави на три правильні і три неправильні форми. Аристотель чіткіше й послідовніше Платона, розрізняв між собою «три елементи» усякого державного ладу: перший -- законодавчим орган про справи держави, другий -- магістратури, третій -- судові органи. Але, незважаючи на те, що названі «три елементи» і складають у Аристотеля основу кожної з форм державного устрою та саме відмінність окремих форм державного ладу обумовлено різною організацією кожного з цих елементів проте ці елементи, характеризуються в вчені Аристотеля не як різні влади, не як відносно самостійні прояви єдиної державної влади, тобто не з позицій поділу влади, а швидше як формотворчі елементи. [5. с.164]

Якби Аристотель виходив з ідеї поділу влади, він мав би сказати, що різниця окремих форм державного ладу обумовлено не тільки і не стільки різною організацією кожного з цих елементів, а й характером відносин між даними елементами, способом їх взаємозв'язків між собою, формою і мірою їх співучасті в реалізації всієї сукупності владних повноважень держави в цілому. На його думку, правильна форма держави - ??політія, вибирає найкраще від монархічної і демократичної форм держави, вона враховує інтереси як народу так і аристократії. Таким чином, Аристотель хотів обмежити владу монарха і вберегти від його сваволі підданих. [6.с.165]

Новий шлях у досліджені проблем політико-правових і функціональних відносин у державній владі відкриває Полібій. У його вченні про державу велика увага приділяється вирішенню питання про виключення свавілля з боку влади до підданих, а також попередження виникнення конфлікту між гілками влади. Вирішити це завдання, на його думку, можна шляхом урівноваження гілок державної влади. Полібій, визнавав шість основних форм держави: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія, і вважав , що кожна з них з причини своїх недоліків може перетворюватися на свою протилежність. Виходячи з цього, він робить висновок, що досконалою формою держави потрібно визнати таку державу, в якій з'єднуються особливості всіх форм держави, головною перевагою такої форми держави, він вважав те, що вона є більш стійкою ніж, інші форми держави. Всі ці ознаки держави він бачив у державі римлян, в якій, на його думку, -- державна влада розділена між консулами, Сенатом і народом. У вченні Полібія особливу увагу приділено сенату і демократії. Сенат, як законодавчий орган і народ , який бере участь в суді і здійснює суд, мають конкретні повноваження і права.

Згодом теорії засновників вчення про поділ державної влади були піддані критиці вчених двадцятого століття. «У Платона не було, звичайно, ідеї поділу влади, -- пише В. С. Нерсесянц, -- -- Але платонівське уявлення про переваги змішаного правління присутній у вченні Монтеск'є про поділ влади при обґрунтуванні вимоги рівноваги різних видів влади...».[6.с.165]

Торкаючись концепції «поділу влади», В.С.Абашмадзе замінює це поняття іншим, а саме «поділом єдиної державної влади на окремі влади» і вважає, ніби вже античні автори, насамперед Платон, розробили вчення про поділ державної влади. Подібну думку в кінці XIX ст. висловлював німецький юрист Рем, який вбачав в роботах Аристотеля вчення про поділ влади, концепцію правової держави. В період Середньовіччя теорії структури держави та поділ влади висував Марсилій Падуанський один із засновників політичної школи, що проголошувала верховенство народу і підпорядкування йому монарха. В своєму вченні про поділ влади він знаходиться під впливом середньовічної, дуалістичної організації держави, де монарх і народ є двома самостійними політичними силами. [ 6. ] Він першим запропонував політико-правову формулу -- народ -- законодавець. Та один із перших почав виділяти законодавчу і виконавчу владу. Законодавча при цьому повинна належати народу, а виконавча монарху.

У Марсилія Падуанського народ був єдиним носієм суверенітету і верховним законодавцем. Він один з перших став проводити чітке розмежування між законодавчою і виконавчою владою держави. При цьому законодавча визначає компетенцію й організацію виконавчої, котра покликана суворо дотримуватися закону. Він заперечував твердження, що всі закони виходять з одного вищого, вічного і божественного правового начала. Закон, за його визначенням, -- це припис, супроводжений примусом. Головна мета закону -- правда і загальне благо. Другорядна мета -- твердість і міцність влади, адже закон, утримуючи владу від сваволі і дурних пристрастей, тим самим робить її міцною. Тому усяка влада повинна управляти на підставі закону. А творцем законів має бути народ. [ 7. ]

Згідно з теорією Ш. Монтеск'є законодавча влада є лише виразом загальної волі держави. Основне її призначення -- виявити право і сформулювати його у вигляді позитивних законів, обов'язкових для всіх громадян. На думку Ш. Монтескье, законодавча влада повинна належати всьому народу, судова і виконавча гілки влади повинні бути не тільки розділені, а й наділені правом стримувати діяльність одна одної. Виконавча влада, згідно з вченням Монтеск'є, виступає як орган, що реалізує загальну волю держави, її призначенням є виконання законів установлених законодавчою гілкою -- виконавча влада обмежена по своїй природі, нею наділяється в першу чергу монарх, тому що ця сторона правління майже завжди вимагає швидкої дії, тому краще виконується одним ніж декількома. Виконавча влада в особі монарха стримує від свавілля законодавчу владу, володіння правом накладання вето на рішення органів законодавчої влади. Монтеск'є більше інших вчених просунувся в напрямку розробки теорії поділу влади, проте саме через те, що він висвітлює судову владу як частину виконавчої і не проводить чітку ідею рівноправ'я всіх трьох гілок влади його концепція на вважається не завершеною.[ 8. ]

Заснована Руссо концепція в цілому виражає його ідеальні уявлення про державу і право. Основна думка заключається в тому, що тільки встановлення держави, політичних відносин і законів, відповідних його концепції суспільного договору, може виправдати, з точки зору розуму, справедливості і - перехід від природнього стану до громадянського. Вихідним пунктом вчення Руссо -- є природня свобода індивідуальної людської особистості. Він ставить собі як ціль вирішення питання: яким способом людина може увійти в склад суспільства і підкорившись державній владі зберегти свою свободу. Цю проблему він вирішує на основі суспільного договору. Люди, спочатку вільні і незалежні одне від одного, шляхом всезагального договору об'єднаються в єдине ціле -- народ і, відмовляючись від своїх первинних індивідуальних прав, підкоряються владі цілого. Народ, таким чином, має абсолютну владу, яку Руссо називає загальною волею, а народ є сувереном. З розумінням суверенітету як загальної волі народу пов'язане твердження Руссо про те, що суверенітет є невідчужуваним і неподільним. Відчужування суверенітету народу на користь тих чи інших осіб чи органів, так як і його поділ між різними частинами народу, за поглядами Руссо, мали б таке значення: суверенітет не є вираження загальної волі всього народу. Загальну волю Руссо ототожнює із законом, ознакою закону є не тільки загальна участь усіх членів держави, але і загальність його змісту. [ 3. ]

1.2 Конституційний принцип поділу державної влади

Принцип розподілу гілок влади означає:

v По-перше, розподіл функцій між державними органами відповідно до вимог праці;

v По-друге, закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень;

v По-третє, наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу, контролюючи цим повною мірою його дії.

Одним із перших конституційних формулювань принципу поділу державної влади можна вважати «Декларацію прав людини і громадянина», яка стала вступом до Конституції Франції, розробленої

3 вересня 1791 р. У ст. 16 зафіксовано, що у суспільства, в якого не забезпечена гарантія прав і немає поділу влади -- не має Конституції взагалі. Першою досить успішною Конституцією можна вважати американську конституцію 1787р., яку Т. Алексєєва називає: «першою успішною формою конституювання ефективної демократичної держави».

Групи на які можна розподілити конституції за принципом поділу влади:

v Ті, в яких принцип поділу влади зафіксовано текстуально - Азербайджан, Албанія, Білорусь, Вірменія, Болгарія, Грузія, Казахстан, Молдова, Росія, Польща;

v Ті, в яких принцип поділу влади передбачається контекстуально - США, Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія, Ісландія. [ 9.с.33-34]

РОЗДІЛ ІІ ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОДАВЧОЇ, ВИКОНАВЧОЇ ТА СУДОВОЇ ГІЛОК ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

2.1 Законодавча влада

Законодавча влада - це окрема гілка влади , яка делегована народом своїм представникам у парламенті, уповноважуючи їх приймати закони. Парламенти можуть бути різних видів, наприклад, двопалатні як у федеративних державах - США, так і в унітарних державах, таких як Україна, Велика Британія, Франція, Ізраїль, Нова Зеландія.

Парламент - єдиний представницький і законодавчий орган народу, який повністю або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої та зовнішньої політики держави , а також бере участь у її здійснені та контролі за діяльністю інших вищих органів і посадових осіб.

На сьогодні парламенти діють у більш ніж 160 країнах світу.

Існують різні назви парламенту, наприклад, в Україні - Верховна Рада, в Швейцарії - Федеральні збори, в Іспанії - Генеральні кортеси, в Ізраїлі - Кнесет, і тд.

Місце та роль парламенту в механізмі держави зумовлені формою правління в державі. На підставі цього виділяють такі види парламентів:

v Парламенти країн з парламентською формою правління (так звана вестмінстерська модель: Велика Британія, Австрія, Італія, Німеччина, Болгарія, Угорщина тощо). За цієї форми правління парламент відіграє вирішальну роль у формуванні уряду. Уряд відповідає перед парламентом. Але і діяльність парламенту може бути достроково припинено через розпуск;

v Парламенти країн з президентською формою правління -- США, Бразилія, Венесуела, Мексика тощо. Для таких країн характерний жорсткий поділ влади. Відсутні: вотум недовіри уряду, відповідальність уряду перед парламентом, інститут розпуску парламенту. За цієї форми правління законодавча влада часто послаблена та підпорядкована президенту;

v Парламенти країн зі змішаною формою правління (Франція, Україна, Росія тощо). За цієї форми правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та інші права щодо парламенту;

v Парламенти держав, де представницькі установи побудовані за так званим радянським зразком (КНР, КНДР, В'єтнам, Куба). Роль вищого законодавчого органу зводиться до схвалення прийнятих за його стінами політичних рішень.

У деяких державах роль парламентів применшується через відведення їм консультативної ролі (як правило, в мусульманських країнах, в яких існує абсолютна монархія: Бахрейн, Бруней, ОАЕ і тд.)

За часом виникнення та функціонування сучасні парламенти умовно поділяють:

v Давні (середньовічні) парламенти - парламенти Ісландії, Великої Британії;

v Парламенти часів нової історії - це парламенти, виникнення яких пов'язане з буржуазними революціями та прийняттям перших конституцій наприклад, парламенти США, Франції;

v Парламенти, що виникли після Другої світової війни (у зв'язку з проголошенням незалежності окремими країнами Азії та Африки, звільненням від фашистської диктатури (Німеччина, Італія, Австрія);

v Новітні парламенти держав колишніх республік СРСР та Східної Європи. Здебільшого тут представницькі органи перетворилися на парламенти цих країн. До цієї групи парламентів можна віднести і Верховну Раду України.

Залежно від структури розрізняють:

Ш Однопалатні парламенти;

Ш Двопалатні парламенти, які, у свою чергу, поділяються на парламенти із слабкою верхньою палатою та парламенти з сильною верхньою палатою.

Також є випадки, коли було сформовано шести палатний парламент за Конституцією Югославії 1963р. і три палатного за Конституцією ПАР 1984р.

Для буржуазних парламентів була характерна двопалатна структура, за якої нижня палата формувалася шляхом прямих виборів, а верхня могла формуватися за принципом спадковості або призначалася головою держави. Після Другої світової війни деякі країни, такі як Данія, Швеція, відмовилися від такої системи, тому що верхня палата стримувала демократичні тенденції, які проявлялися у нижній. Проте, були країни Східної Європи в яких було відновлено двопалатну систему в результаті перебудови державних інститутів, але така наявність більш властива федерації, де верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації.

Нижні палати парламентів формуються шляхом загальних та прямих виборів, строк їх повноважень 4-5 років. Верхні палати формуються через прямі або непрямі вибори( призначення главами держави), строк їх повноважень більший за строк нижніх палат. Складовими структури парламенту, окрім палат, є:

v Керівництво парламенту: спікер, президія та інші керівні органи;

v Комітети;

v Парламентська більшість та парламентська опозиція;

v Депутатські партійні фракції (групи).

Функції парламенту:

v Представницька - реалізується через обов'язок представляти інтереси народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу (постанови парламенту як представницького органу мають політичний характер);

v Законодавча - реалізується через право видавати закони (основна діяльність, що має юридичний характер);

v Фінансова - реалізується через право приймати рішення з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни);

v Установча - реалізується через право брати участь у формуванні вищих виконавчих, а також судових органів;

v Контрольна - реалізується через право здійснювати контроль за діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб;

v Політична - реалізується через право визначати основи внутрішньої та зовнішньої політики і через обов'язок брати участь у її здійсненні.

Законодавча влада внаслідок свого представницького мандату є найбільш політизованою серед всіх інших гілок влади ( виконавчої, судової). Тому не є випадковим, що в органах законодавчої влади не виключається, а передбачається створення фракцій політичних партій. Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її «першою серед рівних» у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що за певних умов компетенція органів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко. [10]

2.2 Виконавчв влада

Виконавча влада -- підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Загальнотеоретична характеристика цих органів пов'язується з необхідністю визначення їх специфічних ознак:

v Ввиконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах має неоднакову назву -- Рада міністрів у Італії, Адміністрація президента у США, Уряд в Росії, Кабінет Міністрів в Україні, Федеративна рада у Швейцарії, Кабінет у Японії;

v Основною функцією виконавчої влади є виконання законів шляхом конкретизації їх положень у підзаконних актах та їх реалізації;

v Органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів;

v Органи виконавчої влади є підзвітними представницьким органам влади;

v Вони є системою органів, які знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні Наприклад,в Україні цю систему складають вищі, відомчі та місцеві органи виконавчої влади;

v Виконавча влада передбачає чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість та відповідальність;

v Важливим напрямом діяльності виконавчих органів є здійснення розпорядчих повноважень із визначення внутрішньої структури органів виконавчої влади;

v Виконавчі органи функціонують за принципами подвійного підпорядкування -- органу, що їх створив, та вищестоящому в порядку підлеглості органу і субординації, тобто чіткого підпорядкування;

v Органи виконавчої влади приймають індивідуальні акти, що конкретизують загальні норми до певного випадку чи суб'єктів та поширюються на управлінську сферу;

v Універсальний і предметний характер виконавчої влади забезпечує можливість безперервної діяльності цих органів на всій території держави та їх спирання на людські, матеріальні і фінансові ресурси та використання системи службових заохочень і просувань по службі;

v Наявність у виконавчих органів права на видання актів делегованого законодавства та права законодавчої ініціативи;

v Наявність у системі виконавчих структур місцевих органів влади, які формуються шляхом призначення центром або ж обираються органами місцевого самоврядування [11.];

2.3 Судова влада

Судова влада -- це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя. Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом. Особливість цієї гілки влади полягає в додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і виваженість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення. До особливих принципів судочинства належать такі:

v Законність;

v Рівність прав громадян на судовий захист;

v Гласність;

v Рівноправність сторін ;

v Змагальність сторін;

v Обов'язковість судових рішень;

v Оскарження судових ;

v Забезпечення доведеності вини [12.с.129]

Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина.

2.4 Президентська гілка влади

До основних підстав введення інституту президентства в незалежній Україні можна віднести:

v Наявність в Україні історичних традицій республіканської форми правління та поділу влади, а також досвіду розбудови президентських інституцій в політичній історії України (зокрема за часів УНР);

v Інституціалізація поста Президента СРСР в 1990 році і неможливість керівництва СРСР зупинити процес розпаду СРСР;

v Суб'єктивні підстави введення інституту президентства і обрання Президента України були пов'язані із зіткненням інтересів окремих політичних сил, котрі були не в змозі на початку 90-х років здобути більшість в парламенті, але мали можливість впливати на конкретну особу -- Президента.

Нинішній інститут президентства в Україні склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є суто главою держави.

У своєму розвитку інститут президентства пройшов кілька етапів, а саме:

v І етап: 1991 -- 1995 pp. У цей період відбулося закладення основ для функціонування напівпрезидентської (президентсько-парламентської) форми правління.

v II етап: 1995 -- 1996 pp. Період наближення вітчизняного владного механізму до президентської форми правління відповідно до Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року.

v III етап: 1996 -- 2004 pp. Це період повернення до президентсько-парламентської форми. Конституційний договір, ухвалений у Києві 8 червня 1995 p., завершувався визнанням необхідності прийняття нової Конституції в термін не пізніше одного року з дня підписання цього документу. Верховна Рада ухвалила Конституцію України 28 червня 1996р. [13]

У становленні будь-якої держави провідну роль відіграє система державного управління. Важлива роль у цій системі належить інституту президентства. В Україні цей інститут перебуває ще в стадії становлення та уточнення повноважень і компетенцій.

На сьогодні для України основною проблемою є не достатньо чіткий поділ владних повноважень між Верховною Радою України та Президентом, а Конституція дає можливість широкого тлумачення цих повноважень. Інститут Президента України закріплений в окремому розділі Основного Закону, багато функцій і повноважень Президента України отримали необхідну конкретизацію в чинному законодавстві та нормотворчих указах самого Президента України. З ситуації, яка склалася в Україні сьогодні, можна зробити висновок, що правовий статус Президента України хоча і визначено, але є необхідність більш детального обґрунтування подальшого розвитку цього інституту з урахуванням стану регламентації і функціонування інституту президентства й інших країн.

Зміни, які відбулися після розпаду СРСР, стимулювали поширення інституту президентства і сьогодні це невід'ємним атрибутом політичної системи. Кожна країна при проведенні державних реформ сама визначає роль і місце президента у своїй політичній системі.

Місце інституту президентства в державному механізмі та політичний системі країни визначається його компетенцією у вирішенні головних проблем державотворення, впливом на розв'язання соціально-економічних та політичних проблем.

Статус та повноваження Президента України, а також порядок його обрання визначені Конституцією України. При підготовці Конституції України розглядалися різні моделі державного устрою і інституту президентства. Наступним етапом стало підписання Конституційного договору 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України, який значно посилив повноваження Президента. Чергові зміни у визначенні розмежування компетенцій між президентом і парламентом були зумовлені подіями, пов'язаними з помаранчевою революцією та наступними змінами в українському законодавстві.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Згідно з статтею 102 конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Глава держави користуються правом недоторканності на час виконання повноважень.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України, його повноваження можуть бути припинені достроково в разі:

v Відставки;

v Неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

v Усунення з поста в порядку імпічменту;

v Смерті.

Інститут президентства є одним з головних елементів у системі державного управління.

Інститут президентства є гарантом суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності та безпеки держави.

РОЗДІЛ ІІІ. СИСТЕМА «СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ» ЯК СКЛАДОВА ПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

3.1 Загальна характеристика системи «стримувать і противаг», завдання і засоби системи

Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі принципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг,яка є умовою реалізації принципу поділу влади.

Поява системи стримувань і противаг пов'язана, з активізацією держави у сфері управління суспільними процесами, які без повсякденного співробітництва гілок державної влади було б важко здійснювати.[14].

Вона виступає надійним засобом усунення негативних явищ, які виникають під час організації та функціонування державної влади, за її допомогою якої відбувається взаємодія різних гілок влади в процесі вирішення ними загальнодержавних питань. Практична реалізація ідеї стримувань і противаг пов'язується з необхідністю не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забезпечити стабільність і сталість в діяльності державних інститутів, слугувати кращій їх організації та злагодженості, подолання можливого протистояння та конфронтації всередині державного механізму.

Система стримувань і противаг має такі основні завдання:

v Забезпечити розподіл гілок влади і наділити їх інструментами взаємного контролю і стримування,щоб ні одна з гілок не могла підкорити собі іншу;

v Ускладнити процес прийняття стратегічно значущих рішень, збільшити час прийняття таких рішень і приєднати в цей процес широке народне представництво,щоб виключити спонтанність і непродуманість в діях влади, а також виключити можливість впливу зацікавлених зовнішніх сил на процес прийняття рішення ;

v Забезпечити єдність демократичної влади і служіння держави спільним цілям і завданням народу;

v Стримування, протидія, урівноваження гілок влади;

v Підкорення всіх гілок влади єдиним цілям.

Тобто, дана система покликана обмежити державну владу таким чином,щоб керівництво країни ,від імені народу,не могло зловживати владою або прийняти помилкове рішення.. Основними засобами стримувань та противаг є:

v Конституція;

v Повноваження гілок влади, їх перелік в Конституції, чіткий однозначний розподіл повноважень між гілками;

v Процес і правила формування органу влади, виборчий процес;

v Прописаний процес взаємодії гілок влади між собою і наділення їх інструментами взаємного контролю та протидії;

Цей процес наділений такими інструментами взаємного контролю як :

ѕ Право доступу до інформації, аудиту, отримання звіту про діяльність;

ѕ Утвердження на посаді вищих державних діячів, суддів;

ѕ Процедура ратифікації угод;

ѕ Право накладання вета;

ѕ Право призначення на посаду;

ѕ Право звільнення з посади;

v Народний контроль:

ѕ Прозорість діяльності влади;

ѕ ЗМІ;

ѕ Підзвітність і підконтрольність усіх гілок влади;

ѕ Участь в державному управлінні - референдум, народні комісії;

ѕ Суспільне обговорення законопроектів;

ѕ Теледебати;

ѕ Можливість здійснювати народну ініціативу на національному рівні[15.]

Модель механізмів стримувань і противаг, прийнята у політичній практиці демократичних країн, забезпечує:

v Розподіл повноважень між органами державної влади;

v Відносну самостійність ключових органів державної влади під час здійснення їхніх повноважень;

v Надання відповідних контрольних повноважень кожній гілці влади

3.2 Застосування системи стримувань і противаг в різних формах правління

І парламентським, і змішаним формам правління однаково властиві такі складові системи стримувань і противаг як:

v Здійснення повноважень глави держави і глави уряду різними особами в усіх країнах-членах ЄС та в Україні;

v Різні строки повноважень ключових органів державної влади -Ірландія, Нідерланди, Франція, ФРН, Польща ;

v Формування уряду відбувається як результат спільних дій парламенту і глави держави в межах здійснення їхніх установчих повноважень.

v Політична відповідальність уряду перед парламентом;

v Право глави держави розпустити парламент;

v Двопалатна структура парламенту як у федеративних державах, так і у багатьох унітарних за типом державно-територіального устрою країнах;

v Процедура імпічменту щодо президента - Італія, Польща, Франція, Португалія, Україна,та інших вищих посадових осіб - Франція, Польща;

v Повноваження органів конституційної юрисдикції щодо контролю за дотриманням принципу поділу влади - Австрія, Болгарія, Іспанія, ФРН, Італія, Португалія, Польща[ 16.с.75-76]

В країнах-членах Євро Союзу , залежно від форми правління, розрізняють два основних типи процедури формування уряду:

ѕ Глава держави призначає главу уряду і за пропозицією останнього - інших членів уряду, у багатьох країнах наступним етапом формування уряду є представлення парламенту складу уряду і урядової програми з метою отримати вотум довіри [17.с.66.]

ѕ Парламент призначає главу уряду за пропозицією глави держави з одночасним голосуванням за програму діяльності уряду, після цього президент країни за пропозицією глави уряду призначає членів уряду -- Угорщина, Естонія;[18.с.192]

Серед характерних ознак системи стримувань і противаг, притаманних лише парламентським республікам виокремлюють такі:

v Обмеженість повноважень глави держави у сфері виконавчої влади;

v Надання реальної компетенції в цій сфері уряду та його главі -ФРН, Італія, Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина );

Фактично номінальний характер права президента країни розпускати парламент -право президента країни розпустити парламент реалізується, зазвичай, за пропозицією прем'єр-міністра.

У системі стримувань і противаг за змішаної форми правління притаманні такі специфічні риси:

v Обрання як президента країни, так парламенту прямими загальними виборами;

v Право президента розпустити парламент;

v Широке коло спільних повноважень президента та парламенту країни, передусім установчих (формування уряду, судової гілки влади ;

v Право промульгації законів та право відкладального вето президента країни;

v Контрасигнування актів президента країни главою уряду або профільним міністром;

v Підписання актів уряду президентом країни (Франція, Португалія, Фінляндія);

3.3 Світова практика застосування системи стримувань та противаг

США є непоганим прикладом індустріалізації системи стримувань та противаг в державному управлінні президентської республіки. В Конституції закріплений принцип розподілу влади і перелік повноважень кожної гілки влади. Конгрес при набрані 2/3 голосів обох палат може пропонувати зміни та поправки до Конституції. Для зміни Конституції, поправки повинні пройти ратифікацію ѕ штатів.

США використовує різноманітні інструменти стримувань, наприклад, право вета. Воно надане Президенту - представнику виконавчої влади, він може накладати його на законопроекти Конгресу - законодавчою владою. Але це право не абсолютне, у випадку набору законопроектом після повернення в Конгрес 2/3 голосів обох палат, закон може вступити в силу не дивлячись на вето Президента.

Система стримувань і противаг прописана і в питаннях міжнародних угод. Всі угоди підписані Президентом, повинні пройти процедуру ратифікації Конгресом. Так як Конгрес двопалатний в середині Парламенту також застосовується система стримувань і противаг. Система розділяє функції палат - законотворчість, імпічмент відносяться до завдань нижньої палати, контрольні функції і кадрові питання відносяться до компетенції верхньої палати.

Своєрідна система стримувань і противаг у Швеції, там вона втілюється через громадянський контроль державної машини. Конституція Швеції складається з Актів і містить перелік політичних і громадянських прав і свобод. За внесення змін до конституції, якщо вони направлені на обмеження конституційних прав і свобод, повинні проголосувати не менше 5/6 всіх депутатів парламенту. Будь-які поправки до конституції повинні пройти народний референдум, після чого у випадку прийняття народом, поправки повинні пройти ратифікацію наступним скликанням депутатів парламенту.

Ще в 1908 році у Швеції був введений незалежний від королівської влади інститут уповноважених, парламентський омбудсмен, який здійснював нагляд за судами і адміністративними органами, захищаючи інтереси простих людей від порушення закону.

Механізм стримування у Швеції побудований на абсолютному контролі парламентом діяльності керівництва і судів, а також на забезпечені прозорості їх діяльності перед суспільством. При цьому керівництву надана певна самостійність в призначенні вищих державних посадовців, суддів, внесення законопроектів в парламент. Проте в сфері зовнішніх відносин все таки необхідне погодження з парламентом.

3.4 Моделі поділу державної влади

Відповідно до конфігурації відносин між вищими органами держави виявляються відмінності між сучасними формами правління, які відзначаються такими моделями поділу державної влади:

v «жорсткий» поділ влади - притаманний президентським республікам;

v «м'який» поділ влади - парламентські республіки та парламентські монархії;

v «змішаний» поділ влади - республіки зі змішаними формами правління [12с.76]

«М'яка» модель поділу влади - та модель поділу ,де різниця між законодавчою й виконавчою владою не має суттєвого значення, оскільки тією й іншою володіє партія парламентської більшості, лідер якої одночасно керує урядом і контролює цю більшість. Реальний поділ державної влади тут відбувається всередині парламенту між сформованим партією чи коаліцією партій парламентської більшості урядом та опозицією.

«Жорстка» модель поділу влади -- поділ влади, який характеризується формальною ізольованістю кожної з її гілок і відсутністю між ними тісних функціональних відносин.

«Змішана модель поділу влади» -- як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. У деяких випадках він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд в цілому, які несуть відповідальність перед представницьким органом. У наші дні змішані республіканські форми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія.

ВИСНОВОК

Проаналізувавши та дослідивши формування ідей і теорій поділу державної влади, розглянувши характеристики трьох основних гілок влади - законодавчої , виконавчої та судової, а також системи «стримувань та противаг» , можна зробити такі висновки:

Поділ влади є однією з основних рис сучасної правової демократичної держави. Він є - основоположним принципом, відповідно до якого в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю.Розвиток теорії поділу влади розпочали античні мислителі Арістотель, Платон, Полібій.

У період Середньовіччя цією теорією займався Марсилій Падуанський. У період Нового часу свої концепції теорії поділу влади висували такі відомі вчені, як Д. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж.Ж. Руссо, І.Кант, Ф.Гегель.

Свого практичного втілення Теорія поділу влади набула в Конституції США 1787року. За системою, яка була закріплена в Конституції США законодавча, виконавча і судова влада розділені не тільки організаційно, але й формально і повністю незалежні одна від одної. В той же час кожна з гілок влади наділена повноваженнями, що надають їй можливість контролювати і обмежувати інші гілки.

Законодавча влада -- це відокремлена гілка влади, делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони.

Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Виконавча влада -- підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Виконавча влада здійснюється урядом.Судова влада -- це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною, оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі принципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг.

Існує три моделі механізму поділу влади - «жорстка», яка притаманна президентським республікам, «м'яка», яка притаманна парламентським республікам, і «змішана» , котра притаманна республікам зі змішаними формами правління.

Модель організації державної влади в Україні пройшла еволюцію від монократичної форми, яка була притаманна радянській моделі державності, транзитом до перехідної змішаної форм, які поєднували в собі парламентаризм і президенціалізм.

Будь-який орган влади представляє Україну як державу як всередині країни, так і ззовні. Державний орган діє за дорученням держави, яка законодавчо визначає правовий статус кожного з цих органів. Державно-владні повноваження, що закріплюються у компетенції відповідних державних органів, визначаються на основі встановлених законом чи іншим правовим актом предметів відання, прав і обов'язків, які необхідні їм для виконання їхньої діяльності. Компетенція цих органів визначається Конституцією України, законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету.

Система органів державної влади побудованою за принципом розподілу влади, єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади.Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада України, яка формується шляхом вільних і демократичних виборів. Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К., «Програма Л», 1995.136 с];

2. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141

3. .SMARTPOLITIC Жан-Жак Руссо о законодательной и исполнительной власти - статья [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.smartpolitic.ru/smapos-878-1.html

4. Абашмадзе B.C. Учение о разделении государственной власти и его критика :Тбилиси: "Сабчото Сакартвело"-1972.с.165

5. Болдырева Р.С Разделение властей: теоретико-правовые аспекты. Диссертация .канд. юрид. наук: 12.10.01:- Москва., 1998. - 164 c.- 458с.

6. Кокошкин Ф.Ф. «Лекции по общему государству и праву»- 2-е издание.: Москва- [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dugward.ru/library/kokoshkin/kokoshkin_lekcii_po_obchemu_gos_pravu.html#633

7. Вікіпедія : стаття Марсилій Падуанський [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

8. Юридическая компания Ампаро: Разделение властей как признак правового государства- статья.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk-amparo.ru/amparo00074.html

9. Бабенко К.А. Конституційне закріплення принципу поділу державної влади як фундамент формування системи політико-правової взаємодії органів державної влади// Бюлетень Міністерства юстиції України. №1.--2009р.

10. Радник-український юридичний портал: Загальна характеристика, функції та принципи діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади: -[Електронний ресурс]. - Режим доступу - http://radnuk.info/pidrychnuku/teoriua-prava/38-tsvik/159-s-4-----------.html

11. Электронная библиотека правоведа Студилова: Учение Г. Гегеля о государстве и праве - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.studylaw.narod.ru/ippu/ippu_10_2.htm

12. Энтин Л. М. Разделение властей: опыт современных государств [Текст] / Энтин Л. М. -- М. : Юрид. лит., 1995. -- 176 с.

13. Навчальні матеріали онлайн [Електронний ресурс]:

https://pidruchniki.com/11281120/politologiya/institut_prezidentstva_ukrayini_etapi_stanovlennya_poryadok_vzayemodiyi_inshimi_organami_vladi

14. PRAVOZNAVEC.COM.UA-електронна бібліотека юридичної літератури. Стаття СИСТЕМА СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: ФРИЦЬКИЙ Ю.О, Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/period/article/4072/%D4

15. Сало І. С. Механізми стримувань та противаг у політичних системах країн ЄС та в Україні / І. С. Сало // Стратегічні пріоритети. - 2009. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/11_2009/10.pdf.

16. Овсепян Ж. И. Судебный конституционный контроль в зарубежных cтранах. Правовая защита конституций / Ростовский гос. ун-т. -- Ростов н/Д. : Литера-Д, 1992. -- 318с.

17. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К., «Програма Л», 1995.136 с];

18. Чиркин В.Е. (отв.ред.). Сравнительное конституционное право / РАН; Институт государства и права -- М. : Изд. фирма «Манускрипт», 1996. -- 729с.

Размещено на Allbest.ru