Способи захисту та гарантії реалізації екологічних прав громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Способи захисту та гарантії реалізації екологічних прав громадян

Лесяк Н.І.

Найвищою гарантією прав та свобод людини і громадянина є конституційний лад України, що заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права і загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Екологічні права належать до соціальних прав і становлять окрему групу прав людини і громадянина, які держава повинна ставити під свій захист і надавати певні гарантії для їх реалізації, оскільки без них екологічні права стають ілюзорними і не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства в цілому. Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Порушені права громадян у галузі екології мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. [1, с.7]

Гарантії екологічних прав людини і громадянина - це умови, засоби, методи та механізми, за допомогою яких здійснюється реалізація кожною людиною і громадянином прав і свобод у галузі охорони довкілля, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки. Порушення вимог механізму реалізації відповідних екологічних прав громадян має вияв у вчиненні екологічного протиправного діяння, в результаті якого заподіюється шкода життю, здоров'ю та майну людини і громадянина, [2, с.36]

З даного визначення, ми бачимо, що екологічні права на рівні із всіма іншими природними і невідчужуваними правами, які виступають як вища соціальна цінність й існують невід'ємно від особистості, життєдіяльності громадянина, повинні перебувати під постійним захистом держави та відповідати міжнародним стандартам у галузі прав людини. При порушенні таких прав держава повинна негайно реагувати, як захисник прав та інтересів своїх громадян.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічні права громадян забезпечуються: а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; б) обов'язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об'єктів економіки; в) участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншими. Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Згідно із ст. 11 цього ж Закону, держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. На ради, спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, покладено обов'язок подавати всебічну допомогу громадянами у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо покращення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. [3] право екологічний природний

Ст.16 Конституції України встановлює обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. [4]

Висвітлення правових питань, пов'язаних із захистом екологічних прав громадян України, вимагає з'ясування та аналізу визначення його форм та способів, відносно яких сучасна правова доктрина характеризується суперечностями та відсутністю єдиного наукового підходу. У свою чергу, відсутність єдиного понятійного апарату нерідко призводить і до змішування таких правових категорій, як "способи" та "форми" захисту екологічних прав. Національне екологічне законодавство не містить офіційного визначення понять захисту, форм та способів захисту екологічних прав громадян України, як і не містить переліку таких способів. Підтвердженням наявності нормативно-правових приписів, що передбачають захист екологічних прав, є норми ст. 11 та 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" за назвою "Захист прав громадян України у галузі охорони навколишнього природного середовища", положення ч. 3 якої лише передбачають, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. [5, с.80]

Аналізуючи дану позицію, бачимо, що автор хоче наголосити на нетотожності таких понять як "способи" і "форми" захисту екологічних прав і на необхідності їх розмежування. Оскільки сучасне екологічне законодавство не містить чіткого визначення, ми повинні спиратися на порівняльну правову доктрину. Враховуючи це, можна дійти висновку, що способи захисту - це дії державних органів в межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист екологічних прав громадян (наприклад, визнання права на екологічну інформацію судом). Форми захисту - це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, зумовлені відмінностями в діяльності державних та інших органів по захисту прав у цілому.

Способи і форми захисту слід розглядати як явища нетотожні. Форми захисту - адміністративний, судовий, громадський, самозахист, звернення до Уповноваженого з прав людини тощо. А способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в узагальненому виді. [6]

Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 Конституції України, Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року, відповідно до яких громадяни можуть звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення, в тому числі і з екологічних питань. [4, 7]

До громадського порядку захисту можна віднести: референдум; громадські (публічні) слухання; загальні збори громадян за місцем проживання; залучення експертів від громадськості в робочі групи, утворені органами влади з екологічних питань; участь у проведенні державної екологічної експертизи, збори, мітинги, походи, демонстрації; робота з депутатами тощо. Як самостійну форму захисту природних екологічних прав слід розглядати самозахист. Можливість заперечувати право не в компетентних органах є характерною рисою самозахисту, що відрізняється від інших форм захисту. Але обраний спосіб самозахисту не може суперечити вимогам закону. Під самозахистом екологічних прав розуміють передбачені моральними засадами суспільства та нормами законодавства, дії особи, які наділені зазначеним правом, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків. До форм правового захисту прав громадянина належить, зокрема, судовий захист, що є найефективнішим механізмом у цій сфері. Проведення і реалізація судово-правової реформи в Україні забезпечує пріоритет прав у всіх сферах життя суспільства. [8, c.171]

Згідно із позицією Даценко О.Ф., усі форми захисту екологічних прав є дієвими, включаючи й самозахист, проте останній не повинен суперечити закону. Найефективнішим із них вчений вважає судовий захист, називаючи його конституційним, однак це ставить під сумнів вчений Л.А. Калишук, який зазначає, що критерії ефективності вибору конкретної форми захисту порушених прав слід вбачати в юридичних наслідках такого вибору. Тому можна сказати, що вибір форми захисту екологічних прав громадян буде ефективним тоді, коли оптимально і в повному обсязі забезпечуватиме відновлення екологічних прав громадян.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що одним із пріоритетних напрямів екологічної політики в Україні є забезпечення та реалізація екологічних прав громадян, важливе місце серед яких посідає право на здійснення контролю у сфері охорони довкілля. Також слід зазначити, що національне екологічне законодавство не містить точного визначення понять способів і форм захисту екологічних прав громадян України, як і не містить переліку таких способів. Тому потрібно навчитись розмежовувати такі поняття і зрозуміти, що вони не є тотожними. Належна реалізація екологічних прав повинна забезпечуватися не тільки гарантіями, але дією всієї системи екологічного законодавства щодо їх забезпечення, зокрема: нормуванням якості навколишнього природного середовища, екологічним страхуванням, державним контролем за станом довкілля та дотриманням екологічного законодавства.

Список використаної літератури

1. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02. Київ, 2002. 220 с.

2. Іванюшенко В.В. Особливості гарантій права людини на безпечне для життя навколишнє середовище: Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. № 1. C. 36-43

3. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.91 №1264-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12 (дата звернення 09.04.2019 р.)

4. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

5. Калишук Л.А. Щодо визначення понять "форми" та "способи" захисту екологічних прав громадян України. Актуальні проблеми держави і права, 2010. Вип. 56. С. 79-84.

6. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. Офіційний вісник України, 2003. Вип. 40. 356 с.

7. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 47.256 с.

8. Даценко О.Ф. Правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров`я навколишнє середовище: Науковий вісник Херсонського державного університету. Юридичні науки. 2016. Випуск 5. Том 1. C. 169-173

Размещено на Allbest.ru